Якщо людина стоїть на вулиці і не вписується в Ваше поняття нормальності, то можна підійти і дати цій людині в голову… а потім домовитись з участковим відправити цю людину в психо-неврологічний диспансер… У фейсбуці на сторінці «Русского радио»-Україна» зник мій допису з адресою сайту, який я там залишала. Написал новий допис: «цікаво, яка сволочь видалила мій допис для слухачів радіостанції “Русское радио”-Україна”. Я замовила сайт для цілої радіостанції. Адреса сайту з цікавою інформацією: kohanomu.com. Cволочь, може ти приїдеш до мене і ми разом проведемо час увечері, щоб я не почувала себе лохом, мозги якого поімєла ціла радіостанція?»

03.06.2013. На роботі були збори. Приїхала на 23 в 9.39. Машини ніде не видно. Може поставив її ближче до Київської траси? Заглянула в «Соту». Юля і Діма на роботі. Спитала за тебе. Закричали щось. Підійшла до знайомих на ринку. «Він у туалет пішов». Пішла до туалету. Ймовірно з мене прикольнулись. Верталась назад, побачила, що Юля вийшла на поріг і дивиться на мене. Знайома пригостила вишнями. Юля з Дмитром вийшли на поріг. Протягнула їм руку з вишнями: «Вишні будете?». Дімка: «Иди стой на свое место, возле параши!..». Нічого йому не сказала. Заглянула через вікно під шторку – побачила твої ноги. Заглянула в магазин: «Вова, я знаю, що ти на роботі, вийди, будь ласка!». Стала біля холодильника, напроти магазину, їм вишні. Через кілька хвилин з магазину вийшов Дімка, підійшов до мене. Я відійшла подалі. Він схопив мене і вдарив. Закричала. Чого він лізе? Хіба це його магазин? Він вернувсь і зацідив мені у ліве вухо. Потім штовхнув головою об залізні двері сусіднього магазину і зайшов у «Соту». Кинула вишні у мусорку. Подзвонила в міліцію. Розказувала і плакала. Юлька і Дмитро сміялись. Я зайшла в магазин і пішла до тебе за шторку. Дімка схопив мене і потяг, виштовхнув з порогу: «Посмотрите! Что она творит!..». Цікаво, зайти в магазин і іти до шторки, за якою ти сидиш і ремонтуєш телефони – це називається «что она творит»?.. Дімка назвав мене ідіоткою, мавпою. «На себе в зеркало подивись, ти сам мавпа!». Ти вийшов з магазину, я не тікала. Бо ти не гнавсь. Ти сказав щось типу, щоб я йшла отсюда вон. Який чоловік замовив мені радіостанцію! Друг. Коханий. І сам б’є і другим дає. Кожен день захищає мене і робить мене щасливою. Заорала на емоціях, що ти ніяк не наїбешся з Алінкою, і про дітей твоїх із нею, будь вони прокляті разом з своєю мамою, і радіостанцію і: «коли ти мене забереш?!». Люди обертались і йшли далі. Знайомі з ринку почали на мене орати, що я больна і мене треба відправити в дурдом. «Так визивайте, хай приїдуть, провірять». Відповіла їм, що мене тут б’ють, а з іншої сторони, або через інших підйобують. Прийшов міліціонер. Зайшов в магазин. Пішла з ним. По дорозі ревіла, возмущалась тому, що відбулось. Зайшли в міське управління. Вчора відправляла повідомлення з номером телефону в юридичну фірму. Ось передзвонили. Запросили прийти. Писала пояснення, ревіла. Прийшла на 23. Зайти не давали ні Дімка, ні Юля. Правду говорять: не так тії вороги як добрії люди. Юля вийшла на вулицю. Підійшла до неї, запитала, чого вона сміялась, хіба смішно, як жінку б’ють, а її ніколи не били? Вона відповіла, її не б’ють, бо вона нормальна, а мене б’ють, бо я ненормальна. Я ненормальна стою і нікого не обзиваю. Виходить нормальний і б’є мою голову. Офігеть. Я отстала від жизні в поніманії, що нормально, а що ненормально. Тоїсть логіка наступна, якщо людина мирно стоїть на вулиці і не вписується в чиєсь поняття нормальності, то можна підійти і дати цій людині в голову… Побачила як до тебе зайшов чоловік песійного віку. Я бачила його на Нєстєрова, він там живе. Підійшла до нього, заговорила. Живе в 5 під’їзді, сусід Романчуків. Сказав про них: «харошие люди». Розказувала йому про себе, про тебе, про сайт kohanomu.com, на якому я описала цю історію. Ти виглянув через двері «Соти». «Сонечко, підходь до нас, пообщаємся!». Ти мене боїшся, Вова, що підійти не можеш? Ти сказав: «Здохні». Підійшла з новим знайомим до тебе: «Як ти мене не будеш любить (хотіла сказати їбать), то здохну». Зайшов із Олександром Івановичем у магазин. Скоро він вийшов. Сказав, що я беру гріх на душу. Відказала: «Уже взяла». Сусід твоєї «крьосної мами» Валентини Романчук: «Отрекись». Подумала: комусь можна, а мені зась? Чого зі мною так обходяться, чого мій любимий – підстилка для Романчучки? Сприяв приколам на радіостанції, а тоді сказав дєду: «як вона тобі нравиться, то й займайсь нею». А Дімці тоже таке сказав? І як тебе після цього, кохана людино, назвати? Ганчіркою чи мужчиною? Мене називають больною, ненормальною, бо я стою напроти магазину, в якому знаходиться кохана людина. А колишнього мента, який виходить на вулицю і б’є мене головою об залізні двері сусіднього магазину, при цьому погрожуючи і взиваючи мене принизливо, підбадьорюють: «правильно, мало, так їй і нада, вона больна, у нього двоє дітей, жінка, а вона…».
05.06.2013. Проснулась. Снивсь будинок на Нєстєрова, 18. Вроді я там ходила. Їхати до тебе? Бог дає таку можливість вибору. І я поїхала. Приїхала начало 11. Обійшла ринок – машини не видно. На дверях магазину стояла Юля. Я підійшла. Заглянула в магазин: «И снова здравстуйте» (пригадались слова із передачі «Хороший час» на «Русскому радио”-Україна»). В магазині Дмитро: «Його немає і сьогодні не буде на роботі». «Чого не буде? Він захворів? Що случилось?». Дімка закричав. Я вийшла. Тоді заглянула через двері: «Спасіба, шо сказав». Не повірила. Знайома сказала, що бачила як ти вранці курив. Хто бреше, тому леше? Заглянула в магазин: «Негарно, Діма, брехати». Він забігав, назвав мене мавпою: «Іди дивись!…». Побіг до шторки, до твого робочого місця, відхилив плакат, злий. Я розвернулась і вийшла. Постояла напроти вітрини, відійшла. Побачила, як ти йдеш з товаром у пакетику. Видать ходив на Мотель. «Вова, привіт». Ти не привітавсь. Стала напроти твого вікна, завішеного плакатом. Простояла півгодини. Підійшла до дверей магазину. Дмитро, побачивши мою спробу, схопивсь із місця. «Вова, ми сьогодні любов’ю займатись будемо?..». Дімка: «Тебе это не грозит!.. иди на трасу…». Пиздець, як за тебе люблять відповідати. І Аліна Романчук і твої .. співробітники. Кажу: «Чого, я порядочна». Юля: «Простітутка…». «Вова, я ж порядочна?.. порядочна? Скажи, тільки до тебе ходжу…». Ти вийшов. Виглянув із-за дверей магазину на вулицю: «Пошла вон!». Дімка вийшов на вулицю, щоб закрити двері: «Можеш зашити свою піську!..». «За своїм дивіться!». Дімка: «…у нас діти єсть! А в тебе не було й не буде!..» і закрив двері. Прибиральниця тьотя Валя: «Чого ти їх провоцируєш, а тоді ще міліцію визиваєш?! Сучка…». Огризнулась. Ішла знайома, каже: «Мовчи, не заводся з нею». Кажу: «А чого вона до мене?..». Розвернулась і пішла на зупинку. Гидко так на душі. Твій співробітник вмішується. Чого не скажеш, як колись жінкам на ринку, які мене від тебе захищали: «Не вмешивайтесь! Мы сами разберемся!»? Замість «дєда» до мене уже Дімка чіплявсь. Сьогодні на роботі сказала своїм співробітникам, що ти – ганчірка. Бо на Нєстєрова керує Алінина пизда, а на Алмазному – твої … сотрудніки. А ти під усіх підстроюєшся. А коли гарно з Алінкою поїбешся то ще й настроюєш. Володя, де твоє мнєніє? Назвала тебе так, стало негарно самій. А я яка? Хіба не ганчірка для коханої людини і для цілої радіостанції, дирекція якої не удосужилась на відповідь.
06.06.2013. Приїхала на 23 близько 12. В транспорті грало «Русское радио”-України». Нових пісень не почула. Ішла по ринку. Побачила – ти йдеш із туалету. Глянув і пішов далі, навіть ходи не прискорив. На моє «Привіт, Вова» не відповів. Біля магазину сказала на тебе з ніжністю: «Котик». Ти повернувсь і плюнув. … радіостанція, для чого її було заказувать? Пішла по своїх справах, хвилин через 15 прийшла – машини вже немає. Приїхав, підбігла. Глянув на мене – опять плюнув. Мені на руку. «Чого ти на мене плюєш? Я тобі нічого поганого не предлагаю». Ждала тебе біля магазину довго. Юля сьогодні сказала на мене «блядіна», «усі понімають, а блядь не понімає». Ти вийшов у 16.09. Рано. Пішов до машини. На мої слова «чого ти з своєй йобаной женой і своїми йобаними сотрудніками можеш договориться, а зі мною ні?», даже нічого не сказав. Сьогодні четвер, ти поїхав купляти продукти. Захотіла тебе ще раз побачити. Полюбуватись твоїм лицем, поставою… Ти якраз був у гаражі. Закрив гараж, ідеш, куриш. «Приїжджай до мене сьогодні по аудіо-відеозаписи». Нічого не сказав. Пішла, посиділа на лавочці з сусідами. Алінка сьогодні з синочком гуляла по Браїлках. А ти, любимий, мене упрікав, що Алінка через мене не може вийти з дитиною погуляти. А я, кохана людино? Ти про мене і моїх дітей думав, як на «Русское радио»-Україна» звертавсь? Пішла дорогою. Побачила на грядках знайому, підійшла до неї. Відкрилось вікно на кухні Аліниної квартири – висунулась, щоб знімати відео. Сусідка пішла пошвидше. Чи то через дощ чи то через направлену на неї відеокамеру. Дорогою ішов контролер, який недавно шукав боржників по сплаті за електроенергію в сусідньому будинку. Підійшов до мене, підняв голову вгору, спитав, що тут відбувається. Приобняв мене, помахав рукою в відеокамеру. Аліна: “Заберите ее отсюда!..”. Хоч тебе й позвала, ти не вийшов. “Аліна, ти казала: “забери свое, мне твое не нужно”….”. Почавсь сильний дощ.
07.06.2013. Написала сьогодні ВКонтакті Наталії Валевській: «Здравствуй, Наталия. Хочу пожаловаться Вам как своей подруге. Несколько дней назад сотрудник моего любимого (который “заказывал” мне песни и передачи на “Русском радио”-Україна”), вышел ко мне из магазина и ударил несколько раз по голове. Я вызвала милицию, а он только смеялся. Это так унизительно. Любимый бьет – куда не шло… А Вова, когда уходит, всегда с ним за руку прощается… милиционер приходил, пообещал меня отправить в психоневрологический диспансер. Стояла возле магазина, ждала когда любимый соизволит выйти, а этот мужик выскочил, потом еще ненормальной меня взялись называть после проишедшего».
09.06.2013. Сьогодні снилось ніби приїхала на ринок «Алмазний», пробула біля тебе до вечора, а тоді упросила тебе поїхати до мене. Моя мама сиділа в коридорі за столом. Я стала з тобою перед мамою. Це був сон. Начало першої побачила пропущений дзвінок з невідомого мобільного. На технічці скинула на цей номер «бомжик». Передзвонив, оказується участковий з «Алмазного». Питав номер батьків. Сказав, що як я не скажу, то поїде до них. Кажу: «Щасливої дороги». Я розізлилась, сказала, що він прикриває цирк, що я звернусь на нього в прокуратуру, а на твого співробітника подам у суд. Сказала йому, що мене вдарили, а він прикриває мого кривдника. Такий же цирк мені устроювала міліція на Половках (як визивали з Київського наряд міліції і вони йшли й сміялись, що прийшли затримувати «рецидивістку»). Участковий: «Чого така агресивна?». Сказала йому «до свіданія». Кинула трубку. Написала голові ВГО «Юзер» Андрію Федосову: «Добрый вечер, Андрей. Месяцев два, в апреле, мы с Вами переписывались. Вы написали, что Вы юрист. Мне интерестно, правомерно ли поступают сотрудники моего любимого человека, не разрешая мне заходить к ним в магазин, когда он там. Когда его нет, тоже самое. Один раз хотела пополнить счет мобильного оператора у них – грубый отказ (хотя моего любимого там не было тогда). Обратилась в защиту прав потребителей через заказное письмо. Ответ пока не пришел. Недавно ждала любимого возле магазина. Перед этим спросила у его сотрудников, есть ли он на работе. Через какое то время с магазина выскочил его сотрудник и ударил меня по голове. Когда я возмутилась этому, он вернулся и ударил меня головой о железную дверь. Написала заявление в милицию. Очень обидно. Пришел участковый, зашел в магазин. Через время вышел, пригрозил мне психоневрологическим диспансером. Я в шоке: он еще и прикрывает моего обидчика. Спасибо, если ответите».
Ти побудував своє життя з іншою, а я просто існую – фраза із фільму.
10.06.2013. Встала. Що робити? Як бути. Перед виходом вирішила піти в прокуратуру Октябрського району. Зайшла в один з кабінетів. Розказала ситуацію. Написала заяву старшому раднику юстиції Кінашевському І.О.:
«03.06.2013. після 9 ранку приїхала в особистих справах на ринок «Алмазний». Мені потрібно було бачити чоловіка на ім’я Володимир, який працює в одному з магазинів цього ринку. Двері цього магазину були відчинені, я заглянула в середину та запитала чи є Володимир на роботі. Не почувши ствердної відповіді я відійшла від магазину. Чекала в стороні, чекала, що через якийсь час Володимир вийде. З магазину вийшов співробітник Володимира Дмитро і підійшовши до мене злегка вдарив рукою по голові. Коли я почала возмущатись його вчинком, він вернувсь та вдарив мене у вухо, а потім головою об залізні двері сусіднього магазину. При цьому закричав, щоб я не заходила в його магазин. Обурилась. Викликала міліцію. Написала заяву на цього чоловіка. Пізніше в магазин заходив участковий. Вийшов і сказав, що мене відправлять в психоневрологічний диспансер. Вчора участковий мені дзвонив, вимагав номер телефону моїх батьків, сказав, що буде їхати до них. Мене обурює це. Мені 30. Я доросла людина, при чому тут мої рідні. Я вважаю, що мене в цій ситуації скривдила малознайома мені людина, а участковий, замість того, щоб захищати інтереси постраждалої сторони, ще й погрожує. При подібній ситуації одного разу він навіть пригрозив мені, що подзвонить в Київ, щоб мене звільнили з роботи. 10.06.2013». Приїхала на 23 в 12. Пішла до участкового. Він уже в курсі. Опять спитав мене за телефон батьків, сказав, що мій сайт kohanomu.com вже читають у прокуратурі. Питав, скільки я плачу за сайт. Прийшла до магазину, в якому ти працюєш. Спробувала зайти. Ромахін вискочив із криками, попав ногою по руці. Сиділа до 12.41. Дзвонить знайома. Заграла на мобільному «плакала береза». Якраз ти вийшов. Тобі в спину: «Вова, привіт». Сказала знайомій, що підійду до неї через 10 хвилин. Провела тебе хвостиком до авто. Не дуже ти здорово виглядиш, половинко моя. Мовчання. Думала, що ти приїдеш, прождала до 15.00. Машини не було й пів на четверту. З’їздила на Нєстєрова. Де ти, чого так рано поїхав і не приїхав? Їбуча кобила із Сібірі, будь проклята разом з твоїми дітьми.
15.06.2013. Сьогодні ти назвав мене придурком. Я приїхала від батьків. Прийшла на ринок. Зайшла в магазин. «Здравствуйте. Вова, якщо ти є на роботі, вийди… Вова». Дмитро: «Пошла вон, стерва! Ми за тобою не скучили… Пошла вон!..». Ми? Щось нове. Я вроді тільки до тебе, Володя, приходжу. Ти вийшов у магазин. Скоро вийшов на вулицю. «Привіт, моя радість». Плюнув і побіг у туалет. Я тормоз. Ти вийшов з туалету і назвав мене придурком. А в час ти поїхав до Аліни. У вівторок я тобі казала: «Ти мені радіостанцію, а я тобі сайт. Давай займемось любовю». «Я з пидерасами этим не занимаюсь…». А тоді як заходив у магазин: «… уже готова». Клєтка? Хотіла в Юлі уточнити, що ти сказав. Вона мені: «Я только что видела, как тебя хотели видеть». А ти після її слів вискочив з-за своєї шторки. Я відскочила від дверей, повернулась: за двері ти не вийшов. Юля: «Вова, не нада». Шо не нада? Сьогодні увечері поїхала на Нєстєрова. Звала тебе на ім’я. відкрилось вікно на кухні 5 поверху. Висунулась відеокамера. «Не надоїло? Аліна, я тебе не звала. Чого ти виглядаєш, коли тебе не звуть? Розписуєшся, коли тебе не просять. Ти за Вову любиш розписуватись…». Я відійшла трохи, щоб листя дерева закривало вікно на кухні. Аліна: «Чего ты прячешся? Я тебя все равно вижу». «Думаєш я прийшла тобі попозірувать?». «А че?». «Любимого мужчину позвати до себе… якщо не ясно особо одарьонним. Ти ж особо одарьонна…». Позвала тебе: «Вова, пішли до мене сьогодні… сійчас…». Проїхала машина. В ній подруга Аліни Люда з чоловіком і дітьми. «Давай звони! Подруга приїхала. Хай прибіжить, поможе тобі розбиратись, ти ж сама не можеш!». Тебе позвала. Якби думав вийти, то вже б вийшов. Чого ще стояти. Пішла.
16.06.2013. Поїхала на Нєстєрова. 19.14. Підійшла до 6 під’їзду. Твій сусід Женя з кимось говорить. «Привіт». Запитала про тебе. Мене ігнорують. Дзвонить мама. Сказала, що я ще 10 год так ходитиму і стоятиму, як так робитиму. Після розмови з мамою звала тебе. Довго. Як мені самій одиноко. «Не хочеш виходити, коханий?..». Вікна відкриті – ти не вийшов. Дорогою йшли знайомий сусід, «Ніколай-угоднік», риженька жіночка і ще якийсь чоловік. Риженка жіночка здалеку почала казати: «Дибілка… давайте її натянемо… батько тієї жінки робить фізруком у нашій школі, а вона тут стоїть гавкає під вікнами…». Грусно мені дуже. Дуже одиноко. Ти, мабуть, надів пизду сибірську собі на вуха… і нічого не чуєш. Чого ти з нею, а я все сама. Через трахання з нею живеш. Їбать, «жінка не до душі»… Я сама винувата. Вова, хіба я хочу від тебе тільки сексу. А час разом, а увага, а твоя присутність, а… список дуже довгий би получивсь. Приїхала в гуртожиток. У фейсбуці зайшла на сторінку «Русского радио»-Україна». Немає мого допису з адресою сайту, який я там залишала. Написал новий допис: «цікаво, яка сволочь видалила мій допис для слухачів радіостанції “Русское радио”-Україна”. Я замовила сайт для цілої радіостанції. Адреса сайту з цікавою інформацією: kohanomu.com. Cволочь, може ти приїдеш до мене і ми разом проведемо час увечері, щоб я не почувала себе лохом, мозги якого поімєла ціла радіостанція?». Нові працівники на радіостанції… слоган старий… Прочитала кілька дописів на сторінці. «Тавр-медіа» шукає нових радіоведучих. Написала допис: “Тавр медіа”, для чого шукати нових, згадайте про старих: Галібіна, Свірідову, Іванову, Кузнєцова, Кавєріну…». Читаю далі. Слухачі шукають пісні, на сайті їм відповідають. Написала третій допис: “Русское радио”-України”, а можна знайти пісню, яка звучала 04.04.2004 з 19.57 до 20.04. Слова там такі були: “и летели листья… вот бы вместе с вами падать, листья…”?». Боже, 9 років пройшло з 2004… І за ці 9 років… Втрата часу – найтяжча.
17.06.2013. Приїхала до тебе на «Алмазний» в 12. Заглянула в магазин: «Володя, привіт. Ти є?..». Юля розкричалась: «Простітутка! Іди на трасу!..». Стала, щоб почекати: або прийдеш або вийдеш. Сашко Ромахін вийшов із магазину і десь пішов. Заглянула в магазин: «Вова, ти тут?». Юля опять розкричалась. Пішла заглянути під плакат. Вроді немає. Стала біля ресторанчика. Проходить мимо Сашко: «Чого ти ломишся до мене в дом?..». Сказала йому, що не займаю його, якого пристав? Сашко зайшов у магазин, став у дверях, показує: один палець його руки входить в замок пальців другої – туди-сюди. Сміється. Криса. Тоді вийшов, ходить по ринку, говорить по телефону. Опять зайшов у магазин, дивиться на мене через двері. Вийшов. Зайшов. Мені все рівно. Що він цим хоче показати, що мені можна заходити в магазин, коли ти десь вийшов? Точно криса. Ти ідеш з пляшкою пепсі. Я так зраділа: «Вова, привіт, любимий, сонечко! А Сашко Ромахін – криса!». Ти, мабуть, хотів плюнути. Передумав. Багато гарних слів сказала, коханий, що совісті не хватило плюнути? Зайшов у магазин. Я за тобою: «Ромахін – ти криса!». Юля вийшла, засичала на мене з дверей: «Ти меня не боишся?!». Постояла перед магазином. Підійшла, відкрила двері: «Володя, займись зі мною любов’ю!». Твої співробітники підняли крик. Сашко переводить стрілки на себе. Кажу йому: «Та я з такою крисою як ти на одному гектарі срать не сяду!». Через время Юля десь вийшла, вертаючись,сказала мені з усмішкою: «Блядина! Ходишь по магазинам, мужикам себя предлагаешь…». Я заглянула в магазин: «Вова, я тільки тобі секс предлагаю!». В магазині стояли люди. Сашко Ромахін закричав на весь магазин, щоб я отстала зі своїм сексом. А ти щось сказав типу: «Пошла вон». Правильний, з жінкою їбешся. Іногда не тільки жінці пісні заказуєш, наверно хочеться новизни. Юля: «Не заходи в магазин, мы психически больных не обслуживаем». Сашко вийшов на вулицю, пройшовсь біля вітрини магазина, щось зморозив, що поверне мені гривню за туалет. Я нічого йому, буду ігнорувати. Вийшов із магазину знову. Став напроти мене: «Кажуть, до тебе твій папа пристає, ти йому…». «Саша, кажуть ти скоро в морду получиш, у мене нормальна сім’я, це може ти з своєю мамою…». Щось до мене ще казав. Відповіла, що хочу, щоб він зі мною перестав общатись. Вийшла курити продавщиця з «Молока». Перекинулась з нею кількома словами. Сашко: «Дивись як вона близько стала, ще цілуватись до тебе полізе!». «Сашко, от’єбісь от мене!». Купила собі черешні, довго ти не виходиш. Підійшла до дверей. Юлія скочила зі стільця і до дверей. Тримає їх, тикає мені середній палець через двері. Ще раз підійшла, вона відкрила двері і облила мене водою. Ромахін сміється і коментує, що мене облили водою із унітаза: «…туалетной водой!». Визирає знову із магазина: «Хочеш зайти? Заходь». Я підійшла до дверей. Він вихопив ножичі і ущипнув мене ними за руку. Юля закрила двері, стала, стоїть сміється. В руках крутить якісь щипці. Ти все ж вийшов. Говориш по телефону, Ромахін щось починає кричати тобі в спину. Пішла за тобою: «Вова, чого ти мені ніколи не дзвониш? Чого ти не скашеш своїм сотруднікам, щоб вони до нас не вмішувались? Чи ти їх просиш? Для чого ти так робиш? Кожен день мене такою щасливою… Якби ти нічого не робив, то я б за тобою не бігала!.. Скажи…». Ти сів у машину, замучений якись. Уродка, для якої ти колись “заказував радіостанцію”, розщитану на дурдом, замучила? Кохана людина. Я чуть не плачу. Пішла по своїх справах в банк. Хвилин 15. А ти якраз повернувсь. Прозівала. Заглянула в магазин. Ромахін врубив музику на весь магазин. Юля: «Вона не понімає!…». Закрила мовчки двері. Може я дибілка, а, може, тут дибіли зібрались. В магазин мене не пускають. Ти просиш? Юля мені: «Он тебя ненавидит! Ты ему всю жизнь исковеркала!..». Те, що вона облила водою нічого, сонце палить, а от… Я тобі жизнь ісковєркала? В тебе немає сім’ї чи дітей в школу не водиш? Мене аж переклинило: «Це мені такі придурки як ви і йобана радіостанцією жизнь ісковєркали!..». Хоча, звісно, людина сама вибирає в що їй вірити і на що витрачати час свого життя. Ти вискочив з-за своєї штроки: «Сучара!». Аж за двері вийшов. Повернулась до тебе: «Жінка твоя сучара! Поняв?». Ти: «Да, я поняв». Сказав це з гордістю в тоні. Твій тон нагадав мені слова твого друга Вови Кучера про те, що я їй і в подмьотки не гожусь. Інтересно, коли ти це поняв, після того як мені «радіостанцію заказав» чи після того як потрахавсь і получив в подарок другу дитину? Діалог. З чого б це ти мені відповів? Мабуть, це був мовний рефлекс. Ти привик, що в Романчуків тобе питають постійно: «поняв?», а ти завжди відповідаєш: «Да, я поняв». Постояла біля магазину, підійшла до дверей. Ромахін виглянув з-за дверей і сказав негарно на мого батька, при цьому висипав на мене лушпиння соняшника із стаканчика і вдарив ногою. Зчепилась із ним. Цирк для працівників ринку. Ромахін заскочив у магазин, сміється. Схопила той стаканчик, набрала в нього води… Юля закрила двері, Сашко комусь дзвонить. В магазин прибіг Олег, який погрожував мене убити, сердитий. Через пару хвилин підійшов міліціонер. Сашко: «Заберіть її отсюда…» і почалась розповідь про те, як я тобі заважаю. Прибігла реалізаторша з магазину взуття і сумок, яка ганялась за мною з відром на мій 29 День народження: «Її треба в псіхушку, ми всі підпишемся…». Було «весело». Доказували кожний свою точку зору. Я оказалась в меншості. Ще й ти. Вийшов і сказав, щоб я тут не стояла. «Вова, а де мені стояти?!». Ти махнув невизначено рукою: «Там стань і стой, со своим папой». Давсь тобі мій папа… Возом тебе зачепив, кохана людино? Міліціонер майже силою повів мене. Біля «Хануми» з міліціонером «попрощались». Постояла трохи, поплакала, пожалілась «співчутливому» прохожому. Прохожий пішов, а я вернулась до магазину, ждати поки ти вийдеш. Вийшов. Пішов до машини. Ясно, на любов у туалеті я сьогодні себе вела неправильно. А, може, з Алінкою натрахавсь, для дєвочки нічого не осталось. Буду просити. «Вова, а поїхали до мене…». Голос став хрипким. Ти мовчиш. Питаю в тебе, чого ти до мене не хочеш іти. Поїхав. Рано. Ще тільки половина на 17. Поїхала на Нєстєрова. Ждала тебе. Бачила твого сусіда Женю. Він зразу: «Вови я не бачив». Про мій для тебе сайт сказав, що це все тільки в моїй голові. Жінка стояла якась на порозі. Почала мене журити, сказала, що мені треба лічиться, бо в тебе законна супруга і двоє дітей: «В тебе прогрес, хоч кричати перестала під вікнами… може й заказував, так то ж було давно». Пішла до гаражів. Ти якраз під’їхав. Скуплявсь у «Велмарті». Для жінки, яка не до душі і дітей від неї. Ідеш, куриш, говориш радісно по телефону до Алінки. «Вова, ти хоч помниш, що ти мені обіщав? Вова! Що тобі в її пизді?!.». Ти викинув окурок перед під’їздом. «Вова!..». Зарив двері. Пішла на дорогу, глянула на вікна – Алінка вже зачинила. Їбатись будете під пісню з “Русского радио”-України” “Милая”?.. Музичний центр… пісень там багато, під які можна трахатись з жінкою, яка не до душі. Поповзла в гуртожиток. Голова болить: чи того, що Ромахін ударив чи того що понервувала. Набрала домашній твоїх батьків. Телефон узяв дідусь. Привіталась, представилась, запитала чого ти вмішуєш у цей цирк мого батька, ще й співробітників підговорюєш. 31 секунда. Зі мною не захотіли говорити. Зайшла на сторінку “Русского радио”-Україна” у фейсбуці. Допис із адресою сайту видалили. Інші два залишили. Написала ще два дописи: “Русское радио”-Україна”: сайт kohanomu.com – ваша реклама на конкретному прикладі”; “Замовила сайт для коханої людини+для “Русского Радио – Украина”+для представників шоу-бізнесу. Люди не обіцяли, що ми будемо разом, а для чого тоді люди вмішувались у моє життя? Адреса сайту в інтернеті: kohanomu.com”