Я в тебе закохалась

Перший курс, 2002, другий семестр, перед літньою сесією на екзамен з матаналізу розбираю теорему Дарбу. Дівчата з 521 кімнати казали, що її доведення легке. Хід доведення мені незрозумілий. Вирішила сходити в туалет. В коридорі гуртожитку темно. Звернула увагу, що під стінкою справа від 522 сидить молодий чоловік, курить. Нормальної статури, навіть худий, чорнявий. Чогось подумала – ніколи в нього не закохаюсь.

Скільки разів потім бачила тебе – все врізалось у пам’ять. Пам’ятаю, чергувала по гуртожитку. Чогось увечері потрібна була староста 4 поверху, навіть ні в кого було про неї спитать. Я заглянула в умивальники на четвертому поверсі, там умивавсь молодий мужчина, питаю в нього про старосту поверха. Ще подумала: …навіть плечі волосаті. Це був ти.

Бачила тебе в місті у білій рубашці з короткими рукавами. Я на тебе звернула увагу. Мабуть, ти вийшов гуляти

Літня практика після першого курсу, миємо панелі на четвертому поверсі, біля дверей. Побачила тебе, як ти зайшов на поверх і йдеш по коридору. Який ти гарний… Як би я хотіла, щоб ти звернув на мене увагу, обізвавсь.

Спускаюся з п’ятого на четвертий поверх. Відчуваю погляд у спину, хтось швидко позаду мене спускається по сходах. Я зразу  здогадалась, що ти. На мені “сєтка”. Через неї, мабуть, можна побачити всі родимки на моїй спині.

Піднімаюсь на п’ятий поверх, ти спускаєшся, дивимося в очі одне одному. Забігаю в кімнату – до дзеркала, чи гарно мені в салатовій блузці чи могла тобі сподобатись?

Ти ідеш по коридору п’ятого поверху. Несеш червону троянду, мабуть Юлі з 503. Вона дуже симпатична дівчина, струнка, смуглява, у неї темні очі і кирпатий ніс. Може я їй заздрю? Мабуть.

Зайшов у гості мій однокласник Олег. Ми сіли біля вікна прохідної гуртожитку. Він мені щось дотепно розповідає, я сміюсь. Двері в гуртожиток відкриваються. Попереду заходить Юля, метрів за 5 – ти. Як з побачення. Вона  красива і струнка. На ній облягаюча водолазка, без рукавів, біла, з абстрактним візерунком болотного кольору. Ти так дивишся на її ніжки – ясно, що на думці.

Знову зустріла тебе на сходах нашого гуртожитку. Дивимось одне одному в очі.

Дорога до дому, в автобусі розмовляю з одногрупницею Оксаною, бачу тебе. Значить нам по дорозі. Дізнаюсь пізніше, що Оксана родом з Чайківщини Оржицького району, твоя землячка.

Іду по сходах з четвертого на третій поверх. Ти піднімаєшся на четвертий поверх. Знову дивимось в очі одне одному. Ти киваєш мені головою на знак вітання.  Я так загордилась, так зраділа твоїй увазі.  Опускаю очі і лівою рукою заправляю волосся за вухо. І думаю: як по-дурному я себе веду…чого я не кивнула у відповідь? Ти ж мені так сподобався!

Стою  в університеті біля 237 аудиторії, відкриваю трохи двері – там хтось веде пару – закриваю. Через мить двері відчиняються – визираєш ти. Дивимося одне одному в очі. Мені аж незручно.

Ранок в гуртожитку, сиджу, чекаю свою чергу в душ. Ти підійшов і сів зліва. Дивишся у вікно. Я боком скосила очі, глянула на тебе: який ти гарний. Сиджу. Щось у горлі застряло. Незручно стало, як задерев’яніла. Що він про мене думає? Моя черга іти в душ. Слава Богу! Це більше зі мною ніколи не повториться. Я себе не розумію.

Сусідка Галя з 522 постукала у двері, питає хліба. Я знаю, що за дверима біля неї стоїш ти… Галя: «У нас такий гость, що без хліба не їсть». У мене був окраєць чорного хліба – подаю його Галі, а сама не показуюсь, бо на моїй голові як після вибуху на макаронній фабриці. Незручно в такому вигляді потрапити тобі на очі.

Галі ти подобаєшся, а вона тобі, мабуть, ні. Не так вона, як її голос. Я одного разу спостерегла твоє невдоволення її голосом. Зато Галя дружить з Юлею з 503.

В один з вечорів з одногрупницею і сусідкою Аліною заносимо на поверх сумку з продуктами. Позаду нас піднімаєшся ти. Щось намагаюсь веселе Аліні розповісти, а голос у мене застуджений і хрипить.

Третій курс. Спускаюсь по сходах в університеті, ти піднімаєшся. Дивлюсь тобі в очі, а ти мені. Негарно так витріщатись на людей, опускаю очі. Потім піднімаю голову, дивлюсь як ти піднімаєшся по сходах – який ти гарний…

Стою поблизу розкладу – повинні принести мій зошит. Народ як вимер. Звідкись з’являєшся ти.  Який ти красивий мужчина! – енергійний, швидкий. Твій піджачок тобі дуже пасує. Я ще подумала: чи є в тебе дівчина і яка? Відповідь отримала дуже скоро. Приїхала з дому, несу в гуртожиток сумку з продуктами. Ти ідеш з своєю дівчиною. Вона блондинка, з довгим фарбованим волоссям, як золотоволоска – ти вмієш вибирати.  То  Юля, то ця дівчина – обидві красиві. Я нижча від них зростом і не така симпатична.

Знову бачила як ти заходив у гуртожиток з блондинкою. Без коментарів.

116 аудиторія. Фізика. Лекції, дві підряд. На мені новий чорний костюм, купила його недавно на центральному ринку. Пишу лекцію, думаю про фізику. Раптом думки про нас…у мене така яскрава уява…наче ми з тобою в цій аудиторії на парті займаємось коханням. Я таке відчула! Це словами не передати. Як таке може бути? А на перерві виходжу з аудиторії, а ти в цей момент виходиш з лаборантської, що поруч з 116. Я опускаю очі. Цей костюм мені іде. Я трохи шокована – я тебе відчула!

Спускаюсь вранці по сходах (знову мені в універі щось було треба в таку рань). І тебе бачу..

114, лаборантська. Ніколи так не віталась, а то заходжу і кажу: «Здрастя». Ти за комп’ютером, дивлюсь тобі в потилицю. Слава Богу, є Віталік, знайомий лаборант, стоїть поруч біля тебе. Торкаю його за рукав: «Віталя, пожалуста, найди мені лабораторну…». З твого боку нуль реакції. Цікаво, якби знав, що це хтось інший чи повернув би голову, щоб подивитись.

Одного разу іду до гуртожитку зі старостою групи і сусідкою по кімнаті Калініченко Людою. Ти стоїш біля кафедри фізичного виховання. Люда Калініченко вирішила покрутити задницею перед красивим чоловіком. Ішли майже мовчки, а то раптом вона почала голосно зі мною спілкуватись, сміятись. Боковим зором бачу: ти спішно прощаєшся і ідеш за нами. На мені чорні брюки, а на Люді – облягаюча спідниця. Без коментарів.

Іду в гуртожиток, сама. Раптом думки про тебе. А ось і ти.

Іду з Мішою. Говоримо. Бачу, ти йдеш попереду, ідеш повільно, куриш. Я рада тебе хоч так побачити. Говоримо з Мішею про аспірантуру. Думаю, тобі все чути. Задаю Міші якісь непотрібні запитання на цю тему. Аби про щось говорити, щоб не мовчати…

Сиджу в 523 кімнаті гуртожитку. Дуже хочу тебе побачити. Спускаюсь на четвертий поверх, на якому ти живеш. Назустріч ти. Рада, дуже. Але на тебе не дивлюсь. Ти так само.

Я про тебе думаю, стою перед дзеркалом, почервоніла. Виходжу з кімнати. Ти ідеш з іншої сторони коридору. Я не дивлюсь на тебе, але чую як обличчя моє світиться щастям. Думаю: «Боже, яке щастя. Я його бачу!..»

У той же день, приблизно після 23, потрібна мені була якась книжка. Виходжу з 410 кімнати – 523 дружила з 410.  Із-за книжки на весь коридор вздихаю. Іду коридором – ти йдеш назустріч. Думаю: «Це що? Дубль 2?» Скошую на тебе очі. Чи хоч глянеш? Погляд у тебе в дальній кінець коридору. Куриш. Мені боляче – ти на мене навіть не подививсь!

Заказала Міші диск, він живе, як і ти, на четвертому поверсі. Іду по коридору четвертого поверху. Хтось іде позаду. Десь на середині коридору здогадуюсь чи відчуваю – це ти. Помітила за собою, що почала частіше ходити на четвертий поверх – сподіваюсь тебе бачити.

Ще перед зимовою сесією – батьки купили мені нове пальто, сапожки. Сапожки треба було вшивати, спускаюсь з ними по східцях, хтось позаду спускається. Піднімаю очі через перила. Твій погляд. Прискорюю ходу. Хай навіть у тебе складеться враження, що я хочу втекти. Я не задоволена своєю реакцією і поведінкою, хочеться добряче лайнути себе.

На мені нове пальто, йду з універу пізно, після пар, купила хліб, повільно піднімаюсь по сходах. Сходи на п’ятий поверх. Піднімаю голову. Ти у дверях над сходами. Тільки пофарбували по боках східці. Нахиляю голову. Ти швидко спускаєшся. Піднімаю голову – тебе вже й слід простив. Ноги стали ватні, аж підкошуються. Ну в мене ж і реакція на тебе дурна!

Сиджу на першому поверсі гуртожитку в ленінській кімната. Читаю економіку. Піднялась до себе на поверх. Я відкриваю двері в 523, а ти закриваєш двері в 522. Погляд у тебе гострий, швидкий, здивований. Ти що думаєш, я з небес звалилася? Я тут живу, в одному з тобою гуртожитку! Мені дивна твоя реакція… А скільки мені радості, щастя! Настрій у мене піднявсь на 120%, що я тебе побачила! Пізніше я узнала, що ти тоже жив у 523 кімнаті. Може того в тебе була така реакція?

Ситуація майже аналогічна. Я відкриваю двері, щоб зайти в кімнату, а ти відкриваєш двері, щоб виходити. Жаль і щастя на одну мить.

Ця сесія – кошмар для мене. Я здуріла, інакше це не назвеш. Завтра екзамен з економіки. Увечері розбираю закон спадної віддачі. Хотіла б тебе побачити. Таке відчуття…Іду в ларьок по морозиво. Дивлюсь – вікно в тебе відчинене, мені здалось там хтось стоїть. Чи може бути, щоб ти посваривсь з дівчиною?.. Я б дуже була рада. Про це вікно мені приснивсь сон, ніби з нього випадають хлопці.   І, справді, як ти виселивсь, там поселили хлопців. Я якось заходила на четвертий поверх – бачила.

По екзамену з економіки – «3». При тому, що на всіх семінарах з цього предмету у мене були одні п’ятірки – гарно відповідала.  На екзамені не могла й речення до пуття сказати. Дозакохувалась. Стою в коридорі, когось чекаю. Не стало світла. Ти ідеш по коридору, небритий. Я на тебе дивлюсь – у мене поганий настрій. Ти глянув на мене, бо я стала «серед дороги».

Після екзамену з економіки піднімаюсь з четвертого на п’ятий і повертаю в наш коридор. Ти ідеш по коридору. Змінюємо траєкторії руху. Цікаво, а як ти сприйняв мою появу. Явно тебе не чекала. Ішов… Дивлюсь в очі. Знову небритий…

05.02.2004. Лекція з шкільного курсу математики в 023 аудиторії – думаю про тебе. Боже, як я хочу тебе побачити! Цілу лекцію думаю про тебе. Третя пара електрика, практична в 107. Мабуть вже тебе не побачу. Прочиняю двері. Бачу як іде по коридору Юля, якій ти дарував червону троянду.  Ти пройшов. Подивилась тобі у спину. З жалем закриваю двері. Люда Калініченко щось говорить про те, що я закохалась і виходжу заміж. Це мені мабуть почулося. Не встигаю перепитати. Прочиняються двері – заходиш ти! Ти не дивишся на мене. Я теж стою якось боком. Ти запитуєш щось про те, де Єгорич. Ситуація дивна. Всі стинають плечима – звідки їм знати. Ти стоїш, потім ідеш. Я іду ніби між іншим на те місце, де ти стояв. Як же я себе «накрутила!».

В університеті, між парами. Потік студентів рухається з одного поверху на інший. Я піднімаюсь по сходах на другий поверх. Сьогодні на мені нова дубльонка. Трохи накрутила волосся. Я бачу, як ти спускаєшся і щось дивишся в паперах. Глянув на мене. Погляд м’який, як на дитину. Я відчуваю, що ти дивишся на мене… Боже, ну чого ж я така дитина. Я їду увечері на спортивні заняття з подругою і однокурсницею Микитенко Юлею. Не можу забути той твій погляд. Сиджу у транспорті і думаю про це. Я злюсь на тебе, що в погляді в тебе ставлення до мене як до дитини. Злюсь на себе – як мені себе змінити?