Троян (Рябова, Зуб) Л.А., подруга Нестеренка В.М.

Літо 2006. До мене на роботу в управління у справах преси та інформації приносили контрольні примірники видань. «Полтавські оголошення» приносила маленька симпатична жіночка, з довгим фарбованим волоссям – Люда Рябова. Була комунікабельна, старалась подружитись, а потім запрошувала мене до себе в гості.

20.10.2006. Начальник управління Пустовгар Олег відправив мене в Центр перепідготовки держслужбовців. Я на вихідних ще додатково знайшла підробіток. Познайомилась з Олею. Дивлячись, в якому я стані, вона запитала мене: «Ти в коматозі? Хто це тебе до такого довів?». Нове для мене слово «коматоз» врізалось у пам’ять.

Я йшла на курси підвищення кваліфікації, до будівлі ТРК «Лтава». Зустріла Люду Рябову. Переходила з нею дорогу. Вона питала за мене. Запитала як я себе почуваю. Відповіла їй: «Моя нова знайома сказала, що в мене коматоз». Люда: «Як ти сказала?» – почала допитуватись за це слово. Через кілька днів увечері в ефірі «Русского радио» -Україна» радіоведучий Міша Павлов говорив якесь «позитивне» речення і в ньому вжив це слово.

13.12.2006. Написала смс Люді Рябовій. Увечері, після двох смс, вона прийшла. Написала на аркуші паперу свої телефонии, поклала у конверт, віддала їй, попросила передати Нестеренку Володимиру. Люда запитала мене: «Ты хочешь его укусить?». Я здивувалась, що вона таке подумала: може судить по собі? «Ні». Вона: «Це біля МКС?». Прочитала вголос напис на конверті. Каже мені: «Напишу тобі смс як віддам». Я передзвонила їй після роботи. Вона: «Людочка, я скрізь ходила…ходила, не знайшла…». Сказала мені, що може ти й не ждав мене тоді увечері, як я з тобою зіткнулась. Увечері я пішла до роботи Нестеренка Володимира сама. Він іде з роботи, курить. Я: «Прівєт». Пішов мовчки.

Люда Рябова (Троян) принесла чай «Бесіда» і цукор: «Ми тебя благословляємо»(читала в книзі американського психолога Л.Хей (мені її порекомендувала психолог з Кременчуга, куди я їздила) про «благословление с любовью». Наприклад, якщо ви хочете, щоб якась людина пішла з вашого життя, то треба побажати їй добра, благословити з любов’ю і відпустити). Потім як я запитала її про ці слова, вона сказала, що говорила це від імені своєї сім’ї – себе і чоловіка. Розпитала пізніше про Люду в її чоловіка. Він сказав, що у неї є брат, який живе в Оржицькому районі, в селі сусідньому з селом, де народився і виріс Нестеренко Володимир.

«Полтавські оголошення» принесла не Люда Рябова. Я написала їй смс: «Привіт, Люда! Що трапилось? Чому не приходиш? До речі, ти принесла дуже класний чай, тільки мені його немає з ким пити. Приходь обов’язково. Дуже тебе чекаю. Люда»

17.01.2007. Люда Рябова написала смс. Сказала, що ходила на «Айкон» до Нестеренка Вови. Прийшла, розказує: «…короче, не взяв. Назад. Спитав від кого? Якби ж ти сказала від кого…»… Купила для Рябової Люди вино і цукерки. Випила з нею. Вона пішла, а мене вирвало. Пізніше Рябова сказала мені: «Мне так хорошо пошло».

 Лютий 2007. Перед 14 лютого Люда Рябова попросила мене, щоб 14 я побула з її дітьми, бо їй треба десь по роботі, а діти похворіли. Мені здалось її прохання трохи дивним. Вона була така уважна до мене, мені незручно було відмовити. Її не було цілий день. Прийшла під вечір, щось мені розказувала, сказала щось відносно Нестеренка Володимира: «Щоб не зайобувала». Мене трохи покоробило, ніяк не прокоментувала її насмішкуваті слова. Приїхала в центр з Огнівки – передала Володимиру на роботу мандаринів, до свята Закоханих. Значить «щоб не зайобувала»? Образилась – Люда Рябова не сама ж придумала мене так «зайняти» на 14 лютого. Люда Рябова якось в розмові казала мені, що як я до Володимира прийшла, то він не був мені радий. Тобто, якби він мене любив, то він би зрадів, а цього не було, щоб я задумалась.

Люда Рябова запросила мене до себе в гості на Огнівку, вона з чоловіком орендувала будинок на Баяна, 88. Поставила на стіл на кухні старенький магнітофон. Включала його. Я їй почала казати про те, що чула від сусідки Чоботаренко Свєти про «мічту ідіота». Люда Рябова: «Він на другому поверсі робить? Бач не просто там сидить телефони ремонтірує, а ще й старається, щоб твоя мічта збулась». Поставила на стіл три чашки чаю. Я завважила, що нас тільки двоє. Вона на Нестеренка Вову натякнула. Грала на гітарі і співала з усмішкою: «там где клен шумит… а любов как сон стороной прошла…».

Казала мені: «Если заморочила парню голову – то люби уж одного». Питала мене, за що я полюбила Володимира; «діло не в красі». Запитала в Рябової поради, чи треба привітати Нестеренка Вову на 23 лютого. Вона: «Поздрав. Бач як він старається».

Прийшла на «Айкон» вітати Нестеренка Вову з 23 лютого. Нарядилась в новий джинсовий костюм голубого кольору, який хвалила Люда Рябова. Вова «прийняв» мої вітання в приміщенні на другому поверсі. Зробив мені боляче, здається схопив за горло і постаравсь чимшвидше випхати мене до сходів. Потім вийшов курити і сказав, що 23 лютого – свято для тих, хто служив у радянській армії.

Люда Рябова принесла до управління примірники видань, зробила мені комплімент, що я найсимпатичніше дівчина держслужбовець в ОДА. Це звісно не відповідало дійсності.

Люда Рябова трохи грала на гітарі. original Казала, що хотіла б поступити в училище і потім десь викладати музику. Якось ми йшли з нею увечері, говорили, вона почала мені казати, що Нестеренко Вова не один на світі. Я почала нервувати, навіть розплакалась, побігла від неї в протилежну сторону. Вона догнала, почала заспокоювати: «Хочеш я тебе до нього відведу?». Потім ще завела мене за будинок, спитала чи я не передумала. Чого їй так хотілось, щоб я поміняла рішення. Може вона з Володимиром колись зустрічалась і тепер ревнувала? Може хотіла зробити краще для мене. Пішли до «Айкона». Володимир вийшов з роботи, пішов під аркою. Звала його, він повернувсь, хотіла обняти. Він закричав: «Руки не распускай!», злегка вдарив мене в підборіддя. Я: «Больно!». Він: «Так і нада». Нормальний?! Пішов, а я пішла на зупинку, поїхала до ГРЛ. Пізніше Рябова Людмила сказала за цей вечір: «Він же до тебе повернувся (як ішов)».

Я приходила до Нестеренка Вови на роботу, спілкувалась з охоронцем Генкою на прохідній фірми «Айкон», розпитувала про Володимира. Люда Троян  (Рябова) прокоментувала мені мою поведінку з усмішкою: «…на Гєнку переключилась…». Зустріла навіть якось Троян (Рябову) Люду біля «Айкону», вона теж спілкувалась з Генкою. Однак, коли я попросила Троян (Рябову) Люду дістати мені мобільний номер Нестеренка Вови, вона відмовилась, сказала, що про це я можу попросити когось із своїх співробітниць з відділу, наприклад, Таню Алєксандрову.

На радіостанції «Русское радио» – Україна» в «Будильник-шоу» теми: «З Вашим сімейним бюджетом все буде харашо», «Ми зацінимо Ваше прізвище».

12.03.2007. На одинадцяту годину вечора. Дзвонить телефон. Генка, охоронець з «Айкона». Жалується, що йому погано, просить, щоб я приїхала. Так пізно ж уже, куди їхать. Не буду я нікуди їхати. Генка: «Бач ти яка, а як тобі погано… Вовка сьогодні прийшов на роботу такий… штани внизу забризкані. Я думав, що він у тебе був…». Розпитую у Генки, що трапилось, чого Вова такий прийшов… Він: «Приїдеш, я тобі все розкажу. Я тобі таксі визву». Я погодилась. Думала, дура, може й Вова там буде. Приїхала, Генка на «Айконі» один. Питаю, а де Володимир, що в нього трапилось. Генка: «Він просто прийшов у грязних брюках». Жалується, що йому погано, дає мені 100 гривень, каже щоб купила йому випивки і ще чогось. Каже: «Я попрошу свого таксиста, він тебе звозить в магазин». Кажу: «Я тобі куплю. Мені ж нічого не треба». Вовиного сліду на «Айконі» й близько не було. Я жаліла, що погодилась приїхати. Вернулась я з магазину, віддала продукти і випивку Генці, сказала, що я нічого не буду, мені вже треба йти. Він почав казати, що я його обдурила. Щоб віддала його гроші назад або віддала щось із своїх речей як залог, а потім принесла йому гроші. Я сиджу, дивлюсь в одну точку. Не думала я так вляпатись. Генка, пішов, відкрив двері. Я сиділа, потім вискочила з магазину. Генка почав мені надзвонювати на телефон. Прислав смс: «Если завтра не принесешь 200 гривен…ну ты в курсе…».

13.03.2007. Близько 8.00. Я дізналась за годину, де жив Володимир і його жінка Алінка. Я пригадала, що говорили між собою мої знайомі в універі, як я там училась, про те, де живе потенційна дружина Нестеренка Володимира і згадували будинок, в якому живе моя однокурсниця Юля. Приїхала на адресу, яку назвала мені Оксана, але ж у будинку багато квартир. Знайшла «старосту» будинку Іполіта Миколайовича. Сказав мені: «Вони живуть утрьох». На дверях квартири написано: «Просьба не звонить». Я довго вагалася, написала смс брату. Постукала – вийшов Вова. Відкрив двері, подивився. Я: «Здраствуйте, я прийшла поговорить». Вова: «Одну минуточку» (закрив двері). Потім вийшов, ударив мене кулаком по губі. Я, як завжди, злякалася, що він мене битиме. Схопив мене і до сходів, схопив за волосся. «За що?». Як не дивно, був не дуже грубий: «Пішли… де ти тут взялася?»Сумно, так тоскно, згадую, як сильно я за ним, а він завів сім’ю, а потім почались ці приколи. Сказав, що іде на роботу, сказав, щоб доганяла і говорила. Питала, що він робив на остановці. «Та я звідти додому їжджу…я ніколи не слухав «Руске радіо». Я сказала як таке може бути, якщо не так давно начальник управління у справах преси та інформації Полтавської ОДА Пустовгар О.М. показував рейтинги радіостанцій, то радіостанцію «Русское радио» – Україна» слухають найбільше. Я йому почала казати за Рябову Люду. Вінзапитав, яка в неї зараз фамілія (мабуть знав її як Троян? Якраз у «Будильник-шоу» запровадили нову рубрику «ми зацінимо ваше прізвище»). Сказав мені: «От і питай у своїх подруг. Хуйові в тебе подруги». Я сказала, що вона мені не подруга, а хіба його. Він мені: «Я тебе уб’ю». Сказала йому про Генку, охоронця на «Айконі». «Ти простітутка. Сама розбирайся з Генкою». Я йому сказала, що говорила йому мати, я ж до його батьків приїжджала. Він: «Мама сказала, що ти больна!» «А ти всігда маму слухаєш?». «Де ти работаєш? Хто в тебе начальник?». «А ти не знаєш хто!» Начальник знає, а ти не знаєш!». «Дай сюда телефон!». «Не дам! Не підходь, я смс братові відправила, він знає, де ти живеш!». «Ну ти сука!» – плюнув на мене. Сказав: «Ти мені тоді не була нужна, у мене була потенцеальная жена, і тепер ти мені не нужна… мене тоншить від тебе». «Так місця багато, можеш справити свою природну нужду». «Я не хочу з тобою общатись. Подростешь сантиметров на 20, сделаешь что-то со своим лицом, в голове мозгов добавиться – тогда и подходи». (Я пригадала, як я, може кілька днів перед цим, писала смс Люді Рябовій: «Меня тошнит. Я хочу с ним секса». Чи вона йому всі наші розмови переповідала і смс показувала в тому числі?)

Кілька разів Люда Рябова запрошувала мене до себе. Розказувала за чоловіка, який їй подобавсь. Розказала мені історію про одну дівчину, з якою хлопець дуже хотів зустрічатись, а вона йому відмовила. Хлопець викрав дівчину, відвіз її у безлюдне місце, поперебивав їй руки і ноги і закопав у землю. Казала мені про Володимира, казала що у мене у цьому немає досвіду, а у Володимира він є: «Він тебе заласкає», «Як ти спатимеш, як він з тобою побуде», «Перший раз ніякого удовольствія у тебе не буде, треба разів 15-20». Казала, що Вові зараз сексу не треба, що крім жінки у нього ще й на роботі є. Дивиться на мене, жартує: «Може він боїться… та ти така, що ще і вкрадеш», «Если у тебя хотя бы была квартира – может он бы и пришел». «Скажи йому: «Я готова», «Скажи йому: «Виїби мене». «Він сказав: «Щоб аж тріщало (дивиться на мене і повторює: щоб аж тріщало)». Якось сказала мені з усмішкою:«Один раз на рік – ето жестоко…». Провела до туалету і сказала з підколкою, що може я і в туалет не ходжу. Ще говорила, що Володимир міг би зустрічатися зі мною раз на три місяці. Потім додала, що може б я йому так сподобалась, що бігав би до мене кожен день». «От і сиди, втикай у комп’ютер, поки не попросять… Слухай музику… На носочки хватає?». Про Пустовгара сказала саркастично: «З ним заработаєш…». «Не треба було тобі передавати йому письмо. Треба себе цінити. А як він тобі сказав: «А я при чому?» нада було: «Ах так…» – розвернутись і піти… Ну ти чудачка». «Не слухай те радіо, що ти чула? Він тебе в дурдом відправить».«Ти як так дуже хочеш побачити, здалеку підійди подивись на нього». «Він казав: «Можна було б… но… она меня так достала, а я ей буду удовольствие доставлять?». «Він з ума сходить, щоб ти собі шо не зробила». «Лучший его подарочек – это ты». «І у тебе буде сім’я… От у нього й спитаєш». «Девушка должна быть скромной». Сказала, що у мене повинна бути дівоча гордість. Одного вечора вона говорила зі мною й сказала з усмішкою: «Завтра ще не настало». «От як прийде, тоді будеш рішати». «Час іде, а ми дурні».

Троян (Рябова) Люда сказала мені, що хоче зустрітись зі мною в кафе, поговорити. Сидимо за столиком. Рябова: «Які в тебе плани на майбутнє?» Тоді сказала мені, що й дурень як мовчить вважається розумним. Сказала, що всі її подруги Люди поїхали з Полтави. Сказала, що як я поїду, то вона за мною буде сумувати. Причому з таким підтекстом, що я подумала – сказала б уже прямим текстом, що хоче, щоб я поїхала з Полтави. Сказала, що зустрітись було б харашо хіба років через 20 – «інтересно як жизнь сложиться». Якось обмовилася: «Він сказав: хай живе, де хоче». Чому Люда Троян (Рябова) захотіла стати мені подругою, так цікавилась моїми планами і говорила мені такі слова – можу лише припустити, що її про це могли попросити.

Зима 2007 – 2008. Попросила Люду Рябову приїхати до мене на Зигіна. Зустрілись біля магазину «Ювілейний». Я плакала, казала їй, що я одинока і нещаслива, не розумію чого Нестеренко Володимир не може до мене прийти. Вона: «Ты не понимаешь? У него дома маленький ребенок…». Сказала їй, що розкажу усім і за її слова і за приколи, які звучать на радіостанції «Русске радио»-Україна». Люда Рябова пригрозила: «Він тебе в дурдом відправить».

Сама їздила до Люди Рябової на Огнівку, питала за Мішу Павлова. Вона з насмішкою: «У мене є один знакомий Міша із церкви, він на радіо не робить».

Вересень 2008. Шукаю роботу. Звернулась до однокласниці Валі. Порекомендувала мене в магазин «Святковий», що в переході, в центрі Полтави. Завідуюча Людмила Григорівна: «Чого ти з банку пішла? Через недостачу?». Пояснила, що недостачі не було, що попала на лікарняний, а тоді «попросили» написати заяву за власним бажанням. Сказала, що вона може передзвонити у відділ кадрів «Полтава-банку», їй все розкажуть. Вона взяла мене на роботу, сказала мені, що подзвонила у відділ кадрів. Об’явилась «подруга» Люда Троян (Рябова). Попросила зважити їй цукерок «Мелодіка».

Після 2010 року. Слова Люди Троян (Рябової): «Никто эту тему поднимать больше не будет».

Я випадково дізналась, що 01.03.2013. Люду Троян (Рябову) звільнили з посади адміністратора Полтавської обласної філармонії. Хто її туди влаштував і хто порахував, що вона стала недостойна цієї посади – мені невідомо. За час, що була з нею знайома у неї відбувсь стрімкий злет кар’єри – від кур’єра «Полтавських оголошень» до посади адміністратора Полтавської обласної філармонії. У середині лютого 2013 року з’явивсь сайт kohanomu.com, де розповідалось і про її слова та дії, а через два тижні у філармонії Люда Троян (Рябова) уже не працювала. Може так співпало?

10.04.2013. До вітрини «Соти» підійшла Люда Рябова з своїми двома дітьми. Запитала її: «Люда, у тебе вже свої волоси одросли?». Вона сказала, що розвелась з чоловіком. Почала їй нагадувати її слова і дії семирічної давнини. Вона зайшла в магазин. Я за нею зайшла і позвала її на ім’я. Сашко Тихоступ скочив з свого робочого місця і ударив мене ногою. Я обурилась: «Суки, зробили мені щастя!..». Стою, мало не плачу. Людмила вийшла. Почала говорити до мене, що я не повинна приходити до Нестеренка Володимира на роботу, що цим я ганьблю його. Я розкричалась на Людмилу, почала їй виказувати. Вона пішла з ринку. Володимир вийшов дуже рано, початок на 16. Сказала йому: «Подруга твоя хуйова приходила. Хуєва подружка…Чи вона вже не подружка нашого з тобою дружка… У тебе тепер нова подружка?..». Він сів у авто і поїхав до Алінки і їхніх дітей.

Жовтень 2014. Пройшов майже місяць як працівники міліції Київського райвідділу закрили мене у райвідділі, а потім відправили до Полтавської психлікарні Мальцева. 30.10.2014. Мені снилась кімната в гуртожитку і Люда Троян (Рябова). Я їздила по магазинах з нею. Ми стали на Половках. Люда Троян (Рябова) вибирала овочі на шубу. Кінець сну.

Я потоваришувала у відділенні з хорошою людиною. Називатиму тут її Анжела (ім’я вигадане). Дівчина потрапила у психлікарню через спробу самогубства. Якось Анжела підійшла до мене і сказала, що у відділенні з’явилась жінка, яка всім оточуючим розповідає про мене. Запитала її, що саме вона про мене розповідає і як виглядає. Моя товаришка: вона розказує, що ти працювала в адміністрації і переслідувала чоловіка. Після цієї розмови я пішла до чергової медсестри і запитала чи не поступала до відділення жінка, яку звати Люда Рябова? Медсестра відповіла мені, що до них поступила Люда, але прізвище у неї Зуб.

20.11.2014. Рябова стала Зуб? Анжела підійшла до мене і повідомила, що ходила до Люди, запитала її чому вона не проситься, щоб її перевели з наглядової палати «на коридор». Людмила їй сказала, що це через мене, що вона мене боїться. Я дуже здивувалась такій відповіді. Я побачила Людмилу через скляні двері. Звісно впізнала. Моєму здивуванню не було меж. Що Люда Троян (Рябова) робить у Полтавській психлікарні Мальцева, ще й у відділенні 5-А для хворих із серйозними психічними захворюваннями, куди помістили мене? Попросилась у персоналу зайти ненадовго до наглядової. Взяла Рябовій гостинці. Побачила біля неї візок, на який вона опиралась. Я пригадала Люді, що вона мені погрожувала, що Нестеренко Володимир, якщо я буду розказувати комусь про радіо, закриє мене до психлікарні. Запитала їй, чого вона і сама тут опинилась. Троян (Рябова, Зуб) Люда сказала, що побуде тут тільки місяць і що я не повинна думати, що тут на місяць когось могли закрили мучитися ради мене. Сказала мені, що вона була в Кременчуці і там попала під машину. Звідти її доправили до лікарні. Сказала, що у неї були травмовані руки і ноги. Їй робили операцію під наркозом. Після наркозу вона почала кричати, щоб їй повернули її дітей – і її відправили в місцевий психоневрологічний диспансер, а звідти – на Полтаву у це відділення. Сказала, що свого чоловіка вона покинула, вийшла заміж за іншого, тому у неї нове прізвище – Зуб. Загадала мені, що колись позичала у мене 70 гривень і не повернула їх. Я її поправила – не 70, а тільки 20. Відповіла, що грошей тих не треба повертати, тільки попросила дізнатись після виходу з психлікарні, де на роботу влаштувавсь Нестеренко Вова. Люда Рябова не справляла враження людини, яка втратила розум. Чому її доправили у це відділення? Чому розповідала про мене оточуючим в психлікарні, що я переслідувала Нестеренка і розказувала Анжелі, що боїться мене?

Людмилу Троян (Рябову, Зуб) перевели «на коридор». Спілкувалась зі мною, грала на піаніно біля телевізора, співала авторських пісень Богу. giphy

22.11.2014. Попросила Рябову продиктувати мені пісню, яку вона співала, «Сили дай, Господи!», записала її авторську пісню до свого зошита:

Куда пойти, куда глядеть, кого послушать?

О Боже мой, только ты одна моя скала,

Ты – мой Господь, Тебя молю, прости меня.

Сили дай, Господи, праведный, всемогущий Бог.

Не покидай, Господи, поддержи на пути.

Как никогда, о мой Господь, в тебе нуждаюсь,

О Боже мой, что без Тебя смогу?

За все тяжелые грехи перед Тобой я каюсь,

За всю жизнь прошлую меня прости.

Я подумала, що Люда Рябова може хоч переговорити з призначеним мені лікарем-психіатром, розказати про Нестеренка Вову і про мене те, що казала 2007 року мені. Сподівалась, що лікар-психіатр почує цю історію від когось іншого і зрозуміє, що були причини, через які я ходила розібратись до Нестеренка Володимира на роботу і до будинку, де він жив з Алінкою. Сподівалась, що свідчення Рябової дадуть мені шанс вийти з психлікарні. Переговорила про це з Анжелою. Анжела пішла по Люду. Рябова зайшла в палату, почула, що я від неї хочу і відповіла: «Давай забудем старий дебілізм». У мене мало очі на лоб не полізли від її відповіді. Анжела: «Так вона тут через цей дебілізм опинилася». Я почала говорити Людмилі, що вона віруюча, що не може це так залишити, що вона ж говорила мені про те, що Аліна Вові не до душі, що вони часто сваряться, згадала за слова Чоботаренко Свєти і тодішню відповідь Люди Рябової на ці слова. Вимагала від неї повторити те, що тоді говорила мені вже лікарю-психіатру, яку мені тут призначили. Людмила Рябова почала кричати, що я не дружу з головою, що вона мені нічого такого не говорила. Я поставила Рябовій умову, якщо вона відрікається від своїх слів, то хай поклянеться зараз на Біблії життям і здоров’ям своїх дітей, що нічого мені про Нестеренка такого не говорила. І вона поклялась на Біблії здоров’ям і життям своїх дітей. Розкричалась, послала мене і вибігла з своїм візком із палати. Пізніше заявила мені з криком, що я її переслідувала раніше і тут життя їй не даю, переслідую її. Заявила, що вона сюди потрапила через реакцію на наркоз і через місяць вийде, а я тут по суду і сидітиму півроку. Я не зла, але все таки подумала, чого їй не відбило голову в тій аварії? Співає Богу свої пісні – така віруюча, а клялась на Біблії у своїй брехні.

Невдовзі дівчата із палати, куди перевели Троян (Рябову, Зуб) Люду почали розказувати, що вона всім розказує про мене, як я переслідувала чоловіка і про те, що знову просила її дізнатись, де він зараз працює. Я побачила Людмилу біля туалету і спокійно запитала в неї: «Люда, ти нічого не хочеш мені сказати?». Троян (Рябова, Зуб) Люда розкричалась так, що прибігли медсестри і санітари дізнатись, що тут трапилось. Троян (Рябова, Зуб) Люда кричала, звинувачуючи мене, що я її переслідую.

Призначений мені лікар-психіатр робила обхід у палатах. До мене підійшла Анжела і сказала, що Троян (Рябова, Зуб) Люда розказувала їй про мене і говорить лікарю, що я неадекватна. Коли лікар-психіатр підійшла до мене і запитала за Рябову, я відповіла, що Рябова сама неадекватна. Лікар-психіатр: «Так само вона казала про вас”. Сказала, що викличе нас обох до себе і розбереться. Однак ніхто нікого так і не викликав. Можна зрозуміти.

Попросила Анжелу позвати Рябову. Людмила прийшла, і я їй сказала, що жалкую, що не послала її відразу, як з нею познайомилась, але це можна виправити – послала її так само, як вона посилала мене після своєї заяви: «Давай забудем старий дебілізм». Анжела: «Не можна посилати людей. Тобі не будуть допомагати». Мені сміятись чи плакати з того, як мені ці люди вже допомогли?