Тебе попросили з неофіційної роботи… через мою скаргу в Управління у справах захисту прав споживачів України на те, що мені забороняли заходити в приміщення магазину, де ти працював, у робочі години. Ти купив великий LED-телевізор… для сім’ї на 9 річницю весілля

Сьогодні приїхала на ринок в десять. Пішла глянула на лобове скло авто. Слава Богу, ніде не пошкодила. Як то ти відреагуєш? Некомфортно мені. Заглянула в магазина: «Вова, Володь…». Ромахін злим тоном: «Пошла вон!..», включив голосно звук на компі: «…у них харашо только тогда, когда они работают и зарабатывают деньги…». Я зразу відійшла, присіла на мраморний виступ біля магазину. Ти скоро вийшов. Мовчки постукала за тобою каблучками. Присіла біля дверей авто зі сторони водія. Ти в мою сторону й не дививсь. Поїхав. Поїхала до хірурга Володимира. Місяць тому бачила його у «Сільпо»: «Чего Вы к нам не приходите? Мы бы вас излечили!». Купив пепсі і побіг, даже здачу не взяв.  Тільки через секунду поняла, що це був хірург Володимир із обласної лікарні. Приїхала назад на ринок. Сонце, тепло. Авто 94880 напроти Універсаму… Заглянула в магазин: «Володь, на вулиці тепло, харашо, сонечко… Вийди зі мною погуляєш…». Іти до знайомої? А вдруг ти вийдеш? Пішла. А зря. Вернулась – машини вже немає. От досада. Сумно. З часу до пів на третю «марширувала» біля ринку…  Немає і мабуть не буде. Поїхала в гуртожиток. З Управління у справах захисту прав споживачів України прийшло повідомлення:

«Надсилаємо для розгляду, у межах компетенції, звернення гр. Тимошенко Л.Г. щодо перевірки дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у магазині «Сота» ФОП Гетало І.М., вул. Калініна, 43, м. Полтава. Зобов’язуємо Держспоживінспекцію у Полтавській області ретельно і всебічно перевірити наведені факти, та, у разі виявлення порушень, вжити заходів впливу відповідно до вимог чинного законодавства. Про проведену роботу повідомити заявникові та поінформувати Держспоживінспекцію України до 27.09.2013. Додатки на 4 арк. На першу адресу.

Голова                                                                           С.М.Орєхов

Сліпченко А.Є.5289436».

Круто. Це перша конкретна відповідь, а не відписка. Подивимось, чим мені це допоможе. Відпочила. Поїхала на Нєстєрова. Таке напруження між ногами… аж дивно. Вроді ж перестала тебе відчувати. Відчуття такі як тоді, коли несподівано Господь звів нас.  Люди в сусідньому будинку утеплюють стіни. Бабушка знайома, впізнала мене: «Давно тебе не бачила.. Якось воно буде. Або не буде. Найшла б собі другого, уже б жила, дитинку родила…». Підійшла до робочого, попросила за гроші позвати тебе. Вернувсь. Каже, що три рази дзвонив, ніхто не відкрив. Пішла до магазину. Боже, де ти? Що робити? Автоматом набираю то телефон Міші Павлова (гудки без відповіді), Вови Кучера (абонент зайнятий), домашній в Аліниній квартирі (гудки без відповіді кілька років)… Чи батькам твоїм подзвонити?.. Може візьме трубку твоя мати… не хочу, вона мене колись Алінці здала, що я приїжджала до них… Побачила авто. Боже святий! Ти. Щось габаритне на задньому сидінні. Побігла до під’їзду. Ти витягуєш запаковану коробку. Це мабуть LED-телевізор. Величезний… Як ти його й донесеш? «Подарок купив? Що празнуватимеш?». Тоді ще спустивсь, витяг меншу коробку: «Скотиняка недоразвіта». «Підеряга переразвіта». Який жах. Завтра 9 год як ти женивсь на Аліні. Не вісім, а 9. Хтось, може й Алінка, визирнула з вікна 5 поверху. Телефон у руці. Через якийсь час, відкрились двері на балкон 4 поверху, вийшов батько Аліни на балкон. Ти більше не виходив. Поповзла дурепа на ліжко-місце у гуртожиток. Сьогодні щиро хотіла подякувати Галині Григорівні за її допомогу у час матеріальної скрути. Взяла мене на роботу. А я як свиня неблагодарна наїхала на неї. І тепер от. Аж два вихідні у мене були серед тижня! Хіба люди винні, що ти мене не хочеш їбати і дарить мені дітей, як голубоглазій їбучій кобилі. Лучше бути їбучою кобилою з двома від тебе дітьми, чим тупорилою ідіоткою з нейобаною піською і битою мордою. Яка б дівчина хотіла б, щоб у неї 7 год так було «харашо»? Приватна радіостанція і коханий їбали мої мозги. Сношали пєснями, передачами і коментарями.

18.09.2013. Проснулась 15 хвилин на сьому. Поїхала на Браїлки. Стала біля 13 школи. Побачила як ти їхав в машині. Говорив з кимось по телефону. Приїхала на ринок. Світла немає. Тебе немає. Ромахін на питання про тебе: «Де Вовчик?» почав протяжно мене передражнювати. Ти прийшов 15 хвилин на 10. «Ти так довго ходив». Зайшов. Прийшла смс з «Нової пошти». Що робити? Вдруг ти вийдеш. Заглянула в магазин: «Мені неудобно, но я спрошу…». Ромахін включив музику, щоб не було чути того, що я кажу.  Ходила біля магазину. Повернула очі – світло твоїх очей в мої очі. Плюнув. Пішов у туалет. Я за тобою. Навстріч Горжієнко. Щось тобі сказав за мене як за собачку. Долбойоб. Не за ним же бігаю. Завидно чи шо. В туалеті біля дверей задала тобі питання: «Вова, це я винна, що в тебе на мене не стоїть?». Вийшов з туалету: «Я винна, да?». «Вова, я зараз поїду на «Нову пошту» заберу товар, потом поїду додому, якщо успію, то потім приїду до тебе». 10.02 – заходив у магазин, плюнув. От. Стояла з соковижималкою на трасі. Зупинилось авто. В дорозі говорили. Світ тісний. Валентин Миколайович із Владивостока, свекр знайомої з фізмата. Приїхала в Полтаву в 14.00. В 15.00 була на ринку. Авто стоїть, ти на роботі. В магазині стоїть твій співробітник Максім. Зайшла, говорю тобі, що приїхала, називаю тебе по імені, прошу, щоб вийшов. Ромахін і Горжієнко почали орати. Максім пішов, тоді вернувсь. «Подарок тобі», каже, й дав ручку. Ти не виходиш. Скоро ж на роботу. «Вова, у мене мало часу, вийди». Коментарі негарні від твоїх співробітників: «Піди повісся». Ромахін: «До папи обратись, дибілів таких робить… Сімейка Адамсів…». «Вова, вийди, пожалуйста». Ти: «Ты по человечески заговорила?..» (а перед цим підсторювавсь під довбаних співробітників: пошла вон, казав). Ти може б іще до мене говорив… «Да. І шо далі?», кажу тобі через прочинені даері. Горжієнко: «Сучара! Щас встану в’їбу!». Хіба дадуть поговорити з тобою…? Була б сила, сама б підійшла і в’їбала б у морду, щоб не вмішувавсь. Просила, щоб ти вийшов. Ти: «Гавкаєш і гавкаєш…». Опять? Сказала Ромахіну, щоб він кожен раз, як я заходжу ставив «маленькую девочку»: «Я тобі 5 баксів заплачу. Вова тобі мабуть не платив чи платив?…». Ти мовчиш. Якогось хера принесло Гетала. Стояв перед вітриною, дивись на магазин. «Моя фотка зовсім не прикрашає вітрину вашого магазину. Нада убрать». Уже 16.02. Переступила поріг: «Разрешите мне зайти?». Гетало: «Людка, пожалуйста, вийди отсюда». Їбать, за шо я роблю рекламу цьому магазину в інтернеті? Шкода, що даром я так до тебе спішила. У тебе й тут, як і в Алінчиній квартирі, немає права голосу. Ото раз ти мене підтримав реченням  «Ти по-человечески заговорила?..», а то сидиш у куточку. Йобані уроди, а не співробітники в тебе…

19.09.2013. Приїхала на ринок десь близько 11. Заглянула, спитала чи ти є. Юлька виштовхала. Стояла з знайомою. Вона сказала: «Вовчик іде». «Привіт…. Шизофренічка прийшла». Хотіла зайти за тобою. Ти: «Пошла нахуй!». «У мене немає хуя!». «Мозгов у тебе немає!». В процесі моїх спроб зайти, Ромахін: «Дура», зачепив ногою груди. Юлька сказала, що скоро мене тут не бачитиме. Нове: не стало плакату і фотографії. Хоч сонце загляне до тебе за шторку. Відкрила двері: «Не роботу чи робоче місце нада мінять. Нада мінять жену…». Дєд схопив мене ззаді. Юлька стоїть з ножицями в руках. Вишвирнули мене за двері. Їм горіхи. Іде Вова Кучер: «Чого ти тут стоїш?». «Тебе жду». «С’їбалась отсюда». «Сійчас. То не я помелькала?». Зайшов до тебе. Недовго був. «Вова, скільки стоє година відеозйомки?..» Пішов, не відповів. Чого тратити на мене час?  Ти вийшов через годину. Побігла за тобою: «Я тебе прошу…». Біля машини: «Вова, я не понімаю, що я не так роблю?». «Пошла нахуй!». Кинув цигарку в мене. Відкрила двері: «Я не знаю як це робиться!». Ти рушив машиною розвертатись. Щось тепле біля тіла. Цигарка. Витягла. Пропалила курточку в середині. Ще горить. Взяла до рота. Набрала в рот. Нахуй так само просто як зробити затяжку. Кинула цигарку в авто. Поїхала у справах. Приїхала. Авто напроти Універсаму. Відкрила двері в магазин. Ти в магазині: «Ти довго мене будеш завтраками годувать?». Закричав, закрив двері. В тебе прищ між бровами виліз? Відкрила двері. Юлька: «Простітутка. На мужиков вішається». «Яка я проститутка! Я дєвочка, яку він обіщав зробити женщіною!… Пішли.. Надоїло мені мастурбіровать… пішли… зробиш женщіною!…». Ти: «Скотиняка, вийди!». Вийшла. Настрій пропав.

21.09.2013.23.06.20.09.2013. Приїхала на 23 десь в 11. Тьоть Ліда сказала, що вранці був і пішов в сторону автостоянки. Ждала. Поняла, що не буде. Сашко і Юля кривлялись. Поїхала у приймальню депутата, тоді зайшла на «Айкон». Поїхала на Нєстєрова. Немає. Сьогодні вранці приїхала на Нєстєрова і стала напроти під’їзду. Ти вийшов до машини. «Слава Богу, я думала, що я тебе вже не побачу». «Сучище…». Ще щось говорив неловке. Приїхала на ринок. Немає. Сашко і Юлька почали бігати за шторку, робити вигляд, що ти там. Поїхала. Пішла до Галини Григорівни. Вона сиділа за столом. Почала їй дякувати, що вона мене взяла на роботу. «Спасибо, спасибо. Как у тебя дела? А то глаза такие были… лучше виглядишь… Нашла себе или еще за тем…». Принесла їй нектарин і виноград. «Мы подарков от детей не берем! Можешь туда  в мусорку выбросить или тебя с ним охрана вибросит отсюда! У меня здесь видеокамеры!.. Охрану вызвать?!.». Чоловік, який сидів поряд з нею підхопивсь, повів мене до дверей: «Щасливо!..». Мабуть це через сайт. Не догодила. Боже, дай їй здоров’я і щастя, від усього серця зичу їй цього.

25.09.2013. 23.09.2013. Увечері зайшла до фуйсбука. Написал повідомлення Анастасії Каменській. Чогось подумала про Анну Свірідову. Вона мене хоч не заблокувала. Написала їй.

23/09/2013 00:34

Людмила Тимошенко:

Аня, доброго ранку. Через мене “попросили” з роботи мого коханого. 5 років ви робили шоу…: “мы из себя выпрыгнем, только чтобы у вас все было хорошо”.  Допоможіть йому, будь ласка

Понеділок

23/09/2013 15:58

Anna Sviridova:

Людмила, добрый день. А чем я могу помочь?

Понеділок

23/09/2013 23:24

Людмила Тимошенко:

Анна, добрый вечер. Огромное спасибо Вам, что Вы мне ответили. А как Вы (и не только конечно Вы) мне в 2008 помогли, чтобы меня взяли на работу в налоговую города Полтава, в 2009 “подарили” дипломную работу за несколько тысяч гривен, в 2010 взяли на спокойную работу в ТРЦ “Киев”. Сейчас я подумала: мир тесен, ведь Вы мне прислали сообщение из Вишневого Киевской области, как раз там находяться корни магазина “Сильпо”, где я на сегодня работаю. Если этот механизм действует для меня, то почему он может не сработать для человека более умного и одаренного, чем я, для Владимира? Припоминаю, на “Русском радио”-Украина” ведущая в новостях как то говорила о перспективности и уважаемости профессии инженера в Украине… по рабочему месту Владимира я, честно сказать, этого не заметила. Работал он там без трудовой (я поинтересовалась, когда работала в налоговой), в тесноте, еще и ведра возле него уборщица ставила. Если его уволили с этой работы из-за меня, и другую ему непросто сейчас найти, то я могу и не приходить, чтобы его только восстановили. Сомневаюсь только, что если об этом я заикнусь перед бизнесменами, которые держат магазинчик, в котором работал Владимир, то они меня послушают. Другое дело когда об этом дает понять уважаемый человек, как Вы считаете, Анна? Конечно, я не уверена, что смогу Вас отблагодарить за помощь, но я уверена, что помочь Вы сможете».

Думала побачити тебе в понеділок. Прийшла на Нєстєрова. Машина стоїть напроти будинку. Ждала дві чи три години. Дощ. Пішла до магазину. Молодий чоловік сидить під магазином. Погодивсь піти до тебе, позвати. Спустивсь, сказав, що ти навіть не відкрив двері, говорив через двері. Пішов. Побачила молодого хлопчину. З ПТУ № 4. Ваня. Він послухав мою історію, покрутивсь і пішов. Побачила знайомого робітника, який утепляв стіни на сусідньому будинку. Він погодивсь піднятись до тебе, позвати. Дивилась на кирпичні стіни будинку. Чого ти не хочеш звідси піти? Дощ. Спустившись, чоловік сказав, що ти йому двері не відкрив, нагрубив. Спасіба. Пішла на роботу.