Як проводять судово-психіатричне обстеження у відділенні з посиленим наглядом №15 КЗ “Дніпропетровська обласна клінічна психіатрична лікарня” ДОР. Універсальна інформація для всіх небайдужих

       05.05.2014 року подзвонила до Апеляційного суду. Перенаправили до Київського райсуду. Подзвонила, запитала чи можу я сама без міліції виконати ухвалу Апеляційного суду. Ніхто нічого не знає. Увечері подзвонила адвокату. Сказав, що можу поїхати в Дніпропетровськ сама з ухвалою, написати і подати заяву про обстеження в двох екземплярах завідуючому відділення…

         06.05.2014. Я проснулась в чотири години ранку. Сон: на п’ятах виросло довге волосся. Заснула на годинку. Проснулась від стуку у двері. Мусора з Київського РВ привалили: Сипко, Загребельний, ще двоє дільничних з Загребельним, потім Гавриленко і наряд міліції. Забрали мене силою і відправили в Дніпропетровську психлікарню.

Судово-психіатричне відділення № 15 огороджене колючою проволокою і сторожується собаками. Камери розраховані від 2 людей і більше. У камерах було кілька днів дуже холодно, ремонт не робивсь десятиліттями, постійно горіло світло, його не вимикали навіть вночі. Зайшла до камери і в сльози. Який жах. Замість дверей грати. Під час поміщення у відділення роздягли догола, забрали телефон. Кілька разів просила зробити дзвінок брату, якого мобілізували до війська і кожного разу мені відмовляли. Про те, що до відділення кілька разів телефонували мої батьки, я дізналась уже тоді, як мені повернули телефон і я змогла їм подзвонити. При прийомі до відділення в одних підекспертних забирали речі, якими вони могли заподіяти собі шкоду (шнурки, ручки, залізні тюбики, запальнички, дзеркала та ін..), а в інших ці заборонені у відділенні речі залишали. Не дозволяли мати сірники, але в камерах постійно дуже багато курили і підекспертні при бажанні могли що завгодно запалити від цигарки. Жінка, котра знаходилася зі мною в маленькій камері-палаті, і яку підозрювали у вбивстві, цілий день палила (я взагалі не курю). Поки було холодно і шибку із вікна не витягали, дим стояв постійно. Прогулянки не кожен день і нетривало (по 30-40хв.). Їжа дуже рідка, без цукру і солі. На сіль і лампочки та інші потреби працівники відділення (санітари точно) скидались щомісяця десь по 50 гривень. Санітари були незадоволені малою зарплатою і тим, що їм за ці ж гроші доводиться виконувати роботу двірників, мести вулицю, а гроші за це отримує їхнє керівництво, яке числиться на цих посадах. Санітари ж виконували і всю роботу по дослідженню психічного стану підекспертних, замість лікарів, які на це часу не тратили. Жінка, яка вдруге проходила обстеження у цьому відділенні і збиралась виписуватись у перший же день розповіла, що санітари підслуховують, про що розмовляють у камерах, а потім вранці на п’ятихвилинках подають лікарям зроблені записи. Про те, що мовчання золото, вона повідомила в перші ж хвилини, сказала, що все залежить від того, що я буду тут розповім психіатру, якого мені призначать (як зясувалось пізніше те, що я говорила у матеріалах експертизи жодним чином відображено не було). Мені призначили психіатра Ірину Володимирівну, прізвище якої мені ніхто не говорив. З нею, моїм лікарем, я зустрічалась за 31 день всього 2 рази і то не більше ніж по 10 хвилин. З психологом Сергієм Івановичем (прізвище він свого не називав) – 1 раз перед комісією. Спілкування з фельдшерами рідко вимірювалось хвилинами, до камери вони навіть не завжди заходили. В основному спілкуватись доводилось із санітарами, які обслуговували відділення. Працівники відділення в добровільно-примусовому порядку користувались мною як робочою силою за їжу і за можливість прийняти душ, частіше одного разу на тиждень. Я старалась їм догодити (як виявилось всі мої старання були марні). Коли я висловлювала свою стурбованість з приводу об’єктивності експертизи, яка тут проводиться, хтось із них мене кілька разів запевнив, що люди тут працюють роками і дорожать своєю репутацією. От. Це мене заспокоїло? Ні. Вибору судді Лісіченко, Кисіль і Куліш Апеляційного суду Полтавської області мені не залишили, хоч і могли для об’єктивності, беручи до уваги упередженість слідчої Ганни Сипко, яка перед ними скакала і просила швидше прийняти рішення, бо вона в Дніпропетровську вже домовилась і мене чекають. (В законі для категорії «підозрювані» конкретний заклад для проходження таких експертиз не визначений. Мене ж не тримали під вартою). З 06.05.2014 до 06.06.2014 працювало близько 10 санітарів по двоє у змінах день-ніч, а саме: Тамара Іванівна, Сергій Миколайович, Олексій Петрович, Василь Омелянович, Світлана Іванівна, Микола Йосипович, Юрій Іванович, Любов Іванівна, Любов Степанівна, Валентина Василівна, Павло Григорович. Близько 5 фельдшерів: Михайло Юрієвич, Наталія Аркадієвна, Сергій Миколайович, Марія Василівна, Вадим Миколайович На господарстві: Ольга Борисівна, Віра Миколаївна, Любов Степанівна, Галина Олексіїівна, Наталія Василівна, Людмила Степанівна.

         08.05.2014року. Відчинили камеру, кудись повели. Виявляється до психіатра. Звати Ірина Володимирівна. Запитала мене, чи знаю я де зараз знаходжусь. Так. У Дніпропетровській обласній лікарні. Якій лікарні? Психіатричній. Чи знаю я чому я тут знаходжусь? Так. Сказала про рішення суду і про амбулаторну судово-психіатричну комісію, на якій експерти висловили припущення, що я хвора хронічною шизофренією параноїдною. Чесавсь язик сказати, що в Полтавській психлікарні на мене кричали і погрожували. Змовчала. Психіатр спитала чи я вважаю, що експерти помилились? Так. Запитала мене про те чи била я потерпілу. Ні. Почала розпитувати мене за мої почуття і стосунки з тобою. Сказала їй, що це було давно, ти погано до мене відносивсь і я швидше хочу забути про це. Згадала про відкриті на тебе і потерпілу кримінальні провадження щодо нанесення мені тілесних ушкоджень. Лікар сказала, що мені принесуть у камеру папір і щоб я їй написала як ти мене «діставав». Моя сусідка по камері порадила мені не писати нічого зайвого, бо все тут використають проти мене. Порадила не говорити санітарам зайвого, і її порад я трималась. Списала 4 сторінки про мої стосунки з тобою. Так захотіла Ірина Володимирівна (знову ж таки дуже мені дивно, що моя писанина, яку з таким нетерпінням забрали з камери працівники відділення, не знайшла відображення в матеріалах експертизи. Мабуть писала «не те». Думаю Ірина Володимирівна чекала, що я буду їй писати про пісні на радіо, в яких не озвучувались імена і прізвища, але я приймала їх на свій рахунок. Ой, а про пісні чи інші малодоказові факти я навіть не згадала. Смішно, але мені це не допомогло). Написала психіатру, що ти зі мною зустрічавсь, потім женивсь, потім через свою подругу почав вплутувати мене у свої сімейні справи, потім як обіцяв, що ми будемо разом, потім як почав мене кривдити, описала конфлікт з телефоном і про кримінальні провадження, які за моїми заявами зараз відкриті на тебе та потерпілу. Про пісні на кацапській радіостанції навіть не заїкнулась. Слово радіо у тексті, який я писала психіатру взагалі було відсутнє. Прибігли працівники відділення і забрали цей твір на вільну тему. Читати там психіатру не було чого. 09.05.2014. мені приснивсь сон про те, що Ірина Володимирівна підтвердила мені діагноз. Виявивсь віщим. Перед комісією психіатр викликала мене ще раз. Запитала мене як же взявсь кримінал. Повторила їй ще раз, що потерпіла мене обмовила як і тоді коли побила мене, а потім кричала, що я її б’ю. Психіатр знову питала про тебе. Відповіідала їй так як писала. Вона цей раз запитала про сайт, що на ньому було і що я писала про потерпілу. Сказала їй, що там були описані тільки наші з тобою стосунки і більше нічого, про потерпілу писала тільки те, про що чула від людей. Ще раз запитала за пісні. Відповіла їй, що вже не пригадую чи ти мені щось колись замовляв. Запитала мене чи люблю тебе. Казала, що любов у мене до тебе пройшла, бо ти мені завдав болю і я хочу швидше про все це забути. Лікар повідомила мені, що доки я тут находжусь мені доведеться згадувати. Заипитала в неї прямо: що Ви хочете від мене почути? Що вона чекала щоб я пригадала? Думаю їй дойшло, що інформації, яка б могла нею бути витлумачена двояко від мене особисто вона не почує. Причепилася до моїх слів про те, що я то кажу, щоб за твоє ставлення до мене тебе покарав Бог, то сама хочу тебе покарати. Відповіла їй, що маю на увазі те, що якщо за заявою про моє побиття тобі по закону нічого не буде, то в такому разі тебе хай покарає Бог. Потім питала мене про інших чоловіків. Запитала мене, чому я відмовлялась займатись сексом, коли була така нагода? Сказала їй, що дотримуюсь тієї позиції, що цим потрібно займатись тільки з законним чоловіком. Почула від Вепренцевої здивоване хмикання. По кому вона судить, беручи до уваги її награне здивування. Я вже зрозуміла, що жодним чином вона не зацікавлена, якщо за місяць приділила мені так «багато» свого часу. Замість місяця обстеження мені випало місяць виконувати важку чужу роботу. Кров з пальця і пробу на стафілокок з носа я повноцінним обстеженням не вважаю. Якось хтось із санітарів повів підекспертих мити двері у адмінкорпус. Ось загальний зміст розмови, яку я почула:  Володимир Аркадієвич відповідав по телефону на чиєсь запитання які методи використовують у судово-психіатричному відділенні при встановленні діагнозів підекспертним. З тону я зрозуміла, що співрозмовник завідуючого явно мав претензії. Зі слів Аркадійовича почула, що методи дослідження у відділенні вибираються на власний розсуд і відчитуватись ніхто не буде. Під час одноразової зустрічі з психологом я сказала про погрози Хоменка. Психолог запитав мене, які я маю плани. Сказала йому (щоб від мене відчепились з більшою ймовірністю), що хочу вивчити мову і виїхати закордон. До психіатра Ірини Володимирівни і на комісію водив фельдшер Михайло Юрієвич. Він точно переграв, коли говорив мені: «Ви ще будете жаліти за нами, за персоналом…». Хіба сидіти у камері за гратами однаково що на курорт попасти? За ким? За вами? Може звісно персонал, якому я кожен день допомагала і не має відношення до того, що написала докладчик Вепренцева Ірина Володимирівна та затвердили головний лікар Дніпропетровської психлікарні Завалко Юрій Михайлович та завідуючий судово-психіатричним відділенням №15 Головачук Володимир Аркадійович, але в будь-якому разі обмеження волі у камері з посиленим наглядом забрало 31 добу з мого повноцінного життя. Сумувати за рідкою баландою, від якої через кілька днів вернуло, чи за добровільно-примусовою роботою, за яку персонал діливсь своєю їжею, я не буду. Згадую добрим словом за людське ставлення Світлану Іванівну, Тамару Іванівну, Олексія Петровича, Людмилу Степанівну. Мені їх ставлення до людей сподобалось. Спасибі за приємні враження, що залишились у пам’яті Юрію Івановичу, Ользі Борисівні, Василю Омеляновичу, Наталії Василівні, Миколі Йосиповичу, Михайлу Юрієвичу, Сергію Миколайовичу (якщо не помиляюсь у імені) і м. Любі.

05.06.2014 року. Склад комісії: завідуючий психлікарні Завалко Юрій Миколайович, завідуючий судово-психіатричним відділення Володимир Аркадійович (який вішав мені лапшу, як я йому дзвонила і питала які документи треба взяти з собою, щоб приїхати самій без міліції), докладчик психіатр Вепренцева Ірина Володимирівна. Ще були присутні психіатр Ірина Юріївна, психолог Сергій Іванович. Голова комісії Завалко Ю.М. під час комісії навіть не приховував своєї до мене недоброзичливості. Що я йому зробила? Мабуть, товариш, за свою багаторічну діяльність, переспілкувавсь з своїм колегою, головою комісії АСПЕК Хоменком. Може звісно і вроджена манера так з підекспертиними людьми говорити. Хто ж цих лікарів контролює, принижують вони підекспертних чи не принижують. Після спілкування залишилось враження, що Етичний кодекс лікаря Завалко Юрій Миколайович не читав. А після того як адвокат Дмитренко О.І. передала мені результати експертизи, я зрозуміла, що Вепренцева Ірина Володимирівна та Головачук Володимир Аркадійович на цей нещасний Етичний кодекс лікаря теж давно насрали. Залишилось у мене в пам’яті зле як у борова лице Завалка Юрія Миколайовича, який на комісії почав від мене вимагати подробиць інтиму з тобою. За логікою цього психіатра, те яким чином я з тобою трахалась чи не трахалась, визначить мою долю. Так він мені сам сказав, якщо викладати коротко його пояснення. Відповіла, що мені незручно говорити про такі речі людині, яку я перший раз бачу. Завалко сказав, що вони не якісь там люди, а лікарі і їм можна і потрібно говорити все. Дійсно, як виявлось по результатам, лікарі-психіатри до загальної категорії людей не відносяться. Такі собі хитровисмикані нелюди з певним вивихом у голові (беручи до уваги те, з якою фантазією у моїй експертизі описаний мій психічний стан). Але всім, хто матиме з ними справу, говорити все ні в якому разі непотрібно, беручи до уваги, що навіть те що ви скажете використають не на вашу користь. Зверніть увагу! В Україні, як і в колишньому Радянському Союзі випадки визнання пересічних людей недієздатними не така вже й велика рідкість. Себе мені не так сильно жаль, як жаль батьків і родину, на яку через мою необачність ці заслужені дипломовані виродки кидають тінь. У моєму роді про психічнохворих я не чула ні від кого.

Тримали мене на комісії 30 хвилин. Зазвичай комісія триває 5-10 хвилин. Спочатку питали про те, яким чином я опинилась біля будинку, де ти проживаєш, тоді, коли потерпіла побила мене по голові в’язкою ключів. Сказала, що прийшла до знайомої. Зустріла малознайомого чоловіка, поділилась із ним проблемою стосунків з тобою. Він погодивсь допомогти… Почула возмущьонні голоси: як «таким» можна ділитись із малознайомою людиною! Виправилась: сказала що чоловік був не малознайомим, а знайомим. Ха. Зате, коли Завалко вимагав розповідати подробиці інтиму, його нітрохи не знітило, що його я бачила перший раз, а присутніх психіатра і психолога – другий-третій. Чого ж психіатр-жінка не сказала мені, що опис інтиму входить в обов’язкову програму обстеження. Це було б якось логічніше. Завалко Ю.М. непривітним тоном запитав мене чи буду я ще писати сайти чи напишу другий? Відповіла йому, що мене звільнили з роботи, фінансове становище в мене не найкраще і сайтів більше писати не збираюсь. Коли я в свою чергу, на якийсь черговий випад Завалка про мою ненормальну поведінку, огризнулась і сказала, що бити мене, так як робив це ти – це ненормально й в придачу сказала, що тебе самого треба було б тут перевірити, очільник психлікарні стишив свій агресивний тон. Мабуть цьому борову стало незручно перед жінками-психіатрами, які на цю мою відповідь схвально захитали головами. Потім лікарі задали мені каверзне питання: чи я думаю, що я знаходжусь тут на обстеженні в результаті зговору потерпілої, міліції і прокуратури. Я відповіла, що слідча сфальсифікувала постанови в яких вказала неправдиву інформацію про мою неадекватну поведінку під час допитів, що потерпіла, на яку за моєю заявою було відкрите кримінальне провадження, неодноразово в суді сама і разом з своєю подругою погрожувала мені психлікарнею та діагнозом шизофренії, що без санкції прокуратури пересічну людину не помістять до психлікарні, але я не можу назвати це зговором, оскільки не була свідком якихось домовленостей чи дачі хабарів. Заввідділенням, який сидів на диванчику, запитав мене, що я з цього приводу думаю. Сказала, це може бути звичайний збіг обставин. Чудно було слухати навідні питання від психіатрів щодо можливого зговору. Хоча як виявилось відповідь мою вони все рівно в експертизу не включили, як і інші мої відповіді, а написали так як було потрібно: написали, що я упевнена у зговорі. Виродки. Спитали мене чи била я потерпілу. Не била. Питають мене, звідки ж у неї взявсь синець? Не маю про це жодного уявлення. Може сама собі поставила. Уже ж раз, відмолотивши мене ключами, потерпіла кричала, що я її побила. Завалко запитав, які пісні ти мені замовляв. Сказала, що це було дуже давно і я вже не можу пригадати і що ти не єдиний чоловік, який замовляв мені пісні. Питали чи я тебе кохаю. Ні. На награно-здивовану реакцію-запитання Завалка, відповіла просто: любила-розлюбила, любов пройшла. Психолог, який був тут присутнім, запитав мене: якщо Володимир знову захоче підкотити до мене, чи погоджусь я з ним бути. Ні, я зрадників не прощаю. Якби не Володимир, то я б тут не була. Психолог настоював на відповіді, у якому разі я б могла простити? Сказала, що цього не буде, але якщо б так було, то Володимиру довелось би дуже-дуже постаратись. Заввідділенням Головачук: чого сайт назвала «Коханому», адже кажу, що тебе не люблю. Сказала, що в цій назві відображена доля сарказму. Чи є в мене запитання? Я питала чи повідомлять мені висновок чи дадуть документи. Мені відповіли: ні. Всі документи експертизи перешлють до Полтави. Чого ж тоді затримали ще на день? Перед від’їздом ще раз безрезультатно поцікавилась висновком. Глухо як у танку. Під кришею Завалка доповіді лікарі складають. … … . Що полтавські що дніпропетровські. Всіх не пересажаєш. Підозрюю, що я не перша клієнтка психіатричного бізнесу.

Ще раніше, до комісії, Ірині Володимирівні я сказала, що тебе не кохаю. Що не можу згадати, які саме ти мені пісні замовляв, якщо взагалі замовляв. Психіатру Ірині Володимирівні я заявила, що хочу швидше все забути, бо мені неприємно згадувати те, як Нестеренко В.М. ставивсь до мене та моїх почуттів. Сайт Ірина Володимирівна була позбавлена можливості бачити. Я собі не ворог. Але відсутність у почутому нею «необхідної» їй інформації не стало на заводі Ірині Володимирівні. Вона не стала вигадувати колесо і втрачати на мене час, а взяла необхідні бредні з свого багатого психіатричного досвіду, ще й скористалась власною фантазією. Вказані речення, а саме:

««далее рассказывает «о своих отношениях с мужем потерпевшей». Удается выяснить, что еще 7-8 лет назад обучаясь в институте (2014-2003=11 років)«обратила внимание на Володю», как он говорит, смотрит, начала ловить на себе его взгляды, «поняла, что понравилась ему, всячески пыталась привлечь его внимание «это было прекрасное наваждение». Затем меня озарило – «он мой мужчина и должен быть только мой». Приводит множество доводов, свидетельствующих о «реальности обоюдной любви с Володей», как много раз слышала по радио песни о любви и понимала – это он заказывает специально для меня, хотя имя и не звучало для кого исполнялось (та хіба ж я на сайті всі пісні на радіо згадувала? А під час обстеження жодної не вказувала, відхрещувалась); как «не выпускала его из своего поля зрения, а когда представляла его рядом с женой – готова была порвать ее на лоскуты», «их детей представляла своими» (дались їм ті діти. Хіба логічний ряд: просила бачитись з дітьми-била дітей-проклинала дітей-їх дітей представляла своїми? Нах… вони мені впали? Бред. Звісно, якщо не рахувати, що з мене стараються зробити божевільну), «меняла места работы, чтобы «быть к нему ближе». «Ловила все слова, взгляды, посмотрев ему в глаза, знала о чем он думает, чего хочет», «ходила по тем же улицам, что и он, отчего улучшалось настроение, если видела как он прикасается к перилам, старалась тоже дотронуться, и от этого испытывала удовлетворение» (звідки такі речення можна було видрати? Особливо про перила). «Все мысли были только о любимом, не спала, представляла Володю рядом, планировала жизнь с ним». «Убеждена, что в их разлуке виновата его жена, «она его отобрала», крайне негативно отзывается о потерпевшей, оскорбляет ее (так звана потерпіла не менш негативно і образливо вела себе по відношенню до мене. Може мені їй благодарность виписати, щоб мене пощитали психічно здоровою?). Высказывания коррекции не поддаются, аффективно окрашены. рассказывает о своем бывшем любимом, который «вместе со своей женой решили от нее избавиться и спрятать в психиатрическую больницу», «для этого сговорились с милицией, прокуратурой, даже сменили неудобную им судью». Убеждена в сговоре против нее… (на комісії тему зговору піднімали. Я тоді сказала, що не можу це стверджувати. Чого ж лікарі тоді так пишуть… здогадайтесь з трьох раз)«Сиситематически повторяет, «если ее и здесь признают психически больной, «мало врачам не покажется, затаскаю в прокуратуру»(і в думках такого не було. Я в шоці. І вобще яка прокуратура? Простій людині при порушенні прав прокуратура майже ніколи не допомагає). Высказывания некоррегируемы». «Активной заинтересованности в результатах настоящего обследования не проявляет, т.к. уверена, что «абсолютно психически здорова» (оце гонєво, п…ж і провокація. Я кілька разів цікавилась. А мені дулю скрутили – зась щось узнати). Критически свое психическое состояние, ситуацию не оценивает»» (чого б тоді я викручувалась? Цікаво, де поділи моє письмове пояснення. Мабуть вирішили, що з такого пояснення нічого не склеїш. Може припустили, що я була нещира. Цікаво, чого цього не припустили стосовно фактів, які важко перевірити, але легко видати за маячню хворої людини. Вказували б всю наявну інформацію, всі мої пояснення. А у досліджуваній частині вказали все: і мої позитивні характеристики і негативну інформацію, яку надали так звані потерпілі. З мого пояснення Ірині Володимирівні, яке я давала у відділенні – жодного слова в цій «об’єктивній і обґрунтованій» експертизі. Я вже не кажу про те, що я говорила одне і що написали в експертизі якби з моїх слів зовсім інше. Хоч бери і викликай увесь персонал відділення на допит, щоб підтвердили що я говорила, а що – ні)

продукт «творчості» психіатра Дніпропетровської ПОКЛ Вепренцевої Ірини Володимирівни (докладчика експертизи). Коли я це прочитала, я була в шоці з наглості і цинізму лікарів (якщо їх можна так назвати). … Дуже мені хочеться, щоб люди мали цю інформацію, особливо, хотілося б мені, щоб це прочитали ті працівники судово-психіатричного відділення №15, які запевняли мене, що в них лікарі працюють вже багато років і дорожать своєю репутацією. В сім’ї не без урода – скільки ж така жаба з дипломом психіатра перевела людям життів і скільки ж вона їх переведе ще… (крик волаючого у пустелі до МОЗ України – відреагуйте. Знаю, це безнадійна справа. Українців кацапи з артилерії розстрілюють, а керівництво країни і армії як у 1941– у нас війни немає. А я намагаюсь звернути увагу на якісь там злочини в психіатрії авторитетних лікарів з багаторічним стажем). Прокльонів звісно Ірина Володимирівна не боїться. Хоч люди хай читають і знають яка гімниста жаба Вепренцева Ірина Володимирівна і як «обстежують» у Дніпропетровській ОПКЛ.

         08.05.14 року прийшла відповідь з прокуратури Подільського району м. Києва. Заступник прокурора Подільського району м. Києва Гордієнко О. порекомендував звернутись до суду з позовною заявою до ТОВ “Телерадіокомпанія “Русское радио”-України”. Не взяли наведені докази для відкриття справи, то, ймовірно, в суді буде щось схоже.

         13.05. 2014 року Закорецький прислав відповідь на моє звернення до нього від 25.04.2014 року. Немає порушень, суди прийняли законні рішення.

         14.05.2014 року заступник начальника слідчого управління у Полтавській області Яцун С.М. прислав мені відписку по моєму зверненні 06.05.2014 року на Урядову гарячу лінію. Цікаво виклав: 06.05.2014р. я звернулась, а 30.04.2014р. Мені вже була надіслана відповідь. За що він в тому управлінні отримує гроші з держбюджету? Так, 26.11.2013 р. цей же начальник по зверненню від депутата Юрія Бублика щодо розслідувань справ по нанесенню мені тілесних ушкоджень, надіслав мені відповідь у бомжацькому конверті, який мабуть склеїв із шматків паперу.

         16.05.2014 року від Бойка А. з прокуратури Київського району м. Полтави прийшла чергова відписка про законність дій міліції.

         16.05.2014 року Уповноважений Верховної Ради України з прав людини прислали копію відповіді прокурора Київського району м. Полтави Легеньковського, що під час розгляду питання про поміщення мене до психлікарні порушень закону не було. Це був останній лист від Уповноваженого. Було б дивно, якби прокуратура, що дала санкцію на це поміщення, виявила б якесь порушення закону.

         12.06.2014 року. Тиждень відходила від пережитого стресу, була у батьків. Слава Богу, що вони є. Приїхала в гуртожиток у Полтаву, шукатиму роботу. Сьогодні снивсь ти і дурдом. Хотіла кинути в тебе двома фонарики. Між ними ще якась штука. Замахувалась. Не могла. Роздивилась: камінь… Тоді снилось, що виходила з якоїсь кімнати в дурдомі через багато дверей. Чорті що. Зустрілась з Олею. Близько восьмої бачила нашу спільну знайому з донькою на зупинці «Велмарта». Начало на 9 подзвонила Віті. Уже в Києві: яка може бути мені допомога?

         13.06.2014 року написала клопотання начальнику Октябрського РВ Терелі, щоб ознайомитись з матеріалами кримінальних проваджень щодо нанесення мені тілесних ушкоджень. Від цього … відповіді прийдеться ждати довго. Як кажуть до нових віників або до другого пришестя.

         14.06.2014 року звернулась на Урядову гарячу лінію, щоб прискорили розгляд справ за моїми заявами і пообурюватись, що по моєму зверненню від 06.05.2014 року відповідь мені надали (навіть не бачила) ще 30.04.2014 року. Найкраще розгляд прискорює мзда, яку мусора люблять як рідну матір.

         16.06.2014 року написала про листа в програму “Гроші”. Побачила по телевізору як журналіст ганявсь за полтавськими лікарями-хабарниками. Вирішила розповісти їм про те як 05.02.2014 року зі мною попрацювали полтавські лікарі-психіатри. Але відповіді з прогами не дочекалась.

         18.06.2014 року славнозвісний Яцун С.М. прислав мені ще одну відписку по моєму дзвінку на Урядову гарячу лінію.

         23.06.2014 року відправила рекомендованого листа Авакову. Мабуть прийде чергова відписка. Забігаючи наперед, так і сталось. І прислав мені її знову Яцун С.М. Чому мого брата мобілізували, а це падло сидить у кабінеті і строчить дибільні відписки?

         23.06.2014 року подала скарги на неправомірні дії міліції до Київської прокуратури м. Полтави та начальника УМВС України в Полтавській області:

Я мешкаю за вказаною адресою. 06.05.2014 року, ще не було шостої ранку, в кімнаті гуртожитку, де я проживаю, пролунав стукіт і коли я відкрила двері то побачила слідчого Київського РВ Сипко Г.М. й дільничного Загребельного Є.Л. На мої запитання: що сталося ? Чому ви грюкаєте ? слідча відповіла: вони прибули з тим, щоб змусити мене негайно поїхати з ними до м. Дніпропетровська для проведення медичного обстеження. Я зауважила, що як пояснив мені адвокат Матвієць В.М., процедура виконання ухвали суду не передбачає застосування до мене примусу. Вдома перебувала, бо ще почувалась слабкою після перенесеного ГРЗ (25.04.2014р. я зверталась в поліклініку і про це тоді слідчу Сипко Г.М. повідомляла), а умови утримання підозрюваних у відділенні №15 Дніпропетровської психлікарні з посиленим наглядом, як пояснив мені адвокат, дуже суворі. Якщо міліція хоче негайно примусово виконати ухвалу суду, то мені повинні надати відповідний документ про примусовий привід до психлікарні й медичне обстеження. Слідча сказала, що в неї немає ухвали про примусовий привід, я сказала, що значить у неї немає законних підстав так діяти, а тому я відмовляюся виконати її команду. Однак на вказаних працівників міліції це не вплинуло. Навпаки, Сипко Г.М. заявила, що вони викличуть наряд міліції так як я не виконую законних вимог працівників міліції. Тож між нами виникла суперечка.

Я вимушена була телефонувати адвокату Дербеньову О.В., пояснила обставини і вимоги працівників міліції. Він пояснив слідчій Сипко Г.М.: за відсутності рішення суду про примусове направлення на обстеження дії працівників міліції є незаконними. Однак навіть пояснення адвоката не вплинуло на працівників міліції й вони продовжили свої незаконні, протиправні дії. Тож я вимушена була телефонувати на урядову гарячу лінію за телефоном 0800507309, а також правозахиснику Стучіловій А. Слідча Сипко Г.М. хапала мене за руки, разом із Загребельний Є.Л. намагалися випхати мене з кімнати.

Невдовзі на місце події прибули два працівники міліції, а потім чоловік, який представився першим заступником начальника Київського РВ, начальником слідчого відділу Гавриленком О.М. Однак посвідчення працівника міліції він не показав. Останній також став наполягати на виконанні вимог слідчого, з криком заявив, що зараз навіть на кладовищі місце не нададуть безкоштовно і якщо я за 5 хвилин не зберусь, то він одягне на мене наручники і мене повезуть у халаті.

При цьому усі працівники міліції говорили підвищеним тоном, фактично кричали й погрожували застосуванням фізичної сили. Тож за вказаних обставин відчуваючи моральний, психологічний тиск та погрози я вимушена була зібрати речі, сісти до авто і поїхати до м. Дніпропетровська.

Підтвердити неправомірні дії працівників міліції можуть мешканці гуртожитку: Литвиненко В. й Ґава Т., які мешкають у кім. № 14 і 15, а також адвокат Дербеньов О.В. та правозахисник Стучилова А.

Зважаючи на викладене прошу провести перевірку вказаних обставин на предмет відповідності дій працівників міліції вимогам Закону « Про міліцію» й КПК та, в разі виявлення обставин, порушити щодо них кримінальну справу. Копію винесеної Постанови прошу направити на мою адресу.

         Пішла на прийом до начальника слідчого відділу Октябрського РВ. Просила розслідувати факт фальсифікації заяви від 22.08.2013 року, яку ти на мене подав до Полтавського психоневрологічного диспансеру. З проханням опитати тих, хто підписавсь. Попросила зобовязати слідчого видати мені направлення на проходження додаткової СМЕ по дефекту, що залишивсь на носі після переломів.

         24.06.2014 року звернулась із клопотанням про додаткову СМЕ до прокуратури Октябрського району м. Полтави.

         26.06.2014 року прийшла відповідь від Яцуна С.М., що ніяких клопотань про проходження СМЕ до слідчого не надходило. Не тільки в цьому місяці, а ще з лютого подавала такі клопотання (у двох екземплярах). Чи Яцуну С.М. повилазило?

         27.06.2014 року після 4 днів стажування на «Новій пошті» мене викликали в коридор і заявили, що на роботу мене не візьмуть, бо в мене проблеми з законом. У «Сільпо» управляючий повідомив, що через місяць після мого звільнення з Київського РВ на мене був поданий запит в центральний офіс в Дніпропетровську для отримання характеристики. Ймовірно візьмуть назад на роботу, але тільки після того як буде закрито кримінальне провадження. Подала ще одне клопотання до Октябрського РВ по розгляду кримінальних проваджень по факту нанесення мені тілесних ушкоджень з проханням видати направлення на додаткову СМЕ.