Як я привітала любимого мужчину з Днем всіх закоханих, і що я з цього отримала. Оказується приколи не закінчились.

14.02.2012. Вчора ввечері і сьогодні вранці думала, як ти до мене ставишся. Майже кожен рік з признаюсь тобі в почуттях, і ти мене кожен раз посилаєш. Вісім років – якщо рахувати з 2004. Може й тебе послати. Або краще взагалі не їхати. Чого їхати? Поїхала, свої розумні доводи відкинула. Ти вже на роботі. Хотіла зайти. Діма виштовхав прямо в груди. Сашко показав мені середній палець. «Вже та сука дала пизди?» – ти це не міг не чути. «Чого мені не можна заходити? Може я хочу привітати. Що я не людина, чи не жінка?». Прийшла прибиральниця Ліда – ти сидиш відвернутий. Кажу їй: «Скажіть Вові, щоб він мені подарив подарок». «А ти не боїшся, що він тебе поб’є?». «Ні». Виходить. Питаю: «Що Вова вам сказав?». Тьоть Ліда сказала, що ти нічого не сказав, промовчав. Вийшов Сашко. Біля ларька з цигарками стояв знайомий. Сашко: «Людка тобі вже валентинку подарила? Вона всім дарить». Я йому щось заперечила.  Сашко: «Чого ти до мене пристаєш? Женщина, сколько раз вам говорить, щоб ви не приставали до мене при людях!». Валентинку купила і брелок із серцем. Пішла до машини. Почепила брелок на ручку дверей, а склоочисником придавила откритку. Олег-«шланг»: «Шо ти там машину ламаєш?». «Чого це я її ламаю, хіба ти не бачиш, що я роблю?». Пішла, а тоді згадала, що ти колись казав, що у тебе багато валентинок. Непідписаних. Пішла до знайомої. Попросила ручку. Написала перед словами на валентинці зверху: «Володя!», а внизу під словами: «Люда». Поїхала в першу лікарню – оформила лікарняний. Сходила в аптеку. Пішла в гуртожиток, а з гуртожитка – на 23. Дивлюсь на машині нічого немає. Ти рано зібравсь іти – начало п’ятої. Вийшов. Кажу: «Вова, кидай свою Аліну – пішли до мене». Ідеш, а я біжу доганяю: «ти чуєш, що я кажу, Вова?». Ти взяв до вуха телефон. «Зробите ще одну дитину, а мені пісню закажеш! СВОЛОЧЬ!». Ти як не чуєш. Що я тобі казала: «Вова, я не люблю недосказаностей!». «Щоб та сука здохла, і щоб твої з нею діти здохли». Ти сів у машину – вона вся в снігу. Я розвернулась і рішила йти. Тоді відійшла, оглянулась. Ти вийшов із машини – очищати сніг. Я підійшла: «Вова, так твій друг-очкарик правду казав, що я не в твоєму стилі? Скажи, чого ти мовчиш?». Може я ще що говорила. Ти рвонувсь у мою сторону – може хотів налякати чи вдарити. Я від тебе. Повертаюсь – підійшов Олег, якого хтось на ринку назвав «шланг». Ви почали говорити. Олег: «Чого ти йому дихати не даєш?». «Чого це я йому не даю дихати? А для чого він заказує пісні. Живе з другою жінкою, а мені пісні заказує?». Олєг: «Які пісні? Я шось не пойму». «Які пісні? Шо ви з мене дурочку робите?!». Ти обмітаєш ззаді машини сніг. Не помню як, но ти підбіг до мене, я повернулась і ти ударив мене щіткою по голові – аж задзвеніло:«Пошла ти нахуй!». Щось стоїш говориш з Олєгом. Точніше він до тебе говорить, а ти посміхаєшся. «Якби любив – нахуй би не посилав! А то ти з мене іздіваєшся!». Щось там казала тобі про те, що предоставили тобі машину, щоб ти тільки ту суку не кинув. Ти сідаєш в машину і їдеш. А я сідаю на тролейбус і тоже їду. Сльози котяться – не можу спинити. Прийшла на Нєстєрова, до гаражів. Ти обмітаєш машину. Підійшов до мене пухнастий кот. Я його погладила – він посидів біля мене. Ти закрив гараж – в руках у тебе чорний пакет і два серця, надувних серця. Дітям серця. Женє – подарок в пакеті. Це я так думаю. Ідеш мимо мене. Я в спину: «Козел». Походила 5 минут під вікнами. Пішла на зупинку, сіла  в тролейбус біля вікна – ніяк не заспокоюсь. Сусідка вдома. Скоро прийшов її хлопець. Привітав її зі святом, подарив квіти.  Пішла в умивальники – вмитись холодною водою. Підійшла Ірка із роддома, староста етажа, попросила, щоб їй як вийду постукала. Голова ниє. Чи то від того, що вдарив. А може того, що плакала. Обідно так і зла на себе, що не вмію за себе постояти. Не любиш – так не люби на здоров’я. А для чого іздіватися – мабуть того, що я тебе все рівно ніяк не накажу. Думаю, що ти мене нарошно обіжаєш. Я тебе вже не можу виправдати. Просто тупо знущаєшся над моїми попитками «розібратись в суті», уяснити для себе, чого все так хуйово, чого у нас з тобою не складається. Я вже від тебе нічого не хочу. Просто, щоб ти мені сказав правду. Хоч чесно, то я вже для себе уяснила, що ці роки я по справжньому потратила ні на що. Тупі «приколи»-передачі на «Руском радіо України» про «займайтесь любовю» і твої поступки. Пісні спогадами не залишились. Що з них я отримала? Втрату часу? «Спасіба», Вова, «спасіба» «Руске радіо України» за підйоб. А хто за це заплатить? Я? Своєю переведеною молодістю? На голові болить шишка. Це ж нада так ударити – через шапку і  капюшон.  Який ти все таки «нормальний мужик». Точно, щоб ви здохли з вашим віртуальним коханням, «друзі». Дибіли кончені, а не друзі. З такою підтримкою (робота в ДПІ м. Полтави за 600 гривень, робота в «Трешке» з дешевими китайськими товарами і підйобами-коментарями видучих «Руского радіо України»; робота у відділу сувенірів по договору на мінімальну зарплату. За роботу касиром у «Сільпо» – «спасіба» – настоящий «хеппі енд». Так наче я послідня бездарь, якій ніде без «рускорадійної підтримки» не влаштуватись заробляти собі на хліб – і спробами «ощасливити» «безнадійно закохану» – пішли ви нахуй. Думаю, що я була б щасливішою, аби «моя» кохана людина вообще не начинала цього нагадування з посиланням і каліченням мого фізичного і психічного здоровя. Нравиться, як я дзвоню до Аліни – слухай. Хай би вашим дітям вуха позакладало. А може у Аліни перестане пизда чесатись, хоча навряд. Видно так чесалось, що не дивлячись на те, що муж заказав радіостанцію для іншої дівчини, рішила зберегти вподобаний хуй. А чого ділитись з «безнадійно закоханою», самій кортить – рішила родить. А там папа небось пообіщав строптивому зятьку, що кастрірує, якщо оставить його дочку. І машину предоставив – давай заробляй, Вова, на кров Романчуків. Бо й твоя в них є. А що ти думав – безплатно квартирку прикупили? «Славная семя», з їбучою маткою во главє. Чого жінки мстять по мєлочам, а чоловіки глобально? От і ти, Володимир, рішив, як я колись в 2004, не ввірватись, а розламати моє життя. Чи зло таке заімєл на мене після того, як я до тебе нав’язувалась із своєю любов’ю. Ти вже мені так нашкодив, що більше собі тепер нашкодити зможу тільки я сама. Від того, що ти «даруєш» мені шишки моя голова конєшно збільшується, но мої мозги од цього тільки страдають. І всі мої «добрі» знайомі мене покинули. Даже спілкуватись ніхто не хоче. Не те, що допомогти. Може і в тебе так, Володя? Радіостанція «Руске радіо України» запускала в ефір пісні і передачі, основані на реальній ситуації доти, доки капали за це грошики. А що завжди людину можна довести до «ручки», а потом сказать: «уходи красиво» – «это не твоя история» – «все будет хорошо». Накрайняк набити мозги так, щоб нічого не могла сообразить чи відправити в дурдом. «Справедливо» – не в тюрьму ж, все таки матеріал використали, хай собі работає і існує. І Романчуки нікуди не звернуться – все таки сім’я поповнилась, а не розвалилась. «Все будет хорошо» – начали за здравіє, а кончили за упокой. С. Галібін: «радуют эти два кольца», а посредине «гвозди» (Павла Воли). Хто про шо мічта. Хто завести сімю з коханою людиною, а хто засадить бившу студентку в тюрьму і послухати похоронний марш, який закаже трохи, останні роки, самовпевнений зятьок чи то пак «крьоснік» (і хрестить успіли – навєрно і руку того йому травмували – дуже «старались») – (це про «крьостную маму», як назвала себе Романчук Валентина). Добре придумали Романчуківські суки – двох дітей не покине і студенкту не забере, бо «ні кола ні двора». А де ж він той двор візьметься, як всі гроші йдуть на утримання пизди «любимой жены» і двох «очаровательных, обоятельных детей». Радіостанція в стороні осталась – «кто то хочет сохранить семью» (радіоведуча Надя Іванова). Да, сім’я – це святе. А про шо думали як влазили в особисте життя молодої людини?! Про гроші, які заработає організація на бізнесовому проекті? Так і хочеться сказати: оплачуйте моральні збитки (ще тіпа ще одна мічта ідіота, точніше наївна тупість). Хто ж буде ділитись пирогом з тим, з ким можна, в принципі, і не ділитись – дають же возможность работать – «вот и иди на работу» – «все будет хорошо». А те що кохана людина живе під кришою чужого дому, то ви ж самі можете обирати кількість зупинок, які будуть між вами і вашою коханою людиною. А з-за чого тоді начинавсь весь цей сир-бор?! От і докажіть мені, що не заради грошей. Хоч, чесно кажучи, сумніваюсь, що хтось буде прагнути мені це доказувать. Простіше проігнорувати, або списати все на хворобу психіки – стільки разів по голові і по морді получала від коханої людини (не рахуючи морального приниження) – мабуть нерви здали, психіка не витримала – бідна дівчина! Це ж нездраво їхати до людини, яка тебе б’є. Людину любиш, вона підйобує через знайомих – і сидіти в кімнаті битись головою об стіну?

15.02.2012. Приїхала на 23 десь близько 16. Мороз. Стою під вікном – за шторку до тебе хтось зайшов. До пів на 18. Дождалась, що відхилили шторку – ти глянув на мене. Погляд у тебе спокійний, добрий, лагідний. Вийшов. Оказується, то був колишній співробітник. Чи ти чув як я казала, щоб ти зі мною їхав, бо я не хочу сама їхати. Повний ігнор. Сіли в машину. Не таксі. Чого це ти сьогодні не взяв машину у тата «любімой жени»? Поламалась? Я вчора цілий вечір дзвонила на 56-73-60. Знаєш, Вова, дуже весело зустрічати святковий вечір зі сльозами на очах. Зато вранці встала з розпухлим лицем. І сьогодні, як ти поїхав, почала туди дзвонити. Ти мене не любиш, бо якби любив, то я б не була стільки років самотньою. Я не знаю, що мені тепер робити. Ти прекрасно знаєш, що я вже стільки часу одна. І все рівно живеш з Аліною, бо тобі на мене просто наплювати. І що саме жахливо, так це те, що ти зі мною не бачиш перспективи сімейного життя. Те, що я в шоці з цієї ситуації, тебе по відімому зовсім не обходить. Таке враження, що я сама себе обдурила, понадіявшись на «заказав» радіостанцію – значить любить і хоче, щоб ми були разом. А погодився чи захотів дитину, то значить, що спільне майбутнє планує з Аліною. Бо чого б ти вчора мене посилав нахуй і бив по голові і йшов увечері до неї. Прийшла сьогодні ввечері в гуртожиток.  Сусідка по кімнаті з своїм хлопцем. Передача по телевізору про одного з поклонників співачки Глюкози, який 6 місяців її діставав, а потім погрожував. Через часних детективів його розшукали і звернулись в міліцію. Глюкоза його пожаліла – сказала, що він уже й так наказаний своєю хворобою. Я співставила цю історію з своєю ситуацією. Господи, я так тебе зараз хочу, Вова. Я не знаю для чого ти так зі мною обходишся і як припинити це. Бо сама я вже не володію собою. Стояла сьогодні поряд з магазином одягу – якісь дві жінки зачепили мене за рукав. Сміються: «Ми думали пальто на манекені. Ще й крутиться!». Я усміхнулась: «Ви мене розсмішили». «Розсмішили». Вони ж бачили, що дівчина стоїть, бо я до них перед цим поверталась. Хоч не глузують, а все ж не добре це. Тоді йде ще хтось: «…і горя б не знала, а то тут стоїть». Ще хтось: «…одходняки після любові. Як наркотик». Чого, чого ти мені не дзвониш? Чого, чого ти зі мною не хочеш говорити? Чого, чого ти зі мною не хочеш общатись, друже, кохана людино? Може того, що я – рогатий лох не в твоєму вкусі? Що тут зробиш – хіба соплі пожуєш. На більше я не здатна. Хіба пожалітись на свій дурний ум чи на своє серце, що довели мене до цього. Слава Богу, хоч на коліна перед тобою не стаю, до цього вже недовго. Я молода жінка, кохаю тебе, хочу тебе, а ти мене нахуй посилаєш. Знаєш, що я сиджу вечорами одна, а ти займаєшся любов’ю з другою жінкою. Бо ти ж чоловік, тобі потрібна не тільки квартира, а й секс. А те, що я хочу, тебе не їбьот. Хіба не так? Хоч ти і строїв постне обличчя, коли вона тебе цілувала на східцях школи і сміялась з мого фак’ю. Для людей. Щоб мені не було так обідно чи що? Боже, яка дєрьмова ситуація. А ще ці постійні сни. Ти мені тепер так часто снишся оці кілька місяців, що я даже не знаю чи мені радіти чи плакати з цього. Я недавно стояла на дорозі як ти йшов від гаража. Так хотіла тобі сказати, що я просто зійду з ума і вже схожу. В прямому смислі цього слова. Чи ти на це й розраховував – безпорадність моя не має меж, бо хто ж розраховує на те, що кохана людина хоче відправити вас у дурдом, б’є і принижує в той час, коли організм готовий народжувати, а ще є велике бажання жити разом з коханим чоловіком. Но…опять це но. Но коханий чоловік не збирається розводитись і зраджувати «голубоглазой блондинке-любовнице», яка вже успішно народила двох дітей – так сказать перекреслила, Вова, радіостанцію, яку ти «заказав» для «хорошей девочки Людочки». І тепер хороща дєвочка злиться, а щось змінити не може. Пишу оце і думаю, чи мені подобається принижуватись? То посилають, то підйобують. Ти, «Аліна, не думай о плохом» (як писав якийсь Потап смс на “Руске радіо України”. Може співак Потап. А може й не співак. І може й не Романчук Аліні) – Володя не збирається з тобою розводитись.

Я все написала. Але від цього нічого не змінилось: ні в моєму житті, ні в житті Володі. І чогось тепер мені здається, що Володя нічого й не збирається змінювати, що його все влаштовує. Саме гірше для мене, що я хочу його пізнати, знати і пам’ятати кожну клітинку його тіла все своє життя, хочу ввібрати його в себе, надихатись ним. І саме більше, щоб я просила в Бога для себе – це його. Тебе, Володя, прошу у Бога. І якщо Він мені тебе не віддасть, то я буду нещасливою людиною. І я боюсь, дуже боюсь, що Господь відмовить мені через Аліну і ваших з нею дітей. І як мені тепер бути і як мені тебе просити, як ти так ігноруєш мене. Замість чоловіка в ліжку у мене ноутбук. І в кого ти, Вова, зараз? У мене ні одних пологів і ні одного аборта. А в Аліни – двоє пологів, і, думаю, не один аборт. Від тебе, кохана людино.

16.02.2012. Сьогодні вранці пішла до тебе. Ти на роботі, бо 5 хвилин на десяту. Прийщда Ліда, а ти даже одвернувсь від мене. Класно. Поїхала в лікарню. Там лежала, розповідала жінкам поряд про свою любов. Молодша пішла. Старша дослухала. Порадила не набридати тобі. Подумала над її порадою і поїхала у «Велмарт». Купила там яблук. Рішила йти, щоб застати біля будинку, як ти йтимеш з роботи. Пішла подивилась на Алінині вікна. Вернулась. Дивлюсь – іде якийсь хлопець, схожий на тебе. А через кілька хвилин ти ідеш з кимось. В руці – сумка з «Велмарта».  Кілька хвилин по п’ятій. Це ж точно десь півгодини чи й більще ти був поряд. Може навіть бачив. А скільки разів ти, якби хотів, міг мені подзвонити! Я почала йти до тебе – чи то ти? Ти. Повернув до під’їзду. «Вова! Вовка!». Ти не повернувсь. Я відчула себе такою нещасною, що краще було б, якби ти мене убив. Отут і треба було б мені зрозуміти, що я тобі ніколи не була потрібна і скоріше за все ніколи не буду. Ну й шо, Вова? Рєальная жизнь… Почала скептично відноситись до свого нещасливого «чувства» до тебе.

17.02.2012. Пішла в лікарню. А до тебе приїхала десь в обід. Простояла години дві. Нарешті ти вийшов. А я думала, що доведеться так піти. Кажу: «Я думала, що треба було на коліна стати, щоб ти вийшов!». Ти підійшов до Женьки, торговця окулярами, віддав телефон для Сергія. Даже щось сказав. Чітко, російською. Яке щастя, я почула твій голос! Стою, дивлюсь на тебе. Худий. І дуже. Що я можу зробити? Пішов. А я побігла. В туалеті на кардоні лежать дві здорові собаки. Жду тебе. Я така рада, що ти вийшов! Стою, усміхаюсь. Я щаслива. Ти виходиш. Кажу: «Осторожно, не наступи на собаку!». Ти виходиш. Я за тобою. Кричу тобі у спину чи ти мене бачив вчора у «Велмарті». Дивлюсь як ти йдеш, рада і думаю: «Радості – повні штани». «Вова, ти так швидко ходиш. Я не успіваю, понімаєш?». Покрутилась трохи під вікном і рішила поїхати, щоб тобі не набридати. Ходила по базару, тоді поїхала у «Велмарт». З «Велмарта» десь в 16.40– до 13 школи. Постояла там. Люди ідуть, може й дивляться. А мені все рівно. Я й так уже як божевільна. Пішла до будинку. Стояла. Обійшла кругом. Уже 17.30. Значить ти прийшов раніше. Я даже не подивилась чи ти брав сьогодні машину. Потратила час у «Велмарті». Дурному краще вмерти, ніж жити. 21.31. – спокойной ночі, Люда.

18.02.2012. Проснулась вранці. Думаю – ти і вікна. Може мене підвело почуття. Як два рази колись. Може ти на роботі. Поїхала на кільцевому. Даже немає в кого спитати. Світло не горить. Точно немає. Але не хочу заходити, щоб не піднімали крику. Сашко вийшов. Осталась нова дівчина в магазині. Мабуть Оля вже пішла в декрет. Заглянула. Поздоровалась, спитала чи тебе сьогодні не було. Думала, вона буде на мене кричати, що я відкрила двері. Вона похитала головою. Поїхала на Браїлки. Вікна Аліниної (і твоєї? По закону ти ж після 5 років проживання маєш право на житлову площу?) квартири внизу закриті ролетами. Квартира вигідно виділяється на фоні інших квартир цього п’ятиповерхового будинку. Погуляла біля будинку. Розвернулась і пішла на зупинку. Поїхала у свій гуртожиток. Називається «подивилась на мешканців вул. Бульвар Нєстєрова будинку № 18». І що? Що мені під будинком увесь день стояти? Сходила, прогулялась. Їду через міст. Надії нема ніякої. Ти не дурак. Чого мені дзвонити і приїжджати до мене. Як ти колись казав: «Це ж тобі нада, не мені». А тобі шо було нада як почав до знайомих на «Руске радіо України» звертатись? В мене таке враження зараз, що ти мене правда не любиш, раз не дзвониш, не хочеш розмовляти. А як я дзвоню на домашній Аліни – саркастичні коментарі з її боку і з боку радіоведучих (були раніше). І якщо правду сказав твій друг з 15-річним стажем, який знає Мішу Павлова, що я не в твоєму форматі, плюс оцінити наше з тобою матеріальне становище і наявність спільних дітей у тебе з іншою жінкою, плюс мою роботу на касі у магазині, отримується негативний прогноз наших стосунків. Куди мені дітись? Твоя мама сказала, щоб я була проклята, щоб я пощезла. І ти, як Аліна в телефонну трубку кричала, щоб я була проклята, приєднавсь до її прокльонів. Це для мене так було дико, бо ти ж звертавсь на радіостанцію, так би мовити «заказав» для мене. І це цього я дура, це цього я тупа по жизні, як казав твій співробітник чи знайомий Максим. Спасіба Богу за те, що я тебе бачу. Хочеться обнімати, цілувати. А ти спиш з Аліною. Так наче мені пісні від тебе краще як діти від тебе, чи що, Вова? Просто як ти мене вдарив, то треба було зразу зрозуміть. А не ждать, що ти до мене поміняєш ставлення і оставиш Аліну. Як же я можу просити у Бога, щоб він забрав батька у дітей, якщо ти мене не любиш і мені діти від тебе не світять. А якщо ти мене любиш, то чого Бог від тебе дарує дітей іншій, а я в самотності? Ти, разом зі своїми знайомими потоптавсь по мені, і що саме більше мене в мені бісить, так це те, що я на тебе даже не ображаюсь. Потоптавсь, поплював, побив – молодець, коханий чоловік! Роби так і далі, правильно. Ти ж захищаєш Алінину пизду і сім’ю, а про нашу сім’ю мова не йде – просто люди з шоу-бізнесу повинні ж якось заробляти гроші. І що ж тут такого страшного, якщо ти даєш інформацію про приватне життя конкретної людини – імена не названі, наплювали в душу. Вам предоставлять пожизнєнну роботу, щоб ви могли заробляти на свій кусок хліба. А те, що ви лох рогатий – так зверніться до психолога, а ще краще до Папи Римського – може полегшає.

19.02.2012. Приходила на Нєстєрова. Ролети знизу опущені. Не дзвонила.

20.02.2012. Вранці прийшла на 23. «Забастовка?», бо ти вийшов аж о 13. 00. Я поїхала, отримувати в «Сільпо» зарплату. Сусідка святкуватиме День народження. Приїхала о 16.40. Ти якраз вийшов у туалет. Як вийшов, кажу: «Вова, їдь до мене. Чуєш?». А ти сів у якусь машину і поїхав до Аліни.

21.02.2012. Приїхала на 23 десь о 12. Перед цим була в лікарні. Ти вийшов точно більше, ніж через годину. А перед цим до мене підійшов молодий мент. Він спочатку був у тебе. Поставив перед фактом, що я отримую від тебе, бо переслідую. Я висказала йому все, що думаю. Ти вийшов у туалет. Я за тобою. Тоді зайшла в «Астеру». Вернулась, а ти якраз вийшов. Сьогодні в тебе машина. Поїхала в гуртожиток, щоб поїсти і покупатись. Тільки зайшла у душову кімнату – прибіга через кілька хвилин Наташа, тарабанить. Краще б я і правда швиде милась. Приїхала на 23 о 16.50 – а тебе й слід простив. Поїхала на Браїлки – постояла як ідіотка під Алінинними вікнами. Оце 19.00 – сиджу, пишу. На кухні Іра і Таня. Хотіла поставити відро з водою на нову плиту, бо стара зайнята – звинуватили мене в нездравомислії. Треба змінити ставлення до ситуації, а як ти його зміниш.

23.02.2012. Приїхала на 23 у 8.40. ти вийшов у магазин – коли ж ти тоді приїхав? Попитка зайти. Сашко: «Пошла вон, дура… блядь…». Тоді через якийсь час виходить. Кажу, що хотіла мужчин привітати з святом. Він сказав, щоб я ішла. Кажу: «Куди мені іти? Нема куди». Сашко: «Повіситися». Пішла на зупинку. Стою. Не знаю як бути. Сіла в тралік. Проїхала 1 зупинку. Вийшла. Купила в’язку котиків. Принесла до «Соти». Засунула їх за трубу напроти твого вікна. Хоч тобі і все рівно. Може. Хвилин 15 на 11. Пішла на зупинку і поїхала у своїх справах.

Вранці я подивилась на себе в дзеркало. Точно дура. Нема мені чого їхати. Кохана людина живе в чужому домі і ростить чужу кров. А я працюю в касиром. Поки не попросять.

26.02.2012. Сьогодні поїхала на Браїлки десь хвилин за 5 до 11. Прийшла – відкрите вікно на кухні і на балконі. Почала кричати: «Вова, Володя, Володимир, Вовка!». Розвернулась і поїхала на роботу. Їхала до тебе і думала: «Для чого мені це нада? (лазити по мокрому снігу, мочити і бити ноги)». Який довгтй день на нудній роботі. Хочу знайти роботу до душі.

27.02.2012. Жду тебе біля «Соти», на східцях магазину «Молоко». Думаю: «Здраствуй, любимий». Повернула голову – ти ідеш з маленьким пакетиком в руці. Пакетик з серцем? Сходжу з східців. Ти підходиш: «Здраствуй, любимий». Ти плюнув в мою сторону. Я постояла може хвилин 5 напроти твого вікна. Розвернулась і пішла на зупинку. Два дні вихідних. Поїду на день до батьків. Мені там раді? Мої рідні. Приймуть, хоч і не раді. Сказала, що приїхала на день, а на другий день на роботу на 9 ранку. Бабауся мене послухала і сказала, що моя черезмірна настойчивість – це не дуже харашо. А якщо я про тебе все время думаю? Дзвонила на 0669540088. Телефон твого друга по інституту – «абонент зайнятий».

28.02.2012. Їду попуткою. Приїхала в гуртожиток, привела себе в порядок. Для тебе! Приїхала – ти сидиш за штрокою. Простояла хтозна скільки. Зайшла на хвилинку в магазин «Молоко», а ти вислизнув, що я й не помітила. Простояла годину на зупинці – хоч і знала що без толку. Хотіла швидше вже поїхати геть – ти ж десь пішов! Я тобі зовсім не нужна. Приїхала в гуртожиток. Прилягла задрімала. В гуртожитку робили кабельне і інтернет від «Волі». Такий гуркіт від дрелей. Одяглась і поїхала на Браїлки. 16.43. Через кілька хвилин ти ідеш з невеликим білим пакетом. «Вова, Вова, Вовка!». А ти й не обернувсь. Пішла під вікна. Вікно на кухні у Аліни відкрите. «Кобила сибірська, ти забрала моє щастя! Щоб ти здохла! Чого ти звернувсь на радіостанцію, як так нравиться вам їбатись. А тоді розказуєш сусідам, що я в дурдомі лежала і ще там щось робила – совісті хватає. Зачєм звертавсь на те радіо, а тепер мене ізбігаєш!..». Назвала тебе козлом. Пішла до магазину. Тоді вернулась. Вікно на кухню закрите і ролети внизу опущені. Розвернулась і поїхала в гуртожиток. Дзвоню на 56-73-60 – дзвінки без відповіді. Сусідка в кімнаті. Скоро прийшов її хлопець. Насмішив нас. Спасіба йому за гарний настрій. Хоч увечері. Якщо вранці напроти твого вікна я відчуваю тільки депресію.

29.02.2012. Прокинулась 15 хвилин на сьому. Чого? Можна піти до коханої людини. Тільки чого. Пішла. Тільки прийшла. Хвилин 19 на 9 ти вийшов з чимось у руках з підїзду і пішов у під’їзд до Романчуків. Подумала: работаєш на благо Романчуків. Пішов до «крьосної мами». Це ж ти, мабуть,  жив у них, поки Аліна не завагітніла. Як до дочки Романчуків ідеш, то ніхто не обіщає перебити ноги?  У 8.29 ти вибіг. Забіг у під’їзд до Аліни. Вийшов і сів у таксі. Я стояла збоку, а як таксі рушило, то пішла до дороги. Таксист повернув голову в мою сторону. А ти ні. Я чогось подумала, що ти поїхав на 23 вересня. Поїхала. Думала, що до 10.30 ще побуду біля тебе. Розмірковування ненормальні. Приїхала, а тебе немає. Постояла. Пішла на зупинку і поїхала на «любиму» роботу. Де ж ти поїхав? Зовсім мені погано від думки, що в мене неправильне сприйняття ситуації і ти бачиш, як я з ума сходжу, і тобі все рівно, Вова. Як все рівно і тим, хто робив цей цирк. Моя сусідка пішла до свого хлопця. Я знову сама. А ти. Ти не те що не приходиш, но даже й не дзвониш. І телефон ні 56-73-60 ні 0669540088 не відповідають. Хіба Бог справедливий до мене, що так обділив мене? Я пишу про тебе і мені спокійніше. Хоч спокій цей ілюзорний. Як вранці сьогодні я раділа як їхала на 23, що буду біля тебе… Де ти був, «коханий»? Бути з тобою стало нав’язливою ідеєю. Хіба це нормально, якщо ти цього не хочеш, рідний мій. 21.29. Набери мій номер коханий, тим більше, що він висвічується на телефоні в квартирі, де ти мешкаєш і даруєш себе тій жінці. Страшно ревную. Сьогодні на 23 в «Соту» зайшла Юля – бухгалтер «Соти». Вона вагітна. А Олі вже давненько не видно – значить скоро родить. А ти Вова з радіостанцією… до чого це? Так і хочеться схопити тебе і набити твою красиву морду і не тільки тобі. А цілій радіостанції, особливо власникам. А ще більше – кобилі їбучій.

01.03.2012. Сьогодні не захотіла їхати на Браїлки, хоч і прокинулась хвилин десять на 7. Може ти оціниш, що тобі не прийдеться брати таксі. Приїхала на 23. Ти стоїш в магазині. Наталі з магазинчику одягу сказала, що ти прийшов і багато виходив. Я відкрила двері. Ти на мене закричав. Тоді як закричав Дімка з «Соти». Чого ти не рум’яний? Хіба дзвінки на квартиру мішають, якщо ти їх чуєш. Я й вийшла. А ти пішов за шторку – на роботу. «Мій» коханий чоловік. Дівчата на ринку почали щось мені казати. Я забула про всі правила, що можна говорити, що ні.  Іде Сашко з «Соти». Питаю при дівчатах: «Сашко, для чого ти мені ставив «маленькую девочку», пісню з Руского радіо?». Обізвав мене дурою. Прийшов директор “Соти”. Дививсь на вітрину. Тоді пішов у магазин, зайшов до тебе за шторку. Вийшла продавшиця з «Молока». Спитала аж ніби з сарказмом чи я знову вихідна (що тут стою). Кажу: «Та ні». Прийшла Ліда, прибиральниця. Зайшла до тебе – відхилила шторку, а ти й відвернувсь. Я глянула на твою потилицю – і пішла на зупинку. Не я тебе послала, а ти мене. Нудна робота. Прийшла в гуртожиток десь о 20. Поїла. Подзвонили мені рідні. Постірала, покупалась. І все время набираю 56-73-60. Боже, як я тебе до неї ревную. А батько, як почув, що перший поверх жіночого гуртожитку здадуть під квартири, каже, щоб виходила заміж. Хоч і батько, а захотілось нагрубити. Чого я така? Не розумію, що рідні бажають мені «добра». Хоч вішайсь. Або іди до коханої людини. Інтересно, кохана людина часто лиже своїй женщині, яка «не до душі» заднє місце? Правда жизні.

02.03.2012. Я поїхала вранці на 23. Здається тебе не було на роботі. Пів на 10 поїхала на Браїлки. У вікнах Аліниної квартири видно штори. Хто зна де ти. Поїхала в гуртожиток, а через годинку пішла на роботу, яку я просто ненавиджу. Зараз 21.26. Дійшла до «Світоча» – подзвонила на 0669540088. «Щось у лісі здохло, що ти взяв трубку…». Сказала спасіба за те, що потратила кращі роки свого життя і поклала трубку. … таких «друзів». Саме хуже, що й чекати набридло «кохану людину». Стільки років «приємного спілкування» – тільки на душі гірко. Наче полину об’їлась. Під’їбнув. А ту суку їбонув.  Втрата часу – найтяжча. А що я бідна дівчина можу зробити?

03.03.2012. 10 ранку. На 23. Сашко назвав мене собакою і замухришкою. Сказав, що тебе не було й не буде. До свіданія. Поїхала на Браїлки. Вікна закриті ролетами. Значить ти у Аліни. Вона тебе мені ніколи не віддасть. Їй самій нада твій хуй. Постояла з десяток хвилин. Розвернулась і поїхала в гуртожиток. На 13.30 пішла на ненависну роботу у магазин «Сільпо». Зараз уже 04.03.2012 – 12 хвилин на другу. Ту ніч так погано спала. Мабуть організм відчув весну. А «половинка» їбе свою женщину.

04.03.2012. Клька днів підряд прокидаюсь кілька хвилин по шостій годині. Безсоння чи що? Встала. Рішила поїхати на Браїлки. Ролети на вікнах 87 квартири приспущені внизу. Приїхала десь начало 9. Повернулась в гуртожиток десь о 10. Ранкова прогулянка. Корисна для здоровя. Якщо не брати до уваги всього іншого. Я погано сплю, бо нервуюсь? О 12 на роботу у магазин «Сільпо». Мені здається, що я там цілий день. Хоч насправді тільки по 8 годин плюс 30 хвилин на обід, плюс 30 хвилин на дорогу. Мені сьогодні снилось, що я пішла з цього магазину. Ніби познаходила в якісь школі своїх давніх знайомих і вони мені допомогли набрати  години. Це мабуть до того, що вчора до мене на роботі підійшла знайома з фізмату. Працює у школі, фізиком. Обмінялись телефонами.

Я вже стільки разів думала, що якби Вова ти мене любив, а не гравсь, то ти б мені дзвонив. Почуваю себе рогатим лохом. Рогатим, бо «кохана людина» спить з іншою людиною. Лохом, бо власники радіостанції «Руске радіо» заробили на моїй історії мільйони. А я маю стільки років і навіть не знаю, що таке жіноче щастя. Не кажучи вже про власне житло і дітей. А найперше людина, яку я так у юності любила стала до мене більш байдужа, бо в нього зявилась ще дитина від тієї жінки. Чогось мені здається, що житло тут не в першу чергу. Можливо і правда, що я тобі не подобаюсь, а вона подобається. І нема чого плакати. Хіба про те, як з мене сміялись, а я даже оборонити себе не могла. Мабуть правда, що я неправильно сприймаю цей світ. Чогось Бог любить всіх однаково, а дає всім у цьому житті по-різному. Я почуваю себе обділеною. В плані того, що я так хочу, щоб ти був зі мною, а ти не хочеш.

05.03.2012. Прокинулась по 6 ранку. Чого? Спати зовсім не хотілось. Довго чухалась. Приїхала на 23 аж без двадцяти дев’ять. Ти на роботі. Вийшов Сашко. Щось почав до мене говорити. Я спитала як у тебе діла, чи ти вийдеш займатися зі мною сексом, чи «крьосні батьки» тебе не обіжають, особливо «крьосна мама». Підійшов «дєд» з поповнення рахунків. Сашко Ромахін: «Цирк уїхав, а клоуни остались… по тобі топольки плачуть…куди дивляться… цирк на дроті…кинули…». Славік з поповнення рахунків: «…Цирк на дроті… і дріт порвався…». Кажу: «…а по вас суд плаче…». Підійшов курити Влад з «Хануми». Щось сказав, чи ти на роботі. Кажу: «На роботі…». Сказав, що може це в мене хобі – стояти у вікні чи я від цього удовольствіє получаю. Відповіла: «…Ніякого удовольствія я від цього не получаю. Хочу побачити. Хіба Вова вийде і доставить мені удовольствіє…». Потім Влад чогось зайшов до тебе. Потім прийшла тьоть Ліда, прибирати. Ти не повертавсь. Вийшов десь по 11. Сказала тобі: «Прівєт, Вова». А ти мовчки. Пішов у напрямку туалету. Тоді виявилось, що йдеш на зупинку, до машини. Мій не мій коханий. На 13.30 на роботу. Вова, Вова, чого ти не зі мною?

06.03.2012. Прокинулась десь пів на сьому. Вночі снилась якась нова кімната в якомусь гуртожитку, в яку ніби то мені переселятись. Сьогодні я зраділа, що зможу тебе вранці побачити. Це була єдина моя ранкова радість. Приїхала на 23, а через кілька хвилин прийшов і ти. На моє «Привіт» твої очі даже на мені не спинились. Думала вже йти, аж дуже скоро прийшла тьоть Ліда. Ти чогось у злому настрої. Незадоволений. Може того, що сьогодні ти приїхав чогось на громадському транспорті. А в туалет ти вийшов по 11. Я поплелась за тобою. Я більше не зайду за тобою в туалет. Як не прикро, але я як дівчина тебе не цікавлю. Як ти виходив, то я тобе запитала: «Вова, як діла?». Просто ти байдужий такий став. Може того, що я вже днів три не дзвонила на 56-73-60. Може того, що вже стільки років, а я тобі як жінка залишилась чужою і ти з Аліною забув про мене. Хіба ми з тобою щось можемо змінити, Володя? Це я винна. Передусім я. Стільки років пройшло, що говорити «пробач» немає смислу. І собі тоже. Що ж поробиш, якщо я така несексуальна для тебе? І просити вибачення в себе тоже вже немає сенсу. Учора увечері у мене голова майже боліла. А сьогодні ввечері на роботі і йдучи з роботи, я думала, що недобре, що в нас з тобою немає фізичної близькості. Бо я цього дуже хочу. І мені це дуже треба. А тобі не дуже. Бо це ж не ти за мною бігаєш. Сьогодні на причепки “дєда”, чоловіка тьоть Ліди з «Соти», який поповнює рахунки на вулиці, я сказала, що я хочу секса з тобою Вова. Чогось всі якось починають замовкати. Мабуть того, що мені вже під 30, а я цього досі не знала, бо ти мене послав і побив, а я все приходжу. Кому б на твоєму місці було приємно. Я самотня, бо ти вибрав жити з Аліною. І як не прикро радіостанція кинула не тільки мене, але й «свого героя». Я так думаю. І ще я думаю, що від цього може обізлитись будь-хто. Заробили гроші і кинули як лохів. Зараз по телевізору дуже багато шоу, але смислу в них для людей немає.

Ти мене по-справжньому не кохаєш. І це дуже сумно. Кілька років тому я понадіялась. А тепер я стою біля твоєї роботи і не знаю як мені зробити так, щоб ти полюбив мене понад усе на світі. Понад усіх у цьому світі. І щоб ти був тільки мій і тільки зі мною. Боже, як мені цього хочеться. Так хочеться.

09.03.2012. 0:30. 07.03.2012. Приїхала на 23. Ти на роботі. Чоловік, який поповнює рахунки в «Соті», почав до мене приставати. Кажу: «Того шо ти старий і протівний». Дівчата засміялись. Кажу: «Зато правда». Щоб не ліз, старий хрен. До тебе зайшов якийсь чоловік, зовні чимось даже схожий з тобою. Ти з ним говорив, а тьоть Ліда якраз віхилила шторку і я побачила твоє лице. А потім ще хтось відхилив шторку і ти тикнув мені середній палець – послав. Я повернулась боком. Страшенно сумно, що все так якось. Через кілька хвилин ти вийшов і пішов у туалет. Побігла за тобою. Ти зайшов. Я відкрила двері, глянула в дзеркало – бачу як ти стоїш, дзюриш. Закрила. Стала під дверима, чекаю. Якась баба, як ти виходив, каже мені: «А женский туалет отам». Я зітхнула. Поплелась по своїх справах. Тоді рішила поїхати в міську раду – може получиться щось узнать про житло. Вернулась десь без десяти 12. Влад: «А Вовка пішов десь минут сорок назад». Думаю – скоро ж дожен прийти. Єлі дождалась. Прийшов аж у два часа. Як тебе не було, прийшов молодий участковий. Зайшов у «Соту». Я рішила зайти за ним. Кажу: «Чого вони мене не впускають в магазин?». Участковий маленький. Дімка і Сашко накинулись на мене і випхали за двері. А участковий як виходив, то даже не повернувсь в мою сторону. Зайшла в «Молоко» погрітись. Побачила тебе – вискочила: «Вова, я думала, шо я тебе не дождусь, чесне слово!». Погляд у тебе… Змінивсь погляд. Не такий як раніше. Не в кращу для мене сторону. Щось у ньому таке зявилось, чого раніше не було. Цей погляд неприємний. Ти зайшов у «Соту» з стаканчиком кави. Ішов і курив цигарку. А вийшов ти 15-16 хвилин на п’яту. Я стояла під вікном. А ти пішов не в туалет, а до машини. Мабуть поїхав щось купляти до 8 Березня. А що ж ти робив ці три години, як тебе не було?! Поїхала на Браїлки. Полазила по дорозі. Підійшла. А ти якраз під’їхав і вийшов з машини. В руках два букети квітів, мабуть троянд. Здається білі і червоні. Я побігла до тебе, а ти в під’їзд. Якась жінка проходила мимо: «А він уже туди побіг». Як двері зачинялись, я тебе окликала. Тоді кажу тій жінці: «А мені пісню закажуть – «любов без гордості»…суки». Підійшла під вікна. Вікно на кухню відкрите. Почала кричати. Чого я себе так довела, сама не знаю. Аж трусити почало. Тоді стою, ходжу, дихаю, стараюсь заспокоїтись. Іде якась жінка. Розговорились. Тоді як я почала плакати, вона постаралась пошвидше піти. Поїхала в гуртожиток з «Велмарту».

08.03.2012. Прокинулась хвилин 5 на сьому. Встала пів на сьому, зібралась і поїхала на Браїлки.  походила скількись 9 не було. Сіла й поїхала на роботу у «Сільпо». А ввечері, поповнила рахунок і подзвонила до мами й бабусі. Йду побіля АТБ, а серце так аж заболіло. Думала про тебе, що чого їхати, хіба що може для мене доброго з цього бути. Тоді подумала про твою матір. Сіла в гуртожитку – подзвонила. Узяв телефон твій батько. Він привітавсь тоже і даже позвав твою маму, а вона мене послухала і поклала слухавку. Не кинула зразу слухавку. Я постірала. Пробувала поробити в Екселі. Чогось формула не рахує. А з 11 почала дзвонити на 56-73-60. У…суки… Як мені одній погано. Я думала цілий вечір, для чого ти зі мною так? А відповідь одна – прикалуєшся. А може ні, тоді чого у нас з тобою все так запущено?

09.02.2012. Сьогодні п’ятниця. Я б хотіла тебе побачити. На 9 – на роботу. Поїхала на Браїлки без 9 хвилин 18. Вікна закриті ролетами. Особливо вікно спальні. Пішла по дорозі напроти балкона. Стоїть знайомий. Трохи піддатий. З якимось своїм знайомим. Почали розповідати, що були на рибалці і вловили малу рибу. Відійшла від них. Кілька разів покликала тебе на ім’я. Зараз 22.23. Дзвоню на 56-73-60. У гуртожитку, сама. Думаю, який ти гарний. Краще для мене, якщо ти мене уб’єш. Я від любові до тебе втрачаю голову. Як я хочу тебе бачити. Я за тобою так скучила, аж у душі ссе. Ще мені сьогодні про тебе такий сон снивсь. Такий собі еротичний сон. Серце так стукає. Мені так тебе хочеться. Наче все було нормально. А оце знову мозги попливли. І хтозна від чого. Наче вже й «Руске радіо України» не слухаю. А ти мені даже не дзвониш. Я б з такою радістю зайнялась з тобою сексом, Володя. Чого мені такі думки в голову приходять.

10.03.2012. Вранці прокинулась десь начало шостої. Телефоную на 56-73-60 – коханий, я прокинулась. І так майже до семи – лежала і телефонувала через якийсь певний проміжок часу. На роботу на вісім встигла. Ще разів чотири подзвонила після одинадцятої, як був обід. Без 15 пять сіла в тролейбус і поїхала на Браїлки. Стала напроти вікон Аліниної квартири, ще було сонце. Облазила кругом дому. Тоді стала напроти вікон – уже сонце сіло. Додивилась, що між опущеними ролетами вікна кухні на п’ятому поверсі пробивається світло – значить квартира не порожня. А то вже чогось подумала, що ти міг десь піти в гості. Почало смеркатись. Потемніло. Якийсь чоловік їхав іномаркою. Став. Спитав чи я ще роблю в «Сільпо». Посовітував не стояти під вікнами, а піти і зайнятись своїми справами. Сказав: «Люби себе». А як же ми з тобою, Володя. Кілька разів покликала тебе на імя. Вікно на кухні четвертого поверху прочинили, тоді зачинили. Чого? Послухати, що я кричатиму? Ще разів кілька позвала. А толку? 22.41. В гуртожитку. Пищу ці рядки і паралельно телефоную на 56-73-60. Охуїтельно. Далі нікуди. Просто зашібісь об стєнку, малєнькая дєвочка. Слов нема.

11.03.2012. 21.42. Прийшла з роботи у «Сільпо». Я її ненавиджу. Просто з ума сходжу на ній від одноманітності й тупості. Я сьогодні вранці поїхала на Браїлки. Сказать чесно, не знала чи їхати. Але я вже так сама насиділась в гуртожитку, що просто сил немає. Прийшла. Дивлюсь на вікнах опущені ролети. Значить ти у квартирі. Я дивилась на твоє фото і думала, що я тебе хочу не просто бачити. Оце. Приїхали. І чого тоді їхати на ті Браїлки під чужі вікна? Пройшлась аж до будинку Нестєрова 18/1. Бачу якась жінка закрива хід у підвал. Придивилась, а вона ще й обізвалась. Почала з нею говорити. Вона сказала, що сьогодні неділя, то ти ж мабуть дома. Направила мене пройтись. Сказала, що до їхнього будинку ще одна дівчина приходила, виказувала, що їй милий лак подарив. Правда вона з ним зустрічається. Вернулась – вікно на кухню відчинене. Почала тебе кликати. Чую дитячий веселий виск. «Вова, чого ти до мене не приходиш. Вова, у тебе є телефон? Кидай свою кобилу. Чи мені до старості музику слухати. А як же моє все буде харашо. Хочеш, щоб вона тобі ще й третє народила? В мене любов без житла, без ума, без гордості. А в тебе без чого, що я оце дожна кричать під вікнами у тієї суки?». Вікно закрилось. Думаю: образила любимого. Тоді пішла до дороги – дивитись на під’їзд. Три хвилини на 12. Скоро на ту кляту роботу їхати. Пішла до магазину. Вернулась. Вікно на кухні відкрите. Звала тебе. «Вова! Любимий!». Казала, що ти дарив на 8 Березня квіти. А колись казав, що це дань традиції. Ти керуєшся традиціями? А мені нічого не дарив. Подарив би себе. Лучший мой подарочєк – ето ти. Нагадала тобі, що ти мене по голові бив. Кажу мабуть хотів збити мої роги, які ти мені з тією сукою наставляєш. А вони все ростуть і ростуть. Кажу: «А давай ми з тобою їй роги наставимо. Вона писала мені есемески про те, що в тебе на мене не встане – давай провіримо». Ти казав, що твій час дорогий. Для Аліни бач не дорогий, а для мене дорогий. Хоч ти й казав, що я уйобище, но я ж тоже дєвушка. Нуждаюсь в ласкє і вніманії». Після мого прєдложенія наставити Аліні роги вікно закрили. Я пішла на роботу. Думаю потом відкриють. Пиздець. Як мене наїбала радіостанція з коханим чоловіком. Як посліднього лоха розвели і кинули. Лохов учать. Про яку любов можна говорити. Мені так погано і одиноко вже стільки років. А ти, кохана людина, живеш і радуєш собою… Кого ти радуєш, Вова?!

Хочу піти з роботи у «Сільпо». Ненавиджу цю роботу. Не до душі вона мені. Чого я замість того, щоб допомогти тобі, виказую при тій кобилі, що мене не влаштовує. А шо мовчати?! Хоть убий мене. Я так страдала без тебе. А що нам з тобою заважає бути разом? Ми з тобою живем в одному місті… Хотіла сказати – на одній планеті, но я для тебе схоже буду останньою жінкою, з якою ти захочеш бути… щось все дуже невесело. Може дофантазувати, що ти мене дуже кохаєш і мрієш, щоб я стала твоєю дружиною. Так просто повірити в це закоханій дівчині… Какая боль, какая боль… ти мені даже не дзвониш.

13.03.2012.00.07. Захотіла подзвонити на 56-73-60. А дзвінок не відбувається. МТС? Не знаю в чому причина. Учора 12.03.2012 після вихідних рішила поїхати до тебе, на 23 Вересня. Стою біля магазину «Молоко». Побачити очі коханої людини. А ти йшов від «Хануми» і я тільки й побачила що твій профіль. Успіла сказать тобі «привіт». Тоді пішла в «Унівесам» – купила шоколад «Dolci». Вернулась до «Соти» – бачу тьоть Ліда прийшла. Пригостила шматочком Сашку, а Наталі відмовилась. На душі тягар. Ще як їхала він був. Поки стояла під вікном – з’їла всю. Мабуть Оля пішла в декрет, якщо так можна сказати, враховуючи, що робила вона, більш всього, неофіційно. Вийшла Юля. Я їй запропонувала шматочок, а вона відмовилась. В процесі розмови, вона мені сказала, що не буде тіпа коментувати ситуацію, яка в мене з тобою. Стояла під вікном. Ти вийшов десь хвилин 20 на 11. Я така рада бачити твої ноги. Ніженьки, виходьте з магазину. Я їх аж прошу. Ти вийшов. «Сонечко моє, я за тобою скучила». Ти пішов у туалет. Зайшов у кабінку. Відчинила двері, заглядаю. Ти як виходив, то я відскакую. Кажеш: «Пошла нахуй». Чого я так на тебе реагую? Щось намагалась сказати, про те щоб наставити роги твоєй любімой женє. А ти пішов. Біжу за тобою. Ти підійшов до ларька, купити сигарет. Підходжу до тебе зліва: «Якби я знала як це робиться – уже б давно сходила». Ти глянув на мене лівим оком. Твої очі – ясний смарагд. Як я тебе хочу. Хочу мати тебе своїм. Якби Бог дав мені тебе. Як, як у нього просити таке?.. Щоб Бог простив мені мою самонадєяность, щоб одарив тобою, Вова. Ти пішов. А я стараюсь догнати. Кажу: «Ти ж мабуть знаєш як?..». Стараюсь, щоб це звучало як жарт. А для мене це, на жаль, не жарт. Ти даже пішов викинути цигарку до мусорки. Давно ти так не робив при мені! Щоб тобі не надоїдать – поїхала робити свої справи. Чого ти мені не дзвониш і не приходиш до мене, Володя? Я стала непотрібна?.. Як це тяжко. Для чого ти з тією радіостанцією зі мною так вчинили?..

13.03.2012. Вранці проснулась кілька хвилин на сьому. Як чую руки. Кончена робота касира в «Сільпо». Не доходить через голову – дойде через руки й ноги. Жду тебе. Ходжу. Дивлюсь – ти йдеш з південної сторони. Припускаю, що ти приїхав на машині. «Я тебе ждала. Ніяк не розстанешся з своєю милою? На неї время находиш, а на мене не находиш…». Щось в такому дусі. Ти зайшов у магазин. Прийшла Ліда. Сказала, що ти захворів. Каже, що сказав хлопцям у магазині, а вони відповіли, що по очах видно. Кажу їй, щоб сказала йому про «Ремантадін». Вона виходить. Каже, що ти сказав, що знаєш. Вона відхиляла шторку. Ти сидиш спиною до вікна. Тоїсть до мене. У сірому светрі. Щось там треш. Тоді встав і завісив шторку. Постояла. Хазяйка з «Леді Стіле” сказала мені відійти від вікна її магазину, не маячити. Каже: «Стань перед його вікном і маяч». Без 20 хвилин 10. Пішла через ринок. До машини. Кафе на ринку. «Островок» чи шо називається. Луна пісня «…около тебя…». Чую голос Ані Свірідової, яка раніше вела ранкове будильник-шоу на «Руском радіо України»: «…что такоє не везет… если рядом идиот…». Чула дзвін та не знаю де він. Чогось на себе примірила. Машина грязна. Внизу на дверцях водія по грязному написала: «виздоровлюй, (намалювала сердечко)». Сьогодні ввечері подзвонила до співробітниці Іри. Вона навчається в педагогічному на психолога, а підробляє на касі в «Сільпо». Хоча я сумніваюсь, що вона хоче поправді зі мною зустрічатись і щось совітувати. Думаю, завтра вона, як я подзвоню, найде причину, щоб не зустрічатись і не розмовляти зі мною про те, як з тобою помиритись. Мені здається, я з тобою ніколи не знайду спільну мову, що це все безнадійно. Стільки років пройшло. Я тобі не потрібно. Хто ж буде мінять забезпечену жінку з рідними дітьми на мене. Цього ніколи не буде. Хоч я тебе й люблю. Я тебе кохаю, я тебе кохаю, Вова, відізвись! А тобі це нада – ламати устроєне життя? Якщо не зламав, як була одна дитина від неї. Що тобі заважає зі мною общатись? Правильно – ти не хочеш. А з нею хочеш. Бо на мене наплювати, а на неї – ні. До фантиків усі пісні і слова на радіостанції, якщо ти зі мною нічого не будуєш. Ходжу по замкнутому кругу. Ти тоже ходиш по замкнутому кругу, в який тебе замкнула та кобила. Я так жити більше не можу, Вова. Вова. Чого ти не хочеш з нею розвестись?

14.03.2012. Прийшла до тебе начало 12. Тебе немає. Сашко виходив кілька разів. Питаю в нього де ти. Нахамив. Пішла по ринку, спитала у всіх знайомих чи бачили тебе. Всі кого питала, сказали мені, що не бачили. Тоді наважилась зайти в «Соту». Образили і вигнали. Стала – стою. Чого жду – хтозна. Ти мабуть захворів. Сходжу з ума. Що робити? 11.40 – ти йдеш до магазину «Сота». «Вова, привіт. А я вже думала, де ти дівся…». Тоді ти ще вийшов десь в 13.44 – пішов до машини. Поставив її, як обично, хто зна де. Щоб далі було йти чи чого? Пішла і я – по справах. Прийшла десь пів на третю. Ти де? Виходив Сашко і Дімка. Може ти вже на роботі. Іде чоловік, що поповнює рахунки (“дєд”). Щось мабуть сказав мені, а я відповіла: ” Всі ви тут чмирі, бо не можете сказати чи є ти на роботі зараз чи немає”. Тоді підійшла до вікна – ти таки вже тут. Простояла до п’яти. Виходив Дімка. Спитала в нього: “Чого не пускаєте в магазин. Даже участковий приходив, а ви й його похерили”. Дімка сказав, що я від нього хочу. Я сказала, що нічого від нього і від Сашка не хочу. Просто хочу, щоб мене пустили заходити в магазин, в якому знаходиться любимий чєловєк. Я от думаю, чого Дімка сказав, що який ти мені любимий чєловєк, яке він має право оцінювати моє до тебе чи твоє до мене ставлення. Ти ще худіший став. Мені страшно. Як ти вийшов, то я сказала тобі: «Вова, ти сьогодні знайдеш для мене час?…». А ти вийшов і пішов. Я перший раз за весь час просила тебе в думках, щоб ти повернув до туалету. Просила, щоб ти повернув направо – не йшов наліво, до Аліни. Дуже шкода, але ти пішов до машини. Що ж тепер… Догнала тебе біля машини: «Вова, чого ти для тієї суки находиш время, а для мене – ні?!». Лице в тебе таке худе, замучене. Це я винна чи та сука, з якою ти живеш? Мені тебе жалко, що ти такий худий. Ти перед поворотом зупинив машину – я підійшла до машини зі сторони пасажирського місця. Дивлюсь на тебе, на твоє лице. Роздивляюсь, думаю, чого б тобі не взяти мене до себе в машину. Ти дивишся прямо. Тоді різко повертаєш до мене праву руку і показуєш середній палець. Сам при цьому мабуть щось говориш. Тоді відкриваєш дверці машини: «Иди нахуй отсюда!». Я розвертаюсь і іду. Я на тебе не образилась і мені навіть не сумно. Просто дуже жаль, що ти так погано виглядаєш. Це так ти щасливий з Аліною? Багато думок виникає в голові – сумних і цинічних. Мені в обід кілька разів дзвонили батьки – запрошували в гості, а я відмовилась – надіялась, що у нас з тобою щось получиться. Жіноче щастя. Поїхав до іншої. Шоу. Заробили гроші, а мене ідіоткою назвали. Може ти думаєш, що мені самій харашо, без тебе краще – того не дуже прагнеш до мене. Я сьогодні прокинулась і даже подумала: ну чого мені йти – ти даже секса зі мною не прагнеш. А мені це потрібно. Елементарно. Ти мені потрібен. Мені ти так потрібен. Невже Бог цього не бачить?! Хіба це справедливо. Що я не маю на тебе жодних прав. Що друга має право на доступ до твого (мого любимого) тіла, душенька моя, ненаглядний мій?! Щоб вона, сука, була проклята, щоб були прокляті її діти і її дім і її батьки, які її народили і купили їй ту квартиру. Це правда. Я ненавиджу це місто і роботу, на якій я роблю. Для чого мені це все, якщо ввечері ти їдеш до Аліни, а я остаюсь одна? Дзвонила на 56-73-60, а думки все про те, що тобі від цього може бути погано – краще не дзвонити. Подзвонила на 0669540088 (номер твого друга Вовки, хохол  натуральний – нічого не знаю, моя хата скраю) – абонент поза зоною досяжності. І що тепер робити?! Їхати на Нєстєрова 18?  Дивлюсь на твою фотографію і кляну Романчук Аліну, кляну її дітей, кляну її батьків, кляну її квартиру. Тепер же по закону і ти маєш право на частину квартири. Хоч звісно батьки Аліни могли оформити квартиру дарственно. А раніше ти жив у «крьосної мами». А чого зі мною не захотів жити?! Де відповідь, Володя? Мабуть ми з тобою винні обоє. Чого тепер проклинати чиїсь очі? Цікаво чи був би ти зі мною щасливим? Якби я хотіла, щоб ти мені запропонував себе як любимого чоловіка. Щоб увечері ти був зі мною, щоб у нас з тобою було власне житло, а не щоб хтось заробляв собі на чужих почуттях і називав нормальні людські бажання мічтами ідіотів. Хоча, з іншої сторони це шоу на реальних фактах, як перевірка якості людей, які живуть в нашій країні. І жаліються, що в них погане життя, а саме його й заслуговують, «добрі люди». Як мені все одно. Одно погано, що ти став погано виглядати, нездорово. Я за тебе боюсь. Є за що проклинати очі Аліни, її дітей і її батьків. Діло не в квартирі?

15.03.2012. Прокинулась може начало шостої ранку. Небо чисте. Може поїхати на Браїлки? Чого я себе мучу? Приїхала на 23. 8. 38 – машина стоїть. Значить ти вже на роботі. Я сьогодні одяглась як навесну – спідниця і колготки 40 ден. Ноги в мене на еталон не тягнуть. Для чого їх тобі показувати? Може ти хоч так поставишся до мене як до дівчини. Стою під твоїм вікном. Може ти хоч вийдеш поглянути. Вийшов. І пішов до машини. Прийшла тьоть Ліда, сказала, що ти будеш після 12. Поїхала геть у своїх справах. Дзвонять батьки. Журять мене. Поїхала на 23. В магазин мене не пускають. До тебе прийшов Вітька Васільєв. І чого його чорти принесли? Стоїть над твоєю головою. Ти вийшов з ним десь о 16. Пішли до машини. Сів з тобою. Ще щось і пиздить на мене… Як тобі везе на всяких прилипал. Наприклад, і на мене. Поїхала в гуртожиток. Переділась і поїхала на Браїлки. Дивлюсь на вікна. У крайньому лівому вікні таке наче червоні троянди. Я погано бачу. Мабуть з 8 Березня. А може нові. А може то й не квіти. Таке враження, що тебе нема в квартирі. Ти ж раз був приїхав пів на шосту. Дивлюсь їде машина. Ти. Ноги самі знесли до дороги. Я вже думала, щоб підійти. А ти сьогодні не так як завжди. Тільки поставив машину і зразу ж закрив двері гаража. Ідеш. Я пішла до під’їзду. Бачу куриш. Якась машина проїхала. «Вова, ти помниш, що ти мені обіщав?». Зайшов у під’їзд і закрив двері. Дивлюсь як ти піднімаєшся по сходах. Якась жінка підійшла до дверей, почала відкривати. Пішла у «Велмарт». Купила овочі, фрукти. Приїхала в гуртожиток. Зварила борщ. Покупалась. Сіла, подумала. Набрала 0669540088. Абонент послав мене. Поставила на автододзвін. Коли підняв слухавку, сказала, чи що від того поміняється. Посварилась. Він згадав жінку і дитину. А я сказала, що у мене немає ні жінки, ні дитини, ні чоловіка. Почав мене словами ображати. Мене понесло і на них і на «їх» радіостанцію. Сказала, що вони влізли в моє життя, що мені не нужні їхні пісні, що вони козли. Поклав слухавку, тоді передзвонив. Поругались. Сказала, що вони мене заїбали. Надоїли їхні понти і їхні пісні.

16.03.2012. Прокинулась сьогодні начало шостої. А лягла вчора після 22.41. Годин п’ять поспала. Що зі мною? Думал про те, як ти мене догнав напроти Аліниних вікон, побив і забрав телефон. Сволочь. Рішила подзвонити – «доброго ранку». Лежала і думала – організм не хоче відпочивати. І йти на Браїлки немає смислу. Сьогодні у мого тата День народження. Подзвонила на домашній – привітала. Тоді встала, зібралась і поїхала на Браїлки. Десь пів на восьму. Прийшла на Нєстєрова, 18. Подивилась на вікна, тоді підійшла і стала напроти під’їзду. Через певний час двері під’їзду відчинились – ти вийшов з чорним пакетом «ВМW» зі сміттям. Куриш. «Привіт, любимий». Пішла за тобою. Ти завів машину і поїхав. Став напроти мусорок – викинув пакет. Я вернулась – пішла на зупинку і приїхала на 23. Постояла біля Віки і Сашки. Як прийшла тьоть Ліда, кажу, щоб сказала тобі, що я хочу, щоб ти до мене прийшов – що ти скажеш? Вона вийшла і каже, що ти перепитав: «Вона хоче, щоб я до неї прийшов?» і засміявсь. Тоді тьоть Ліда вже пішла з своїм «дєдом». А я стою під вікном. Ти вийшов. «Вова, ти сумніваєшся, що я хочу, щоб ти до мене прийшов?». Пішов до машини. Стала, дивлюсь, як ти сідаєш в машину і кажу: «Вова, чого ти тікаєш?». Ти так якось дивишся, що мені думається, що так дивляться як ненавидять. Я повернулась від тебе. Поїхав. А я пішла до «Соти». Дімка курить. Кажу йому, чого він на мене  сердиться. Відказав, що не хоче зі мною общатись. Кажу: «Я ідіотка на радіоволнах, ну не больна ж». Пішла на зупинку і поїхала на «любиму» роботу. Йшла після 20 з «Сільпо» і думала, що ти мене не кохаєш, а як це не гірко – просто посміявсь. Я хочу зробити тобі і їй так само болюче, як ти і твої знайомі на радіо зробили мені.

17.03.2012. 23.25. Прокинулась начало шостої, а встала по сьомій. День хмурний. На душі спокійно. Нікуди не їхати. Субота. Все ж поїхала на 23, а тоді на Нєстєрова, 18. Закриті ролети. Тобі, мабуть, там добре. Зря я ноги набила. На 23 знайому спитала про тебе, а вона відказала, що мені й так нормально і нічого лізти в чужу сім’ю. Сашко висунувсь з дверей «Соти». Сказав щось про те, що нічого облизувати вікна. (Я дивилась чи є ти за шторкою). Бач перестав у суботи їздити – видно наладились стосунки з Аліною. Та й машину тобі дають – тільки годуй кобилу їбучу, щоб була їбучою, заробляй на чужу кров, моя половинка. На роботі Іра не проявила бажання говорити зі мною на тему як з тобою помиритись. Як запитала, чи мені на неї не розраховувати – відморозилась, зробила вигляд, що не почула. Вспомнила оце, що кілька днів тому почула по телевізору, що Павло Воля пара з актрисою, яка грала Катю Пушкарьову у серіалі «Не родись красивой». Як доля інтересно склалась. Вспомнила Люду Рябову, яка казала про мене: «Интересстно, как жизнь сложится». Суки. Зробили шоу, влізли в життя тільки для того, щоб подивитись, «як сложится». І на що я надіялась – і так ясно, що ти мною як потенційною жінкою не цікавивсь. То в тебе щось таке було… Одним словом не ясно. Спортивна цікавість. Бо не сам зі мною говорив, а через когось. Я в шоці з себе. Ішла оце ввечері з «любимої» роботи і подумала: «поставили металопластикові вікна… ще тільки рєшоток не вистачає. Мабуть би і з квартири не випустили б, якби хтось їсти приносив. А так годуй, Вова, щоб кобила була їбучою». Чого Господь дав мені так мало розуму, що я все це до кучі не вмію склеїти? Вспомнила, що мені вчора казав з 0669540088. Щоб я закрила свій вонючий рот. Требе було сказати, нехай би сказав закрити рот тим, хто співають пісні на цю тему. Не даром співають – уже на штук 20 квартир заробили. Як казала Надя Іванова, що чого ж я не звернулась до виконавців пісень. А як до них звернишся? Дайте процент з виконаних про нас пісень, щоб у нас з коханою людиною «було куди повертатись»? Чи якось інакше? Наприклад, для чого ви понти ганяли? Стогодні увечері на роботі так груди розболілись, що я подумала, що мені так потрібен секс, а ти, Вова, займаєшся цим не зі мною і даже зовсім зі мною цього не плануєш. Інакше як пояснити твоє небажання зі мною спілкуватись. Так принизилась перед тобою. Так принизив мене ти.

18.03.2012. Вранці поїхала до тебе на Нєстєрова 18. Чогось мені тебе захотілось бачити. Прийшла – вікна закриті, ролети на вікнах. Лазила довго. На третьому поверсі на кухні, як я прийшла, різко закрились ролети. Стояла перед під’їздом. Бачу вийшов з під’їзду невисокий коренастий пароньок. Стоїть курить. Перебігла чорна кішка дорогу. Перейшла – стала під віном. Приміта. Вірити в приміти – супротивне Господу. Іде якийсь мужик: «Не холодно?». «Весна, сонечко гріє – тепло». Іде з мусорним пакетом Сашко, знайомий з неприємними очима, тоже голубими: «Не жди того щастя, його не буде. Найди собі когось другого». «Чого ж їй буде, а мені не буде. Чого він не виходить, не може чи не хоче? Як другий закаже радіостанцію – найду другого. Яке у мужиків слово (маю на увазі недотримують слова)». Відкрилось вікно на кухні 5 поверху. «Вова, Вова, ти з Аліною розведешся? Чи чого я оце стою під її вікнами». Казала чого не приходиш, що скучила, згадувала радіо, твою подругу Рябову, знайомих, що називали ідіоткою, запрошувала, щоб прийшов. Чи може боїшся, що багато чим доведеться жертвувати. Чи ти її любиш, чи через дітей. «Не живи з нею, мені погано, як ти з нею живеш». Відкривається вікно на кухні третього поверху, висувається червоне лице (по ідеї Кривобік Євген Віталійович, 1971 р.н.): «Уйобуй нахуй отсюда, а то щас вийду підсрачників надаю». «А чим я вас зачепила?». Він –  що стою під вікнами кричу. Кажу: «Чого ж він не виходить. Бач Вова і заступитися за мене не можеш. І шо те радіо? Радіо в Києві, а ми тут». Злякалась конфлікту – пішла. Приїхала в гуртожиток з «Велмарта». Їду в безкоштовному експресі, а там пісня знайома – я її вже чула. Повністю не чула, но є в ній такі слова: «…еду к тебе…сволочь…». Тебе на 14 лютого як стояв біля машини з Олегом-«шлангом», назвала сволоччю. От і звернула увагу на пісню, бо після цього почула її в магазині «5, 8,12» як заходила туди грітись на 23 вересня. Ішла в гуртожиток і думала про те, що не зря ти мене назвав уйобищем. Уїбала з Нєстєрова, а тебе оставила з тією кобилою і її від тебе дітьми. Як себе не можу захистити, не то тебе. То ти правий  щодо дітей від тебе. Уїбала, оставила тебе там – значить уйобище. А зараз треба йти на роботу, щоб були гроші на проїзд. Де вихід? Время іде і я просто з ума сходжу, поки що в переносному смислі цього слова. Моя сусідка по кімнаті бачу чимось незадоволена. Я прийшла сьогодні в гуртожиток і подумала, що я ніколи не зможу бути з тобою, Володимир. Мені жити не хочеться, що ти зі мною не хочеш бути, смієшся,  як я тобі переказала, що хочу, щоб ти до мене прийшов. Краще б ти мене вбив.

19.03.2012. Ти мені снивсь сьогодні вранці.  Ніби дозволив себе обняти і я помню як цілувала пальці на руках. Приїхала на 23 в міні-спідниці. Ждала тебе. Бачу ти йдеш. Кажу: «Вова, привіт. Що мені робити, щоб не бути уйобищем?». Ти несеш каву у стаканчику. Ти пройшов мовчки і байдуже. Це безнадійно. Даже нічого більше не хочу писати. Мені так погано вже давно не було. Коли ти кричиш чи сердишся – це краще. А як отак байдуже… Це дуже погано.

22.03.2012. 20.13. Мені так важко.  21 поїхала вранці до тебе. Ти йдеш з кавою – я нічого тобі не сказала, ти ж мовчиш завжди. Зовсім голова відмовляється працювати. Ти зайшов. Я ждала години дві, а то й більше, доки ти вийшов. Які думки не крутились у мене в голові, я тільки скзала: «Вова, у тебе роботи було багато?». Зайшла в туалет. Ти як виходив, почав роздивлятись у зеркало, як завжди. «Та гарний, гарний…». Мені здалось, що тобі сподобалось, що я так сказала, бо ти даже щось пробурчав – може послав? Пішов до машини. Я візьми й ляпни; «Вова, а ти мене вже з собою не береш?» – чесно кажучи безглуздо я це сказала, в тому смислі, що хіба ти мене раніше з собою брав? Розвернулась і пішла на дорогу, їхати до батьків, у село. Ще й машина зразу зупинилась. Чи може не їхати? Приїхала до рідні. Напекли бубликів. Підстригла брата, маму і бабусю. Їхали з братом у Полтаву маршруткою «Полтава – Оржиця». Слава Богу – я тільки подумала, що могла б тебе побачити,  як ти на роботу їдеш. А так і сталось. Перейшли з братом дорогу. А ти в машині стояв на світлофорі. Показувала тебе братові. Може це й не гарно так. Ти якщо бачив, то дожен був пізнати мене. Мій брат ніс сумки. Як спитала його про те, чи він звернув увагу на машину – він відморозивсь. Повернулась до тебе десь о 12 цього дня. Жду, бачу ти йдеш. Ще вранці звернула увагу, що ти підстригся. Ти таки підстригся – тебе аж не впізнати. Підходиш. «Вова, я прийшла. А ти мені радий?». Мовчки. В очах особої радості я в тебе не побачила. Простояла до 16.35. Сашко був вийшов на поріг, постояв і зайшов. Я через хвилину відкрила двері в магазин: «Саша, виходь, пообщаємся». Саша і Діма: «Пошла вон». «А як Аліна сюди приходила, ви їй тоже казали «пошла вон». А, ви їй, навєрно, «Милую» включали». Тоді ще якось заглядала в магазин, як Дімка вийшов по газету. Спитала в Сашка про женске щастя. А він назвав мене дурою. Кажу: «Дура, раз ви так на мене кажете». Трохи пізніше в магазин з Британчуком під руку зайшла вагітна Оля. До дівчат на ринку привіталась. Бачу, як вона була в магазині, то ти встав з стільця, але не вийшов. Та й вона ж до тебе не заглядала. Чи хоч привіталась? Ти вийшов після 17.30. Кажу: «Вова, коли ж ти мене любить будеш?». Пішов до машини. Сідав і не дививсь. Поїхала в гуртожиток. Вчора по «Інтеру» вдома, бачила рекламу нового ток-шоу «Це життя». Дойшла до точки, що ввечері сьогодні подзвонила, почала розповідати свою ситуацію. Взяв телефон Максім. Вислухав трохи і сказав, що передасть редакторам, а вони як вирішать. Я умом трогаюсь.Телефоную на номер квартири. А толку?!

24.03.2012.0.14. Вчора 23.03.2012. прокинулась, зібралась і поїхала на 23. В дорозі на Садах побачила тебе в машині. Якось Бог дав, що я тебе все ж перестріла на ринку. Ти йшов по каву. Прибігла. Ти йдеш до «Соти» з кавою в руці. «Вова, пішли я тобі дам. Чи чого ти такий холодний?». Я це думала ще як прокинулась і як їхала в дорозі. Пішов мовчки. Якось так подививсь. Тоді прийшла Ліда. Кажу: «Чого Вова не хоче зі мною бути?». Тоді кажу пізніше: «Спитайте в нього: мені остатись чи піти?». Вийшла, каже, що ти мовчиш. Десь о 10 ти вийшов. Кажу: «Вова, ти надумав?». Іде нам на зустріч Оля з Британчуком. Побачила тебе – засміялась. Хлопнули один одного в ладошки. Сказала їй «привіт», а вона пройшла мовчки. Сів у машину – поїхав. Вернулась до «Соти». Сіла збоку на мрамор – рахувала до 900. Тоді пішла на зупинку. Дивлюсь на ринок «Алмазний» із зупинки. Мабуть тебе вже не буде. Глянула – ти їдеш в машині. Вернулась. Стою біля «Соти». Ти йдеш із кавою в руці. Глянув на мене жалісливо і зайшов. Постояла трохи й поїхала. Скоро на роботу. На роботі в обід якраз зустріла Іру. Вона якраз прийшла. Cпівпадіння чи нарошно поставили? Сказала, що можемо поговорити в кафе.

24.03.2012.23.57. Сьогодні вночі ти мені снивсь. Переживала, що ти останешся дивитись в «небо, которое бесконечно». Приїхав – нада зароблять гроші і годувати пизду любиму і дєток. Приїхала на 23 десь без скількохсь 11. Думала, що ти на роботі. Бо тьотя Ліда, яка торгує сємєчками сказала, що бачила тебе як ще не було 9. Стояла, а ти пройшов біля мене і я тебе побачила тільки ззаду. Ти зайшов, а Юля і Діма розсміялись. З мене мабуть, бо я ж стовбичила перед вікном. Ти не вийшов на вулицю. А о 13 я поїхала на роботу. Груди так болять, що мені з собою робити – мастурбірувать (як ти казав) чи слухать знову начинать «Руске радіо України», щоб (як ти казав) «подохнути з своїми пєснями». Я просто уявити  собі не можу, в яке дєрьмо я себе засунула.

25.03.2012. Сьогодні на роботу на 11. Я думаю, чого ти мені ніколи не дзвониш і не приходиш. Невже ти за мною зовсім не скучаєш. Що мені зробити, як себе змінити. Я інколи думаю: навіщо мені переживати, ти ж мене тільки принижуєш. Ішла з роботи, думала, почало серце боліти. Що тобі, моє серце? Чого ж кохана людина не бажає розвестись з жінкою, яка ніби то не до душі, щоб жити зі мною? Якби ти мене кохав, то жив би зі мною. Я вже так думаю. Мій час іде – і ти не поспішаєш робити мене щасливою. Мені самій противно, як я перед тобою принижуюсь. І все рівно чи то звичка вже – бачити тебе я мушу. Як молитись Богу? Хіба Бог піде на те, щоб ти залишив Аліну і ваших дітей? Ти так прив’язаний, мій коханий. І даже не мій. Ти зі мною даже не спілкуєшся. Тільки снишся. Що мені, як ти до мене не приходиш, Вова? Вова, Вова, якого я люблю. Мене ти не любиш. А виконавці, до яких Надя Іванова запропонувала звернутись. Наприклад, Максім. Співала «Не отдам». І співала «На радіоволнах». А Потап і Настя Каменських? Співають про нас з тобою? Даже снились мені сьогодні. Да, Потап, чого ж Аліні думать о плохом, якщо мій любимий мужчина після всього согласивсь на другу дитину. А може все було заплановано раніше. А я осталась самотня. Ніколи й не думав ти, Володимир, про наших дітей, раз ти називав мене «сука», «блядь» і бив по голові. Сама не знаю, за що я тебе так полюбила. Хіба за віртуальний секс і віртуальний поцілунок, моя радість, моє серденько, мій коханий, ненаглядний мій Володенька. Хіба це може добром закінчитись, хіба ти заради цього наважишся покинути Аліну в її домі, щоб ми з тобою збудували власний дім, тільки для нас. І оце мрія ідіота. Я недодєлана і ти, повна досконалість. Я думаю і думаю про тебе. Чи з толком чи без толку. А ти не йдеш. Мабуть не чуєш мого серця. Бо Бог чогось не наділив мене власним будинком, куди б могло воно тебе кликати. Якби серце моє було правим перед Богом, то в моєму житті все ішло б інакше. Але й так, хоч права перед Богом моя любов до тебе, хоч не права, вона є, бо є моя думка про тебе, Тільки несправедливо це, що ти до мене не прагнеш.

26.03.2012. 20.52. Вчора лягла з думкою, що як не засплю, то поїду на Нєстєрова – може вранці тебе побачу. Прокинулась начало шостої. Зібралась. Приїшла до будинку. Стала напроти під’їзду. Ще й восьмої не було. Простояла до 28 хвилин на девяту. Вітер, холодно. Люди ходять по своїх справах. Я розвернулась і поїхала на роботу. А після роботи пішла на зупинку і сіла на маршрутку на ГРЛ. Виїхала десь без 15 хвилин шоста. Прийшла до будинку. Вікна внизу тільки з опущеними ролетами. Пройшла до під’їзду – може тебе ще й немає в цьому будинку. Чого стояти, мабуть тебе вже не побачу. Пішла повз під’їзди по тротуару. Дійшла до другого підїзду. Дивлюсь ніби машина, якою ти їздиш. Хіба ти? Іду дивлюсь. Дивлюсь тобі в очі. Якісь вони в тебе… ніби тобі важко. Ти проїхав. З п’ятого під’їзду вискочила маленка жінка. Ти розвернув машину і поїхав. Я побачила, що це була Романчук Валентина, мати Аліни. Куди ти її повіз? Походила біля магазину. Тоді стала біля нього, де затишніше. Якось недовго й стояла. Побігла за машиною. Ти зупинивсь напроти під’їзду. Жінка вискочила і оглядаючись на мене, побігла до дочки. Чого я побігла за нею? Що мені так їй хотілось сказати? Мабуть, що мені нічого втрачати. А Аліні є що втрачати. Але це все пусті погрози. Для чого й говорити. Забігла вона видно височенько, а може де стала і чула,  як я сказала: «сука». Тоді вийшла з під’їзду. Пішла подивитись, як ти біля гаража. Ти виніс сумку. Ідеш. Пройшов якийсь чоловік і дівчина. Якраз при них же не кидатимешся. «Вова, скажи своїй любимій тещі, що вона може здохнути раніше, чим я здохну». Пішов не повертаючись, мовчки. Підійшла до фасаду будинку – побачила як ти вже промелькнув на четвертому поверсі. Пішла якась жінка з повним відром. З сусіднього під’їзду вийшов чоловік з двома відрами води, став і почав мити машину. Якась дівчинка підійшла до підїзду, а він закритий. Почала дзвонити. Йшли якісь три жінки. Подивились на мене, відійшли. Чую кажуть: «А вона жде…» (таким тоном, що ніби я не розумію, що немає смисла ждать). Подумала про час, розвернулась і пішла на зупинку. В гуртожитку якогось рішила зателефонувати до твого друга Кучеру. За третім разом висвітись номер зайнятий. Стою в кімнаті, заскулила як обіжена тварина. А ти мене оскорбляєш, Вова. Кожен вечір як ідеш до Аліни і як годуєш дітей, яких з нею зробив. А все остальнє – несуттєво. Я сьогодні думала, як все описати. А тоді передумала. Це займе дуже багато часу, а його в мене не так і багато. Ти мені снивсь і говорив: «Ти приходь до мене частіше». А ще якось мені подумалось: «девочка, ты долго будеш писать?». Я бачу як ти несеш їжу у 87 квартиру. Може мені включити мозги, тільки як їх включити. Мені ти їсти не несеш і дітей мені не робиш. Тільки, як сказала сусідка, «заказав радіостанцію», і до пизди вона – відняла мої роки. Чого Аліна і твої з нею діти не заплатять мені за це? Отче, ти святий і правий, і з твоєї волі творяться всі діла на землі. Чим же я перед тобою і перед Володимиром завинила, що терплю образи, знущання і постояти за себе не можу? Чого Володимиру ти оприділив тут Аліну, а мені оприділив думати про цього чоловіка і бачити як він іде до неї і годує її і її дітей? За що, Господи, ти так рішив її обдарувати? Чого зовсім забув про мене, забув про те, що я тоже потребую його уваги і ласки? Чого зв’язав його з тією жінкою і її сімєю? За що мені така мука? Господи, рву волосся на собі, кусаю лікті – і це слова, а за ними мій розпач. А де її сльози і плач? Як вона бачить мого любимого чоловіка щодня і спить з ним щоночі і живе з його дітьми. Для чого ти, Боже, дав мені життя, а не дав сміливості і мудрості? Чого ти дав мені мало ума і мало краси, щоб я причарувала мого коханого чоловіка, чого створив мене такою лінивою духовно і фізично, що я картаю себе за те, що так все склалось. Хіба інші чоловіки не змінюють жінок? Чого ж Володимир так прикипів до Аліни, що знехтував моїм часом?

27.03.2012. Вранці прокинулась десь по п’ятій. Крутилась і дзвонила на 56-73-60 до начала восьмої. Пішла на роботу пів девятої. Я не люблю цю роботу. Мені на душі так важко. Після роботи пішла на зупинку, сіла в маршрутку на ГРЛ. Підійшла до магазину. Побачила знайомого з дочкою. Пішла до вікон Аліниної квартири. Пройшла далі, глянула – стоять люди біля під’їзду. Знакома курточка. Романчук Валентина, ще хтось і ти. Побігла навпростець. Ти пішов у напрямку до магазину. Проходжу мимо Романчуків. «Она меня вчера обругала». Її чоловік: «Есть свідєтєлі, ти написала заяву в міліцію…Валя…». Побігла мимо них мовчки за тобою. Ти зайшов у магазин. Я забігла за тобою. Ти вже виходиш. Може хочеш вдарити. Викинув щось у мусорку. Біля магазину стоять якісь два молоді чоловіки. При них тобі кажу, що як друзі, то давай общатись, якщо любимий, то бути разом. Казала тобі: «Вова…в приймах лучше чим…». Пройшла кругом п’ятиповерхівки, розвернулась і пішла у «Велмарт». По дорозі влючила телефон. Дзвінок від 0669540088 о 16.01. ?…? І ще від когось. Подзвонила до Кучера. Мороз. Сказав, що півтора року цей номер викуплено? Може написати Кучеру смс, що не так давно його дівчина хвалилась, що вони  поженились. Я за вас рада. Подумала і рішила написать на 0669540088: «Вова, 22.11.2011 твоя дівчина сказала мені, що ви 2 тижні тому одружились. Життя таке довге, що його треба перетворювати на цирк? Мені погано».

28.03.2012. Серед ночі, часа два, проснулась. Дзвоню на 56-73-60. До начала четвертої. Проснулась пів на сьому. Вставати, поїхати до тебе. Груди болять. Конєшно. Весна. Приїхала без 10 хвилин 9. 15 хвилин на 10 прийшла тьоть Ліда. Дивлюсь за шторку – тебе немає. А ти за кілька хвилин і прийшов. Чи то пак приїхав. Захотів подовше побути з Аліною. А поїхав десь пів на п’яту. І то не було. Виходив при мені два рази – кудись їздив. Перший раз як прибиральниця пішла. Я тоже поїхала, забрала взуття з ремонту. Приїхала. Іду від зупинки, повертаю на ринок. Біля «Полтава Банку» побачила колишню співробітницю з міської податкової з другою дитиною. Підійшла, привіталась. Розговорились. Вона почала настоювати, що мені тебе треба викреслити, що я бігатиму так до пенсії і нічого не буде. Я ж приїхала, то вже ж не вертатимусь. 12 година дня. Ти був на роботі. Я пішла і побачила, де ти поставив машину. Ти вийшов другий раз пів на другу. Догнала тебе біля машини: «Вова, для чого тобі цей цирк на радіоволнах…якщо ти зі мною не хочеш бути?». Побачила як ідеш. Мабуть тоді й в туалет ходив. Спеціально, щоб я за тобою не йшла. Якийсь парєньок тебе перепинив – почав питати. Мабуть по роботі. Дивлюсь в твоє лице. Ти йдеш повз мене. «Вова, ну шо?..». Реакції ніякої. Стояла біля твоєї роботи. Було таке, що в магазині залишилась сама Юля. Відкриваю двері. Чую Юля каже Вові: «…я ж для того і мама…». Тоді побачила, що я стою на порозі магазину: «Лю, вийди пожалуста, шоб мені не попало». Сашко кілька разів виходив. Тоді ще почав тикати мені середні пальці через вікна. Як хотіла зайти – обійшовсь грубо, облаяв. Приходив у «Соту» Максім. Як спитала в нього, чого Вова не хоче зі мною секса, а він: «Ти з дуба впала». Тоді виходить від тебе: «Не хоче». Питаю: «Чого?». Максім: «Брєзгує». «Так я помилась, побрилась і надушилась…». Максім: «Так покажи». «Кому, тобі? Зачєм?». «Йому». «Так хай вийде, я покажу». Стою біля холодильника, тоді підійшла до твого вікна. Може ти до мене вийдеш. Через якийсь час ти вийшов з-за шторки і пішов до столу, за яким сидів Сашко. Щось йому говорив, подав руку. Взяв цигарку в зуби і пішов до дверей. Так швидко йшов, що мені прийшлось підбігти. «Вова, ти за цілий день не знайшов для мене часу! Чого так?!». Ти почув, але сів у машину, завів її і поїхав. А я поїхала в гуртожиток. Оце сиджу і думаю: «Руске радіо, цирк на дроті, і я нічого не можу зробити».

28.03.2012. Проснулась знову серед ночі, десь після другої. Вчора цілий вечір тобі не дзвонила. Серед ночі почала надзвонювати. До начала п’ятої. Вранці поїхала на 23. Говорила з тьоть Лідою, яка торгує сємєчками, сказала, що мені снивсь білий сніг (який лежав напроти вікон Аліниної квартири). Тьотя Ліда сказала, що мені буде лист. Я ще подумала, який лист мені може прийти з вул. бульвар Нєстєрова? Ти прийшов аж пів на десяту. Побачила як ти пішов брати каву до кіоска. Побігла до тебе: «А я тебе ждала. Так чого ти не хочеш прийти до мене». Мовчки. Тоді пішла до тебе. Стою біля «Соти». А ти виходиш із-за штроки як хтось приходить. Я стояла напроти «твого» вікна. Ти вийшов до когось. Почав видно щось показувать. Я відкрила двері: «Я канєшно понімаю, що та деталька інтересніша за живу людину… я стільки год стою біля вікна, а ти даже до мене не виходиш….придурок…». Побачивши мою поведінку, що я підходжу до дверей, ти якось даже заулибавсь. Дімка закричав, почав випихати мене за двері. Я начала кричати на адрес Дімки, що це, як він колись мені казав, не його собаче діло. Тоді псіхонула і поїхала у своїй справі. Тоді вернулась. Ти тоже десь поїхав чи пішов, бо я заглянула, а ніг на стільцеві не видно. Тоді розвернулась і поїхала до хірурга, який шив мені губу. Він з якогось дива сказав мені, що я повинна була прийти до нього ще в январі. Я приходила, він назначив мені процедури ультразвуком аж до початку березня. Сказав, щоб прийшла завтра на пів на девяту. Може я і не йтиму. Стояла на зупинці напроти центрального ринку. Вспомнила як стажувалась на менеджера з реклами у РА «Шосте почуття». Вспомнила як Тетяна-«я ідеал» сказала мені, що я не зміню свої погляди і поведінку, тому вони не можуть взяти мене до себе в агентство. Приїхала до тебе знову. Бачу, що ти на роботі. Я ждала, аж десь о 14 ти вийшов у туалет. Ти виходиш, а я кажу: «Вова, так чого ти не хочеш зі мною бути. В чому причина, скажи…». Зайшла до туалету. Ти: «Пошла вон!». Кажу: «Я тобі як жінка не підходжу? Чого ж така ненависть? Для чого ж ти радіо заказував?». І вискочила з туалету. А ти вийшов і пішов, нічого не сказав. Стала напроти твого вікна. Ще продавець з «Молока» прийшла з своєю співробітницею курити, каже мені: «Люда, піди подивись чи в мене покупатєлі не стоять». «Тобі треба, іди й дивись». «Так ти ж все рівно тут стоїш, ходиш». «Мені нада, то я й стою. А тобі нада – іди сама й подивись. Не переживай за своїх покупатілєй. Кому треба – підожде». Морально мені погано. Бачу через шторку, що ти весь в роботі. Ще чотирьох не було, я пішла на зупинку. 17.18. Вчесав такий дощ. Зайшла Таня, сусідка з 13. Принесла мої речі, які я вчора повісила сушити в неї на балконі. Спасіба їй. Зараз 18.00. Мене всі за дурочку приймають. Весело. І день склавсь. І життя. Спасіба Богу. Передзвонила батькам. Поговорила. Нічого нового особливо не почула. 19.18. Дзвонить 0957513295. З Київського РВ. Представивсь як Євгеній Леонідович. Сказав, що Нестеренко Володимир Миколайович написав заяву про те, що я вмішуюсь в його особисте життя, що погрожую його сім’ї. Подзвонив батько. Сказав, що з цього номера йому телефонували і розпитували про мене.  Даже номер мобільного мого батька є в міліції. Дуже цікаво. 19.40 чоловік з міліції передзвонив і запитавши, де я живу, сказав, що може приїхати до мене, якщо я вийду. 19.58. Євгеній Леонідович передзвонив. Я не захотіла сідати до нього в машину. Він зайшов у гуртожиток. Показав мені твою заяву. Написала пояснення, що це ти з своїми знайомими на «Руском радіо України» з 2006 року по 2009 рік вмішувавсь в моє життя. Заперечила твої звинувачення. Відмовилась підписувати офіційне застереження. Сказала йому, що я не порушник. Він закреслив слово порушник, сказав, щоб підписала. Я відмовилась. Хто зна, може сам його підпише. Бо раніше «служителі порядку» вже й без моєї руки підписували.

30.03.2012. Встала десь пів на восьму. Швидко зібралась і поїхала на 23. Ти й сьогодні прийшов пізніше. Серце поболює. Може пів на 10. Бачу як ти йдеш: «Ну, привіт, любимий». А ти пішов мовчки. Три часа стояла напроти твого вікна. Хіба стала тобі така байдужа? Ти вийшов з клієнтом, який кілька годин тебе протримав. На його запитання відповів: «В центр». Сіла в кільцевий (згадала, що ти писав, що переслідую тебе). Може де побачу. Доїхала до Промбази, встала і пішла у «Велмарт». Приїхала знову на 23. Стала напроти твого заштореного вікна і почала їсти хліб з маслом, які тільки купила. Дімка побачив це як заходив до тебе і засміявсь, по доброму. Даже раз зайшла і стала в магазині. Там якраз стояли кілька хлопців. Дивлюсь – ніхто на мене не реагує. Юля: «Люда, тебе ж попросили». (Що попросили – одповзати? В 2004? – цинічна шутка в 2012). «Вова, я готова. У мене сьогодні немає критичних днів…». Дімка: «Я в следующий раз тебя пристукну!». Я вийшла. Мрія чоловіка, щоб дівчина на людях була скромна, а з ним – ні. Ти ніяк не прореагував, а зайшов за шторку. Мій гарний настрій від моїх слів пропав. Вийшла з магазину Сашка. Кажу їй: «Я йому надоїла. Зайшла сказала йому «Вова, я готова», а реакції ніякої». Сашка: «До чого готова? Як ти туди зайшла?». Ти виходив, і так якось притиснув губи – це через те, що я стояла під вікном. До клієнтів виходив, а до мене – ні.  І поїхав ти з роботи в 16.14. Не можу писати про свої емоції. Вони важкі. Перед тим, як ти мав вийти, почала думати про те, що назвала б Валентину Романчук курвою. Ти вийшов, а я кажу тобі: «Вибач, любимий, що назвала твою крьосну маму сукою. Вона не сука. Вона – курва сибірська!». «А Аліна мабуть так пизди тобі дає, що вже нічого не хочеш! Чи чого ти не хочеш зі мною близькості? (а ти в цей час говориш по телефону) Чи я не в твоєму вкусі?!». Біжу за тобою, а мені жінка якась каже: «Чого ж ти за ним так бігаєш?». Обертаюсь в її сторону: «Радіостанцію заказав! Пообіщав, шо любитиме!». Побігла, ти підходиш до машини. Дивлюсь на її номера: «Вова, а що мається на увазі під словами «моя семья, мой дом»? – Алінина пизда і єжє к ней прилагаємоє? Вова, а де ж моє щастя жєнскоє? Ти сідав у машину і щось сказав, я цього не розчула. Як би я хотіла почути. Може й неприємне, але хотіла б почути від тебе. Я не скандалістка. Лице твоє біле побачила. А їхати влаштовувати сцени, які й так шкодять твоєму до мене ставленню не захотіла. Якраз під’їхав тролейбус. В тролейбусі вже почула, що задзвонив телефон. Як вчасно. Знайомий розпитував про гуртожиток. Підвіз до нього. Сказав, що 16 жовтня в нього помер батько. Царство йому небесне. Предложив технічну роботу за 1000 гривень на місяць на час виборів. Питав графік роботи. Не треба мені ні його гроші, ні його робота. Досить. Казав про перспективу. Нічого йому не сказала. Приїхала в гуртожиток, розділась і розплакалась. Тобі не нужна. Ти не покинеш Аліну ніколи. І в мене мабуть почались критичні дні – такі вони нерегулярні. 19.30. Журавлі в небі. Курличуть. Весна. Якої весни на «Рускому радіо України» ставили пісню «Без тебя снова придет весна…». Які все таки сволочі. Як не їбнуть так під’їбнуть.  А я оце пишу. Тихо, спокійно в кімнаті. Для чого мені від тебе дитина без тебе? Мені… Ти потрібен. ПОТРІБЕН. Думала про твої слова, що не можна просто так давати людині надію. Чи тут обман? Понти радіостанції «Руске радіо України»? Так важко на душі.

31.03.2012. Серед ночі дзвонила на 56-73-60. Вранці пішла на роботу. Побачила, що на касу позаду мене посадили Іру. Кажу: «Привіт. Ти мені нічого не хочеш сказати?». Вона відморозилась. І за цілий день мені ні разу так нічого й не сказала. Бог з нею. Правда. Під кінець роботи голова була на взриві. Поїхала на Браїлки. Обійшла кругом будинку. Вікно в кухні  без ролет. А на інших тільки трохи внизу припідняті. Пішла у «Велмарт», купила хліба. Їхала з «Велмарта» у експресі і думала про такі слова, які я колись чула: «Потап Алине: не думай о плохом». Це, наприклад, міг сказати співак Потап Аліні Романчук. Володя ніколи її не покине, бо любить її і дітей. А те що пісні співають Потап і Настя Каменських про нашу з Володимиром любов, то це для заробляння грошей, бізнес. Бо насправді ж Вова увесь час з Аліною. А Люді даже голову розбив, в той час як група «Пара нормальних» співала пісню «Хеппі-енд». А міг не бити палкою по голові, а по спині чи плечах чи взагалі не бити. Голова ось-ось розболиться. Приїхала в гуртожиток, поїла. Голова почала боліти. Мабуть знову від тебе будуть проблеми чи неприємності. А може погано думаєш про мене. Цілий вечір буду сама. Набрала разів десят номер твого друга в інституті Вови Кучера 0669540088, бо від цього головний біль стихав. І зовсім перестав, хоч ніхто й не взяв трубку. Бач друг не захотів вмішуватись. І Іра не захотіла. Цікаво, а Кучер знає радіоведучого Мішу Павлова? Тихий вечір. Всі щасливі. І я нікого не обходжу. Я ішла у «Велмарт» і думала, що може це все було так і сплановано, щоб ти оставсь з Аліною? (Ким сплановано?). Чи ти таки правда нічого не можеш вдіяти. Їбе, то й хай. Про мене вже навіть мова не йде.  Я думала йти купатись і рішила ще раз подзвонити до Володимира Кучера. Думаю, наберу. Якщо не підніме телефон, то більше не дзвонитиму. А він підняв слухавку. Чи він опять на приколі? («Кто вы, куда вы звоните, альо»). Кажу: «Люда». («Услышал волшебное слово, куда вы звоните, какой Вова»). Поклав слухавку. Другий раз дзвоню. Кажу, що в мене дуже боліла голова, а йому подзвонила – перестала боліти. («Правильно набирайте номер»). Третій раз подзвонила,  він каже: «Шо не ясно?». Кажу: «як битиме по голові, то хай б’є так, щоб вже про нього не думала». У відповідь : «Альо?». Гроші на рахунку закінчились – оператор роз’єднав. Пішло воно все нафіг.