Звала тебе з чужого дому до себе. Результат і оцінка моїх вчинків

23.08.2012.22.42. Вчора після роботи поїхала на Нєстєрова. Дождалась поки у вікнах 87 квартири вимкнеться світло. Навела фонарик на вікно зали і вікно спальні. Вечір теплий, зірки видно з-за хмар. Може ти вийдеш обнімеш і поцілуєш мене. Так хочеться цього, в мене ніколи не було хлопця. А ти… Ти ж звернувсь чогось на те радіо і колись в гуртожитку інституту фізмата сказав, що хочеш. Через кілька хвилин почула – хтось іде під аркою. Ти. Причому рухи в тебе зовсім не дружелюбні. І слова тоже. «Стоишь, сука?». Тікати нема смислу. Ти підійшов. Я даже не встигла глянути в очі коханої людини. Бив по ребрах ногою. Аж дихання збилось. «Плохо» – простонала. Схопив. «Вова, пішли до мене! Я благаю тебе!..». Єдине приємне в цій «зустрічі» – торкнулась твоєї руки. Схопив мене за волосся і потягнув побіля дороги, подалі від дому, в якому ти робив з іншою дітей. Боляче і принизливо. От тобі і перші поцілунки та обійми коханої людини. Правда мені трохи все рівно, що ти зі мною зробиш. Намучилась ждать твого приходу, коханий чоловік. Ненавиджу це місто, ту роботу, на яку ходжу. Дорогий ти, в прямому смислі. І тільки бачу. А їбать не можна. Щоб Аліні хватило. Від болю, образи й приниження: «Боже, за що мені таке?!.». Ти мене кинув: «А мне за что?». Російською кажеш, переїбавсь з кацапкою. Да, стільки років з нею розважаєшся, двох діток зробили. Друге у вас получилось, після того як ти поїбав мені мозги своїми обіщаніями-пєснями. Фукнули мої годи під хвіст собаці. Боляче, обідно. Ридаю. Одійшла може через півчасика. Поповзла в гуртожиток. Уже два ночі. Проснулась, ще не було 7.  Опять сни з тобою. Поїхала на Леваду. Медогляд. Прийшла на 23 начало 5. В «Соті» сидить жирний «кум». Мо він тобі й не кум. Знає тебе й знає Аліну. Чого Аліна його не вподобала – такий би її їбав, а то написала тобі, що буде твоїм подарком, вп’ялась у тебе, криса їбуча сибірська. Ти їхав до неї на таксі. На червоне світло підійшла   до вікна машини, дивлюсь на тебе, зову по імені. Ти говориш з таксистом. В мою сторону й голови не повернув. В гуртожитку набрала знайому. «Абонент зайнятий». Не передзвонила. Десь пів на 11 скинула 6 смс-бомжиків на номер твого друга Кучера Володимира. Передзвонив. Почав морозитись, сказав, що тебе не знає, що найде мене і розкаже, кому і в скільки треба дзвонити. Каже: «Это ты ебонутая заигралась». І поклав слухавку. Мені страшно і одиноко.

24.08.2012. Виспалась. Думала перед роботою писати, нікуди не їхати. То ввімкну, то вимкну ноутбук. Приїхала в 11 на 23. Ішла і просила Бога, щоб ти був. Слава Богу. Моє серденько, моє сонечко. Ти вийшов у магазин. Хоч би вийшов. Бо на пів другої їхати в магазин. Мабуть не вийдеш. Бачила біля кіоску з солодощами Романа Івановича, колись участкового з Половок. Почала до нього говорити. Питала за твій номер мобільного. Сказав, що попробує узнать. Стала за холодильником – рішила написати тобі записку. Машина стоїть напроти універсаму. Пишу, не знаю як все склеїти: «Назвав мене в 2007 параноїдальною шизофренічною. Може я така і є, бо ти відкрито з Аліною». Не так. Перевернула листок із зошита: «Володя, ти питав: «а мне за что». Я подумала. В мене в інституті на 3 курсі була галюцинація, що ми з тобою займаємось коханням. Може я правда параноїдальна шизофренічка, як ти мене назвав у 2007. На мій телефон приходила смс:». Думала, як написати «это МОЯ ЖЕНА. А ти никто. Такой и останешся». Підняла очі – ти пішов біля «Хануми». Побігла за тобою. Обзиваюсь до тебе біля машини, ти на мене не звертаєш уваги. Побігла за машиною. Загорілось червоне світло – ти зупинив машину. Побачив, що я підійшла до машини, дивлюсь на твої очі. Приспустив скло – чи плювати збиравсь, а тоді якось передумав. Куди ти поїхав? До Аліни? Чи десь в іншому місці обідаєш? Як мене дістали такі стосунки. Як ти мені колись казав: «Ніхто не їбе?». Да, Вова, ніхто не їбе. Тільки мозги сама собі.

25.08.2012. Сьогодні до тебе не ходила і майже не дзвонила. Дзвонила вранці до Романа Івановича. Сказав, що дзвонив учора цілий день до Івана Гетала, а він не брав трубки. Брехня. Не дістане мені Роман твій телефон.  Номер 0669540088 – зайнятий. На Нєстєрова я не піду. Ти їбеш Аліну, а мене хіба знову поб’єш. От і виникає питання, чого комусь усе сьогодні, а комусь завтра. Живі живуть сьогодні. Що мені з завтрашнього,  як мене сьогодні найобують, херять і уніжають. Люди такі – стараються тебе наїбать, щоб жити самим. От правда жизні. Казала мені прибиральниця Валя на ринку Алмазний: «Хай його дітки поживуть, а ти піди когось собі найди». А я не хочу значить, щоб у мене з ним були діти? Та я їх ніколи від нього й не матиму. Бо для чого йому діти, яких я йому можу народити, як йому вже Аліна народила? Получається правду люди кажуть за те, що аби хоч я була гарна, а то на мене нема чого особо й дивитись. І получається, що я в цьому світі нікому не потрібна, хіба, як казав батько, матері, яка мені то в цій ситуації нічим і не допоможе. А про «друзів» і «кохану людину»… Скільки я разів лежала в лікарні? Хоч один раз ти, Володимир, до мене приїхав чи подзвонив, щоб я не почувала себе одинокою, як коментували радіоведучі радіостанції «Руске радіо України»?  То мати колишньої однокурсниці дзвонила, як я лежала недвижимо в гуртожитку після «разговора» з «синьо-зеленооким сімейством»; то мер, якого радіостанція в новинах піарила, приїздив дивитись на травматологію. Програму таку гарну в 2010 запровадив «Лелека над містом». Лелека до Романчуків завітав, а ти мене в лікарню зі струсом «отправив», щоб не нагадувала, що ти мені «заказував». І шо?

26.08.2012. Снилось цілу ніч, що ти десь їздиш машиною. Не дзвонила й не ходила. Нікому не нужна. Ввечері йду з роботи. З співробітницею. Їй подзвонив чоловік. На телефоні заграла пісня Потапа і Насті Каменських: «…кто меня тогда полюбит…». Теплий вечір… Вспомнила як дивилась вранці на себе в дзеркало. Я сама собі не подобаюсь. Тобі непара.

27.08.2012. 22.25. Приїхала на 23 20 хвилин на 11. Тебе немає. Моя знайома  сказала, що ти минут 20 тому ішов з кимось  і говорив, що на завтра передавали дощі. Думаю, це ти прийдеш може більше, ніж через час. А мені на 11.30. Пішла на зупинку. Пів 11. Вернулась. Ще ж можу тебе почекати, є час. Ти стоїш в магазині. Двері відкриті. Рішилась. «Володя, привіт» – переступила поріг, глянула в твої очі. Дімка закричав. Вийшла. Це ти не вийдеш. А ти вийшов. «Володя, привіт». Ти пішов у туалет. Пішла в туалет. Стала під дверима. Господи, що зі мною таке? Ти вийшов. Миєш руки в туалеті, дивишся в дзеркало. Піджимаєш губи. Вийшов. Подививсь на мене майже із злістю, що я така. Я не жінка. Пішов у магазин. Мені погано, що я тебе не понімаю, як чоловіка, що я така дибілка в спілкуванні з тобою. Я так хочу тобі догодити, якби знати як. От би ти мені сказав чи показав. Хіба я знаю як тебе задовольнити, Володя.

28.08.2012. 18.32. Сочіненіє на тєму: «Як я провела мій вихідний день». Проснулась ще не було 5 ранку. Темно чи хмарно. Лежу. Ворочаюсь, не можу заснути. Вчора лягла пізно. Болить вередині під правою цицькою. Це там, де ти мене ударив ногою в ребро. Ставлення таке. Сусідка по кімнаті проснулась. Почала збиратись на роботу. Я тоже встала, пішла готувати сніданок. В 7.00 набрала 56-73-60. Один раз. Вийшла о 8 з гуртожитку. Дощ. Як ти казав вчора. Маршрутку, якою їхала на 23 зупинили менти. Оштрафували водія на 170 гривень. Приїхала. Іду від зупинки. Згадалась Аліна, обоятельная сибірська язва, очаровательна кобила їбуча. Тебе немає. Стала між магазином «Молоко» і «Сотою». Глянула – ти йдеш дуже швидко. У футболці. Яскраво-голубого кольору. Легкувато для сьогоднішньої погоди. Й без зонтика. «Привіт». Ти, як повелось, не привітавсь. Пішла, подивилась – «Самара» стоїть напроти універсаму. Стояла. Говорила із знайомою. Побачила на ринку Риту, привіталась. Прийшли два молоді участкові з опорного пункту. Чого? Вийшли з тобою. Питають в мене щось невизначене. «Ну шо ти?». Відповіла тоже невизначено: «а шо я?». Пішла за гуртом. Повіз їх кудись. Пішла в аптеку. Думаю: це ти точно на опорному пункті. Пішла туди. Ти якраз підходиш до машини, сідати. Сів. Поїхав. Зайшла в опорний. Привіталась. Питають чого я прийшла. Кажу: «прийшла писати пояснення». «Іди, раді Бога» – засміялись. Вийшла. Бачу ти виїхав «Самарою» за поворот. Прийшла до «Соти». «Самара» стоїть на зупинці, напроти універсаму «Полтава». Пішла до знайомої. Говорю з нею. Через время ти забіг у магазин. Як я тебе прозівала? Де ж ти ходив? Вийшов десь близько часа. Я якраз губи блиском накрасила. Пішла за тобою до машини. Дощ, а ти в футболці без зонтика. «Вова, мені самій скучно». Сідав у машину: «Щоб ти здохла, сука». На повороті став на червоне світло, підійшла до машини, а ти витягнув телефон і почав говорити. Глянув у дзеркало, позаду під’їхала машина. Я відійшла на узбіччя. Дощ іде й не перестає. Ноги мокрі. Поїхала в гуртожиток, переділась. Їхала маршруткою, за вікном дощ. В маршрутці тепло, музика грає. Згадались слова Аліни: «Слушай, слушай», її смс перед тим, як вона тебе виїбала і народила другу дитину: «это МОЯ ЖЕНА. А ты никто. Такой и останешся». Може мені правда треба бути активнішою, як радила колишній програміст з налогової. Хоч її поради важко назвати щирими. Вернулась. Пів третього. Знайома каже, що ти приїхав може хвилин 20 тому. Жалко, що ти так погано вдітий. Дімка вийшов курити. Чую, каже Юлі: «Вовчику давай, щоб було на проєзд». Бачу Юля понесла гроші за шторку. І двадцятки були.  Пів четвертого. Дощ. Ти вибіг з магазину до машини. Побігла. Склала зонтик. Ти ж без зонтика. Сів у машину. Поїхав. Дощ іде, напустивсь. Стою між магазином «Молоко» і «Сотою». Знову бачила Риту. Іде, посміхається до мене. Тільки не зі щирості. Люди ходять по своїх справах.  Повертаю голову – гірко так стало, прикро. Біжиш ти під дощ. А я стою, не йду до тебе. Хоч і зонтик. Ти такий гордий і так до мене ставишся… Добіг по калюжам до дверей. «Вова, Вова…». Тоді до мусорки – цигарку кинути. Під дощ. Вроді другі не кидають біля магазину. Дощ ще сильніший напустивсь. Не йде, а чеше. А ти без зонтика, плечі і ноги мокрі. Ще й похолодало. Вітер. Дімка вийшов з магазину в туалет. Із зонтиком. А де ж той зонтик, що я тобі колись дарувала, кохана людино? Хоч би в магазині оставив – як діжурний. Начало шостої, хвилин 15. Ти зібравсь іти. Подав руку Дімці. Виходиш на поріг. «Предлагаю тобі зонтик». Пішов швидко попід магазином. До машини. Біля машини: «Любов предлагаю – не нада, зонтик предлагаю – не нада. Чи може я не так предлагаю?». Кинув від себе в мене недокурком, а сам не повернувсь. Сів у машину. Пройшла перед машиною на зелене світло. Полетів. Сіла в тролейбус. 7, на інститут связі. В тролейбусі грає радіо. «Руске радіо України». Нові ведучі, нові теми, старі пісні…звучить пісня «сужений мой ряжений», може й нові які є… А в наших з тобою стосунках так нічого і не змінилось. «Відвідала друзів (липень 2006)… «Руске радіо» нічого вам не збирається повертати (2006 чи 2007)… я не знаю твоего Вовы (квітень 2011, радіоведуча Надя Іванова )….да вы просто сумашедшая (Ірина  Горова, дружина і продюсер Олексія Потапенка)….». Аж підтрусює мене між ногами, так хочу, щоб ти мене виїбав, Володя. Хочу, щоб ти жив зі мною і робив дітей для нас. Та й понятно. Стільки років самотня, а про тебе думаю. А ти з іншою дітей робиш. Сіла на кроваті, пишу оце і не знаю, що зробити. Розмістити це в інтернеті? Буде тільки гірше? Чи що змітиться?  В умивальниках побачила сусідку Таню. Вона дружить з Ірою. Обидві роблять в міському роддомі. Запросила її до кімнати. Сказала їй, що Іра сказала на мене якось: «а як на мене так полнейшая дура». Почала питати в Тані про тебе, який ти був, як  Аліна рожала другу дитину. Скзазала мені Таня, що вона попросила показати відео, дивилась фото, які були на торжественній виписці. Сказала, що бачила на них тебе щасливого, усміхненого. Сказала, що мені тебе треба забути. Скзала, що ти був у ейфорії, і так ніби це була в тебе перша дитина від коханої жінки. Від почутого була шокована. Я згадала про «приколи». Таня відповіла, що я себе ненавиджу, якщо дозволяю, щоб мене так уніжали і ходжу до чоловіка, який мене даже не уважає. Сказала, що навряд що зміниться, якщо я напишу про це в інтернет. Спитала її, чи правда те, що дитина хворіла. Відповіла, що дитина вроді родилась здоровою. Пішла. Чого ж ти мені, Володимир, тоді снишся кожну ніч, якщо ти з іншою щасливий. Може я себе так накрутила після всього вищеописаного? Подумалось мені: радіостанція «Руске радіо України» відхрестилась від  нас обох: і від мене, і від тебе.

29.08.2012. Дивлячись на тебе, Володимир, не скажеш, що ти «заробив» бабла на цьому «цирку». Ходиш на роботу, живеш у приймах. Особистого матеріального багатства не стало більше. Друга дитина народилась. А мені з цього що? Таке чуство, що мої чуства до тебе використали, а я осталась при «бубнових інтересах». В принципі, як і ти. А секс у нас не получається. Після такого то цирку. Другий день чеше дощ. Проснулась рано. Уже 6 ранку. Скоро тобі йти на роботу. А мені, серденько, треба з’їздить до батьків. Якби не твоє до мене «презирливе» ставлення з приміненням фізичної сили. Як розумнішати? Поїхала в 3 лікарню, на Леваду, пройшла медогляд, запломбувала передні зуби. Коли ще мене Британчук стукнув так, що й пломба вилетіла. Поїхала на 23. Може побачу? Побачила. Який ти гарний жеребець. Менти опять в магазині: «Іди додому». Побачила тебе, пішла на трасу. Ввечері подзвонила до Кучера. На його лайф. Він: «Правильно набирайте номер». Просила, щоб він тобі подзвонив. Від душі просила. І сама дзвонила на 56-73-60. Телефон розрядивсь.

30.08.2012. Приїхала в Полтаву. Приїхала на 20 хвилин на 23 перед роботою. Хотіла тебе бачити. Машина стоїть. Сашко стояв на порозі. Бачив як я підходила. Почав комусь коментувати по телефону: «Єбонута прийшла, щас буде вікна облизувати…». Не видно чи ти на робочому місці. Сашко зайшов за шторку, вийшов – показав середній палець. Постояла – поїхала в «Сільпо». Глянула, прийшла смс 22.30 29.08.2012 – дзвонив 0669540088. В столовці якраз сиділа співробітниця. Попросила в неї телефон. Передзвонила Володимиру Кучеру. Спитала, що він хотів, що дзвонив мені в 22.30. Відповіді не почула – поклала слухавку. Пішла за касу, переживаю. Це ж він щось про тебе мені хотів сказати. Прийшла з роботи –голова на взриві. Тоскую за тобою. А йти не хочу. Щоб ти мене опять бив? В 22.00 одправила всі «бомжики» на 0669540088. А він не передзвонив. Що сьогодні за день? Мене ігнорують за мою легковажність?

31.08.2012. Пів другої ночі дзвонить 0669540088. Питає, чого я відправляла йому смс. Голова болить. На взриві. Сказала йому, що голова болить, а як дзвоню, то перестає. Сказав, що відіб’є мені голову. Як спитала його, чого він дзвонить вночі, сказав, що в нього такий графік. Відправила смс в 2 ночі. Передзвонив пів сьомого. Спитала, чого це він став мені дзвонити. Цілу ніч болів бік, в який ти вдарив ногою. Як вставати і йти на роботу. Після дзвінка 0669540088 ше й на Браїлки поїхала. Думала –стріти любов по дорозі. Побачила з кущів. Може й любов побачила – тільки не спинивсь. Побігла за машиною. Пішла на зупинку. Ти на роботі. Сашко: «Нада крейдою нарисовать стоянку». Дімка: «Парковка для ідіотів». Це як я стояла напроти вітрини, за якою знаходиться твоє робоче місце. Ти не вийшов до 10. А в 10 я пішла на зупинку. Прийшла з роботи. Гидко на душі. Справа все болить. Чого воно? Думала, що за кілька днів пройде, а тільки гірше.

01.09.2012. Помінялась з співробітницею, щоб прийти на 10.30 на роботу. Чого йти до 13 школи? Ти мене побив, принизив. Позоритись? Рішила, що піду на зупинку – буде видно. На зупинці побачила Наташу, яка працює продавцем в магазині одягу на ринку Алмазний. Поїхали в кільцевому через Юрівку. Машина «Самара» стоїть на ринку. Ти на робочому місці, але до мене не вийшов. До 10 ждала. Пішла на зупинку. Тьотя Ліда, торговка сємєчками назвала мене придурком, сказала, що я вже їх починаю роздражать. Я до тебе приїжджала 3 рази вже, а ти не виходиш. Прийшла після 19 в гуртожиток. Чого моя дурна голова не видасть геніального рішення? Може скількись хвилин по 10 вечора скинула визов на 0669540088. Тоді відправила кілька бомжиків.

02.09.2012. Пів третього ночі 0669540088: «Вы звонили?». «Нє, не дзвонила, смски відправляла. Чого так пізно дзвониш, робиш у нічну зміну?». «Что вы хотели?». «Мені інтересно чого твій друг Вова Нестеренко зі мною не хоче общатись?». Зразу поклав трубку. Вночі снилось, що їздила на радіостанцію «Руске радіо України». Ніби вся радіостанція знаходиться в маленькій кімнаті. Там уже нові люди. Доказувала, що вони не мали права вмішуватись в моє особисте життя. Снилась мама і брат. Вранці тягне на Нєстєрова. Чого? Бити ноги, позоритись? Все рівно коханням зі мною ти не займешся. Можеш хіба вдарити, «кохана людино». Не представляю як можна це розмістити в інтернеті, щоб отримати бажаний результат – тебе і твою любов. Поїхала в 11 на бульвар Петра Нєстєрова. Одне вікно відчинене на балконі, а то скрізь зачинено. Може ти десь поїхав. Побачила дітей подруги Аліни. І вони мене побачили. Дівчина вже величенька. Скаже матері. Або Ані. Раз дружать матері, то дружать і діти. Східці 6 під’їзду пофарбовані. Пішла базарчиком, тоді до «Екватора». Це ж казали, що в Романчуків десь дача. Може на дачу виїхав з сім’єю? Бо чого сидіти в чотирьох стінах з малими дітьми і крисою сибірською? Їхала в експресі від «Велмарта». Як несправедливо. Сама. Роки йдуть. Звернувсь на радіостанцію, а тоді рішив зберегти сім’ю з Аліною. А я осталась в дурнях. Значить я все робила неправильно. Це дуже несправедливо. Правда, я вже привикла сама. Тим більше, що матню в тебе не рве – є кому зливати, половинка моя. Сказати дівчині: «Здохни, сука» як заказував передачі і пісні – дуже правильно. Переключивсь на суку, яка вміє розставляти ноги. «Открытая книга». Розмовляєш кацапською – що то значить їбня з сибірячкою. Український жеребчик скацапивсь. Що то значить матеріальна сторона справи, є ж куди повертатись. Вміє тримати руская женщіна їбнею і сім’єю.

Сьогодні на касу увечері підійшов молодий чоловік. Він мене раніше, може рік тому підколював. «Як настроєніє?». «Погано». «В скільки ви будете сьогодні іти додому? А де ваш муж? Мабуть в командировці?». «Ви ж в курсі всіх моїх особистих справ. Муж наставив мені роги. У Києві…». Підколов і пішов. Робить мужчинка в ТРЦ «Київ». Вся Полтава в курсі. Було б не так обідно, якби це мене не задівало, відчуваю себе беззахисною. Підвів мене той,  кого люблю, обідив і унизив. Тоість обісрав як настоящий друг. 03.09.2012. Пів третьої ночі дзвонить твій друг з 0669540088. Каже таке, що на голову не налізе. Якби це хтось інший мені це казав – уже б послала. «Я тебя уб’ю, готовся…». Вранці проснулась пів сьомої. Ще не було восьмої – стояла біля 13 школи. І шо? Побачила людей, а тебе ні. Може ти привіз дитину в половині восьмої? Пішла в «Сільпо», прийшла з «Сільпо». Їхати під її вікна? Обідно, що роки йдуть, а я сама. Молодість не як у всіх. Через задрочення друзів. Мені б гуляти з коханим щирим до мене. Любов не принесла в моє життя нічого хорошого. Вмішались в життя, принизили, назвали ідіоткою. Тоді коментували: «Ходіть в гості, веселіться». А веселились самі. І їбались. Тобі, коханий, вірити не треба. Добре побив по ребрах, перед усіма принизив. Бачити тебе хочеться, а по ребрах і голові получать не хочеться. Зустрічатись ти не хочеш. Розвестись не хочеш. Зато подрочить через знайомих – пожалуста, щоб я поняла, що є смисл. Смисл чого? Живемо як на протилежних кінцях планети. Казав: «И радио не слушаю, и телевизор не смотрю» – в насмішку. І телефоном не користуєшся? – «доверся завтрашнему дню, когда тебе я позвоню…». Нікуди я не буду їхати. Чого бити бідні ноги. Як тебе позвати – вже випробувала. Тільки, що з тобою, придурком таким робити, як ти починаєш мене бити? Обсипало прищами, болять груди – лікар сказав, що мені пора народжувати. А женіх змивсь в «дом чужой», а як сука приходить і кличе – по голові її, по ребрах, щоб не шкодила «коханій людині», бо у коханої людини їбня з супругою. І діти підросли. А ти, дурненька, радіо слухай, яке тебе кохає. Черезмірно кохає. Я тебе розлюбила б і давно б уже забула, аби ти мене не тривожив напрасно. І не снивсь ночами.

04.09.2012. Телефон був розряджений. Вранці сусідка збиралась на роботу. Я проснулась. Тоді заснула. Снилось, ніби я прийшла на Нєстєрова і просила, щоб ти оставив Аліну і ваших з нею дітей і йшов до мене, моя любов. У Аліни були очі грязно-болотяного кольору. А я тебе на її ліжку брала за ноги, торкалась до рук. Проснулась різко в 7.07. включила телефон – в 4.33 дзвінок від 0669540088. Зібралась за 10 хвилин. Полетіла на Нєстєрова, тоді до 13 школи. Бачила Людмилу, подругу Аліни, з якоюсь дівчиною у футболках такого ж кольру як і ти надівав – яскраво-голубого. Може ти вже на роботі? У 8 їхала на 23. Ти прийшов десь без 20 хвилин 9. Привіталась до Тані: «Таня, добре утро». Повернула голову вліво – ідеш ти у білій футболці з стаканчиком кави у руці. «Володя, добре утро». Зайшов мовчки. Поїхала на роботу. Оце і вся любов. На роботі в близько третьої виходила в технічну перерву на вулицю. Сонце. Віка, колишня Алінина учениця: «Назагоралась?». Нічого їй не відповіла. Може вона общається з Аліниною подругою Людою чи Аліною і хоче добра їм, а не мені. На вулиці похолодало. А ввечері пішов дощ. Буду два дні вихідна, а толку? Все рівно у мене з тобою нічого не получиться. Принизилась в своїй до тебе любові. А взамін отримала побої. Я на себе сама образилась. Груди пухнуть і болять. Уже майже 30 років. А ти мені не дзвониш і не йдеш до мене. Як була самотня, так самотня й осталась. І для чого чи для кого було те радіо «заказувать»? Щоб мій час проходив у «Сільпо» на касі, а в гуртожитку мене ніхто не чекав? Вчора чи позавчора на касу підійшли чоловік і жінка. Уже пенсійного віку. Чоловік казав жінці: «всі больні давно в больниці лежать…каждий день бачимо…». Чоловік говорив емоційно. Жінка біля каси почала його просити помовчати. Скупились. Пішли. А сьогодні я згадала слова Ірини Горової, продюсера і жінки співака Потапа: «да вы просто сумашедшая» й подумала, що я просто не вмію відстояти себе і своє особисте. Як тільки болить у мене справа ребро. Сьогодні на роботі пробувала вдихнути на повні груди й не змогла, боліло. «Кохана людина» постаравсь.

05.09.2012. 17.33. Сьогодні ти мені не снивсь. Пропустила дзвінок від 0669540088 в 6 хвилин на першу. Хто зна чи йти до тебе? Вийшла на 28 школі з кільцевого тролейбуса. Іду. Бачу – 94880. Як ми разом приїхали. Ти на машині Аліниних батьків, а я траліком. Тільки повернув до ринку – побігла. Ти не зразу вийшов з машини. «Привіт». Мовчки. Маленький пакетик з магазину у «Велмарті»,  «OGGI». Пішла, поплелась за тобою. Десь у 10.50 ти вийшов із «Соти» з якимось чоловіком. Худий, може трохи старший за тебе. Пішли до його машини. Щось тобі говорив. Я стояла за спиною, тоді обійшла і стала так, щоб бачити твоє лице. Той чоловік щось розказував тобі про свою машину, біля якої ви стояли. Ти почав трохи всміхатись. Говорив в основному той чоловік. Раз тільки сказав: «Куди ж діватись». Тоді пішли до дверей  «Соти». Стала на східці між магазином «Молоко» і «Сотою». Старалась так стати, щоб бачити твої очі. Ти так почав усміхатись, аж радіти. Тоді щось сказав: «…щас эту суку…», кинувсь до мене. Я тікати, а ти на бігу вдарив мене в праву вилицю. Вернувсь і зайшов з тим чоловіком у магазин. «Ти шо йобнутий?» – слова в твою адресу. Той чоловік скоро вийшов. Пішла за ним, глянула на номера машини. Стара жигулька вишневого кольору. Вернулась. Знайома: «І тобі не обідно, що він тебе ударив?». Розплакалась: «Обідно, а шо я можу зробити?». Зайшла на хвилинку в магазин. Вийшла. Знайома: «А він тільки пішов. туди» – показала пальцем. До машини значить чи в туалет. Пішла до машини. Ти скоро вийшов за ворота ринку. Значить в туалет бігав. Підходжу до машини, як ти сідаєш: «Чого ти мене вдарив, друже?». «Сука». Поїхав. Пішла на зупинку. Проторчала час. Після 12 побачила «Самару». Ти ж мене теж побачив. Побігла опять на «Алмазний». Ти йдеш, пішла навскіс, дивитись на кохані очі і кохане обличчя. Ти повернув до якогось ларька, взяв «Pepsi». Стала позад тебе, нічого не кажу. Ти повернувсь, ідеш до «Соти». Зайшов. Поїхала на центральний ринок, купила зонтик. Поїхала на Алмазний. Знайома сказала, що ти виходив. Стала, жду чуда. Ти вийшов рано з роботи. Може хвилин 15 на п’яту. Повернув голову направо, усміхнувсь, помахав комусь рукою. «Я так і не поняла, за шо я сьогодні получила по морді?». І відійшла трохи, бо ти так ішов на мене, що я подумала, що получу за те, що стала в тебе на дорозі. «Пішов мій любимий їбать свою любімую  жену» – прокоментірувала жінкам біля яких стояла тобі в спину. Пішла за тобою. Ти швидко йдеш. Біля машини, як ти відкривав дверці: «Так за шо, Вова?». Їхав, стала збоку дороги – помахала тобі рукою. Може ти дививсь на мене з нелюбов’ю чи мені здалось. І шо мені з цього всього? Сіла в тралік, поїхала в гуртожиток. Чого я така дурна? Найбільша неміч – ненависть. В мене таке відчуття, що я тебе через Аліну починаю ненавидіти. Розмовляла ввечері з сусідкою. Про тебе. От так і проходять молоді роки. Ти лягаєш спати не зі мною, а я сплю сама. Ти мене не спішиш забирати. По жизні ти успіваєш, і тратити свій час на мене не будеш.