Як після народження другої дитини Романчуки почали обустроювать Алінину квартиру

Сьогодні вийшла на зупинку від твоєї роботи. Їде тролейбус до ГРЛ, на Браїлки. Я сіла. Бачу Алінина квартира, в якій ти живеш, здалеку біліє. Підійшла ближче – утеплили. 30 білих блоків. З чого вони? Щоб вона та квартира згоріла, разом з усім добром. Біля під’їзду стоїть машина, якою ти їздиш. Через хвилин 30 відкрилось вікно на кухні. Стояла, стояла – розвернулась і пішла. Іду і думаю, чого я така спокійна. Даже здо не бере, може я радуюсь за кохану людину? Що в нього все так харашо. Думаю: не хвилюються тільки дураки і покійники. Я не покійниця, значить я дура. Пішла на безкоштовний експрес. 18.55. Під’їхала до «Екватора» машина Гетала з «Соти». Я сіла в автобус, бачу з машини вийшов Іван Гетало з жінкою і дочкою.

Подзвонила увечері до твого друга. Цікаво, чи як завжди висвітиться «абонент занят»? Так і сталось. Подзвонила «в дом чужой». Цікаво, чого ти там живеш, в чужому домі, половинка моя…(це сарказм). Ти не дзвониш і не приходиш. Боже, який жах, я тобі не нужна. Ідеш увечері і балакаєш по телефону, мабуть з тією жінкою. Я мабуть мазохіста, що пишу про це. Я не хочу згадувать, бо ніяких стосунків у нас з тобою не складається. Я в шоці з того як я прожила ці роки: 2006-2010. Що мені перед тобою на  коліна впасти, щоб ти на мене не плював і не бив мене? Господи, чого я така родилась, не така як треба коханій людині. Тепер жалуюсь ноутбукові. Не знаю як мріяти. Як можна мріяти, якщо я люблю, але я не підходжу під формат того, кого любить моє серденько? Я даже боюсь зайти з ним в туалет, бо я вже раз заходило – зайнялась любов’ю з кафельним углом після струсу… А ти мене не хочеш брати. А время йде. Кохану людину імєєт Аліна, щоб її голубі очі згнили. Сходжу, сходжу з ума і ніяк не зійду – мабуть його в мене нема. Мене ще одне в мені дивує, чого і за що я себе так не люблю, можна сказать ненавиджу себе? Коханий назвав мене уродкою, дибілкою, уйобищем, (дівчата з ринку сказали, що він для мене замовов пісню «чучундра» – я понімаю, що вони приколюються…), і мої ровесниці вже давно мають дітей… Я так устаю від цих думок. Пора спать. І вночі кошмари сняться про тебе, що ти з тією жінкою, даже у сні ти до мене сам не йдеш, все з сімєю. Ти казав: «Чого ти лізеш у мою сімю?», а ти, коханий мій, чого лізеш мені в піську з радіостанцією «Руске радіо України»? Ти переказував: «А ти мені даєш?», а ти, коханий мій, до мене йдеш? Казали ж твоєї рідні, щоб я шукала собі пару по своєму уму, натякаючи на мій несовєршенний розум. Казала на мене твоя бабуся, що я дура набита, а я думаю, шо я дура, йобана по голові. Оце пишу і думаю, чого я так на себе. Я – Боже творіння і Господь дав мені все гармонічне: і розум, і тіло, і душу, і серце. А тому я зараз прошу у себе пробачення за погані слова, що я на себе думала. Я ж  не свята, бо проклинаю Аліну Романчук і її від тебе дітей, проклинаю чужу кров, яка забрала в мене, тебе, моя душа, моя любов. Мати твоя казала: «Не ходи за ним, не роби капості – і буде тобі щастя, що ти про нього й не мріяла» (це було правда до народження Аліною другої дитини). Сашко Ромахін почув, як погано я відзиваюсь про Аліну і ваших дітей і сказав: «Щоб ти ніколи не родила».

20.08.2011. 15.31. Я не знаю, що зі мною таке – може я правда зійшла з ума. Я їхала до тебе на роботу у кільцевому траліку і думала, що ти оставсь з тією жінкою. Я її кляла. Ще й радіо те грало, звучала пісня Потапа і Насті Каменських «Почему молчишь». Кошмар, як криша їде. Прийшла, дивлюсь – свєт за шторкою не горить. Пішла на зупинку. А може ти приїдеш? Пів на десяту. Глянула – мелькнула машина, така як ти їздеш. Я пішла назад, правда – та машина, з номерами 94880. Значить ти тільки шо приїхав – і я тебе пропустила! Пішла. Дімка, співробітник, стоїть, відхилив шторку – з тобою розмовляє, я аж тебе побачила, а він взяв і зашторив. Помню колись я так прийшла і стояла дивилась, бо шторка була відхилена, Дімка це бачив і нічого не робив. І я так скількись хвилин стояла, а тоді він підійшов і зашторив. Що зі мною робиться, я даже не обрадувалась. Ти знаєш, я рішила, що як тебе не побачу, то поїду на Браїлки і стоятиму під її вікнами. А ти приїхав на роботу. Я пішла в магазинчик «Штори», вибрала додому мамі штори – вона заказувала. А тоді, думаю, мо ти виходитимеш, а я з тими шторами. Поїхала – відвезла, переоділась у плаття. Приїхала, а Люба, продавець з сусіднього магазину, каже мені, чого я ті штори не оставила біля них. Сказала мені, що й ти виходив. Блін. Стою, бачу ти щось там за шторкою робиш. Такі думки в мене негарні і невеселі. Підходить Сашко з «Соти», підводить якогось хлопця і дівчину до мене. Хлопця мені женихає. А я кажу: «Коли мене ваш інженер виїбе, який телефони ремонтірує,  ти мені ставив «маленькую дєвочку», а я вже не маленька, а старенька». «Женіха» зразу «вітром здуло». Сашко каже дівчині: «Бачиш, я людей вожу як в зоопарк на мартишку подивитись». Я його обезьянкою обізвала. Кепсько мені на душі. Стою, дивлюсь, іде Таня, однокурсниця, з маленькою дівчинкою. Стала привіталась, розказала про себе, а я їй про себе. Бачу – ти ходиш по магазину. Стою з Танею навпроти дверей, а ти збираєшся виходити. Ти ж її дожен помнити, вона з Людою Одай дружила, а ти ж общавсь з нею. Як ти виходиш, я звертаюсь до тебе: «Вова, поздоровайся з бившими знакомими». Ти «задер носа» і пішов. Повертаюсь – ти відходиш від кіоска з цигарками. Куди ж ти пішов: в туалет чи до машини. Не успіла – побачила тільки як ти проїхав на машині. Сиділа на зупинці, і якось так почала уявляти те, як я торкаюсь до тебе губами: до щоки, біля вуха. Як би насправді. Приємне  відчуття. Що може зробити з людиною фантазія? «Фантазия може сыграть злую шутку», як ти казав. А ти, Володя, і твої знайомі на радіостанції «Руске радіо України», сигралі злу шутку зі мною. Так сказать, рішили, дєвочку «ощасливити» – відправити в дурдом, щоб не мішала людям їбаться. Зла ігра взрослих дядєй, розщитана на дурдом. Чого вони перед початком «цієї гри» самі там не провірились? Експеремент на психіці людини в реальних умовах, без її згоди. Думаю, в кримінальному законодавстві ще немає такої статті… Своїм би кровним зробили такий «подарунок»…

16.00. Ти зараз у Аліниній квартирі, а я сиджу в гуртожитку одна, а люди шоу-бізнеса прокручують попсу. Чи так вже й харашо? Дєвочка, дєвочка, ти довго будеш писать? – упрьок самій собі. Одного разу ти мені приснивсь: «Ти приходь до мене частіше» – казав. Я хочу тобі написати, щоб ти зрозумів мої почуття. Щоб ти жив зі мною, а не з нею. Я стільки років сама! Мені тяжко одній, більше морально. А ти хоч би разочок обняв, поцілував, приласкав мене. Відпустити. Як відпустити? Я все время про тебе думаю. Мій, мій коханий. Моє сонечко. З ума сходжу. А підійти боюсь. Я даже бачу, як в тебе «руки чухаються», щоб мене вдарити, зробити мені боляче, принизити…Ти мене так «приласкав», що будь прокляті твої з Аліною діти – така я зла на тебе. А мене так і тягне до тебе. Через те, що надіюсь, що ти порядний чоловік, що даром би, «для приколу» не звертавсь би на те радіо. Що ніжність, яку я бачила в твоїх очах до мене, ти тримаєш для нас двох, а не для інших… Хоч толку з мого стояння – хіба ти зі мною їдеш додому, хіба до мене ти щовечора повертаєшся? Ні, в її квартиру, до її пизди, щоб робити їй  дітей. А я? Хіба я не вправі народжувати дітей від тебе, від любимого чоловіка, який «обнадіяв» мене через пісні і передачі на радіостанції «Руске радіо України»? Хіба я не вправі розщитувати на допомогу від радіостанції, яка вмішалась в моє особисте і з історії про наші стосунки, мала фінансовий прибуток? Мільйони слухають радіо, стільки свідків і я нічого не можу доказати, бо імена не називались…