В якому становищі опинилась маленька дівчинка, з якої зробили ідіотку заради шоу-бізнесу і збереження сім’ї

16.05.2012. Лягла пів на 3 ночі. Почав дзвонити серед ночі Влад. Беру трубку і зразу набираю 56-73-60. Хай знають. В 2 ночі подзвонила на 0669540088. «Абонент розмовляє». Тоді взяв слухавку. «Зачєм ти дав мій номер лєвій людині& І досі Вовка мені не оддав телефон…». Снилось, що в мене випали деякі зуби і збоку волосся на голові. Вранці поїхала на 23. Ти приїхав около восьмої. «Вова, привіт. Я оце подумала, тобі трудніше мене обнять і поцілувати, чим заказати радіостанцію?..». 09.09. Дзвонить 0669540088 – погрози і образи. Ще ти вийшов десь після пів 11. Ідеш, говориш по телефону. Біля машини, як ти сідав у кабіну: «Вова, як нащьот мого телефона?». «Пошла нахуй». Ждала тебе, а ти прийшов около 12. З двома пакетами. Товар для магазину. І тебе пригрузили? Ідеш, а я: «Вова, так для чого ти заказував радіо? Скажи». Ти злий до мене. Через якийсь час небо затягло. Був ливень. Я стояла напроти твого вікна біля «Соти». Тоді перебігла навпроти, під магазин одягу. Тільки Дімка через время обізвавсь до Наталі, щоб вона забрала мене до себе в магазин. Наталі «скромно» промовчала. А тобі все рівно. Дощ перестав. Ще пів години постояла. Ти сидиш, не виходиш. Поїхала в гуртожиток, переодяглась. Ти вийшов десь о 16. Біля машини обізвалась: «Вова, як нащьот любві?». Ще й рукою махала, як їхав у машині. Щоб тіпа став і мене взяв. Самій протівно, що я так принижуюсь. Ти швидко й вернувсь. Хвилин 20. Переставив машину на площадку напроти універсаму «Полтава». Вийшов у 17.30. Повернув машину у напрямку Київського шосе. Поїхала першим кільцевим. Думала ще й по дорозі побачу. Думала на Браїлках побачу. Ждала до 19. 18.50 дзвоню на 0669540088. «Алло, придурошная, не звони мне». Не побачила. Постояла та й похала в гуртожиток. Мій вихідний день.

17.05.2012.19.44. Прийшла з «Сільпо» в гуртожиток. Таке чуство, що треба йти з такої роботи як у мене. І чим швидше, тим краще. Сьогодні встала в 6. Поїхала до 13 школи. Ти привіз дочку. Дощ. Вийшов. Дочка бере тебе за руку. Ти достав зонтик, щоб вона йшла під зонтиком. Взяв її портфель. Вона тебе любить. А я значить не люблю? І за руку взяти не можу. Скотина ти, коханий. Це возиш дочку, а вийде Аліна з декрета – возитимеш і дітей і її до школи. Мені, бідній, повезло. Ведеш. «Вова, мені Надя Іванова сказала, що ти мене обманув. А смисл цього обмана?». Виходиш із школи. «Алінині дочки тебе ждуть, а я значить не жду! Мені тільки пісні нужні, а дочки й синочки не нужні! Ти з мене іздіваєшся?». «Здохні». Пішла дорогою. Іду, думаю, що робити. Їхати в гуртожиток чи на 23. Поїхала на 23. Їхала в кільцевому, слухала пісні ще радянських часів: «пусть к вам щастье приходит как к себе домой», «ну что тебе стоит, ведь дело простое, сказать мне: «Я тебя люблю»». Підходжу до «Соти». Думаю: зараз забіжу в «Соту», крикну: «Вова, я тебе люблю!». Якраз і Дімка стоїть біля шторки. А хіба люблю? Оце зараз подумала, що якби любила, то щось би зробила, но такого б не терпіла. Стала біля порогу. Дімка включив музику, щоб було не чути, що я казатиму. Пішов до тебе за шторку. Ти так усміхаєшся, на всю пику. Суки. Сволочі. Раз і вимкнулась електроенергія. «Упс… Вова, я тебе люблю, пішли займатись любов’ю, пішли в туалет…». Дімка: «Ти йобнута? В туалет чєловєка приглашаєш…». Світло ввімкнулось. Прийшла прибиральниця Ліда. Ти відвертаєшся. Прямо як в інституті, коли, як казала моя одногрупниця Аліна, «навєрно він загуляв з своєй дєвушкой. Вона в нього така ізящна, сімпатічна». Питаю в «дєда»: «Дєд», чого мене Вовка не хоче?». «Ти не по адресу обращаєшся – зайді, спросі». «Так мене не пускають». «Так ти ж не пробувала». Дімка вийшов курити. «Діма, чого мене Вова не хоче?». «Да с тобой даже разговарівать нікто нє хочєт…». «Тьоть Ліда спитайте у Вови, чого він не хоче брать свій подарок. Заморочив мені голову через радіостанцію…». Вона не питала, каже: «Так сама в нього й спитаєш». Думала, зайти в «Соту» – для чого устраювать людям цирк? Вийшла Юля. Щось до у неї спитала по поводу її кофтинки. Вона покурила і зайшла. Дощ. Пішла до знайомої. Взяла в неї листок і олівець – написала: «Володя. Чого ти не хочеш брати свій «подарок»? Люда». Віднесла до машини. Поклала у пластиковий футляр з-під своїх карточок. Не жалко. Все рівно старий. Харашо мені послужив. Хай послужить і останній раз. Бо ти ж викинеш. Мабуть. Оце вспомнила як на «Рускому радіо України»: «…качественный дурак прослужит долго…» (для чого? Для вашого шоу?) – в мене тоді склалось враження, що це про мене вони так у насмішку сказли. Козли. Вернулась до «Соти». Дімка вийшов на поріг. Курить. «Діма, а шо в туалеті не можна цим займатись. Чого ж? Мене ж Вовка приглашав…». «Та хто б тебе приглашав!..». «Понятно! Це в мене навєроно тоді шиза стукнула!..». Пішла на зупинку, щоб їхати на роботу у «Сільпо»… А ти шо подзвонити чи приїхати за це все время не можеш?!.

18.05.2012. Вранці хотілось спати. Заставила себе встать пів сьомого. Приїхала до 13 школи 35 хвилин на восьму. Підкрасила губи, вдягла саме дороге своє плаття, хоч від цього я все рівно не стану гарнішою. Хай дивляться. Люди. До чого ти мене довів. Прозівала… прозівала? Ні, їдеш. У дочки заплетена збоку коса із квіточкою. Бідна я, бідна. «Привіт». А ти мовчиш. Більш нічого тобі не казала. Поїхала на 23. Стала напроти твого вікна. Ти на роботі. Сонце падає на годинник на руці. Направила зайчика від нього на твою шторку. Ти вийшов з магазину. Кинувсь до мене. Хіба я від тебе втечу. Вскочила в «Скарбницю». А ти за мною. Я за прилавок. Заховалась за нову дівчину-продавця. Ти: «Хай вийде…». «Ні, я не буду виходити». Хіба в твоїй поведінці було що ніжне до мене чи хіба тобою рухали теплі почуття до мене. Точно, ні. Ти вийшов, а мене виставили на вулицю. Віка: «Сама винна». Якийсь страшний маленький загорілий мужичок побачив мене і почав кричати, що мені треба за таке розбити голову об мусорку. «Ще подивимось, кому треба об шо розбити голову….». Вийшов Дімка. Щось почав виступать. Кажу: «У вас тоже діти є… мабуть, нада другий раз їхати на «Руске радіо»!…». Пішла. Обійшла будівлю. Зайшла з іншої сторони, стала біля стенду «Фото». Постояла. «Дєд» ішов. Нада ж було його зачепить: «Дєд», скажи, який ґедзь Вовку укусив». В процесі діалогу «дєд» видав: «Він сказав, раз вона тобі нравиться, то й занімайся нею (в тому смислі, щоб «дєд» зайнявсь моїм сексуальним образованієм)». Час від часу не тільки приємні моменти у ставленні «коханої людини», яка не хоче займатись зі мною сексом. (Чого тоді на радіостанції назвали тебе для мене «коханою людиною»?) Це дуже принизливо. Прийшла тьоть Ліда. Так я їй за її супруга розказала, які «дєд» мені пропозиції робив. Тільки толку. Кажу: «Спитайте Вову, може мені піти, як я його злю?». Вона вийшла, каже: «Мовчить». Години о 10 ти вийшов. «Для чого ж ти радіостанцію заказував, а тепер так на мене кидаєшся?..». Пішов до машини. І я пішла, тільки другою дорогою. Подивилась, як ти поїхав. У невідомому для мене напрямку. Поїхала і я. На нелюбиму роботу. Вийшла аж у 20.00. Набрала 56-73-60. Тоді ввечері ще скількись набирала. Набрала 0669540088. Перший раз – «абонент занят», другий раз взяли трубку. Чоловік відповідав жінці: «…нєт, тєбє нєльзя…». Чую жіночий голос. Поклали слухавку. Та пішов ти. Кохана людина живе поруч. Але дуже зайнята – виховує дітей з іншою…

19.05.2012. Проснулась може в 5. 11 хвилин на 8 подзвонили батьки. Батько сказав, щоб протягом 4 днів приїхала і привезла йому ліки. Йому не дали пенсію. А як не получиться, то щоб передзвонила. Лежала, дрімала до пів 10. Рішила поїхати на 23. Приїхала десь начало 12. Обійшла базар – машини немає. Заглянула під шторку на місце, де ти ремонтуєш телефони – нічого не побачила. Лампа на паяльній станції не світиться через шторку – значить тебе тут немає. Оставсь у Аліни. «Весело». Увечері на роботі, сиділа біля стажора, а охраннік, підійшовши зі спини, різко торкнувсь ребер. Я аж підскочила. Груди перед критичними днями уже кілька місяців болять. Кажу йому, що от він чоловік і не понімає, що зробив мені больно. А тут якраз на касі скупляється чоловік – обличчя знайоме. Участковий з Браїлок Євген Леонідович. А мене як чорт дьорнув: «Саша, підійди я тобі на вушко щось скажу: у мене критичні дні і груди болять». Вроді й на вухо, а участковий дивиться на мене і засміявсь. Мабуть пригадав мені тебе. А мені пригадалось, як міліціонери заходили в «Святковий» і сміялись так, що це й завідуюча замітила. Назвала мене позорищем і з роботи попросила. Аж інтересно, «кохана людина» замовила радіостанцію для уродки, щоб з неї всі сміялись. Хоча немає тут нічого інтересного. Так хочу з тобою сім’ю, Володя, і трьох синочків від тебе. Про це можна хіба в Бога просити. Але як так гнала на Нього через Аліну і твоїх з нею дітей, що, мабуть, Він на мене дуже розгнівавсь. 20.05.2012. Снилось ніби я прийшла туди, де ти живеш. Ніби Аліна відкрила салон краси на дому для себе, качається на спеціальному тренажері і має дуже сексуальну фігуру. Як ти снивсь вже не помню. Батько мій снивсь, дім батьків, якийсь, мабуть мій, гуртожиток. Сьогодні пішла на роботу на 9, вставши у 8 ранку. Проснулась може в 5 чи 6. Набираю 56-73-60. Я не отдаю отчьот собі в тому для чого я це роблю. Щоб ти про мене помнив? Щоб ми помирились? Щоб ти до мене прийшов? Хоч раз. А ти не йдеш і не дзвониш. А я як божевільна надіюсь. Якби подобалась, то ти б зі мною був. А ти… І чого тоді я про тебе думаю?.. Після роботи в «Сільпо» виходжу. Іду під аркою ТРЦ. Згадую як тебе бачила. Як ти йдеш у своїх світлих брюках і світлій футболці. Поїхала на Браїлки. По дорозі зустріла Тому з сусіднього будинку на Нєстєрова 18/1. Пішла з нею. Несла їй розсаду помідорів. Тоді пішла від неї під Алінині вікна. А вони зачинені, бо сонце. Може година 7 вечора, а сонце добре гріє. На своєму городі сусідка з будинку, в якому ти живеш. Сказала, що сьогодні тебе не бачила. Мимо на стадіон ішла її дочка з внучкою. Трохи побула біля сусідки – може ти мене з вікна побачиш? Тоді згадала про Тому. Вона вже й розсаду посадила. Пригласила мене на лавочку. Трохи біля неї посиділа. Тоді думаю – щось не те воно. Треба вже йти. Тома: «Та йди ти (нахуй) Людка…». По дорозі зустріла ще одного сусіда. Він: «Не виходить?.. так покричи… чи піди в двері постукай…». Пішла до «Велмарту». На зупинці побачила Настю, колишню спіробітницю з налогової. Вона вже з животиком. Згадала Сашку, дочку водія налогової м. Полтави. Колись давно бачила її на ринку Алмазний з животом. Бач і Настя скоро родить. І вона вже давно не оператор, а інспектор. Тільки у мене все не слава Богу. Через любов до чоловіка, який мене не хоче, через приколи і пісні на «Рускому радіо України»,  які нічого доброго в моє життя не принесли. Я оказалась козлом отпущенія для себе самої. Чого я не можу бути з людиною, яку люблю? Що зі мною для тебе не так, що ти мене не хочеш, Вова? Чого ти тоді, як мені ще не виповнилось і 25, написав, що скоріше повісишся, ніж будеш зі мною спати чи говорити? Для чого тоді звертавсь до знайомих на радіостанцію, де твоя логіка?

21.05.2012. Проснулась ще не було чотирьох. Набрала 56-73-60. Лежала до 5. Встала. Приготувала сніданок, спекла бісквіт. Поприбирала, покупалась. Поїхала на 23. Ти ще не на роботі. А я думала, що опізнилась. Пішла глянути – може ти приїхав. Дивлюсь – стоїть машина. Чи я її з дороги не побачила. Пішла до «Соти». Тьотя Ліда, що торгує сємєчками, сказала мені, що ти тільки прийшов, а двері були закриті. Розвернувсь і пішов. Ти пішов каву брати? Іде Сашко: «Саша, а де Вова?». «Пішла нахуй, отстань од мене». «Пішла б, якби ви мені не пісні заказували… чи то один заказував, а ти за руки держав… а були нормальними…». Стала, стою. Дивлюсь – ти йдеш. Точно каву взяв. Ти підходиш, а в мені так і хочеться сказати: «Вова, я хочу нахуй». Кажу: «Вова, привіт. Вова!». А ти ноль на масу. Сашка іде – ти з нею поздоровавсь. Продавщиця з кіоска «Печіва» (як його обізвали в постанові менти)  сказала, що ти затяганий і погано одітий. Взяла з собою три куски бісквіта. Тобі б до кави. Сашка пила каву. Запропонувал їй один. Другий сама з’їла. Третій віддала прибиральниці тьоті Ліді. Ото тільки  побачила, що ти зігнувсь на стільці, мабуть дививсь у телефон. Цікаво дививсь – зігнувсь аж до ніг. Жалко тебе дуже. А ти ж до мене не хочеш іти – як же тебе жаліти. Кидаєшся на мене. Вийшов десь 12 хвилин на 11. Я вже думала, що ти не вийдеш. Бачила твого знакомого чи то кума, який мені дулі тикав. Може й добре, що він бачив, як я до тебе під шторку заглядала. Мені на 11 на роботу. Спасіба Богу. Дійшла з тобою до машини: «Чого ж ти Вова мені й привіт не кажеш? Ти ж мені друг?». Так і хотілось сказать: чи ти мені недруг? Інтересно, куди ти вже стільки разів підряд їздиш після 10. Раніше вроді ти в 10 ніколи ніде не йшов. Хоч правда, раніше ти й приходив на 9, а йшов десь в 11. Все закономірно. А до мене ти ніколи так не прийдеш. Та це жах, як мені повезло. Після роботи, після 20 поїхала на Нєстєрова. Вікна закриті. Дзвонила на 56-73-60. Время йде. Втрачається смисл. Мені, глупій, його бракує. Приїхала в гуртожиток. Дивлюсь на себе в дзеркало – до чого довели мене люди шоу-бізнесу. Ще й шрам над губою ти мені зробив для прикрості, мабуть, щоб я почувалась щасливішою.

23.05.2012. 18.41.22.05.2012. Приїхала вранці на 23. Ти прийшов, а двері зачинені. На мене не звертаєш уваги. Що я кажу тобі однаково?  Пішов на площу ринку, бо побачив Сашка. Так вам весело. Удвох. Іду за вами і думаю, що Сашко мені колись казав: «Вона (Алина) симпатычнее, чем ты». «Хлопці, Аліна симпатичніша, ніж я?» – подумала, а не сказала. Я й так почуваю себе принижено. А що ж мені робити, як це правда, а мені потрібен коханий, який «замовив для мене радіостанцію»? Такий брєд получається. Пішла від «Соти» пів на 10. Думаю, я до 10 вернусь, а ти ж обично в 10 уходиш. Прийшла без 15, а машини і тебе вже немає. Прождала мабуть до начала 12. Схопила твій погляд. Жалко тебе, коханого, що ти такий худий і забіганий. Стою, обізвавсь який мужчинка під 50. Де він і взявсь? Чого я почала йому щось розказувать. А він каже: «Так іди до мене». «От лихо, ще й до вас іти». Костя з «Соти» виходив. Та й що мені до його думки про мене? Стала біля вікна, глянула, як ти щось дивишся на екрані монітора. Розвернулась і пішла. Приїхала до батьків. А вранці пополола грядки з мамою, приготувала їсти, скупалась і батько відвіз мене на автобус. В’їхала в Полтаву десь в 13.28. Яке мені це місто чуже. Чого я сюди їду? Ніхто мене тут не чекає. Даже «половинка моя» став чоловіком іншій. Так якось неприємно на душі стало, як подумала про квартиру Аліни. Серце аж двічі заболіло. Чи я тебе Вова оставила чи ти мене? Поїхала в гуртожиток. Даже охоти немає їхати до тебе. Поїхала. На 23 прийшла може в 15.39. Глянула – машина вроді стоїть. Ще й подумала, а ти ж можеш, як я піду до «Соти», вже вийти й поїхати, ще й розминемось. Підійшла – тебе немає. Боже, прозівала. Стояла машина, а вже не стоїть. Поповнила брату інтернет, вернулась до магазину. Може,  ти прийдеш. Ні. Часа в 5 поїхала на Браїлки. Стала під вікнами – дзвоню на 56-73-60. Стала під під’їздом. Постояла, пішла до «Велмарта». 19.05 – проїхалась у безкоштовному експресі. А мій час – безкоштовний?! Ми з тобою зовсім різні люди. Так приколюватись…

24.05.2012. 21.06. Встала ще не було й пів на шосту. В сім вийшла – поїхала до 13 школи. Прождала до 8 години. Уже рішила йти, трохи відійшла. Повернула голову – побачила тебе за рулем машини. В роті цигарка. Ти мене бачив. Машину й не подумав зупиняти. А бачив же мене біля дороги. Пішла на зупинку. Як я не хочу їхати на роботу в «Сільпо». Я її ненавиджу. Відсиділа 8 годин за касою. Вийшла начало 7 вечора. Вітер. Пішла в гуртожиток. Лягла й задрімала. Встала в 9. Все рівно в квартиру до Аліни я не піду. Наїбали «друзі» на роки. На радіо немає сенсу другий раз звертатись – відморозяться. Іщу «винуватих». Сама винна? Гидко на душі. Від втрачених років. Від ставлення «любимого», точніше від його ігнору і байдужості. Алінин час мій коханий цінить. Мій, на жаль, ні. Їй требе дітей народжувати, а мені ні. Треба ж було так попасти – рішили «добрі дяді» на моїй історії заробити грошенят, зробити шоу. А я сиджу вже другий місяць сама в кімнаті гуртожитку. Коментар про те, що було б куди повертатись, який прозвучав кілька років тому на «Рускому радіо України», явно нещирий. Як образливо. В гуртожитку, жіночому, живуть і чоловіки. А «наш герой» іде до «папіних дочок» в однокімнатну квартиру Аліни. Квартира і гуртожиток – різні речі. Але  ж і гуртожиток є місцем проживання.  Цікаво, скинулись би співаки, які оспівували розвиток стосунків у трикутнику «Аліна – Вова – Люда» на однокімнатну квартиру для двох останніх чи відморозились би як Надя Іванова: ми не знаємо «твого» Вови, «кто-то хочет сохранить семью»?..  А для чого ж було робити цирк із моїх почуттів? Подарували б житло – і  було б куди повертатись. А то для чого тоді було й піднімати тему про мою в тебе закоханість? Безцеремонно лізуть у особисте життя, а отримавши з цього вигоду «херять», прикриваючись високими моральними принципами збереження «ячейки общества». Ти скориставсь можливістю під’їбнуть «закохану».

25.05.2012. Вранці проснулась і не знала чи їхати до тебе на 23 чи ні. Підрахувала, що ти, мабуть, приїдеш десь пів на 9. Машина вже стоїть. Підійшла до «Соти». Ти пішов якраз до себе за шторку. Стала біля порогу. Світла в магазині немає. Кажу до Діми, що Вова міг би до мене вийти, поговорити зі мною. Діма почав на мене кричати. Називати обез’яною, мавпою. Сказав, що я охрєнєла. Кажу: «Це ви охрєнєли. Записати оце і прокрутити по радіо чи інтернету». Дімка вийшов і підійшовши до мене, штовхнув на асфальт. Ударилась ліктем. Сказав, що як буду заходити в магазин «кукурікати», то вийде і дасть мені по морді. А поведінку свою пояснив тим, що я стала на поріг магазину. Стала напроти «Соти». Ти вийшов. В руках  зонтик. Пішов до машини. Я пішла за тобою. Сказала тобі в спину, маючи на увазі Діму з магазину: «Таких як ви сук нада з автомата розстрілювать». Хтось мені, мабуть, щось сказав. Іду, дивлюсь на твою худу поставу. Жалко, що ти такий став. «Мілий муж об’єлся груш, живе с з другою, а «Руске радіо» мене не захищає!..». Підійшов до машини. Відкрив ззаді багажник, поклав зонтик. «Вова, коли ти мене забереш?». «Пошла нахуй!». «Та я не знаю даже що це таке!». «І слава Богу!». Ти ідеш, я відступаю. Може придумаєш мене побити. Ти бачиш, як я тебе боюсь і не можу від тебе очей відвести. «Що ж тут хорошого в 30 год не знати, що це таке!». Ти пішов до «Соти». Стала перед дверима. Лікоть болить. Розстебнула рукав, глянула. Даже через вітровку і водолазку лікоть був забитий до крові. Постояла, пішла на опорний пункт. Там нікого немає. Поїхала в Октябрський. Передзвонила на роботу, сказала що в мене виникли проблеми, і я запізнюсь на роботу. Прийняли в мене заяву, дали направлення на СМЕ. На «любиму роботу» прийшла на кілька хвилин пізніше. Просиділа 8 годин в «Сільпо». Вийшла і не поїхала на Нєстєрова. Пожаліла час і ноги. Все рівно в квартиру я не піду до Аліни. Дзвонити чи не дзвонити на 56-73-60?  Правильно чи ні, один Бог відає. Може хоч чуєш, що мені не однаково, що ти з нею живеш.

26.05.2012. Вночі не спала з часу до трьох. Вранці поїхала на 23. Простояла з 8 до 9 – немає. Пішла до «Соти». Немає. Субота. Ти оставсь на Браїлках? Прийшла на Нєстєрова. Вікно на кухні квартири не закрите ролетами. Підійшла до під’їзду. Три мужчини щось копають лопатами. Один з них до мене обізвавсь. Поздоровавсь, спитав чи я прийшла помагати. Кажу: «Як ви мені поможете, то і я вам поможу. Можете позвати чоловіка з 87 квартири?» Відповів, що Володимир йому говорив, що в мене безотвєтна любов і що я його переслідую. Сказав, що він прєдсєдатєль цього дома. Сказав, що вчора ти поїхав із жінкою і двома дітьми у село. Кажу, що вікна на балконі відчинені. Глянула на вікна – кондиціонери не роблять, міг поїхати. Подзвонила на домашній твоїх батьків. «Алло, Людмила Андріївна?..». «Здохни, здохни, зараза…». Другий раз через время набрала їх номер. Хтось узяв трубку і мовчав. «Де ж моє щастя, що мені обіщали?..». Поклали слухавку. Кинути роботу і поїхати в Старий Іржавець? Пішла на роботу. Може хто поміняється? Ні. Ненавиджу цю роботу. Чого я боюсь її кинути? Ти мене хіба ждеш у батьків? Вже стільки років ростиш дітей з Алінкою. Ціниш її час. Зробив мене «щасливою». З радіостанцією. Ніхто не бере слухавку. Тоді взяв. Мабуть твій дідусь. Спитав, хто я. Попросила позвати Володимира. Він сказав, що Вова поїхав. Питаю, куди поїхав. «Мені сусіди сказали, що він приїхав до вас». Сказав, що не знає ніякої Людмили, щоб я перестала дзвонити. Кажу Вова знає, позовіть його до телефону. Крикнув: «Перестаньте!» і поклав слухавку. А не сказав нічого конкретного. Значить, ти можеш бути в Старому Іржавці. Не хочу надзвонювати твоїм рідним. Я їх люблю. Особливо, як вони до мене обзиваються. Ти сам би мені міг подзвонити. Міг би. А чого не дзвониш, кохана людино? Може я робила неправильно, но я на роботі набирала домашній телефон твоїх батьків. Взяв телефон твій дідусь. Сказав, щоб я не дзвонила. Ввечері після роботи іду в гуртожиток. Настрій романтичний, думаю, що може ти був би радий мене почути. Не відповідають. А другий раз підняли на секунду слухавку і поклали. Набрала з мобільного домашній вже в гуртожитку. Телефон хтось узяв. «Ало, Вова, Володя, Вовка…». Поклали слухавку. 21.52.1хвилина 16 секунд. Говорив твій батько. Сказав, що ти – його дитина. Що ти ніколи не підійдеш до телефону. Що він приїде в Полтаву і мені буде хана, що я забуду як мене й звати, щоб я йшла куди хочу – «він жонатий і все, а ти йди куди хочеш». Плакати не хотіла після «розмови», а просто почала плакати. Виходить вроді це я тебе б’ю чи принижую. У нас з тобою ніколи нічого не получиться, дуже вже ми з тобою різні, серденько моє. І сприймаю я світ інакше, ти його бачиш і розумієш інакше. Для чого це все? Інколи приходить ностальгія, почуття якісь прокидаються. Якби на «Рускому радіо України» не було пісень і передач про наші стосунки, то я б не приходила і не дзвонила б нікуди.

27.05.2012.0.38. Купалась. Пригадались події 2008. Як дзвонила до твоїх батьків з приводу твоєї чи то розбитої чи то опухлої від удару руки. Микола Васильович мені тоді сказав, (а може це казала твоя мати), що тебе в сім’ї побили, то в сім’ї й полічать. Чогось тоді слова «він – моя дитина» не звучали. 22.22. Приїхала з Браїлок. Їздила подивитись чи приїхав з села. Глупо це все. Правда. Стільки годів пройшло. Мені було так погано як їхала. Казала в думках: «Боже, Отче, зроби що небудь, щоб мені стало харашо». Вова, зроби для мене щось, щоб мені стало харашо.  Наприклад, приласкай мене, а не Аліну, між ногами.  Вікно в спальню відкрите. Як подумаю, ти живеш поруч, а дітей робиш з іншою. Лягатимеш із нею спати, а я лягатиму одна. Від безпорадності себе не поважаю. Якщо я піднімусь у квартиру, то ти мене пораниш. Така в тебе велика любов до Аліниної пизди і до дітей, які з неї вилізли. Постояла як ідіотка під будинком і пішла на зупинку. Кому це все шоу було треба?

28.05.2012. Проснулась. Снилась кімната в гуртожитку з обдертими стінами. Снилось, ніби я їхала до тебе на роботу. Приїхала. Всі вийшли з магазину, а ти ще не вийшов. Сон закінчивсь. Так я тебе й не побачила. Вранці пішла в СМЕ. Сказали, що результат буде через місяць: «Ждіть».  Вийшла звідти з почуттям людини, яку тримають за дуру. Поїхала на 23. Машини ніде не побачила. Заглянула під шторку – немає. Стала біля тітки, яка торгувала сємєчками. Почала мене журити, казати, що мені треба на тебе наплювать. І так далі. Приїхала близько 11. Простояла може більш як півгодини. Глянула – ти йдеш. У білій футболці і лляних світлих брюках. Куриш. «Прівєт, любимий». Зайшов ти у магазин і … ,мабуть, накохавсь з Аліною. Такою себе ідіоткою  розведеною почуваю – словами не передати. Подивилась на тебе через вітрину. В 12.38 пішла на зупинку. «Любима» робота у єврея Кастельмана. Потіряла я себе. Не рада й зарплаті. Ти мене все рівно не хочеш. Гра. Боже, як мені кепсько від цих думок зараз. На обіді сиділа в столовій разом з прибиральницею і продавцем. Є можливість поїхати в Ялту, заробити грошей на сезон. Сказала їм, що тут я бачу кохану людину. Сама собі не повірила. Мене вже тут нічого давно не тримає. Розказала їм про радіо-приколи і твоє до мене ставлення. Ще охоронець на касі запитав мене за збитий лікоть. Сказала. Він сказав, що я відносно правдива. Сказав, що сам не такий правдивий як я. Ти зі мною ніколи не будеш. Не простиш мені, що мене всі так безнаказано ображають. Як це не дивно звучить. Маю на увазі, що ти не захочеш мати нічого спільного з дівчиною, яку так морально цькують, а вона терпить і нічого не може зробити. І це в 29 років. Аліна не така. І за це ти її любиш. А мене… Бачила в твоїх очах ненависть. До мене. Зачєм я до тебе ходжу? Надіюсь, що в нас з тобою все наладиться. А що я для цього роблю? Набираю 56-73-60 разів по 20 за вечір. А ти… А що я від тебе жду? Що ти мене заміж візьмеш? Як досі не взяв… Їхала в кільцевому через Юрівку – в кондуктора на телефоні заграла «милая, озера глаз небесно синие…» – пісня для Аліни Романчук. Розказувала в столовці про свою до тебе любов, чую – грає «я научусь тебя любить, но каждый день тебе я буду говорить…» – пісня Валєрії, яку я чула після пісні групи Корні «Плакала береза» на початку приколів «друзів» на «Рускому радіо України». Я спиймаю це як знак долі. Хоч думаю, що я неправа. Доля людини – від Бога. Так написано в Біблії. Що судилось – те й буде. А як же ти міг мені судитись, раз ти живеш з Аліною. А зі мною й не спілкуєшся. Я правда зациклилась і не розвиваюсь. Молчанова була права.  Іще одне я подумала. Я боюся бути з тобою. Я тобі перестала вірити, після всього. Хіба я перед тобою завинила, що ти зі мною так себе ведеш? Ти піддавсь Аліні. А мене похерив. Ніжність в твоїх очах змінилась ненавистю.

29.05.2012.19.46.Приїхала на 23 хвилин 15 на 10. Тебе немає. Чого? Виколола б Аліні її очі і вирвала б праву щоку. Поїхала на Браїлки. Вікно на кухні без ролетів. Постояла трохи, подзвонила. Думаю – тебе зараз у Аліни немає, бо штори на кухні були б закриті ролетами. Ми могли й розминутись: я з 23, а ти якраз на роботу. Іду до «Велмарта». Лучше б поїхала на 23. По дорозі набираю твого друга Вову Кучера. Може на третій раз узяв слухавку: «Пошла нахуй. Ти рішила заїбать? Уйобище, блядь». Пишу: «Нічого я не рішила. Це ви з мене іздіваєтесь. Де Вова?». Через пару хвилин набираю його знову. Взяв телефон. Я обзиваюсь, говорю до нього – мовчання. Поклала слухавку. Поїхала в гуртожиток. Десь по 11. Вернулась на 23 після 12.  Іду від зупинки 28 школа на ринок «Алмазний». Піймала поглядом «Самару» – мабуть ти. Підходжу до «Соти». Ще не підійшов. Пройшла до ресторанчика, глянула – ти ідеш побіля «Хануми». Несеш товар у «Соту»? Чогось дуже сердитий. «Вова, привіт». Ти не в настрої. Саша виходив з магазину на поріг. «Саша, з «Соти» тільки ти мене ще не бив…». Правда не бив і Максім та Костя, но вони ж рідко приходять. Дивлюсь у магазині стоїть група чоловіків. Якийсь у жовтій футболці вийшов. Кучер Володимир. Я бачу, що він іде до мене – пішла у магазин. Не буде ж він за мною туди йти. Тоді вийшла. Стала біля кіоску з цигарками. Він підійшов – я зайшла в кіоск. Казав мені, щоб я вийшла. Кажу йому, що не вийду, бо він мене бив. Він відійшов. Ти вийшов з магазину і побіг до машини. Я пішла дивитись. Ти поїхав. Підійшов Вовка. Одходжу від нього кругом машини, а він за мною. Кажу: «Чого ти за мною ходиш?». «Хочу сказати тобі щось на вушко». «Кажи звідти, я й так чую. А на вушко скажеш мені по телефону». Пішов. Підійшла ближче до ринку, сіла на лавці під березами. Бачу – іде знову. У напрямку до мене. Показую йому місце справа від себе. «Присажуйся. Тільки не бий мене». Він присів. Почав казати, щоб я дала йому телефон. Сказав, щоб не дзвонила до людей – дитина нєрвнічає. Люди ж мене не трогають, і я щоб їх не трогала. Пригрозив, що вдарить. Ударив мене несильно в лоб. Каже: “Плохо тобі? Ти согласна полічиться?”. Кажу: “Плохо, согласна”.  Говорила йому про свій телефон, що він про нього казав. Вовка: «Я не знаю, що з твоїм телефоном». Тоді говорила про Мішу Павлова, про те, що їздила в 2011 на «Руске радіо України». Сказала, що напишу про це в інтернеті і це буде похуже, чим я дзвоню на домашній Аліни. Вовка сказав: «Ми тоже напишемо». Курив і дзвонив. Мене не слухав. «З дурочкой разговаріваю». Встав,  пішов до ресторанчика. Там стояла жінка з букетом троянд. Пішов до неї. Я сиділа, виглядала доки ти повернешся. Ти зайшов у магазин. Стала, стою. Тоді ти якось вийшов, глянула на тебе – захотілось плакати. Сльози самі потекли. Пішла, сіла на мрамор між «Сотою» і магазином «Молоко». Бачу на поріг вийшов Сашко. Тоді Дімка вийшов курити. Через якийсь час ти вийшов і пішов до машини. 15.37. Ще ж рано їхати до Аліни.  Поїхав. Стала, дивлюсь. Через минути дві ти вернувсь. Поставив машину. Шо це було, Вова? Як ідіоти. Шо не можна без цього цирку поїхати зі мною і зайнятись чи сексом чи любов’ю? 15 хвилин на шосту ти пішов до машини. Сів, відвернувсь від мене і поїхав у напрямку траси. Поїхала на Браїлки. Сіла біля будинку 18/1 на лавочці біля бабушки з котиком. Жду. Щоб побачити, як ти приїдеш. Хоч це й смішно. Вийшов з під’їзду немолодий чоловік. Захотів присісти біля нас. Колишній афганець, був у Джілалабаді. Розказував про свою 91 річну бабусю. Ти приїхав. Ідеш з пакетом із «Велмарта» і великою бутилкою води – мабуть для дитиночки, щоб вона була здохла маленькою. З цигаркою в роті . Цей чоловік говорить: «Кому шо дано в жизні, кому дано, а кому не дано». Дивлюсь на твою спину. Ти повернув за ріг будинку. Сусід устав зразу, каже: «Я вже буду йти». Я тоже встала, попрощалась з бабусею. Пішла під Аліниними вікнами. Я на тебе обідилась, а тобі до того діла все рівно немає. Бідна моя душенька. Пішла у «Велмарт», приїхала в гуртожиток. Нема охоти до якоїсь роботи чи заняття. Як писав Т.Г.Шевченко: «Думи, мої думи, горе мені з вами. Нащо стали на папері сумними радками». Хіба мені є чому радіти? Сядь і плач. І Аліні не дзвонити на домашній – дитинка знервується…

30.05.2012.21.29. Вранці рішила виспатись і приїхати до тебе десь о 10. Душа моя мене заїбала. Отак ми й жили: разом не спали, а діти були. Вийшла по 10 хвилині на 11. Прийшла на 23. Ти вийшов десь пів на 12. Сказала тобі по дорозі, що хочу сказати тобі щось важне. «Вова, твоя жінка казала, що в тебе ні кола ні двора, ставила таку пісню. У мене зараз ціла кімната в гуртожитку. Поїхали до мене зараз». Ти як сідав у машину щось сказав, може назвав мене негарно. Слово, як мені здалось, характеризувало мій інтелектуальний фон. Пішла в іншу сторону. Як я зараз тебе ненавиджу. Чортова радіостанція і ти забрали в мене час, який я могла тратити на особисте задоволення. Навіть з іншою людиною. Твій друг мені якось сказав-пригрозив: «Ты за это заплатишь». А що мало заплатила своїм часом і здоров’ям? Будь вона тричі проклята твоя з Аліною сім’я. Ти прийшов, а  я, мабуть, виглядала тебе з іншої сторони, не побачила. Вийшов Сашко з «Соти». Тоді як тебе там не було. На моє запитання про те, що ти казав,  як просив поставити мені пісню в 2009 Олі і Сашкові, сказав: «Ти тварюка. Я до тебе на роботу і додому не ходжу». Кажу: «Так приходь, я буду рада». Тоді ще Сашко виходив. «Як я хочу від нього дітей – то тварюка, а як та його жінка хоче – то вона не тварюка?». Вийшов ще тільки раз – сів у машину і кудись поїхав. Як сідав, то казала: «Чого в тебе була така реакція на мої слова? Поїхали до мене, ти ж до Аліни їдеш». Швидко вернувсь. Підійшла до машини: «Вова, Володя…». Пішов у «Соту». Вийшов десь хвилин 5 на шосту. «Чого так рано?». А ти сів у машину. Ти так швидко ніколи не їздив, як цей раз. Поїхала до Аліниного дому. Тебе ще немає. Тоді пішла по дорозі. На базарчику мені показалось, що проїхав ти машиною. Вернулась опять на Нєстєрова. Ти вже в квартирі, мабуть. Як мене це дістало. Перед цим бачила сусідку Тому з її знайомою. Вона підзивала до себе. Підійшла до них, почала розказувати про «Руске радіо України» і т.д. Побалакала і пішла мимо Аліниних вікон. Вікно на кухні прочинене. Після кількох дзвінків на 0669540088 твій друг узяв слухавку і  одморозивсь. А тоді взагалі телефон відключив. Набираю 56-73-60. І так цілий вечір. Щоб ви здохли. Хоча, звісно, при бажанні звук телефону можна вимкнути. Я ж не знаю його функціональних можливостей. А вірити чиїмось словам після цирку «друзів»? Гадюки. Краще б ти мене убив, Володя. Все так погано.

31.05.2012. Проснулась близько семи. В сім набрала 56-73-60. Чого їхати на 23? Ти до мене так ставишся. Хуйово. Поїхала. Їхала в марштному таксі, жовтому «богданчику». Якийсь молодий чоловік позаду мене по телефону своєму приятелю: «…ти хочеш трахатися?… Давай виїбемо…». Це він про якогось виконавця робіт по будівництву. Прикольно спілкується. Приїхала на ринок. Тебе ще немає. Аж ось ти йдеш з стаканчиком кави. Я б сказала, що дуже замучений. «Вова, ти трахатися хочеш?». Реакції, я б сказала, що здивування не було. «Чи ти вже з Аліною натрахався?». Викинув цигарку до мусорки і «заповз» у магазин. Аж жалко тебе такого, Вова. Сашко тика мені середній палець. Відкрила двері: «Шо, в когось на мене стоїть?». Сашко: «Пошла нахуй! Пошла нахуй отсюда!». Постояла до 9.22. Виходила від тебе якась дівчина з ринку, шторка відхилилась і я дивилась на твоє лице. Трохи небритий – який, який ти бажаний чоловік, Володя! Словами не можу описати як мені хочеться цілувати твоє лице, торкатися губами до твоєї щетини на щоках і підборідді. Вдихати твій запах, любуватись твоїми бровами й очима! Яка щаслива твоя жінка, що ти її вибрав! Інтересно узнать як ти кохаєш. Кохаєш по-справжньому. Як би я хотіла бути нею, твоєю єдиною. Такі дівочі мрії. Подивилась і огорчилась. Пішла в аптеку. Тоді сіла в автобус і поїхала на роботу у «Сільпо». Сумно так, що я не в твоєму вкусі. Що ж я можу з собою зробити? Що ж Бог наділив мене такою вродою, яка тобі не до вподоби. Приїхала в магазин. Дівчата в центральній касі питають про збитий лікоть. Сказала правду. Забрали мене на відділ вивозити яйця. Мені то не однаково, но й що, хіба я скажу, що я не хочу цього робити. Тоді через години дві забрали на касу – черги. Після роботи поїхала на Нєстєрова. Їхала в кільцевому. Якась літня жінка напроти розказувала своїй знайомій притчу про двох людей. Один весь час жалівсь, що в нього все погано. Бог сказав йому, що Він йому покаже, що таке насправді погано. А другий радів з того, що має і казав, як у нього все харашо. Бог сказав йому, що хіба це в нього харашо і що Він йому покаже справжнє щастя. Думла про себе. В мені живе  два почуття: сум, що ти створив сім’ю з іншою і до мене ставишся погано. І радість – я неймовірно щаслива, що все таки можу бачити тебе і знати про тебе, і радіти, що ти є, такий гарний і любий моєму серцю. Я переживаю, бо наші з тобою стосунки не розвиваються. Ходила від магазину до Аліниних вікон. Разів 10. Думала, руки посиніли, слабо б’ється серце. Може, ти де поїхав? Зайшла в магазин – купила собі цукерки. Зустріла колишнього охоронця з «Сільпо». Постояли, трохи побалакали. Зустріла знайомого сусіда. Кажу йому, що якась жінка з твого будинку ішла і побачивши мене сказала: «І дурна ходить…». Якого про мене мнєнія. Того ти зі мною не хочеш мати ні стосунків, ні дітей? Як так могло получитись у мене з тобою? Те радіо – і ніяких серйозних стосунків. Це ж просто я хвора якась чи що? Бо чого ж ти до мене не йдеш і не дзвониш? А я як ненормальна наярюю на домашній Романчук Аліни, тепер уже Нестеренко, приходжу до тебе. Який дурдом. Моїм чоловіком ти не хочеш бути. І як мені за це хто заплатить? За роки обмана, за марно прожиті роки. Де мої сили? Де моя любов? До пів 9 вечора бродила, поки побачила, світло через двері на балкон і вікно в залі. А ще через щільно закрите вікно кухні у щілину пробивалось світло. Хіба це нормально? Хіба я здорова, що до такого себе довела? Поїхала в гуртожиток. Чого все так ненормально в мене з тобою? Я з ума сходжу, а тобі все рівно і ти живеш з старшою дочкою Романчуків. Щось я з глузду з’їхала конкретно. Хочу вмерти. Хоч якби насправді хотіла, то уже б повісилась чи зайшла у квартиру до Аліни, щоб ти мене ще раз ударив по голові. Значить я лукавлю.

01.06.2012. Їхала в маршрутці до тебе, на 23 вересня. Напроти зупинки Великотирнівська побачила тебе в машині. Мені не нравиться, що ти худий. Шо можна зробити? Я опізнюсь, ти можеш уже зайти в «Соту». Від зупинки 28 школа не бігла, а летіла. І не запихалась. Ти ще не заходив в магазин. Значить пішов по каву. Виглянула, а ти ідеш від центру ринку. «Привіт». Ні слова, пройшов мимо, зайшов у магазин. Сашко вийшов з «Соти». Двері на замок і ролети опустив. Оксана, хазяйка магазину жіночого одягу орала на мене, щоб я відійшла від її манекенів, не відлякувала людей. Прийшла тьоть Ліда. Ти, я так і думала, відвернувсь. В «Соті» Юля і Сашко. Заглянула: «Добрі люди, скажіть мені будь ласка, чого мені не можна заходити в цей магазин?». Да, не так тії вороги (наприклад, Оксана, яка на мене тільки що кричала), як добрії люди (наприклад, твої співробітники). Сашко щось невнятно сказав про те, що я проститутка чи щось в цьому дусі. «Любимий, я пішла не роботу». Сашко: «Пошла нахуй». Як міняється ставлення. І яке йому діло. Не йому ж сказала. Після роботи пішла в гуртожиток. А пів на восьму поїхала на Браїлки. Вікна Аліниної квартири відкриті. Два рази гукнула: «Володя, якщо чуєш мене, пішли до мене будь ласка». Стою. Пішла якась жінка. Каже: «Люда, привіт». Впізнала, знайома Томи, з ними вчора спілкувалась на тему моїх приходів. Пішла з пустим відром, капусту полоти чи що. Кажу: «Хай родить». Глянула – машина з номерами 94880. А за рулем – ти, кохана людино. Іду. Ще якась жінка перейшла мені дорогу з пустим відром. Йо-ма-йо. Пішла. Ще кілька чоловік було біля гаражів. Жигуль чійсь стояв. Ти машину швидко поставив. Ідеш. «Володь, ти підеш до мене? Підеш до мене?» В руці у тебе рожковий ключ. Я від тебе не близько. Чого я боюсь? Що в «любові своїй» ти мене вдариш. Пішла до «Велмарта», приїхала на «експерсі» на Зигіна. 0669540088 слухавку не піднімає. Чого я йому буду надзвонювати – він при чому? А от етой сукє, з якою чоловік, що з якогось хрена «заказав» радіостанцію, живе в однокімнатній квартирі – можна. Хіба кохана людина буде ростити дітей з жінкою, яка не до душі. Явна брехня. Обдурила мене радіостанція, яка «не збирається нічого повертати». Зато на цій радіостанції звучала «Милая» для того, щоб зберегти їбню між синьо-зеленооким сімейством. А я при чому, що влізли в моє приватне життя, щоб у мене «було все хорошо»? Притому принизили. Приколи були, а задоволення – ні. А час пройшов. Як там коментували якось у будильник-шоу Галібін і Свірідова: що хтось мріє про любимого, а хтось про те, щоб була машина і дача. Або: “качественный дурак прослужит долго”. Ти приїхав в 20.18, значить міг бути на дачі. Сам? Не сам? А до мене тобі й на думку не спало обізватись чи «заїхати по дорозі». Можна таксі взяти. Ти ж до Аліни й таксі береш, щоб я в громадський з тобою не сіла. Дуже інтересно все склалось. Кому вигідно, щоб все так і затихло. Романчукам і власникам радіостанції. 22.12. А зараз чого мені так стало спокійно. Хто зна. Ти зі мною ніколи не будеш, Вова. Для чого мені бути тобі кимось. Краще вже ніким, ніж аби як. «Это МОЯ ЖЕНА. А ты никто. Такой и останешся»,  – смс з твого мобільного номера весною 2009. Ніяк не приведу до ладу цю писанину. Хіба все опишеш? Все як було ха-ра-шо.

02.06.2012. Поїхала на 23 десь пів 11 чи 11. Тебе там немає. Хоч так і думала. Читаю біля автовокзалу біг борд: «Ситі енд багаті». Проміняв на ситість (правда худий ти дуже, коханий мій) і багатство (правда Аліна Романчук поставила мені послухати пісню: «а пока ни кола ни двора»). Розвели. Розвела радіостанція і друзі. Не варто їхати на Браїлки. Поїхала. Вікно в спальню відкрите. Постояла. Подзвонила 56-73-60. Ти не вийдеш. А я не зайду. Приїхала в гуртожиток. 0669540088 – абонент зайнятий. На 13.30 – у «Сільпо». На роботі Валентин сказав, що я як губка, все сприймаю і не понімаю юмора. Кажу: «Пошутили надо мной неудачно». «Оставили тебе з трьома дітьми?». «З двома». Кілька днів тому сказав, що мені треба більше посміхатись. Сашко із «Соти» казав про «морковку, яку ти гризеш», а Валентин мені таки досить часто нагадував за те, що я в обід гризла моркву. Може тут є зв’язок? Сьогодні до мене на касу підійшла Алінина колишня учениця Віка. Сказала, що я дуже хороший чєловєк. Аж приторно від її слів. «Звідки така любов? Може я зараза, гадюка і падлюка?». Зайшла в роздівалку після роботи. Побачила її і кажу: «Хіба ти мене так добре знаєш? Щоб людину узнать треба з нею пуд солі з’їсти». Віка: «По людині видно». Не довіряю я їй. Чого це вона така добра до мене стала, з якого дива. Щось їй значить нада. Може хоче подружитись, щоб доносить «любимій учительці» для її розваги? Живуть же в сусідніх будинках. Суки. Яка я можу бути конкурентка Аліні, якщо я Володимиру даже не нравлюсь? Прийшла в гуртожиток в 22.22. Набираю 56-73-60. Треба мені і все. Може я й хвора. Мені так нада. Душа спокійніша.

03.06.2012. Вранці проснулась у 5 чи 6. Сьогодні мені снилось, ніби ти живеш у чужому багатстві. Побачила себе у сні маленькою дівчинкою з догим волоссям, як у твоєї дочки Ані. «Переживаєте за Аліну і її дітей? А як же я? Можна ж прийти чи подзвонити». Відправила цю смс на 0669540088 в 7 ранку. Виспалась. Встала на роботу в 11. Подумала, що як ти живеш з Аліною, то все маєш. Чого б ти жив зі мною – чуже багатство приманило. Та й Аліна симпатичніша, ніж я. Іду з роботи начало 22. Думаю. Про те, що мене тягне туди, де ти живеш з Аліною.  Ще не пізно. Поїхати. Я все рівно не зайду туди. Ти тож не вийдеш. А поїду до тебе на роботу – боюсь підійти. «Страх треба переборювати. Або це не твоє» – казала знайома. Набрала біля гуртожитку 0669540088 – підняли слухавку аж на 21 секунду. Ще набрала – ніхто не бере слухавку. За третім разом – абонент зайнятий. 56-73-60 – набирати? Треба ж щоб ти виспавсь, з Аліною наїбавсь, діти ваші виспались. А моя любов до тебе почекає. Скільки років чекає. Ніяк не дочекається. Набираю 56-73-60 – думай і ти про мене, Вова, як чуєш. Хочу змінити мислення. І сьогодні ввечері (22.49) дощ іде. Як вчора вранці в суботу лив. Згадую. Стою біля «Соти». Підходять мужики: «То в нього така задроч». Може й не про мене. Просто згадала, що ти мені відповів біля Аліниного дому на запитання: «Чого ти мене б’єш?» – «Бо ти задрачуєш». От так. Задрачую кохану людину. Падлюка, зараза, гадюка своїм безумним коханням тільки задрачує. А Вова і радіостанція не задрачує? Прояви ініціативу: подзвони, прийди, займись зі мною любов’ю, Володимир. Строк годності маленької дівчинки закінчивсь. Чесно – нічого від тебе не хочу. Тільки твоєї любові. Я сходжу потроху з ума.

04.06.2012. Проснулась. Тоді опять задрімала. Пів на 8. Що робити. Я сьогодні подумала, що вже зовсім тебе не люблю. Нічого не осталось. Нікому не нужна. Тобі не нужна. Боже, що ж я робитиму цілий божий день без любові. Чого я така, що стала ненужна? Подзвонив брат. Як добре, що в мене є брат. Сказав, що приїде в Полтаву, щоб я віддала ліки для батька. А я думала, як мені з’їздити додому. Поїхала на 23 – ти оставсь у Аліни. Отак. Троїця. Праздник. А вчора, оказується, була зелена неділя. Вернулась на 23. Ти не прийшов. Поїхала на Браїлки. Вікна на Нєстєрова на 5 поверсі відкриті, і в спальні, і в кухні. Пішла у «Велмарт». У гуртожитку зробила салат, стушила качку.  Пішла на зупинку. Поїхала на Нєстєрова. Вікно в Аліниній квартирі відкрите тільки на кухні. Побачила на грядках під домом сусідку. Обізвалась до неї, і вона до мене почала гомоніти. Підійшов п’яний сусід. Почав щось мені казати непрілічне. Я від нього відійшла. Пішла й сусідка. Каже: «Щось у мене голова болить». Ти у квартирі Аліни, бо ролети внизу припідняті. «Вова, Володя, пішли до мене». Відправила на 0669540088 смс: «Чого ж твій друг, Вова, не хоче до мене йти?». Через время передзвонила твоєму другу, а він поставив пісню зі словами «…я на трон любви ледяной взошла…». Я йому кажу, що п’ять шагов до мене, не треба і в Київ їхать, що мій час не безрозмірний. Казала Кучеру, чого його друг не може до мене прийти чи подзвонити чи дати номер мобільного, щоб я не турбувала його друга своїми дзвінками. Пісня дограла – трубку поклали: 2 хвилини 44 секунди. Який трон у «любви без гордості» під чужими вікнами?  Люди ходять, машини їздять, автобус під’їхав, став. Автобус від’їхав. Так хочу, щоб ти до мене пішов. Так хочу. Господи. Побачила здаля знайому сусідку. Підійшла до неї. На лавочці сидять бабушка і Тома. Присіла і я до них. Через время з будинку вийшла Люда, Алінина подруга, з дитиною. Дивиться на мене. Кажу: «Чого дивишся? Здрастя». Вона сказала щось вроді я видно скучила. «Скучила. За Вовою». Іде від під’їзду: «Нічим не можу помогти». Згадались твої слова, що говорив ти мені в 400 кімнаті гуртожитку, як я прийшла до тебе в гості.  Посиділа з жіночками, рішила вже йти. Тоді зачепили мене ті вікна. Шо кричати, шо казати? «Вова, я качку стушила, пішли до мене!». І другий раз крикнула. Хіба не від душі, що ж ти проміняв мене на чуже багатство? Так хотілось крикнути: «Вова, я дурна. Я знаю, що ти в Аліни. Проміняв мою любов на чуже багатство». Дуже це вже б заумно звучало. Та й сусідів тривожити. Хіба вони винні, що я така глупа, що в мене все так склалось. Вернулась до лавочки. Бачу, сидить Тома, жіночка  маленька і ще якась жінка. На східцях під’їзду сидить Алінина подруга Люда. Тома: «Ти вже нагулялась?». Почали мене журити за мою поведінку. Маленка жіночка пригадала, що я її колись посилала до Аліни в квартиру. Що Вова – дуже красивий чоловік. І що ти їй сказав, що я лежала в псіхушці, а якось побачила жінку з дитиною в колясці і почала бити. Я й так не в настрої, що ти з Аліною у квартирі, а я тобі не нужна. Почала говорити до Люди. Казати їй про радіостанцію, Свєту Чоботаренко, що мені люди на Зигіна казали в спину, що на роботі на твоїй ставили пісню мені про те, що ти мене забереш і т. д. Люда почала мені казати, що ти мене не уб’ш, бо в тюрьму не хочеш через мене сідати і не забереш. Що мене тут ніхто не трогатиме. Тут я подумала, що вона бреше. Вона сказала, що ім’я і прізвище на радіо ні моє ні його не називали. Сказала, що знає Вову і Аліну. «Вони обоє адекватні люди (адекватні люди, пригадуючи мою розбиту голову після невдалої спроби поговорити про приколи на «Рускому радіо України»). Аліна така ж проста дівчина». Кажу: «Вова ж у неї в приймах живе». Відказала, що ти з Аліною так договоривсь. Тоді сказала, що я послала вчительку, яка підійшла до мене і попросила покинути територію школи, що мене бояться діти і Аня, твоя дочка. Я на неї почала кричати, що вона бреше і що ніяку вчительку я не посилала і ніхто з учителів до мене не підходив. Згадала як мені сказала, даже закричала майже на вухо, на подвір’ї школи фарбована дівчина: «Пошла вон!». Люда каже, щоб я ішла звідси, бо вийде її чоловік і я летітиму (а недавно казала, що мене тут ніхто не трогатиме). Питаю в неї, чого. Каже: «В нього така реакція на таких як ти». Кажу: «А яка ж я?!». Вийшов її чоловік, почав робити колесо дитячого веліка. Щось почали між собою говорити. Я розвернулась і пішла. Дійшла майже до стадіону біля 13 школи, побачила похожу машину на ту, на якій ти їздиш. Вернулась. Стала під вікнами. Чи я зовсім з глузду з’їхала, що мене тягне, чи я собі внушаю? Пішла до «Велмарта». От тобі і «Руске радіо України» – «все будет хорошо». Ключове слово не «хорошо», а «будет». Правда в мене й зараз все нормально. Не рахуючи тебе і мого особистого життя, кохана людино. Тоїсть получається, не все ненормально. Вспомнилась пісня із словами: «…напрасно моя дєвочка ти плакала – не твоя история…не слушай, что люди говорят». Обідно, що влізли і насрали в душу, а тоді – «…напрасно моя дєвочка ти плакала – не твоя история…не слушай, что люди говорят». Коханий Вова, як вихідний провів: с ЖЕНОЙ їбався чи з дітьми іграл? Сексуальну розрядку получаєш з Алінкою? Адекватні люди. Не дибілка і не уродка. І ти, Володя, тоже.

05.06.2012. Мені снивсь сон – ти і я поцілували одне одного в губи. Інтересний сон. 06.45. Набрала 56-73-60 – вспоминайте будильник-шоу. Поїхала до 13 школи. Ти ж колись казав: «Ждатиму біля 13 щколи». Мабуть тепер ти мені будеш нерадий. 8.00. У 9.48 побачила як ти поїхав машиною тією дорогою, що перед школою. Не сам. Рядом хтось сидів. Поїхала на 23. Ти на роботі. Вийшов скоро. «Вова, Володь…». «Вова, чого ти від мене морозишся?». Хвилин через 20 приїхав. «Чого ти від мене тікаєш? Припала до душі Алінина пизда?». Постояла біля вікна, полюбувалась на тебе. Саша ходив часто і відхиляв шторку так, що я тебе могла бачити. Обернулась – побачила Івана Гетала, який на мене дививсь. Вийшов Сашко, підійшов до нього. Я тоже до них підійшла, поздоровалась. Вони почали з мене сміятись. Сашко зайшов у магазин, розказує, сміється. Мені протівно стало, що до мене так ставляться. А ще перед цим прийшов Андрій, який мені, як я зайшла в магазин «Соту» на 5 школі, включив на компі «Милую». В 10.50 рішила, що нада їхати в «Ощадбанк», щоб дізнатись в який день приходити отримувати знецінені заощадження. Там черга. Тоді ще пішла в гуртожиток, пообідала. Думаю, чого до тебе їхати – нахуй ти мені нужен. Поїхала. Ти ж мій друг, а мені самій чого сидіти в чотирьох стінах, в яких мене ніхто не тримає. Поїхала. Стала біля вікна, заглядаю під шторку. Який ти гарний мужчина. Ти вийшов. Підбігла до тебе біля машини: «Вова, чого ти мене мучиш, а?». Приїхав дуже скоро. Говориш з кимось по телефону. Набираю 0669540088 – абонент розмовляє. Ти трохи побув у магазині. Тоді вийшов. Перед цим щось говорив Дімці чи Сашкові. Побігла за тобою до машини. «Вова, поїхали до мене». Твоя відповідь: «Здохни». Чого мені так страшно подивитись тобі в лице, в очі, що я говорю до тебе зі спини? Хтозна. Ти поїхав без скількохсь три. Набрала 0669540088. Якийсь чоловік узяв телефон і, запитавши до кого я дзвоню, сказав, що я попала на городський, назвав номер. Я здивувалась, сказала, що набираю 0669540088, поклала слухавку. В 15.30 вийшла до «Хануми». Набрала 0669540088. Якась дівчина взяла слухавку: «Это психбольница». Хто це може бути? Хтось з роботи Вови Кучера? Не схоже. Його жінка? В неї голос ніби не такий. Може знайому попросив, щоб поприкалуватись?«Вы там лечитесь, девушка? Желаю вам быстрее выздороветь!». Начало 5 вечора. Тебе немає. Паяльна станція не горить. Чую тьотя Ліда, що торгує семєчками, обсуждає мене, що в мене немає ні стида, ні совісті. Я обізвалась до них, заступаюсь за себе. Вийшов Сашко. Питаю в нього чи ти ще сьогодні приїдеш. Він: «Канєшно». Кажу йому, що за шторкою в тебе нічого не горить – паяльна станція і системний блок комп’ютера. Він: «Горить, горить». Розвернулась, пішла. Доїхала до Новозаводської. Прийшла під вікна Аліниної квартири. Вікно на кухні без ролетів – значить тебе ще немає. Пішла по дорозі. Постояла біля 13 школи. Пошти до 18.09. Вернулась під вікна Аліниної квартири. Мабуть тебе прозівала. Вікно на кухні закрите ролетами. Серце боліло. Набрала 56-73-60. Тоді набрала 0669540088. Чоловік узяв слухавку: «Це психіатрична лікарня. Ви набрали номер головного лікаря. А той раз брала слухавку мій секретар». «Извините, пожалуйста, это, наверное, мои друзья так пошутили». Він назвав міський номер 52-72-82. Рішила записать, щоб не забути. Шутка. На шутку це не похоже. Пішла у «Велмарт». Набрала 0669540088 ще раз. Питаю в нього, яка лікарня. Каже полтавська психіатрична ім. Мальцева. Попросила його представитись. Він назвав ім’я і по батькові. Тоді, на моє прохання, прізвище. З усього того, що він називав, зараз пригадую тільки  те, що його прізвище починається на букву «Д». Встала на Зигіна. Пішла в ТРЦ «Київ», поповнила рахунок. Переходила дорогу, побачила знайому по колишній роботі на 4 поверсі ТРЦ «Київ» Таню. В неї там був свій магазинчик, здається називавсь «Волшебные петельки». Пожалілась їй на тебе, що ти на своїй роботі просив співробітників закрити мене і слухати пісню з передачі «Руского радіо України» «Антизолотой граммофон», і твого друга по інституту, який переключив номер свого мобільного на міський головного лікаря психіатричної лікарні. Вона сказала мені, щоб я на все це плюнула. Показую їй шрам на губі і збитий лікоть. Вона: «За тебе немає кому заступитись?». Кажу, що немає. Сльози навернулись, я від неї відвернулась і пішла в гуртожиток. По дорозі набрала номер домашнього твоїх батьків. Слухавку взяла дитина. Спитала за Людмилу Андріївну. Мені одказали, що вона на курсах у Полтаві. Може це Аня? Вона вже ходить в 1 клас. Яка розумна дівчинка – так по дорослому відповідала. Сказала, що передзвоню ввечері. Хоч уже й так був вечір. Яка в тебе доросла вже дочка. Так жаль мої втрачені роки. Прийшла в гуртожиток, набрала домашній. Спитала, хто. Виявилось, що це був Валентин, син Наташі, твоєї сестри. Наташа взяла слухавку. Згадала мені, що я в минулому році дзвонила. Кажу: «Вибач, що я на тебе тоді так сказала». Вона: «так это ты так на его жену?..». Вроді вона цар і Бог і на неї не можна кривого слова сказати. Фу, аж протівно стало від її таких слів – захистила як ту кобилу. Наташа сказала про тебе і Аліну: «Он уже давно с ней развлекается». 14 хвилин 30 секунд. В кінці Наташа сказала: «Прощайте навсегда». Твоя сестра не проти, щоб я повісилась. Сказала: це твій вибір. Ти тоже. 5 гривень вилетіло на моралізування, завуальоване посилання і відхрещування. В шоці. Вспоминаю розмову з Кучером, що я нервірую дитину дзвінками і чи согласна я полічиться. «Друзі» замість роддома відравляють у дурдом. Яка несправедливість. Зрадили. Прикро звучить. І даже не виїбали – цинічно звучить…

06.06.2012. Проснулась в 4. Хоч лягла пізно. Спала менше 5 годин. Така зла на Кучера. І ви тепер зі мною не спіть! Якою ідіоткою себе чуствую. Ніби в голові мозгів не хватає. Лежала, набирала 56-73-60. Тоді взяла старі записи в ноутбуці. Скроїла текст на 65 сторінок. І то не всі «ключові моменти» спілкування попали. Ніяк не можу зібратись. Взяла ноутбук. Довго думала. Надумала. Прийшла в прокуратуру Київського району о 13.00. Якраз обід до 14. Працівник сказла мені, що мені по поводу номера треба написати заяву в міліцію. А в них обід до 15. Сіла в маршрутку. Поїхала на 23. Чого я туди прусь? Після цих приколів? Як безмозгла ідіотка. Плюнула на себе. Прийшла. Ти стоїш з колишнім працівником з «Айкона». Він постійно ходить з собачкою. І, «кумом». Хоч чесно не знаю ким він тобі приходиться. Ти стоїш веселий, усміхнений. «Вова, а ви з тим чоловіком, на кого переключається номер, домовились, що я дзвонитиму?». Повертаєтесь і дружно заходите в магазин. Яка «образа», ти даже не спробував мене ударити! Пофіг. Прийшла до коханої людини – стоятиму, соблазнятиму, добиватимусь, хоч і виглядатиму чокнутою ідіоткою. До тебе заходили. Ти часто виходив. І довго стояв у магазині. Аж дивно мені стало. Тоді вийшов. Говорив по телефону. «Вова, за що мені сьогодні таке щастя?». По дорозі загубив 25 копійок. «Вова, ти 25 копійок загубив!». Сідав у машину. «Вова, ти мене на цьому в дурдом одвезеш?». Ти так глянув, щось муркнув собі під ніс. Вернулась до «Соти». Може ти й не приїдеш уже. Заглянула за шторку – ніде й промінчика. Значить не приїдеш. Пішла на зупинку, сіла в тралік. Доїхала до Промбази. Встала. Пішла через базарчик. Побачила машину. Ти тільки до неї підійшов. Вирулив. Я підняла руку як зупиняти. Поряд тебе якась жінка. Погрозила мені пальцем. Я її не впізнала, може, то твоя мама. Так помінялась. Не роздивилась. Прийшла до будинку № 18. Стоїть машина біля 6 під’їзду. Сіла біля магазину. Колись, хтось та вийде до машини. Вийшли. Дітей посадили у машину. Об’їхав під аркою. Вийшла до магазину. В кабіні ти, діти і, може, твоя мати. Я здалеку не розгледіла. Повернув машину вправо на повороті. Я ждала може з годину. Під’їхали машиною два чоловіки. «Вова вже дома, тікай швидше, бо з псіхушки приїдуть або з міліції. Он уже участковий іде». «Я вже побачила як і куди він їхав. А в псіхушку я зараз якраз дзвоню». «Щоб приїхали, забрали? Чого ти до нього так? Ми можемо його замінити». «Він же мені і жінці пісні на радіо заказував. Так з нею спить, а до мене йти не хоче. А ви яким боком до радіо відноситесь? Чи ви знаєте Мішу Павлова, який робив там радіоведучим?..». Вони сміялись і поїхали. Пофігу. Пішла у «Велмарт». Поїхала в гуртожиток. Кому до мене яке діло? За-ї-ба-ли. Мені треба чимось зайнятись. Я все время про тебе думаю. Можна з ума зійти. Вроді й «Руске радіо України» не слухала. Мене аж мучить всю – так я хочу, щоб ти мене взяв. Шо ти за мужчина? Сьогодні з самого ранку накрило бажання. Як тобі пояснити? Хоч викрадай тебе. Так мені тебе хочеться. Коханий. Ще сьогодні надивилась на тебе, аж перед очима стоїш. Оце мене понесло. Хіба можна таке в інтернеті писати? Погано, коли чоловік гарніший, ніж дівчина. Все, все тіло твоє досконале, кожна клітиночка. Зацілувала б кожну твою клітиночку. Погладила б кожну волосиночку на твоєму тілі. Облизала б язичком кожен міліметр твого члена. Боюся тебе до смерті. Який ти моя половинка – ми з тобою мало схожі, а мені так до тебе хочеться на хуй сісти. Потрогати пальчиками твої яєчка, взяти їх язичком… представляю, яке це задоволення цілувати того, кого любиш. Щось іще хотіла написати. Но мене «друзі» послали – дзвонить телефон. Влад. Мабуть твій друг дав йому мій номер. Для тебе, Вова, я – уродка, жаба. А не принцеса. Як цинічно. Яка я безмозгла істота, стільки років не можу добитись секса від любимого чоловіка. Уродка і дибілка, з якої ти, а тоді всі почали сміятись. Та ще й під музику радіостанції «Руске радіо України».

07.06.2012. Вранці приїхала на 23 – ти на роботі. Вийшов десь по 10. Сідав у таксі. «Вова, твій друг перемкнув номер свого мобільного на городский номер головного врача психіатричної лікарні Мальцева. Ви з ним договорились, що я буду дзвонити? Де проста відповідь?». Ждала тебе біля  «Хануми». Ти ж на таксі поїхав. Значить дожен іти від зупинки. Так і трапилось. Дивлюсь – ти йдеш. «Сонечко, пожалуйста…». Зайшов у «Соту». 11.00.  Стала під вікном. В магазин опять приперсь «кум». Вийшов Сашко. З якогось дива послав мене. Обізвалась, а він ще й ногою по сумці: «Не підходь до мене, (мат)». Я возмутилась. А толку? «Горбатою будеш» – обізвавсь до мене (тоже твій співробітник?) Максим і зайшов у магазин. «Я й так уже горбата». Він вийшов, кажу йому: «Чого ж ти не кажеш: щасливою будеш?». Він: «Не судилося». Кажу: «Ти писеміст? Чи реаліст?». Він: «Реаліст». Ти вийшов в 14.31. «Вова, три години і 30 хвилин. А кажуть, що людина може витримати без туалету 40 минут. Ти мені казав, щоб я ішла нухуй. Так ти покажи як це робиться. Твоя Аліна ж ходить. А я не знаю як. Положи в туалеті 2 гривні – я зайду». Зайшла в туалет за тобою – на монетниці лежать 2 гривні – бумажна і металічна. Чи ти положив чи так і було. Зайшла. Ти пішов у кабінку. Стою як дура в туалеті. Глянула на себе в дзеркало. Мозгів мені не хватає явно. Розвернулась. Ти виходиш. Я за двері. Тоді прочинила їх – дивлюсь, як ти миєш руки. Виходив – хоч глянув на мене. Слава Богу, в очах злості не побачила. Виходжу, біжу за тобою. «Вова, чого ти мені не кажеш нічого? Через своїх приятеля і друга, який знає Мішу Павлова, переказуєш, що я не в твоєму вкусі, а сам чого не скажеш мені цього? Чого ж ти мовчиш, як німий? Чого не береш свій подарок, я не знаю як тобі його давати». Привітавсь до якоїсь дівчини. «А до мене даже не здороваєшся». Зайшов у магазин. Віка: «Чого стирчати тут цілими днями: ні поваги немає, нічого. Харашо як так все й закінчиться. А можуть зробити…». Не розчула. Кажу: «Кожному своє буде». Вийшов у 5. «Вова, я понімаю, що це означає (середній палець), тільки не понімаю для чого дрочить мене через знакомих». Сів у таксі і на мене не подививсь. Поїхала в гуртожиток. МТС прислав дарунок – 100 безкоштовних хвилин. Подзвонила знайомим. Зібралась і поїхала на Браїлки. «Вова, Вова, якщо чуєш – поїхали до мене». Сусід квартирою нижче відкрив вікно в спальні. Через якийсь час закрив. Набрала разів 10 56-73-60. Відкрилось вікно на кухні Аліниної квартири. «Вова, даром музика не грає. Я хочу, щоб ти пішов до мене ночувати!». Вікно на кухні закрили. Вітер такий. Півгодини постояла і пішла в «Екватор». Нєрви трохи б’ють. Глянула на телефон – пропустила дзвінок від знайомої по інституту. Передзвонила. Почала на тебе жалітись. Сіла в транспорт. Пропустила зупинку. Водій: «Треба було менше по телефону говорити!». Вибачилась і вийшла, де зупинив. Знайома мене не втішила. Дурна моя голова. Я вже грішним ділом думаю, що ти це все зробив, щоб усмирить свою жінку. Господи, як я хочу з тобою секса. Елементарного секса з тобою, коханий чоловік. Чого ж ти до мене так ставишся? Мені стільки років, де ж те щастя?…

08.06.2012. Вранці приїхала до тебе на роботу на 23 вересня. Ти вже на роботі. Одягла легку літню сукню пастельного кольору. Купила на ринку силіконові бретельки. Підійшла до Марини. Вона мені помогла їх надіть. З «Соти» вийшов Дімка: «Что та обезьяна там делает?!». «Мама твоя обезьяна» – почули правда тільки Іра і Марина. Пішла, стала напроти твого вікна. Ти вийшов у магазин. Рішила, що можу відійти на хвилину в магазин через дорогу – глянуть взуття під моє елегантне плаття. Ішла і думала про слова «…и каждый раз на век прощайтесь, когда уходите на миг». Ти можеш за цей час кудись піти. Вернулась до «Соти», пішла до центру ринку – побачила тебе. Ти говориш по телефону і швидко йдеш у напрямку західного виходу з ринку. Побачив мене і прискорив ходу. Мені даже бігти довелось, щоб наздогнати. Біля воріт: «Вова, завтра я буду старіша, чим сьогодні». Ти відкриваєш двері авто. «Чого ж ти Аліну береш, а мене не хочеш?». Ти сідав і щось сказав: «…уже быстрее». Поїхав. Може ти сказав: «Старей уже быстрее»? Вернувь через якийсь час. Ще раз виходив. Біля кіоска з солодощами кажу тобі: «Вова, ти мені покажеш як нахуй ходить?». Дойшла з тобою до авто. Ти сідаєш в кабіну, а я кажу тобі в спину, загинаючи пальці: «На Аліну время находиш, на радіо время находиш…». Розвернув машину і пролетів повз мене. Розігнав дуже авто на короткій дистанції. Прийшла до «Соти». В голові крутяться слова: «Виїби мене в конце концов!». Поки ти прийшов – я передумала це тобі вже говорити, просто назвала тебе по імені. Вийшов у 5. Підійшла з тобою до машини: «Вова, я уже достаточно стара, щоб мене виїбать». Куриш і поглядом стараєшся уникнути мене, хоч я і стала біля машини зі сторони водія. Днями стояла напроти твого вікна. Бачу іде твій друг очкарик. Пройшов повз мене, зайшов у «Соту» до тебе за шторку. Ви з ним вийшли. Пішла за вами слідом. Догнала. «Хлопці, привіт. Молодой чєловєк, ви казали, що знаєте Мішу Павлова, і казали, що знаєте Вову 15 год». «Кто это?» – і обоє засміялись. «Я канєшно глупа дєвушка, но не настільки, щоб не помнити коли хто і що мені казав». Ви вийшли за ворота ринку, підійшли до машини: «молодиє люді, не ігноріруйте мене…». Сіли в машину і поїхали.

11.06.2012. Приїхала серед відпустки в Полтаву. Так чогось і думала, що ти мені будеш не радий. Прийшла на 23 начало 15. Сашко зайшов до тебе – вийшов і тикнув мені 2 дулі, показав середній палець. Ти вийшов у 15.30. «Вова, привіт».  Пішов до машини. Говориш по телефону. Якби можна було сісти в авто до мене задом, то ти так би сів точно. «Повернись, Вова, хоч подивлюсь на тебе». Побачила я твоє лице, а в очах у тебе нічого хорошого для себе не прочитала. Швидше навпаки. Прождала тебе біля «Соти» до 16. Питала в Сашка чи ти прийдеш. Він: «Пошла вон». Зайшов у магазин і ще  не закривши двері: «Юля, ти знаєш три букви на які … сходить…». Три «веселі» букви… Пригадавсь Сергій Васільєв. Пригадалась психолог з Кременчуга. Поїхала кільцевим траліком. Встала на Промбазі. Дійшла до Аліниного дому. Вікно на кухні наполовину закрите ролетами. Вернулась повз 13 школу. Побачила машину, здалеку. Може ти? Вернулась на Нєстєрова. Жара. Все як раніше. Пішла повз будинок 18/1. На вуглі побачила місцевих жителів. Спитала чи бачили вони серебристу «самару», назвала твоє ім’я і прізвище. Ніхто мені нічого не сказав. Пішла в гуртожиток. На поселення зі мною в кімнату о 18 прийшла нова дівчина. Мені недобре на душі. Нікому не потрібна. Що робити? Може їхати знову до батьків? Сьогодні так летіла в Полтаву. Даже сумки з дому не взяла. Негарно поїхала з дому. А ти…

12.06.2012. Набрала близько 7 ранку 56-73-60. Поїхала на 23. Немає. Прийшла прибиральниця тьотя Ліда. Кажу їй: «Ви мені казали, що помогли б мені, тільки не знаєте як. Узнайте для мене номер мобільного Володимира». Вона сказала, що у її чоловіка Славіка немає твого номера. Пізніше пообіщала узнать. Сказала їй, що Вовка ж просив Славіка, щоб він мене ударив та й роблять вони разом вже давно. Пішла, присіла на східці ресторанчика. Повертаю голову – ти. Пів десятого. «Привіт, любимий мужчина». Встала, йду за тобою: «Чого ж ти так рано попиздував до любимої Аліночки? Плануєш зробити з нею третю дитинку?». Після таких слів ще й стояти осталась біля твоєї роботи. А куди йти? Ти вийшов десь в 11. «Вова, вибач, якщо я тебе своїми словами образила». Пішла з тобою до машини. По дорозі кажу: «Твій друг переключив мій номер на дурдом, я псіхонула, подзвонила до твоїх батьків. Твоя сестра сказала мені, що ти викреслив мене із свого життя. Сказала, що я безсовісна, приходжу тобі надоїдаю. Вова…». Ти мовчиш, я й замовкла. Сів у машину. Я тобі вже нічого не говорила. Пішла до «Соти». Хтось сказав: «Тяжело любовь дается». Дожен же ти приїхати. Прийшов. У руках товар для магазину. Тоді вийшов ще раз після 14. Ішов. На мене й уваги не звернув. Подививсь на дівчину, яка стояла спиною до тебе у легкому платті, з розпущеним волоссям. Підійшла до машини: «Чого ж ти мовчиш, Володь?». Перейшла дорогу по переходу, як ти стояв машиною на червоному сигналі світлофора. Ти такий худий, аж жалко тебе. Вернулась до магазину, бо подумала, що ти можеш об’їхати машиною і прийти до «Соти» не зі сторони Мотелю. Ще думала піти купити огірків. Стала, згадалось слово: «Коханий». Легкий на помині. Ідеш з чорним пакетом BMW. «Коханий, Володя…». Зайшов у магазин. Побачила твої вигнуті брови. Підійшла до шторки, вона була трохи відхилена і я дивилась. як ти щось робиш руками. Ти підійшов до шторки і завісив. Вийшов Сашко, обізвавсь до Віки і Сашки: «Давайте подіскутіруєм…». Кажу: «Мені можна приєднатись до дискусії?». Сашко назвав мене «стойким оловянным солдатиком». Спитала в нього про його співробітницю Олю, разом з якою він мене закривав у «Соті». Два рази. Як не чує. Тоді сказав дівчатам, що я сьогодні дуже багато їла огірків. Перед цим дражнив мене тими огірками: «Піди на ринок – купи огірків, вони зараз дешеві… Це твій хлопчик? Замалий для тебе…». Показував мені через вікно дулі. Спеціально гризла огірок. Яке рєбячєство. Кажу Сашкові: «Хочу любові, яка може бути дискусія. Хочу побачити орган, який називається трьома веселими буквами». Сашко зайшов у магазин. З «Соти» вийшли якісь два хлопці. Один каже іншому: «Флешка 4 гіга всього за 49 гривень. А на Шевченка знаєш скільки? 78». Сашко якраз десь вийшов. Відкрила двері в магазин. За столиком сидить Юля. «Юля, а у вас можна щось купити?». «Що?». «Флешку на 4 гіга». «49 гривень». «Так мені можна зайти?». Ти: «Пошла вон отсюда, падло». Я вийшла і закрила двері. Ти вийшов у 16.58. «Вова, а як же любов’ю заніматись?». Пішов до виходу з ринку в напрямку «Хануми». Тоді махнув рукою, повернув направо, пішов мимо ресторанчика. Видно забув, де поставив машину чи що? «Вова, скажи, про що ти думаєш?». «Мені інтересно, всі мужики такі як ти чи відрізняються від тебе? Вова, у мене отпуск, я  спеціально до тебе приїхала. Тільки, мабуть, зря. Кохана людина. Поїдеш до неї – я поїду до мами коров пасти. Вова, що ж там такого страшного зі мною общатись або спати? Що ж там такого страшного? Конєшно, Аліну ж ти без свого … друга оставити не можеш, а мене, як мені вже підійшло під 30, можна викреслити із свого життя». Сів у машину: «Здохни, сучара». Подзвонила Юрі. Спитала його за вишні  і пасьбу. Думала їхати до мами. Приїхала в гуртожиток. Що, що мене мулить? Слова із пісні цілий день пригадуються: «…снова увижу небо, которое бесконечно…». Набираю й набираю 56-73-60. Переділась і поїхала на Браїлки. Прийшла. Вікна ніби то й не зачинені. Пройшлась до будинку 18/1. Побачила на лавочці Тому з маленькою рижою жіночкою. Підійшла до них: «Ви за мною не скучили?». Почали говорити про тебе. Рижа жіночка витягає 10 грвень: «Сходи мені по пиво». Принижують мене. Я відмовилась. Вони встали і пішли самі. Я пішла ще глянула на вікна. Якась жінка збирала малину під будинком. «Доброго вам здоров’я». Вона привіталась: «Я вас не знаю, а ви до мене здороваєтесь». «Я вас тоже не знаю, просто побажала вам доброго здоров’я».  Тоді пішла до під’їзду. Вже думала йти. Біля під’їзду на східцях сидить та жінка, що рвала малину. Подивилась на дошку оголошень. Підійшла, зірвала. «Закупаєм пух, перо. Г. Полтава, ул. Дружбы,12. Тел..0957373858, 0500200938». Повернулась. По тротуару біжить якась повна дівчина. Прямо на мене. «Что ты здесь делаешь?». «Оголошення зриваю». «Дай посмотреть. Пухом и пером обросла? Хоть бы оделась получше. К кому ти здесь пришла? У тебя здесь друзья, знакомые?». «Чого це я вам дожна отвечать? Друзья, знакомые». «Кто?». «Дєвушка я вас не знаю, хто ви така? Чого ви прибігли?». «На тебя посмотреть!» – побігла до першого чи другого під’їзду. Кажу тій жінці, що сиділа на східцях шостого під’їзду: «Що це за дівчина? Яке її діло, як я вдіваюсь». Жінка: «Я ні тебе ні її не знаю». Пішла глянути на вікна – ніяк не пойму: ти в Аліниній квартирі чи там нікого немає, тоїсть, може, десь пішли-поїхали. Вертаюсь до під’їзду – ідеш ти з маленьким самокатом у руках, а за тобою Аліна з дитиною. Ростом Аліна як ти і ноги рівні – як ти любиш. Побачив мене. Ідеш на мене. Не знаю, що мені робити. Повернулась, відходжу від тебе. Ти кидаєш самокат і до мене. Я – бігти. Побачила як у мою сторону полетів камінь. Так принизливо, наче я собака. «Корєнь! Підераси кончені!». А ти далі не біг. Вернулась до під’їзду – підійшла до мене повна дівчина, яка підходила перед тобою. Почала гнати на мене: «Так тебя заказать, щоб тебя лишили девственности?.. Да ви с Вовой даже не общаетесь! Разве вот так (показує кулаки, тіпа на кулаках)…тебя на роботе в «Сильпо» еле терпят – все знают про тебя и Вову, ты их уже всех достала Вовой… у нее есть справка, что она в дурдоме лежала…». Це вона казала тій жінці, що сиділа на східцях  і мені. Почала казати їй за радіостанцію, за те, що говорила твоя чи то подруга чи то колишня дівчина, що Аліна тобі не до душі. Згадала, що твоя мама казала: «Не ходи за ним, не роби капості і буде тобі щастя, що ти про нього й не мріяла». Вона: «Да его мама лет десят как на кладовище лежит». Я на неї дивлюсь і думаю, що вона плете. Кажу: «Я з нею на 8 березня говорила». Пішла вона в під’їзд. Пішла я ще до вікон. Тоді опять вернулась – стоїть біля тієї жінки вже Романчук Валентина. Побачили мене, почали гнати на мене. Романчук Валентина: «Щас милиция приедет!..». «Визивайте кого хочете: хоч з міліції, хоч з дурдома». Вона взяла телефон до вуха: «Алло, это Вовина мама… и психушку вызывайте…». «Мама? Крьосна мама, яка розбила Вові руку?..» – це сарказм. Вона йде, а я: «Будьте ви прокляті, будь прокляті ваші діти і внуки». «Ты нас проклинаешь?». «Да, я вас проклинаю». Вона пішла. З 6 під’їзду вийшла та повна дівчина. «Що Володя робить?». «О тебе не думает». Підійшов якийсь мужик: «Вови дома немає». «Я своїм очам довіряю. Давайте поспорим на вашу машину?». «Нє». Вийшов ще якийсь мужчина. Чи не прєдсєдатєль дома?«Ти мене сторожуєш?». «Ні. Правда немає чого сторожувати – вже вкрали». Пішла до «Екватора», приїхала в гуртожиток.

13.06.2012. Поїхала на Браїлки. Години о 8 по дорозі зустріла дівчину, яка вчора підбігала до мене. Вона побачила мене. Йшла з кимось. Почала мені говорити образливі слова. Я пройшла мовчки. Й не повернулась до неї. Пішла, стала під вишню, напроти гаражів – ти ж дожен брать машини. Побачила знайому сусідку. Розказала їй, що мені вчора було. Не дуже ладно розказала, хвилювалась. Вона: «Іди, жарко вже». Ходила так до начала 10. Пішла на зупинку. Приїхала десь після пів 11. Машина стоїть. Ти на роботі. Тьотя Ліда, на сємєчках, сказала, що бачила як ти в 9 ходив. Розказала їй про вчора. Вона каже: «Он він іде». Ти підстрижений. Ще вчора увечері бачила. «Вова, нам нада поговорити». Куриш, мовчки йдеш. «Вова, вчора подруга твоєї жінки сказала, що вони закажуть, щоб мене лішили дєвствєнності. Ти живеш із жінкою, вона в твоєму вкусі… Живи…Ти …хай не ти, знайомі називають тебе другом… який же друг… Представ, що якась тварь зробить твоїй Ані те, що ти мені. Як тобі так Аліна нравиться, для чого ти мені морочив мозги… Своїй жінці розкажи, як ти мене в туалет водив… хай не водив, а намікав…». «Дибілка…Та нахуй ти мені нужна була!..». «Як дибілка, то чого ти тоді пристав до дибілки…». Сів, поїхав. Так обідно, я тебе кохаю, а так все неправильно у нас. Вернулась до тьоті Ліди. Пішла до ресторанчика. Жду. Завбачила Риту. Згадала її слова про Аліну, щоб ти з нею сам розбиравсь. Повертаю голову вліво – ти. Повернув до мусорки. Загорілий, а блідий. «Вова, я тебе люблю. Я хочу, щоб ти з Аліною розвівсь…». Зайшов у магазин. Сів, ремонтіруєш. Виходив на вулицю з магазину Сашко. Кажу йому: «Саша, Вова на мені жениться?». Він: «Я б сказав – йобнута…» – засміявсь і зайшов у магазин. Ти вийшов в 14.30. «Вова, ти до мене не йдеш ночувати, бо я дибілка?». По дорозі зустрів Сашка. Сашко тобі: «Пока». Підійшла за тобою до машини: «Вова, а не йдеш ночувати, бо я не така гарна як Аліна? Ти ж не на квартирі женивсь. Вова!». Ти поїхав. А я чогось жду. Тоді пішла до «Соти». Так тобі ж Сашко сказав «Пока», що ж я жду? Поїхала на Браїлки. Вікна в Аліниній квартирі зачинені – жарко. Походила. На лавочці, де вчора сиділа Тома – молоді хлопці і дівчина випивають пиво. Підійшла до них, спитала чи вони тебе знають. Одморозились. Ходила по дорозі, до магазину. І назад. Жарко. Невиносімо. Побачила Люду, подругу Аліни з сусіднього будинку. «Люда, Вова дома?» – глупий вопрос. Вона нічого не сказала. Я пішла на зупинку. По дорозі відправила смс Кучеру: «Я поняла, що Вові нахуй була не нада. Йому нада були якісь аудіо і відеозаписи». Доїхала до Зигіна. Проспала в гуртожитку до семи. Проснулась. Подумала про те, які лукаві дні (так написано у Біблії). 2007 – «лучший мой подарочек». 5 год пройшло. Да. І нічого не змінилось. Поїхала на Нєстєрова. Йшла по тротуару. Сидить Алінина подруга Люда, яка казала мені, що імена і фамілії на радіо ж не називали. Погляд у неї був такий: солодко-липкий з насмішкою, неприємний. Що вона могла думати як отак погано дивилась? Чужа душа – темний ліс. Бог їй суддя. Пройшла повз арку. Вікно, що із спальні «дома чужого» відкрите. Стала. Начало 9. Що робити? «Вова, якщо тобі потрібні аудіо і відеозаписи, то пішли до мене. Тільки сійчас». Постояла. «Вова! Аудіо і відеозаписи, про які ти мене колись питав. Пішли до мене, якщо вони тобі нужні!». Люди ходять. Тоскно. Аж сльози навертаються. Щас розплачусь і поїду в гуртожиток. Крутяться в голові слова з пісні: «стаи белых лебедей летят на юг, там моя любовь от всех укрылась вьюг. Я хочу лететь мне дай ответ: у тебя есть крилья? У меня их нет» – просто красива мелодія, безвідносно до ситуації, вона мене заспокоює. Сьогодні пригадала її як стояла після 10 години на зупинці «Браїлки» і побачила в небі білих голубів. Бачу як з-під арки виїздить авто. Номера 94880. Ти за рулем. Де був? На дачі чи на річці. Така жара була. З ким був? Сам чи з батьками Аліни і старшою дитиною? Пішла за машиною, спустилась до гаража. Назустріч ідуть два чоловіки. Ти закрив двері і йдеш. Волосатий мужик. Нагнувсь, видно підняв камінь. Я розвернулась і пішла через дорогу на насип. Там люди – ти при них кидатись не будеш. «Вова, якщо тобі нада аудіо і відеозаписи, то пішли до мене». Оля Семенівна: «Люда, чого ти його прєслєдуєш? Тривожиш сім’ю…Ти йому не нужна. Він на тебе даже не подививсь…». «Чого ви так кажете? А може й нужна. Я падлюка, зараза, хочу щоб він оставив Аліну і жив зі мною. Я тоже дітей від нього хочу». Розвернулась і пішла на зупинку. Їду в траліку в депо. Думки. Негарно думати погано і цинічно про кохану людину. А по логіці речей так думається. Скільки год та дача у Романчуків? Колись ще років 4-5 тому, як я начала приходити до Аліниної квартири, психувала де ти, Романчук Валька сказала, що тебе «увєзлі«, щоб ти від мене відпочив. Які «турботливі». Скільки ж ти год їздиш мимо повз моє мешкання в Полтаві, кохана людино? Отак вони й жили – разом не спали, а діти були. У голубоглазой блондінкі-любовніци. Синьо-зеленооке сімейство, «Руске радіо України» і безнадійно закохана бездітна параноїдальна шизофренічка. 56-73-60. Алло, коханий чоловік, розведись з Аліною і женись на мені.

14.06.2012. Приїхала на 23. А ти тільки під’їхав. «Ми з тобою разом як приїхали». Говорила тобі про те, що пройшло 5 років, а нічого не помінялось. Що щось неправильно. Що Аліна говорила, що ти обожаєш її голубі глазки, а мої тобі чи й нравляться. Що я не можу любити людину, яка мене б’є. Твої знайомі на радіо говорили, що коханій людині треба дивитись в очі. А я тобі получається все в спину кажу». Ти зайшов у магазин. Сашко виходив і я йому сказала щось про те, що хочу дітей. Дімка: «Дибілам не нада дітей заводить. А то дибіли народжуватимуться». Сашко Ромахін насміхається: «Скажи «аппорт». «Не хочу. Це слово вживається у спілкуванні з собаками». Десь о 16 не стало світла. Ти вийшов і пішов до машини. Я бігла за тобою: «Вова, пішли покажеш нашого з тобою друга» (інтонація чогось получилась несерйозна). «А то ти все нахуй та нахуй. А я його даже не бачила». Ти сів у машину і поїхав. Мені так самотньо і погано. Поїхала на Браїлки. Хмари, гримить. Скоро буде дощ. Стала напроти вікон Аліниної квартири – набираю 56-73-60. Може хвилин 20 постояла. Наче вже почало прокапувати. Пішла. Біля стадіону як дійшла вже була злива. Бігла в гуртожиток під дощем. Дзвонила на 56-73-60 може до 20. Подзвонила співробітниці. Вона запропонувала зустрітись. Привела мене в кафе. Вислухала мене. Сказала, що я за мєлочами не бачу головного. Треба себе любити. Треба правильно розподіляти час. Бути у справах. Можна попити таблетки, які дадуть відчуття щастя. Не сидіти склавши руки.

15.06.2012. Снилось «Сільпо». Вранці їхала на 23 і знала, що ти на роботі. Вийшла начало 9. Важко було уставать. Проснулась в 3 ночі і не могла заснуть до 4. А лягла вчора пізно. Може й пів першого було. Глянула – стоїть машина. Підійшла до «Соти». Ти – работаєш. На тобі футболка голубого кольору. Прибиральниця тьотя Ліда брала з того кутка, де ти ремонтуєш телефони, відра і відхиляла шторку. Після аспірантури і  радіостанції не знайшлось для моєї любові достойнішого місця… Ти спиною був повернутий. Глянула на твої худі плечі – страшно. Пішла на лавочку під берези. Відкрила книжку. Прочитала може кілька сторінок. Чого її було з собою брать? Пішла гуляти по ринку. Вийшов в 11. «Привіт». Пішла за тобою мовчки. Біля машини спитала: «Вова, скажи, я тобі не нравлюсь? Да? Ні?». Мовчки. Поїхав.  Купила апельсин, огірок, рибу, пиріжок. Чого стоять без толку? Ти прийшов, а я якраз говорила з Веронікою – знайома з колишньої роботи в міській податковій. Вона прийшла на ринок з дітьми. Ти зайшов у магазин. Вийшов знову аж десь у три. «Багато роботи? Ти мабуть заморився? Вова, я дивлюсь на тебе і думаю: ти вобще шось їси? Чого ти такий худий? Ти в тієї жінки погано їси чи нєрвнічаєш із-за того, що я приходжу і не йдеш їсти?». Дійшла до машини. Ти вже схиливсь відкривати двері. «Вова, чого ти не хочеш займатись зі мною сексом?». Почула відповідь: «Подохні». Поїхав. Вернулась до «Соти». Думаю – прийдеш чи ні? Глянула – свєт включений і системник работає. Прийдеш. Пішла, купила морозива. Трохи постояла біля знайомого, який торгує очками. Пішла, стала біля кіоску солодощів. Тільки повернула голову – побачила як ти зайшов у магазин. Стояла, стояла на жарі. Дивилась у вітрину. Зайшов в магазин Органюк. Став напроти шторки. Повернувсь до мене задницею і приспустив штани аж до трусів. Я відвернулась. Пішла купила ще апельсин. Тільки доїла, ти виходиш. Начало 17. Рано так. Ідеш повз мене. «Вова, поїхали до мене. Якщо ти мені друг. Поїхали. Подивишся де і як я живу, подивишся на мій холодільнік. Покажеш мені як нахуй ходить. Вова. Чого ти перестав ходити в туалет на ринку? Ти на мене обідився?». Сідаєш у машину: «Дура». Сіла в тралік до ГРЛ. Пішла, глянула на квартиру Аліни. Пішла дорогою, щоб бачити гараж. Пішла по дорозі. А вдруг ти кудись заїхав і зустріну тебе на дорозі. Може ти міг заїхати у «Велмарт»? Дійщла до «Велмарта». Оце круг накинула. Серед машин на стоянці твоєї не побачила. А може ти поїхав на дачу? Чогось мені здалось, що ти не у Аліни. Треба з’їздить десь о 20 туди і подивитись чи ти не приїдеш. Поїхала. Біля 13 школи стоїть група людей. Чи мені почулось, що хтось сказав російською: «Девочка пошла. Кому весело?». Побачила знайому з шостого під’їзду. Вона сказала, що бачила як десь пів шостого ти привіз вроді кафель. Вікно в Аліниній квартирі на 5 поверсі відчинене. Може почуєш мій голос? А вдруг вийдеш. Сонце сіло. Вікно на 5 поверсі в залі світиться. Мабуть ти там. Телевізор важливіший, ніж мій час. «Вова, любимий…» – хіба сусіди почули. Для чого це мені? Поїхала в гуртожиток.

16.06.2012.  Снивсь живіт вагітної жінки. Проснулась вранці. 14 днів відпустки. Це майже півмісяця! Де вони? Що помінялось у стосунках з коханою людиною? Ти як не дзвонив так і не дзвониш, як не приїжджав, так і не приїжджаєш. За день, що я на роботі прожду тебе – у відповідь два слова. Подумала, що тебе сьогодні може й не бути на роботі. Іду в кільцевому через Юрівку. В автобусі грає «Руске радіо України». Ідуть підряд пісні: «Около тебя понимаю, что счастье есть, когда ты здесь…ничего я не хочу менять…», «Девочкой, была моей ты девочкой…самой доброю, самой нежною, самой ласковой…». Згадую слова чи то Свірідової чи то Галібіна: «…что такое не везет, если рядом идиот…». Слухаю – висновки напрошуються… Приїхала – тебе немає. Сашко з «Соти» показує мені середній палець. Кажу йому: «Саша, прівєт». Він: «Пошла нахрєн!». Дімка: «Дура галімая». «Вова в Кієвє, у голубоглазой блондінкі-любовніці?». Щось у відповідь тіпа чого я до них лізу. «Це ж не я вам пальці тикаю». Розвернулась і пішла на зупинку. Доїхала до Промбази. Пішла до Аліниної квартири. Вікна на кухні і спальні відчинені. «Вова, Володя, вийди будь ласка! Мені з радіостанцією сім’ю создавать? З радіоведучими чи ісполнітєлями, які співали пісні? Мене інтересує цей вопрос. Мені з «Руским радіо» ночувати? Вова, Володя, вийди, пожалуста!». Де відповідь?  Пішла до під’їзду. Захмарило на дощ. В 5 під’їзд зайшла жінка з маленьким хлопчиком. Лиця не бачила. Схожа на Романчук Валентину. А хлопчик був років може двох, світловолосий. Начавсь дощ. Пішла під вікна. Постояла, подзвонила на 56-73-60. Пішла у «Велмарт». В гуртожитку подзвонила брату. Він вихідний. Сказав, що особо роботи дома немає. Спитав чи я вихідна. Вчора увечері він дзвонив, питав як діла. Сказала, що ти мені сказав на мій вопрос про секс, щоб я подохла. А увечері, як їхав до Аліни, назвав дурою. Брат не захотів нічого більше ні питати ні слухати – виключив зв’язок.  Сиджу в гуртожитку, набираю 56-73-60 з мобільного. Гудки йдуть 1 хвилину 44 секунди. Нічого не робила, а зморилась. Ти такий худий може через те, що я дуже часто дзвоню на домашній Аліні? Ти ж у неї живеш. Що мені остається робити – «уходіть красіво і жіть щасліво» чи пред’явити претензії за пісню Григорію Лєпсу? Як сиділа на диванчику з Надею Івановою, то вона говорила, що чого я не звернулась до виконавців пісень. Ходили Галібін і Свірідова. Як я сказала за пісню, яку вони співали «От любви я худею», сказали, що це просто така пісня, щоб я подивилась на Галібіна, який він справний. Таких як ти, коханий Володимир, три нада. От я і обращаюсь до тебе, коханий друже, до радіостанції «Руске радіо України» (власників і директора Сергія Кузіна), до представників шоу-бізнесу і до виконавців пісень, які звучали на вищевикладену тему на радіо з 2006 року. «Руске радіо» нічого не збирається повертати і хтось хоче зберегти сім’ю, а як же мій час і почуття до тебе? Мені пізнувато строїть з себе ображену невинність – або «наш (ваш) герой» приходить до мене, або компесовуйте збитки, завдані вашим втручанням в моє життя, щоб я не почувала себе нікому не потрібною і одинокою людиною або «дєшовкою», яку використали представники шоу-бінесу. Устала «верить», нагодували «завтраками». Дзвоню на домашній Аліни – а вдруг ти в цей момент забув про мене, кохана людино. За чужим багатством. За твоїми з нею дітьми. Чи ще за іншими важливими людьми, речами і справами.

17.06.2012. Вранці  проснулась і що робити? Чогось пригадалась Леся Руденко, яка казала: «Зачем тебе такой мужчина? Он ведь бил тебя и не раз». От і я думаю: «Зачем». Згадала смс Аліни: «Зачем я тебе?». Да, суки, а вам він зачєм нада? Згадала, що пише Біблія про справи.  Поїхала на Браїлки. Біля 6 підїзду стоїть авто 94880. З п’ятого вийшов Романчук Сергій з двома пустими відрами. «Гляделки проглядишь» – каже мені. Поставив відра в машину і пішов десь під арку. Скоро з 6 під’їзду вийшов ти з двома голубими пакетами сміття. «Вова, поїхали до мене». Ти пішов по стежці – новий маршрут. Побігла. Дурна. Чого не догнати, хоч би по пиці получила від коханого чоловіка. Викинув пакети і пішов по дорозі. «Володя, коханий». Ідеш, куриш, не повертаючи голови в мою сторону. Дійшов до повороту дороги, що веде до гаражів. Я тебе через кущі з дороги перестала бачити. Глянула на дорогу від гаражів. Ти несеш щось металеве в руці. Битимеш ним? Відійшла в сторону. Ти завернув за вугол. Сам роздивлявсь предмет в руках – що не походив по моїх плечах? Може ти хотів, щоб я до тебе підійшла, як ніс мусор? Чого ж тоді в 2008 піднімав на мене руку? Аліна приказувала чи хотілось ударить? Стала напроти проходу в арку – якраз видно авто. Вікна Аліниної квартири наглухо зачинені ролетами. Дуже скоро ти підійшов до машини – сів і поїхав. Побігла – може де виловлю по дорозі? Чую з вікна чиєїсь квартири лунає пісня: «…одиночество сука…лучше б я согрешила…». Наївна. Стояла біля зупинки. Не знала що робити. Ти по любому вернешся – можна побачити 100% знову біля гаража. Логічно. Чогось не було бажання ждати тебе біля «дома чужого», в який ти, як поставиш машину, будеш підніматись. Поїхала на ринок – вибирати взуття. Ходила довго. Іду по вулиці. В когось на телефоні загарала мелодія з пісні групи «Непара» «Милая». Як мене це напрягає. Купила на Зигіна те, що давно вподобала. Хай і не кожане, зато модне (як казав мій батько). Прийшла в гуртожиток. Поприбирала в кімнаті, покупалась. Порізала бритвою ногу. Нєрвую. Поїхала опять на Нєстєрова. Ніде нікого знайомого не побачила. Вже думала йти. Глянула – Тома обриває вишню. Підійшла до неї привіталась. Помогла їй. Вона ж зі мною хоч общається нормально. Тоді вона пригласила присісти на лавочку. В розмові сказала мені, що Аліна лучша чим я – висока, симпатична, розумна. Вроді про мене сказала Томі: «Пускай стоит если ума нет. Это наш крест – будем его нести». Нічого собі крест – їбать мою кохану людину. Тома сказала мені, що я згнию в дурдомі, а Вова буде жити з Аліною. Аліна з ним встрічалась, заміж за нього вийшла, двох дітей йому народила. А мене він даже не трахав і я ніким і останусь. Дійшли з Томою до магазину. Кажу, що з нас двох хтось бреше: або Аліна або я. Но я сама такого видумати б не змогла. Тома сказала, що я засоряю людям голову і все придумую. Пішла в гуртожиток. Набираю 56-73-60. Для чого я це роблю? Приїхала нова сусідка. Це вже третя, з якою я живу в цій кімнаті. Може не нада їй було нічого говорить, а я сказала. Скоро вона пішла з подругою. Я осталась сама. Мене не позвали.

18.06.2012. Приїхала на 23 начало 9. Жду. Погано спала. І серед ночі набирала 56-73-60. І поки ти прийшов. Прийшов в 9. Ти заходив у магазин, а я питала, за кого мені заміж виходити – за радіостанцію? Прийшла прибиральниця тьотя Ліда. Говорила з нею. Вона тебе согласилась спитать. Вийшла і каже: «Сказав: мені вийти розказати їй за кого заміж виходити?». Сказала, щоб я тебе краще не займала. Кажу: «Хай вийде розкаже». Ти вийшов. «Краще раз побачити, ніж сто разів почути. Вова, можна за тебе заміж вийти? Чи ти вже жонатий?». Побігла за тобою: «Котику, сонечко. Володя!». Доганяю тебе: «Я ж до тебе не соритись приходжу. Я хочу, щоб ти мене любив. Вова, яка різниця між сексом і любов’ю?». Доходиш до машини, сідаєш в авто. «Володь, чого зі мною не можна займатись любов’ю?». Ти: «Здохни, сука». Глянув півпоглядом. Сів у авто. Нахиляюсь подивитись на тебе. Праву руку повернув в мою сторону – середній палець. Пішла до знайомої.  Ти, спасіба, не задержавсь. «Вова, ти мене донімаєш: я люблю, а ти тікаєш!» – проказала тобі з усміхом приказку, яку почула від знайомої. «Поїхали на річку, Вова!». Зайшов без настрою. Я тобі обридла і не нужна. Пішла на зупинку, поїхала в «Сільпо». На роботі по обіді розболілось серце. Ішла до дому – чи поїхати на Нєстєрова, щоб позвати тебе. Ревность до Аліни. Злость, що вона так самовпевнено сказала про мене як про хрест для вас. Даже не знаю як і відповісти. Сказати б щось на зразок, що вона – хрест, бо родила дітей чоловіку, якому не до душі. Невпевнена фраза, бо ти з нею живеш, а до мене не телефонуєш і не їдеш.

19.06.2012.23.32. Сьогодні приїхала на 23 після пів на 9. Глянула – авто біля ринку. Пішла. Побачила, як ти мені йдеш назустріч – купляти каву. «Привіт, мій любимий. Ти вийшов мене зустрічати? Я тобі рада. А ти мені радий?». Ти підійшов до кіоска з кавою, а тоді повернувсь і пішов назад. Зайшов у магазин і вийшов аж пів на 12. Я була так цим обіжена. Ти йдеш. Доганяю тебе: «Вова, як нащот, щоб поїхати до мене? Вова, чого ти мовчиш? Скажи вже – прийду-не прийду…». Біля воріт: «Вова, у мене так вчора серце боліло…». Ти на мене не звертаєш уваги. Сів у машину і поїхав. Я тільки подивилась. І ні слова не сказав. Ждала більш як до пів першої. А ти не прийшов. Тоді побігла на зупинку – в «Сільпо» на роботу. Живеш так близько. У другої жінки. Не пощастило мені. Чого це я нічого не хочу міняти? Хіба на тебе падати? Чи серед ночі до тебе їхати, кохана людино? А й правда. Може було б більше толку від нічних зустрічей. Тільки чи ти б до мене виходив від Аліни? Такий худий і раціональний коханий. Ти мені даже свого мобільного не залишив. Щоб зідзвонитись для зустрічі. А годи йдуть. «Стучит сердечко,  все будет хорошо» – як казав увечері якогось літа Міша Павлов, як я була у батьків, а ти жив з Аліною. Харашо? Що ж хорошого, якщо ти мені тоді даже не дзвонив? Все стукає: серце, ти по моїй голові і врємя. Врємя стучіт.

20.06.2012. Їхала в автобусі. На Половках побачила, як ти в авто обігнав автобус. Годинник в автобусі – 8 ранку. Хотіла тобі сьогодні вранці посміхатись. На зупинці «Атовокзал» знову побачила – 94880. Це ж треба. Зможу тебе побачити перед роботою. Прийщла на 23. Ніде не бачу машину. Оббігла ринок. Немає. Ти прийшов у 9. З стаканчиком кави в руці. З якоїсь радості за тобою ув’язавсь «дєд». Я так обрадувалась тобі. Як собака. А від кого ти приїхав? Ночував у Аліни. А як же я? Стояла, аж влипала у вікно. Пішла в 9.45 в магазин світильників-годинників. Потім написала тобі на листочку: «Володя. Що мені казати, щоб ти до мене прийшов? Люда». Віднесла і вставила до скла авто зі сторони водія. Пішла на зупинку. Після роботи поїхала на Браїлки. Вікна в Аліниній квартирі зачинені і завішені ролетами. Постояла, подзвонила. Вже думала йти. Побачила знайому. Вона поговорила зі мною і пішла вечеряти. Сказала, що вийде. Походила. Вернулась. Начало 10. Сонце сіло. Пішла. А світло в Аліниній квартирі через ролети пробивалось із зали і кухні. Чи ночувати під вікнами? Ти в квартирі, а я, як собака, рядом? П…  Отак вони й жили – разом не спали, а діти були. 21.06.2012. Нова сусідка по кімнаті з пів шостої почала збиратись на роботу… Пригадались слова Наді Іванової, що вона, як і я, тоже прокидається сама. Пригадавсь коментар: «Це вам обирати за скільки зупинок жити від коханої людини»… і … з ким прокидатись тоже? Вийшла з роботи в 5 вечора. Сіла в маршрутку на ГРЛ. Може застану, як ти приїдеш до Аліни? Дура. До мене не їдеш, а я біжу до будинку тієї кобили, щоб тебе бачити. Бідна моя душа. Риженька жінка сказала, що не бачила, щоб ти приходив. Каже, що такої дурної як я, ще світ не бачив. Може хвилин 20 на шосту. Значить може ти приїдеш? Пішла вздовж дороги. Подзвонила моя бабуся. Говорили. Сказала їй, що сказала тобі, що за кого ж мені заміж виходити: за радіостанцію, за виконавців пісень чи радіоведучих, які це коментували?  Над моєю головою прокрякав чи ворон чи ворона. Страшно стало. Постояла трохи. Вернулась до під’їзду, що напроти гаражів. Спитала риженку жінку за її імя. Вона назвала. Сказала мені, що ти на мені ніколи в жизні не женишся, що мені треба поставити на тобі хрест, що бачила Аліну і що вона гарна і діти тоже.  Сказала, що ти не тієї породи, щоб бросити все. Поукоряли мене з якоюсь бабцею, що я лізу в сім’ю. Відказала їм, що якби не лізли в моє особисте життя, то я б тоже не приходила б до тебе, ні на роботу, ні додому. Я встала і пішла у «Велмарт». Ти ж мабуть уже у Аліни в квартирі. Така я, кохана людино, невезуча.Прийшла в гуртожиток пів на 8. Лучше б я писала цей щоденник. Ти зі мною ніколи не будеш.   Лягла спати. Встала в 9. Думаю, що мені так погано, що вже чуствую себе ненужною і голова не хоче нормально і правильно думати.  Цей цирк з «Руским радіо України» точно розщитаний на дурдом, як казала моя бивша начальниця в налоговій Кидонь Оксана Орестівна.  Бо чого ж ти мені не дзвониш і не приходиш? А з Аліною ти інакше себе поводиш. Ти з нею відкрито, а мене при всіх принижуєш. І це щастя?

22.06.2012. Їхала на 23. До тебе. Серце заболіло. Стояла повернута до кіоску з солодощами, а ти прийшов зі сторони «Хануми». «Вова, Володя…». Пройшов мимо мене мовчки. Ще 9 не було. Ти шо без машини? Стояла до пів першої. Нарешті ти вийшов. Щас даже не можу згадати, що тобі казала. Ти вийшов з телефоном біля вуха. Це щоб мене не слухати? Щось говорив про роботу.  Ішла за тобою до туалету. А в туалет не зайшла. Стояла під дверима. «Вова, я тебе чимось обідила? Ти сердишся. Я не пойму чого. Того шо я уродка чи того, що я дибілка? Вова, ну я дурна… Дай мені свій номер телефону, пожалуста… Твої ж знайомі називали тебе другом, а в мене даже немає твого номера телефону…». Зайшов у «Соту». Пішла у «Світ овочів». Купила огірків, помідорів. Виходжу – ти йдеш до «Соти» з бутилкою «Pepsi». «Володя, сонечко…». Ти зайшов у магазин. Віка: «Прозівала ти своє щастя, він тут виходив, стояв курив…». Нарошно підйобує. Кажу: «Ви шо проти мене тут зговорились? Я три часа стояла. Він не міг вийти». Пішла купила половинку хліба. Пішла на зупинку. Ти з мене глузуєш. Валік на роботі побачив мене: «…крилатий олень…». Кажу дівчатам, що Валентин назвав мене оленем. Вспомнивсь Сашко з «Соти», який показував мені картинку з оленем із реклами мобільного оператора і показував на його роги й на мене. Тіпа, Володя мені з Аліною наставили роги. Увечері іду з «Сільпо», після 10, набираю 56-73-60 – і чого я за тобою тоскую, як я тобі нахуй не нужна і в стосунках суцільний регрес. Я точно захворіла. З мене так насміхаються, а я терплю.

23.06.2012. Вранці поїхала на 23. Прождала до 10. Ти не прийшов. Чогось так і думала.  Ввечері після роботи прийшла на зупинку Зигіна, щоб їхати на Браїлки . Обернулась – стоїть біля мене Віка, учениця Аліни. Сказала, що знає подругу Аліни Люду. Канєшно, вони ж живуть в одному будинку, хоч і в різних під’їздах. Ішли з Вікою до Нєстєрова. Віка живе в 3 під’їзді сусіднього будинку. Каже мені: «Стій – доб’єшся його…». Пішла до 6 під’їзду будинку, в якому Алінині батьки купили їй квартиру. Там сиділа та сама жінка. Я подумала, що вона – мама Юлі, моєї однокурсниці. Привіталась, спитала в неї чи вона не мама Юлі. Вона одказала, що вона мама Іри. Говорили з нею. Мама Юлі сказала, що я ходжу сюди як на роботу. Сказала, що ти до мене ніколи не прийдеш, бо любиш жінку й дітей. Що ти з Аліною ходиш і цілуєшся. Кажу: «А я не цілована і не любовна… весело». Я поїхала в гуртожиток. Думала, що одна жінка в лікарні казала мені, що мені не треба тобі набридати, а як ти захочеш, то прийдеш. А як ні? Після 20 не взяв, а зараз мені вже не 21. Алінина учениця наоборот говорила, що мені треба стояти і добиватись. Згадала з Біблії історію про поради молодих і старих людей. Якби молодість знала, а старість могла. Хоч би ти, ангел мій, підказав мені як мені правильно вчинити, щоб ти був зі мною і любив мене, дарив себе й дітей. А ти все це робиш Аліні, а мені тільки снишся і руку на мене піднімаєш.

25.06.2012. 24.06.2012. був День молоді. Перед цим мені снивсь батьківський дім. Районка з витертими буквами, в якій колись друкували мої вірші. Все ж рішила піти на Нєстєрова. Десь 8 ранку. Вікна в Аліниній квартирі відчинені у спальні і кухні. Не хочу орати під вікнами. Стояла напроти під’їзду. Бачила знайомих. Пройшла до під’їзду. Алінина подруга Люда: «Пораньше прийшла?». «З Дньом молодьожі, Людочка». Пішла до 6 під’їзду. Іде «сосєд». «Прівєт, сосєд». Він відповів, але не дуже радо. Тома з п’ятого поверху почала мене голосно звати. Обізвалась до неї. Розмова не зав’язалась. Чого я прийшла? Пішла під вікна.10-й час. Позвала на ім’я: «Вова, Володя…». Рішила їхати додому. Вранці брат привіз мене на 7 ранку в Красногорівку. А то б опізнилась на роботу в «Сільпо». Вночі приснилось, що ти їдеш до Аліни, в «дом чужой». Мені зле. Часу скільки пройшло, а у мене з тобою стосунки… Снишся мені тільки. І все.

26.06.2012. Вчора прийшла з роботи і лягла спати. Тоді встала покупалась. На Браїлки не поїхала. Зварила суп. Утром поїхала на 23. Ти прийшов після 9. Говорив по телефону. «Здраствуй, любимий». Ти заходив і поздоровавсь тільки до прибиральниці Ліди. Я пішла і сіла на поріжок біля тьоті, яка торгувала сємєчками. Через якийсь час до «Соти» підійшли два участкових. Сказали мені, що Вова написав на мене жалобу. Я не хотіла йти. Молодший пригрозив, що подзвонить у Київ і мене виженуть з роботи у «Сільпо». Согласилась. Пішла на опорний пункт. Показали мені заяву. В ній ти написав, що малознайома Тимошенко Л.Г. 22.06.2012 лаяла тебе нецензурними словами і погрожувала фізичною розправою. Я даже засміялась. Хіба таке було? Написла пояснення: «22.06.2012 я, Тимошенко Л.Г. прийшла до Нестеренка В.М. з метою поспілкуватись з ним як з коханим чоловіком, який «замовив» для мене радіостанцію «Руске радіо України». Хотіла зясувати чому він не хоче йти до мене ночувати, ображає і принижує, а також підговорює своїх співробітників. Мені цей цирк надоїв. 22.06.2012. я не вживала мат і нікому не погрожувала». Пішла до «Соти». Шторка трохи була відхилена. Ти подивись, що я стою, підійшов і закрив щілину, в яку я заглядала. Пішла в «Молоко», купила арахіс в йогурті. Вийшла. Ти якраз вийшов із «Соти». Говориш по телефону. Куриш. «Вова, що ж ти на мене таку брехню написав? Половинка моя». Так близько твої плечі. Так хочеться торкнутись до них. «Чокнуте созданіє» – жінка на очках біля кіоску солодощів. Ти повернувсь і пішов до «Соти». «А вам що до того, чокнута я чи ні?». «Вова…». Зайшов у магазин. Стою. Ти недовго й був. Вийшов. «Вова, лучше у Аліни в приймах, чим у мене в гуртожитку на ліжко-місці?.. Чого ти злишся? У мене не було квартири і не буде. (Подумала, що «твоя» радіостанція не розкошелиться для нас на квартиру). Які в мене очі були такі й остануться. І який зріст був, такий і буде. Не було ума, так його й не буде… Це ж ти розумний – женивсь на полтавській…». Сідав у машину: «Пошла нахуй». Пішла на зупинку, поїхала у «Сільпо». Ішла з роботи в гуртожиток.  Небо після дощу. Ревность до Аліни, до двох твоїх з нею дітей. Ти ніколи не будеш моїм чоловіком, ніколи не будеш зі мною, коханий мій Володимир. Захотіла поїхати і почати кричати під її вікнами. Стишила цей порив. Подзвонила до Кучера. Він відморозивсь, що я помилилась. Тоді сам передзвонив, назвав йобнутою, посовітував подзвонити в дурдом, посміявсь і поклав слухавку. Написала йому: «Подзвони і скажи своєму другу Вові, щоб він не торкавсь тієї кобили!!!!». Хоч бери й їдь серед ночі на Нєстєрова. Стільки років пройшло. А ти мене не хочеш їбать. Смішно. От така невзаємність, кохана людино. Поїхала б уночі. І що б робила? Кричала б під вікнами – будила б всіх сусідів: «Вова, візьми мене! Я тебе хочу!..» Чи зайшла б у під’їзд, якби він був відкритий, піднялась би на 5 і подзвонила б у двері Алінинох квартири: «Пішли, кохана людино, займатись любовью. Я стільки років мрію про твій хуй. Виїби мене в конце то концов». Елементарно, якби любив сам би прийшов чи дав би мобільний номер, щоб тобі дзвонила, а ти щоб виходив і йшов мене голубити. А тоді знов до Аліночки. Маразм. Значить я хужа неї, раз ти живеш у неї, а до мене не приходиш і не дзвониш. І ревність моя і любов – в простір. Боже.

27.06.2012. Поїхала на 23. Ждала аж до начала 10. Ти прийшов зі сторони магазину канцтоварів. Я даже нічого толком не встигла тобі сказати. Зайшов у магазин мовчки. Начало 11 пішов до кіоску купити цигарки. «Вова, як твої справи? Ти не радий, що я прийшла?». Ідеш у напрямі туалету. «Давай спілкуватися як друзі». Ти зайшов у туалет. Виходив і нічого мені не казав. Зайшов у магазин. Через якийсь час вийшов і пішов до машини. «Вова, я дивилась, у тебе сідушки в машині під колір моїх очей. Котік». Ти поїхав. Пішла до «Соти», дивлюсь таблиці Брадіса. Підходять два участкових з опорного пункта. Сказали, що ти на мене знову написав заяву. Чуть не потягли силою. Погрожували психоневрологічним диспансером. Я вперлась. Вони пішли. Ти прийшов. «Вова, ти мене можеш виїбати і не морочити голову мені, і людям, і собі тоже?». Пішла на опорний пункт. Опять написав, що я лаялась і погрожувала, назвав малознайомою. «26.06.2012 я, Тимошенко Л.Г. прийшла до Нестеренка Володимира Миколайовича. Я познайомилась з ним у 2004 році. У 2009 він зі своїми співробітниками Сашком та Олею закрили мене в магазині і поставили пісню з програми П.Волі «Антизолотой граммофон» про «малєнькую дєвочку». Цей вчинок я зрозуміла як те, що Вова хоче розвестись з жінкою. Друг Аліни сказав, що вона хотіла за нього поборотись, у них народилась ще одна дитина. Я ставлюсь до Володимира так само, як і раніше. Я також хочу від нього дітей. Хочу, щоб Володя йшов до мене спати, а не морочив голову своїми піснями». Написал щось таке. Участковий сказав, що в нього є співробітник, який трахає все, що рухається, почав його до мене сватати. Сказала, що вони з мене глузують. Подумала, що ти тоже з мене глузуєш. Чи не найбільш. Простояла, почуваючи себе повною ідіоткою напроти твоєї вітрини до 13.01. На 13.30 поїхала в «Сільпо». Дуже зморилась увечері.

28.06.2012. Після 19 поїхала на Нєстєрова. У 87 квартирі відкриті вікна на балконі. Відкриті по різному. Побачила на лаврочці Тому і риженку жіночку. Риженка, вроді сказала, що ти поїхав вранці, може в село. Я їй не дуже повірила. Вернулась, глянула – вікна на балконі відкриті однаково. Або в мене глюк, або хтось відкрив одне вікно інакше. Пішла до 6 під’ їзду. Звідти вийшла жіночка з дітьми. Я її часто бачила. «Тобі дати чи ти сама підеш?». «Здрастя, я вас трогала?». Вернулась до Томи. Тома почала казати, що ти мене не обнімав і не цілував, чого я йду. Кажу: «Радіо заказав». Вона: «Геть не чуди». Риженька встала з лавки, пішла на вугол до ще зеленої абрикоси. Сказала, що не бачила з ким ти їхав. То одне казала, то друге. Забріхується жінка. Приїхала в гуртожиток. З ким проводити дорогоцінний час ввечері? Набрала 0669540088 – «абонент зайнятий». Не буду ж я опять дзвонити до твоїх батьків – мені здається, що вони на мене й так злі. Та й сестра твоя… Правда, що я могла від неї чекати? Ми ніколи не станемо сім’єю. Я для них чужа. З радіостанцією дітей не зробиш. І ввечері ласки від виконавців пісень чи працівників радіо не діждешся. У них свої друзі і свої кохані люди. Чого в мене все так безнадійно? На касі в «Сільпо» у мене все з рук випада. Я себе почуваю не в своїй тарілці.

29.06.2012. Вночі проснулась в 2. Не можу заснути. Набрала нескілько раз «передзвоніть мені будь ласка» 0669540088. Передзвонив. Пита, куди я дзвоню. Кажу, що мені погано. «Визивай скору, отровись». Поклав слухавку. Розплакалась. Не могла заснути до 5. Вранці поїхала на Нєстєрова. Вікна закриті як вчора. Глянула на часи – 17 хвилин на 9. Собраніє в «Сільпо» на 7.30. Вийшла на зупинку. Набираю номер старшого касира – ніхто не бере слухавки. Прийшла в магазин в десь пів на 9. Ще й на кінець попала. Вернулась в гуртожиток. Набрала домашній твоїх батьків. Взала телефон мати: «Алло». «Алло, здраствуйте». Вона зразу ж поклала слухавку. Після роботи вже думала, що робити? 0669540088 – «абонент зайнятий». Десь перед 21 знову набрала телефон твоїх батьків. Взяв слухавку дідусь: «Який Володя? Хто ви?». Поклав слухавку. Ще двічі дзвонила – ніхто вже телефон не піднімав. Мабуть ти дома.  А я вже збиралась їхати в Старий Іржавець. Чокнута, нещасна дівчина. Покупалась. Винесла воду в туалет. Свєт не виключила, поставила відро в кладовку. Іра: «Чого ти ніколи не виключаєш в туалеті свєт?». «Я ще туди йтиму. І чого це ніколи. Ти за мною каждий раз дивишся?». Назвала мене дурною. Кажу: «Не дурна». «А як на мене, так дура полнєйша». «І чого це я дура? Того шо, як і ти, живу в общежитії і в мене немає чоловіка й дітей?». Пішла. Шо я за нею гнатимусь, доказуватиму що? Іра робить в роддомі. В 2010 казала, що в бачила Аліну, що вона – «свєтлий чєловєк», що в роддомі була торжественна виписка.

30.06.2012. Снилось, що я їду до Аліниного дому, тоді до тебе на роботу. Ти снивсь. Пішла до Аліниного дому аж по 11. Двічі тебе позвала. Вікно на кухні було відкрите. Пішла в гуртожиток. Десь пів на восьму вечора сиділа, думала: їхати чи ні. Смисл? Хіба ти вийдеш? Поїхала. Позвала. Вікно на кухні було відкрите. А може ти в залі? Біля телевізора. «Вова, Володя, любимий, вийди, якщо чуєш, будь ласка». Побачила риженьку. Тоді почула як мене зве Тома: «Людка, чого ти там стоїш?». «Тома, вас виглядаю». Пішла до них. Тома: «Ти прищ проти неї, який мішає. Він до тебе в жизні ніколи не піде. Він тебе не обнімав, не цілував, не проводжав, сама ж казала. Даже якщо ти будеш стрілятись перед ним, то він плюне, переступить і піде». Пішла під Алінині вікна: «Вова, Володя, пішли до мене ночувати!». Сьогодні безкінечне число раз дзвонила на 56-73-60. Начало 10. Горить світло у залі. Думала, що ввечері ти до мене вийдеш. Для чого мені завтра людина, яка сьогодні мені ізміняє? І принижує. 0669540088 – абонент зайнятий. Хто б сумнівавсь? А твого номера вобще немає. Тільки снишся, бо думаю про тебе.

01.07.2012. Поїхала на Нєстєрова. Начало 11. Вікно в Аліниній квартирі відчинене  в спальні. Два рази позвала тебе на імя. Побачила знайому сусідку. Сходила з нею до мусорок. Жалуюсь їй на те, що ти до мене не дзвониш і не приходиш, а мої годи ідуть. Стояла під 6 під’їздом. Набираю 0669540088 – абонент зайнятий. Пішла до «Велмарта». Пишу смс: «Вова, з якою метою твій друг «заказав» радіо, а ласки не хоче дарить?». Набираю опять. Абонент зайнятий. 12.24: «Какие вы молодцы. Алиночка с детками няньчиться, а дыбилку можно годами песнями разводить. Ха-ра-шо?!!!». Скільки разів дзвонила на 56-73-60 вже не рахувала. Сьогодні снивсь папків гараж. Ніби там бігають курчата і літають мухи. Курчата – це клопіт. Під ранок і ти приснивсь. Тільки не згадаю як. На роботі виник конфлікт з співробітницею. Такого мені ще не було. В роздівалці вона накинулась на мене: «Сука їбонута, треба на собраніє ходить. Задовбала мене своїми мужьями… Ти мене позориш перед покупателями. Почитай в своїх обязаностях, що треба брати перед роботою. Щоб більше до мене не зверталась…Я пожалуюсь старшим». Побігла в центральну касу. Звідки вітер віє?  Набираю 56-73-60. Ти зі мною ніколи не будеш. Поїхати на Браїлки. Мені протівно просити в тебе кохання і ласки. Ці роки ти до мене ставивсь… Подумала, називаєш мене уйобищем. А сам? І нащо дитина, якщо ти мене не хочеш? Оце і вся любов.

02.07.2012. Пішла на роботу в «Сільпо». Після роботи поїхала на Нєстєрова. Вікно в Аліниній квартирі відчинене. Видувається прозрачна шторка. «Володя, Вовка, якщо ти у Аліни і чуєш мене – пішли до мене!». Повторила мабуть разів два. Іде риженька: «Люда, ти вже стоїш?». Пішла стала напроти 6 під’їзду. Опять риженька жіночка: «Чого ти місце поміняла?». «Так він же через двері йтиме, не через вікно ж стрибатиме». «Ну да». Постояла, понабирала 56-73-60.  Пішла мимо вікон. Бачу іде з мусорним пакетом  по дорозі чоловік Юлі, моєї однокурсниці . «Привіт». «Привіт». Забула як його звати, а то б спитала за тебе. От голова. Може б що про тебе мені сказав. Не буду ж його окликати без імені. Пішла у «Велмарт». Їду в експресі. 20 вечора. Проїхала назустріч машина, «Самара». Де ж ти був, половинка моя. Безнадійна любов обнадіяна радіостанцією. Ти зі мною ніколи не будеш. Оце реальність. Погано на душі. Не писала, не думала про це і була спокійна. Зварила суп, постірала, покупалась. Не бачила тебе. І дякую Богу, за те, що в мене зараз є. Я давно вже не була така врівноважена. Згадала – сьогодні снивсь. Так хочу, щоб ми з тобою стали близькими і рідними людьми. Щоб ти цілував і ласкав мене. Алінка не до душі, а в неї діти є, а мені радіо заказав – хіба любов без обіймів і цілунків? Тільки гра… Не хочещ мене. Мене це давить, що ти мною якби знехтував.

03.07.2012.12.36. Без 10 хвилин 9 приїхала на 23. Машина стоїть. Підійшла. Сашко вийшов, щось на мене сказав негарне. «Мені від радіостанції дітей народжувати?». Сказав, що не хоче зі мною общатись. Я до нього й не обзивалась. Прийшла прибиральниця тьотя Ліда. Ти вийшов у туалет десь пів 11. Пішла за тобою. Я не зайду. Я не можу. Я не знаю, що з тобою робити, як себе повести. Ти вийшов. «Вова, я тебе звала до себе. Ти чув? Поставили металопластикові вікна, то може й не чув… Приходь до мене як друг…або як коханий чоловік…». Потім ще вийшов. Сашко: «На старт, вніманіє, марш!». Пішов до кіоску з цигарками. Торкнулась то твоєї спини. Ти все говориш по телефону: «Вова, ти будеш ісполнять мою мічту?». «Любименький мій, сонечко» – кажу тобі, як ти йдеш. «Вова, ти займешся зі мною сексом, бо я даже не знаю, що це таке…». Пішов до машини. Відкрив задні двері зі сторони водія. Щось там достаєш. «Вова, чи які проблеми?». Витягнув якусь сідушку чи крісло. Сірого кольру. Поніс. Поплелась позаду. Заніс її на своє робоче місце. Потім вийшов, пішов до машини. Побігла за тобою. Біля машини ти сідав, говорив по телефону. «Вова, я по адресу обращаюсь?..». Ти мені ні слова не сказав за сьогодні. Зато майже все время говорив по телефону. Даже як з туалета виходив. Поїхала в гуртожиток. Прийшла з роботи. 23.48. Смс Кучеру: «Вова, твій друг мене навчить як йому давати чи він мене не хоче?». Я оце все пишу і думаю: чим далі в ліс, тим більше дров. За деревами лісу не видно. Так і мені – розібратись в суті.

04.07.2012.21.59. Після роботи поїхали на Нєстєрова. Біля 6 під’їзду стоїть авто. Ти вийшов через кілька хвилин. Сів у машину. Де їхатимеш? До гаража? Ні, ти повернув машину і поїхав мені назустріч. Я б хотіла, щоб ти зупинивсь біля магазину, а ти поїхав далі. Ждала тебе біля магазину. Тоді пішла до лавочки, Там сиділа знайомі мені жильці будинку 18/1. Сходила в магазин – купила бабушці половинку чорного хліба. Ждала почти до 9. Тоді пішла на зупинку і поїхала в гуртожиток.

05.07.2012. Вранці приїхала на 23 десь пів 9. Сіла на східці ресторанчику, що біля чорного входу.  Хвилин 15 ждала. Побачила як ти йдеш по ринку з стаканчиком кави в руці, «воркуєш» по телефону. Мене аж … від споглядання твого «воркування». На тобі футболка голубого кольору. На моє «привіт» і на мене ти не зреагував. У шпарку між шторкою показав мені середній палець. Вийшов після пів 11. «Вова, я за тим і приходжу, що ти мені показував… Вова, мені Рита, яка забирала мене до себе на квартиру, щоб змити кров, як ти мене вдарив, казала, щоб я собі шукала чоловіка, який би мене забрав. Інтересно, чого вона так сказала?..». «Я тебе всим не устраюю…». Олег-шланг окликнув тебе, спитав чи ти зробив телефон. Ото ти тільки того два рази повернувсь до мене лицем як заговорив до Олега. Побачила твоє лице, очі й губи. «Вова, я бачила, ти вчора кудись їздив…». Ти сідав у машину, а я почала плутатись у словах. Ти сів і поїхав. 11.39 подзвонили з роботи. Я сіла за касу на годину раніше. Після роботи десь пів на 11 поїхала на Нєстєрова. Дзвонила на 56-73-60. Світло в спальні «дома чужого» вимкнули в 23.14. Двері під’їзду відчинені. Зайти, подзвонити в двері? Пішла пішки в гуртожиток. Колись чула як на Браїлках хтось казав: «Дури ходять пішки». По дорозі набираю 56-73-60. Визов іде. Але думаю, що в телефоні вимкнений  звук. Уже 06.07.2012.

06.07.2012. 12.57. Вранці до пів 11 ждала на 23. Вийшов Сашко з «Соти». Став біля Сашки, продавщиці з сусіднього магазину. «Саша, спитай у Сашеньки, Вова сьогодні прийде?». Сашко з «Соти»: «Саша, передай тій блядині, що я їй нічого не скажу». Через якийсь час в «Соту» зайшов твій колишній співробітник з «Айкона». Як виходив, питаю: «Здраствуйте, скажіть, будь ласка, а Володя сьогодні буде?». Він: «Не знаю».  Поїхала на Браїлки – вікна зачинені. Нема дома мабуть. Значить ти або на дачі або на річці. Подзвонила на домашній твоїх батьків. Валентин: «Куди ви дзвоните? Його тут немає. До побачення». Набирала 0669540088 – абонент зайнятий. Все время? Пишу смс: «Вов, я ще не отровилась. В кого ж я узнаю, де Вова проводить сій час?». Находилась – ноги болять. Ти розумний. Тільки раз до мене приїжджав. І то на чужій машині. Поїхала в гуртожиток. Заснула на годину. Приснилась молода цибуля, яку я ніби полоскала у ванній біля колодязя дома в батьків. Вибрала цибулю з холодильника. Поїхала додому. Дзвоню на 0669540088. Все время «абонент зайнятий». 56-73-60 – 9 гудків. 0669540088 – зайнятий. Дзвонить 0939496617 – я нічого не кажу. 34 секунди мовчання. Набрала 0669540088. Взяв слухавку: «Куди ви звоните? Кто ви?». Сказала, що дзвонила багато разів, що він міг за тебе сказати, що не знаеш де ти або, що не можеш мені сказати. Сказала, щоб він перестав валяти дурака, що я 6 років тому відвідала друзів… Він поклав слухавку. Передзвонила. Сказала, що Люда. Він зразу ж поклав трубку.

07.07.2012. Близько пів 11 зайшла розмова про мене і тебе. З батьками. Доказувала батькові до істерики, виказувала його байдуже ставлення до цього. Мама сказала, що ти ніколи з Аліною не розведешся. Слова і сльози. Успокоїлась. Сіла за інтернет. Пошукала у соціальній сітці імена друзів і недругів. Згадала, що Надя Іванова питала, чого я не звернулась до виконавців пісень. Зайшла на сайт Наталії Валевської. Батьки позвали їхати. Відвезли в Красногорівку. По дорозі їхала і думала: сказати треба було, як Аліна висунулась із вікна і тикала мені середній палець чи вона вже як на твій хуй сходила і труси свої в цвіточок  попрала. Думала про шрам на губі. Думала про те, що казали кілька років малознайомі мені люди біля «Соти» про приниження жени перед своїми друзями. Подумала про те, що потім ти і твої знайомі реабілітувались перед Аліною піснею «Милая». А мене принижував і другим позволяв – і ніхто за це платити не збирається. Поїхала на Браїлки. Вікна квартири зачині. Стояла біля магазину. Побачила твою сусідку з 4 поверху з паличкою. Іде з внучкою. Сказали, що тебе давно не бачили. Прийшла в гуртожиток. 21.47 – набрала домашній твоїх батьків. Довго не брали. «Алло». Тільки почули мій голос – зразу ж кинули слухавку. 0669540088 – зайнятий. Чого, чого я не поїхала в Старий Іржавець? Ти мабуть там. Получається я люблю тебе за те, що ми з тобою ніколи не будемо разом?!  Бажання: підійти, як ти приїдеш, до машини і зацілувати твої губи.

08.07.2012. Пішла на роботу. Єлі висиділа. Що робити? Така жара на вулиці, хоч і 6 часов вечора. Може піти в гуртожиток, а тоді поїхати на Браїлки? Якщо ти де поїхав, то по жарі ж не їхатимеш. Поїхала на Браїлки. Прийшла до будинку, дивлюсь – кондиціонер зі сторони балкона робить во всю. Вікна скрізь зачинені. У Аліни, значить. Стояла до вечора. По дорозі йшов знайомий: «Любимая Людочка! Стоишь на посту? Удачи!». Бачила як пішла повз 6 під’їзд знайома. А перед цим твоя сусідка з 4 поверху 6 під’їзду, та що ходить з паличкою. Відмітила, що ні одна не обізвались до мене. У 6 під’їзд зайшла мати Аліни. Подивилась на мене. Нічого не сказала. З пакетом. Щось понесла. Дзвонила на 56-73-60. Ходила. Дзвонила на 0669540088. Абонент зайнятий. Думала зранку напишу йому, для чого його друг замовив мені те радіо, як нахуй йому була не нада. Приїхала в гуртожиток в 22.00. Чого Бог так зі мною вчинив, що ти не хочеш йти до мене ночувати? Може завтра вранці питати в тебе, для чого музика грала, як ти до мене не йдеш?

09.07.2012.22.39. Пішла вранці на роботу. Після роботи поїхала на Нєстєрова. Напроти 6 під’їзду догнала знайомих сусідів. Говорили. Один дав жменю соняшнику. Стали під балконом. Бачу із-за вугла виглядає Алінина подруга Люда. Біля неї стоять її діти. Постояла. Пішла. Біля забору 13 школи зустріла знайому. Вона перша заговорила. Нагадала мені, що моя колишня співробітниця з «Полтава-банку». Робила на Леваді. Тепер на постійній на Мотелі. Сказала їй про себе. Розказувала й думала, що це все схоже на поганий жарт. Вона пішла своєю дорогою. А я вернулась під вікна Аліниної квартири. Світло не горить. Нема у 87 квартирі нікого? Де ти, коханий чоловік? У Аліниних батьків, у друзів, на річці, на дачі?.. Вилизуєш піську Аліні чи обожаєш дітей, які вилізли із сибірської пизди? Пішла на зупинку. На електронному годиннику 21.54. Доїхала до гуртожитка. Подзвонила на 0669540088 – гудки. Ніхто не бере телефон. Через деякий час набрала – абонент зайнятий. Написала смс: «6 років назад «відвідала друзів». Вова тобі казав для кого це було нада?». Дзвоню – абонент зайнятий. Не нужна.

10.07.2012. Сьогодні встала дуже рано. Пів 6. Разом з сусідкою по кімнаті. Приготувала сирники, попрала одяг, поприбирала в кімнаті. Поїхала на 23. По дорозі їду. Думки такі негарні. Як мені їх позбутись. Знайома сказала мені, що вона тебе вчора не бачила. Питаю у Сашки з магазину одягу. Сказала, що вчора тебе не бачила. Пішла повз «Соту», стала біля кіоску солодощів. Набираю 0669540088. Вже думала з розпачу дзвонити на телефон твоїх батьків. Глянула – ти ідеш з кавою в руці. Аж від серця відлягло. Ти бачиш мене, а я в тобі не бачу радості. Може і в мене така фізіономія не мажорна. Привіт сказала, а ти пройшов мовчки. «Чого ж ти даже не здороваєшся? Вова, я за ці 6 років стала гарнішою?..». Дивлюсь на твоє обличчя. Мовчиш. Зайшов у магазин. Вітаєшся. Пішов за шторку, тоді вийшов – ввімкнув світло. Біля «Соти» стояли знайомі Ромахіна Сашка. Дмитро і Влад. Влад – інвалід. Спілкувались. Позвали познайомитись. Говорила з ними. Діма: «Раз тебе не хочуть бачити…Сама не роби, а через когось задрочуй, щоб людина поняла, що є смисл…». Це точно прикол – стільки років приходжу і треба через когось давати понять, що «є смисл». Тоді вони пішли у своїх справах. Видивилась, що крісло-сідушку, яке ти приносив, поставив нагору. Чого ж? Не підійшло до стільця? Згинаєшся. Невдобно сидіти. Ти вийшов після пів 11. Догнала: «Вова, а в тебе давно був перший секс?». Мовчки йдеш. «Вова, якщо ти зі сною не хоче бути, ти мені скажи…». Сів у машину і поїхав. Ждала тебе. Біля магазину «Молоко» в когось заграв мобільний: «…было сложно не сойти с ума…». Ждала більше години. Чую – заграла знайома мелодія: «а ты люби меня, а не люби мне мозги…». Приїхав без 10 12.  Побачила як ти йдеш. Побігла. Ти стоїш біля кіоска, купляєш «Pepsi». Розмовляєш з продавщицею. Підійшла, стала. «Вова, а якщо я про ці приколи напишу в інтернет? Скільки мені тебе ще ждати, щоб ти до мене прийшов?». Серце застукало. Ти повернувсь мовчки і пішов у «Соту». Постояла біля вікна. Поїхала на роботу. На касу підійшов гражданський муж сестри колишньої сусідки по кімнаті: «До тебе хоч хтось приходить в гуртожиток? А то там все зростеться…». Підійшов скуплятись Валік: «Ти вже навчилась правильно давати здачу?..». Директор одного з приватних підприємств, з яким я колись познайомилась на роботі, скуплявсь на касі. Сказав, що є місце менеджера з реклами, що можу прийти у вихідний день.

11.07.2012. Проснулась. Чогось подумала, що мені б треба піти туди, де ти зараз. Тоді думаю, що можна ж на роботу поїхати. Думаю, що може правильніше спитати: «А коли в тебе був послідній секс?» (що ти такий байдужий до мене).  Дожен же ти прийти. Приїхала на 23. Ждала. Вийшов Дімка. Курить. Прийшла тьотя Ліда, прибиральниця: «Я чула, що Вова буде може в два, а може його сьогодні і зовсім не буде». Пішла на зупинку. Приїхала під вікна Аліниної квартири. Вікно на кухні відкрите. Стала. Кричати хочеться. Яка я дурна. Єдино правильний варіант у цій ситуації … . Набираю 56-73-60. Через кілька хвилин вікно закрилось. Пішла на зупинку, вернулась на 23. Зайшла до Олєга-шланга. Просила, щоб він тобі подзвонив. Він одказавсь. Підійшла до Влада: «Я не буду йому дзвонити». Поїхала в гуртожиток. Зустріла по дорозі колишню співробітницю. Порозказувала їй свої за тобою поневіряння. Набирала 0669540088. Взяли слухавку: «Алло, Володя? Чого Вова не прийшов сьогодні на роботу? Він захворів, чи чого він оставсь у Аліни? Якого ти мовчиш? Хочете, я про ваші приколи напишу в інтернеті?…». Поклала слухавку. Набираю 56-73-60. Може подзвонити до старих Романчуків. Що вони тобі зробили, кохана людино? Будь вони прокляті, і з їх дітьми, і з їх внуками. Пройшла злива. Подзвонила десь у час на 56-86-40. Ніхто не підняв слухавку. Нікого немає скоріш за все. Пішла в «Сільпо». Порозказувала співробітниці  про стосунки з тобою, про радіо. Пізніше набирала 0669540088. Немає відповіді. Сиділа на касі і так мені зле на душі. Прийшла з «Сільпо» після 10 вечора. Чого їхати до Аліниної  квартири – все рівно побоюсь зайти, щоб витягти тебе з її ліжка. Будь вона проклята з вашими з нею дітьми. Пригадалось, як ти в Киїському РВ казав, що Аліна не може вийти з дитиною погуляти. А я можу?!!! Будь вона проклята з її дітьми. Значить, як мене бив по голові, то про мене і моїх дітей не думав, щоб тільки Аліниній пісьці догодити. А на радіо для посміху звернувсь, «заказав»?

12.07.2012. 19.47. Проснулась. До тебе не пішла. В «Сільпо» зайшла в туалет. Подумала. Чого я буду про тебе питати. Хіба я твоя жінка? Подзвонила до наших спільних знайомих. Сказали, що тебе не бачила. Як я ненавиджу цю одноманітну роботу. На касу підійшла Тома. Спитала в мене про тебе. Я їй щось сказала, що тебе вже два дні не бачу на роботі. Тома: «Слава Богу». Щось сказала за Аліну, що Тома їй про мене щось може сказати. Тома: «Я на Браїлках зараз не живу. До мене дитина приїхала». Кажу: «Я помню, ви показували фотографію». Скоріше б звідси піти. Оксана з центральної каси спитала мене чи я не хочу затриматись на час. Ні за які гроші. Стою на зупинці. Дрож між ногами. Чого б це? Хіба тільки того, що подумала про любимого Володимира, який назвав мене уродкою і дибілкою й написав, що скоріше повіситься, ніж буде зі мною спати чи говорити? Після роботи поїхала на Нєстєрова. Полазила вокруг дома. Якийсь мужчина висунувсь з вікна у дворі. Спитала за тебе. Сказав, що недавно вселивсь і що не знає. Тоді підійшла до другого під’їзду. Там побачила твого знайомого. Сказав, що давно тебе не бачив. Пішла вокруг дома. Вийшла з-під арки. Ти під’їхав машиною. Кажу собі: «Як мені «повезло»». Подумала про себе, битимеш чи ні, то хто зна чи й повезло, бо ти витягнув за собою пакет і «устремив» погляд на 6 під’їзд. Ходила перед цим і думала про радіостанцію «Руске радіо України» і те, що ти сказав, що не збираєшся розводитись з жінкою. І про те, чого ти заварив цю кашу. Пішла. Сіла на пеньок. Нерворо стукаю ногою по землі. Ти вийшов із сумками: два чорних пакети і один із «Велмарта». Тоді відкрив ззаді багажник і дістав звідти якусь палицю. Дивлюсь на тебе: чи до мене з нею зібравсь? Відбігла. Подумала, чого я тікаю? Боюсь смерті чи побиття? Побігла. Тоді стала. Обертаюсь: «Ти йобнутий?! На мене з палкою?! Заказав радіостанцію, а тепер… Підерас!». Повертаюсь. Ти ідеш до машини. З під’їзду вибігла Аліна з сином на руках. Стала я біля дерев. Ти під’їхав і витягнувши залізну палицю вдарив на ходу через вікно нею мене вище талії. От і вся музика. Машину аж знесло на бордюр. Так вам і треба, «славная семья». Аліна показала мені у заднє вікно авто фак’ю. Показала їй два середні пальці. «І сходила б, скільки ж можна слухати ту музику!..» – крикнула вдогонку. Пішла по дорозі мимо магазину. Побачила знайому. Кивнула їй. Тоді підійшла, мало не плачу від безсилля: «Куди він ту курву повіз?». Вона: «Та він в магазині багато скуплявся». Чуть не плачу: «Для чого він ту радіостанцію заказав, ті пісні… І жив би з нею й не вмішувавсь до мене…». Вона: «Люда, не нєрвнічай, успокойся…». Пішла до «Велмарта». Що робити? Ти або ж на дачу, або, скоріш усього, на якомусь пляжі. Уявила собі, як я бігаю і безрезультатно тебе шукаю. Плюнула в душі й зайшла в гуртожиток. «Повезло» мені в особистому житті. Нічого не скажеш. Ще й пісні співали моєму серцю одинокому. І це я – уйобище?! Ударив. І чого я так стала? Через шкіру проступила кров. А ту жінку ти хуєм ласкаєш. Купалась. Тоді поїхала дивитись чи світяться вікна в квартирі Аліни. Світились. Через кілька хвилин світло на кухні вимкнули, тоді на балконі погасло. Додивилась, що в залі робить телевізор. Посиділа на дорозі. Пішла на зупинку. Зустріла колишню співробітницю з «Полтава-банку». Сказала мені, що я б не ходила туди, де ти живеш. Прийшла в гуртожиток. Дивлюсь на себе в дзеркало. Я хужа. Того ти спиш із нею. І женивсь на ній того. Порівняв нас з еталоном. Щоб і діти були «еталонні». Кепсько мені. Пів життя пройшло. Ні цілована, ні обнімана. От – «мічта ідіота». Ішла по Браїлках. Ідуть пари. Я як псих-одиночка.

13.07.2012. Проснулась. Може на роботу до тебе їхати? Зібралась. Лягла на ліжко і заснула. Снились батьки, брат і бабуся. 10.10. Поїхала на роботу. Немає. Поїхала на Браїлки. Люди з сусіднього будинку збирали абрикоси. Сказали, що час назад ти ніс сина до гаража. Поїхав. Може на дачу. Сусід: «Так узнай де, поїдь». Пішла по тротуару. Побачила прєдсєдателя дома. Спитала за тебе. Сказав, що тебе немає, щоб я гуляла. Підійшла до першого під’їзду. Спитала в якоїсь жінки за твою дачу. Сказала: «Десь в Андріївці». Поїхала туди. Шукала. Не знайшла. Приїхала на Нєстєрова – 94880 стоїть проти шостого під’їзду. Стояла. Якийсь піддатий мужик років 40 підійшов. Спитав, чи я тебе жду, попросив закурити. Аж удивилась. А сіринків у сумці не було. Він так підозріло заглянув у мою сумку, що мене це насторожило. Думала підійти до прєдсєдатєля, спитати про дачу. Він сидів з якимось чоловіком, розмовляв, тоді зайшов у під’їзд. Розбалакалась з тим пожилим мужчиною. Сказав, що бивший прєдсєдатєль Іполіт помер, що цього звати Григорій Васильович. Через хвилину вийшов Григорій Васильвич. Він почав на мене кричати, погрожувати. Кажу йому за радіостанцію. Він: «Володя не міг цього зробити, у нього жінка і діти!..». Побіг хапати якусь палицю. Я відбігла аж до першого під’їзду. Тоді вернулась. Через якийсь час прєдсєдатєль підійшов до 6 під’їзду. Щось казав мені. Я відповіла, що Вова для мене «замовив» радіостанцію, з якого б дива я просто так тут стояла, що це вони ненормальні, раз не вірять, що я кажу правду. Прєдсєдатєль піднявсь по східцях, повернувсь і покрутив пальцем біля виска. Через деякий час з 5 під’їзду вийшла Романчук Валька, понесла мусор. Вернулась. Вийшла вже з двома чорними пакетами. Ішла, повернулась до мене, усміхнулась-оскалилась і зайшла в 6 під’їзд, до своєї дочки Аліни. Як стояла під балконом Аліни, опять побачила того піддатого мужика, який питав мене закурити. Спитала чи він тебе знає. Толік. Друг Аліниного папи. Відбулась дискусія. Назав Сергія Романюком, а не Романчуком. Втирав, щоб я не стояла, шукала собі мужика. Сказав, чого ж ти не скажеш: «Аліна, пошла нахуй, я не хочу тебе бачити і хоч ми з тобою наробили дітей, це нічого не значить». Цікаво. Значить, за логікою сторони Романчуків, якщо Володимир після кількох років життя з Аліною, «замовив» для мене радіостанцію, то це тоже нічого не значить? Бо Аліна рішила родить дитину іще, щоб його краще тримати. То мені треба йти на хуй і даже не мріяти, що в мене з тобою буде сім’я? Толік пішов. Вікна Аліниної квартири зачинені і завішені ролетами.  Приїхала в гуртожиток. Нова сусідка, сказала, що я дурна, що мені треба тебе забути і жити своїм життям. Інтересно, ти мені для того «заказував» радіостанцію, щоб я тебе забула? Вспомнились слова, які кілька років тому чула на «Рускому радіо України»: «качественный дурак прослужит долго». Це про мене, да? Заробили на історії гроші, мені жизнь спаскудили напрасними обіщаніями і «все буде хорошо» остальну половину жизні?

14.07.2012. Проснулась сьогодні пів шостої. Тоді заснула. Встала 15 хвилин 9. Дуже хочу, щоб ти зі мною зайнявсь сексом. На душі якось. Вночі снилось казна що. Чи я ще при здоровому глузді? Таке питання з’явилось вранці. Зібралась і поїхала на Нєстєрова. Підійшла до будинку – 94880 стоїть на тому ж місці, що й учора. Криша їде. Бо в кого ж любов? У мене з «коханою людиною» чи в «коханої людини» з «небом, которое бесконечно»? Нєбо бєсконєчно, а час – ні. Стала пускати у вікна на 5 поверх дзеркалом сонячних зайчиків. «Зайчик пригає», бо руки трусяться. Пішла до 6 під’їзду. Ти можеш і не вийти. Обперлась об колесо. Бачу йде дівчина вішати прання. Пішла знову на дорогу. Тоді чогось вернулась. Ти вийшов з під’їзду з мусорним пакетом. Пішов у 5 під’їзд. 10.19. Дивилась як ти мелькав у білій футболці по сходах. Стала напроти дверей. Ти спускавсь, а до під’їзду якраз підійшов чоловік, з яким я говорила вчора перед тим, як прєдсєдатєль почав кричати і проганяти мене від будинку. Каже: «А Вови немає, він на роботі». «Немає? Він зараз вийде з цього під’їзду і ви в нього спитайте: мені від радіостанції, яку він мені заказав дітей народжувати чи від виконавців пісень чи радіоведучих?…». Ти відкриваєш двері. Може ти чув щось з того, що я говорила цьому чоловікові? Може битимеш? Пішов до машини. Кажеш цьому чоловікові: «Шо саме обідно…». І я тебе опять не почула. «Шо саме обідно, що заказав радіостанцію, а я живу сама. Вова, тут твого нічого немає, крім хіба тих дітей. Ти живеш у приймах. У неї діти є. Мені тоже діти нужні». Пожилий чоловік: «Так другого  найди. Він зайнятий. Зійди з дороги, він тебе задавить». Побігла за машиною. Ти викидав сміття у баки. «Куди ж ти їдеш? Підожди!». Поїхав. Куди? Може на роботу. Їду в траліку і так мені одиноко. Гра це для тебе чи що? Встала на 28 школі. Іду. Машини зразу не побачила, а чогось подумала, що ти на роботі. Правда, поствив машину в самий кінець дороги, що біля ринку. Заглянула по дорозі до знайомої. Тоді стою, говорю з нею. Некомфортно. Відчуття, що ти як ждеш мене. Побігла до «Соти». Ти сидиш в магазині. Я підійшла, стала глядіти. Ти встав і зайшов за шторку. Стою, жду. Ти на роботу приїхав чи до мене? Тобі не сидиться. Ти вийшов. «Вова, давай займатись коханням». У руці 10 гривень. Ідеш. Я за тобою. Ти підійшов до кіоска з цигарками. «Вова, я так соскучилась». Купив синій «Winston». Ідеш по ринку. «Віриш, мені так самій погано». Ще щось сказала. Ти ідеш у напрямі туалету. Дійшов до мусорки, кинув обгортку з цигарок і повернув до виходу з ринку, там де машину поставив. Побігла до машини. Відкрив дверку. «Ти мене поцьомаєш?». Хоч сама в це не вірю. Вернулась до магазину. Нічого не вимкнув, значить вернешся. Купила арахіс в какао. Стояла біля кіоску солодощів. Ти скоро прийшов. Дивлюсь в твої очі. Ти сердишся? Хто зна. І да, і ні одночасно не може бути. Через певний час ти вийшов. «Вова, що зі мною не так?». Дійшла до машини: «Вова, що зі мною не так?». Ти відповів: «Сдохни, уйобище недоделане!». В очах злість на мене. Я відійшла. Їхав, я даже не повернулась. Плакала. Як же я можу помінятись, як не підходжу під твої параметри? Побігла по магазинах – може куплю сукню, в якій тобі сподобаюсь. Бігла, нічого не вибрала і тебе прозівала, як ти вернувсь на роботу. Через якийсь час ти знов вийшов. Щось розповідав Юлі й Дімі. Подав руку Дімі. Пішов з ринку. До зупинки, що навпроти універсаму «Полтава». Поплелась за тобою. Мовчки. Ти щось говориш по телефону: «…давай сегодня доделаем…». Думаю, мабуть кажеш жінці, щось плануєте доробити. Сів у машину. На мене й не глянув. Поїхав у напрямку центра. Рішила перейти дорогу, щоб поїхати в одному з тобою напрямку. Думаю про те, що я для тебе уйобище недодєлане. Що поробиш. Буду якось з цим жити. Не знаю правда, що робити, хоч вішайсь. Думаю, що ти казав як сідав у машину. Оце я тугодум. Може ж ти це мені казав!  Аж затрусило мене. Перебігла на другу сторону знову. Стала, жду транспорт на ГРЛ. Підійшла Юля. Почала розмову. Немає настрою даже говорити. Сіли в кільцевий. По дорозі спитала в неї за інтернет, сказала, що може варто, як казала Надя іванова, звернутись до виконавців пісень? Наприклад, є сайт Валевської. Юля мені сказала, що це було давно. Не проявила ентузіазму. Я вийшла на Промбазі. Юля: «Удачі». Пішла на Нєстєрова. Ти носив з машини 5 літрові пляшки з питною водою у 5 під’їзд. Тоді поставив якісь пакети в машину і поїхав. Куди? Сам. Пішла у «Велмарт». Купила на розпродажі сукню за 101 гривню. Вона молодіжна, підкреслює фігуру. Приїхала в гуртожиток. Постірала, покупалась. Уже 19.30. Хіба вже де тебе застану? Чого їхати? Поїхала. Нафарбувалась, у новій сукні. Ех… Поговорила тільки з сусідкою та побачила, як на Аліниному балконі хтось увімкнув світло. «Вова, Володя, якщо чуєш, вийди будь ласка!..» – побігла під балкон. Вернулась – сусідка вже пішла додому. Дивлюсь на вікна Аліниної квартири, на фонарь – «романтика», тьху… Лучші годи просрала на чоловіка, який завів сім’ю з іншою, сказати чесно, даже як друг зрадив. А може я неправа. Може. Є робота касира в «Сільпо», є ліжко-місце в жіночому гуртожитку і тебе бачу – саме головне. І бачу як їдеш в «дом чужой», а мені скоро 30.

15.07.2012. Спала довго. Пішла на роботу. В 5 вечора на касі згадала, що ти мені дуже снивсь. Набираю 56-73-60. Після роботи тягне на Нєстєрова. Іду. По дорозі ходить знайома. Побачила мене. Говорили з нею. Я стояла під балконом. Кілька раз тебе позвала. Іде крашена блондинка, молода, з довгим розпущеним волоссям. «Чого ты стоишь?». «Він для мене радіостанцію заказав».  «Смирись с ситуацией. Дура. Тебе нада к психиатру обратиться. Боишся полечиться на стационаре? Я б на твоем месте тоже боялась». «Ти – дура, раз вмішуєшся, куди тебе не просять…». Думаю: годи пройшли, як все погано склалось. Получається, я як прокажена. І та кончена радіостанція до пизди. Набираю 56-73-60 з 8.50 і до цього часу, до 23.01. Хай «ріці чужої крові», хоч в ній є і твоя кров, буде «весело», будь вона проклята, разом з «пиздою» своєї мами. А в мене дітей немає. Ненавиджу представників щоу-бізнесу. Використали як гандон почуття і стосунки між нами – і відхрестились. А тоді Алінка і її мама либи шкірять, будь прокляті вони обоє.

16.07.2012. Вранці витратила час на непотрібну справу. Ти зайшов на хвилину раніше в магазин. А тоді не виходив. А я сьогодні одягла нову сукню, хотіла тобі понравитись. Стояла під вікном, так хотіла тебе. На пів 11 на роботу. Може в 10 ти вийшов. «Мені треба, мабуть, поміняти позицію: бігти не за тобою, а перед тобою. Вова, тобі нравиться моє нове плаття? Що ти робив учора ввечері? Ти виходиш на балкон курити?». Дійшов до машини. Я знову за те плаття. Ти: «Пошла нахуй! Отойди от машины!». «Мені чужа машина не нужна». «Отойди от машины! Пидерюга!». Ти на мене такий злий. Може того, що я вчора довго дзвонила? Може того, що сьогодні стояла під вікнами, заглядала, «випрошувала», щоб ти до мене вийшов? Може того, що просто не любиш мене і не радий мені. Пішла на зупинку, сіла в маршрутку і поїхала в «Сільпо». Добре, як є куди їхати. Хоч на нелюбиму роботу, щоб не злити тебе своїм існуванням і присутністю. На роботі сотрудніца, зайшла в столовку: «Я красивая и умная и у меня все хорошо». Хароші слова, трохи, правда, не про мене. На касі розбила коньяк за 53.09. Розбивсь угол пляшки, скоріш за все пляшка вже була не ціла. Бо вдарилась же об іншу пляшку не дуже сильно, а злегка. На вулиці дощ. Прийшла в гуртожиток. Почала поболювати голова. Не поїхала на Нєстєрова. Мене не «кликали». Дзвонити на 56-73-60? А смисл? Хіба ти підеш від Аліни? Ніколи! Настояла, щоб поприбирати в кімнаті. Написала на 0669540088: «Чого Вова ніколи не приходить і не дзвонить? Ти мене упрікнув, що я під вікнами –на «ледяном троне», а його любов – тільки на словах. Він довго буде «играть с женой»?». Абонент зайнятий. Чого я така невезуча. Вроді не зовсім і дура. Просто кохана людина зрадила? Чи що не так? Просто «друзі» не хочуть спілкуватись? Може в мене не вистачає інтелекту для цього? Сни мені такі все сняться. Вже нічого доброго й не жду. Дожила до такого моменту. Любимий зі мною не бажає жити. То лице в мене не його формат, то житло йому зразу власне подавай, то … короче, не розібралась в суті. В мене боліла голова. Це, скоріш за все, неприємності. І, скоріш за все, від тебе, любима людино. Я вже боюсь. Чи я притягую нещастя? Чи може через думки я так живу?

17.07.2012.22.31. Вночі снивсь, а вранці ти мені не снивсь. Снились батьки. Поїхала на 23. Прийшла тьоть Ліда. Сказала, що чула, як Дімка казав, що ти будеш після 10. Прождала до пів 11. Стояла і казала про себе: «Будь проклята Аліна і будь прокляті твої голубі очі». Пішла на зупинку. Десь в 11 приїхала на Нєстєрова. Напроти 5 під’їзду стоїть Люда, яка дружить з Аліною. Біля неї діти. Іду до шостого. Підходжу до 5. Аліна з коляскою. Люда хапає мене за волосся. Аліна кидається вдарити. Старається влучити зонтиком між ноги. Дивлюсь в її голубі очі: «Як він так обожає твої голубі глазки, чого ж він… Ти моє забрала…». Аліна: «Забери свое! Мне твое не нужно!». Підбіг ззаді якийсь чоловік. Схопив мене за волоси. Потяг так, що думала або об землю вдарить або об стовп: «Ти дом терорізіруєш! У тебе совість є? Ще раз тебе тут побачу – уб’ю!». (А у коханої людини совість є – не приходити до мене?). Кажу: «Харашо». Дивлюсь на нього, елі найшла сили сказати: «Він мені радіостанцію заказав». Відійшла аж за перший під’їзд. Мужик підійшов до Аліни і Люди. Бачу вони розвернули коляски і пішли, засміявшись. Мабуть до Людмили. Обійшла дом. Побачила знайому з сусіднього будинку. Спитала за тебе. Сказала, що тебе сьогодні не бачила, бо була вдома. Дивлюсь – кондиціонер в залі на балконі 5 поверху робить. Значить ти можеш бути і в квартирі. Зайти? Ще поїхала на 23. Немає. Набирала 0669540088 – абонент зайнятий. На зупинці побачила знайому. Попросила в неї подзвонити. Набрала 0669540088, визови ідуть. Значить поставив мій номер у «чорний» список твій друг Кучер. Питала в нього за тебе – поклав слухавку. Поїхала в гуртожиток. Ридала. Вибір: кинути роботу і поїхати на Нєстєрова чи йти в «Сільпо» заробляти на життя без тебе? Рішила йти на роботу. Неправильно рішила – впала в стан істерики. Взяла себе в руки. На роботі подзвонила на 0669540088 з телефона співробітниці. Співрозмовник сказав, що я – ошибка моїх батьків. Відповіла йому тим самим. Після роботи на квартиру до Аліни не поїхала. А зря. Нічого так не вирішиться. І цією писаниною тоже.

18.07.2012. Пізно лягла, рано проснулась. Може половина восьмої. Доходжу до бульвару Нєстєрова. Почавсь дощ. Такий припустив. Стала під арку. Дивлюсь на гарно облаштований  дворик, на квартиру Аліни, в якій ти з нею прожив стільки років. Згадую свої надії юності і любов в інституті до тебе. І чим все закінчилось. Сім’ю ти создав з іншою дівчиною, а наді мною посміявсь. Та ще й з допомогою цілої радіостанції. Любов уже пройшла. Чого я стою біля чужого будинку? Дощ перестав. Ходжу від вікон до дверей. На криші Аліниної квартири всідаються голуби. Металопластикові вікна, утеплені стіни – просто рай. Недаром мені Аліна в 2009 писала смс з твого номера: «Я семью и свой дом ни на что не променяю. Тем более на тебя». Думки в мене негарні, чого їх тобі виказувать? Ні словом, ні чим іншим, не хочу тебе образити. Зато ти, і словом, і ділом ображаєш. А я стою і не знаю як бути. І люди ходять. Ти вийшов з-під арки з мусорним пакетом. Куриш. «Доброго ранку, любимий». Іду паралельно з тобою: «Вова, доброго ранку». Пішла дивитись, як ти відкриваєш гараж. Тоді вспомнила як ти мене бив – стала здалеку. Їхав машиною, зупинивсь напроти мене – хотів гнатись, бити? Я відвернулась тікати. Тоді повернулась, ти з машини не вийшов. «Вова, я ніяк не пойму: ти у любімой женщини живеш чи в золотой клєткє?». Ти щось відповів, а я не розчула, бо машина дуже шуміла. Поїхала в гуртожиток, переділась у нове плаття. До тебе. Побачила твою машину на Половках. Я думала, що ти вже на роботі. Де ж ти був? Ждав на «кохану» біля 13 школи? – шутка. У тебе ж є мій телефон. Прийшла на 23. У 10.50 – ти вийшов. «Вова, я не розчула, що ти утром казав». Ішла, щось тобі казала, а ти махнув рукою і вдарив мене по голові – набив гулю на макушці. «Ну відіб’єш ти мені голову, і шо дальше?». «На радіо не розказуть як нахуй ходить. І не показують. Ти Аліні ж не показував, вона вже знала, раз написала: «давай попробуем с тобой новые позы…». Напробувався?». Послав мене, сів у машину і поїхав. Вернулась до «Соти», від обіди, що ти з Аліною спав, а мене вдарив – розплакалась. Прождала тебе аж до начало першої. Хотіла тебе побачити. Побачила. Погляд у тебе спокійний. Я бачу, все нормально. І я тобі байдужа. Пішла до знайомої, попросила листочок і ручку: «Володя, я тобі нужна як зайцеві стоп-сигнал. Стільки год я до тебе приходжу, а ти мене ніколи ні обняв, ні поцілував. Для чого тоді (смисл) підкалувать через когось? Люда». Вставила листочок у дворник на машині зі сторони водія. Поїхала на ненависну роботу, в «Сільпо».

19.07.2012. Після роботи поїхала на Нєстєрова. 17. 10. А ти вже у Аліни. Походила під балконом. Стала напроти вікон. Набираю 56-73-60. Через время вікно в спальні відкрилось. «Вова, Володя Нестеренко! Якщо ти у Аліни – вийди будь ласка. Вова, Володя Нестеренко!». З першого поверху сусідка: «Іди, а то …вийду зуби тобі повибиваю, ноги переламаю. Дзявулиш тут каждий день. Завтра піду на роботу, розберусь». Мовчу. Набираю 56-73-60. Через якийсь час вікно в спальні закрили. Постояла, повернулась, пішла.  Тоді вернулась. Поїхала на Зигіна. Зайшла в гуртожиток. Може треба було поїхати на Укртелеком – подзвонити на те радіо, яке ти «заказував»? Предявити претензії, що ти до мене не йдеш. Щось клацала на телефоні – вискочив номер твоєї мами. Рішила подзвонити. Телефон узяв чоловік. «Скажіть Вові, щоб він до мене прийшов». «Хто дзвонить?». «Дєвушка, якій він радіостанцію заказував». «Нічого про це не знаю». Чую жіночий голос: «То вона дзвонить. Покладіть телефон». «Гадость,  (слово по смислу нагадує слово «брись», як на вредну кішку)».

20.07.2012. Вранці так не хотілось прокидатись. Рішила, що нада. Тебе побачити. Щось можна змінити? П’ятниця. Приїхала на 23. Тебе ще немає. Прождала майже до 11. Де? Боже, за що мені таке? Наташа із кіоска цигарок: «Мені 30. Мені зараз щастя треба. Для чого воно мені в 50 років?». Оце б і я так сказала. Тобі і твоїм знайомим з радіостанції, моя любов. «Заказав» радіостанцію – і одне приниження. Оце зробили мене «щасливою». Після роботи прийшла в гуртожиток. Ти у Аліни. І що з тих пісень. Вони й душі не гріють. Всі дні однакові. Вспомнилась маленька біла розочка, яку мені принесли на касу. Яке це іздівательство. Хто тебе просив мені нагадувати про мої до тебе почуття, що ти звернувсь на «Руске радіо України»? І де тепер той Міша Павлов, який казав: «стучит сердечко…все будет хорошо». Харашо: не знаю ласки коханої людини і знаю, як «друзі», заказавши радіостанцію, захищають «семью и свой дом» під руководством «голубоглазой блондинки-любовници». Навєрно, друзям, вона нравиться дужче. А мої роки і мене  цінувати нікому. Правильно Рябова казала: «Себе треба цінити». А як бути якщо ти любиш, а з тобою – граються? Або люблять тебе, а час проводять з іншою жінкою? Странна любов. Страшна.

21.07.2012. Вночі проснулась і не можу заснути. Глянула на телефон – половина третьої ночі. Вспомила, як ти приїжджав на Південний вокзал на білому жигулі батька Аліни. Набираю 56-73-60. І так до 4 ранку. Мастурбірую. Подумала, що ти мене зовсім не жалієш. Заснула. Снилось, що стою напроти вікон Аліниної квартири. Субота. Вихідна. Зроблю як снилось. Приїхала начало 9 на Нєстєрова. Пішла глянути до гаража. Ти якраз закриваєш гараж. Таке як їхатимеш на роботу. Ти мене бачив. Пішла повз будинок Нєстєрова 18/1. «Вся сім’я в сборі» – чую як балакають люди з крайнього під’їзду, як я повз них проходжу. Може вони про своє? Правда, таким тоном як на адресу когось. Поїхала на 23. Ти вже на робочому місці. І що мені тепер робити? Облазила ринок в пошуках босоніжок, подивилась ціни на овочі й фрукти. Вернулась до «Соти». З-за шторки вийшов Олег-шланг. Виходив надвір, я йому кивнула. Він підійшов до мене з пустою бутилкою з пива. Трохи п’яний: «Вовка сказав, щоб ти віднесла і здала бутилку». Тоді почав приставати: «Пішли мені одсосеш, пішли переспим. У мене тоже є машина… Ти його дуже любиш? Валі од Вовки… До завтра». Спитала чи ти його направив, зайшла в магазин «Молоко». Думаю, хай каже мені це при людях. Олег-шланг зайшов за мною, окрутнувсь і вийшов.  Вийшла.  Ти вийшов начало 11. Даже не помню толком, що я тобі сказала. Брав цигарки. Кажу: «Вова, як можна любити людину і не хотіти її?». Ти повернувсь іти. Повернувсь в мою сторону. Чи лякав чи послав. Пішов до машини. «Вова, я тобі хотіла отсосать в 2004. Так ти ж не захотів. Коли ж ти робитимеш мене щасливою? Мені треба зараз, а не в 50 років. Ти сьогодні Аліну вже зробив щасливою? А мене коли будеш робити щасливою? Для чого ти підговорюєш знайомих, щоб вони до мене приставали? І я тебе не хочу. Ти – підерас. Ти мені коєшо дожен. Отдай мій телефон!». Сів у машину і поїхав. Пішла щукати босоніжки. Тенька вже в душі – ти приїхав на роботу. Прийшла до магазину – ти в магазині. Сидів так довго й не виходив. Субота. Вже три часа. Зібравсь іти після 16. Вийшов. «Вова, займись зі мною коханням сьогодні». Ти пішов до кіоску з сигаретами. Намагалась тобі щось сказати про цирк, який нада припинити. Ти повернувсь: «Пошла нахуй». Ідеш до машини. «Вова, я ж не мужик, а баба. Така ж баба як і вона. Чого ти до мене ніколи не приходиш? Не оставляй мене одну…». Сідав у машину: «Пошла нахуй, підераска». Тон твого голосу нещирий, награний. Перед ким ти, Вова, граєш? Завів машину, поїхав. Я пішла на зупинку. Якраз під’їхав тролейбус на ГРЛ. Доїхала. Подивилась на чужі вікна. Пішла повз гастроном «Любимий». Побачила як ти летиш на 94880. До мене б так спішив, коханий. Вернулась. Ти закрив гараж, ідеш. В руках – щось купив: у білому пакеті і щось плоске як клавіатура. Куриш. Дивлюсь на твій таз. Ним ти доставляєш удовольствіє Аліні. А мені зась, да, Вова? Позвала тебе, як завертав за вугол: «Вова!..». Надії мало – тобі нада віднести себе й товар у квартиру до Аліни. Розвернулась іти. Повернулась біля магазину – побачила сусідку Аллу у жовтому платті. Підождала. Вона йшла в магазин, забула кошельок. Балакали. Каже, щоб я почекала. Кошельок уже хтось забрав. Там було 50 гривень. Сказала: «В інтернет писати не нада, хтось перестріне та морду наб’є, він же жонатий. Ти собі десь найди компанію, друзів. Гуляй з ними і сюди приходь». Засміялась, но по-нормальному: «Ти стоятимеш?». Я пішла у «Велмарт». На електронному годиннику 17.43 – час провела на Браїлках. Повернулась до гуртожитку.

22.07.2012. На роботі жінки-прибиральниці, ідуть, общаються між собою, темненька до світленької Ірини Іванівни: «І ноччю дзвониш, жизні не даєш…». Після роботи. Начало 18. Ще жарко. Чого їхати – сонце зле. В таку жару ти в квартирі з «голубоглазой блондінкой-любовніцей». Мабуть слухаєте пісні, наприклад, «Любовь без жилья». Чи такої ще не сочинили? Пишу і серце заболіло. Бач, Аліна з мене посміялась, время йде, а я дурна. Бо діло не в тому, що немає квартири. Я ж всі ці роки, поки ти жив у Аліни тоже десь жила? Чого ж ти зі мною не хотів жити? Хочу приділити час своїй душі. Мені туди треба їхати через тебе. Постояла, походила, подзвонила – «одмітилась?». Бачила, що виходила сусідка Алла. Скоро 9 вечора. Світло в Аліниній квартирі засвітилось у залі, тоді на кухні. Наглухо закрито і завішено. Ти до мене не прийдеш. Чого ж, як я тобі не до вподоби, ти звернувсь на те радіо? Пішла. Опять сама. І так до смерті. Що мені зробити, щоб ти спав у моєму ліжку?

23.07.2012. Приїхала на 23. Ждала довго. Прибиральниця тьотя Ліда сказала, що останнім часом ти почав приходити пізно. Поїхала на роботу. На роботі з’ясувалось, що вчора я собі «підложила свиню»: пробила порося за за ціною одного кілограма, а воно важило більше чотирьох. Поняла по розмовах, що про це знає вже  все «Сільпо». Під вечір на касу прийшов скуплятись  знайомий. У нього своє підприємство. Спитав скільки я тут получаю. Сказав, що в них буду получати дві тисячі. Чого такий інтерес? Юля з центральної каси в кінці дня скзала, що постарається відправити мене в командировку в другий город, щоб я найшла собі хлопця і забула за тебе. І так якось заусміхалась. Мені дурно. «Сільпо» мене влаштовує тим, що я тебе можу побачити. Я промовчала. Завтара управляючий мені вставить мозгів. Де взяти уважність? На іншій роботі буде те саме. 20.20. Вийшла з «Сільпо». Поїхала на Нєстєрова. 20.55 – як по графіку ввімкнулось на кухні 87 кваритри світло. Постояла, подзвонила. Пішла. З ума сходжу без тебе. Пишу смс на 0669540088: «Друже, поінтересуйся у мого любимого – він з Аліною розведеться? Люда». Прийшла в гуртожиток. Попросила у сусідки телефон. Набрала 0669540088. Відповідь – щоб обращалась у справочне бюро. Чого в мене все так «харашо»? Моє бажання, щоб ми любили одне одного і жили разом обзивають «мічтою ідіота». І так воно в реальності й получається, раз ти з Аліною спиш.

24.07.2012. Вранці поспішила на Нєстєрова. Ти вийшов якраз до гаража. «Половинка моя, привіт». Ти погано виглядаєш, нездорово. Після роботи прийшла на Нєстєрова. Таке чуство, що тут немає твоїх думок. Де ж ти? Думала піти на зупинку. Пішла в «Екватор», побачила 94880. Ждала біля виходу, тоді побігла тебе шукать. Вийшла, а ти якраз від’їхав. Бігла боса до Нєстєрова. Зайшов? Вернулась. Від гаража хтось іде. Це ти. «Я тебе бачила біля «Екватора». Ти мене шукав? А я тебе шукала». Пішов із двома пакетами в будинок. Посиділа напроти вікон Аліни. Щось треба робить з своєю дибільністю.

25.07.2012. Вранці поїхала на Браїлки. Пройшлась по дорозі до Нєстєрова. Стала під вікнами Аліниної квартири. Вікно на кухні прочинене. Голуби на криші. Постояла. Тоді пішла до під’їзду. Таксіст біля 6 під’їзду спитав мене за шостий під’їзд будинку 18/1. Поїхав. Жінка з першого поверху 6 під’зду обізвалась до своєї сусідки: «Снова стою одна… (затягнула слова з попсової пісні). Кікімора прийшла (сміється до сусідки). Кікімора… снова стою одна». Побачила як у вікні, що напроти сходів мелькнув ти. «Я не одна. Щас моя половинка вийде. Да, Вова?». Ти якраз виходив з дверей під’їзду і чув, що мені казали. Пішов до гаража. Пішла за тобою. Ти поїхав на роботу. Пішла пішки на зупинку. Раз тьоть Ліда відхиляла шторку, а ти повернутий до мене спиною. Не хочеш мене бачити, кохана людино. Вийшов. Говориш по телефону: «…150 хватит?…». Біля виходу з ринку ховаєш телефон. В тебе ще один є. «Вова, для чого тобі два телефони?». Не можу тобі нічого й сказати про вчора. «Вова, якщо я до тебе не приходитиму, ти поміняєш до мене своє отношеніє?». Мовчиш.  Сів і поїхав. Сіла на східцях тебе ждать. Може через годину повернувсь. Повертаю голову – ти. «Вова!…». Погляд прямо. Вловила відсвіт очей. Чого, чого я не вмію любити тебе так,  як ти хочеш, так,  як тобі нада?! Тільки мучаю тебе і себе. Боже, за що мені така кара? Сашко закрив шторку білим листом паперу. Мені не добре, що вчора все так вийшло. Ти зайнятий, а мені на 14 годину в «Сільпо». Купила зошит і ампулку. Написала на листочку: «Володенька. Я дуже хочу, щоб ти був щасливий. Я не знаю як змінити те, що ти спиш з Аліною. Ти вже дожен привикнуть, що я рєдкий тормоз. Вчора я вибігла з «Велмарта», а ти вже поїхав. Я не знаю як позбутися своєї дибільності. Люда». Склала листочок і запхнула у дверку зі сторони водія. Ти як прийдеш – побачиш. Надіюсь – прочитаєш. Жах. Поїхала в «Сільпо».

26.07.2012. Поїхала на 23 – тебе немає на роботі. І скоріш за все не було й зранку. Чого? Що трапилось, коханий мій, любимий мій? За що, за що мені таке, що я не можу даже подзвонить, узнати. Треба звертатись до виконавців пісень.

27.07.2012. Вранці не хотілось вставати. Цілу ніч снивсь будинок на Нєстерова 18, в якому ти живеш, моя половинка. Приїхала на Браїлки. Пішла вздовж дороги,  якою ти їдеш зазвичай машиною. Дійшла до будинку – 8.15. Вікно в спальні відкрите. То біля вікна постою, то стану напроти під’їзду. Іде білява дівчина з телефоном. Та, що говорила мені ввечері скількись днів тому, що мені треба лягати на стаціонар, якщо я не вмію змиритись з такою ситуацією. Коментує мене по телефону. Тоді повертається говорить до мене, каже мені, щоб я до неї  даже не обзивалась. Нічого їй не відповіла. Як стояла напроти вікон Аліниної квартири, чоловік, який тягнув мене за волосся, вивіз тачкою на дорогу каміння і пісок. Чи він думав, що я од нього тікатиму? Я підійшла. Почала говорити йому про тебе. «Він для мене пісні й передачі заказував. Я даже не можу елементарно узнати, чого його другий день немає на роботі. Мені цей цирк не нужий». Згадала йому, як Аліна казала: «а Вова в Киеве, у голубоглазой блондинки-любовницы». Що її мати казала, що то вона розбила тобі руку. Згадала про проживання на Браїлках і як мене виселили з гуртожитку. Чоловік відповів, що не спілкується так близько, що мені треба розбиратись із тобою, а я терорізірую жінку і дітей. Відказала, що мені не нужні, ні та жінка, ні ті діти. Каже: «Так ви ж тоді зчепилися». Нічого йому не сказала. Повіз тачанку до під’їзду. Бачила Віку з «Сільпо», ученицю Аліни. Бачила друга батька Аліни Толіка: «Будеш його ждать?». «Не знаю. Його немає на роботі. Може він захворів чи шо случилось». Інформацією не поділивсь. З першого поверху виглядає сусідка, яка назвала мене кікіморою. Вийшла колишня однокурсниця з сином. Постояла. Пішла на дорогу – вікно в спальню зачинили. Походила туди-сюди, подзвонила і пішла на зупинку. Доїхала кільцевим до «Укртелекому». В інтернеті найшла сайт Наталії Валевської. Записала контакти трьох людей із сайта: продюсера Володимира Пригладя, директора Богдана Щирби, організатора концертів Антона Пустового. Набрала Антона. Коротко розказала чого дзвоню. Він сказав, щоб я подзвонила до чоловіка Валевської Володимира Пригладя. Подзвонила. На телефоні в нього пісня «Желанья сбудутся» Може я необдумала, може не зуміла донести інформацію, бо він сказав: «Мне не интересно слушать про то, что у вас было с вашим парнем. Я не пойму, что вы хотите. Это не ваша история. Песни писались в разное время людьми из разных городов… не примеряйте на себя…». Що робити? На касу  в «Сільпо» до мене підійшла жінка, яка називала мене кікіморою, почала виказувати, що дитина спить, а  я з шести ранку нявкаю під вікнами їхнього будинку. Про 6 ранку вона «загнула». Що робити?

29.07.2012. 28.09.2012. Снивсь батьківський будинок, фасад сарая, рідні. Вранці поїхала на 23, хоч і думала, що треба б їхати до будинку, де ти живеш. Проснулась пізно – 8.10. На роботі тебе немає. Знайома, яка торгує насінням, сказала, що вчора ти ходив. Приїхала на Нєстєрова. Стала напроти вікон – пускаю сонячні зайчики у вікна. Ти вийшов. Я відбігла, бо ти взяв щось важке, мабуть,  камінь і запустив у мене. Тоді ще щось. «Мені вже дітей нада рожать…». Я відбігла. Стала, обертаюсь. Ти вийшов із-за вугла: «Я тебя выловлю!» – поведінка, голос, замучений ти, жалко тебе дуже. Тобі Аліну і дітей жалко. А мене, любов моя, що я старію, що в мене дітей немає і не буде, що батьки мої старіють? «Коли? Завтра мені не нада. Мені нужно сьогодні!». Обійшла будинок. Сіла напроти шостого під’їзду. Через скількись минут ти вийшов з пакетом «Empik» і пакетом мусору. Пішов до магазину. Побігла слідом. Ідеш від мусорок із пакетом «Empik». «Володя, вилавлюй мене бистрее або в дурдом відправляй». Пішов, куриш. Дивлюсь на твої ноги, спину, голову. Ти ніколи не оставиш твоїх з Аліною дітей. Якби я тебе правда любила, то ноги б тобі цілувала, щоб ти не йшов до Алінки. Батько Аліни як шершень: сів у машину, об’їхав будинок, вийшов і побіг у 5 під’їзд. Мабуть, не люблю. Поїхала до батьків. Маму ударила корова сусіда-відьмака. Спекла два торти. Батька обсипало від ліків. Сказав мені приказку: «На всякого мудреца довольно простоты». Вранці було погано моєму батькові. Батьки мої постаріли. Вивіз на трасу ще 6 не було. Сіла на миргородський автобус в 7.10. Приїхала в Полтаву. Пішла в «Сільпо» на роботу. Вийшла ще шести не було. Жара. Ти, мабуть, в квартирі. Пішла в гуртожиток. Поприбирала, постірала, покупалась. Краще посидіти, приділити собі час. Поїхала на Нєстєрова. Вікна 87 квартири темні. На річці? З сім’єю?… Значить дожен їхати побіля магазину. Стала. Тоді пішла до вікон. Вроді показалось, що їде «Самара». Вернулась до магазину, глянула в прольот біля будинку. Ні. Здалось. А от і справді ти їдеш за рульом «Самари». Зійшла на східці магазину. Я тебе бачу. Значить, ти мене тоже бачиш. В машині що троє? Один точно Сергій Романчук. Темно, видно погано. Пішла кущами до під’їзду. До 6 під’їзду звідкись підійшла Аліна. Романчук їй прокоментував, що мене узрив. Носив щось із машини – значить були на дачі. В таку жару тебе потягли, сволочі сибірські. Машину в гараж поставив Романчук.  Іду біля 6 під’їзду. Хтось сидить курить, каже: «Іди до дому». «Та піду». Стала глянути на вікна. Запримітила, що хтось біля вугла будинку курить. Той же що мені казав? Підійшла. Почали дискутувати. «Ти глупа. Вони поїдуть звідси. Не приходь, не дзвони… він живе з любимою людиною… ніколи не розписуйся за другого чєловєка…». Чудно, а сам, значить, цими словами  за тебе не розписується?.. Або Аліна за тебе своїми смсками з твого телефону….  Мені страшно, де тоді тебе шукати. Чого все так? Женивсь на гарній, а мені голову морочив? Пішла в гуртожиток. Моя половинка, як мені зробити, щоб ти був зі мною? Як?! В ноги тобі падати? Що, що робити?! 30.07.2012. Проснулась пізно. Приїхала на 23 десь по 10. Хвилин через 10 ти вийшов і пішов до машини. Біля машини: «Володя, привіт. Мене не устраює, що ти спиш з Аліною». Дзвонила на 0503116950. Знайшла телефон в інтернеті. Ірина Горова, дружина і продюсер Олексія Потапенка. 10.41. Вона мені передзвонила. Представилась їй, почала розповідати ситуацію. Запитала про кілька пісень з  репертуару Потапа і Насті. Сказала, що пісня «Не люби мне мозги» про неї і Олексія, бо вони в той період дуже сварились. «Это шоу-бизнес, чтобы людям было интересно… Даже если ты убъешь эту его жену и родишь ему ребенка – любви все равно не вернешь…Пошли его нахуй… он к тебе прийдет, но тебе это уже будет не нужно…». Ахуєть. Мені зараз нада коханий, а не…  В кінці розмови на 14 хвилині 43 секунді: «Да вы просто сумасшедшая». Слів у мене не вистачає. Одні емоції. Ти приїхав може в 10.45 до «Соти». Ідеш. «Вова, ти моя половинка? Чи чого ти спиш з Аліною?». Любимий мій.  Хочеться мені біля тебе стояти. Після роботи поїхала на Браїлки. Вікно в Аліниній залі світиться. Тоді побачила, що через певний час засвітили світло в спальні. Тільки дуже тьмяно, чимось завішено. Поїхала в гуртожиток. 56-73-60. Хто скаже мені, що робити, щоб ти жив зі мною, коханий чоловік, Володя?

31.07.2012. Моє серце звало мене вранці встати і піти до Аліниного дому. Тіло полінилось. Результат. В 9.30 прибиральниця тьоть Ліда сказала, що сьогодні тебе не буде. Поїхала на Нєстєрова. Вікно в спальню відкрите. Ти де? Серце болить .Страшно. Вспомнила,  як ти вибіг останнього разу. Чого тебе задрочувати?  Може тебе там і немає. Поїхала в гуртожиток. До роботи заснула.  Проспала. Така зла на себе. Що ти до мене не йдеш. Серце болить. Розвели шоу-бізнесмени.

01.07.2012. Зібралась. Серце не те що болить, а не на місці. Доїжджаю до Браїлок. Ще немає 8. Рішила піти від Новозаводської. Тільки вийшла з маршрутки – побачила як ти йдеш від багатоповерхівки на зупинку. І ти мене побачив. Повернув в сторону. «Привіт, коханий». Мовчиш. Пішов вздовж дороги на зупинку до Браїлок. Іду за тобою. По дорозі кілька раз тебе позвала. Тоді повернув на ринок. До таксі. Заглядую до водія: «А можна іще одній людині?». Таксіст погоджується. «Пошла вон. Давайте я вийду її стукну». «Вова я тебе не трогатиму. Можна я потом до тебе приїду? Чого мене стукать. Ти мужчина, а я женщина. Мене нада любить». Поїхала маршруткою. Ти прийшов трохи пізніше.Вийшов в 11. Пішов із Британчуком до машини. Ждала тебе майже до часу. Так як камінь оставила на 23 і так ніби взяла його з собою – на душі важко. Так важко. Мабуть через думки, що ти мене з тією радіостанцією обдурив. Поїхала на «любиму» роботу. Була технічка. Пишу на 0669540088 смс: «Як я приходжу і дзвоню – усложняю. Як Володя їбе ту кобилу – упрощає ситуацію?». Після роботи глянула на телефон – пропущений від 0669540088 о 20.17. Скинула бомжик. Передзвонив, погрузив, щоб я сходила у секс-шоп. Пишу смс: «У сеск-шопі продають коханих, друже?». Не передзвонив для продовження дискусії. Думаю, може ходити на Нєстєрова наніч? Тільки без пістолета сташно. Чи буде більше толку, як подзвонити в двері і почати вимагати тебе? 23.50. Набираю 56-73-60. Щоб згнили Алінині голубі очі, будь вони навік прокляті, що ти їх обожаєш. Спасіба Богу, що я тебе побачила сьогодні. Якби дав Бог, щоб ти став моїм законним чоловіком і увесь свій час був зі мною.

02.08.2012. Ще не було восьмої – ти вийшов виносити мусор. Обійшов біля будинку. Подумала, що ти йдеш до гаража. Вернувсь стежкою. Зайшов у під’їзд. Уже й таксі під’їхало. Вибіг. Поїхала на 23. Як заходив у «Соту», кажу: «Вова, і довго мені мастурбіровать?». Вийшов після 11.30. Пішов до таксі: «А смска не пришла». Поїхав. Вернувсь громадським транспортом через годину. Побачила тебе на зупинці. У руці «Живчик». Перейшов дорогу. Порівнялась з тобою: «бачиш тобі й вилавлювать мене не треба. Я сама до тебе прийшла. Алінини час цінуєш, а мій? Мій же час обмежений… Володя, Вова…Ти б жив зі мною в общежитії?». Стояла біля «Соти», пішла до води посеред ринку. Мила ноги. Повернулась іти. І ти. Ідеш мені назустріч. «Вова, от ти в міліції казав, що вона не може вийти з дитиною погуляти. А я можу? З якою?». Чого мене понесло виказувати тобі, коханий? Пішов у туалет. І це все мовчки. Заходив у «Соту», натягнуто посміхнувсь Сашкові, який стояв в дверях магазину. Пізніше ще виходив. До якоїсь іномарки. Вернувсь хвилин через 20. Перед цим прийшов Костя. Привіталась, а він промовчав. Була злива. Стояла напроти магазину під навєсом. Ти пішов до таксі в 17.30. «Вова, коли ти мене забереш? А то я можу не тільки як мама не реалізуватися, а як і женщина». Ти на мене не дивишся. Поглядом обходиш мене.

03.08.2012. Просиналась 20 хвилин другої – набирала 56-73-60. Просиналась в 5.30 – набирала домашній Аліни Романчук. Заснула. Снивсь «дєд» Славік з 23 вересня. Ніби порізав мене ножем і в мене з порізів ішла кров. Восьма, може 9 хвилин на 9. Серце заболіло. Подумала про тебе. Це вже ти вийшов з «чужого дому» на роботу. 9, може кілька хвилин на 10. Не можу влежати. Так як ти мене ждеш. Приїхала, підійшла до затуленого вікна. Ти на роботі. Через скількись хвилин до мене позаду підійшов Володимир Кучер, схопив за волосся, за сумку, вдарив ногою в живіт, почав торсати, проганяти. Повернулась – «з сильним не борись», відійшла до дверей магазину «Молоко». Фотка на мобільний. «може тобі ще й це підняти?» (показую на подоли плаття). «Підніми». «Раді твоїх слів не підніму». «Пішли в машину, є разговор». «Говори тут, я тебе почую». Питав чого я прийшла. «Вовка мене зве». «Як він тебе називає?». Почав називати мене негарно. «Чого хоч дришлявка?», питаю. «Манекены красивее, чем ты». «Не називає, а зве. Спитай у нього як він мене зве». Зайшов у «Соту». Двері прочинені. В магазині сидить Дімка. Мене понесло: «Люда Рябова казала, що Аліна йому не до душі».  «Вчора відвідала друзів, вона чогось не розуміє,… трохи потерпіти, почекати… Скільки ж мені можна терпіти?».  Вовка Кучер: «Ти з головою дружиш?». «Як у Аліни діти виростуть?». Ти вийшов. Стоїш біля Вовки Кучера. «Моя половинка, привіт». Володимир Кучер: «Пошла нахуй». «Так я ж і прийшла нахуй. Хіба у Вови хуя нема?». Кучер Володимир: «Іди, сядь на лавочку, посидь на сучку». «Мене сучок не устраює. Да, Вова?». Зайшов, пішли до машини.  Хтось каже: «Захоче любві – сам прийде». У самий непідходящий момент виказала тобі: «У Вови машина є? Дали її батьки за те, що їбав їхню дочку? Харашо наїбав – двох діток. Я устал – хочу любви. А я не устала? А я любві не хочу? Чи за те, що заказував їй «Милую», а мене їбашив по голові?». В тебе очі червоні, не можу спинити свою словесну істерику, хоч і бачу, що роблю неправильно, тобі дуже неприємні мої випади. Хоч і правдиві. Поїхали. Стала напроти перехрестя, між деревами, реву. Вспокоїлась, пішла на лавочку. Підсів дідок, почав до мене говорити. Бачу, ти прийшов, з бутилкою води. Побачила – полегшало. Серце болить. Пішла до «Соти». Через время ти вийшов. До кіоску з сигаретами. «Вова, поцілуй мене і обніми, як чоловіки цілують дівчат». Пішов до туалету: «Ти ж свою жінку обнімаєш і цілуєш? Поцілуй і обніми мене як свою жінку! Не заказуй мені більше пісень. Ні більше, ні менше, я їх ненавиджу!». Зайшов у туалет. Вийшов. Миєш руки, дивишся у дзеркало. Якийсь чоловік стояв біля тебе, глянув на мене, що я на тебе так дивлюсь. Ти вийшов з туалету. «Вова, можеш поговорити з управляючим. Ти не представляєш, яке це для мене буде щастя, якщо я там не робитиму. Я ж другого щастя кроми: «здраствуйте, вам пакетик нада» не знаю. І до тебе тоді не бігатиму. Без толку. Ти ж до жінки не без толку йдеш?». Ти ще вийшов з магазину і пішов до машини. По дорозі подзвонив брат, може ти почув, що в мене на телефоні заграла «Плакала береза». Ти їхав у поганому на мене настрої. Я не бачила, а ти поставив машину аж на кінець ринку. Вийшов. Бігла за тобою. Вхопив міліціонер: «Чого ти преслєдуєш чоловіка?». «Пустіть!». Біля машини: «Покатай мене, Вова, покатай мене!». Пробурчав щось під ніс, невдоволено. Вернулась до магазину. Як ти зайшов не бачила. І так і другий раз. Нова продавщиця на очках, сказала, щоб я зняла квартиру і предложила тобі прийти. Ти вийшов з магазину. Бігла за тобою, казала. Ти сів у машину: «Сука». В тоні – сльози. Погано. Дуже. Поїхав сьогодні раніше, бо опять захмарило. Періщив дощ. Після поїхала на Браїлки. На душі спокійно. Свєт горить в Аліни у залі, вікна відкриті в спальні і на кухні. Почав дуже часто включатись і виключатись свєт на кухні. «Володя, Вова!». Влючивсь на кухні. Звала тебе, щоб пішов ночувати до мене хоч на одну ніч. Серце не б’ється швидко – значить ти не вийдеш. Вікно на кухні зразу й закрилось. Тоді засвітилось світло злегка із спальні. Звала тебе на одну ніч, а відчувала себе так, вроді я це без душі роблю. Чого так? Я ж цього так дуже хочу. Душа моя в словах участі не брала – може я тебе зовсім не люблю? Вимкнулось світло. Тільки в залі робить телевізор. Може близько 11.

04.08.2012.20.52. Сьогодні ти мені снивсь. Вроді на Зигіна, біля молодих каштанів, я сиділа біля твоїх ніг, а ти мені казав, щось про те, що немає смислу в тому, що я їжджу бачити тебе, а нічого між нами немає. Лежала, намагалась пригадати собі, що ти мені точно казав – не змогла. Поїхала на Браїлки. Стала напроти арки. Ще нема восьмої. Галина Іванівна ішла з відрами, обізвалась до мене, почала випитувати. Нічого не сказала конкретно на її лукавство. Негарна в неї душа, лукава. Ти вийшов з пакетом мусора, пішов до гаража. Присіла, дивилась як ти відкриваєш гараж. Ти поїхав. Поїхала слідом на 23. Купляла булку – в машині грає пісня: «через 10 лет получи конверт…». Побігла, купила «Жовту». Ти на роботі. Все завішено. «Добрі люди», будь ви прокляті з вашою «добротою». Написала записку: «Володя. Для чого мені ціла радіостанція, як у мене немає твого номера телефону? Ти, моя любима людина, подзвони мені: 0958497218. Люда». Як тебе упросити поїхати на зйомну квартиру. Ти ж побоїшся. А може я тебе погано знаю. Чого моя голова так погано думає? Дискомфорт. Я роблю собі погано цими думками. Що ж там такого страшного – займатись коханням на зйомній квартирі? Ти ж в «чужому домі» це робив, коханий.

05.08.2012. Приїхала на Нєстєрова начало десь в 11. Стояла під аркою. Проходила подруга Аліни Люда з дочкою. Завела дочку у 6 під’їзд поговорила по телефону, пішла. Вікно в спальні відчинене. «Володя, Вова!». Пішла, тоді побачила похожу на «Самару» машину, вернулась. То інші люди.  Побачила знайому з внучкою. Сказала, що бачила як твій тесть ішов через стадіон. А тебе не бачила. Підійшла під вікна: «Вова, якби ти до мене прийшов – я б зразу вийшла!». Глянула по дорозі іде чоловік подруги Аліни Люди з сином. Подививсь так на мене. Негатив. «Коханий! Я за тобою скучила». І це правда. Хоч ти такий, що до мене ні разу не подзвонив, зато «заказав радіостанцію» і спитав «чого ти не поїхала в дурдом і там не осталась?». Сонячні зайчики не пускала – побоялась тебе задрачувать. Поїхала на «любиму» роботу. Десь в обід – з 16.30 і до 17.00 – дзвонила на 56-73-60. Заболіло серце. Та й до цього боліло. Ниє цілий вечір. Як подивилась оце на жителів бульвару Нєстєрова – молодші від мене мають вже величеньких дітей. Ужахнулась цирку, яким ти з працівниками «Руского радіо України» забрав у мене стільки часу. І без толку. Це жахливо. Снишся. І ніхто за це не понесе ніякого наказанія. Боже, якщо ти є – будь проклята Аліна і всі її кровні.

06.08.2012.  21.56. Важко спала, просиналась. Невиспалась. Вранці приїхала  на 23. Ти без машини. Переказала  прибиральниці тьоті Ліді, що мені скоро на роботу, щоб ти вийшов. Вийшла. Сказала, що ти промовчав. Потім доказала, мабуть, від себе, що ти сказав, щоб не ждала, бо тобі ніколи, щоб ішла працювала. Одне суперечить іншому. Ти не вийшов. Цілий день як і вчора боліло серце. Може від жари. Після роботи поїхала на Нєстєрова. У дворі з балкону окликнув Толік, друг батька Аліни. Сказав, що я і без чоловіка заробила б собі на машину, сказав, що чоловік мені не нужен. Думаю: і чоловік мені не нужен і діти від нього не нужні. Іншим нужно, а я така крута, що мені й не треба. Сміх і сльози. Чого цей Толік Аліні такого не сказав? Вікна Аліниної квартири закриті. Пішла посиділа біля магазину. Більше чим пів дев’ятого – вернулась під вікна. Свєт пробивається через завішені жалюзі в залі Аліниної квартири. І ти там. А я на дорозі. Підійшли два п’яненькі мужики. Один, як спитала як же його звати, не признавсь, а назвавсь Ніколаєм угодніком, бо бач він на свято Ніколая угодника родивсь. Сказав, що ти не для мене і щоб я перехрестилась і йшла. Що в тебе сім’я і свої проблеми. Вобщем я не в тему. Стоїть і губи облизує, Ніколай-угоднік, козел старий. Завидно, що не його зву під вікнами. «Благословив з любов’ю». Як Люда Троян-Рябова. Які суки. Хай значить у тебе з Аліною сім’я, а ти дєвочка, музику послухала і йди нахуй. Згадала слова твого батька: «він женат і все. А ти йди куди хочеш». У тебе, кохана людино, таке ж мнєніє? Інтересно його почути. Всі за тебе розписуються: і батько і «голубоглазая блондинка-любовніца» з своєю квартірою. А в тебе є своє мнєніє, Володимир? Згадала слова Ірини, жінки Олексія Потапенка (Потап і Настя Каменських): «Пошли его нахуй». А ви значить уже послали? Використали матеріал, «чтоб людям было интерсстно, это шоу-бизнес», і послали, да?

07.08.2012.23.08. Вранці 7.49. Стою на зупинці. Серце зве на Браїлки. Чого воно так думає? Можу там без толку простояти, а ти будеш на 23. Пропустила «Богданчик» і «тралік» на ГРЛ. Сіла в кільцевий. Побачила як ти йдеш по ринку в 8.49. Значить серце не дурило. Могла б тебе застати. «Добре утро, Вова». Ти плюнув у мою сторону. «Ти подумав про те, що я тобі казала про квартіру чи будемо дальше гратися?». Ти мовчиш. Стояла напроти завішеної плакатом шторки. Ти виходив. Піймала твій на мене погляд. Темний. Чи ти злишся? Ти вийшов  десь у 10.20. Побігла за тобою. Біля машини ти відкривав дверку. Стала напроти з іншої сторони. Ти: «Отойди от машины! Пидераска! Пошла на хуй! Здохни!». Кинувсь до мене. «Та здохну! Як і ти тоже». Сів у машину: «І нахуй піду». Сидів у машині і цього не чув. Може. Так хотіла тебе біля машини обнімати і цілувати, а бач як все обернулось. Чуть не плачу. Це для мене просто щось із області фантастики. А інші це роблять запросто. Дождалась тебе. Ти йдеш з двома великими пакетами. Повернулась, відкриваю тобі двері. Ти береш пакети в одну руку і кидаєшся до мене: «Пошла вон отсюда». «Я тобі помогти хотіла, ненормальний!». Пішла до машини, написала тобі на листочку письмо: «Володимир. Думаєш я не хочу піти нахуй? …. Я хочу щоб наші такі ненормальні стосунки, змінились. Приходь до мене або подзвони… даже з не свого номера… Ти сам мені можеш сказати, а не через когось, коханий. Люда». Пішла в ринок. По дорозі встріла Риту. Я вже віталась до неї біля «Соти». Спасіба Богу, вона не бачила, що я всунула тобі в дверки. Почала говорити з нею. Сама. Вона сказала, що ми з тобою не пара, щоб я не ходила, а шукала собі чоловіка, що ти обов’язково поїдеш з Аліною з Полтави, якщо я й далі  приходитиму. Де, де я її раніш зустрічала? Вона – ворог, судячи як вона про мене й тебе відзивається. Чого я її зачіпаю? Ти вийшов перед 13. По дорозі почала тобі казати, що говорила з Іриною, дружиною Олексія Потапенка. Що вона сказала, щоб я тебе послала. Бачу тобі не сподобались мої слова. Ти даже якось розізливсь трохи. Ясно. Кому б понравилось, щоб люди, які скористались інформацією для свого бізнесу, потім порекомендували б тебе послати… Хоч і бізнес, а непорядно якось… шоу-бізнес спрямований на формування думки, свідомості багатьох людей, всі хочуть бути білими і пухнастими…Сказала тобі, що поки крутили ці пісні, хтось заробляв гроші, а мені від цього не полегшало. Стала під дверима в туалет. В туалеті повно жінок. Якийсь чоловік зайшов у туалет. Ти вийшов мити руки. Ти так худий. Спаси і сохрани тебе, Володя, в ім’я Ісуса Христа. Захисти тебе, любов моя,  Божа Мати, Пресвята Діво Богородице. Ти йшов, а я доганяла тебе й питала, що ти не можеш оставити Аліну, бо боїшся, що тобі щось зроблять? Почала казати, що як же нема куди повертатись, якщо люди знімають квартири і живуть разом, наприклад, на моїй роботі… Ти повернувсь і рукою вдарив мене по обличчю: «Здохни!…», кинувсь до мене, тоді повернувсь і пішов далі. Одійшла, кинулась за тобою: «Ти радий?! Сволочь, падлюка!..».. Кинула в тебе пакет з яблуками. Пакет вдаривсь об пластиковий стояк дверей, бо ти в ту мить зайшов у магазин, пакет розірвась і яблука розсипались біля «Соти». Стояла. Сльози. Яблука мої позбирала собі чужа жінка. Поїхала на роботу. 13.14 – подзвонила Свєта і сказала, що мені на час. Пізніше вияснилось, що на 13.30. Сказали, що Віка поплутала. Хто зна. Прийшла пів 11 з роботи. 13.44 – пропущений дзвінок від Володимира Кучера. Чого? Лаяти мене хотів, що вчора в 12.00 йому попрошайки слала? Чи чого? Дзвоню. Цирк на проводі. Чого я така нікчемна дівчина?

08.08.2012.22.54. Сьогодні ти мені приснивсь разом із дочкою Аліни Анею. Ніби вона вже підліток, гламурна. Приїхала на 23 20 хвилин на 10. Ти на роботі. Бачила машину. Виходили то Діма, то Саша на вулицю. Ти вийшов 12 хвилин на 11. Пішов до машини. Пішла за тобою мовчки. Нічого не кажу. Ти як завжди мовчиш. Сів і поїхав. Думала ти скоро вернешся. Ти приїхав часа через два. Вже думала їхати. Пішла на зупинку. Побачила як ти їдеш на машині до роботи. Не бачила як ти зайшов. Бігала по ринку – шукала тебе. Тоді підійшла до магазину – ти з кимсь говорив. Поїхала із зупинки в 12.40. Йшла з «Сільпо» пів 11. Бачила пропущені дзвінки від брата. Мама передзвонила. Сказала, що вчора батькові снивсь поганий сон. Сказала, що недавно хтось дзвонив на її номер і питав: «Ви хочете 5 кілограм сала?». Двонив не раз, каже, злякалась і виключила телефон. Сказала їй, що Володимир ударив мене в лице. Сказала мені, щоб я не ходила. Час од часу не легше. Остається хіба молитись Богу.

09.08.2012.22.46. Може сьогодні б і не їхала на 23. Кольнуло серце. Приїхала. Ти вийшов десь начало 12. Ходив. Із авто чути слова пісні якоїсь: «дальняя дорога. Все в руках у Бога». Кажу тобі: «Вова, все в твоїх руках». «Вибач, що я тебе так задрочила, що ти мене ударив. Вова, їдь чим хочеш, я з тобою не сідатиму в транспорт. Таксі не бери, дорого».  Сказала за квартиру, про що перед цим кілька днів тому сказала. Назвав мене підераскою. Кажу: «Щоб я не почувала себе одинокою. Приїдеш раз у 5 год і назвеш підераскою». Сказав на мене уйобище. Кажу: «І що ж мені робити як я така?» Щось сказав, а я не дуже розчула. Сів у таксі. Нагнулась до вікна зі сторони водія: «Що ж мені робити, Вова?» – спитала кілька разів. Дождалась поки ти десь через годину приїдеш. Стала напроти зупинки. Побачила як ти вийшов. Тоді зайшов у магазин на зупинці. Купив пепсі. Перейшов дорогу. П’єш, а в другій руці – якась деталь. Я іду позад тебе: «Якщо я договорюсь за квартиру – ти прийдеш?». Нічого не кажеш. Викинув перед «Сотою» у мусорку цигарку. «Вова, ну я вобщим піду на роботу». Заходив у двері: «Сука». Даже не представляю, як я це можу організвувати. Треба лягти подумати. А зараз покупатись.

10.08.2012. 20.18. Вранці прокинулась. Болить серце. Чого воно? Я щось придумаю. Подзвонила на кілька номерів із «Жовтої газети». Домовилась подивитись квартиру, що знаходиться недалеко від Мотеля. Сіла не в ту маршрутку і доїхала тільки до Автовокзала. Тоді думаю – треба ж побачити чи ти хоч на роботі. Прийшов ти десь хвилин 10 на 10. Точніше приїхав. Поставив машину аж у кінці ринку. Поїхала на зустріч з господаркою квартири. Показала мені кваритиру. Сказала їй, що хочу запросити чоловіка, тільки не впевнена чи він прийде. Вона відповіла, що я їй можу передзвонити після 12 і взяти ключі. Поїхала на Алмазний. Ти вийшов десь в 11. Ішла до машини. Мовчки. Біля машини кілька раз тебе позвала, а ти ніяк не відреагував. Сів і поїхав. Дождалась поки ти приїхав через півтори години.  Так важко тебе стільки ждати. Зайшов у магазин. Я нічого не могла й сказати. Сіла напроти вікон. Погано мені, невесело і тоскно, аж плакати хочеться. Підходила до Марини. Пита риторично чи бачила коханого. Побачила, яка я невесела, сказала, що я нічого не зможу змінити. Ти вийшов у 2. В руках 10 гривень. Ідеш до кіоска з цигарками. Біля кіоска сказала тобі за квартиру. Ти повернувсь і пішов. Ішла за тобою і говорила, що квартира знаходиться біля 4 поліклініки, Назвала вулицю. Скзала, що треба тільки взяти ключі, не хочу сидіти там сама і ждати непонятно чого. Підійшов до машини. Сідаєш. Кажу тобі, щоб ти мені сказав або так або нє. Ти: «Здохни, сука!». Сів і поїхав. Повернулась. Рядом стояла машина. Мабуть чув. Ну й шо? Яке йому до мене діло? Пішла по стежці, стала біля відділення «Полтава Банку». Глянула – із ринку іде Рита. Повертає по доріжці до мене. Проходить повз, усміхнулась. Мабуть побачила мій синець під оком. Привіталась, таким ласкавим тоном. Доброжелательніца моя. Подзвонила на 0669540088. Іде визов. Тоді чути клацання. Опять на якийсь лівий номер переключив дзвінки від мене твій друг по інституту? Спитала Кучера. Парень сказав, що я помилилась номером. Пішла до «Соти». Походила. Через пів години мені дойшло, що ти уже в магазині. Коли ж ти зайшов? Чи ти об’їхав ринок і зразу вернувсь? Вийшов у туалет перед 17.00. Пішла за тобою. В туалеті ти сам. Ти виходив, глянув на мене. Хоч без злості. Оце за цілий день єдиний приємний погляд від тебе, Володимир. Потопала за тобою. Мовчки. Щоб не бив. Вийшов іти до чужого дому начало шостої. Іду. Догнала біля кінця площі. «Володимир, дозвольте вас провести». В кафе грає радіо. Чути голоси ведучих: «…в 21 год нет личной жизни…» – про якусь особу із сфери шоу-бізнесу. «Вова, це й про мене так можна сказати. 29 год і немає ніякої лічної жизні». Вийшов за ринок. «Тобі моє предложеніє з квартірою не понравилось чи може я не нравлюсь?». Мабуть питала тебе в чому проблема. Переходив через дорогу. «Радості секса ждуть в чужому домі, любимий чєловєк?». Сідав у машину. «Коли ж ти мене забереш?». Відповідь: «Здохни». І поїхав. Сіла в кільцевий, наділа очки. Кляну в думках ту жінку, проклинаю її очі. Проїжджаю біля Браїлок. Сльози з очей мимоволі котяться. Не захотіла іти під вікна чужого дому. Раз ти так мені казав, щоб я здохла. А чужа кров бач хай живе, половинка моя? Щоб твої діти з Аліною Романчук поздихали, будь вони прокляті разом з їхньою матір’ю. В мене все харашо, далі нікуди. Я могла б до тебе і серед ночі приїхати на Браїлки. Займатись коханням. Аби ти вийшов. Чи хоч подзвонив, коханий чоловік, який «замовив» мені радіостанцію. Давай хоч спробуємо разом з тобою зайнятись сексом. Сил моїх нема. Якою мені бути, щоб ти мене захотів?!

11.08.2012.20.46. Сьогодні поїхала на Браїлки після 19. Все на 5 поверсі зачинене. Напроти нового балкону во всю работає кондиціонер. Подзвонила пару раз. Розвернулась і пішла на зупинку. Моя любов, чого ти мене не любиш, чого ти зі мною не хочеш. Дурне запитання. Дивилась на себе сьогодні вранці в дзеркало. Раніше я була молодша і гарніша. І ти зі мною не був. А зараз? Старша і не така свіжа. Молоді роки… Який жах.

12.08.2012. Вранці прокинулась і не знаю, що мені робити. Начало 8 подзвонив папко. Сказав, щоб купила меду на виставці меду. Пішла на зупинку. Думала про те, що ти в домі у Аліни. Як болить моє серце. Їхати на Нєстєрова? Пішла на зупинку. Вичитала на оголошенні, що сьогодні останній день вистаки, за яку говорив папко. Пішла до стадіону «Ворскла». По дорозі в думках проклинала Аліну з її голубими очима і її дітей. Придбала мед, відвезла в гуртожиток, пішла на роботу. Десь близько часу стало дуже погано. Може через критичні дні, що перший день? Дуже сильно боліла матка, темніло в очах, не могла встати. На роботу приїхала швидка. Ліля, старша смєни, несла мене через магазин. Від сорому заплакала. В четвертій лікарні нічого не визнали. Гінеколог нічого не найшла. Побачили синяк під оком, направили в травматичний пункт, сказали, що може в мене був струс мозку. В першу міську приїхала співробітниця. Привезла сумку і одяг. З роботи подзвонили батькам. Дзвонить брат. Каже, що їде до мене. Приїхав. Струсу не найшли. Виписали ліки. Пішли з лікарні.  Брат забрав з гуртожитку мед. Залишив гроші і поїхав до батьків. Про коханого чоловіка, який «заказав радіостанцію»…Сьогодні снивсь, тільки не припомню як. 19.18. Досі почуваю себе ненормально. Чого, чого? Що трапилось зі мною – де логічне пояснення? Вегето-сосудиста дистонія?

13.08.2012. 19.43. До 12 потратила время в першій міській лікарні Можна сказати без толку. Приїхала на 23. Вийшов десь начало 6. «Чого не дивишся в очі, кохана людино?». Ти на мене не глянув. Провела до машини. Ти й тоді не глянув. Кепсько. Дуже. Хвора. Ще й ти до мене байдужий. Як завжди. До кого претензії? Чи може напишеш через 20 років «Интересстно, как сложилась у тебя жизнь, Люда?». Снилось сьогодні, що ти вийшов до кіоска з газетами, що напроти «Соти». Вийшов наяву до нього Дімка, твій співробітник. Його продавщиця позвала, бо в неї телефон чогось не заряджавсь. Ти поїхав. Ніс щось у чорному пакеті з написом ВМW. Щось доволі велике ніс до свого «чужого дому». Залишила кохана людина мене, як і я її, сам на сам зі своїми проблемами. Радіостанція допомагає в житті чи навпаки? От: «…це вам обирати за скільки зупинок жити від коханої людини…», «…Руске радіо нічого вам не збирається повертати…». Вам обирати… а жити з коханою людиною разом?.. Як може бути все харашо, якщо кохана людина від тебе за дві чи п’ять зупинок проводить свій час з іншою людиною, роги наставляє? Прийшла розібратись – струс, щось спитала чи сказала –ізбієніє…

14.08.2012. Прийшла до тебе на роботу. Після обіду. Ти вийшов може через 20 хвилин. «Привіт, Вова». Пішов до машини. Поїхав. Прийшов хвилин через 20. Заховала дзеркальце і блиск для губ. «Спасіба любимий, що вийшов». Викинув цигарку у мусорку. Відкривав двері. «Щасливо». А ти весь час мовчиш. Оце «любов»… Приїхала до батьків. У брата День народження. Увечері зайшла в інтернет. На сайт співачки Максім. Не знайшла контактного телефону. Така вона мені здалась надмінна. І що я їй могла б сказати… про її пісні «Не отдам» і «На радіоволнах»? А до групи «Непара» як звертатись (пісня «Милая»)? Пісня «Другая причина» була написана явно ще до твого «заказа» радіостанції. Все змішали на радіо: і минуле, в якому ще не було нашої з тобою історії і пісні на тему стосунків, які почали складатись між тобою, мною і «голубоглазою женою».

15.08.2012. Приїхала в Полтаву. Ти скоріш усього зараз на Алмазному. Коханий. Їхала попуткою. Якого я почала розказувати першому зустрічному про те, як з мене поприколювались на радіостанції? Не поїхала робити «ненужные телодвижения». Ще не дуже й здорово себе почувала. Лежала перед роботою. Після роботи йшла в гуртожиток. Як мені гірко. І не піду ж у Алінину квартиру, щоб ти мене опять ударив. Лучше б ти мене убив. Як мені погано. І настрою не було. Чого в мене його немає. Будь проклята Аліна і її від тебе, кохана людино, діти. Будь прокляті її голубі очі, щоб вони згнили, будь прокляті очі її дітей. Будь прокляті її батьки і їх гроші, за які вони купили квартири. Будь проклята їхня кров, за те що вона єдналась з тобою, моя половинка. Будь проклята ріка їхньої чужої крові, будь проклята їхня дочка Аліна, яка тебе їбала, любов моя. Будь вона проклята, кобила сибірська, будь прокляті її діти, щоб вони поздихали.

16.08.2012. 19.17. Проснулась начало 9. Неспокійно, не можу вснути, заспокоїтись. Встала начало 10. Зібралась. Приїхала на 23 в 11. Ти прийшов в 11.44. В бірюзово-голубій футболці. «Привіт, Володимир». За день виходив кілька разів. Таки зачепила мене та футболка. Аж хотіла спитать чи й труси в тебе голубого кольору. Стрималась. Дійшла за тобою до машини: «Вова, а займись зі мною любов’ю, ти ж передачу на «Рускому радіо» «заказував» про те, щоб займатись коханням». «Пошла нахуй». Приїхав скоро. Біля магазину кажу: «А якщо мені хочеться зараз потрахатись?». Ти мовчки зайшов. В туалет і раз не пішов. Бачила здаля Риту. Продавщиця на очках  уговорювала піти нахуй, забути про тебе і про приколи на радіо. Сашко кілька раз мигнув на мене з магазину фонариком. Називав блядиною і проституткою. Стояла, їла виписані таблетки. Думала про те, як мені вчора було ввечері погано на душі. Заходила до подруги. Вона похудала.  Після роботи ти вийшов і пішов до машини. Два рази назвала по імені. Ти не обернувсь і не подививсь. Даже як їхав не глянув. Сіла в тралік на інститут зв’язку. Біля Браїлків, повернула голову, бо побачила тебе зліва у авто. Машина повернула дорогою. На ринку не спинявсь. Хвилин 8 на сьому.  Зайшла в магазин. Купила фонарик. Хоч як іти? Ти на це можеш погано зреагувати. Та й сусіди ж поряд. Це ж не сонячні зайчики серед білого дня. Авантюрно це дуже. Дзвонила до знайомої. Вона питала чого я не приходила. Каже: приходь, дзвони.

17.08.2012. Прийшла вранці на Нєстєрова. Ти вийшов у 8. 22. Бач, а вчора знайома з 23 казала, що пів 9 ти був на роботі. Пішов з пакетом мусора. Пішла за тобою. Дивилась як ти відкриваєш гараж, виганяєш машину. Пішла вздовж дороги. Ти, не виходячи з машини, викинув пакет до мусорки. Через вікно. Поїхала на Леваду. В третю лікарню. Медогляд. Тоді поїхала на 23. Приїхала пів 11. Тебе вже немає. Почавсь дощ. Ти прийшов десь пів 12. З кавою в руці і з пакетом у другій. «Двері відкрити?». Двері в «Соту» були трохи прочинені. Викинув цигарку у мусорку. «Нахуй пошла». Відкрив двері ногою. Постояла ще хвилин 15. Не наділив мене Бог вродою. Живеш з іншою, а мене посилаєш. Зайшла в магазин на ринку. Дивилась на фонарики. Пішла на зупинку, сіла в маршрутку. Ще й умом Бог не обдарував. Як жити? Не   думати, а робити – казав мій батько. Як робити? Мовчки?

19.08.2012.2.28. Уже 18 – це вчора. Снилось, що я їхала туди, де ти живеш дуже довго і ніяк не могла доїхати. Проснулась. Пішла на твою роботу. Машина стоїть аж в кінці ряду. Дивлюсь на неї і думаю, як же мені дуже хочеться тебе побачити. Так душа просить. Бог почув. Ти стоїш біля «Соти». Тебе закрили два мужчини. Якийсь молодий чорнявий і років під сорок повненький світлий. Підійшла. Чого б я тебе лякала? Хоч, може, треба було підійти і обхопити тебе ззаду, обняти? «Привіт». А ти далі дивишся телефон. Ноль реакції. Хоч ні. Постояв і поспішив зайти в магазин. «Привіт, Володя». Ти не привітавсь. Ходила, ждала, коли ж ти вийдеш. Сашко назвав дибілкою. Поведінкою чи словами «випросила». Ти вийшов. «Щастя привалило» – радо кажу тобі, як ти виходиш. Пішов у туалет. Я за тобою. І з туалета за тобою. Заходив у магазин. Дімка на порозі. Ти пройшов мимо нього, не глянувши. Дивилась на тебе. В тебе видно швидко жирніє волосся. Я тебе люблю, коханий мій. Почуваюсь дурною дибілкою, бараном. Це перш за все я винна, що ми не разом. Баран у сексі і стосунках з коханим чоловіком. Постояла під завішеним вікном. Сашко спитав чи скоро я здохну. Відказала, що скоро. Сказав, що я заїбала і послав. Побачила Аліну, сестру Олі, продавця з «Соти». Спитала за сестру. Сказала, що Оля родила хлопчика, сказала даже як назвали. Не те що я. Пішла в сусідній магазин – купила фонарик і батарейки. Після роботи поїхала на Нєстєрова. Світло вимкнули десь в 11. Ти дививсь телик. Без світла. Десь пів на 12 мигала тобі у вікно. Хіба ти не бачиш?! Фонарик дуже потужний, гарно світить. Пішла з Нєстєрова пів на першу ночі. Дибілка. Чого я себе так не кохаю як тебе? Вже 2.35, мені скоро 30. 22.06. Проснулась в 6. Лежу, сон не йде. Зібралась, поїхала на Браїлки. Прийшла може у 8.30. Біля гаража батько Аліни. Тоді бачила як він виносив мусор, на балконі. А тебе не бачила. Може в 10 відкрили вікно в спальні. Позвала: «Володь, Вова». Разів 3. «Володь, зі Спасом тебе! Вова». Ти не вийшов. Мабуть не чув. Пішла на зупинку. Як ішла до 13 школи – стріла по дорозі батька Аліни. Дивиться на мене, всміхається. Після 20 вийшла з «Сільпо». Пішла на зупинку. Приїхала на Нєстєрова. Гроші прокатую. Багатійка. Ти в Аліни. Походила, поїхала в гуртожиток. Оце життя… Думала про все, не розберусь я в суті, Володимир, так заплуталсь в мєлочах.

20.08.2012. 22.31. Снились кошмари. Ніби прийшла на 23, а тебе там немає – переїхав робити в інше місце і магазин якийсь пустий з відкритими стінами. І я не знаю де тебе шукати, половинка моя. Приїхала на 23. Жду. Прийшов. «Привіт. Чого ти на мене плюєш?». Вийшов після 10 до кіоска з сигаретами. «Володь, я хотіла в тебе поиінтерисуватись, якщо я тобі не нравлюсь – для чого ти звернувсь на те раліо?». Пішов мимо туалету до машини. Біжу позаду: «Володь, Вова!». Сідав у машину: «Шоб ти здохла, сучара!». Ти сердитий. Пішла в аптеку, купила папкові ліки. Прийшла. Підійшла до тьоть Ліди. Почала журити, що в мене немає дівочого достоїнства. Побачила як ти йдеш. Побігла в твою сторону: «Любимий мій іде». Думала сьогодні про тебе на роботі. Ти звичайний, нормальний чоловік. І мій батько правий, що сказав, що я можу поставити на тобі хрест і що я просрала свої годи. Ти ніколи не розведешся з Аліною і ніколи не оставиш твоїх з нею дітей. Хоч бувають різні випадки в житті. Думаю про тебе. Я вже стара.

21.08.2012. Вранці проснулась  часа в 4, начало п’ятої. Заставила себе заснути. Проснулась в пів на сьому. Приснивсь сон. Ніби прийшла на Нєстєрова. Зайшла по східцях через балкон у 87 квартиру – там незнайомі люди з дітьми, багато кімнат. Вийшла. Чогось біля мене були брат і батько. Глянула з дороги. Немає металопластикових вікон. Хтось мені сказав, що ти виїхав із сім’єю. В розпачі плакала: «Та ж сука казала:«забери свое – мне твое не нужно». Не знала де їхати, щоб тебе шукати і  вже я й не дуже молода. Проснулась і подумала: хіба в тебе Володимир немає мобільного телефону, що ти зі мною не можеш так спілкуватись. Не хочеш. Зробили мене «друзі» і радіостанція «Руске радіо України» «щасливою», відхрестились – сходь з ума. Кошмари сняться, не знаю ласки від коханого чоловіка, який звернувсь на ту радіостанцію, живу як лохушка. Запросто. Все може статись. Зібралась, приїхала на Нєстєрова. Стояла крутилась. Минут 40. Потягло – побачила. Під’їхав до 6 під’їзду машиною батьків Алінки. Хвилин 15 на 9. Де ж ти їздив? Побачив мене. Вийшов з машини. До мене, я рішила відбігти. Схопив камінь – запустив, сім’ю захищаєш. «Мене не устраює, що ти з нею спиш, а мені кошмари сняться. Я все понімаю, що їй треба дітей виховувати, а я коли дітей виховуватиму? Мене в дурдом отправляєш. Як же так, половинка моя?». По стежці йшов якийсь мужчина. Ти вернувсь до машини, сів і поїхав. На роботу. Приїхала слідом на 23. Ти на роботі. Сашко вийшов з магазину, почав коментувати, що я розумово недорозвинута. Ти вийшов тільки після 10, мовчки пішла за тобою до машини. Нічого одне одному не сказали. Приїхав десь через півчаса. Бачу, йдеш. Спокійний. «Не сердись на мене», хоч може тобі по-барабану. Простояла поки вже треба було їхати на роботу. Ненавиджу цю роботу. Старший касир, як в насмішку, сказала, що прийшов стажуватись новий касир, хлопчина і що ми були б гарною парою. Це після вчорашнього про тебе з нею спілкування. Прийшла в гуртожиток. І тут я в стіснєнії. А ти Вова? Робоче місце в тебе у куточку, без трудової, живеш в чужій однокімнатній квартирі з двома дітьми і жінкою, про яку Люда Рябова казала, що вона тобі не до душі. Як мене дістало таке життя розпрекрасне – що ти мене не любиш.

22.08.2012.11.54. Проснулась в сім. Приїхала на Алмазний часа в 9, начало 10. Ти на роботі. Чи машиною приїхав чи громадським транспортом невідомо. Може поставив машину десь за ринком – вже не йшла дивитись. Дивлюсь, ти вийшов у магазин – з кимось говориш. Глянула – участковий там. Переступила через поріг, дивлюсь на тебе – «привіт». Ти говориш далі, не звертаєш уваги. Вийшла. Тоді постояла. Думаю, зайду при участковому. Хотіла зайти – Сашко Ромахін розкричавсь. Участковий тоже. Кажу участковому, чого  мене не пускають заходити в магазин. Участковий: «Ти хочеш тут щось купити?». Кажу, що хотіла б купити флешку за 49 гривень. «Піди купи отам десь у другому магазині. Іди, не задрачуй». Діалог інтересний відбувсь. «Так тут робить мій коханий чоловік, який заказав мені радіостанцію, прийшла просити секса». Участковий перевів стрілки на себе. Кажу: «А в тебе квартира є?». «І квартира є і машина». «Твоя чи жінки?». «Жінки». «Це вже проблема. А діти є? Це ж нормально, що жонатий, є діти. Можеш і мені зробити». Сашко Ромахін щось прокоментірував про мій вік. «Я пожила дєвушка, тільки як дєвушка ще не пожила». Юля з магазину: «Так шо ходити по магазинах секса просити?». «Нє, на радіо обращатись, до радіоведучих і виконавців пісень». Участковий скоро пішов. Ти виходив у магазин – щось розказував Юлі. Уже 10.39, а ти все не виходиш. Сашко пішов до шторки, за якою ти ремонтіруєш телефони. Перед шторкою повернувсь до мене, показав середній палець і засміявсь. Тоді побіг до свого робочого місця: «Наїбали!». Опять вернувсь до шторки, зайшов до тебе. Подумала: «Під’їбнули, наїбали, і не виїбали». Стояла, думала про слова твоєї сестри Наташі: «тебе не хочуть, а ти йдеш». А на радіо для чого звертавсь? Казала мені, щоб я пішла на дискотеку. Слухати пісні, для написання яких Володимир давав інформацію, щоб було веселіше проводити молодість, згадуючи приколи друзів на радіостанції? Ромахін вийшов, став на сходах ресторанчику біля чорного входу – дивиться на мене. Подивилась, що він відти дивиться. Повернулась. Ти сидиш і не виходиш. Ходила під вікнами, «страдала», думала, як вийдеш, що тобі сказати. Ти вийшов. «Вова, я прийшла, бо хочу від тебе секса. А ти хочеш зі мною?». Пішов швидко. Я не дуже й бігла. Біля туалету стоїть Ромахін з якимось чоловіком у формі. Мабуть він робить на ринку діжурним. Проходжу мимо них за тобою. Сашко хватає мене тягне зі східців, кричить. Я зайшла за двері, стала напроти дверей у чоловічий туалет. Чоловік у формі: «У тебе вобще мозгів немає? Іти до туалету – там люди». «Немає». Ромахін: «Женский туалет там. Грошей на туалет немає – ходиш під забори пісяєш». «В «Сільпо» погано платять». Ти вийшов, щось говориш до хлопців. Думаю – нарошно зговорились. Іду за тобою. Ромахін, щось до тебе говорить. Я позаду щось питаюсь сказати тобі, як до себе: «…ще музику в туалеті треба поставити. Так настоящі друз’я і поступають…». Неприємо, через таке до мене твоє ставлення. Може тобі й не нравиться, що я іду, щось бубню позад тебе. А мені тож неприємно, що ти без Сашка зі мною в туалет не можеш сходить. Біля «Соти», ти заходиш в магазин. «Мені до тебе в магазин не можна заходити і в туалет не можна заходити, а куди ж можна мені заходити?!». Ти кинувсь на мене. Чи хотів ударити. В очах… Не знаю тебе такого. Відскочила. Сашко засміявсь, прокоментірував. Йому смішно, чого він вмішується? Розвернулась і пішла на зупинку. Що остається робити? Лучше б ти мене убив. Як так позориш. Вчора і сьогодні вранці на тебе обіжалась. Може ти й не винен, а обставини такі. Тобі щось стоїть мене любити, тобі треба заплатити гроші, щоб общатись зі мною? Для чого радіостанція? Що обращатись, що обіжатись… І обіжалась, і обращалась….