Твій День народження. Звернулась до Міші Павлова через його контакти в інтернеті

19.11.2012.Вранці проснулась дуже рано. Встала в 5. Поїла, накрасилась. Вділась і поїхала кільцевим на Нєстєрова. Недовго стояла перед 6 під’їздом. Ти вийшов з великим мусорним пакетом. Який ти маленький і худий. Пішла, побігла за тобою. Як ішов дорогою від мусорок: «Володь, с Днем рождения». Пішов до гаража. Пригнав машину до 6 під’їзду. Пішов у квартиру. Вийшов до 6 під’їзду Романчук. Подививсь на мене, повернувсь, став побіля машини, до мене спиною, щоб бачити тебе, як ти виходитимеш.Ти вивів Анну в розовій курточці. Сіли в машину, поїхали. Пішла до 13 школи. Люди привозять дітей, ідуть школярі, тебе там не дождалась. Пішла на зупинку. Ніби «твоя» машина мелькнула. Приїхала на 23. Ти вже на роботі. До тебе прийшов твій друг-очкарик, який казав мені, що «знає» Мішу Павлова. Вийшов, підійшла до нього, почала казати, що хочу тобі зробити подарок. Він: «Иди отсюда!», аж закричав, думала, що вдарить. Тоді вернувсь до тебе. Вийшли, пішли до його машини, корейського дутика. Від’їхали, стояли побіля ринку. Я побачила. Підійшла. Стала, дивлюсь, як ви курите. Ти вийшов. Ішла за тобою, казала: «Вова, поїхали до мене у гуртожиток». Як мені жаль, що ти такий худий і бідний, герой «Руского радіо України». Ти виходив у магазин, вкручував лампочу, лучше б твої риси обличчя не були настільки ідеально правильними, а ти таким худим, любимий мій. Що тобі дарить? Пішла в універсам – подивилась  на Хенессі, в мене не хватає грошей. Вернулвсь до «Соти». Зайшла в магазин «Молоко». Знайома согласилась занести коньяк. Сказала, що тебе немає. Поїхав, поки я ходила в універсам. Поїхала на роботу. Після роботи, в гуртожитку, предложила сусідці по кімнаті випити за твоє здоров’я. Мене розвезло, почала плакати, тоді протверезіла, пішла жалітись подрузі. Поплакалась. Подзвонила на 0669540088 з її номера. «Охуєла?» – твій друг на мене. І шо?!!!

20.11.2012. 20.01.Приїхала на Браїлки часа у 8. Прождала напроти під’їзду до пів на 9. З «перемички» між будинками побачила вспишку фотоапарата – там живе подруга Аліни Люда. Ще подумала, що вона, знаючи все, казала мені: «імена і фамілії не називались», може так робити? А втім… Всі такі. Робота на касі – це як «качественний дурак» прослужит долго. Не доходить через голову – дійде через руки й ноги. Поїхала на 23 – машина стоїть, ти на роботі. Не вийшов. Тобі 35 років – хочеться щось пам’ятне тобі подарувати. 10.30 – на роботу в «Сільпо». Живе кохана людина поряд. І зайти не може. До ідіотки. Радіостанція «розщитана» на дурдом як казала Оксана Орестівна з міської податкової?

21.11.2012. Приїхала на 23 в 11. Тебе немає. Попросила якусь жінку зайти в магазин «Соту», спитати за тебе. Дай Боже їй здоров’я. Сказала, що ти будеш після 3. Поїхала до батьків. Підвозив Лев, у нього магазин меблів у Хоролі. Розказала йому про  “приколи”  на радіостанції. Сказав, що мені треба собі когось найти, а тебе забути. Пообідала у батьків. Батько повіз мене в Красногорівку. По дорозі батьки мені кажуть, що не буде ніякого результату, просру своє життя. Підвозив Роман. Розговоились. Розказала йому про тебе. Сказав, що в тебе нічого не проснеться. Живе на 23 вересня. Йому треба було на Половки. А він даже підвіз мене на 23: «Біжи до коханого». І грошей не взяв. Через 5 місяців у нього дожна родитись дитина. Дай Боже їй здоров’я і щастя. Тільки прийшла, заглянула у «Соту»: «Коханий, я прийшла!». Дімка з Сашком у магазині. Дімка: «Ти шо дурная? Його нема». А перед універсамом же стоїть 94880. Де ж ти? пішла до тьоть Ліди, питаю де ти. Аж ти йдеш. Без настрою. Мабуть сказала тобі «привіт», а ти зайшов мовчки в магазин. Через время Дімка вийшов курити. «Діма, чого Вова без настроєнія?». Мовчить. Ждала під вікнами. Начало 6. Вийшов, тоді став у дверях, обернувсь до Дімки, щось йому казав. Тоді вийшов. «Володь…». Не звернув уваги, пішов до машини. «Давай потрахаємсь, у тебе ж є машина…». Сів як не чув. Хотіла… хоч кидайсь і бий тебе, такий худий ти та малий, мій любимий чоловік. Думала ще позавчора казати, що ти мовчиш, бо засунув не тільки хуй, а й язик у жопу дочці Романчукам, що як у неї від тебе виростуть діти, то мені вже пізно буде народжувати…

22.11.2012. Приїхала в 8 на 23. Ждала до 8.45. Поїхала на роботу. На касу підійшла Тома, знайома Аліни з Браїлків, з дочкою. «Людка, ти ще тут жива?». «Я то жива, а мій любимий такий худий, що ваша красива, висока, розумна мабуть його не годує, а тільки їбе». «Не твій же любимий». «Не мій, а радіо мені заказував». ЇЇ дочка її якось штовхнула чи що. Тома стояла мовчала. Тоді: «Людка, яка длинна?» «Не длинна, а висока». «Це лікарша? Та яка довга і висока?» – щось таке почала морозити, скоріш за все нарошно, бо на касах стояли люди і вона не хотіла, щоб хтось це все чув. «Аліна. Яка вона лікарша, вона музику преподає в 13 школі». Тома більше до мене не обзивалась. Після роботи прийшла в гуртожиток, подзвонила батькам.

24.11.2012. 21.56. Снивсь Роман Трахтенберг, хай Бог упокоїть його душу. Я у сні називала імена радіоведучих і казала про те, що вони ж живі. У 8.26 подзвонили з центральної каси. Щоб прийшла на роботу на 12.30, а не на 11.30. Мені й краще. Хоч відпочила. Думала, що тебе може не бути. Сьогодні поїхала на 23 десь пів на 11. Моя душа хотіла тебе побачити. Машина стоїть. Ти на роботі. Дійшла до «Соти» – якраз ти йшов зі сторони «Скарбнички». Слава Богу. «Вова, привіт». Ти мовчки зайшов у магазин. Через якийсь час Юля повісила плакат напроти твого робочого місця – закрила ним тобі сонце і денне світло. Ти виходив у магазин. Я зайшла. Сашко: «Пошла отсюда нахуй, сука!». Люди дивляться на мене. Тоді ще раз зайшла, а ти якраз вийшов до клієнта. «Володь, вийди до мене. Вова!…» – ти пішов за шторку. Сашко: «Закрий свій рот, собака!». Вийшла. Подумала, зайти, розказати Сашкові, що йому тоже іноді не мішало б закривати свій рот. Перед тим як іти на роботу, хотіла знову зайти. Сашко: «Заїбала, сука!» – чуть не кидається мене бити. Бачила Женьку, з якою робила в «Трьошці». Її дочці Валерії майже два роки. Послухала мої «жалоби» й пішла гуляти з дитиною. Прийшла на роботу. Дали зарплату за жовтень. Почала розписуватись напроти прізвища однофаміліци в відомості. Управляющий: «Об’яснітельну! Я б повісив!». Адміністратор: «Протупіла». Сашко на рампі, побачивши скільки я получила: «Як воно так получається? Чи переработок багато?..».  Роблю на касі. Підійшла Молчанова: «Як дєлішки?». «Вашими молитвами». «Я ніколи нікому не бажаю поганого. Я вже ушла з налогової, у мене друга внучка родилась». Дивлюсь на її молоду пику – «пенсіонерка» невироблена. Сказала їй «До свіданія». А сама подумала: «Бог бачить, як ти нікому не бажаєш поганого». Бачила Валю землячку з її хлопцем. Мені не хватає чогось в житті, самого головного. Тебе, моя кохана людино.

26.11.2012. Снивсь ти. Снилось, що я ругаюсь з тією жінкою. Їхала на 23 – боліло серце. Оказується ти захворів. У тебе температура. Подзвонила твоїй матері. «Здравствуйте. Ви знаете, що Вовка захворів?». «Ні, не знаю». Попросила подзвонити. Набрала лайф Кучера. Через певний час взяв слухавку. Сказала йому те саме, що й твоїй матері. Поїхала на Нєстєрова. Аліна відкрила внизу ролети на кухні, говорить по телефону, показує мені пальцями то фак’ю, то ще щось. Я їй тоже показала, помахала рукою, щоб вийшла на дорогу. Показала мені три пальці. Начала набирати її домашній. Закрила ролети. Побачила знайому. Побалакали. І шо? Пішла в гуртожиток. Постояла біля 13 школи. Батьки забирають дітей. Побрела в общагу.

29.11.2012. Їздила до батьків. Приїхала. Не ходила до тебе. Пішла вчора на роботу. Тиск дуже понизивсь. Викликали швидку. Поміряли – тиск в нормі. Пішла в гуртожиток, відлежалась. Сьогодні пішла на роботу. Ти може сьогодні виздоровів? Прийшла в гуртожиток. Розказала сусідці, що сьогодні бачила знайому з Браїлок, Тому. Згадала, що вона казала про мене й Аліну: «Ти прищ проти неї, який мішає… Аліна з ним трахалась, зустрічалась, заміж за нього вийшла і дітей йому народила, а тебе він не цілував і не обнімав і ти, Людка,  згниеш в дурдомі, а Аліна житиме з Володимиром».

01.12.2012. Я була б самою щасливою жінкою на землі, аби ти Володимире, мене забрав. Прийшла в голову думка така: ти колись казав: «50 миллионов долларов», писав «да я скорее повешусь, чем буду с тобой спать или говорить». Інтересно, получаеться, що за 50 млн. доларів ти б повісився. І нащо б вони тобі тоді були нужні?

02.12.2012. Мене затримали на роботі. Десь на 15 хвилин. Повернула голову і побачила як на сусідню касу підійшли Тури. Намагалась згадати як їх звати. Звернулась до чоловіка, як він відходив від каси. Спитала за твоє здоров’я, сказала йому, що ти був захворів. «Здоровый как бык. Я не интересовался». Відповіла йому, що думала, що вони дружать.

03.12.2012. Виспалась. Приїхала на 23 – немає. Заглянула в магазин. Сашко врубив музику. Дімка виставив. Він мені неприємний. Знайомі сказали, що тебе не бачили. Сльози навернулись. Поїхала кільцевим. По дорозі набрала твій домашній у Старому Іржавці. Взяв слухавку, мабуть, дідусь. Спитала за тебе і твоє самопочуття. Він сказав, щоб я більше не дзвонила на цей номер, пригрозив, що звернеться в прокуратуру. Про тебе нічого не сказав. Набрала телефон ще однієї знайомої. Вона сказала, що бачила тебе в суботу на Алмазному, ти ходив між рядами скуплявсь. Чогось сказала, що ходив між рядами з м’ясом. Чогось подумала, що на Алмазному таких рядів уже давно немає. Чого вона так сказала? Встала на Зигіна. Згадала, що недавно секретар директора ТРЦ «Київ» почала зі мною общатись, казала: «Може ти в чому нуждаєшся?» – казала, щоб приходила. Сьогодні нуждаюсь – в помощі тобі. Неля Федорівна. Сказала їй за тебе. Вона: «Галина Григорівна знову директор ТРЦ, поговори з нею. Вона через півгодини дожна вернутись». Вийшла в коридор. Хвилин через 20 побачила Галину Григорівну. Вийшла з кімнати для адміністрації. Значить вона нікуди й не виходила. Пішла кудись, вернулась, спитала чого я прийшла. Запросила в кабінет. Неля Федорівна дивилась, що я іду: «Галина Григорівна согласилась говорити? Все буде харашо». Подивилась на неї і подумала, що лице у Нелі Григорівни виражає сумнів, хоч вона так говорить. Зайшла до директора. Почала говорити за тебе, що тобі треба допомогти, що ти захворів, що дуже худий, що в тебе погане робоче місце, ти погано виглядаєш і погано вдіваєшся. Викладала факти. Нічого не добилась. Галина Григорівна: «Нет, это не в моем правиле брать людей с улицы (запитала в неї чого вона мене взяла на роботу, хіба в неї правило бати людей з вулиці?)»«Я не знаю Кузина Сергея», «це ти лізеш в сім’ю…», «люди же вам не обещали, что вы будите вместе (значить пісня Потапа і Насті Каменських «Любовь без гордости» не в щьот? – «Потап Алине: не думай о плохом»?)». Почула «до свіданія». Може я неправильно побудувала розмову? Вийшла мовчки. Пішла в першу лікарню. Звідти в амбулаторію №5 на Нєстєрова. Питала за тебе, за сімейного лікаря. Сказали, що сімейний лікар  буває з 8 до 11. Пішла до будинку. Двері в 6 під’їзд відчинені. Зайти? Що я робитиму? Вікна в Аліниній квартирі наглухо закриті. Пішла на дорогу. Побіля будинку йшла дівчинка під зонтиком, побачила мене, стала. Я підійшла до неї. Спитала чи вона знає людей з цього будинку чи знає Аню. Дівчинка розказала мені, що ходить в 4Б клас. «Це Аня, у якої маленький брат Вова?». Сказала, що не знаю, як його назвали. Сказала, що общається з Анею, що її папа захворів. «Що з ним случилось?». «Я не знаю». Вернулась в амбулаторію. Дали стаціонарний, сказали, щоб подзвонила вранці. Такий дощ сьогодні йде, намокла. Зайшла до церкви, поставила свічку – щоб ти був здоровий, Володимире. Цілий вечір кляла Аліну, її матір.

04.12.2012. 22.08. Прийшла на Нєстєрова в амбулаторію. Сказали, що ти до них не звертавсь. Вийшла. Побачила Романчук Вальку. Несла мусор. Спитала в неї за тебе. Сказала, що ти поїхав до мами. Що я визиваю в тебе ненависть, що ти на грані нервового зриву. Що ти не оставиш двох любимих дітей. Сказала, що Аліна тебе не держе, каже тобі: «Хочеш – іди». Ще сказала, що ти нічого не заказував на радіостанції, ні мені, ні Аліні. Сказала, що в 2008 по руці тебе не била. Сказала, що знала одну з фізмата, яка захворіла шизофренією і повісилась. Сказала мені, чого я так переживаю, що вона спішить на роботу. Пішла під вікна Аліниної квартири. Ролетів на вікні у спальні немає. Через хвилинку з-за штор показалась постать. Аліна. Почала мене кривляти, що я стою й дивлюсь, їй швидко це надоїло і вона опустила ролети. Поїхала на 23. Побачила машину з номерами 94880. Ти на роботі. Сашко зразу повісив плакат напроти твого робочого місця. Співробітники побігли до тебе за шторку. Хотіла зайти. Сашко вискочив: «Пошла…, дура! Дура!». Стояла біля «Соти». Ти скоро вийшов. Спитала тебе чи ти виздоровів. Ти похудав іще дужче. Куди вже далі?!. Господи. По дорозі казала: «Вова, поїхали до мене». Біля машини, сказала, що ти дуже похудав – я почала переживати через це. «Пошла нахуй! Пошла нахуй!» – закричав на мене. Поїхав. Ждала більше часу, тебе не було. Поїхала на роботу у «Сільпо».

06.12.2012. Проснулась рано. Не можу заснути. Ще не було 8 – поїхала на Браїлки. Побачила, як мелькнула машина біля магазину. Повернулась, побігла до 13 школи. Ти не виходив з машини. Не втигла. Поїхав. Думала догнати тебе. Ти не притишив швидкість. Приїхала за тобою на роботу. Хотіла зайти в «Соту». Якийсь чоловік притримав двері. Дімка встав, перегородив дорогу біля дверей. Чоловік: «Ви не работаете?». «Работаем. Девушка пусть выйдет». Стою біля магазину. Сиро, мрячка. Дімка вийшов на поріг. «Вова тоже проти, щоб я заходила?». Він почав на мене кричати, щоб я ішла геть. Я йому возразила. Він: «С тобой кто-то общается? Что ты ко мне лезешь! Стань там, закрой рот и стой молча!». Я відійшла в сторону. Прийшов Славік. Нахиливсь до низу, перекривив мене, що я заглядаю. Тикнула йому фак’ю. Він вийшов з Дімкою на поріг: «Я тебе этот палец выламаю, еще раз мне его тыкнешь (нецензурна лайка)». «Иди ты нахуй!» – сказала йому. Походила та й пішла на зупинку. День у мене неудачний, як і життя. Хтось нагадав, що сьогодні День захисника Вітчизни. А який день був сьогодні у тебе, Володимир?

08.12.2012. Вночі снилось, що я літаю. Росту? Пішла до стоматолога – росте мій зуб мудрості. Приїхала на 23. Тебе немає. Поїхала на Нєстєрова – ролети завішені. Так співпало, що в обід пересіклась з Вікою з Браїлок. Спитала в неї за  тебе чи чула вона, що ти захворів. Зайшов грузчик. Сів на лавку. При ньому почала говорити Віці за те, що мені казала мати Аліни. Грузчик вийшов. Пішла і я. На касу. Прийшла з роботи. 22.53 – як я хочу, щоб ти до мене прийшов! До чого ж я хочу бути з тобою, Володимир! Так душа просить. Твій друг казав, що я не втвоєму форматі. Мені сьогодні дуже одиноко. Що робити? Розум мій знеміг за тобою, душа моя, що ж ти лишаєш мене одну сьогодні. Якби була на світі така сила, яка б навіки нас з тобою поєднала душею і тілом.

12.12.2012. Приїхала після зборів на 23. Не змогла до тебе зайти. Не побачила, а ти до мене не вийшов. Поїхала на роботу. У Аліни День народження. Після обіду рушив сніг. Я без тебе. Погано.

13.12.2012. Вранці приснилось ніби я в Блаклії. У бабусі. Прокидаюсь і дивлюсь на себе у дзеркало. Тоді переводжу очі дивлюсь у вікно. За ним літо, небо з хмариками. Як нарисоване – всі хмаринки однакові. Поїхала на 23. Десята. Тебе немає. Знайома сказала, що не бачила тебе. І машини немає. Поїхала на Браїлки. Тільки дійшла до вікон Аліниної квартири – Аліна закрила вікно в спальні ролетами. Знала, що прийду, бо набирала як їхала 56-73-60.  Будь ти проклята, сибірська пизда і твої діти, які з неї вилізли. Поїхала на роботу. З роботи йшла – таке бажання «гарне» поселилось в голові. Подзвонила Міші Павлову. Написала на сайт Павла Волі. Набирала 0669540088. Взяла трубку друга дружина Кучера. Даже говорила зі мною. Було щось близько 12.

14.12.2012. Вранці пішла до 13 школи. По дорозі окликнула знайома. Трохи підождала біля 13 школи. Привіз дочку. Казала, що хочу з тобою поговорити, що тоже хочу дітей, що чого ти не приходиш, чи того, що я живу в общежитії, і не дзвониш. Відвів у школу. Ідеш. «Вова, ти знаєш скільки мені год? Чого ти мовчиш?». Сів у машину. Пішла. Повернулась – машина загрузла. Ти здав назад і виїхав. Поїхав на свою роботу. Сіла в тралік, доїхала до Київського ринку. Ішла в магазин, почула пісню з кафешки: «…куда тебя я приведу». Ні кола, ні двора і ні сада. Увечері дзвонила на номер Міші Павлова. Сначала сам казав, що я його з кимось переплутала. Потім якісь дівки взяли слухавку: «вы извините, но Миши тут нет». Написала йому лист на електронку.

Миша, добрый вечер. Я звонила на Ваш номер 0504017555 с Вашего сайта. Не знаю почему Вы отказываетесь от своих же контактов. Раньше Вы работали на “Русском радио Украины”. С Славой Деминым, Надей Ивановой, Сергеем Кузнецовым, Настей Кавереной, Сергеем Галибиным, Аней Свиридовой. Как то в ефире этого радио Вы сказали, что были в Полтаве в 2005.  Я проживаю в этом городе. В этом же городе у Алины Романчук проживает Володя Нестеренко,С 2006 года в ефире радио начали звучать “творческие намеки”, которые я сначала приняла за случайное совпадение-повторения моих отношений с Володей. Я думала, что это просто совпадение до 9 июля 2006 года. “Вчора відвідала друзів. Вона чогось не розуміє, але якщо вона вірить, то все неодмінно буде добре, треба тільки трошки потерпіти-почекати”. Я спрашивала у Нади Ивановой за эти слова. Она мне сказала, что не работает в вечерние смены и не говорила этих слов. У Вовы есть друг, с которым они знакомы около 15 лет. Этот друг мне сказал, что знает Вас. Не знаю, помните ли Вы слова, которые говорили в ефире “Русского радио Украины”? Про “коматоз”, «…цирк на дроті… смс-сервіс… кохає, вірить і чекає… некороткі смс на короткий, зовсім не секретний номер …», “тепер ви очками можете дивитись телевізор, а вушками слухати радіо”, “стучит сердечко…все будет хорошо”. Вы ушли на другую работу, остальные Ваши колеги последовали Вашему примеру позже. Очень хотела Вас разыскать и поговорить. Вове, по настоянию Алины, пришлось сменить место работы. Вовины новые сотрудники, по его просьбе, закрыли меня и поставили мне песню про “маленькую девочку”, вариант которой звучал еще раньше в передаче Павла Воли на “Русском радио Украины”. Где то через 10 месяцев Алинина семья пополнилась ребенком, она родила Вове сына. Высказала мне: “Иди учись, студентка!”. Однажды услышав,как я говорила с ее подругой, которая говорила мне, что я больна, о том, что Володя поствил для меня песню с сотрудниками, что заберет меня, включила в квартире достаточно громко песню: “…на том пруду, куда тебя я приведу, а пока ни кола, ни двора и ни сада…”. Соседка Алины сказала мне, что Вова будет жить с Алиной, а я сгнию в дурдоме. Мать Алины сказала, что Вова не заказывал песен, ни мне, ни Алине, что он не может оставить двоих любимых детей, и что в их доме жила шизофреничка, которая закончила физмат и она в конце концов повесилась. Мое сердечко уже столько лет стучит. Это мне выбирать за сколько остановок от меня любимый человек будет наставлять мне рога, пока я не свихнусь? Алина гвоворила мне про песни: “Слушай, слушай…”. Пока выростут ее дети, мне уже будет поздно рожать. Вовин друг, который знает его 15 лет, и говорил мне, что знает и Вас, сказал мне что я не подхожу под Вовин формат. Володя ко мне не приходит и не звонит. Я к нему иду и получаю побои и унижения. Из года в год. Это ненормально. Тогда с какой целью Володя Нестеренко обратился на радиостанцию, на которой Вы в то время работали и почему менеджмент радио на это пошел? Рейтинги подняли. Деньги заработали. И послали. Миша, Вы ведь в то время работали на “Русском радио Украины” и если здесь, в Полтаве, мне говорили: “заказал” ей радиостанцию, чтобы она мечтала – мечта идиота”, то смысл этого всего?

14.12.2012. Людмила

Лист не дійшов.

Приїхала вранці на 23. Десь пів 11. Машина стоїть. Ти скоро вийшов. Іду біля тебе, позад тебе. «Поїхали до мене. У мене є ліжко і холодильник». Ти взяв слухавку, комусь дзвониш, розказуєш щось. Не розберу. Біля машини. Ти відкрив дверцята машини. Влігся на передньому сидінні, щоб дістати очисник від снігу для скла авто. Ти худий. Дуже. Можна лізти до тебе в машину? Виліз. «Пошла нахуй». «У мене немає такого органа». Щось знову сказала йому за ліжко і холодильник. «Щоб ти на ньом подохла». «А може лучше на… (далі моєї фантазії сказати не хватило)». «Отойди от машины!» – закричав.

16.12.2012. Проснулась хвилин за 5 вісім. Сьогодні мороз. -14. Не пішла мерзнути до Аліниного дому, в якому ти живеш, половинка моя.

17.12.2012. Приїхала на 23 пів 11. Машини ніде немає. На моє питання про тебе, Сашко Ромахін розкричавсь і виштовхав мене з магазину. Пізніше сказав: «Вова в мастерской». Не дуже повірила. Зайшла. Юля: «Люда, выйди с магазина! Люда, ты не понимаешь?! Он женат, у него двое детей! Ти не понимаешь?!». «Юля, він мені радіо заказував! Ти не понімаєш?!» Вискочила з магазину. Приїхала на Браїлки, до Аліниної квартири. Вікна завішені ролетами, але прочинені. Позвала тебе два рази на ім’я. З вікна кухні хтось виглянув через ролети і вікно зачинили. Через хвилину так само закрили вікно в спальні. Побачила Тому. Спитала мене, чого я тут бігаю. Відповіла, що тебе нема на роботі. На дорозі за 13 школою побачила Лену, подругу Томи. Спитала мене, коли я тебе послідній раз бачила, почала гадити свого чоловіка, розказувати про жінок, яких він приводить у квартиру, молола якусь чепуху. По дорозі побачила машину приватної служби охорони. Підійшла. Охоронник відказав, що не займаються сімейними розборами, хіба в приватному порядку. Записав номер, сказав, що ввечері передзвонить. Навряд. Приїхала на 23. Серце боліло. Не зря боліло. Завелась із Сашком. Чого якби спитати? Їхала б і заводилась з Романчук Аліною. Ти мене хіба підтримаєш? Розвернулась і поїхала в гуртожиток. Набираю зрідка 56-73-60. Яка безпорадність. Вова, чого ти не б’єш Аліну в морду, як вона тебе хоче поїбать? У мене немає ума, у тебе немає житла, а у власників радіостанції і представників шоу-бізнеса – совісті.

18.12.2012. Наверно й сьогодні тебе не буде на роботі. Угадала. Це спеціально? Я вихідна – ти остаєшся у Аліни. Приїхала на 23. Сашко зразу вийшов. Лізе до мене чуть не битись. «Брехунець!». «Простітутка!». Дожилась в 30 год… Поїхала на Нєстєрова. Вікна завішені ролетами. Ні, Аліна тебе зовсім не держе: хочеш – іди… Поїхала в гуртожиток. Твій друг відбива дзвінки. 0504017555 – номер із сайту Міші Павлова. «Ви не Міша?». «Нет». «І ви не знаєте чого не герой не Руского радіо не ходить на роботу?». «Откуда ви взяли цей номер, я зараз подзвоню до оператора…». «Та дзвоніть куди хочете, з небес узяла, із Вашого офіційного сайта. Зітріть номер із сайта, уберіть сайт із інтернета, як Надя Іванова убрала свою сторінку із «Однокласників»…Надя Іванова, з якою Ви робили…». «Всего доброго. До свидания». «И Вам тоже всього доброго». Домашній твоїх батьків ніхто не бере. Я не дуже й хочу. Проснулась – на серці було важко, а зараз вобще воно в мене болить. Снилась, що порізала підошву на нозі – із неї хлинула кров. Снивсь дідусь Іван Арсентійович, царство йому небесне. Снилось, що я відкривала форточку, бо батькові було погано. Снилось, що збирала з іншими людьми вишні, дуже багато. В 14.24 взяла телефон мабуть твоя бабуся. «Хто це дзвонить?». «Люда, Людмила, Люда». «Чого ти дзвониш?». «Вови другий день немає на роботі, чи він спеціально не вийшов чи опять захворів. Хотіла узнати, що случилось?». «Він тобі нужний? Коли ти вже заміж вийдеш?». «Так я ж шизофренічка і в мене, ні кола, ні двора, кому така нужна?». «Хіба в тебе батька нема?». «Так і у Вови батько є, а його жінка поставила пісню, що в нього.ні кола, ні двора…». «І правильно зробила… коли тебе там уже хто небудь приб’є. Поклади трубку і більше не дзвони». 57 секунд. Інформації не дали. Може й самі раді, що тебе їбуть не в них на очах, а в чужому домі? Батько. Вову тоже батько женив на голубих глазках з достойним приданим? А потом Вова от большой любві рішив оспівати ці глазки в піснях на радіостанції «Руске радіо України»? А я вобще не ко двору. Просто якась блядь, яка собі чогось напридумувала. І яку тепер не устраює, що вона сама, а Вова годує діток з голубоглазою. А якщо діток від коханої людини хочеться – звернись на радіостанцію. Там тебе до виконавців пісень пошлють, а виконавці ще кудись пошлють…

20.12.2012. 19.15. 19.12.2012. Вранці подзвонив мій телефон. У батька приступ. Слава Богу,  св. Миколаю за батька і спасіба людям, які спасли його. Поїхала додому. На 23 зайшла. Тебе немає. Я за тебе вже дуже й не переживаю: подзвонити не можеш? Хоч і переживаю. Слава Богу, що сьогодні для мого батька встало сонце. Сьогодні ввечері подзвонила до знайомої. Сказала мені, що бачила тебе 19 вже після того, як я пішла. Це ж яка криса в «Сільпо» про мене на Нєстєрова стучить: коли отпуск, коли вихідні – тебе немає на роботі. З минулого літа таке.

22.12.2012. Вчора приходила до тебе на роботу. Тебе не було. Сьогодні не думала й іти. Вночі снилось місце твоєї роботи, що я прийшла, а тебе немає. Вранці подзвонили з центральної каси і сказали, що мені вийти на 13, а не на 9.30. Серце боліло зранку. Поїхала на 23. Тебе немає. Поїхала на Браїлки. На базарі побачила Тому. Вона мене окликнула. Прийшла на Нєстєрова. Вікно в спальні Аліни відвішене, вікно на кухню відкрите. Позвала тебе. Тоді пішла глянути до гаража. Батько Аліни виганяв машину. Вернулась до вікон. Видно Аліна годує дітей. Щоб вони їй були повиздихали. Може мені почулось: «Щас папа ремень возьмет». Почула музику якусь із вікна квартири. Почула мої крики і включила? Враження в моїй душі, що ти мене в часі зрадив із нею. А я одна. До кого претензії: до тебе, до радіостанції, до виконавців чи авторів пісень чи до Папи Римського?! Мій час іде. А ти не йдеш. Побачила знайомих. Пішли десь по своїх справах. Звала тебе, казала, що скучила. На кухні видно поїли і перестало чути музику. Все затихло. Пішла на роботу. Ввечері десь о 8 подзвонив батько. Я передзвонила. Він каже, що дзвонила Люда, яка зі мною жила в кімнаті, казала, щоб я передзвонила. Поговорили. Чого такий інтерес? Хотіла узнати чи я ще не в дурдомі? Розрядивсь телефон. Набираю 56-73-60. Ностальгія за любов’ю. Я щиро вірила… а час пройшов. За якісь 5 зупинок від мене мій любимий мужчина створив сім’ю з іншою жінкою. А тоді ще й нагадав про любов. А не розвівсь. А час пройшов. Хто винний? Хіба я?

24.12.2012. Сьогодні надіялась, що ти на роботі. Поїхала на 23 – тебе немає. Пішла до знайомої. Вона сказала, що нічого за тебе не знає. Пішла до Олєга. Олєг відказав, що кроми Вітьки, який уже год в нього не робить, не спілкується ні з ким, хто тебе знає. Ладно. Подзвонила до директора «Соти». «…Іван Миколайович, А Вова Нестеренко у Вас ще робить?». «Людка, фу…» – поклав слухавку. Поїхала на Нєстєрова. Подзвонила в ПП «Шериф». Зайшла, поговорила з замдиректора Сергієм Дмитровичем. Оставила телефон для директора. Це було напрасно. Подзвонила знайомій, вона ні тебе, ні Алінки не бачила. Приїхала в гуртожиток, подзвонила брату директора магазину, в якому ти робиш: «Андрій Миколайович, це Людмила. А мій Вова, Володимир Нестеренко ще робить у твого брата?». «Люда, не зайобуй мене, поняла? Все. давай». Що робити? Набрала Старий Іржавець. Взяв слухавку дідусь. Сначала мовчав. «Алло, добрий день. Це Люда. Я хотіла узнати – Вова захворів чи в отпуску? Його немає на роботі. Як у нього діла?». «Я не хочу з Вами говорити. І не дзвоніть сюди більше, а то я…». Я кинула слухавку. Думаю, як щастя так обіщали, а узнать як діла у Вови не можна. Набрала знову. Сказала це. Дідусь: «Іди ти к чортовій матері!..». Пішла в охоронну фірму. Чоловік з охоронної фірми сказав, що хіба на вихідних сходять зі мною до тебе поговорити. Сказав, що в п’ятницю передзвонить. Довго. Прийшла в гуртожиток. Поприбирала, постірала, зварила їжу. Нерви на прєдєлі. Про те, що я набирала твого друга сьогодні само собою ясно. Даже слухавку не підняв. І Міша Павлов тоже… – «друзі». Кепсько на душі. Будь ти проклята Аліна і будь прокляті твої діти, щоб твої очі голубі повилазили. Господи, якщо ти є: що мені робити?!

25.12.2012. Проснулась в сім. Без 10 8 була біля 13 школи. Пішла на Нєстєрова. На вікнах – ролети. Поїхала на 23. По дорозі набрала Мішу Павлова. Він взяв телефон – 7 секунд і поклав слухавку. Дімка сказав, що не бачив тебе вже тиждень. Юля: «Он из-за тебе переехал в другой город». Прибиральниця тоже  нічого не знає. Їду в тролейбусі. Думаю: «Для ідіотки радіостанція, а другій дітей подарив». Набрала в 10.36 Мішу Павлова. «Міша только не бросайте трубку». «Здесь Миши не было, нет и не будет, щас бистренько набираю интернет, посмотрю что это там такое…» – 44 секунди. Через десять хвилин передзвонила. «Щас на сайт напишу – ошибку исправят»: 1 хвилина 44 секунди.

26.12.2012. Проснулась рано. Пішла на Нєстєрова. В 7.30 була біля 13 школи. Ходила біля будинку до начала десятої. Ролети у квартирі закриті. Підійшла до дівчат біля магазину. Спитала за тебе. Сказали, що старі ходять у будинок. Побачила Сергія Дмитровича. Продавець сказала, що питали у Романчука Сергія за тебе, казали йому, що дєвочка приходила питала. Сказав: «Все нормально». Сказали, що батько Аліни майже кожен день заходить купляти воду. А тебе знає в лице Валя. Буде завтра. В неї можу спитати чи приходиш ти купляти цигарки. Пішла. Знайома розказала, що чула, ніби в квартиру, в якій ти живеш з Аліною, купили нову мебель, стєнку. Стєнка не влазила. Гупали, сусідам було чути. Робили ремонт на кухні.

27.12.2012. Снилось, що прийшла розбиратись до тебе в квартиру до Аліни. Кричала, що ти перевів мені життя і плакала. Спалось. Вранці на роботу до тебе не поїхала.  Поїхала після роботи на Браїлки. За пару гривень побула клоуном для продавщиць магазину на Нєстєрова. Валя: «Я нікого тут не знаю». Показала їй фото. «Заходив більше як пів року назад». ?! Я за тобою  заходила 21 жовтня. Посміялись: «Де ти його фотографію видрала?». Подивилась на вікна Аліниної квартири. Впору можна йти вішатись. Приїхала в гуртожиток. Набрала телефон магазину побутової техніки. 5 хвилин мені повторювали: «Ваш дзвінок для нас дуже важливий, залишайтесь на лінії». Потім порадили залишити повідомлення. І відключили лінію. Ці 5 хвилин я думала про слоган радіостанції «Руске радіо України»: «Все будет хорошо»… «Залишайтеся на хвилі Руского радіо» – казали радіоведучі. І в результаті… потрачені роки. 5 років це не 5 хвилин. Подзвонила ввечері до знайомого з охоронної фірми. Він: «Харашо, я в п’ятницю тебе наберу».

28.12.2012. Сьогоді вранці приснивсь сон. Я стою біля дверей «Соти», жду тебе. Тьоть Ліда прибиральниця каже мені, що ти прийшов у голубому костюмі. Ти йдеш до дверей магазину. Дивлюсь в зіницю твого ока. Ти ногою замахуєшся прямо мені в обличчя, твій черевик прямо біля мого обличчя. В руках у тебе відро з водою, в іншій чашка з водою. Хотіла помогти тобі зайти в магазин, взяла хоч чашку з водою.  Ти: «Канєшно ж мені важко!». Світишся весь голубим світлом. Проснулась – вісім. Може ти на 23. Приїхала в 11. Машина біля ринку. Ти на роботі. В «Соті» були люди. Відкрила двері – заглянула в магазин: «Вова, привіт. Вийди до мене  пожалуста!». Дімка: «Вийди!». Зіткнулась на порозі з Британчуком. Він: «Люда, блядь. Чого ти тут трешся?». «Я не блядь». Прождала час. Ти не вийшов. Поїхала на роботу. Дзвонила з охоронної фірми – він відключив телефон, пізніше відбив – «абонент зайнятий».

29.12.2012. 15.27. До каси підійшла однокурсниця Юля з Браїлок з чоловіком. Якраз повернула голову наліво. Сонце. Як воно так получилось? Один просвіт на вулицю і в нього в цей момент стало сонечко. Я така йому рада як Богу, подумала про тебе. Ти для мене сонце. Моє сонечко. Моє життя. Моя радість. Чоловік, якого біля мене ніколи немає.

30.12.2012. Сьогодні проснулась рано. Сусідка збиралась на роботу. Пішла, а я не можу заснути, хоч і лягла вчора вже після 12. Зібралась, поїхала на Браїлки. На вулиці морозець. Дерева в інії. Ролети на вікнах квартири, в якій ти живеш з Аліною опущені. Походила по дорозі. Прилетів ворон. Сів на провід біля стовпа будинку, покракав. Полетів. Інший пролетів від будинку в мою сторону. Не довго стояла. Пішла до магазину. А тоді у «Велмарт». Який смисл: я піду дзвонити у двері, а ти мене хіба вдариш. Мені страшно стати калікою. Я й так нікому не нужна. Пішла у «Велмарт», накупила цукерок, зробила 5 подарунків для співробітниць. На рампі в «Сільпо» Валік почав співати для мене пісеньку: «…Тимошенко напивається…». Прийшла увечері після нудної і нелегкої роботи. В середньому за годину я отримую гривень 10.

01.01.2013. 18.43. 31.12.2012. В час ночі передзвонив Міша Павлов. Я йому відправляла смс, щоб передзвонив. Дав слухавку якомусь другу. Говорила з тим другом до пів третьої. Вранці поїхала на Нєстєрова. Біля будинку зустріла знайомого. Сказав, що йде по молоко, проведе мене. Стояла довгенько біля магазину. Побачила як батько Аліни поставив на балкон стрємянку. Тоді через время Романчук Сергій поніс мусор. У руці пуста бутила з-під шампанського. Замахувавсь на мене бутилкою, обзивав. Я відійшла до дороги. Як він пішов, пішла по дорозі під вікна. Вікна в Аліниній квартирі відкриті у спальні і на кухні. «Володя, з наступаючим Новим роком тебе! Бажаю тобі в Новому році щастя, здоров’я, щоб у тебе був свой дом. Щоб твоя жена не виказувала тобі, що у тебе, ні кола, ні двора… я така ж як і ти. У мене – ні дитини, ні билини. А у тебе -ні кола, ні двора. Сонечко моє, котік, пішли до мене. Я не шучу. Або хоч вийди – поздоровиш мене з наступаючим. Ждатиму тебе біля магазину». Погрохала посуда, почула жіночий голос, тоді чоловічий. Пішла до магазину. Постояла довгенько. Пішла сама до «Велмарта». По дорозі зустріла знайомих із сусіднього будинку. Пішла з ними. Трохи походила, казали, що я можу зустрічати Новий рік з ними. Заманчиве прєдложеніє. Поряд з коханою людиною… Не разом, а рядом… Рішила отказатись. Поїхала до кровних. Сьогодні 01.01.2013 снивсь рубець на губі. Снилось, що ти мені щось говорив. Щось не дуже хороше. Приїхала в Полтаву. Ще не було 16. Поїхала на Нєстєрова. Біля 6 під’їзду побачила 3 хлопців. Один із них Женя. Другий, якого називали Сергієм був під «шафе». Сунув мені 4 гривні. Сказала, щоб відніс їх у «Велмарт», вкинув у скриньку: «Тема хочет жить!». Женя: «А ти хочеш жить?». «Та не дуже». Говорили. Вони з мене посміювались. Пішла глянути на вікна Аліниної квартири, світло горить скрізь, тільки вікно спальні дуже завішене, аж темне. Ішла. Хтось із них мені в спину: «Попутного вєтра!».

02.01.2013. Сьогодні снивсь будинок, в якому ти живеш. Снилась Аліна і її мати. Снилось, що до цього будинку привезли літом багато сіна і вкидали його дуже швидко в будинок. Прокинулась вранці… Ти сьогодні можеш бути на роботі. На зупинці серце почало стукати. Прихала десь пів 11 на 23. Машина стоїть. Прийшла. Стою напроти завішеної плакатом вітрини. Серце стукає. Я на нього сердита. Стукай, моє серденько, може ти, моє серденько, до мене вийдеш. Вчора бабуся говорила по телефону із дочкою. Казала за мене, що я ходила до тебе 31, а ти не вийшов: «Вона ніяк не пойме, що вона не нужна». Ти вийшов з-за шторки в магазин і то лицем до мене не повернувсь. Щвидко й повернувсь на своє робоче місце. У магазині були Дімка і Сашко. Наважилась зайти тільки раз в магазин, бо там стояли люди: «З Новим годом вас всіх!». Хотіла, щоб ти почув мене. Може вийдеш? Сашко як заоре на весь магазин: «Пошла вон отсюда, сука!». Поїхала до знайомого домовлятись за сайт. Пішла на роботу.

03.01.2012. Не захотіла до тебе їхати. Чогось дуже заморилась.

04.01.2012. Поїхала вранці на 23. Ти мені сьогодні снивсь. Дивилась в одну сторону, а ти проїхав поза моєю спиною. Обернулась – машина вже стоїть. Пішла до «Соти». Побачила за вітриною, як ти вийшов до клієнта. Повна ідіотка. Поїхала в «Сільпо». Розминулась з Галиною Григорівною. На касу прийшла її секретар, Неля Федорівна: «Галина Григорівна Вас любить…». Увечері  знайшла сторінку Наді Іванової «В контакті».

05.01.2012. Приїхала на 23, десь о 10. Побачила машину – ти на роботі. Почала відкривати двері в магазин. Сашко Ромахін кілька разів вискакував. Як гнатись за мною. Ти вийшов. «Привіт, сонечко». Який ти худий. Біля машини: «Поїхали до мене в общежитіє, покажеш мені як нахуй ходить». Мені тебе не вистачає. Увечері зайшла «в контакті» до Наді Іванової– відправила заявку в друзі і прикріпила повідомлення: «Мне снился покойный Роман Львович. Снились радиоведущие с «Русского радио Украины». Вы ведь живы. Знакомая сказала мне, что я сгнию в дурдоме. Вова… Вам хоть интересно как он теперь выглядит?». Знайшла даже Сергія Кузіна. Відправила йому заявку і повідомлення: «Здрвствуйте, Сергей. Давайте дружить. Людмила». Відправила заявку Анастасії Світлій.

06.01.2012. Проснулась ще не було 5. Лежала думала: хіба я так хужа Аліни, що з нею ти народжуєш дітей, а я тільки жду тебе. Постірала, покупалась, поїхала на Нєстєрова. Сусідка з першого поверху 5 під’їзду визирнула у вікно на мене. Та що називала мене «кікімора» і «снова стою одна…». Ролети в на 5 поверсі Аліниної квартири закриті. Я тут, біля тебе, живу одна. А ти, Володя, коханий, проміняв мою любов на Алінині голубі очі, на чужий достаток… Пішла на зупинку. На нудній роботі за касою думала, що ти так близько від мене з іншою людиною. Причина? Тільки одна – я тобі не подобаюсь. Якщо дівчина не була потрібна до 30, то після 30… вже не подзвонять. Як змінюється світосприйняття: кілька років я жила піснями «Руского радіо України», а тепер я це радіо зовсім не слухаю, щоб не зійти з ума, згадуючи «приколи». Увечері думаю: «Як ти там, Володя? Як ти там, любимий мій? Душа моя, серце моє, чого ти до мене не приходиш? Хіба далеко? Я стільки разів приходила, приїжджала, а ти… А ти?! Ех, ти…».

07.01.2013. Сьогодні проснулась в сім. Пішла в «Сільпо». Віддала ключі від каси. Поїхала на Нєстєрова. Дуже хотіла, щоб ти пішов до мене на Різдво. Зробив мені такий подарунок. Вікна закриті і даже завішені ролетами. Походила до десяти. Якийсь час. Зато 2 часа скуплялась у «Велмарті». Може за цей час хтось би відкрив вікна і я могла б позвати тебе. Краще вже йти зразу в квартиру до Аліни, забирати свою любов, ніж кричати без толку під чужими вікнами…  Приїхала в гуртожиток. Наварила, наготовила. Говорила з Танею, сусідкою. Казала за тебе, за твій нездоровий вигляд, згадувала радіостанцію. Вона: «Чого б він до тебе йшов? Він живе з любимими людьми. В тебе завівся червячьок мєсті. І ти рішила не давати жизні ні йому, ні його жінці, ні його дітям…ходиш  устраюєш скандали… з тобою невозможно говорити. Те, що ти кажеш – тільки твоя больна фантазія». Подивилась на каструлю борщу – було б з ким їсти. Чого, чого ти до мене не йдеш? Чого ти засміявсь як казав: «Вона хоче, щоб я до неї прийшов?». Зробила в «душовій» епіляцію…

08.01.2013. Вранці сусідка збиралась на роботу. Я лежала до пів сьомої. Встала. Почала збиратись. Сьогодні мені приснилось,  ніби я ходжу у різних чоботях білого кольору. Вони якісь порвані. Подивилась в інтернеті значення. Поїхала на 23. Ждала тебе. Побачила, що ти їдеш. Побігла до машини. Бігла, позвала на ім’я. Ти стояв спиною, ждав. Побігала біля тебе, пораділа. «Я знала, що ти приїдеш!». Обняти побоялась. Щоб не вдарив. Ти пішов до магазину. «Что такое не везет, если рядом идиот?». Я ідіотка. Пішла до знайомої. Сказала мені, що її покинув чоловік. Тепер знімає квартиру. Пила каву, грілась. Пішла пів 11 до «Соти». Ти вийшов десь пів на першу. Обізвалась до тебе, як ти виходив: «Сонечко».  Біля машини назвала тебе на ім’я. Зайшла до подруги. Вона мене накрасила. Вийшла від неї – машина стоїть. Побігла до «Соти». Ти вийшов до когось у магазин з-за шторки. Я відкрила двері, заглянула: «Вова, подивись на мене!». Ти не подививсь. Дімка щось проказав і почав іти до мене, щоб виштовхати. Стояла. Мерзла. Чути почку. Ти вийшов, бо до тебе прийшов твій друг в очках, який казав мені, що знає Мішу Павлова, і ще якийсь білявий молодий хлопець. Ви всі пішли до машини. Ти щось витягнув з неї і віддав другу. Говорив із ним по дорозі. Я казала твоєму другу: «Друже, передай своему другу Вові, щоб він прийшов до мене у гості… ». Мене повністю ігнорували. «Вова, я тобі кажу, я хочу, щоб ти до мене прийшов…». Ти мені нічого не сказав, зайшов у магазин. За час цієї прогулянки повертавсь до мене лицем разів два чи три. Я дуже рада і дуже щаслива. Тоді вийшов десь начало третього. Я стояла в магазині «Молоко», вибігла за тобою. Перед цим якась Наташа, віруюча, дала свій номер телефону. Домашній. Сказала, щоб дзвонила, як мені буде погано. Перед виходом з ринку з тобою вітавсь Олег-шланг. Ти повернувсь і завважив, що я біжу за тобою. Біля машини, як сідав, сказала: «Вова, ти не хочеш поїхати до мене?». Ти поїхав, і мені показалось, що ти вже не вернишся на роботу. Пів третього. Ще ж рано. Ти вернувсь. Ішов з кавою в руці. Кажу тобі: «Вова, я з ума сходжу. Поїхали до мене, пожалуста». Пішла до знайомої. Тоді вернулась до «Соти». Ще не було 4, а ти зібравсь іти. Чого так рано? Як виходив, кажу: «Вова, можна я тебе проведу?». Біля машини: «Вова, я хотіла тебе спитать: і що ж мені тепер робити?». Ти плюнув на мене цигаркою, сів і поїхав. Вернулась до подруги. Стою перед нею, не хочу нікуди йти. Їхала в тролейбусі. Сльози чогось потекли. Без причини, без болю. Просто так. Приїхала в гуртожиток. Думала буду плакати – не плачеться. Сьогоднішній день…

10.01.2013. Вчора була на роботі. Увечері так як чогось не вистачає. Не бачила тебе, і день як даром пройшов. Сьогодні проснулась в сім. Поїхала на 23. Була рада, що побачу тебе, що ти будеш на роботі. Приїхав. До машини я не втигла підбігти. Ти пішов і не обернувсь. Посеред ринку тебе перестріла: «Добре утро, Вова». Ти мовчки. Ходила-маялась по ринку. Як ідіотка. Може піти? Ти вийшов десь після 11.20. Мені перед цим подзвонила мама. Вона сама набрала мій номер. Говорила зі мною. Ішла за тобою до машини і говорила з мамою. Ти приїхав аж перед пів на першу. В машині говорив по телефону. Змогла перестріти тебе там, де вранці. Ти говорив по телефону. В руці цигарка. «Вова, ти не хочеш зі мною поспілкуватись?». Зайшов у магазин. Даже не повернувсь до мене. Оце й усе. Пішла на роботу. З сьогодні почались сильніші морози. Я вчора молилась Богу, щоб ти швидше зробив мене жінкою. Я цього дуже сильно хочу. Сьогодні вранці накрасилась до тебе. Бо позавчора подруга мене красила і казала, що мені треба краситись.

11.01.2013. Вранці проснулась, як сусідка збиралась на роботу. Подумала, що немає смисла їхати на 23. Поїхала. Ти приїхав. «Вова, привіт! Чого ти до мене не здороваєшся?». Мовчки пішов. Догнала, почала говорити, що дзвонила на телефон до Міші Павлова, що говорила з якимось його другом. Ти: «Нахуй пошла!». Обідно. Сказала, що цей знайомий Міші сказав, що це ще треба заслужити. Питала в тебе, як мені це заслужити. Зайшов у магазин.  Зайшла до подруги, взяла в неї олівець. На маленькому аркушеві написала тобі записку: «Володя! Чого ти зі мною не бачиш смисла? Ти знаєш мій номер (…). Подзвони мені, будь ласка. Не завтра, а сьогодні. Люда». Вставила записку в двері машини зі сторони водія. Поїхала в «Сільпо» на 10.30. У 10.43 на касу Прийшла  Тома: «Найшла свою пропажу? Тебе ще не побили? Чого його не було?».

Господи, що мені зробити, щоб поміняти… твоє ставлення до мене ніколи не зміниться. Ти зі мною ніколи не будеш.

14.01.2013. Поїхала на 23 – ти вийшов і швидко пішов до машини. Поїхала в гуртожиток. Поїхала на 23 увечері. З ума сходила. Ти був ще на роботі. Десь пів на 5 приїхала. Прождала до пів шостої. Ти вийшов і швидко пішов до машини. Біля машини казала тобі: «Вова, а в машині можна любов’ю займатися?». Ніякої реакції. Я тобі не потрібна.

15.01.2013. Виспалась. Вночі снивсь красивий, приємний сон. Мама збирала сумку, дарувала золото. Вранці подзвонила продавець з «Екватора», сказала що переоцінили пуховик, за який я питала. Я дуже зраділа, поїхала на 23 в ньому. Просила тебе, як ти йшов до машини, щоб ти подививсь. «Мені нравиться, а тобі?». Не підняв очей. Приїхав. Ішла трохи позаду тебе. «Вова, займись зі мною хотя би сексом», кажу на тому місці, де ти мене пару днів тому послав. Доганяю тебе на площі: «Нехай твоя Аліна симпатичніша, ніж я. У тебе з нею двоє дітей. А я даже не знаю…». Пішов у магазин. Гуляла по ринку. Купила в «Астері» помаду. Зайшла до знайомої в магазин одягу. Говорили. Сказала, що в мене нав’язлива ідея, що ти мене любиш, треба попити таблетки, щоб пройшло. Заграв мобільний мелодією «Плакала береза». Дзвонить папко. Балакала з рідними. В пуховику майже не змерзла. Ти виходив з роботи. Закурюєш сигарету. «Вова, ти без сигарети, як я без тебе». Біля кіоску солодощів ти повернувсь. Пішов до мусорки, викинув туди цигарку, зайшов знову у магазин. Тоді вийшов. По дорозі кажу тобі: «Мені Наталі казала, що в мене параноя, якщо я думаю, що ти мене тіпа любиш, то мені треба лічиться… що сусідка, з якою общається твоя любима жонушка, казала мені, що я згнию в дурдомі. А твоя любима тьоща казала мені, що в мене шизофренія і я повішусь. Ти не щитаєш, що це дуже жестоко, людину, яка не цілувалась і не займалась сексом, отправлять в дурдом або на вірьовку? Може мені сьогодні лучше було сидіти в своєму гуртожитку? Чи мені самій повіситись? Ти ж мені обіщав…». Сідав у машину, тихо так: «С-с-сука». Закрив дверку, світиш телефоном. Мабуть дзвониш  Аліні. Думка – відкрити дверку і не дати тобі їй дзвонити. Постояла поки ти почав їхати дорогою. Я – лох.

16.01.2013. Чогось не поїхала на 23 зранку. Накрасилась і заснула за ноутбуком. Приїхала десь в 11. Машина стояла. А тебе оказується не було. Побачила як ти ідеш з сторони «Хануми». Куриш. Викидав цигарку в мусорку – хоч на курточку мою глянув? Поїхала на роботу.

17.01.2013. Приїхала на 23. Вийшов через півтори години. На «Привіт» нічого не сказав. Біля машини задала тобі питання: «Вова, чого ти зі мною не хочеш займатися любов’ю, об’ясни мені пожалуста». Очей не підняв на мене. Поїхав. Як стояла біля «Соти», в магазин зайшла Аліна, сестра Сашка Ромахіна, з мамою чи якоюсь родичкою. Вона підійшла до вітрини в магазині і кривлялась мені. Вийшли і пішли. Інтересно, міг Сашко, який ставив мені пісеньку в 2009 про те, що ти мене забереш, якимось чином вплинути на те, що Аліна почала тебе активно їбати і завагітніла. Знає двоє – знає й свиня. Знало аж троє: ти, Оля і Сашко. Думала про те, що в тебе «ні кола, ні двора», так а своє «хазяйство» всігда ж при тобі. Тоді чого ти зі мною не хочеш займатись коханням, Вова?

19.01.2013. 18 була вихідна. Приїхала на 23. Хвилин сім на 10. Ти вже на роботі. Вийшов десь о 10. «Вовочка, привіт». Побігла за тобою. Біля машини кажу тобі: «Вова, твоя благовірна казала, що в тебе,  ні кола, ні двора. А твоє ж хазяйство всігда при тобі». Ти: «Нахуй пошла!». Сів і поїхав. Десь в 11 вернувсь. Я губки накрасила, волосся розчесала – якраз і ти під’їхав. Підходжу: «Вова, на який хуй іти, чий ти маєш на увазі?..». Догнала: «Якщо свій, то покажи…». Чого ти від мене так біжиш? Біля дверей «Соти»: «Вова, я тобі нравлюсь?». «Нахуй пошла!» – повернув трохи голову в мою сторону. Думала – міг плюнути. Другий раз мене ти послав. Через якийсь час тьотя Таня з кіоску солодощів почала кричати на мене, що я стою біля кіоска. «Стоїш дура, сука, блядь каждий день задрачуєш! Надіну тобі на голову відро. Іди звідси, бо щас з тобою може приключитись несчастний случай!… Скажу Сан Саничу, щоб він тебе з ринку вигнав…». Я: «Папі Римському скажіть! Чого Ви до мене причепились? З вами тоже може приключитись несчастний случай. І Ви під Богом ходите…Пошла ти нахуй!». Бачила вранці забігала вона в «Соту». Інтригани сучі. Як зайшов в 11 в магазин, то пішла я з ринку пів на третю, а ти до мене й не вийшов. Купила ліки, фрукти, цукерки. Поїхала на батьківщину. Снились кровні сьогодні. Поки не заснула набирала 56-73-60. І радіоведучого Міші Павлова, і друга твого Вови. Без результату. Вранці сьогодні одвіз мене батько на трасу. Зразу й поїхав. Сказав, щоб так більш не їздила. Невигідно. Прийшла на 23. Хвилин 20 на 10. Тебе немає. Пішла на зупинку. Сіла в кільцевий. Заплатила за проїзд. Через зупинку. Повернула голову – ти! Машиною їдеш на роботу. Вискочила з автобуса. Побігла. Добігла до «Соти». Стоїть Дімка, курить. Ти йдеш, мій худий любимий. Куриш. Якось так чи всміхнувсь. «Моє сонечко, приїхав! Привіт!» Ти йдеш до мусорки викидати цигарку, тоді до дверей магазину. «Вова, привіт! Привіт…». Дімка: «Ти бачиш, що з тобою даже здороваться ніхто не хоче…». Постояла. Пів 12 треба бути в «Сільпо». Пішла з ринку без 5 хвилин 11. Ти не вийшов з магазину. Спасіба Богу, слава Богу – я тебе побачила! На касу підійшов наш з тобою знайомий. Робить в «Ханумі» на 23 вересня. Здивувась, як побачив мене…

20.01.2013. Не пішла сьогодні вранці на Нєстєрова. На роботі в 21.05 подзвонив незнайомий. Оказується це був Андрій, якому я колись давала номер і казала, що заплатила б гроші, аби тільки мене хто супроводив до квартири, в якій ти живеш, щоб поговорити. Чогось погодивсь. З Сергієм. За 300 гривень. Сказав, що в понеділок у 10 подзвонить, а після роботи, після 10 можемо піти на квартиру.

21.01.2013. Снилось, що я ішла по дорозі на Браїлках у сторону Новозаводської. Снилось сонце, яке наближалось у вікно моєї кімнати в гуртожитку на Пушкіна. Проснулась вранці пів на шосту. Подзвонила батькові. Сказала, що два мужики за 300 гривень согласились піти до тебе на квартиру, поговорити. Батько сказав, щоб я того не робила, бо в мене будуть неприємності. Поїхала на 23. Мащина вже стоїть. Ти на роботі. В магазин прийшла сестра Сашка Аліна. Так дивилась на мене. Тоді втйшла з Юлею на вулицю: «Прівєт! Ти стоїш все досі?». Такий погляд у неї був. Не захотілось їй і відповідати. Як ти виходив у магазин, я відкрила двері: «Вова, привіт!». Побачила тільки твою потилицю. Постригся. Сашко: «Пошла вон!». Сказала йому, щоб він закрив свій рот. Сашко десь вийшов. Може проскочити до тебе, поки Юля відвернулась до покупців? Сашка довго не було, тоді прийшов. Тоді знову вийшов. Відкрила двері в «Соту». «Блядь, Люда, пошла нахуй отсюда!» – заорала Юлька на весь магазин і схопилась за двері. Ішов у магазин якийсь чоловік, попросила, щоб він переказав, щоб ти вийшов. Виходив: «Він зараз вийде». Прождала хвилин 15. Розвернулась і пішла на зупинку. Ти не вийшов, мене облаяли. Ще й надурили як слабоумну. Такий осадок гіркий. І так все життя. Може мені від того так боляче, що ти мене нехтуєш?

21.01.2013. Сьогодні вихідна. Прийшла на ринок. Тебе ще немає. Глянула через хвилинки – машина стоїть. Побігла до центру ринку. Ти видно купляв каву. «Вова, привіт!». В руках у тебе пакет «Empik». «Ти можеш до мене хоч поздоровкатись? Чи ти язик засунув у пизду сибірську?! Чого мені не можна заходити до тебе в магазин?». Постояла. Поїхала в лікарню. Приїхала 15 хвилин на першу. Машина стоїть, а тебе немає. З «Соти» через двері на мене з цікавістю визирають Юля і Сашко. Прийдеш мабуть зі сторони Мотеля. Так і є. Біжу тобі назустріч. «Вова, знаєш скільки разів можна зайнятись любов’ю, поки ти оце десь ходиш або ремонтіруєш телефони?». Біля магазину: «Вова, ти не хочеш уродку поцаловать?». Стояла біля магазину. Так мені тобі захотілось зробити міньет. Ти чогось вийшов у магазин. Відкрила двері: «Володь, вийди, я тобі щось хочу сказати». Побачила твою худу шию і спину. Юля рвонулась до дверей. Я швидко відійшла. Вона висунулась з магазину: «Люда, ти достала! Ти не понімаєш?!» – кричала вона неадекватно ситуації. «Юлечка, я хотіла Володеньку побачити, мені треба з ним поговорити. Я ж вас не займаю». «Ти вмелькалась, достала…». Ти вийшов в 20 хвилин на 3. Пішла до машини. «Вова, я хочу зробити тобі міньет». Мабуть поїхав забирати дочку з 13 школи. Рішила ждати тебе. Через час приїхав. Підійшла до тебе біля машини: «Володь… чого ти мовчиш, хоч слово скажи…». Ти пішов дуже швидко. «Вова, я вже не знаю, що тобі казати… Вова, чого ти на мене не можеш найти время?..». Зайшов у магазин. Ішли два мужики, сміються біля мене: «…мерзне…». Вийшов ти начало шостої. Прощавсь із Сашком і Юлею. По настрою побачила, що в моїй жіночій суті не нуждаєшся. Я для тебе як твої сотрудніки і даже менше. Все ж як виходив сказала, що думала сказати: «Вова, займись зі мною любов’ю. Чого ти їдеш до неї, бо вона гарніша, ніж я?.. Ти міг не…, а на час раніше освободитись. У тебе ж є машина? Ти ж можеш мене з собою узяти…». Ти дуже байдужий. Ні слова мені за сьогодні не сказав і даже не дививсь, хоч я і стала перед машиною, як ти заводив.Поїхав у напрямку Київської траси. Видно на заправку. Може треба їхати на Нєстєрова, а я поїхала у свій гуртожиток.

23.01.2013. Сьогодні не поїхала дивитись на тебе. Ішла дорогою, впала, бо було дуже слизько. Ішла з роботи і думала, що я як жінка однаково, що Юлія Тимошенко як політик. Час мій пройшов. Алінка родила сина – перекреслила цілу радіостанцію. Як ти її тепер кинеш з двома дітками? Тим більш, що тобі немає де жити. Згадавсь коментар на «Руском радіо України»: «Можна перекреслити навіть пісню…». Ти мене, за словами Аліниного друга, жінки твого друга, твоєї сестри, з свого життя викреслив. Я ніколи не зможу наверстати мій упущений час. 18.18. Іду з «АТБ». Набирати 56-73-60? Згадала коментар-пісню на «Руском радіо України»: «…незачем звонить в дом чужой…» і подумала: «незачем лізти в чужу жизнь», радіостанціє, «яка мене кохає».

25.01.2013. 19.45. Сьогодні не дуже хотіла тебе й бачити. Прийшла на 23 ще не було 9. Побачила біля ринку «твою» машину. В магазині прибирала тьоть Ліда. Сказала мені, що настрій в тебе ніби нічого, нормальний. Чого ж йому бути поганим. Дочка уже в школі і синок підроста. Їбня з жінкою устраює. Дибілка тішить самолюбство. Моя любов – це не любов без гордості, а просто любов, яку знехтували. Чогось почала до тебе погано ставитись, погано про тебе думати. Краще б зовсім забула, ніж так змінила ставлення до «коханої людини». За щастя твоє з іншою не радію. До магазину підійшла твоя співробітниця Юля. «Юля, привіт». «Люда, отвалі. Не порть мені настроєнія з самого утра!». Постояла, рахуючи в умі до 700 напроти завішеної плакатом вітрини. Ти не вийшов. І не треба. До тебе заходив Влад. Сотруднік твій Дімка кілька раз. Пішла в «Астеру». Ні, ти не вийшов. Поїхала в «Сільпо». Після роботи йшла, набрала номери мобільного твоїх «друзів»: Вови і Міші. «Абонент зайнятий», «абонент поза зоною». 56-73-60 – 1 хвилина 44 секунди і дзвінок закінчено. Подумала про співачку Славу і її кліп до пісні «Одиночество – сука». Бачила в інтернеті, як вона виконувала цю пісню. Як …, яка навряд чи страждає від того, що не грішить. Вульгарно. Мені так погано на душі, що мені стільки років і мною ти знехтував. Всередині неприємний осад.

26.01.2013. 20.06. Вчора довго не спала. Ти снивсь мені. Ніби я спостерігаю, як ти на стадіоні тренуєшся до футболу. В реальному житті ти в інституті грав у волейбол. Час іде. Подивилась у соннику. Це означає, що я займаю пасивну позицію. Це недобре. І що мені не завжди требе прислухатись до інших, бо думки людей – суб’єктивні. До тебе я не пішла. На роботі. Після роботи пішла з співробітницею. Вона давала пораду намагатись тебе забути. Чого я така негарна для тебе, а ти звернувсь на радіостанцію «Руске радіо України»?

28.01.2013.18.37. Вчора перед закінченням роботи зробили мені контрольну закупку. Перед цим розболілась голова. Це завжи знак, що від тебе в мене будуть неприємності чи вдариш. Ненавиджу цю роботу. Затримали на пів години. Марина закривала мене і сказала, що дівчата-касири жалуються, що я розкидаю свій товар на їхні каси. Кажу їй, що всігда сама розношу увечері товар з своєї каси. Питала в неї хто таке казав. Сьогодні була вихідна. Вранці поїхала на 23. Машина вже стоїть біля ринку. Ти на роботі. Без 20 хвилин 9. Прийшла прибирати в магазин тьоть Ліда. Сказала, що ти без настрою. Чого? Я вчора лягла пів на другу ночі. Дзвонила на домашній Аліни. Проснулась в п’ять, не могла спати – прала речі, набирала 56-73-60. Ждала тебе дуже довго. Ти вийшов начало 12. «Привіт, мій любимий. Вова, привіт!». Ідеш, зняв праву печатку, куриш. Біля машини кажу тобі: «Хоч, поїхали до мене, в гуртожиток». Ти: «Пошла нахуй, підераска!» – кинув у мене цигарку. Побачила твої очі. Сів у машину. Вона погано заводиться. Я так не хочу, щоб ти їхав. Поїхав повільно. Поїхала грітись у гуртожиток. Мерзнути? Побуду в гуртожитку. Поїла, трохи заснула. Приїхала на 23 начало п’ятої. Машина присипана сніжком. Значить нікуди не їздив. Зайшла до подруги. Вона підказала, де купити флешку. Прийшла до «Соти». Побачила як ти взяв швабру і прибираєш біля свого робочого місця. Тоді взяв віник і змів сміття на совок. Побачила твоє лице, моє ясне сонечко. Ти чогось не дуже веселий. Худі руки. Серйозний, гарний, порядний чоловік. Прибиральниця з «Молока» сказала: «Люда, ти стільки прозівала. Поки тебе не було ще одна … приходила. Вона така симпатична, інтересна жінка. Він до неї виходив. Я якраз вийшла, бачила як вони стояли. Від неї не ховався, як від тебе». Аліна приходила. Спитала чи хоч обід тобі приносила, бо ти худий. «Не бачила. Бачила, що люди стояли. Вона інтересна жінка, симпатична». «Що ж хай буде з нею щасливий… У Вови симпатичні дівчата були. І він же не урод, симпатичний. Це тільки я не дуже симпатична уродка…». А самій на душі так дєрьмово. Побачила знакому, рішила піти спитати в неї, чи вона бачила з ким ти стояв на вулиці. Знайома говорила по телефону. Рішила вернутись до магазину. Глянула – ти вийшов. Побігла. Доганала біля кіоска з солодощами. Ти ж не зреагуєш зразу ударом, не поймеш, хто тебе обніма за твій стан худий руками. Торкнулась руками і відпустила: «Вова!..». Ти трохи посковзнувсь. Пішов далі. Я іду позаду, почала плакати. Біля машини «побалакали». Стою, плачу. Ще й від того, що мені сказали, що Алінка приходила і ти до неї виходив, а я для тебе – уродка. «Вова, що зі мною не так? Чого ти до мене не хочеш їхати?». «Отойди от машины! Пидераска». «Шо ти таке кажеш, Вова?! Яка ж я підераска?». «Підераска». Сказав на мене сука. «Ти кажеш «сука», а я це знаю тільки по тому, що у мене каждий ідуть місячні…». «Вот и здохни с этой мислью!..» кинувсь зі щіткою, якою обмітав машину. Я від тебе хіба втечу: «Я так і знала, що ти мене битимеш!», плачу. Я думала, що ти мене вдариш по голові. Не даром же вона вчора в мене боліла. Вдарив. Не сильно. «Тобі чужа машина дорожча чим я?». «Эта машина – моя». Плачу. «Чого ж ти тоді мене не забереш нею, якщо вона твоя?». «…еще всякое гамно в машине возить…». «Чого ти до мене так відносишся? За що ти мене б’єш?! Що я тобі такого зробила? Чи того шо я приходжу, стою там, де ти з тією сукою живеш?!». «…сука!…» – кинувсь до мене із щіткою. Чи запустив нею чи вдарив… Вертаюсь. Ти вже сідаєш в машину. Кажу тобі в сльозах: «…шо мені повіситись? Ти мені снишся…». Пішла на зупинку, слози. Тоді обернулась, пождала поки ти машиною проїдеш. Сіла в тролейбус – плачу всю дорогу. Рядом зі мною в тролейбусі біля вікна став маленький хлопчик. І я вже хочу, щоб у мене був син, щоб це мій синок стояв рядишком і я могла б його обіймати за плечі. Приїхала в гуртожиток – ще гірше розплакалась. Як казала Ірина Петрівна: «Если бы она ему не нравилась – он бы с ней не жил». Глянула в шафу – розрив на правому рукаві нового пуховика. Зашию – однак видно буде. На губі шрам… оставив. А з Аліною двох дітей годуєш. Плачу. Трохи розбив губу, трохи розірвав нову курточку, трохи молоді роки підпортив, трохи представники шоу-бізнесу  покопирсались у почуттях до тебе…І я даже нікуди не можу звернутись… по захист честі, гідності, усунення шраму на губі і дірки на рукаві нової курточки… ха-ха…  Маленькая дєвочка, для якої «заказали» радіостанцію, а тоді почали «ощасливлювати». Як від такого захистишся?   Єслі я оприлюдню це в інтернеті, то зашкоджу собі і коханій людині. Як там у пісні Валевської: «…я научусь тебя предавать…». А шо радіостанція і представники шоу-бізнесу в стороні остануться, якщо так логічно, без емоцій. Це ж не сам Володя «сочінял».