Як святкувала Новий 2012 рік з чоловіком, який «заказав» мені у 2006 цілу радіостанцію

31.12.2011. Про передень нового року. Прийшла до тебе на роботу. Жду. Субота. Думаю, якщо тебе не буде до пів на одинадцяту, то вже на 23 не прийдеш. Якась стара жінка зі зморшкуватим обличчя: «Іди звідси, не позорся! Мало тобі по соплях давали, що опять прийшла!». Я побажала їй здоров’я і щастя. Підійшла Рита. Говорить зі мною, бажає щоб у новому році моє життя змінилось на краще. (Не так тії вороги як добрії люди). Пита за тебе. Кажу: «Немає. Мабуть уже сьогодні й не побачу. Мабуть оставсь у Києві. Шутка». Твій сотруднік Дімка вийшов з “Соти”. Сіла в тролейбус, поїхала на Браїлки. Підходжу до магазину. Вирішила зразу глянути на дорогу перед фасадом п’ятиетажки. Вийшла і не повірила очам: ти ідеш мені назустріч. Йдеш повз мене, я тебе не боюсь, кажу тобі привіт. Виніс мусор. Зайшов у магазин. Ти таки дуже похудав. В магазині тебе привітала якась жінка. В мене слова самі з вуст почали злітати: «З наступаючим новим роком, з новим щастям…пішли до мене…». І ще щось говорила. В магазині багато людей. Ти даже повернувсь до мене, а то стояв спиною. Пішов до дверей. Я: «Ти мені щастя обіщав і де ж воно те щастя. Твоя мама казала: «Не ходи за ним, не роби капості і буде тобі щастя»…». Ти вийшов. «Пішли до мене. Чим я хужа від неї?». Ти куриш. Ідеш до під’їзда. Тоді вернувсь, щось комусь кажеш по телефону: «…біля магазину…ждатиму…». Я трохи відступаю: «Я тобі не нравлюсь, скажи…». Ти постояв на тому місці, де я стояла як тільки прийшла. Я стою, до тебе не підходжу, боюсь. Ти таки худий. І між нами нема сили притягання. Ти повернувсь і пішов. Я тоді ще, згадавши Ритині слова про те, що нехай тепер ти сам розбираєшся з Алінкою, подумала, як тобі помогти в цьому, любов моя? Пішла під вікна. Вікно на кухню на 5 поверсі прочинене. Стою і не знаю, що сказати. Бачу зі сторони гаражів їде машина, на якій ти приїжджаєш на роботу. Але якось мені все рівно. Проїжджала мимо мене, я глянула – батько Алінки, який мене з общаги на Браїлках поміг виселити. Тоді думаю, чого ж я мовчу: «Алінка, зачєм тобі моя любов? Вовка, моя любов?…Алінка, ти мені писала смс, що він з тобою щасливий, чого ж тоді він такий худий?». Після цих слів нече хто вистрелив, я аж злякалась, видно хтось з петарди стрельнув перед Новим роком. Чую заторохтів посуд. Може почула. З вікна пара чи дим – куховарить Аліна. Постояла, пішла до магазину. Бачу під’їхав Алінчин батько до мусорок. Викинув пакет з мусором. Я постояла і пішла на роботу. Це тільки Богу дякувати. Чи хіба ти приблизно підрахував, щоб я, якщо приїду на Браїлки, могла тебе побачити. А першого. Я поїхала до тебе, стала під вікнами. Бачила, як сусіди виглядали. А за Алінчиними вікнами нікого й не видно. Розвернулвсь і пішла. Доходжу до магазину. Ти з мусором. Я: «Вова, з Новим роком». Ти йдеш, але якийсь трохи злий. Зайшов в магазин. Кажу: «Пішли до мене». Ти заказав сигарети «лакі страйк», вийшов і швидко пішов. «Вова, прости мені, що я така дура». Я бачу ти був не в настрої. Кажу тобі в спину: «Вова, я поїду до батьків. Чи тобі всьо равно – їдь куди хоч…». Але все рівно спасибі Богу, що я тебе зустріла і побачила. Я навіть не сподівалась. А сьогодні я приїхала від батьків і – на Браїлки. А ти – з нею. Замерзла не від морозця, а від того, що ти з другою лягаєш спати. А я сама, пишу ці рядки. Для кого й навіщо. Хіба запишеш всі думки, які зявляються в моїй голові. І по більшій часті – недобрі. Я так устала від твоєї глухості, як ти – від моеї глупості.

03.01.2012. Зайшла за тобою за двері туалету. Ти: «Пошла вон!». Я вийшла стала біля входу в туалет. Ти виходиш. Я стою і дивлюсь тобі в очі. Ти: «Вобщє охуєла?!». Я повернулась і почала відходити до машини біля забора. Ти вдарив мене злегка в вухо і головою в гофрований забор. Ти був «ніжний». Розвернувсь. Я: «А шо мені остається?! Ти трахаєшся з тією сукою, а мені заказуєш те кончене радіо!». Ти пішов. Я так образилась. Розвернулась і пішла на роботу. Добре, що є куди йти.

04.01.2012. Приїхала на 23 десь пів десятого. Побачила, що ти сидиш на роботі. Тьоть Ліда відхиляла шторку як ставила речі для прибирання. Розвернулась і поїхала до хірурга, який зашивав мені губу. Потім в 4 поліклініку. Боліло серце. Поїхала на 23. Бачу – ти стоїш в магазині. Десь 11. Значить скоро повинен вийти. Ти вийшов, пішов до туалету за 75 копійок. Я пішла за тобою. Нахилилась – витираю серветкою черевик. Окликнула Віка з магазину сувенірів на ринку. Стоїмо, говоримо. Ти виходиш. Віка питає: «Що це в тебе за шрами?». Ти ідеш повз нас. Кажу: «Любимий оставив. Да, Вова?». З 23 поїхала в гінекологію. Потім вернулась на 23. Стояла. Ждала. Думаю. Ти сьогодні поїдеш до Аліни в квартиру. І до двох дітей. А я хочу спитати, чого ти не хочеш іти жити зі мною. Зайшла в магазин «Молоко», купила оселедець. Вийшла, підійшла до твого вікна. Лампочка червона не світиться. І ніг біля стільця не видно. Пішла, глянула чи стоїть твоя машина. Немає. Значить ти поїхав. Я зла. Сволочь. Що робити? Їхати знову в гуртожиток. Може ти вже поскакав пошвидше до Аліни. Приїхала на Браїлки. Стою під вікнами, ходжу по грязюці. Мене окликнула жінка, живе тут. Трохи з нею поговорила. Вікно на кухні на 5 відкрилось. Перед цим засвітилось вікно в залі. Може ти вже у квартирі. Але требе почекати. Ти міг десь і поїхати. Вийшла на асфальт, навпроти балкону. Бачу – їде машина. Ти. Близько п’ятої. Я зійшла з ума. Стою. Не знаю, що робити. Може піти геть. Чи може піти до тебе? Я точно шизонулась. Мені так погано. Стою. Чую, як ти ставиш машину в гараж, закриваєш. Підходиш, кашляєш. В руці – великий пакет з продуктами. Понятно. Ти їздив купляти продукти для сім’ї. Ти йдеш. Мимо. Я стою мовчки. Тоді розвертаюсь і іду. Іду по дорозі, майже ридаю. Кожен вечір, кожну ніч ти з нею. А я стільки років одна. Надіюсь сьогодні мені не снитимуться кошмари. Як перебороти свій страх перед тим, що ти мене можеш ударити?

05.01.2012. Снилось ніби батько видав мене заміж. Тільки жениха я не бачила. Вчора ввечері думала, що прокинусь дуже рано. Піду до тебе. Так образилась на тебе. Вранці – дощ. Не хочеться вставати. 7.25. Встала. Встигну тільки до хірурга. Потім поїхала в онкологію. Хірург подивилась моє направлення, оглянула груди. Сказала, що мені просто пора народжувати. Поїхала до тебе на 23. Десь близько 11. Ти на роботі. Мабуть бачиш, що я стою під вікном. Вспоминаю вчорашній вечір. Образливо. Моросить. Ти вийшов десь о 13. Кажу: «Я вже вспіла замерзнути». Зайшла до чоловічого туалету. Ти сам. Даже діжурна на вулиці. Кажу: «…не обижайся. Просто я сьогодні була у врача і він мені сказав, що мені пора рожать. А ти все время не можеш найти на мене время». Сказала і вийшла. А тут якраз заходить якийсь мужчина. Вийшла. Стала навпроти. Ти вийшов. «Вова, ти чув, шо я тобі казала». Зайшов у «Соту». Лажу по ринку. Хочу вибрать собі печатки. Обертаюсь. Ти ідеш. Мабуть поставив машину зі сторони Київського шосе. Ти скоро й вернувсь. Може на заправку заїжджав? Пройшов мимо Іван Гетало. Дививсь на мене, почула невдоволений видох. Думаю – толку, що я опять дождусь, як ти поїдеш. Близько 15. Сідаю в тролейбус. Приїхала в гуртожиток. Вийшла в 15 хв на 17. Думаю – пізнувато. Сіла в тролейбус. Іду повз 13 школу по дорозі з правого боку – ти зараз тоже можеш їхати. Доходжу майже – побачила як мелькнула машина. Стою, де стояла вчора. Чую, як ти закриваєш гараж, кашляєш. Ідеш. Куриш. Вже підходиш до вугла будинку. «Вовка!». В руці у тебе невеликий пакет. Щось купив. Для дітей своєї любимої жєнщіни. Подивилась на вікна, плюнула і пішла. Годину пролазила у «Велмарті». І знову вечір як завжди – пропав даром. Хто, друзі, заплатить за одинокі вечори? Молоді роки радіостанція вже точно не поверне.

08.01.2012. Вранці десь о 10 поїхала на Браїлки. Ти був біля гаража. Я бачила машину і відкриті двері. У мене так застукало серце. Ти щось робив біля машини. Я не підійшла, хоч і хотіла. Ніс у мене перебитий, на губі шрам. Щоб ше раз ударив? Хіба  після їбні з Аліною тебе потягне займатись зі мною любов’ю? Родивши другу дитину Аліна перекреслила цілу радіостанцію. Ти сів у машину, завів і поїхав до під’їзду. Я обійшла будинок. Постояла трохи біля під’їзду і поїхала на роботу.

09.01.2012. Біля твого місця роботи прочекала тебе майже до 10. Тоді поїхала на Браїлки. Звідти – на роботу, у «Сільпо». Я її ненавиджу, вона для мене як каторга. Тебе не бачила. Сьогодні розминала ввечері шрам. Ненавиджу те, як я міняюсь і малодушнічаю, коли тебе бачу. Це через страх, що ти мене покалічиш і будеш і далі «іграть с женой». А я, як тоді в 2008, буду вся в крові, а ти даже не вийдеш. Це ж треба – «заказав» радіостанцію, а назвав уродкой. Це все емоції. Ненавиджу тебе за твоє до мене ставлення і не можу про тебе не думати.

12.01.2012. 23.26. Я тебе увечері попросила поїхати до мене. А куди? На ліжко-місце. Думаєш я не хочу секса? Це 5 років – від 2007. Вранці думала спитати чи в чужому домі достатньо жіночої ласки, дитячих голосів, половинка моя. Я вже зовсім здуріла. В 2007 – пісня про «лучший мой подарочек – это ты». Іхала до тебе і від тебе – в транспорті зучало «Руске радіо України». Мені кепсько… Я до посліднього надіялась, що ти поїдеш зі мною. Я так хотіла. Сил не стало тебе просити. Я доросла жінка, у твоєї співробітниці Олі росте живіт, а я точно дибілка, бо досі стою під вікном і ти даже не говориш до мене нічого. Точно дибілка. І що, і що тепер робити?! А ти, мій коханий, займаєшся розвратом з сибірською кобилицею – законною супругою, в її хаті, на общій кроваті. Ненавиджу твою сім’ю, кохана людино. Чого ми так одне до одного ставимось. Точно я не в твоєму стилі. Попала в замкнутий круг. Вова. Ходжу на ненависну роботу, щоб мати змогу стояти у тебе під вікном і ждати твоєї любові. Хіба це не жах? Що мені з собою робити?

15.01.2012. З’їздила сьогодні вранці до гуртожитку. Подивилась кімнати: 10 і 13 тисяч доларів. Місце не сподобалось. Поганенькі кімнати. І грошей таких у мене немає. Подзвонила до матері. В голові крутяться слова: «Уродка, ти мене заїбала». Вспомнила слова ведучих на «Рускому радіо України»: «Це вам обирати, за скільки зупинок жити від коханої людини». Брєд. З коханою людиною треба жити разом. Вспомнила слова Романчук Валентини, матері Аліни: «Ты ведь обещала, что не будешь больше приходить. Он ведь с Алиной сейчас живет». Зараз плачу. Вчора прокинулась і рішила, що треба їхати на Браїлки, бо ти ж можеш виносити сміття, і я зможу побачити тебе біля магазину. Пішла під вікна. Вікно на кухні – видно шторки. Сонце. Небо. Вспомнились слова із пісні на Руском радіо: «…снова увижу небо, которое безконечно…». Пішла до магазину, потом опять вернулась під вікна. Хтось у вікні Аліниної кухні, в лівій руці побачила телефон. Мабуть ти, руки худі, рухи швидкі – за секунду ролети опустились. Закрили піввікна внизу. Ворон на мою бідну голову каркає. І під вікнами і біля магазину. Біду чує. Пішла до магазину. Ходила туди сюди. Пішла на роботу. Як ти там колись казав: «Вот и иди на работу». А сам мене тоді так по голові побив, що я на лікарняному опинилась, тоїсть на роботу хароша дєвочка не попала. Слово «цинізм» на стіні дівчачого гуртожитку, наклеєне з листівок із цирку, уже майже обдерли. Написала – полегшало. Проблема в тому, що я так сприймаю цю ситуацію. Може, ти її сприймаєш інакше. Треба знайти роботу – тільки не в торгівлі.

16.01.2012. Ввечері після роботи так хотіла піти до «чужого дому». Після роботи сказала собі «будь нормальною». Так хотілось поїхати. А пішла в гуртожиток. Не послухала своє серце. Потом пожаліла.

17.01.2012. Вранці прийшла. Ти на роботі. Сашко: «Пошла нахуй, дура». Сказала йому, що в нього не краща ситуація, бо його ж дівчина бросила. Ти стояв у магазині, я зайшла, а Сашко щось у мене кинув. Воно полетіло на вулицю. Я пізніше хотіла йому віддати ту пласмаску. А він: «То тобі подарок». А потім через скляні двері показував мені флаєр оператора, на якому були оленячі роги. Після роботи пішла на Браїлки. Може ти на кухні їбеш Алінку? Квартира однокімнатна, діти.  Почала кликати тебе на ім’я. Сусідів я не побудила, бо ще не було й 9 години вечора. Але увагу привернула точно, хоч цього мені й не треба. Іде хтось. Андрій. Поздоровавсь. Ствердно, з жалем сказав, що я все стою.

18.01.2012. Стою перед вікнами Аліниної квартири. Знову бачила того ж Андрія. Ждала тебе десь о пів дев’ятої біля під’їзду. Потім поїхала на 23. Ти на роботі. Руки замерзли. Зайшла до подруги. Попросила в неї листочок і маркер. Написала: «Вова, чого ж ти йдеш в «дом чужой» і їбешся з Аліною, а до мене не йдеш? Где ответ? Люда». Найшла машину, поставила акруш так, щоб ти прочитав, а вже тоді викинув, а не навпаки. Бо ти колись казав: «Я нічого не буду читати».

19.01.2012. Сьогодні я дивилась на тебе і подумала, що ти вважаєш мене не гідною твоєї краси. Ти говорив з подругою Лесі Руденко. Посміхавсь. Я впізнала її тільки тоді, як вона вийшла з «Соти». Вона зробила собі міліровку. Стала гарнішою. Перед вечором  вийшла з магазину Наталі. Почала говорити мені, що я лох, сказала, що я для тебе – пусте місце. Я повернулась від неї до «Соти». Ти вийшов з-за шторки в магазин. Відкрила двері. Стояли Саша і Оля. Ти був повернутий до мене. «Вова, я для тебе – пусте місце?». По правді ти відреагував мовчки. Я не розібрала чи то ти побілів чи почервонів. Зайшов за шторку. По твоїх рухах я визначила, слова тебе заділи. Я рішила піти, щоб тебе не мучити. Мені тебе стало жалко. Хіба ти винний, що не можеш заробити на житло своїм чесним трудом у цій дибільній країні, а в радіостанції тоже є власник, який навряд чи поділиться коштами отриманими від діяльності радіостанції? Разів 5 збиралась розвернутись і піти. І все ж достояла, аж поки ти зібравсь іти. Ти сідав у машину, а я тебе звала. Сів і поїхав. До Аліни. Сьогодні прийшла в 13.00. Ти обідав. Потім я хотіла зайти в «Соту», бо ти стояв в магазині. Сашко на мене закричав. Я вийшла. Ти пішов за шторку, одів курточку і вийшов. Я йшла за тобою аж до машини. Яка я дура. Тоді ждала тебе. Знайомий з ринку почав мене піддьоргувати. Я посперечалась.  Я стояла, мерзла і думала, чи скоро ти прийдеш. Я тебе побачила. Я пішла назустріч. І запитала: «Вова, де  відповідь?». Мовчки. Ти як чорна дірка.

20.01.2012. Прийшла на 23 десь пів на дев’яту ранку. Ти на роботі. Треба приходити мабуть на 8, щоб тебе застати. А ти мабуть відвозиш дочку у школу, бо чого б ти так рано приїжджав? Як Ліда в тебе прибирає, ти відвертаєшся. Чого б це? «Дєд» втирав мені, щоб я йому заплатила і він буде штроку ходити відхиляти. Сволота стара. Стою. Холодненько. Ти вийшов. «Слава Богу! Я думала, ти не вийдеш». Ти ідеш в туалет. Виходиш. Якийсь погляд у тебе. Я запереживала, може щось у тебе трапилось. Ти пішов до машини. Мабуть спитала, чи в тебе все нормально. Сказала, щоб вибачив мені, бо в мене не було хлопця і я не знаю як обращатись з тобою як з чоловіком. Як ти приїхав: «Вова, що мені зробити, щоб ти поїхав до мене?» Ти сьогодні якийсь не такий як завжди. Я думала поїхати. А тоді передумала. Не захотіла тебе кидати одного на роботі. Ти й так який худий. Увечері дивлюсь перед тим як їхати – лице в тебе таке напружене стало. Чого? Виходиш. «Поїхали до мене». Ти підійшов до машини. Сів. А машина вся в снігу. Вийшов. Думаю. «Понятно, поїдеш свою жінку їбать, а ти дєвочка мастурбіруй! Вова, Вова!». Ти витираєш сніг щіткою з стекол машини. Рухи такі…і мовчиш.  Підійду і та щітка може й по мені походити. Чого так? Оце зараз 21.01.2012 о 22.47 думаю: ти жив у гуртожитку, приводив дівчат, ти йшов до чужих людей і жив у них, а до мене не можеш прийти. Я тоже живу у гуртожитку. Чи умом я не вийшла, чи красою, що ти ні разу до мене не приходиш, Вова? Сьогодні субота. Поїхала на 23, а тебе не було. Як я замучилась. Хоч би раз мене поцілував. Я знаю тебе вже багато років. Мені сьогодні вранці так сексу хотілось. Твій друг казав, що я не в твоєму форматі і ти зі мною ніколи не будеш. Жах. Недавно мені приснилось, що ти перебив мені ліву руку. Помню ти з такою аж наче радістю дививсь на мої пальці у шрамах на лівій руці. Ти постаравсь. Це ще як губа верхня була ціла. Зі мною точно щось не в порядку, раз ти до мене так ставишся, а я за тобою бігаю. Хоч би й сто пісень ти «заказував». Голова з серцем не дружить. Від тієї музики дітей у мене не буде і твоя фотографія мене не зігріє. Не так і далеко ми одне від одного. Тільки от грієш груди іншій людині. Дуже, дуже сумно. Даже якщо ти її не любиш. Але ж не ради квартири ти з нею спиш, спілкуєшся і цілуєш. Даруєш ласку. Чого все так погано у мене з тобою?

23.01.2012. Приїхала до тебе на роботу. Ти на роботі. До мене не вийшов. Даром простояла. Я наказана? За те, що так повела себе вчора?  Сьогодні з тобою на роботі Оля і Саша. Я пішла, бо ти мене не хотів бачити, раз не виходив. Сумно. 23.01.16.47. До каси в «Сільпо» підійшов Андрій, брат Гетала Івана. Колись біля «Соти» він підійшов до мене, погрожував, хотів збити з ніг. Дав Господь,  його самого пошатнуло і він упустив їжу, яку держав у руці. Похвалилась про це ввечері сусідці. Вона сказала, що він – бабник і в нього не від однієї жінки є діти.

24.01.2012. Проснулась десь в три ночі. І не можу заснути. Думаю, що я могла б сказати Аліні: «А в тебе пизда не облізе – їбать мого друга?». Вранці без скількох хвилин вісім стояла під вікнами Аліниної квартири. Ролети у вікні спальні розсунуті. Може ти вже пішов? Чи повів старшу дівчину у школу? А я оце отут стою як дура, жду з моря погоди. Якийсь чоловік ішов, обізвавсь до мене: «І чого б я ото мерз?». Я сказала щось в дусі, що тепло, хіба є мороз? Постояла трохи, рішила поїхати на 23. А тебе ще не було на роботі. Зайшла в «Молоко» – там тепліше ждати. Тоді вийшла, стала під кіоском «Печіво» (як колись назвали його грамотні служителі порядку). Через хвильку ти ідеш зі сторони ресторанчика «Бонджьорно». «Надивився в очі коханій людині, Вова?». Про твою реакцію я подумала: позичив очі у Сірка. Хоча може мені здалось. Прийшла Ліда, прибиральниця. Вона витягала своє причандалля, а я дивилась як ти нахиливсь над чимось довбатись. Жалко. Худий, у тісноті, та й в магазині на ринку не дуже тепло. От тобі і «Руске радіо України» «наш герой». Радіоолігархи героя не проспонсірували.

25.01.2012. 21.20. Я щаслива, що можу отак лежати в ліжку після купання. Я тебе сьогодні не бачила. Любов пройшла? Я сьогодні встала з робочого місця і зрозуміла, що в гуртожитку мене ніхто не чекає. Сни мені такі якісь сняться. Про тебе, моїх рідних, твою з Аліною сім’ю. Сьогодні знову проснулась в три часа ночі. Номер 56-73-60 не набирається. Живе моя половинка з іншою людиною.

26.01.2012. Поїхала вранці робити свої справи в лікарні. До тебе приїхала десь пів на четверту. Ти якраз ішов у свій куток. Мороз. Зарилась ногами в сніг, а все рівно холодно. Ти виходив у магазин аж кілька разів. Я аж удивилась. Може це того, шо я не мозолила тобі цілий день очі? Сходила подивилась – машини ніде немає. Значить ти приїхав громадським. Жалко стало, що ти тратитимеш гроші на таксі. Вийшов Дімка. Курить. Питаю в нього чи ти без машини. Він щось сказав в дусі «чого ти пристаєш». Я вілповіла, що не пристаю, а просто задаю питання. Сказала йому: «Я поїхала. Прівєт любимому». Кілька днів тому почула по телевізору інформацію про якусь дівчину, яка не давала проходу якомусь чоловікові, мало не покінчила через нього життя самогубством, а може й покінчила, а він про неї навіть не згадав.

27.01.2012. Тільки прийшла до тебе на 23 – через хвилину прийшов і ти. «Привіт!» – я тебе дуже хотіла побачити. А ти мовчки. Поїхала, зайняла себе іншими справами. А ввечері… приїхала близько 15. Промерзла без толку до 16. Тоді ти трохи почав вештатись по магазину. Хотіла зайти. Сашко: «Пошла, блядь, дура, отсюда!..». Сашко якось вийшов. Осталась Оля. Я підійшла до дверей, і вона підійшла – держати двері. Не так тії вороги як добрії люди? Як просити, щоб ти зі мною, до мене поїхав? Ради Бога, ради всього святого…Як? Я ж маю де спати і що їсти, чого ж, чого ж ти їдеш до Аліни? Ти мене не любиш? Так? Зайшли до магазину Максім з якимось чоловіком. Той чоловік сказав комусь: «Іди в машину, чого ти будеш мерзнути?». Максім зайшов до тебе за шторку. Я побачила вираз твого обличчя, твої очі. Пригадалось літо 2010, коли ти мене побив і забрав мій телефон. Хіба такого чоловіка можна упросити поїхати у гуртожиток? Бідна моя душа. Ти за мене даже не вступаєшся, коли твої сотрудніки на мене оруть. Це ж може ти сам їм і кажеш, щоб вони мене до тебе в магазин не пускали, «друже». Тобі даже не жалко, що я стою мерзну. Ненавиджу «твою» радіостанцію. От брали б зараз і закривали мене в магазині, в мороз, і ставили б мені «маленькую дєвочку» чи якусь другу чихню. Ти вийшов. Ідеш до якогось таксі. Біжу за тобою. Там тобі відмовили. «Вова!». Ти йдеш, а я тобі кричу в спину: «Я тебе прождала як лох, а ти собираєшся їхати до тієї суки!». Ти пішов біля «Хануми», говориш по телефону. «Вова, я не на Нєстєрова живу! Я живу на Пушкіна! І живу там не перший год!». Ти найшов якесь таксі. Сів. Таксист подививсь на мене. Ти йому мабуть сказав щось, щоб він не брав мене до уваги. Я стою так близько біля вікна авто і бачу наскільки ти гарний. Обходишся ти зі мною … і ставишся ти до мене… Ти на мені ніколи не женишся. А познущатись мабуть прикольно і прибутково. Для декого. Наприклад для радіостанції і представників шоу-бізнесу, які заробляють на цьому гроші. Сволочі. Я підійшла з боку водія, почала показувати, щоб він не їхав. Може якби я була більш красивою чи ефектною дівчиною, то він би від мене не відмахнувсь. Я і ти, Вова. Ти так швидко все робиш, як тобі треба. Чого ж зі мною у тебе така волинка? Чи правда не в твоєму  стилі і не стоїть, а ти мені сам словами у відвертій розмові цього не хочеш казати. Може б тоді, мені, як ти казав, «дибілка», «уродка», дожно було дойти, а ніяк і досі не дойде. Бо в голові не вкладається. Сиджу в гуртожитку. Подзвонила на 0669540088: «Приезжай, согреешь меня солнышко». Парень сначала «Ало, ало», а потом: «Куда вы звоните?». «В пизду, в рельсу звоню, сволочи!». Виключила телефон. Поплакала. Полегшало? Якби ж.

28.01.2012. Субота. Я приїхала на Браїлки десь начало девятої. Стояла під вікнами. Тоді рішила стать біля під’їзду. Через минутку ти вийшов з під’їзду. Пішов до гаража. Я стала на дорозі. До гаража не пішла. Чого в мене всі думки язвітільні пропадають як тебе бачу. Просто забуваю, що хотіла сказати. Ти довго заводив машину. Мороз же. Поїхав. Куди? Я поїхала на 23. Сашко: «Пріпіздіна. Пріпіздіна. Щоб я більше не бачив, щоб ти заходила до нас в магазин. Ми не хочемо тебе бачити». Стоїть за дверима, тоді висовується: «Пріпіздіна. Ти валянок?». Кажу: «Чого це я не можу заходити в магазин? Хто конкретно мене не хоче бачити? Я на тебе в суд подам за образи. Поняв?». Вобщим щось у такому дусі. Машини біля ринку я не бачила. Де ж ти міг її поставити. Чи де міг ще поїхати? Поїхала на «любиму» роботу. Хотіла сісти, написати свої міркування. Так важко. Морально важко. Важке каміння на душі, як починаю пригадувати «нереальну реальність» чи «реальну нереальність».

29.01.2012. Після 17, з роботи поїхала на Браїлки. Чого? Стою під Аліниними вікнами. Думаю: «Вова, хватить гріть сибірську пизду. Пішли зі мною. Я замерзла». А кричати… Чого?  Як коментували колись: «кликати серцем». Хоч як кликати. Ти мене ні цілував, ні обнімав. Хіба віртуально, через знайомих на радіо. І то. «Милую» мені ніхто не присвячував. Підійшли два знайомі хлопці з дівчиною.  Вони пошуміли і пішли в магазин по пиво. Я виглядаю ідіоткою. Правда, ти все рівно не бачиш. Вікна закриті наглухо ролетами. Вікна чужого дому, де живе кохана людина.

01.02.2012. 30 і 31 січня проводила час у лікарні. 30 їхала з 4 поліклініки. Перед тим як іти на роботу оставалось хвилин 10-15 зазору. Уже на зупинці в останній момент вирішила зайти до тебе на роботу. Вискочила з автобуса. Хвилин через кілька кинулась – нема рукавичок. Загубила. Мороз. Для любимого дружка… загубила і голову, і сережку, і рукавички… Пішла. Дімка перед «Сотою» стоїть курить. Пройшла. Дивлюсь хтось стоїть в магазині. Я тебе не впізнала. Підійшла до Дімки: «Привіт. А Вова на роботі?». Мовчить. Тоді зайшов у магазин. Я поняла, що то ти стояв. Але вже пішов за шторку. Відкрила двері: «Согрєл пизду сибірську?». Включили якийсь музон, щоб не чути, що я кажу. … одним словом. Постояла, розвернулась і пішла на роботу. 31 приїхала. Заходжу за якимсь мужиком у магазин. Дімка кричить. Кажу: «Почєму мені не можна заходити в магазін?». Пішла подивилась чи стоїть твоя машина. Вона твоя? Стоїть. Вернулась. Стала під магазином з одягом напроти вікна. Глядь. Ти йдеш до магазину. Видно тільки почервонілий ніс. Ти до мене й не повернувсь. Десь може 11. Надіюсь ти не виходив у туалет поки я ходила дивитись на ту кляту машину. І ніхто ж правди й не скаже. Тільки час потратила і гроші на проїзд. Сьогодні 01.02.2012 прокинулась вранці. Думаю їхати до тебе чи ні. Ти мене так принижував. Чого їхати? Щоб побачити твою красу – поїхала. Десь 8. 45. На ринку пусто. Постояла, попригала. Прийшов десь о пів на 10. Кажу: «Привіт». Тоді ще раз: «Вова, привіт». Хотіла, щоб ти зі мною поздоровкавсь. Мороз. А ти ідеш і куриш. Як так можна, Володимир? Курити можна, а привітатись – ні. А ти забіг і не поздоровавсь. Повлюблялась у вітрину. Розвернулась і поїхала. Згадавсь Потап із піснею про «любовь без гордости». Аліна нє думай о плохом, Потап не проспонсірує мою любов. Любов без гордості. Поговорка в тему: «кто создан ползать – летать не должен». Ішла вечером з «Сільпо» і думала про Романа Львовича. Царство йому небесне. Для неудачніци слова казав. А неудачніца чого? Бо смілості нема. Робкая. Скромность і робость – різні речі. Це так колись казала, «Татьяна, милая Татьяна», оператор-програміст з налогової, яку через мене попросили раніше на пенсію. Бачу її частенько на ринку Алмазний. Каже мені: «Активнее, бодрее». Це в неї така ж «добра» порада як і в 2009, щоб я ходила частіше гуляти. З підтекстом. До тебе. Щоб злила Орестівну. Була дурочкою. А я й ходила, бо думала, що так краще, як ми з тобою частіше бачимось. А Алінка пизди давала, щоб завагітніти. Мабуть і до психолога звернулась, щоб зберегти сім’ю. І тепер ти даже не поздоровавсь. Як же ти тепер мене збираєшся забирать? Риторичне питання. «Активнее, бодрее»? Роботу на касі в «Сільпо» мозги не розвиває, хіба навпаки.

02.02.2012. Не знала, що робити: чи їхати до тебе? Почали виникати такі питання в голові. Раніше я про це даже не думала – так хотіла тебе бачити. Приїхала, замерзла, побачила. «Привіт. Ти даже со мной не здороваєшся!». Прибиральниця відхилила якось шторку, а ти відвернувсь у куток. Віка з магазину канцтоварів: «Люди по 30-40 год живуть і розходяться, а ти… Він же не дурак – кидати жінку». Даже якщо жінка не до душі? Не розумний, якщо тратить свій час на людину, яка не до душі. Або мені Люда Троян (Рябова) збрехала. Хоч навряд – вона віруюча людина. Приїхала і в обід – треба з тобою поговорити. Нічого не вийшло. Ввечері поїхала раніше – для чого ж тобі тратити на таксі? Почуваю себе дуже самотньою. Стараюсь робити вигляд, що все нормально. Як мені погано. Стільки років пройшло, а нічого не помінялось. Підійшла до Іри з магазину світильників, говорю до неї. Вона: «Жила б ти своєю жизню. Діло не в квартирі». Да… і сказати нічого на захист. Стара самотня діва, на яку коханий чоловік насрав заради сім’ї з іншою жінкою. Що тоді можна сказати про інших людей? Чого проявляти чутливість до людей. Всім байдуже, що так складається. Деякі навіть насміхаються і злорадствують. Твого бажання розвестись з Аліною немає. Від добра добра не шукають. Мені як не було де жити, так і немає. Яка може бути мова про дітей? Як я сама часто задумуюсь, як бідно я живу. Та й нащо діти без чоловіка? Тим більше ти сам сказав, що я від тебе ні хрена не получу. А Аліна получила? За що? А до мене даже не вітаєшся. Це просто жах.

03.01.2012. Прокинулась вранці. Вихідна другий день. Вночі снились вікна Аліниної квартири. Вона їх чи то відкривала чи то закривала. Сон врізавсь в пам’ять. Сьогодні з самого ранку поїхала до тебе на роботу. Думала може поїхати на Браїлки. П’ять хвилин на 10. Дивлюсь лампочка в тебе горить. Що ти прийшов раніше? Десь пів на 10. Ти підходиш до «Соти». Майже разом з прибиральницею Лідою. «Привіт. Володя, привіт». А як їхала в транспорті хотіла тобі сказать: «Вова, ти розведешся з Аліною? Чи та пісня (про «маленькую девочу», яку ставили на «Соті») зла шутка?». Твій друг в очках сказав мені, що я не в твоєму форматі, тоді логічно, що вона – «злая шутка». А сказала тільки «привіт». І ти, як Ліда відхиляла шторку, сидів відвернувшись у куток. Чого і де вже я лазила, но ти дуже рано пішов з роботи. Начало четвертої я знову підійшла. Стала під вікном. Лампочка горить. Може ти хоч виглянеш? Вийшли дівчата: Віка, Наталі і Сашка. Почали сміятись з погоди. Марина ішла біля мене – обізвалась. Кажу і їй і собі: «Боже, дай мені розуму!».Заглянула в «Соту»: «Виходьте грітись!». У відповідь щось тіпа: «Пошла вон». Може й ти чув. Стала під вікном, дивлюсь. А в голові вікна Аліниної квартири. Що за нав’язлива думка?.. Чого вони мені ввижаються? Вова! Вова! А тебе ж мабуть немає. І ні одна сволочь не сказала. От добрі люди. Глянула аж під шторку – ніг то не видно! Розвернулась і поїхала на Нестерова. Вікно на кухню ролетами не закрите. Дивлюсь на ті вікна. Сон у руку. Пішла до магазину. Вернулась під вікна. Ролети на Аліниній кухні уже опущені на пів вікна знизу. Може якби я була не така уродка і дибілка, то ти жив би зі мною? Дивилась ввечері на твою фотографію. І на свою. У тебе такі правильні риси обличчя. Я поряд з тобою програю. Не наділив мене Господь вродою і розумом виходить теж. Сядь та й плач. І голова почала боліти увечері. Може через те, що ноги померзли трохи. А скоріше за все, що ти щось стосовно мене недобре думаєш. Хотів би зі мною, можна квартиру зняти, а то заробляєш гроші для Аліни і твоїх з нею дітей. А я одна, одна.

04.02.2012. Субота. Вранці я на Браїлки не поїхала. 9.30-18.00 – робота у «Сільпо». Після 18.30 пішла в гуртожиток. Вляглась ввечері дуже рано.

05.02.2012. Встала з ліжка аж о 8. З 9.30 до 18.22 – на роботі. На третій касі. Близько 16 підійшла в черзі Молчанова: «Як дєлішкі?». «Як дєтішкі так і дєлішкі». «А як дєтішкі?». «Ви знаєте». «Треба, щоб було получше». «Спасіба, і вам того самого». Прийшла в гуртожиток. Все повторюється. Повечеряла, покупалась. Сусідка в кімнаті з своїм хлопцем. Тільки що скажу про тебе і себе – вони не коментують, мовчать. Я вчора дивилась на твою фотографію. У тебе такі правильні риси обличчя. Я не така гарна як ти – як же я можу бути твоєю половинкою? Ти мені даже не дзвониш. А стільки пройшло часу. Снивсь сьогодні і «дом чужой», і ще багато чого. Я перед тобою винувата. І перед собою. Чого я не можу з тобою бути, чого в мене не получається знайти шлях до серйозних нормальних стосунків з тобою, Вова? Жити немає де? Але ж люди живуть, знімають житло. Чим ти зараз займаєшся, чого не дзвониш? Вспоминала пісні Максім: «На радиоволнах» і «Не отдам». Ти мене таки по настоящьому не либиш. Бо все це дуже віртуально. А от твої приниження і неповага – реальні. Що мені робити, куди звернутись – в СБУ, у Європейський суд? Я так вірила. Стільки років. А ти жив з іншою. Що тобі до мене? І раніше і тепер. Сьогодні Юля, адміністратор «Сільпо» забрала мене на нон-фуд – виставляти серветки. Прийшла Люба. Кажу: «Люба забери мене на касу, а то опять буду переносним красним знамєнєм». Хоча чесно, тобі це все одно. Ти свободєн. І ти мені це доказав. Тим, що їбавсь з ким хотів, і робив дітей з ким хотів, а на мене плював. Чуже багатство і краса жіноча засліпили тебе. І ти не роздививсь, коханий, моєї сіренької зовнішності. Моя любов, ти мене не кохаєш. І я тебе не люблю, бо це  доведено нашим з тобою одне до одного ставленням. Якби я тебе любила, то зараз би не писала ці слова, а була б в квартирі Романчучки. І ти, якби любив, пішов би зі мною. Ми з тобою труси, тому не заслужили одне одного. Це все високі слова, а проблема в тім, що я не в твоєму вкусі і ти, разом із знайомими з шоу-бізнесу, просто зле з мене пожартували. А я лінива сука, даже нічого не роблю, а просто прожигаю час. Чого я досі не виросту з цієї недосконалої любові? Ти мене просто скривдив. В тебе немає можливості і бажання мене забрати? Ти знесилений і ненавидиш мене за те, що я до тебе приходжу і в мене все як і раніше. Так ти ж тоже направляєш енергію не на наші з тобою відносини, а на життя з Аліною і її з тобою дітьми. Мені так хочеться змінитись. Щоб бути тобі любимою, Вова. Стільки років, а в мене нічого не получається. Сусідка вчора вжила фразу: «секс для бідних». Так і з «Руским радіо України» – «любов для бідної». Вроді й любов є – раз замовив через знайомих пісні і передачу на радіо. А з іншої сторони – любові то й немає. Хуй ти свій даєш сосать женє, а мені: «Вобще охуєла?» – як насмішка. Та й вобще, Вовка, ведеш ти себе зі мною не по-мужськи. Якщо вже ти такий нормальний мужик.

06.02.2012. Вранці прокинулась і взагалі не хотіла кудись іти. Пішла в першу міську лікарню. Пройшла процедури з лікування рубця на верхній губі. Вийшла десь без п’яти девять. Тоді рішила піти в сторону Юрівки, щоб сісти на автобус – може ти ще не приїхав. Підходжу на 23 – стоїть «94880». Підійшла до «Соти» разом з прибиральницею Лідою. А ти тільки раз сів у профіль, а то все відвернутий. У курточці, щось робиш з чиїмось телефоном. Гарне лице. Мені не то шо неприємно, но я розвернулась і пішла на зупинку. Бо чого мерзнути, якшо ти даже не дивишся.

07.02.2012. Сьогодні пішла на роботу пів на 9. Управляющий пройшов мимо каси: «Не скучай». Цілий день підниває серце. Чого воно? Десь о 17.25 їду на Браїлки. На градуснику -13, на другому -15, вітер. Вікна на Нєстєрова з опущеними ролетами. З вікна в спальні за чимось дуже темним, пробивається по куткам світло. Світло в спальні вимкнулось. Через якийсь час ввімкнулось на кухні. Да, Вова, любиш ти Алінину пизду. До мене даже не дзвониш. Такі думки виникають, якби їх тоді як вони виникають, записав, то я б даже була б більш права, ніж «моя ЖЕНА», «мой муж». «Моя ЖЕНА» любить хуй мого любимого чоловіка. Хто любить, той і правий? 20.56. По телевізору сусідка з своїм хлопцем дивляться шоу «Х-фактор». Учасники співають «Там где клен шумит». Згадала як мені Люда Рябова в себе ставила цю пісню.  Одні шоу. Задурюють олігархи людям голови, щоб не думали про те, що відбувається. А ми з тобою даже о любві не розмовляли, Володимир. Як жити, Вова, уродці і дибілці, без гордості, без чоловіка, без дітей, без … – все буде ха-ра-шо? І чого зразу «но ты же ищешь виноватых». Правда, іщу, кому кроми себе сказать спасіба за те, що в мене з тобою все так херово. Кому це вигідно, хто на цьому заробить і хто на цьому заробив? Поки я чекала щастя, Аліна імєла його по повній програмі. Будь вона проклята разом із своїми дітьми.

08.02.2012. Приїхала на 23 вранці. Думала побачити. А тебе не було. І відчуття вранці не було. Половинка моя. Після роботи дзвоню на 0669540088. Кажу якусь дурницю. Тіпа це телефон майстра по ремонту телефонів, чи можете передзвонити. Послав. Я через время передзвонила, зла. Послала. Все як раніше, нічого в тебе не змінилось. Погано це для мене. Дуже.

09.02.2012. Ти мені цілу ніч снивсь. Наче ти вийшов з під’їзду від тієї жінки. Наче я тебе цілувала і ти дозволяв. Вранці пішла в першу міську лікарню – зробила всі процедури по усуненню рубця. Приїхала на 23, до тебе. Просила, щоб ти вийшов. А ти… Приїхала додому. Вдома сказала, що завтра на роботу, хоч був день цей у мене вихідним. Бабуся: «Не поїдеш ти завтра». Я зірвалась і поїхала.

10.02.2012. Приїхала з дому. Начало десятої вже була в гуртожитку. Але поїхала до тебе начало одинадцятої. Дивлюсь на себе в дзеркало – яка ж я негарна на лиці. Приїхала, думала, що ти хоч у туалет вийдеш. Сашко через двері показує мені фак’ю. Я визвірилась на нього. Прошу, щоб ти вийшов. А ти… Відкриваю двері: «Уродка соскучилась, Вова, вийди». «Вова, я хочу любви». Сашко: «Ти мене вже полюбила? А я пріпіздіних не люблю». Відкриваю двері: «А я думала ти уродок не любиш». Сашко: «Пошла вон!». Відкриваю двері: «Саша, а твоє мнєніє ніхто не спрашує. Це ж не ти обіщав мене забрать». Через скільки то часу ти вийшов, на мене стараєшся не дивитись. «Привіт». А ти мовчиш. Пішов до машини. «Конь новый, а кобыла старая. Чого ти до мене не приїжджаєш, Вова?» – кажу, як ти сідаєш у машину. А ти у відповідь під ніс собі посилаєш мене. Через годину чи трохи більше – стоїть 94880. Стою під вікном, тоді розвертаюсь і іду на зупинку. Приїхала в гуртожиток, поїла. Прийшла моя сусідка по кімнаті. Уділась, поїхала на Браїлки. Чи тебе біля 13 школи ждать чи де? Пішла під Алінині вікна. Кухня зі шторами без ролетів. Походила туди сюди під вікнами – о, ролети зявились. Пішла по дорозі до 13 школи. Стою, жду як ти їхатимеш. 20 минут шостої. Ти може уже у Аліни сидиш. Вернулась. Тільки доходжу навпроти гаражів – під’їжджаєш на машині. Піти до тебе? Мені вже почти все рівно, що ти можеш мені вдарити. Тоді думаю, що холодно, мороз. Тобі краще швидше поставити машину. Ти ідеш з пакетом продуктів у руці. Дуже швидко. «Поїхали до мене. Вовка! Я тебе прошу». Мабуть я не так прошу. Як мені кепсько. Сиджу в 14 кімнаті гуртожитку сама. І думаю, що обіцяного 3 годи ждуть. Так швидко время пройшло. А ти годуєш спільних з нею дітей. А зі мною даже не общаєшся. Хароший муж. Ну шо ж, як колись приспічило уродку під’їбнуть через знакомих на «Рускому радіо України». Я б хотіла побити вікна в спальні, яку ти вже стільки років ділиш з Алінкою. Правда, вікна на 5 повесі… «Класно». Спасіба, що все у мене так хуйово в лічній жизні, коханий і «Руске радіо України». Чи вірити коханій людині, яка даже жінкою мене не занадто хоче зробити? Сволочі.

11.02.2012. Подзвонила на роботі на 56-73-60 – 1 хвилина 43 секунди. Значить телефон уже не відключений. Цікаво як давно.

12.02.2012. Вранці не захотіла їхати на Браїлки. Я тобі мабуть остопизділа. Ввечері після роботи мені так погано, самотньо і одиноко. Я думаю, що ти мене зрадив. І не дзвониш мені, бо я тобі не нужна і ти до мене не почуваєш нічого. Пишу ці рядки 13.02.2012 в 1.27. Як так все складається, коханий. Чого ти стільки часу і уваги даруєш не мені. Я думаю, що краще щоб ти мене убив чи «заказав». Як ти якось на Половках казав: «Я тебе раз закажу». Ти такий гарний. Словами не можу передати. Чого я одинока? Чим я це заслужила? Твій друг сказав, що ми ніколи не будемо разом, бо я не в твоєму форматі. Для чого ти тоді мені нагадував. Час як ріка. І роки юності. Потекла ріка чужої крові. Не так моє джерело. Я так тебе кохала. А зараз хіба щось змінилось? Чого, ну чого ти, Володимир, мене не любиш так,  як я тебе люблю? Чого я насправді тобі не пара? Для чого Господь дозволив так скластися? Я оце стільки разів думала, що якщо ти мені ще раз запропонуєш близькість – відразу ж погоджусь. А стільки раз до цього доходило, а я міряюсь, чекаю, що ти мене за руки потягнеш і почнеш роздягати. Але в тебе, мабуть, як і в мене, вистача сили тільки натякнути, а затягувати ти мене нікуди не прагнеш. Хіба це нормально, що я одна, хоча розумію, що у нас з тобою нічого не получається із-за мене, моєї невроди і тупості як жінки.

13.02.2012. Я сьогодні поїхала до тебе на роботу. Простояла час. Тебе виглядала. Замерзли ноги. Іду на зупинку. Назустріч прибиральниця з «Соти» тьотя Ліда. Каже, що може ти на роботі. І правда. Каже: «Я буду шторку відхиляти – подивишся». Вона відхилила – а ти відвернутий. Так ні разу до мене й не повернувсь. Виходить тьоть Ліда з своїм «дєдом». Кажу їй: «Я, мабуть, така дурна…». «Дєд»: «Людмила, чого мабуть?». Іду до гуртожитку. Ти не дзвонив мені стільки років, все я сама – значить я тобі не нужна. Шо ті пісні – ти зі мною даже общатись не хочеш! Так обідно, зайшла в кімнату в гуртожитку. Стала під дверима – плачу. До виходу на нелюбиму роботу – 5 хвилин. Зайшла сусідка по кімнаті. Мені легше, як пишу – хоч тут я себе не вважаю дурною.