Як Романчук Аліна дала пизди моему коханому, який «замовив» для мене пісні і передачі на радіостанції «Руске радіо України»

Якось прийшла на ринок, до магазина «Сота», щось комусь із дівчат на ринку сказала за радіо. Через якийсь час почула коментар в ефірі радіостанції: «маленькая девочка не боится говорить правду».

В ройоні Зигіна знаходилось відділення «Укртелекому». Я туди бігала – дзвонила на 56-73-60. Аліна брала слухавку: «Ты – крыса!», «А Вова обожает мои голубые глазки!». Якось взяла слухавку Романчук Валентина, Алінина мати: «Девушка, куда вы звоните? Это квартра Симоненко».

Сиділа в кабінці Наташі Нєвєдрової в міській ДПІ. Писала смс на «твій» мобільний номер: «Проміняв мене на секс і їжу з тією кобилою?». Приходить відповідь: «Да. А то на тебя даже не встанет». Мене це обідило. Тим більше, що Сашко з «Соти» в обід на моє питання де ти, сказав, що ти поїхав обідати до красивої дєвушки. Показав, що в неї дуже сексуальна фігура. Після роботи пішла у відділення Укртелекому на Зигіна. Дзвоню, а з мобільного пишу смс, що збираюсь їхати до батьків і хочу, щоб ти поїхав зі мною, а потім можна зняти квартиру. Приходить відповідь: «Я семью и свой дом ни на что не променяю. Тем более на тебя».

І на «твій» номер мобільного, що був тоді у мене дзвонила, бо вночі з нього постійно приходили смс: «Передзвоніть мені будь-ласка». Якось приїхала в гості до бабусі. Набираю номер. Чого ти не можеш мені відповісти? Взяла телефон Аліна: «А Вовы нет дома. Куда-то ушел!». «Так чого ж ти, сука, береш його телефон. От до свого й підходь! Сама ж казала, щоб я дзвонила на мобільний. Ти з мене іздіваешся?». Смс:«Смотри на себя уродище. Я за него вышла, а тебе 26 и ты старая дева», «А названивать женатому мужчине, которому ты противна, это по-твоему не издевательство? Ты больная. Лечись. И говорить не буду». Пишу відповідь: «Я дзвоню до коханого чоловіка, який заказав мені радіостанцію». Дзвонить мобільний: «Я тебе не дорогая! (чого я її назвала дорогой? Ну не любімая ж мені до неї обращатись) Рот закрой! Я тебя вычислю и голову разобью! Да, сука, не кобель!» – Аліна поклала слухавку. Для чого я їй так прямо сказала за радіо. Смски її лукаві, колишні сусіди на Браїлках ще в 2007 році говорили про її ставлення до того, що ти «заказав» мені радіостанцію: «Я своєму мужу доверяю». Подзвонила Кучеру: «Вова, подзвони Вові, скажи йому, що я сказала Аліні про радіостанцію…». Спитав мене для чого я це зробила. Вже не згадаю, що я йому казала «в оправданіє».

На «Рускому радіо Укаїни» звучали пісні: «…не позвонишь и не скажешь: «Я так по тебе скучаю»…» і «…все у нас правильно, славная семья…кто бы мог подумать, как приятно быть женой…». Може не треба дзвонити Аліні на домашній? Я дзвоню, вона біситься, домагається і їбе  мого коханого мужчину, який «заказав радіостанцію». Чого тільки коханий мужчина на це соглашається? «Боится остаться без жилплощади, без ребенка», як коментували радіоведучі. І  радіостанція нічим не може помогти «нашему герою» – боїться, що голубоглазая звернеться в прокуратуру чи немає коштів на матеріальну допомогу людині, історію про яку «крутять» в прямому ефірі?  А без мене кохана людина не боїться остатись і мене можна з допомогою радіостанції і хароших «стусанів» по голові відправити в дурдом?

У вихідний сиділа в кімнаті гуртожитку, на Пушкіна. Пишу тобі смс: «Даже собак і то вигулюють». Відповідь: «Ты хуже собаки».

Пишу тобі смс, в ньому виказую, що ти їбешся з Аліною. Приходить відповідь: «Это МОЯ ЖЕНА. А ты никто. Такой и останешся. Поняла?». Пишу відповідь: «Да, ты мужчина, тебе решать».

Зайшла ввечері на кухню в гуртожитку, написала смс на твій номер, що з нього мені приходять «чужі» смс. Прийшла відповідь: «Ти конченая дура. И смс мои».

Сиділа дньом в кімнаті гуртожитку. На вулиці сонце, мені самотньо. Дзвоню на мобільний. Хтось різко взяв телефон, слухає. Я поняла, що це Аліна. Написала смс коханій людині: «Чого ти не береш слухавку? Твій телефон інші беруть?». Відповідь: «Не інші. Я не хочу с тобой разговаривать». Смс: «Понятно. Та кобила. Скажи їй, щоб скакала у свою Сибірь. Ти мій жеребець». Відповідь: «Ты намного страшнее этой кобылы. Смотри на себя. Могла бы быть красивее». Заступивсь, мужчина, молодець. Інтересно, ти мене й по голові лупив палицею, як Аліна сказала: «Бей ее!», тоже того, що я страшніша неї?

Тільки одного разу, як я набрала цей «твій» номер мобільного спросоння, почула твоє «Алло». І в мене закінчились гроші на рахунку. Збігала, поповнила рахунок, але більше ти слухавку вже не брав. З цього номера як набирала почула голос схожий на голос  колишньої одногрупниці Люди Калініченко. Чути було шум компанії. Вона: «Я його жінка!…». Ще щось говорила. Я її обругала і поклала слухавку. Значить карточка почала «кочувати по руках». Одного разу трубку взяв якийсь молодий чоловік з протівним голосом. Сказав, що він друг Аліни, Женя. Працює в Києві. Сказав, що коли вона зустрічалась з Володимиром, то в них все було нормально. Сказав, що вона хоче за нього поборотись, хоч Вова й «заказав» радіостанцію. Кажу йому, що Аліна задовбала тебе своєю «міровой літєратурой». Женя погодивсь, але сказав, що йому віддали карточку і, що мене Володимир викреслив зі свого життя. Через скількись місяців як я дзвонила, оператор повідомив, що номер вже не обслуговується.

Літо 2009. Криза. Скорочення операторів в ДПІ. Яка економія! Оператори отримували мінімалку, а начальники – десятки тисяч гривень. Начальників не скорочували. Скоротили не мене, хоч я і прийшла остання. Визвала ненависть оператора Тетяни Олексіївни, яку була в гарних стосунках з Оксаною Орестівною, – її відправили на пенсію за віком. Ти став дуже худий. Сідав у машину – аж світивсь. Почав часто і нехарашо мені снитись. Я переживала, приходила до тебе на ринок «Алмазний»,  дзвонила Кучеру. Я була не впевнена, що ти візьмеш гроші, але зняла з карточки і принесла в конверті. Твій співробітник Дімка побачив і сказав, що вони тобі не нужні, що ти мені ще й сам можеш позичити. Коли я Вові Кучеру написала, що ти мені снишся нехарашо, зі мною не общаєшся і в мене немає номера твого мобільного, щоб тобі подзвонити, то він відказавсь мені помогти. Сказав же мені колись, що не буде помагать розрушать сім’ю. Його не їбало. А мене, він так сказав, поїбе і перестане. Може ти йому жалівсь, що Аліна тебе їбе. І мабуть таки добре їбала. Кобила їбуча. А може що й підсипала в їжу. Сідав якось у машину  і так тобі бабу хотілось, що аж губи облизував. Поїхав, а я сіла в кільцевий, пишу смс твоєму другу Вові Кучеру: «Я так хочу твоего друга. А он меня хочет?». Ти поїхав до Аліни. Мабуть ти получив, що хотів. І Аліна получила, що хотіла. Через 9 місяців привіз Аліну із роддома.

Пізніше на «Руском радіо України» Галібін і Свірідова прокоментували в «Будильник шоу», що не весь час же користуватись презервативами.

«Відвідала друзів» на яблучного Спаса. Твої співробітники мене образили, посміялись. Свячене яблуко, яке я тобі принесла в обід передати не захотіли, а ти не вийшов. Не пощитав нужним. Зі злості запустила те яблуко прямо в магазин. Заходила якось і до Ірини Петрівни, говорила за тебе. А вона: «Це ненормально, як дівчина ходить до чоловіка. Потрібно, щоб чоловік приходив. З’їздь до бабки. У нього жінка гарна? Якби вона йому не нравилась, то він би з нею не жив. Лучше горькая правда, чем сладкая ложь».   Я согласна, що краще гірка правда. Сергій Васильєв раз погірчив. Може хватить? Для чого ж кілька років після цього нада було капати на мої мозги?

Пригадавсь коментар «Будильників» у «Золотому грамофоні». Верхні рядки хіт-параду кілька місяців підряд займала пісня «Милая». Як тільки вона з’явилась в ефірі Руского радіо України, невдовзі прозвучав коментар: «…ви нікому не робите боляче своїми дзвінками». Ясно в чій огород камінь. І вашим і нашим. У цій ситуації така каверзна мисль напрошується: все харашо всім? Хіба ти, мій любимий, можеш одночасно бути з двома? – час  обмежений і життя одне. Аня Свірідова і Сергій Галібін вели передачу «Золотой граммофон»: «…два кольца, а посредине «Вольные гвозди» Павла Воли…», «Прощай, «другая причина», да здраствует молодая семья!». Вже не знали який «венігет» зробити в шоу з цієї ситуації? Нікому не робите боляче.

Була вдома, приїхав до батька Ісаєнко Володимир. Говорила з ним, а він якось у розмові прохопивсь: «Нікому не інтересно у кого які труси». Мені тоже не інтересно, я случайно побачила Алінині труси в цвіточок біля кроваті, на якій вона їбалась з моїм любимим мужчиною. Батько пізніше мені сказав, що Володька Ісаєнко йому казав, щоб я не говорила, що Вова – мій, щоб шукала собі хлопця. Через скількись днів по цій розмові з батьковим другом дитинства приїхала на ринок «Алмазний», до тебе. Біля «Соти» «на очках» стояла якась дівчина Іра. Причепилась до мене, що я наділа не такі труси. Це б нічого. Через скількись днів вона до мене знову причепилась, майже лізла битись. Через день на «Руском радіо України» в ранковій програмі «Будильник-шоу» Свірідова і Галібін коментують щось про хуліганську поведінку, з насмішкою, що це буває «только по праздникам». В процесі спілкування Іра з ринку «Алмазний»  мені сказала, що вона приходить з роботи додому і їбеться, і ти, Вова, приходиш з роботи і їбешся з жінкою, а я … Для чого це приниження? Я тоже хочу секса з коханою людиною. Тільки чогось до мене не йдуть, а заказують шоу і пісні, наприклад, «Две остановки до тебя». Пізніше, як написала заяву на звільнення, у Ірини Петрівни спитала чого ж її чоловік так мені тоді сказав, що «нікому не інтересно, в кого які труси», а вона: «то в нього є такий вислів». Хвалилась мені, що до них у гості приходить мер Матковський. А як я просила її чоловіка, щоб він і його дружина через знайомих посприяли тому, щоб тобі виплатили заробітну плату, то він відповів, що в них немає таких знайомих. Ірина Петрівна казала якось: «Мужчина сам не справится в такой ситуации». Не справивсь, Романчучка виїбала. Ще як працювала в ДПІ, почула в новинах «Руского радіо України» запис виступу тодішнього мера Полтави Андрія Матковського. Даром музика не грає, як казала колись завідуюча магазином «Святковий» Людмила Григорівна. Так і тут. Даром радіостанція не буде піарити мера якогось міста. Скільки я слухала радіостанцію «Руске радіо України» в період з 2006 по 2009, то мера міста в ефірі почула перший раз. Може я погано слухала?

Якось ішла по тротуару до Укртелекому, що на Зигіна. Набрала домашній Аліни 56-73-60. Вона взяла слухавку: «Пошла нахуй, дура!».

Ірина Петрівна якось в розмові сказала мені, що чоловіка тримає жінка. Тобто не діти і не квартира. Я знаю, що ти женивсь на Аліні 18.09.2004. Значить у шлюбі з нею 5 років. Лучше б ти з нею розвівсь, а не «заказував» радіостанцію. Пригадую слова колишньої співробітниці Інни Ізмайлової: «Інженери не тільки своїм жінкам пісні заказують». Прийшла 17 вранці до гаража, з якого ти виганяв машину, щоб їхати на роботу. Ти мене вдарив. Мабуть каменем по голові. Штовхнув на землю, вдарив носаком по носі: «Пошло отсюда!..»  Не пошла, а пошло. Сів і поїхав на роботу. Підійшла до зупинки. На мобільний дзвонить Настя, колишня жінка Ігоря, нашого спільного знайомого з фізмата. Питає мене як справи, що я зараз роблю. Сказала їй коротко, що сталось. Питає, що я думаю робити. Кажу, що передзвоню на роботу і піду в лікарню. Настя сказала, що це я правильно рішила. Чого вона мені надумала подзвонити і запитати? Значить її хтось попросив. Прийшла в лікарню, там сказали, щоб хтось із друзів чи родичів приніс мені речі для стаціонару. Рідні в районі, а «друзі»  сюди ж і відправили. Сказала, що сама принесу. Вони мене відпустили на кілька годин. Я прийшла на Алмазний і присіла навпочіпки напроти магазину, в якому ти робив. Чого спішить – не на роботу ж, уже коханий чоловік «виписав» мені вихідний. Чоловік, який поповнював рахунки від магазину «Сота», чоловік прибиральниці тьоть Ліди,  почав до мене чіплятись. Він і раніше якось хапав мене за руки, даже хотів посадить собі на коліна. Мені це неприємно. Щось йому сказала. Він схопив мене за піджачок і почав торсати. Побіля йшов якийсь хлопець із своєю жінкою і дитиною. Заступивсь за мене. Той зразу й відпустив. Ясно ж не дєвка, ще в пику дасть. Піджачок видно був пошитий із старого матеріалу, так і розлізся. А ти? Ти може був зайнятий. А може даже підмовив цього мужика, щоб він до мене причепивсь. Чогось я стала зла й на тебе, Володя. Після цього я зайшла в магазин і крикнула: «Чтоб твой ребенок умер!». Сказала і злякалась, злякалась своїх слів. Тоді добавила: «Чтоб твоя Анечка здохла!». Це настільки була я в поганому стані, щоб сказати такі слова коханій людині. Пізніше ти вийшов і пішов з водієм до авто, що стояла на парковці біля адмінбудинку через дорогу. Я побігла за тобою. Так не хотіла, щоб ти їхав. Почала відкривати дверку з боку пасажира, щоб ти вийшов. У мене в сумці були старі ножиці. Вихопила їх і стукнула ними по склі авто з боку пасажира. Вискочив з машини Сашко Британчук і так гепнув мене по голові, що з переднього зуба вилетіла пломба. Хтось із людей почав кричати, щоб я тікала, бо мене уб’ють. Визвали міліцію. Ти опять збиравсь сідать у машину. Я відвернулась і в мене началась істерика. В прямому смислі цього слова. Сміялась, плакала і казала, що ти мене оставив, щоб їхати в квартиру до коханої дружини. О, диво! Менти сказали, щоб я сідала в машину з тобою. Мене попустило. Самій дивно стало. Менти пожаліли, а ти сидів, як з дерева. Ідол. Ножиці забрали, посміялись, що для манікюру вони не годяться. Розпитали, чого я за тобою так бігаю. Винесли офіційне застереження.

 

17.09.2009                                                                                               м. Полтава

 

Мені, Тимошенко Людмила Григорівна, 01.10.1982 р.н., прож. м. Полтава, вул. Пушкіна, буд.108, кв.14

Винесено офіційне застереження про недопущення вчинення  насильства в сім’ї, протиправних дій та порушення громадського порядку.

Мені роз’яснено, що при повторному вчиненні  насильства в сім’ї, протиправних дій та порушення громадського порядку я буду притягнутий до відповідальності згідно чинного законодавства.

 

Ознайомлений                                                                                 Тимошенко

 

Офіційне застереження виніс: ОЧ ВКР Октябрського РВ ПМУ

ст.л-т міліції Цимбалистий В.М.

 

Відпустили. Пішла в лікарню.

Згадала, що за кілька місяців до вищеописаних подій мені снивсь сон про те, що ти і я  стоїмо через дорогу від ринку «Алмазний». Ти кидаєш мені канцелярські ножиці з жовтими ручками і плачеш. Як не смішно звучить – взяла старі ножиці для самозахисту. Тільки не зуміла себе захистити. Ні від коханого чоловіка, ні від його співробітників, ні від приколів на радіостанції.

Через скількись часу прийшли два конверти мені в гуртожиток з міського відділення міліції Октябрського РВ ПМУ

№8/2736   25.09.2009

Шановна Людмило Григорівно! (дуже «шановна», судячи із ставлення)

Повідомляємо Вам, що по Вашій заяві від 17.09.2009 року по факту прийняття мір до гр.Органюк В.М., працівниками Октябрського РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області проведена перевірка. В порушенні кримінальної справи відмовлено на підставі ст.6.п.2 КПК України.

По факту викладеному в Вашій заяві, Ви можете звернутися в приватному порядку до суду.

Вик. Мохірєв В.А.

т.63-27-44

 

З повагою

Начальник Октябрського РВ ПМУ

ГУМВС України в Полтавській області                           В.М.Шевчуга

 

ПОСТАНОВА
про відмову в порушенні кримінальної справи

25.09.2009                                                                               м. Полтава

ДІМ Октябрського РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області ст.л-нт міліції Мохірєв В.А. розглянув матеріали по заяві громадянки Тимошенко Людмили Григоріівни, меш м.Полтава, вул. Пушкіна, 108, кв.14,

ВСТАНОВИВ:

17.09.2009 року в Октябрський РВ ПМУ з письмовою заявою звернулася гр. Тимошенко Л.Г. про те, що вона просить ОВС пийняти міри до невідомого чоловіка, який 17.09.2009 року близько 17.00 год. по вул.Калініна, 43 на території ТРК “Алмазний” пошкодив одяг. Даний чоловік працює на поповненні рахунку мобільних телефонів.

Проведеною перевіркою встановлено, що 17.09.2009 року близько 17.00 год. зі слів гр. Тимошенко Л.Г. вона стояла навпроти магазину “Сота”, що знаходиться на ринку “Алмазний”. До неї підійшов чоловік, який як вона бачила поповнює на ринку рахунки мобільних телефонів через переказ коштів і спричинив їй тілесні ушкодження погрожуючи фізичною розправою.

Як пояснив гр. Органюк Вячеслав Михайлович, меш.м.Полтава, вул.Г.Сталінграда, 34/24, корп.1, кв.105, що він працює від магазина “Сота” поповнює рахунок на мобільні телефони. З середини квітня 2009 року до магазину “Сота” приходить дівчина на ім’я Людмила до працівника вказаного магазину гр. Нестеренка Володимира Миколайовича. 17.09.2009 року вона знову прийшла та заважала працювати на зауваження не реагувала, але фізична сила до неї не застосовувалась.

Згідно АКТУ СМЕ № 2122 від 22.09.2009 року гр. Тимошенко Л.Г. ушкодження, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

З гр. Органюк В.М. було проведено бесіду профілактичного характеру в ході якої винесено офіційне застереження про недопущення вчинення протиправних дій та порушення громадського порядку.

Враховуючи викладене, в даному відсутні ознаки злочину, що підпадають під дію ст.121-122,296 КК України, тому керуючись ст.99 КПК України

 

ПОСТАНОВИВ:

1.В порушенні кримінальної справи по ст.121-122,296 КК України відмовити на підставі ст.6.п.2 КПК України, про що повідомити заявника.

2.Копію постанови направити прокурору Октябрського району м. Полтави та заявнику.

 

ДІМ Октябрського РВ ПМУ

ст.л-нт                                                                        В.М.Мохрієв

 

 

“ЗГОДЕН”

Начальник МВМ Октябрського РВ ПМУ

майор міліції                                                              С.В.Бейгул

 

 

Октябрський РВ ПМУ

 

Вих.№8/2735                                        25.09.2009

 

Шановна Людмило Григорівно!

 

Повідомляємо, що по Вашій заяві від 17.09.2009 року Октябрським РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області проведена перевірка. За результатами перевірки в порушенні кримінальної справи по ст.206 КК України відмовлено на підставі ст.6 п.2 КПК України в порядку ст.27 КПК України.

 

Начальника Октябрського РВ ПМУ

ГУМВС України в Полтавській області                           В.М.Шевчуга

 

Вик.Ринда Р.В.

т.63-27-44

 

 

ПОСТАНОВА
про відмову в порушенні кримінальної справи

25.09.2009                                                                                м. Полтава

ДІМ Октябрського РВ ПМУ ст.л-нт міліції Ринда Р.В. Розглянувши матеріали перевірки по заявах Британчука Олександра Володимировича, 1976 р.н., меш м. Полтава, вул. В.Тирнівська,36, корп.1, кв.6 та Тимошенко Людмили Григоріівни, 1982 р.н., меш м.Полтава, вул. Пушкіна, 108, кв.14,

ВСТАНОВИВ:

17.09.2009 року в Октябрський РВ ПМУ з письмовою заявою звернувся Британчук О.В., який просить ОВС прийняти міри до Тимошенко Людмили Григорівни, яка 17.09.2009 року близько 17.30 год. По вул. Калініна, 30 пошкодила належний йому автомобіль марки “МІТСУБІСІ ЛАНСЕР” д.н ВІ 99-70 ВА. Матеріального збитку завдано незначного.

17.09.2009 року в Октябрський РВ ПМУ з письмовою заявою звернулася Тимошенко Л.Г., яка просить ОВС видати їй направлення для проходження СМЕ для встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, спричинених їй 17.09.2009 близько 17.25 год. по вул. Калініна, 30 громадянином на ім’я Олександр.

Проведеною перевіркою встановлено. Як пояснили Британчук О.В. та Нестеренко Володимир Миколайович, що на протязі тривалого часу до їхнього магазину приходить Тимошенко Л.Г. та безпричинно влаштовує сварки.

Так, 17.09.2009 року близько 17.30 вони пішли до автомобіля марки  “МІТСУБІСІ ЛАНСЕР”, який знаходився на стоянці по вул. Калініна, 30, слідом за ними пішла Тимошенко Л.Г. Коли вони сіли у автомобіль Тимошенко Л.Г.почала відчиняти пасажирську дверку. Британчук О.В. вийшов з автомобіля та зробив Тимошенко Л.Г. попередження щоб вона не перешкоджала руху, але остання на попередження не відреагувала та витягла з сумочки ножиці, якими поцарапала лобове скло автомобіля (Стукнула по боковому склі, зі сторони пасажира. «Поцарапала», чого ж тоді шукали царапину біля відділку і не могли найти?). Після чого Олександр з метою недопущення в подальшому пошкодження автомобіля відштовхнув Тимошенко Л.Г. від автомобіля.

Тимошенко Л.Г. згідно ст.63 Конституції України відмовилася від дачі будь-яких пояснень.

Згідно АКТУ СМЕ № 2122 від 22.09.2009 року Тимошенко Л.Г. отримала тілесні ушкодження, які кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я. Згідно

записів в АКТ СМЕ Тимошенко Л.Г.не вказує конкретне місце події (номер вулиці), де їй були спричинені тілесні ушкодження.

З Тимошенко Л.Г. проведено бесіду профілактичного характеру, винесене офіційне застереження про недопущення порушень громадського порядку недопущення протиправних дій та роз’яснено, що всі спірні питання з Британчуком О.В. вона повинна вирішувати мирним шляхом або через суд.

Враховуючи вище викладене в діях Британчука О.В відсутні ознаки злочену передбачені ст.296 КК України, а тому керуючись ст.97,99 КПК України на підставі ст.6.п.2 КК України, -

В діях Тимошенко Л.Г.формально вбачаються ознаки злочину підпадаючя під дію ст.194 КК України, але через мало значимість заподіяного збитку даний факт не становить суспільної небезпеки, а тому керуючись ст.97,99 КПК України, на підставі ч.2,ст.11КК, ст.6,п.2 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

1.В порушенні кримінальної справи по ст.296,194 КК України відмовити, про що повідомити зацікавлених осіб.

2.Копію постанови направити прокурору Октябрського району м. Полтави.

 

ДІМ Октябрського РВ ПМУ

ст.л-нт Р.В.Ринда

 

 

“ЗГОДЕН”

Начальник МВМ Октябрського РВ ПМУ

майор міліції С.В.Бейгул

 

18.09.2009. Судово-медична експертиза. Невропатолог, направлення на РЕГ (врач Гавловська Н.Н.)

21.09.2009. Невропатолог, направлення на КТ головного мозку, діагноз ОЗЧМТ (врач Гавловська Н.Н.)

21.09.2009. Направлення в маніпуляційний кабінет від невропатолога.

01.10.2009. Подзвонила Ірина Петрівна. Спитала, де я. Сказала, що мені треба приїхати в налогову і написати заяву на звільнення. Написала заяву на звільнення на свій День народження. Поїхала на біржу.

Поганяти мене: з біржі в налогову, з налогової на біржу. Довідку про нараховану за період роботи заробітну плату не могли оприділитись як правильно зробити. Що тієї допомоги по безробіттю на мою мінімальну заробітну плату та ще через 3 місяці?

Приїхала до батьків додому. Мати в сльозах. Сказали мені з батьком, що подзвонили Ісаєнки і сказали, що я побила три машини. ?! Я кажу їм, що такого не було. Мені не вірять. Батько кричить. Сказав, що Вовка Ісаєнко казав йому приїхати в Полтаву. Питаю: «Чого ж ти не поїхав?». Батько сердиться: «Щоб мені очі заплювали?». Мати: «Батько хворий був». Мій батько хворіє і йому бува дуже погано.

Робила в «Трьошці», магазині дешевих китайських товарів. Згадала, що про мене Молчанова Наталія Миколаївна відзивалась як про «дєшовку». Якось сиджу в магазині. Ще й «Руске радіо України» слухала! Вірила… Якраз тоді на радіо часто звучали такі слова: «Жизнь удалась». Якось увечері ведучий щось там коментує, а потім каже: «Згадайте, де живуть ваші друзі. Подзвоніть їм по телефону…». По тону голоса – слова з підтекстом (чи то з підйобом). Слухала – аж плакати хотілось. Рекламували засіб від йододифіциту, коментували що він дуже корисний майбутнім мамам. І плакала. І до тебе бігала зимою на ринок «Алмазний». Стояла, мерзла. Побачила на ринку магазинчик жіночої білизни, перед яким було написано «Розпродаж». Зайшла, почала дивитись. Захотіла поміряти. Щось підійшло. Сказала продавщиці, що зараз зніму з карточки гроші і принесу за вибраний товар. Продавщиця була якась нелагідна. Мало що. Може в жінки якісь свої проблеми. Рішила не акцентувати увагу на її тоні. Принесла гроші. Даю. А вона почала кричати на мене, обзивати больною, почала виштовхувати з магазинчику. Я обурилась – чого це так? Ну і шо як я приходжу на ринку до чоловіка. Не до її ж чоловіка приходжу. Заглянула до тебе в «Соту»: «Вова, мені через тебе вже ліфчиків у магазині не продають!». Стояла біля кіоску солодощів,  ждала поки ти йтимеш з роботи. Ти вийшов увечері з магазину, підійшов до мене і вдарив мене кулаком в око. Я впала на землю. Хтось ішов рядом: «Нормально» з інтонацією в голосі, що це не нормально. Це щоб я не стояла, коханий? Приїхала в гуртожиток – сфотографувала свій синяк під оком на братів мобільний. Фото получилось грусне.

Зустріла свого давнього знайомого Євгена. Розказала йому, що мене вигнали з магазину і не продали ліфчик. Погодивсь помогти. Прийшов наступного дня з своєю знайомою. Зайшли в цей магазинчик  без мене. Тоді я зайшла. Вони стали свідками як продавщиця знову почала мене виганяти з магазинчику. Ми пішли. Поїхала у відділ захисту прав споживачів – написала заяву, в якій детально описала ситуацію. І все. Якось стояла біля «Соти». Звідти вийшла жінка, обернулась до мене і сказала, що як я тут буду стояти, то скоро окажусь в дурдомі. Ще щось мені нагадала і за те, як мене вигнали з магазинчика жіночої білизни.

29.01.2010. Прийшла вранці до тебе на роботу. Стою, жду біля кіоску з солодощами. Ззаді до мене підійшов чоловік прибиральниці тьоть Ліди і штовхнув мене. Я возмутилась. Він почав чіплятись – послала. Схопив мене і штовхув мене на східці ресторанчику, розбив мені губу. Стою, рюмсаю. Десь година 10. Ти йдеш. «Вова, давай поговоримо!». Ти зайшов у «Соту». Мовчки. Дзвонить телефон . Висвітивсь номер 0669540088 – номер Кучера Вови, твого друга з інституту. Аж дивно стало. Піднімаю слухавку: «Шо случилось?». Він: «Це в тебе шо случилось?». Розказую, хоч і думаю, що це ви й підстроїли. Правильний висновок. Каже мені Кучер, що мені ж казали, щоб я не ходила. Підійшов до мене якийсь чоловік з жінкою. Жінка сказала, що чоловік приїхав в Україну, а сам служить поліцейським в Німеччині. Сказала, що він усе бачив і може допомогти, посвідчити. Участковий на ринку почав його відмовляти, казав йому, що я сама винна. Добрі наміри німецького служителя правопорядку не увінчались успіхом. Участковий на ринку «Алмазний», понявши, що заяву на «дєда» я таки напишу, сказав мені: «Твій же Вовка і заплатить цей штраф». Помню колись участковий ринку «Алмазний» сказав мені, що ти, Вова, і працівники «Соти» як одна сім’я. Краще б ти розвівся з такою «сім’єю».

Хтось із прохожих ринку возмутивсь цією ситуацією, сказав на «дєда» щось на зразок, що так йому й треба, що зимою стоїть на морозі, а літом на жарі. А я через дурну голову і пісні та передачі на радіостанції “Руске радіо України” стою під вікнами коханого чоловіка. Зимою на морозі, а літом на жарі. Чого стою? Бо до «друзів», які для мене ««заказали» радіостанцію» на робоче місце заходити не можна.

 

МВС України

ГУ МВС України в Полтавській області

Октябрського РВ ПМУ

Код № 08674850

36023, м.Полтава, вул. Комсомольська, 16

тел.56-09-51,51-75-55

№8/471 5.02.2010

Шановна Людмила Григорівна!

Повідомляю Вам, що співробітниками Октябрського РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області по факту викладеному в Вашій заяві від 29.01.2010 року, проведено відповідну перевірку. В порушенні кримінальної справи по ст.296 (хуліганство) КК України на підставі п.2, ст.6 КПК України (за відсутностю ознак злочину) відмовлено.

По даному факту з гр.Органюк В.М. було проведено бесіду профілактичного характеру, в ході якої винесено офіційне застереження про недопущення вчинення протиправних дій та порушення громадського порядку.

Одночасно повідомляємо, що з приводу отримання тілесних ушкоджень легкого ступеня тяжкості рекомендуємо Вам звернутись до суду в приватному порядку.

 

 

З повагою, в.о.начальника                                               А.П.Гриценка

 

Виконавець: Мохірєв В.А.

Телефон 63-27-44

 

Затверджую

В.О.начальника Октябрського РВ ПМУ

ГУМВС України в Полтавській області

майор міліції

А.П.Гриценко

 

04.02.2010

 

ПОСТАНОВА

про відмову в порушенні кримінальної справи

м.Полтава  04.02.2010

 

Дім Октябрського РВ ПМУ ГУМВС України в Полтавській області ст.л-нт міліції Мохірєв В.А. розглянув матеріал по заяві гр.Тимошенко Людмили Григорівни, меш.м.Полтава, вул.Пушкіна, 108, кім.14.

Встановив:

29.01.2010 року в Октябрський РВ ПМУ з письмовою заявою звернулася гр. Тимошенко Л.Г.про те, що вона просить ОВС видати   направлення на СМЕ для встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкодження, які їй були спичинені 29.01.2010 року близько 10.00 год. по вул. Калініна, 43 на ТРК “Алмазний” незнайомим чоловіком, який поповнює рахунки моб.телефонів на вході в ТРК “Алмазний”.

Проведеною перевіркою встановлено, що 29.01.2010 року близько 10.00 год. гр. Тимошенко Л.Г. стояла на вході магазину “Печіво” в магазин заходив  гр. Органюк Вячеслав Михайлович, який ненавмисно зачепив плечем гр. Тимошенко Л.Г., вона облаяла його нецензурною лайкою і обізвавши його, а він її відштовхнув, в результаті чого вона впала отримавши тілесні ушкодження, які згідно АКТУ №189 від 01.02.2010 року кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження.

По даному факту з гр. Органюк В.М. було проведено бесіду профілактичного характеру в ході якої винесено офіційне застереження про недопущення вчинення протиправних дій та порушення громадського характеру, а гр. Тимошенко Л.Г. роз’яснено, що їй потрібно звертатись до суду, так як ст.125 (легкі тілесні ушкодження) КК України порушується судом.

Враховуючи викладене, в даному відсутні ознаки злочину, що підлягають під дію ст.121,122.296 КК України, тому керуючись ст. 99 КПК України

постановив:

1.В порушенні кримінальної справи по ст.121,122,296 КК України відмовити на підставі ст.6.п.2 КПК України, про що повідомити заявника.

2.Копію постанови направити прокурору Октябрського району м. Полтава, та заявнику.

 

Дім Октябрського РВ ПМУ ГУМВС

ст.л-нт міліції                                                                        В.А.Мохірєв

 

 

«ЗГОДЕН»

 

В.о.начальника МВМ Октябрського РВ ПМУ

майор міліції                                                                 А.А.Максимович

 

13.02.2010. В гуртожиток прийшов конверт з Управління у справах захисту прав споживачів у Полтавській області, 36011, м. Полтава, вул. Пушкіна, 16. №411.

 

ДЕРЖСПОЖИВСТАНДАРТ УКРАЇНИ

Управління у справах захисту прав споживачів у Полтавській області

 

 

вул.Пушкіна, 16, м. Полтава,36011       Для звернень до Д…України

тел./факс (0532)56-56-34                         щодо роботи територіальних

e-mail polouzps@ukr.net                       органів

(044) 528-84-26

(044) 528-90-15

 

12.02.2010 №411/ПІ 23

 

щодо розгляду звернень

 

Шановна Людмило Григорівно!

Управлінням у справах захисту прав споживачів у Полтавській області вашу скаргу уважно розглянуто. У зв’язку з тим, що господарюючим суб’єктом Кузнєцовою В.Л. у м. Полтаві, на ринку “Алмазний”, т.м.15-з господарська діяльність не здійснюється, провести позаплановий захід по питанням, зазаначеним у ващому зверненні не було можливості.

Також повідомляємо, що відповідно до ст.22 Закону України “Про захист прав споживачів” Ви маєте право звернутися до суду, так як захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Одночасно споживачі звільняються від сплати державного мита за позовом, що пов’язані з порушенням їх прав.

 

Начальник управління                                                   Гордієнко М.М.

 

 

Смірнова

56 56 34

З «Трешки» я пішла. Підчепила на руки якусь заразу від китайських товарів – єлі вивела. Почула на «Руском радіо України» як Галібін і Свірідова прокоментували: «Маленькая девочка помахала ручкой». Так цікаво, а про вчинки своїх дітей чи рідних вони чого не розказують в шоу на всю країну? Інтересно, як би в мене склалось життя, якби радіостанція «Руске радіо України» не вмішувалась у моє особисте життя? Якщо не брати до уваги університетські дипломи, то школу я закінчила з чесно заробленою золотою медаллю. Не віриться, що на радіостанції пішли б на використання історії з життя, якби не було вигоди і, що власники радіостанції про це не знали.

Прийшла взимку на 23. Зайшла в магазинчик до Томи і Вітька. Твій колишній співробітник Вітя сказав мені, що в тебе покусані губи. Здивувась, що я не побачила. У мене зір не 100%. Аліна покусала. А я нічого не можу зробити.

Як не дивно устроїлась на ринку «Алмазний» в кіоску канцтоварів ПП Маяковського. Якось Сашко Ромахін з «Соти» підійшов до кіоска. Почав дивитись на брелок з маленкою лялькою-нареченою. Сашко: «Мабуть в цьому году ти не вийдеш заміж…». Проробила там може місяць. 30 гривень у день. Звільнилась. Тим більше, що ти на мене не обращав вніманія, всігда старавсь обійти мене.

Спілкувалась якось весною з сусідкою на Браїлках. Вона сказала, що Аліна  вагітна. Спитала у тебе. Ти йшов з туалета. Промовчав.

Менти, які чогось зайшли в магазин «Сота», сказали, що це правда. Якийсь сказав, що я можу підійти до нього і він підкаже як можна добитись чоловіка.

Прийшла в гуртожиток в шоці. Купалась в «душовій» кімнаті. Розридалась. Ти мене зрадив? Будь проклята Аліна Романчук і її друга дитина.

Якось прокидаюсь вранці. Бажання штрикати, проколоти матку тій звіряці. Губи покусала, доказувала цим, що ти її? Скоро ж не зможе тебе їбати.

Одного дня мене аж підкинуло з ліжка. Спішу на Браїлки. Добігла за 13 школу. Дощ, з зонтиком у руці. Ти везеш її на машині. Будь прокляті навік голубі очі Аліни Романчук. Привіз до школи. Сьомий місяць, мабуть скоро не ходитиме, а сидітиме в квартирі. Будь ти проклята, кобила їбуча. Найбільша неміч – ненависть.

Оля з «Соти», яка разом з Сашком Ромахіним зкривала мене в магазині, щоб я послухала про “маленькую девочку” : «Если бы ты была умнее… так зайди з ним у туалет».

Квітень 2010. Якось стою біля «Соти». А ти так рано чогось поїхав. Якраз був вівторок. Чого ти поїхав, куди? Стою на зупинці «4 поліклініка». Серце так ниє, болить. Поїхала на Браїлки. Іду по дорозі. Вже доходжу до Нєстєрова. Обертаюсь назад. Ти в машині везеш Аліну на задньому сидінні. Вона в червоній чи то кофті чи то спортивній мастерці. Щось в руках. Побігла. Ти остановивсь біля 5 під’їзду. Привіз Аліну з дитиною до Романчуків. «Половинка моя, вітаю тебе з народженням ще однієї дитинки!..». Ти схопив камінь біля східців і запустив його в мою сторону. Я відбігла. Дивлюсь. Аліна зайшла із згортком у під’їзд. А ти сів у машину і десь поїхав. Пішла. Біля 13 школи побачила тебе. Ти їхав повільно. Підбігла і стукнула рукою по вікні авто зі сторони пасажира. Ти не зупинивсь, а повернув машину вліво, ніби збиравсь їхати до центру. Хіба я вженусь за машиною? Та й чого гнатись? Пішла на зупинку і поїхала в гуртожиток. Мені погано. А тобі, кохана людино, що все так получилось? І я винна, і ти винний. А на «Рускому радіо України» якраз в моду ввійшла і звучала пісня Г. Лєпса «Уходи красиво и живи счастливо». Анна Свірідова і Сергій Галібін проводили «Золотой граммофон» і коментували: «…и сына родил и песню спел… прощай, «другая причина», да здравствует молодая семья!..». Це вони про співака, а я їхні слова й до полтавської ситуації прикладаю. Як раніше приходила на 23, чула з чийогось приймача на «Руском радіо України» звучала пісня групи «Непара» «Другая причина»: «…что то манит меня, но причина другая – семья…». Коментар у Свірідової і Галібіна получивсь нелогічний – у пісні групи «Непара» сім’я і є тією другою причною.

Прийшла до будинку, в якому Аліні її батьки купили квартиру. Стояла на дорозі. До мене вибігла якась молода чорнява жінка з палицею в руках, почала штрикати нею мені між коліна.  Подрала нею шкіру на ногах. Проганяла мене, кричала мені, що як мені хочеться потрахатись, то щоб я ішла і шукала в іншому місці. Сказала їй за тебе. Кричала: «Що Бог мені дав, то того в мене не заберете!». Вона: «Заберем, заберем!». Пізініше узнала, що це була Люда, подруга Аліни. Кинула штахетину і побігла. Таскало мене під  балкон Аліниної квартири. Одного вечора не хотіла йти на Нєстєрова, щось стримувало мене. Пішла. Ішла повз мене маленька жінка, фарбована білявка. У руках  відро води. Раптом повернулась і вилила її на мене. Я оторопіла. Зреагувала словесно. Думаю, нічого, обсохну. Повертається вона знову – сипнула на мене піску з відра. Кинулась за нею, схопила за волосся. Десь узявсь її мужик. Почав мене проганяти, давати підсрачники. Уже б мені піти. Так ні. Подзвонила знайомому, який рядом жив і недавно дав свій мобільний. Розказала, що мені було. Сказав, що зараз вийде до мене, щоб я ішла через арку. Пішла. Нарвалась опять на цю білобрису і її чоловіка. Чорнява, яка мене штрикала між ноги тут як тут. І мати Аліни Романчук Валентина прибігла. Мужик схопив мене за руки, вдарив злегка рукою в лице, щоб я не дьоргалась. Хтось із них надів мені на голову відро: «Чупакабру піймали!». Білобриса почала погрожувати жіночою колонією, чорнява психлікарнею. Романчук Валентина сказала мені, що я ж обіщала більше не приходити. Щось питали про мою матір. «Та казали мати нормальна». Десь на 11. Під’їхала «Самара». Ти вийшов. Хтось із гурту перекривив: «Володя, спаси меня!», засміялись. Ти вийшов з машини, почула як упали ключі. Ти упустив. Визвали міліцію. Зібрались усі біля «бобіка». Заставили, щоб я все виклала із сумочки. Романчук Валентина побачила у моєму паспорті твою фотографію з інститута. «Володя, забери у нее свою фотографию!». Забрав. Ти: «Фотография украдена из официального документа!..». Що ти хотів сказати цією реплікою, коханий? Мати Аліни: «Ти укорачиваешь ему жизнь!». Щоб тобі, …, твоя жизнь укоротилась. Хтось із сусідів: «Жінка в реанімації з дитиною лежить…». Я: «А я звідки це могла знати, хто мені про це казав?». Алінина мати щось почала казати про те, що мені треба провіритись. Я на неї визвірилась: «Може це ти больна, поїдь сама провірся». Ти закричав на мене: «А ты закрой рот и сиди молча!». Хтось із присутніх прокоментував, що ти всігда мовчиш, а це… Тобі, може, ніколи права голосу не дають в Романчуків у приймах, кохана людино? Ти переживаєш. У «бобіку» мент: «Мовчи, даже Вова он тобі сказав…».

Поїхала на Мальцева, у Полтавську обласну психлікарню. Поговорила з працівниками. Сходила до психолога. Вона: «Вона його жінка, а ти ніхто». Сказав мені співробітник: «Шизофренії в тебе пока немає, її можна і розвинути». Ще сказав, щоб більше сюди не приїжджала, що може мені доведеться ще десь працювати з дітьми, а як дізнаються, що я сюди приїздила – це буде для мене поганою рекомендацією.

Уже як Аліна народила тобі сина, я приїхала до тебе на роботу, пішла після роботи за тобою до машини. Ти кинувсь за мною, догнав: «Я тебя, сука, блядь, урою!».  (Почула ці слова і пригадала смс, яке ти написав майже день у день минулого року, як я подзвонила в обід на твій номер мобільного, коли тебе якраз не було на роботі: «Еще раз сюда позвонишь, я тебя, сука, урою». Може ти був якраз зайнятий з Аліною? Я це смс найшла в телефоні). Нічого собі кохана людина зі мною так обращається. Почав бити, ударив головою об дерево. Над правою бровою розбив до крові, сів у машину і поїхав до неї. Плачу. Пішла в 4 поліклініку. Там якась жінка оказала мені першу допомогу. Боже, дай їй здоров’я. Шкіра зажила, а шрам оставсь.

Уже мабуть ти попробував секс з Аліною після других родів. Обійшовсь без дурної «половинки».

Прийшла до тебе на роботу на ринок «Алмазний» у яскравому сарафані. Стала біля магазину «Молоко». А ти підійшов ззаді і вдарив мене кулаком у потилицю, що я аж застогнала і подалась вперед. Як я ще не впала на сходи магазину? Шок. Підійшла до «Соти». Бачу ти стоїш в магазині, розказуєш і показуєш,  як ти мене підійшов і вдарив. Чи ти больний, що так до мене ненормально ставишся? Зробила вигляд, що мені не боляче. Дівчата з сусідніх магазинів щось сказали, що в мене гарненький сарафанчик. Після роботи ти вийшов. Ішов повз мене. «Вова, тобі нравиться мій сарафан?». Ти: «Нє». Я так рідко чую твій голос. Зато Аліна чує його кожен день. Женивсь же на ній. Чого було «заказувати» радіо? Уже б забула тебе і не мучилась би спогадами про твій голос і твоє лице.

Якось вранці прийшла до тебе на роботу. Ти вибіг до мене з магазину. Я тікати: «Що ти хочеш?!». Ти: «Я убить тебя хочу!». За шо, коханий, за дзвінки в «дом чужой», в якому тебе Аліна їбала під музику «Руского радіо України»? Чи за те, що вона, бажаючи тебе й далі їбать, рішила ще дитину родить? А тобі було трудно спорити з голою жінкою… приїхати до дівчини, якій за інформацією від тебе створювали пісні і передачі на радіо, тобі на думку не прийшло. Це ж означало б оставити життя з Аліною.

Підробітки на ринку «Алмазний», в «Трьошці», у ПП Маяковського… Біг-борди в Полтаві з’явились, реклама від великого бізнесу: «Хочеш розпочати власну справу? Ми допоможемо». Даже пробувала вибрати якийсь бізнес-план. Пішла на семінари. Я такого не потягну – немає ідеї. Бізнесовий хист я в себе не виявила. У червні 2010 закінчувались виплати на біржі. Наступного дня, як закінчились виплати на біржі, мені подзвонила Таня, секретар директора ТРЦ «Київ» Галини Григорівни Барабаш. Запропонувала роботу менеджером. Я здивувалсь. Я їх не знаю. Кому це треба? Сумніваюсь, що серед багатьох моє резюме, яке я колись залишила в ТРЦ, чимось могло виділитись. Приїхала. Склали цивільно-правовий договір. Галина Григорівна: «Якщо його жінка багата – він її ніколи не покине». Четвертий поверх ТРЦ «Київ», «Народні промисли». Простіше кажучи, продавцем українських сувенірів на мінімалку. З можливістю творчого розвитку. Схильності до вишивання і в’язання я не проявила. Зв’язала крючком чехол для мобільного телефону. За те, що відвідувала семінари – запросили на урочисте вручення «корочок», що ми прослухали курс бізнес-семінарів. У мене їх стільки, що можна колекціонувати. Не пішла. Поїхала на Нєстєрова. Під балконом Аліни ввімкнула FM-радіо на мобільному. Настроїла на хвилю «Руского радіо України» – тобі чути, ти у квартирі Аліни. Почула коментар. Як хто відслідив мої дії. Надя Іванова: «Включайте голосніше, щоб було більше приємностей». І пісню в тему поставила: «…не кричи ты вослед любви, которой больше нет…».

Не пригадаю якого це числа було. Літо, тепло. Прийшла до під’їзду, в якому Аліні її батьки купили квартиру. Стала, жду.  Ти вийшов з 6 під’їзду від Аліни. Худий, в ростєряності, що я стою біля під’їзду, біг чогось до машини. Якісь твої сусіди чи знайомі біля будинку тобі так: «Не суетись так, Володя…». Ти побіг у квартиру до Аліни. Вийшов спокійний і впевнений. В «Самару» до тебе сідала Алінина мати. Я взяла і пішла до машини. Ще й «Руске радіо України» ввімкнула, щоб ти з Аліниною матір’ю чув.

Стояла віддалік балкона, Аліна спеціально винесла дитину годувати на балкон, щоб я чула дитячий виск. А мені дітей від тебе не треба? Тебе не було кілька годин. Скоро дожен вернутись. Я тебе жду, а ти приїжджаєш до Алінки. Під’їхав ти на «Самарі», разом з «крьосною мамою» – «опікується» тобою, одного не оставляє. Часто тебе «крьосна мама» супроводжувала.