Як радіостанція «Руске радіо України» мені допомагала

Пригадались мені коментарі ведучих ранкового шоу на «Рускому радіо України» Свірідової і Галібіна про дипломи, які кудись там поклали і пішли торгувати. Слова їхні запам’ятались: «Мы из себя выпрыгнем, только чтобы у вас все было хорошо». Випригуйте. Ви ж на цьому шоу робите і вам же за це гроші платять. Як коментував Сєрьожа Галібін: «Шоу в масы – деньги в кассу». Є в народі й така поговірка: «Взявся за гуж – не кажи, що не дюж».

(27.11.2008 – 30.09.2009. Взяли мене на роботу оператором в ДПІ м. Полтави).

Взяла «Жовту газету» і записник. Вже не пам’ятаю, чого я вирішила подзвонити до батькового друга дитинства Володимира Миколайовича. Він сказав, що я можу підійти в міську податкову, там працює його жінка. Дав номер кімнати. Я чогось подумала, що вона працює простим спеціалістом. Пішла до неї в чому була. А виявилось – вона заступник начальника міської податкової. Ірина Петрівна. Відправила мене у відділ кадрів. Начальник відділу кадрів подивилась на мене і сказала, що вони не можуть взяти мене на роботу, бо у мене немає відповідної освіти. (Магістратура з математики і останній рік навчання в Аграрній академії на другій вищій за спеціальністю «Фінанси» – недостатньо для роботи в міській податковій. Я розстроїлась, сказала про це Ірині Петрівні і пішла. Вона дзвонить мені ввечері, каже, що мене візьмуть на роботу, вона про все домовилась.  І «игрушечку» «Руского радіо України» взяли на роботу. Сиджу в кімнаті з Кидонь Оксаною Орестівною. Вона – начальник відділу, де працюють оператори. Це був період, коли в ДПІ міста, у зв’язку з кризою, скорочували штат. З кожним з операторів щомісяця підписували договір. Зарплата – мінімальна. Таке враження було, що мене посадили на короткий повідок, щось не так – і до побачення. За мінімум коштів – максимум контроля.

Дочка начальника відділу кадрів Іра, яка закінчила технікум, вже працювала податковим інспектором. Іра ставилась до мене набагато краще, ніж інші працівники податкової. Якось почула, як говорила про мене своїй подружці Саші (дочці водія начальника податкової), що на моєму місці усім би розказала, а не мовчала. Відправляли мене видавати довідки в ДРФО. Робила в канцелярії, колеги відзивались про силу волі, яка потрібна для того, щоб не хвастатись. Діставали ці розмови  конкретно.

Дзвонила до твого друга Вови. «Пойди утопись. Это тебя гложет? Твори шо хочеш. …Вова любит другую девочку…не ходи і все буде харашо». А для чого тоді почались ці насмішки над моїми почуттями, якщо «Вова любит другую»?

Пригадала один випадок. Їхала від батьків у Полтаву. Підвозив мене чоловік із сином. Узнав, де я роблю,  скільки заробляю і не захотів брати гроші за дорогу. Сказав, що в нього родичка чи знайома працює в цій податковій, отримує в 10 разів більше, сказав, що при нагоді присоромить її, що вони так мало платять своїм операторам.

Я отримала першу свою заробітну плату в міській податковій. Прийшла на 23. Сашко з «Соти» виглянув і каже: «Сходи в «Універсам» куии коньяк «Хенесі» і цукерки «Ferrero Rocher». Я таке перший раз почула. Зрозуміла, що це ти Сашкові сказав. Побігла. Купила. Іду від магазину, чую мені хтось в спину каже: «Іспользував». Чого іспользував? На «престижну» роботу поміг влаштуватись. Принесла покупки, заношу в «Соту», підходжу до твого робочого місця, ставлю це на стіл, а ти на мене щось кинув. Я й вискочила з «Соти». Чесно сказати було якось неприємно. Сашко сказав мені щось, кажу у відповідь: «На здоров’я». А сама думаю, чого до мене в тебе таке нелюдське ставлення. Я бачила, як ти виходив з роботи і заховав коньяк під курточку. Підійшла до тебе. А ти мене вдарив у губи. Якраз під’їхала якась іномарка і ти в неї сів. Мене таке ставлення привело у стан шоку. Пішла куди ноги понесли. Через якийсь час прийшли нерви в порядок. Добралась до гуртожитку. Вийшла в коридор. Думаю, де ж ти можеш бути? Набрала 0669540088. Питаю у Вови, твого друга по педагогічному інституту, де ти є. Він щось мені каже, миролюбивим тоном. Чую на фоні нашої з ним розмови голос любимого мужчини, мабуть п’яного: «Пошла нахуй!». Ясно, поїхав жалуватись другу. А до мене? Мене їбать чого не приїхав?!!! Поки розгортаються ці події в Полтаві, на радіостанції «Руске радіо України» у виконанні Сергія Галібіна і Ані Свірідової прокручується пісня: «От любви я худею»: «…а когда нальет – обязательно дает…». І я не можу понять, чого у нас з тобою такі віртуальні стосунки через радіостанцію, а насправді нічого немає? Може я правда дибілка, що не можу цього зрозуміти?

Одногрупниця Наташа якось подзвонила, сказала, що її співробітниця шукає репетитора з математики для доньки. Почала їздити на Сади. Репетиторство було якесь липове. Учениця дивилась на мене, слухала аби як і якось сказала: «Як все запущено…». Чого взяли? Аби гроші доплачувати?..

Стояла якось біля вітрини «Соти». Почула спілкування кількох молодих людей: «…унижает жену перед своими друзьями…». Може їх слова стосувались цієї ситуації, а може про когось іншого вони говорили, а не про тебе.

Крім Оксани Орестівни, начальника відділу по обробці документів податкової звітності, скоро у мене з’явилась ще одна начальниця – Молчанова Наталія Миколаївна. Дівчину, яка збирала і розписувала документи з її відділу, скоротили і мене поставили робити ще й цю роботу. За ті ж 600 гривень. Сидіти я повинна була, то у Орестівни, яка розписувала документи для відділу Молчанової, то у кабінеті Людмили Павлівни, яка підпорядковувалась Молчановій. Якось сиділа в кабінеті у Людмили Павлівни. Хтось: «Які дівчата безсердечні – заставляють аж у Київ  їхати…». Молчанова Наталія Миколаївна: «Ти як переходящеє красноє знамя». Я думала, що можуть означати її слова. А через пару днів прийшла у гуртожиток, а моя сусідка Люда включила телевізор, і я почула таку інформацію: «…переносное красное знамя, тоесть дешовка…». Молчанова  назвала мене дєшовкой.

Ставлення до мене Молчанової і Орестівної чогось нагадало мені американські фільми, в яких розповідали про гру в доброго і злого поліцейського. Так от, Молчанова тіпа була добрим, а Орестівна – злим поліцейським. Понятно, що вони обидві знали, що я ходжу до тебе на роботу, Вова. На роботу мені потрібно було бути на 9.00. Вранці, щоб не опізнитись, я їхала на роботу, а в обід – на 23 вересня, до тебе. За годину обіду я встигала. Одного разу Молчанова дала доручення, відвезти мені документи в якусь організацію на Пушкіна, сказала, що я можу запізнитись, вона попередить Орестівну. Звісно, що я заїхала потім і на роботу до тебе. А приїхавши, почула, що Орестівна возмущалась, що мене не було, сказала, щоб такого не повторювалось. Якось сиділа в кабінеті Орестівної, а вона дуже часто включала «Руске радіо України». На «Руском» саме грала пісня «Сделеай ей больно». У мене склалось враження, що моя начальниця отримує задоволення і стишка спостерігає за моєю реакцією. Помню її фразу: «Це розщитано на дурдом». Може вона права? Адже її син, як вона казала, працює психологом. Потім ще пам’ятаю таку ситуацію, Орестівна перестала вмикали «Руске радіо України», а жінкам з кімнати, які працювали з нею, прокоментувала при мені, що їй сказали, що вона неправильно зрозуміла як треба поступати, вести себе в цій ситуації. Цей її коментар при мені на фоні вмикання радіо, показавсь мені саркастичним, даже насмішкуватим. Ще подумала, все ти правильно зрозуміла, тільки корчиш з себе дурочку. Якось Ірина Петрівна сказала мені, що вона розказала про мою ситуацію Оксані Орестівні. Словесні реакції на мою адресу Орестівни свідчили про те, що вона мене не злюбила. І не тільки словесні. Якось, я сиділа за столом, а вона пожалілась, що сонячний зайчик від дзеркала попав їй у око – я тільки подумала: є Бог на світі, бо так вона дивилась на мене, а в очах у неї ніби ненависть, хоч я їй нічого поганого не зробила. Я викликала в неї негативні емоції. Вона про щось спілкується з колегами. Каже, голосно: «Сидітиме, думатиме, думатиме і нічого не придумає». Ще запам’яталось мені, як вона розмовляла при мені з Микитенко Аллою Миколаївною. Розмова була про якусь дівчину, яка приходила до свого колишнього прєподаватєля, всі про це знали і ніхто нічого не говорив, бо в неї були покровителі. Відзтивались про неї як про проститутку. Я була в шоці. Ще пригадую, що якось в обід, приїхала на 23, а там стоять Алла Миколаївна із співробітницею. Та й Орестівну я почала часто там зустрічати. Одного разу мені хтось сказав, що Оксана Орестівна викликає мене до себе. Я прийшла. Вона, включає радіо: «Я тебя не вызывала. Ты неадекватно прореагировала». Якось вона мені сказала: «Я обьявляю тебе войну…Ты – позорное пятно на нашем отделе». Сказала, що я дурочка. Що всі знають, що я з її відділу. Правда, сказала, що я справляюсь з своєю роботою, сильніша від багатьох операторів.  Алла Микитенко підпряглась: «Мы хотим, чтобы ты ушла, мы не хотим с тобой работать». Це каже Алла Миколаївна, яка колись похвалилась, що тогувала рибою на 23 вересня.  Пожалілась Молчановій, що Оксана Орестівна мені сказала, що об’являє мені війну. Наталя Миколаївна: «Она не поумнеет». Спитала у Молчанової за посаду в її відділі. Вона дивиться на мене як кішка на мишку: «Спешите медленно (сміється). Образование есть… осенью». Сказала про конкурс. Я запитала  співробітників. Співробітники: «Та беруть і без конкурса».  А то якось заходить Молчанова до Орестівни, кидає їй якийсь фрукт через стіл, за яким я розписувала документи і коментар у неї зі сміхом, як вона в цей момент спілкується з Орестівною: «…для особо тупих…». Уже б кинула мені його в лице чи що. Повага колег прям так і перла. Зміюшник – казали про міську налогову. Може правду казали? Може.  Я згадала як мені Алінка казала: «…для особо тупых, звони на мобильный, сука. Это мой телефон и Вова к нему не подходит!». Як почала робити в налоговій,  дзвонила тобі ввечері на домашній Романчук Аліни, вона взяла трубку: «Что тебе еще нужно? Чего тебе еще не хватает?…». І це я тупа?! А які ж тоді вопроси задає жінка, яка живе з чоловіком, якого я кохаю?!  Якось твій друг Кучер Вовка, спитав з сарказмом, чи мене в ДПІ  уважають чи не обіжають. Хіба, це може бути співпадінням? Сиджу в ДРФО ДПІ м. Полтава. Біля мене прийомник. Включила «Руске радіо України». Саша, дочка водія начальника податкової, тоже тут сиділа. Чую грає пісня «…скандал во время рекламы, спаси меня мама…». Я слів спочатку не розібрала, а тоді прислухалась. Ця пісня нагадала мені «скандал» кількарічної давнини… як я не послухала маму і поїхала на Браїлки, «розставляти крапки». Сашка якось заходить і коментує: «А ця пісня про мене…», «опять эта блядь что-то напутала» із сарказмом, насмішкувато. І це я їй щось говорила?! Якось в обідню перерву біля переходу зустріла знайомого з фізмату Віталіка Головню. Він сказав мені, що я сиджу в ДРФО і слухаю «Руске радіо України». Подумала: знайомі з фізмата в курсі. Інтересно від чого в його голосі прозвучали неприємні нотки? Дзвонила на міський Аліни. Вона: «Алиса с мелафоном!..». Дзвонила тобі на домашній в Старий Іржавець. Твоя мати, Людмила Андріївна: «Не ходи за ним, не роби капості і буде тобі щастя, що ти про нього й не мріяла». У зв’язку з словами мами, пригадала як на «Руском радіо України» радіоведуча обмовилась про «розмову з мамою» (в контексті подій).

Так треба жити: говорити людям правду – буде удача, не ходити за коханим і не робити йому капості – буде щастя?

Після Нового року в ефірі «Руского радіо України» прозвучав   коментар «…и замуж не выйдет». В кінці січня в ефірі радіостанції почала звучати пісня «Милая».

Ірина Петрівна якось в розмові сказала: «Ты не представляешь, какае волны распостраняет возле себя обиженная женщина».

Мені зробили подарунок. Закінчувала навчання у  Полтавській аграрній академії. Дали тему дипломної. Зраділа, що тема була майже така як і тема курсової. Через співробітницю дістала схеми-розрахунки по одному з підприємств. Принесла чорновик дипломної викладачці, яка була за мною закріплена. Вона чогось запропонувала приїхати мені до Південного вокзалу. Прийшла не сама, з сином. Подивилась чорновик. Сказала, що давала мені іншу тему. На жаль, я листочок на якому записувала при ній запропоновану тему, десь поділа. Моє слово проти її слова – довести ніяк. Вона почала говорити, що я можу купити в неї дипломну, що в неї син і їй потрібно ставити його на ноги. Ми з нею не домовились. Підійшла до куратора. Сказала, що не зможу захистити дипломну, хотіла заплатити за відстрочку і захистити диплом пізніше. В реальному житті так буває рідко, якщо взагалі буває – мені дали іншого керівника, яка принесла мені готову дипломну роблоту. Це так приблизно в грошовому еквіваленті від 2 до 5 тисяч гривень. Робила в аграрній «перепльот» «своєї» дипломної, чую коментар від хлопців: «…зробили диплом, щоб була хороша робота». Мені стидно. Зайшла в деканат, дівчина в деканаті побачила мене, почала наспівувати: «красива жінка незаміжня стоїть задумавшись в метро…». Мені обідно. Видали диплом спеціаліста 14 лютого 2009 року. Пригадались слова ведучих «Будильник-шоу» Галібіна і Свірідової: «Мы из себя выпригнем, только чтобы у вас все было хорошо». Дотримали слова.

Шукала репетиторство з математики. Звернулась в «Паросток». Запропонували мені проводити заняття з дівчинкою, яка відставала в розвитку. Казали, що вона в 4 класі, а не може вирішити завдаь менших класів, казали, що вона дибілка. Оплачувала її заняття бабуся. Заняття коштували дорого. Сказала її бабусі, що могла б займатись з її внучкою без посередництва навчального закладу і за меншу плату. Погодилась. Я думала, що вони живуть десь під Полтавою. Виявилось, її дідусь і бабуся живуть на Браїлках, недалеко від 13 школи. Кілька разів запрошували мене до себе на квартиру. Запросили мене якось прийти дуже рано. Дідусь забіг до квартири, пожартував про чай з коньячком. Бабуся розказувала про 13 і 11 школи. Казала, що в 11 дають не гірші знання, але 13 щитається елітнішою, порівняно з 11. Запросила після заняття на кухню. Я чогось подумала, що це не просто все так склалось. Обмовилась про тебе. Бабуся цієї дівчинки якось так в розмові про тебе прохопилась: «Дибілка. Діти в школу підуть…». Чого діти, у тебе ж одна дитина? Порівняла мене з своєю внучкою? Та й ти мене колись іще раніше називав дибілкою. Як воно так получилось? З одного боку – просто співпадіння, а як послухати їхні висловлювання, то складається враження, що вони про мене отримали якусь інформацію.

Весна 2009. Попросила у одногрупниці дістати номер твого мобільного. Вона дістала. Я в батьків у своему селі. На Пасху. Брат подарував мені свій старий телефон Nokia 6131. Дзвоню на твій номер. Приходить смс: «Ты издеваешся? Думаешь я тебя не узнал?». В процесі «общенія», якщо це можна так назвать, ти не обзиваєшся. Ти мабуть в Аліниній квартирі. Включив якусь музику. Я не знаю, що тобі казати, написала, що щаслива, що ти є і ще щось, а ти написав мені смс: «Ти дура». Не знаю, що тобі на це відповісти. Чого дура? Ти виключив телефон.

Вранці вийшла з приміщення податкової на вулицю. Дзвоню. Хтось бере телефон і не обзивається. Чого б ти мовчав? Зову тебе по імені. Мовчання. Приходять смс. Короткі. Ти так не пишеш. Не такий стиль. «Зачем?», «Что ты хочешь?». Пригадую як ти мені влітку в кільцевому казав: «Завтра візьму». Пишу: «Візьми мене, пожалуста». Через якийсь час приходить відповідь: «Куда тебя взять? Я ведь никуда не еду!». «Я тебя очень прошу оставь в покое меня и мою семью», «Я счастлив з своей женой, а ты ни на что не разсчитывай» – старанно, а для чого ти тоді звертавсь через своїх  знайомих  на «Руске радіо України»? Перед обідньою перервою пишу тобі смс чи можна мені до тебе приїхати на роботу. Дзвоню. «Додзвонилась». Жіночий голос. Кричить, щоб я оставила її мужа в покої. Я оце пишу й думаю, а що радіостанції «Руске радіо України» і друзям, яких я відвідала, мішає оставити мене в покої? Тим більше, що «Руске радіо нічого не збирається повертати».  Невже ж бажання чоловіка бути зі мною? Странне бажання бути у віртуальному спілкуванні через радіостанцію. При тому, що обично до жінок телефонують, приходять чи приїжджають. Хіба ж він як «заказав радіостанцію» так багато заплатив? Згадую, як ішла до тебе на роботу і перед цим слухала коментар ведучої на “Руском”, яка говорила про зустріч. Я прийшла на 23 вересня. А тебе на роботі не було. Я вернулась і зустріла тебе на дорозі, перед зупинкою 23 вересня. Я до тебе обізвалась. А ти прискорив ходу. І одягнутий ти був не дуже багато. Як би ти це все шоу, пісні, передачі на радіо міг оплатити?  Як там у ранковому шоу на «Рускому радіо України»  колись коментували: «Ми (збережемо?) ваш сімейний бюджет. З вашим сімейним бюджетом все буде харашо».

Майже кожну обідню перерву їздила до тебе. Якось їду, а в транспорті звучить пісня «Папины дочки»: «…ждут его дома всегда его папины дочки». Пригадала як написала якось тобі смс про Аню: «…такая она у тебя папина..». Це я до того, що спочатку було смс, а тоді пісня – тіпа «співпадіння», а може просто співпадіння.

А то якось сиджу на роботі, у кабінці Наташі Нєвєдрової, включила «Руске радіо України», а там якусь пісню поставили і ведуча прокоментувала. Коментар я дослівно не пам’ятаю. А суть, що не тільки пісні звучать, а й чоловік прийде. Щоб не думали, що «Руске радіо» поставить ще якусь пісню, щоб було «веселіше». Обнадійливий був коментар. Був.

Якось прийшла до тебе на роботу. Мене в магазин не пускають. Питаю у Сашка чи ти на роботі. Він сказав, що якщо я хочу зайти подивитись, то повинна купити йому пива. Пішла в магазин – купила. Поставила. Заходжу за перегородку. Тебе немає. Вернулась на роботу в налогову. Іду через якийсь час по першому поверсі налогової. Якийсь хлопець ішов мимо. Чую каже: «Кончена». Кому це він? Враження ніби мені. Як я сама не подумала, що якби ти був на роботі, то Сашко не посмів би «збивати» з мене пиво.

Купила на ринку Шевченка туфлі на сезон на каблуці. Вони ніби й пасують мені і все ж каблук занадто масивний. Ось дві історії з цими туфлями. Перша. Прийшла на ринок до тебе. Чогось я перший раз так довго стояла. Слухала в ці дні «Руске радіо України», якраз  «будильники» Галібін і Свірідова рекламували засіб для зняття важкості в ногах – тіпа «співпадіння». (Пригадались слова, які чула на цій радіостанції: «Качественный дурак прослужит долго». Це про мене таке теж можна сказати?). Друга. Іду в цих туфлях по першому поверсі. Працівник ДПІ до чегової на місці пропуску з першого поверху ДПІ на другий каже: «Слони гупають». Чогось згадала як якісь жінки в податковій при мені, як тільки почала там робити, казали: «Подивимось на цей «подарочєк»…». Почула ці слова, згадала пісню, яка звучала на «Руском радіо України» в січні 2007 зі словами «лучший мой подарочек – это ты». Зависливі суки. Я для чійогось цирку живу? Зло розбирає за це радіо і за те, що ти йдеш до Аліни, а я сама. Згадала як Аліна кричала мені в трубку: «Аліса с мелафоном!..» – вона любить шукати приклади в міровой літєратуре. Співробітниці в податковій, якось сказали мені, що я б спитала чи є місце інспектора у Ірини Петрівни. Підійшла до Ірини Петрівни. Вона: немає. А перед чим Сашу, дочку водія начальника податкової забрали з операторів на інспектора.

Якось написала смс в обідню перерву на «Руске радіо України», передавала привіт, водієві авто з номерами 94880. Радіоведучий моє смс не прочитав, зате невдоволено прокоментував: «ви ж не в цирку работаєте». «Насварили» «маленьку дівчинку». Правильно насварили. Не тільки ж ти цим авто їздиш. Писала тобі смс на «Руске радіо України», писала багато. Хтось із радіоведучих прокоментував: «Пишіть смс…». Тон у нього, наче я займаюсь безнадійною справою. Може це був Слава Дьомін. Ночами слухала те радіо. Радіоведучий якось вночі коментував: «Всім безнадійно закоханим дівчатам: любіть себе – любитимуть і вас». Як одиноко самій в кімнаті. Ніхто не обнімає і не цілує. Ти колись мені висказав: «Шо ніхто не їбе?!», як я тобі на Браїлках сказала, що мені сусідка в гуртожитку Свєта Чоботаренко сказала: «Заказав їй радіостанцію, щоб вона мічтала. Мічта ідіота».

Стараюсь пригадати, якого числа це було. Не пригадується. Прийшла на 23. Стою під вікном у тебе. Серце так почало стукати. Сашко виглянув і каже: «Хочеш подивитись на Вову? Зайди подивись на нього і підеш». Уже майже кінець робочого дня. Я так здивувалась. То не пускають, а то самі запрошують. Заходжу. Сашко Ромахін вмикає якусь пісню на компі про малєнькую дєвочку. Ти якраз виходиш. Відступаю. Може ти мене вдариш, що я зайшла. Сашко хапає мене за руки і тримає. Ти проходиш до дверей, усміхаєшся. Твоя співробітниця Оля закриває за тобою двері. Опускають ролети. Пісню про малєнькую дєвочку, яку включив мені Олександр на компі в «Соті» я чула в передачі Павла Волі «Антизолотой граммофон» на радіостанції «Руске радіо України». Правда ця була оброблена не так. Наче оглохла. Чула початок і кінець пісні. Сашко спитав у Олі чи ти пішов. Пустив мене. Мені чогось зовсім невесело. У пісні звучали слова-обіщанія: «очень просто стать маленькою женщиною в мужских обятьях… он тебя заберет, он тебя не обидит…». Ти пішов до Аліни, а я пішла в гуртожиток.