Як треба крити матами і хуліганити, щоб вас не притягли до суду за неадекватну поведінку (на прикладі фізрука гімназії № 13). Що таке добре, що таке погано (про аморальну і моральну поведінку на конкретних прикладах)

18.02.2014. Увечері голова була на взриві. Вранці приїхала на Браїлки, стала напроти 6 під’їзду, аж за сусіднім будинком. Сусід Женя курить. Підійшов Романчук: «Де вона стоїть?». Женя, падла, показав. Романчук  скоро вискочив з-за будинку і побіг на мене. Злякалась. Набрала 102. Побігла до 13 школи. Висадив ти, мабуть, пасажирів і їдеш. Замахала руками, хотіла щоб ти зупинивсь. Ти зупинивсь, я навіть витерла рукою скло зі сторони водія. Ти: «Пошла нахуй!» казав, видно і трохи чути, і поїхав прямо. В міліції була 2 години. Годину ждала, щоб написати заяву про подію. Чого, чого мене потягли до суду, за лайку, якої не було біля 13 школи, а фізрука 13 школи, який раніше біля магазину при трьох свідках крив мене матами і грозивсь, ні? Зайшла ВКонтакт. На моїй сторінці відповідь від соцдруга, якому я писала про сайт kohanomu.com. Ось діалог:

«Людмила Тимошенко

Привет. Зайди на мой сайт   07.02.14

Анастасия Александравна-Каменских

Очень хороший сайт мне понравился    10.02.14

Людмила Тимошенко

Не ожидала что мне ответят:) Хороший, а результат… Анастасия, ты его читала?..      10.02.14

Анастасия Александравна-Каменских

да, мне очень понравился я его буду посещять когда будет свободное время      19.02.14»

Страх був. Рішила його переборювати. Приїхала на Нєстєрова. Сусід Женя на порозі курить. 94880 стоїть. Ждала до 9. Пішла. Бачила свою добру знайому, видно вона ходила в магазин. Боялась, тоді вийшла. З першого поверху мені помахала якась жінка з дитиною. Насмішка. Риженька Галіна Івановна: «Прівєт, дама. Його немає, він уже поїхав». Галіна Івановна лукава нехороша людина. Так… часто ти остаєшся. Чого, кохана людино? Іди до мене, а то сидиш в чужій квартирі.

21.02.2014. Вчора не поїхала. Сьогодні тоже. Після 9 ранку стук у двері. Тільки встигла накинути халат, двері відкрились. Сусідка пішла рано на роботу і двері були відкриті. Міліція. Вийшла. Загребельний з двома своїми напарниками. Ти на мене написав дві заяви, за 7 і 10 число. Написав, що робила тобі непристойні пропозиції, вела себе аморально, била авто і свідками були мати Аліни і подруга Аліни Люда. Спросоння не могла второпати для чого ти таку брехню написав. Непристойні і аморальні пропозиції я робила тобі хіба 14 лютого, як казала йти до мене і займатись любов’ю. Чого ж ти про 14 нічого не написав? Свідки були в магазині, які все чули, причому незацікавлені. Не так, як вказані у цих брехливих заявах. Сказала, що мені треба вдягтись. Пішла вдягатись. Менти стоять під дверима. Обговорюють мої записи з сайту: «…палець не влазе… Вона його мабуть туди-сюди… Може їй піти помогти…», сміються. От і кохана людино, от і «Русское радио»-України», а тобі не стидно мене оббріхувати, щоб до мене з міліції приходили і обсуждали під дверима моєї  кімнати куди і шо їм хочеться засунути. Включила диктофон. Довго я, мабуть, збиралась. Замовкли, почали знову стукати. Вийшла. «Ви аж у трьох прийшли рецидивістку задержувать чи шо? Як на майдан…» . «Ну да. Криза в странє. Утрьох, канєшно». «Найшли її?», пита діжурка внизу. Участковий показав конверт із листом, який був підписаний твоїм почєрком. «… з «Соти його не вигнали…  шо йому там ще нада… коньяк він збивав…». «Хто?». «Вова,  ну не ви ж…Ну, може, ви з ним общаетєтесь, хай він отдасть мої вєщі». «Коли це було?». «Три года назад». «Та не може бути». « У вас все не може бути». «Пишіть шо вгодно тільки, щоб я міг його списати». «Він бреше бачте на мене, там брешуть, шо я там ору, а ви мене під дверима обсуждали…». «Вас?». «Я на диктофон записувала». «Давайте запис». «Я в інтернет напишу… Не нада цитірувать мій сайт… із своїми жінками…». «Ми вобще ситуацію в странє обсуждали… Якщо ви пишите, що відмовляєтесь від пояснень, то це означає, що ви згодні з тим, що він пише, тоді я передаватиму в суд». «Харашо, давайте в суд. Він хоче в суді зустрічатись?..». «Він хоче, щоб Ви не трогали ні його, ні його сім’ю, лякаете його дочку…». «Як батько кацапки ганявсь за мною, мені тоже було страшно…». «Чого ви називаєте її кацапкою, ми ж не в ресторані… у нас заборонений расизм…». (Зато під дверима моєї кімнати пошлості не заборонено казати… хлопці на роботі…). «Кацапка, бо з Кацапії. Традиція така: українців називають хохлами, а росіян – кацапами… Ну шо фотографуватись будемо?» «Я проти того, щоб мене фотографували…». «Не хочеться, щоб Вас фотографували? Зрозуміло. До побачення»… Хоч почервоніли.