Якого жіночого щастя я дождалась в результаті

20.38. 13.04.2011. Ти, Вова, поїхав на машині батька тієї жінки. Десь о 17.00. Я: «Де йдеш коханий?» (Хоч і так ясно). Вийшла на зупинку, жду трамвая. Думаю (ще вчора хотіла тобі сказати): «Не до дибілки і не до уродки йдеш…». В трамваї їду, думаю про це. Що робити. Тролейбус дожен їхати до інституту зв’язку. Я вийду на Промбазі, «пройдусь по Браїлках». В тролейбусі щось заіскрило внизу, згарь чути. На Великотирнівській сказали «їхати у депо». Що робити? Встала на Промбазі. Дійшла до будинку Аліни. Бачу машину, якою ти приїхав. Стала під вікнами. Вікно на кухню відкрите. Почала тебе кликати: «Не до дибілки і не до уродки приїхав, Вова, да?». Почала згадувать телефон. Якісь підлітки-школярі з цигарками підійшли, почали питати. Я голосно, щоб було чути у вікно, розказую. Вони: «Так зайди». Я: «Я не хочу, щоб мені ще голову розбили». Вони: «Ну ми когось старшого позвем». Я: «Звіть». Пішли з кінцями. Якась жінка йшла, сказала, що я чокнута чи мені нічого робити. Я: «Да, чокнута. Лічиться тільки від чого. Для чого радіостанцію заказував, щоб мозги поїбать? Чого ти на Аліні женився? Через її голубі глазки чи її сибірські гроші?». Якась літня жінка йшла повз мене: «Та йому на тебе наплювати, він на тебе наплював». Я: «Вова, а твоя жінка не така страшилка як я? Ти мій телефон Аліні вмєсто хуя засуваєш в пизду?». Чи піти? Бачу як батько тієї жінки, з якою ти живеш, поставив машину в гараж. А ти там, з тією кобилою. Думаю: чи казатиме що. Пішов мовчки. Як збиралась іти, підходить якийсь чоловік з пакетиком у руці. Іду повз нього, а він: «Я тебя в следующий раз утоплю. Постой…». Рішила йти, не озирнувшись. А він не одстав. Сіла на зупинці біля «Екватора». Раптом він  – років 30, невисокий, повний, коричневі очі, коротка стрижка, затовстий для свого віку з подвійним підборіддям. Видно йшов аж з Браїлок. Каже мені: «Беги, беги, лучше беги». Я: «Чого ви за мною йшли?». Він: «Ти людей уже замучила, лучше беги. Даю тебе 15 минут». Балакає з кимось по телефону. Чую, каже, мабуть про мене: «…с пяти часов…(Цікаво, з ким він говорив? Варіанти: – з якимись мужиками, сусідами, яких мої крики дістали; – з родичами тієї жінки, з якою живе кохана людина (міг батько її попросити, як, наприклад, тоді як мене вигнали з гуртожитку на Браїлках перед опалювальним сезоном)…зараз сідатиме в маршрутку». Перед тим як сідати, підійшла до нього, питаю: «Ви щось хотіли мені сказати? Яким боком я вас зачепила?». Він: «…як я тебе завтра побачу…». Я: «Ви мене вб’єте?». Він: «Більше не ходитимеш». Я: «Я завтра не прийду, бо буду на роботі. Чи ви думаєте, людина без причини буде приходити. У мене є причина і дуже серйозна. Там живуть мої друзі». Він: «…да, но причина в тобі…». Согласна, причина в нас: в мені і в тобі.

02.05.2011. Я цим не хочу займатися. Я переглядаю стос міліцейсько-прокурорських відповідей, рецепти невролога — важкі спогади. А вчора я прийщла до будинку, в якому ти, Вова, живеш з Аліною. Криша з’їхала, мені все рівно. Вікно трохи прочинене, саме крайнє. Бачила як батько тієї жінки ставив машину. Надіялась  – може ти. Він мене бачив. Потім пішла під будинок, крикнула: “Вовка, коханий, з празднічком”. Пішла, а потім ще верталась. Сиділа в гуртожитку, пишу о 17.00 твоєму другу Володі: “Вова, спитай, будь ласка, у Володі, він мені зробить дитину. Мені нада”. Ще як робила в налоговій – попросила у твого друга, щоб ти мені по телефону сказав про дитину, яку я від тебе хочу. Кучер видно тобі дзвонив. Я йому кілька разів передзвонювала. Він: «Що ти хочеш? Успокойся. Пока»… Сьогодні, перед тим, як піти до тебе, ходила на центральний ринок мамі по тиканку. Якийсь мужик жінці одказує: “Так шо ж як двоє дітей, хіба я не можу третього зробити. Може кому нада”.

16.05.2011. Вчора 15.05.2011, я стояла під твоїми вікнами. Чого стояла? Бо йшла повз 5 школу і побачила Сашка Ромахіна з магазину «Сота», що на 23 вересня. Зайшла в «Соту» на 5 школі. За компом сидів Андрій, хлопець який часто заходив у «Соту» на «Алмазному», чимось схожий на крота. Включив мені на зло на компі пісню групи «Непара» «Милая», а я його послала.  Сашко казав жінкам з «Все по 3», які орендували половину площі у одному приміщенні з «Сотою» на 5 школі, що я хвора. Поїхала на бульвар Нєстєрова, там де квартира Аліни. Під вікнами кричала, що подам на твоїх сотрудніків в суд, що вони мене принижують, а про твої приколи напишу в інтернеті. «Вова, ти женивсь на її голубих глазках чи на її сибірських грошах?». Почули, бо потім побачила…94880…вона гарна – Аліна. Не така як тоді повна…стрункіша стала… Ти сів з нею в машину. Повернувсь може через годину. Аліна зайшла в під’їзд з красивим букетом білих троянд. Мені якось неприємно, але байдуже. Ти поставив машину, проходиш недалеко від мене: «Володя, рада тебе бачити, а ти, мабуть, не радий. Сьогодні у вас вечером мабуть буде секс. А у нас з тобою буде секс чи не буде ніколи, да?». Сказав щось тіпа «сука». Я тобі згадувала все, що хотіла. Я так хотіла повернути тебе, того прийшла. А серце боліло, як ішла до тебе.

Пішла. Тоді вернулась. Якщо я тобі не подобаюсь, то для чого ти тоді звернувсь на радіостанцію? «Мічта ідіота» – слова Чоботаренко Свєти. Згадую – Кучер: «Та ти їй і в подмьотки не годишся». Правда. Їй в підметки не гожусь раз ти на ній женивсь, а мені просто «заказав» радіо. У вікно спальні хтось як мигає маленьким електричним фонариком: точка світилась, вимикалась. У мене поганий зір. Якась жінка (яка десь поряд живе): «Вони тебе бачити не можуть» і т.д. Я: «Так хай отдасть телефон» і т.д. Ще кричала: «Викинь його з 5 етажа, якщо він у тебе тут є». Зараз думаю: «Мені требе зайти – хай би вбив. Якби ж убив, а то хіба калікою зробить». Говорила знайомій, що як жінка родила, то повна, а бач. Чого тільки вона питала за її фігуру, може, бачила Аліну, що вона гарніша, ніж я.

Я, Вова, ніколи не буду настільки гарною. Згадую смс: «Смотри на себя. Ты намного страшнее этой кобылы. Могла бы быть красивее». «Спілкування» з коханою людиною.

Не хочу красиво йти і щасливо жити. Хочу щоб ти пішов зі мною. Зранку я просила тебе вийти на балкон. Чого ж, хоч побачила б тебе…Ти дуже гарний, щоб на тебе наплювати. Може, того, що ти мені подобаєшся, а ти мене відштовхуєш, може, це не любов. Хоч краще як не любов. Я виказувала, що мені ніколи нічого не дарував, навіть кульбаби. Згадувала, що дарувала тобі квіти, хотіла зробити тобі приємне, правда, ти ж не дєвушка, просила вибачення за це, робила тіпа так, бо «особо тупа» (як казала «особливо обдарована» Романчук Аліна),  не знаю як зробити тобі приємно. Ішла пара з дитиною. Парєнь: «Його нема». Я: «Як нема? Я бачила». Він: «Так зайди». Я: «Для чого мені заходити, щоб дивитись на труси його жінки?». Супутниця аж скипіла, сказала, що я дура, що буде мене гнати, щоб я йшла мовчки. Я ще раз згадала про ті труси. Вікно в спальню на 5 поверсі закрилось. «Обіжаю» людей. А я не людина, не жінка, що зі мною можна так обходитись?

19.05.11. Твій друг в окулярах з своєю жінкою і дитиною попали до моєї каси. Не думала, що скоро його побачу, хоча в «Сільпо» не перший раз, судячи з 1237 балів на чеку. Він до тебе приходив на роботу. Ви з ним ходили по ринку «Алмазний». Я за вами. Просила його, щоб ти повернув мені телефон. Він сказав, що телефон я сама десь загубила, що знає Мішу Павлова. Сказав, що я не в твоєму форматі, що в тебе немає ніяких планів щодо мене,  що ти зі мною ніколи не будеш. «Пойди заработай денег, купи себе тени не за 5, а за 20 гривень, оденься получше, сходи в салон красоты, устрой свою личную жизнь…». А ти мені колись казав: «Красся чим хочеш».

20.05.2011. Напишу про свою нещасливу любов. Сьогодні я думала вранці поїхати на Браїлки. Я знала, що ти братимеш машину. А потім… я поїхала на 23 вересня. Ждала біля дороги і думала: у тієї жінки є діти від тебе. А що як з тобою (храни тебе Боже) що трапиться, а в мене їх не буде. Ти вийшов з машини: «Вова, привіт». Ти йдеш на мене, починаєш бити.

- «Я ребенка от тебя хочу».

- «И ни хрена не получишь!»

- «Почему?»

- «Потому что ты уебище»

Ударив мене боляче носком між ноги. «Приласкав» мою «квіточку». Пішов на роботу.

Підійшла до «Соти». Дивлюсь у магазині якась жінка з нарисованим обличчям, ти схиляєшся до неї. Твої риси ще тонші, ніж у неї. Згадалась Леся Руденко з «Айкона». Вона так дивилась на мене. Блядина. Сашко вийшов. Відійшла від магазину. Я думала бути поскромніше. Мене понесло: «Була хорошою дєвочкой, а стала уйобищем. До чого довели «Руске радіо України» і кохана людина!». Сиділа на лавці під березами. Гетало Іван став навпроти, дививсь-дививсь. Тоді обійшов, підійшов збоку. Думаю, якого хрєна? Чи ти вже, мабуть, похваливсь? Колись Гетало Іван підходив до мене, казав: «Як Вовка од мене уйде (наголосив, що ти від нього таки підеш. Інтересно, а чого ж на роботу брали?), я тобі голову розіб’ю». Назвав твар’ю і ще якось погано, сказав, що я шкодю його бізнесу. Сказав це тихенько, щоб чула тільки я, з лиця даже люб’язність напоказ не пропала.

Вчора дзвонила Кучеру з діджуса. Послав мене і на хуй, і в жопу. Якби Господь дав мені, щоб Аліні і її дітям було боляче як мені. Щоб ти на ваших з нею дітях побачив те, як ти зі мною обходишся. Щоб Алінині діти були  такими щасливими, як ти мене зробив.

Увечері у мене справа боліла гуля на голові і підтошювало. Будь проклята Аліна і твої з нею діти.

25.05.2011. Сьогодні якийсь чоловік подарував мені маленьку білу трояндочку. Я сиділа на роботі, за касою. Він підійшов до моєї каси, витягнув з чорного пакета квіточку: «Це вам». Згадала букет, який несла в під’їзд Аліна. Насмішка.

Вчора стояла – ти вийшов. Сьогодні проспала. Вчора їхала попуткою від батьків. Водій перед Полтавою включив «Руске радіо України». Там ранкове шоу. Свірідова: «Ну, скажи, что я хорошая». Галібін: «Хорошая, хорошая». Брєдні, совпадєніє? Сьогодні вранці прокидаюсь, чую на вулиці грає пісня «Одиночество – сука». Стільки років прокидалась з «будильниками». На радіостанції «Руске радіо України» колись коментували: «Хтось прокидається з сусідкою, а хтось з сигаретою і чашкою кави». Так ти ж спав і прокидавсь з Аліною, а я прокидалась сама, слухала приколи, ходила до тебе – приколи продовжувались. У мене – струси і побої, а у Аліни – найкращі будильники, діти. За що ти так рішив з мене посміятись, Вова?

27.0?.2011. Сьогодні – вихідна. Вранці не хотіла до тебе йти. Дивилась у дзеркало, красила очі – розплакалась. Сьогодні цілу ніч снились гуртожитки, в яких я жила. Я по них поневірялась і думала, чого так – бо я не втвоєму стилі? Того ти з іншою.

Купила плаття за 266 гривень. Гарне. Сашко Ромахін  з «Соти»: «Плаття  гарне, а ти – ні». А ти пішов рано, начало четвертого. Буркнув, щоб я йшла на хуй. Сів у машину тії суки і поїхав. Будь вона проклята і будь прокляті діти, яких вона тобі родила. Згадую: «щоб ви не почували себе одинокими». От зараз хоч біжи на Браїлки. Чого ти з нею? Будь проклят «дом чужой», в який ти їдеш, до фундаменту.

Чого ж рано пішов – хіба прям біля мене тобі так некомфортно? Сьогоднішній вечір такий… не можу всидіти. Думаю, що ти з тією жінкою, як казав твій друг, «граєшся», а хоч вона з тобою. Боже, чи правда піти, щоб ти опять голову розбив? Аби тій суці голова розкололась навпіл, щоб сира земля поїла і її і її дітей.

Мені так неспокійно.

Скільки років пройшло, а ти…а я…діти в школу підуть не мої, а я постаріла. І шо з тих пісень і передач на радіостанції «Руске радіо України»?

Ні їсти, ні спати – нічого не хочеться, як подумаю, де ти – «в Киеве, у голубоглазой блондинки-любовницы» – це ж нада, така блядина. Поки я вуха розвішую, вона на твій хуй ноги розставляє: і всім ха-ра-шо?! Що ж мені робити? Пригадую коментар на радіостанції «Руске радіо України», ще на початку цих приколів: «Если не знаете что делать – не делайте ничего». Хуйово так жити – то без роботи, то з хуйовою роботою – благодаря приколам  «Руского радіо України». На якого хера ти туди обративсь, як не думав брати («завтра візьму»). Та я до твого «завтра» тут згнию нахер, а ти ту кобилицю будеш їбать, а на мене «дибілка» казатимуть. Муж – і хуя не бачила, друг – і общєнія нормального не було.

І казала ж на радіо ведуча: «Кликати треба серцем». Клич його моє серце, хіба почує як під вікнами репетуватиму – та Аліна поглузує, як на твій хуй сходить, щоб з неї її пизда глузувала.

«Не до душі» – їбать друга дитина, щоб вона здохла їм була, будь вона проклята, разом з своєю мамою.

Ти мене під’їбав.

А я – ні встати, ні піти. А встану та піду то, що зроблю – ноги поб’ю та нерви потріпаю. Нерви здають. Дала б у вухо коханому і по яйцях, щоб не хотів сунути свого хуя одній, а мозги їбать мені. Написала – і  що полегшало? Щось помінялось? Що мені зробити, щоб ти до неї не їхав?

І нічого не роблю у цей вечір свого.

Такий же як тисячі інших. Ніхто не прийшов і не забрав. Живуть не заради дітей. А на мене, «страшилку», як казала якась жінка із бульвара Нєстєрова,  наплював. Сначала під’їбав, а тоді наплював.

Правильний, сімейний.

«Обычный нормальный человек – идет на работу» – коментар «будильників» Галібіна і Свірідової  на «Рускому радіо України».

«Порядочный, не бедный» – Романчук Валентина, яка сказала, що телефон мій тобі не нужен і ти його не брав.

«А пока ни кола ни двора и ни сада…» – Романчук Аліна мені про твої обіщанія. Де ж що візьметься, як все тратиться на неї і її дітей?

Чого так рано пішов – ніяк не набудешся з любимою кобилою. Мій любимий не хоче ізмінять зі мною Аліні. А з Лесею Руденко хотів і ізміняв. Леся була молодша і в твоєму вкусі? Колись написала смс на «Руске радіо України», що я тобі не така, що всігда знайдеться помоложе, побагаче і покрасівєє.

Іду з сумками повз новобудову від зупинки. Якісь хлопці-підлітки катаються по східцях на скейтах. Один чорнявий худий високий повз мене їдучи заржав як коняка, чую, каже: “Ібать, дибілка”.

Залишились спогади, неприємні. Чого ти до мене ніколи не подзвониш? «Доверся завтрашнему дню, когда тебе я позвоню»? В якому то році радіостанція прокручувала цю попсову пісню? Як бив мене після народження Аліною другої дитини, казав: “Шо я заказував?!”. 22 квітня хтось з невідомого дзвонив, мовчав. Питаю: “Чого ви дзвоните, що ви хочете”. Мовчання, потім музика чи то, може, хтось дзонив і включили утримання. Хтось приколювавсь. Так не раз було, що дзвонили з прихованого номера. А ти не дзвонив. Хіба не міг?

Писала смс твоєму другу, щоб він дав мені твій номер телефону. Сказав, що він не довідкове бюро.

Чи ти сам домовляв людей, щоб вони ставили пісні й передачі? Чи працівники радіостанції самі це робили, а тільки інформацію від тебе отримували? А тоді просив своїх співробітників, щоб вони мене закривали в магазині, поки ти підеш до Аліни. Пізніше просив співробітників, щоб вони мене били і принижували? Чи вони самі як шакали на мене кидались? Від цього кошмару моя голова не хоче думати.  Людина яка ізміняє мені сьогодні, що може зробити мені завтра?

Чого Романчук Валентина, мати Аліни, з якою ти, мій любимий, живеш,  рішила, що в мене шизофренія? Ти так сказав? А ти сказав, що обіщав мене забрать, що Аліна тобі не до душі, що вона для тебе кобила їбуча? Чи з того мати Аліни зробила такі висновки, що я кажу, що ти для мене радіостанцію «замовив». Так це кажу не тільки я, а й другі люди. У них тоже шизофренія? Романчуки тебе, мій любимий, 2 года тому весною вдарили по руці. Романчук Валентина каже мені, що ти з її дочкою живеш, так а мені тоже пісні замовляєш. Називають мене дурою, а дочка у них розумна, що рішила родити дитину чоловікові, який другу жінку, яка його кохає, обіщав забрать. А нащьот моїх речей, то ти їх взяв, Романчук Валентина брехала мені, що ти до них не заходиш. Сама бачила багато разів. Бігаєш просити ключі від машини у батька Аліни. А тоді як до мене на Південний вокзал приїздив питати про аудіо і відеозаписи – у себе ключі від їхньої машини оставив? Тепер Романчуки ключі машини при собі тримають, щоб ти не поїхав вночі гуляти…так надійніше, правда, коханий? І Алінина мама з тобою часто їздить… На щоб я не була больна, що мені можна  угрожать і красти в мене? Чи ганьбити моє ім’я, називаючи шизофренічкою? У Романчуків хватить грошей, щоб підкупити всіх, чи тільки мєсну міліцію і директора ПТУ Забережного, який виселив мене з гуртожитку на Браїлках у 2007?

17.06.2011. 23.14. Вова. У мене сильно розболілась голова. Чого ти не поряд? Чого ти мені не дзвониш, коханий мій чоловік?

У червні пішла у відпустку. Раділа, що побуду з тобою. Прийшла у перший день відпустки до «Соти». Тебе немає. Запитала про те, де ти. Сашко Ромахін: «Хто ти йому така, що я тобі дожен щось казати?». Три дні шукала тебе в Полтаві. Ждала біля Аліниної квартири. Аліна висунула свою голову з балкона: «…уехал, чтоб рожу твою не видеть!..». А може рожу твоєї пизди сибірської? Здається сусідка сказала, що ти забрав дітей і поїхав. Поїхала до своїх батьків. Помагала робити ремонт. Їздила по обої у Велику Багачку. Рішила подзвонити до твоїх батьків у Старий Іржавець. Відповіла жінка. Голос не такий як у матері. Може Алінка пожалувала, а я по телефону не розберу. Почала говорити за свій мобільний, за золоту сережку. Вона сказала, що по поводу телефона я нікуди не обращалась. Як нікуди? Два рази в прокуратуру. Розмова нормальна не склалась. Рішила не надзвонювати. Весь отпуск – дощі. Майже доробила ремонт. Думаю: де ти? Рішила в тебе спросить, точніше у твого фото спитала як лягала спати. Ти мені й приснивсь, що ти на роботі. Поїхала в Полтаву. І правда, побачила – ти на роботі. Інтересно, хто з моєї роботи крисятнічає, доклав про відпустку, щоб ми з тобою разом не були?

22.07.2011. Це казали на «Руском радіо України» на всю країну.

«Руске радіо нічого не збирається вам повертати» – коментар в ефірі як я жила в к.109 гуртожитку ПТУ №4 (2006-2007).

«Було б куди повертатися…» – коментар в ефірі як я почала жити в гуртожитку на Пушкіна (2007-2008). «Діло не в квартирі, жила б ти, Люда, своїм життям» – казала знайома  по інституту, яка народила трьох дітей своєму полтавському чоловікові.

«Не думайте, що «Руске радіо» поставить вам, ще якусь пісню, щоб було веселіше, але й чоловік прийде» – коментар в ефірі як я робила по договору оператором в ДПІ м. Полтави (2008-2009).

Ці коментарі чули тисячі слухачів радіо… Імена не називали…  А мені від того легше?

24.07.2011. Після роботи поїхала на Браїлки. Почала тебе звати. Якась жінка з першого поверха: «Іди звідси, не позорся. В нього є жінка». Кажу: «А я не жінка?». Вона: «Ти чужа жінка». Я: «Чого він тоді мені пісні заказував? Тепер зараз хай іде зі мною спать. Мені одній скучно. Вова, іди тепер зі мною спать, ти ж і мені пісні заказував, а не тільки своїй жінці». Я трохи хіба постояла. Ти вибіг з-під арки і кинувсь до мене. Конєшно, я не змогла далеко втекти. Ти почав мене бити. Я в шоці не знала, що тобі казати. Ти ногою ударив по моїй сумці і вона відлетіла як футбольний м’яч. Добре, що не по мені. Ти мене бєш. А я: «А як же «Руске радіо», ти ж обіщав, що все буде харашо…». І ще щось казала, не можу пригадать. Не знаю, може ти рішив, що з мене досить, але перестав, я даже змогла стати. Кажу: «Мені може з Полтави поїхати?». Ти: «С Украины (мат). Я тобі жизні не дам». Так само як ти колись казав: «И телевизор не смотрю и радио не слушаю….». Манера в тебе так говорити. Ти стоїш і мене не б’єш, стоїш так близько. Який ти худий! Дивишся на мене. Погляд у тебе такий – ти ждеш чогось від мене. Я потом, як ти пішов, тільки сообразила  (як ти на мене казав «да, ти – рєдкий тормоз»), що могла тебе обняти, та даже за руку потягти з собою! Господи, чого ти мене наказав такою повільною реакцією і слабким інтелектом?! Тобі в спину: «Щастя…». Пішла опять під вікна. Якась молода жінка, мабуть з 5 повеху будинку: «Іди, бо щас я спущусь…». Я (на емоціях): «Щас поповзу в свою общагу, де ж я дінусь. Дай только отойду от ласк любимого. У мене ж нема квартири… Зробили шоу…  Заробляють на чужому нещасті, на чужих емоціях…». «Аліна, будь ти проклята, сука. Будь проклята ти і твої діти, щоб ти здохла і щоб твої діти поздихали». Пішла в «Екватор». Привела себе в туалеті в порядок. Вернулась під вікна. Свет вимкнувсь, хтось тільки дививсь телевізор без світла. А назавтра ти прийшов, точніше приїхав. У червоній футболці «SONY», аж пів десятого. А сьогодні, 26.07.2011, я цілий день стояла під вікнами в тебе на роботі. Хотіла поїхати на Браїлки пошукать блиск і губну помаду, но з «Алмазного» довго не їхали тролейбуси на ГРЛ. Рішила – пошукаю увечері. Ти в туалет ходив тільки раз, а раніше і по 5 разів на день. Та й приїхав ти пізно, десь о десятій. Я пішла і побачила тебе аж від зупинки. Будь прокляті голубі очі Аліни. Ти як не з тої ноги встав. Три рази їздив кудись. І скоро вертавсь. Чого, чого ти мене оставляєш саму, а йдеш до другої жінки? Свою косметику я не найшла. Як вона випала – хтозна. Мабуть як зафутболив. Але ж цукерку я зразу побачила біля сумки. Бог зна.

30.07.2011. 01.11. Мені не спиться. Як так все складається. Що ти зараз робиш? Надіюсь спиш. Я тебе сьогодні вранці бачила. Сказала: «Привіт, коханий. Чого не приходив мене їбать? Чи ти друзів не їбеш, а тільки підйобуєш?». Я сказала це від недалекого свого ума. А ти нічого не сказав. Я почуваю себе самотньою. А хіба мені самій погано? Ніхто не їбе мозги. Хіба мені з тобою було б краще? Почувала б себе гидким каченям поряд з прекрасним лебедем. Добраніч, моя любов. От би ти зі мною жив, чи набридло б мені на тебе дивитись?

31.07.2011. Приїхала з дому. Покупалась. Поїхала на Браїлки. Вікно у спальню відкрите. Кілька разів покликала тебе на імя: Володя, коханий… Якась жінка іде повз мене: «Безсовісна, прийшла…». Кажу голосно: «Вова, я не безсовісна, просто мені без тебе одиноко». Дивлюсь у те відкрите вікно. Якось так думки в моїй голові склались. Згадала розмову з батьком про карася й окуня. Що я назвала себе золотою рибкою. Думаю, як крикнути тобі, щоб ти почув: «Представ собі Вова, що ти заказав радіостанцію і піймав золоту рибку, яка буде ісполнять твої завєтниє желанія». Дивлюсь у те вікно, кажу про себе, от би тобі сказати. Вова, сонечко моє, ти як почув мене. Тільки тебе побачила, як ти вибіг з-під арки – тікати. Хоч би ти мене не дуже набив. Біжу і кажу тобі ці слова, може вони стишать твій гнів. Ти хапаєш мене і штовхаєш в шипшиновий кущ: «Шо ти будєш ісполнять?». Подрала шкіру на тілі. Бачу ти пішов, якісь люди по дорозі гуляли. Ти підійшов до них. Поганий у тебе емоційний стан. Приїхала в гуртожиток, за тебе переживаю, почала Богу молитись за тебе. Думаю, приходив ти до мене у сні і казав, щоб я приходила до тебе частіше. І один з жильців сусіднього дому, казав мені в цю суботу, щоб я приходила – а мені так погано і страшно за тебе. (Згадую коментар на «Руском радіо України»: «Своїм безумним коханням ви можете зашкодити коханій людині» і твою опухшу руку у травні 2008, і який ти худий і другу дитину, будь вона проклята разом з її матір’ю). А мені ні разу не зашкодили? На другий день спросоння чую ворони каркають. Ввиділось мені те вікно спальні з трьома душами, проклятими мною душами, які тебе тримають.

04.08.2011. Снились кошмарні сни. Прямо як уривки із мого життя. Тільки переплутані і дофантазовані. Я сплю без тебе, а хотіла б з тобою. Серед ночі прокинулась, почала прати свої речі. Вчора пішла до тебе аж в обід. Я як лимон вижатий. Де мої життєві сили діються? І согодні вранці я прийшла пізніше, хоч ти вже й був на роботі. Якось так вийшло, що я відкрила двері, там була Оля, а Діма десь мабуть вийшов. Кажу голосно, щоб і ти чув: «Привіт, друзі!». Через якийсь час Оля виглянула з магазину: «Твої друзі в дурдомі». Підійшов Діма, щось мені сказав. Почала говорити: «Поставите мені ще про малєнькую дєвочку, а через якийсь час і третя дитина появиться». Діма: «А это уже не твое собачье дело. Стоишь, вот и стой молча». Діма ще десь пішов. Я Олі: «Чого ти кажеш, що мої друзі в дурдомі?», «Оля, можна мені зайти?». Вона встала і закрива переді мною двері. Я через хвилинку заглянула: «Оля, постав аудіозаписи для Вови». Ти через деякий час вийшов і поїхав. Іду за тобою, якась тітка каже другій: «Зійди з дороги. …(погане слово, тіпа як уйобище) іде». Біля машини кажу тобі: «Зачем же ти так зі мною пошутив?». Лице в тебе таке, наче тобі недобре. Ти тільки у футболці, а сьогодні холодно. Як ти приїхав я тобі кажу: «Що ж ти так слабо вдівся?». Догнала тебе біля «Соти»: «Чи тебе согрєвала молодая жена?». Потім поїхала в гуртожиток і вділась тепліше. Ти на роботі і цілий день. У одній футболці. Майже не виходив. При мені в туалет ні разу не ходив. А помню раніше й по 5 разів. Тебе затримали по роботі. Стояли над душею, а був уже сьомий час. Ти дуже спішиш. Я тобі: «Чого ж ти так спішиш, Вова?». Трохи наздогнала: «Ти мабуть мій телефон давно викинув?», «Ти мені нужен, а я тобі не нужна. Що мені робити? Дай хороший совєт, Вова», «Чого ж ти мовчиш, Вова?» Ні слова. Сів в машину (за день поставив її вже на третє місце) і поїхав від мене в протилежну сторону. І завів бистро.

Вечір. Грудна кістка досі болить. Коли то ти ще по ній вдарив, як звала тебе до себе спать. І образливо, і зло бере. Чого ти так зі мною, ні приласкаєш, ні поговориш?

Капають хвилини, а з ними моє життя. Вже стільки років, коханий, ти з другою, і твоя любов до мене тільки в піснях.  22.10. Мені сумно і одиноко, Милий, кохантй, єдиний  і неповторний, найгарніший Володенька, я так за  тобою скучаю. Так  хочу бути твоєю коханою дружиною, щоб ми жили разом і були щасливі. Щоб тебе бачили мої очі і чули мої вуха і знало моє серце. Щоб ти прийшов  до мене стежками і дорогами, від очей інших людей,  до мого порога, до моїх дверей, до моїх очей. Щоб бачили твої очі мої очі, щоб торкались твої  уста моїх уст, щоб ми були разом. І щоб ти цього хотів, Вова.

11.08.2011. Я сьогодні приїхала до тебе в началі 12. Ти півгодини не виходив. А тоді вийшов, сів у машину і кудись поїхав. Я тебе дочекалась. Ти ішов мимо кіоска «Печіво» (як назвали його менти в своїх відписках) і люди, які сиділи напроти нього (торговка семєчками, продавець окулярів і ще хтось): «Приколіст». Може вони не про тебе? До тебе приходили – ти виходив. Я думала про те, що повинна ще вчора була подзвонити у відділом освіти мого району, запитати про роботу вчителя математики.

Твій колишній співробітник, запропонував мені привезти телефон, щоб він підключив його до зарядного пристрою і я могла переписати телефон з відділу освіти. На сімках його не оказалось. Сказав мені, що як він ще робив у «Соті», твої співробітники дзвонили у псіхушку і казали про мене, щоб мене забрали чи що. Їм відповіли, що знають про мене і, що я не становлю суспільної небезпеки. Спочатку сприйняла його слова за жарт. Тоді далі його послухала і поняла, що жартом тут для не дуже то й пахне.  Я прийшла до тебе знову на роботу аж близько 17. Ти побув до 17.35 і вийшов. Ішов і говорив по телефону. Ти виходив, а я тільки сказала: «Ти вже йдеш?». Я сьогодні ходила в гуртожиток за своїм телефоном і думала, як ти мене обіжаєш. Ти сідав в машину і ще говорив по телефону. Обично перед закінченням роботи ти виходив в туалет. А сьогодні… Ти може хотів показати мені, що як я тобі сьогодні не приділила уваги, то ти в мені не нуждаєшся. Мені такі сни снились. Чогось у снах ти порівнюєшся з моїм батьком. Так, ніби мій батько покинув двох дітей і живе з іншою жінкою. Так, у тебе двоє дітей. А я ж хочу, щоб ти жив зі мною. А ти живеш з тією кобилою, про яку написав мені, що я від неї набагато старшніша. А наші з тобою знайомі говорять мені, що найбільше, що я можу від тебе ждати – це одноразовий секс у майбутньому.