Становище, в якому опинивсь ти, Володя, герой «Руского радіо України»

02.04.2012. 22.08. Вчора 01.04.2012 ні дзвонила, ні приходила до тебе. День сміху. А сьогодні вночі мені снилась Іра. Я прокинулась чи не в 6 ранку. До сьомої телефонувала на 56-73-60. Думала не дзвонити – серце заболіло. Рішила дзвонити. Приїхала на 23 десь о 8.40. Вже й тьоть Ліда, прибиральниця у магазині, прийшла, а ти прийшов десь о 9.40. Сказала тобі, як ти заходив у «Соту»: «Вова, привіт». Ти без настрою. Як мені його тобі підняти, моє серденько? Пішла по зубну пасту в «Епіцентр». Вернулась. Обійшла ринок, подивилась, де ж машина. А машини немає. Купила яблук. Сашко вийшов: «Ти – больной чєловєк. Отстань од нас». Відкриваю двері в магазин: «Я – здоровий чєловєк!». Дімка зробив рух, як ніби виштовхував мене – я закрила двері. Стала напроти вікна. Сашко якось заходив до тебе – побачила як ти сидиш. Худий, зігнутий, ремонтуєш. Так жалко тебе, що ти в такому становищі. А що ж радіостанція? Положила на свого героя? Понти закінчились? Не хочу тебе мучити – пішла на зупинку. Господи, погані справи у мого серденька. На роботі обід у мене в 16.30. Побачила Іру. Привіталась. Нічого не сказала. Аж голова підійшла на взрив. Для тебе все зроблю. Піду найду Іру, перепрошу, що «показала характер», щоб вона не ображалась. Оббігла каси, роздівалку – немає. 15 хвилин обіду пройшло.Пішла в столовку. А Іра там. Сказала, що чекає мене. Я кажу: «А ти мені цілу ніч снилась». Пішли в роздівалку. Почала говорити мені, що мені треба кардинально змінитись. Щоб влаштувати ефект новизни. Зайшла Валя. При ній хіба щось побалакаєш. Іра сказала, щоб я вийшла виставлять предкаску. Тільки розмова в мене з нею не клеїлась. Чого? Хтозна. Вона права. Я за тебе переживаю. Як я можу тратити на себе, бачачи в якій ти ситуації? Сидиш на роботі без трудової, у кутку, біля відер. Це кошмар. Герой «Руского радіо України». «Хороша» радіостанція – нічого не скажеш. Використали нас обох. Чого ж олігархи, власники радіостанції, які заробили на шоу гроші не виділили процент на «нашого героя», як співала група «Машина времени», тобі на власне житло, щоб ти не жив у приймах у «неба, которое бесконечно»? І як дивно, що я така спокійна, коли ти такий сумний і зажурений сидів. Що я за людина така? Як мені тобі допомогти?

03.04.2012. Проснулась сьогодні часа в 4 ранку. Страшно. Пусто. Вранці їду в кільцевому. Машина з номерами 94880 стоїть біля ринку. Чого я тягнула резину? Бо нема чого сказати тобі хорошого. На роботі. Виходиш. Очі твої світло і колір. Ото тільки очі. А ти складаєшся з самих очей. Бо худий. Господи. Чи мені подзвонити на номер Романчуків – почати погрожувати. Тільки що з моїх пустих слів? Ти зі мною стараєшся не стикатись, обходиш чи що. Ху, як погано. Ввечері телефоную на 0669540088. Відповідь: «правильно набирайте номер». Тоді хвилин 5 на 11. Кажу, що мені погано. Відповідь: «А мені що робити? Набирай 03». Після 10 дзвонить батько. Каже, що було погано і зараз не дуже добре. Мені його шкода. А що я можу зробити? А Володимир мені не дзвонить. Чого, Вова? Володя, чого ти до мене ні разу не прийдеш? Чого я тобі не треба? Тільки сни мені такі все про тебе сняться. Це ж ненормально. І не знаю як мені вже правильно чинити. Чи йти чи не йти, чи дзвонити чи не дзвонити? Прокляті Романчуки.

04.04.2012. Сьогодні вночі мені снилось, що я стояла на ринку біля червоних дверей напроти вікна, за яким ти ремонтуєш чужі телефони. Ти біля мене. Ти цілуєш мене в губи. Я намагаюсь тобі відповісти. І не отримую ніякого задоволення від поцілунку. Прийшла на ринок. Стою, жду тебе. А ти прийшов зі сторони «Хануми». Сказала тобі, що мені сьогодні снилось, що ти мене цілуєш. «Ти мене сьогодні будеш цілувати, чи ти вже Алінку націлував?..». А ти зайшов за шторку і вийшов тільки раз до клієнта. Простояла ранок. Сашко виніс бутилки з-під випитого спиртного. Казав: «Дєвочка, до свіданія». І тикав мені палець і т.д. і т.п., казав, щоб ішла нахуй. Сказала йому: «Де хуй? Де «Хенессі»? І за що я виставлялась?». Стою. Віка з сусіднього магазину: «Через пару год нахуй нікому не будеш нужна. Так і останешся дєвочкой». Серце в мене цілий ранок болить. Даже заглянула в магазин: «Вова, вийди пожалуста». Сашко і Дімка закричали. Не так щоб дуже. Я вийшла, трохи постояла і пішла на роботу. Як все погано.

05.04.2012.21.15. Мені сьогодні снилась батьківська хата. Наче в ній магазин «Сільпо». Тріщина в стелі. Старі стіни. Проснулась від будильника о шостій. А встала о восьмій. Зібралась за півгодини і поїхала на 23 вересня. Ти вже на роботі. Одягла міні спідницю. Для тебе. Тьотя Ліда, прибиральниця, прийшла десь біля 10. А о 10 ти вийшов. «Коханий вийшов до мене? Нє?». Побігла за тобою. Біля машини: «Чого ж ти від мене так тікаєш? Я ж не кусаюся!». Ти не в настрої. Рішила піти в перукарню. Тоді повернулась. Ти ж може скоро приїдеш, а я пропущу. Стала біля «Соти». Скоро ти прийшов. «Вова, чого ти мені в любві отказуєш? Я так погано виглядаю?». Викинув цигарку у мусорку і зайшов у магазин. Стою біля твого вікна. Якийсь чоловік ішов мимо. Каже мені в спину: «Так під вікном і постарієш. Пішла б, найшла собі нормального». Дімка ходить курити. Заглядаю в магазин. Сашко вийшов: «Дивіться, що вона робить! Вікно облизує! Отойді от окна!». «Ви ж в магазин не пускаєте. Я б вашого інженера облизала». Він мабуть не знав, що сказати, бо закрив двері. Що я говорила? Казала, що хочу зайти до тебе. Чого не пускаєте. Прийшов колишній співробітник з «Айкона» з маленьким собачкою. Зайшов з собакою до тебе за шторку. Він вийшов. А я заглянула в магазин і кажу: «Даже собакам можна заходити. Чого ж мене не пускаєте?». «Ти хуже собаки» – сміх. Кажу: «Ігрушка хуже собаки. Ігрушка радіостанції». Дімка: «В голові у тебе…зараза» (і ще багато матюків). «Я женщіна». Сміх. «А хто таке каже на женщину, той якраз таким і є». Розізлила Дімку совїми словами – виплеснув на мене з бутилки воду. Я не успокоїлась. Сказала, що, конєшно, це так зі мною обходяться, бо мужа нема і нікому заступитись, а музика на радіо до задниці. Я сказала це якось інакше, але суть та сама. Дімка вийшов і, схопивши мене, потягнув за ринок. Тягне мене мимо «Хануми», штовхнув. Повернулась і йому в спину: «…заказав радіо, женитись не може, – його проблеми!..». Чую з «Хануми»: «…заказав радіо?…». Стала напроти вікна. Ти вийшов. Пішов до машини і кудись поїхав. Стала біля «Полтава Банку». Побачила знайому, колишню співробітницю Іру. Почала, їй розповідати про свою проблему. Вона зі мною не згоджується. Побачила, як ти під’їхав на машині. Швидко попрощалась і побігла до тебе. «Вова, я хотіла з тобою помиритись!». Ти поїхав в 16.44. Біля машини сказала тобі: «А дєвочка так і останеться дєвочкой…». Поїхала  маршруткою на ГРЛ. Дойшла до магазину. Ти везеш в машині Романчук Валентину і Аню. Підійшла до під’їзду. Аня вийшла з машини і пішла у під’їзд. За нею пішла Романчук Валентина. І ти. Якийсь чоловік під’їхав на старому самокаті з пустим ржавим прицепом. Кажу йому, щоб він зробив у такій ситуації: чоловік замовив радіостанцію, а  живе з жінкою. І вона народила йому й другу дитину. Що мені тепер робити? Ти вийшов, сів у машину. Перед цим ти говорив по телефону. Трохи поговорила з цим чоловіком. Тоді пішла в сторону гаражів. Стала на дорозі. Ти якраз вийшов з гаража. Ідеш. «Вова, я так хочу, щоб ти прийшов до мене. Це і є мічта ідіота?». Стала напроти вікон. На вікні спальні – квіти. Колір – паршиво-фіолетово-розовий. Але  ж квіти! Під’їхала машина. Євгеній Леонідович з Київського РВ. Сіла. Довіз до Київського РВ. Провів до заступника… Питав, чого я за тобою так бігаю. Почала казати йому за «приколи» на радіо. Тебе визвали. Ти… Сказав за мій телефон: «Где то на поле валяется!». «Ти ж казав, що ти його в мене не брав. З чого ж ти тоді кажеш, що він на полі…». Ти повернувсь до заступника: «Жена с ребенком не могут выйти погулять…». В очах така ненависть спалахнула. Ти її погасив. «Чого така ненависть, Вова?!». Кажу до тебе: «Чого ти на ній женивсь, Вова?». Ти: «Ах, вот в чем проблема!..». Розмова не склалась. Ти швидко вийшов. Пішла у гуртожиток. Де себе діти? Щоб твоя Аня була такою щасливою, як ти мене зробив, Вова. Оце я й побачила твою «любов» чи то ненависть.

06.04.2012. Прокинулась вранці. Що робити? Снились поїзда, ти снивсь. Ніби ти і я випадково пересіклись. Ти був на роботі, тоді йшов з роботи. А я йшла на поїзд. І я особливо не дуже на тебе й оглядалась. Хоч ти мені такий важливий. Що робити? Їхати в село до батьків? Їхати в міліцію? Подзвонила Євгенію Леонідовичу. Спитала, як мені бути з шрамом, який у мене на верхній губі. Він сказав, що не знає. Поїхала на 23. Ти вже на роботі. Стою, жду. Ти вийшов раз десь о 12. Поїхав. Тоді ще вийшов після 14. Як вернувсь десь через годину, то ніс в руках бутилу з кока-колою. Тоді вийшов ще десь о 17. Пішов у туалет. Зайшла: «Вова, поїхали до мене, пожалуста». Пішов до машини десь пів на шосту. Пішла на зупинку. Сіла в автобус і поїхала на Нєстєрова. Ішла по дорозі мимо 13 школи. Оглядалась. Думала, може на дорозі перестріну. Підійшла до будинку. Машина ніде не стоїть. Вікно на кухню відкрите. Пішла в сторону гаражів. Мимо будинків. Дійшла майже до кінця будинку 18/1. Побачила, як ти їдеш машиною. Під’їхав до гаража. Підійшла до мене якась стара сіро-рижа собака. Подивилась на мене і пішла вляглась напроти мене на траву. Я подумала, що і я як та собака. Ти вийшов з гаража. В руці пакет. Порівнявсь зі мною. «Вова, ти ж машину поставив, поїхали до мене…чи ти тепер зайнятий…». Ти до когось дзвониш: «Алло…». Пішла до під’їзду. Бачу ти стоїш і говориш з кимось біля під’їзду. Поряд стоїть «крьосна мама». Підійшла до «гурту». «Валентина Вікторівна, я ж вам не угрожала». Вона дивиться пильно на тебе. Тоді повертається до мене. Каже, що я її облаяла. Кажу: «Нікогда в жизні!». Дивлюсь на тебе. Розійшлись. «Крьосна мама»: «Сейчас милиция подъедет». Іду мимо під’їздів, дивлюсь, як Романчук Валентина заходить у під’їзд. Вона обертається. Дивиться на мене. Приїхала в гуртожиток, приготовила їсти, повечеряла, покупалась. Батьки подзвонили. Спасіба їм, дай Боже їм здоров’я. Що ж мені робити? Подруги не поможуть. Одна надія на Господа. Ще й у коханого чоловіка хто-зна що на думці. Як він вчора з ненавистю глянув на мене, а тоді заховав її. Рішила зателефонувати до Володимира Кучера, запитати в нього, як ти зі мною будеш, якщо в тебе до мене така ненависть. Думаю, що «друзі» брешуть мені і тягнуть час. Чого ти, кохана людино, мені снишся? Я за це переживаю. Я сьогодні подивилась на тебе, як ти вийшов. Ти розправив плечі. Я бачу, що в тебе все наладилось і я сумніваюсь, що ти поміняєш Аліну на таку дівчину як я. Цей цирк неясно для чого був. Мені від нього нічого доброго. Стояла під вікном і думала, що зі мною діється, що я як прив’язана. Як ти приїхав другий раз, я розвернулась і пішла в перукарню біля автовокзала. Там сказали, що робитимуть міліровки вже з понеділка, бо стомлені. Верталась до тебе. Чого я себе не можу в руки взяти, не можу сама бути. Так самотньо мені, так нуждаюсь в твоїй увазі, що хоч на коліна перед тобою падай. Вічно повзаюча любов. Що зі мною? Додзвонилась на номер 0669540088: «Володя…». «Ало, куда ви звоните?». «Мені інтересно, як твій друг може зі мною бути, якщо він на  мене вчора дивився з такою ненавистю?». Щось увімкнув. Я виключила телефон. Телефоную знову. Як і перед цим: «Зачекайте, будь ласка, абонент розмовляє…». Взяв телефон. «…сука йобана, у меня ребенок спит…Ты знаешь, сколько времени?». «…не йобана. Ще й десяти немає. А у мене немає дітей». «Ну и что, это твои проблемы. Лечись». «Від чого?». Виключив телефон. Що ж мені тепер, бідній дурочці робити? Сусідка почала збиратись до свого хлопця. Мені одиноко. Одиноко. Дуже. І погано. Раніше я надіялась, ждала. А тепер не надіюсь і не жду нічого від тебе. Бо нічого хорошого не діждусь. Дякувати тобі за приколи на «Рускому радіо України»? Сміялись наді мною, а згадати нічого хорошого немає. Телефоную на 56-73-60. А ти мені ніколи й не зателефонуєш. Чого тоді я думаю про все це. Казала Надя Іванова, чого я не звернулась до виконавців пісень. Звернутись до співачки Максім? Пред’явити їй претензії за дві пісні: «Не отдам» і «На радіоволнах»? Цікаво як вона відморозиться? Як Надя Іванова, як Аня Свірідова і Сергій Галібін, як Володимир Пригладь, як Ірина Горова?.. В «прикольну» історію втягли мене друзі і радіостанція. З однієї сторони «Руске радіо» нічого вам не збирається повертати». А з іншої «Руске радіо” вас кохає». Точніше мої мозги сношає.  Тепер я сама не розберу: чи то мене в радіоефірі принизили, чи то я сама себе так опустила. Зато результат: у Аліни – друга дитина від тебе. А в мене? Погано у найголовнішому, що може бути в людини, в особистому житті. Стала ненависною коханій людині. Мої очі бачать, як він годує внуків Романчукам, несе продукти своїм дітям від іншої жінки. Мабуть не дарма мене його мати прокляла. Господь мене покарав, подарувавши йому щастя мати дітей з другою, і щоб я це побачила. Може хто інший і в більшому винний. Чого Господь не покарав Аліну, за те, що вона … їбуча, на мого любимого лізла? Називала мене крисою, а сама гірше ніж криса вчинила. Як жена, яка не до душі чоловікові, але хоче за нього поборотись, щоб і далі його їбать. Чого він не вспомнив обіцянок своїх мені, а їбав її без презерватива? І тепер яка вже весна по щоту, а з мене сміються і мій любимий лягатиме спати з Аліною.

07.04.2012. Сьогодні Благовіщення. Вчора я пізно лягла спати і дзвонила на 56-73-60. Проснулась в 2 часа ночі – почала дзвонити. До четвертої ранку. Колись ти порадів, що «она 50 раз позвонила!». Скоріше за все у телефона виключений звук. А я подумала, що я дуже нещаслива без тебе. Подумала, що стільки часу пройшло. А я самотня. Поїхала на Браїлки. 16.34. Прийшла – подивилась на вікна. З поля напроти. Обійшла весь будинок. Почуваю себе нещасливою. Уже надумала йти, і побачила машину. Мабуть ти. Десь їздив. Пішла до арки, щоб піти тобі назустріч. Вийшла. Бачу, що ти виходиш з машини. І разом з тобою з машини вийшла Аліна. Я підійшла. Емоції десь взялись. Почала виказувати тобі. Ти відкривав багажник, щоб забрати покупки. Почав до Аліни щось говорити. Щоб вона не звертала увагу. Почервонів. Трохи. На пакеті з покупками напис «Empik». Казала тобі, що мені тепер робити – тільки музику слухати? Аліна: «Слушай, слушай». Я дивлюсь на неї – вона така симпатична. Кажу: “Для чого Люда Рябова казала, що вона тобі не до душі? “.  Аліна так подивилась, залибилась. «Для чого ти так мені робиш, а називаєш себе моїм другом. Я нещаслива, Вова! Я нещаслива, Вова. Будьте ви прокляті. Будь прокляті ваші діти. Будь прокляті твої діти, Аліна! Для чого ти, Вова, уродуєш моє лице, якщо воно тобі так не нравиться?…Її бач ніколи не бив, а мене бив… Компесовуй мені тепер моральні збитки, якщо так…». А перед цим ти, мабуть, комусь дзвонив і казав про мене: «…материться возле подъезда». Аліна зайшла у під’їзд. А за нею ти. Стою. Що робити? Люди ходять. Машини їздять. Ти ж дожен поставити машину в гараж. Постояла, хотіла піти. Тоді ще постояла. Тоді пішла до магазину. Постояла. Побачила, як ти вийшов і сів у машину. Пішла. Бачу ти їдеш з дороги. Чого ти туди поїхав – мене думав шукати? Тоді поїхав до гаража. Ти ще й вийшов з гаража. Чи викинув шо. Тоді опять зайшов. А я стояла на дорозі. Ти мабуть бачив, де я стояла. Тоді почала трохи підходити до гаража. Якісь люди з покупками йдуть мені назустріч по дорозі. Ти вийшов. Я розвернулась і пішла від тебе. Стала на дорозі. Шо я хотіла сказати. Мабуть, що в усьому, що склалось, винувата перш за все я. І мені треба може було підійти в гараж. Це вже занадто – просити чоловіка, щоб він мене взяв. Як я бачу, що я не така вродлива і не така багата як Аліна. Не хочу, щоб ти йшов до неї, хочу щоб пішов до мене. Но це неможливо. Бо я негарна і просити тебе не вмію. Вчора чоловік на велосипеді з ржавим залізним візком, сказав, що требе один на один вирішувати: «так, так» чи «ні, ні». Згадала оце, як ти мене вдарив по голові, а хлопці біля під’їзду включили на мобільному «…не пиши ви енд, я придумаю хеппи енд…», а в Київському РВ, де я змивала кров, міліціонер якийсь мені сказав: «мабуть це вже не «ні», а «ні-ні»». Може й цього разу ти б в гаражі сказав мені таке «ні-ні». Хотіла ще тобі сказати, що я не маю схильності до самогубства, тим більше, щоб ти мене калічив. Бо якби ж хоч убив, а то ж гарантії ніякої. Ти йшов, а в руці, мабуть, ніс щось металеве. Може автомобільний ключ? Сказала тобі, як проходив біля мене: «Видно нет любви, видно посмеялся…». Пішла у «Велмарт», приїхала в гуртожиток. Погано. Дзвоню на 0669540088. Спочатку лайливо попросили не дзвонити. Тоді лагідно: «Не звоните сюда больше. До свидания». Ревіла. Хотіла опять дзвонити, казати: «Куди ж мені тепер дзвонити?». Згадала твого друга-очкарика, який сказав, що я не в твоєму форматі і ти зі мною ніколи не будеш. Згадала: «Потап Алине: не думай  о плохом»; згадала Ірину Петрівну: «…если бы она ему не нравилась, то он бы с ней не жил». Подруга моя колишня по інституту Юля Микитенко: «Якшо я його даже коли побачу, то скажу йому, що він молодець, що захищає свою сімю» (а пісні і передачі для маленької дівчини – для створення міцних сімейних стосунків? Раз в три місяці вставити, «щоб любило» (як казала твоя хуйова подруга Люда Рябова) і вертатись до Аліни?) – і більше ми з нею після цих слів не бачились і не зідзвонювались. Стільки років пройшло, а ми одне одного зблизька не стали любити більше. Тільки відстань робила все рожевим. Думала вчора подзвонити Мар’яні, а тоді рішила, що краще свої думки відкрити ноутбуку. Згадала ще якось покупатєльницю, яку я затримала ввечері на касі через свою розсіяність. Вона сказала, що час дорогий. Особливо вечірній. І мене за те, що я відняла в неї час треба було б наказати. І я з нею цілком згодна. А як же тоді моє життя, мої молоді роки, які відняли обіцянки «Руского радіо України» і «коханої людини». Такі собі віртуальні друзі, які забрали час, а натомість залишили розпач і цинізм. «Слушай, слушай» – казала Аліна. Те, що розумні люди роблять сьогодні, дурні роблять завтра. І то чи встигнуть. Журавлі у небі курличуть. А «мій» Вова, мій коханий чоловік, вечерює з іншою. І ночує. І прокидається. І їбеться. Погано. Ми так ніколи не будемо разом. Як Аліна писала, що «…а то на тебя даже не встанет». Я заморилась на роботі і отримала «позитив», побачивши любимого з любимою жінкою. Вспомнилась пісня «Одиночество». Слова в ній: «никогда не плачет, никому не верит, и что…». Да, «и что». Все рівно під’їбнули. Відносяться як до дибілки. А хто не стане дибілом, якщо любить, а з нього просто сміються? Плохо осознавать себе уродкою, на якій не захотіли женитись, но предложили через «падругу» зустрічатись раз у три місяці. Це так унізітельно, даже, якщо для тебе «заказали радіостанцію». На кого я роблю, нашо я так живу. Де ж обіщане щастя? Ми з тобою ніколи не будемо разом. Хотіла тобі сьогодні сказати: «Вова, я постаріла». А женского щастя так і не побачила. А просити його в тебе не хватило ні бажання, ні запалу.

08.04.2012. Вийшла з гуртожитку після 9. Люди ідуть з котиками. Що сьогодні за день? Поїхала на Нєстєрова. Вікно на кухні 5 поверху Аліниної квартири відчинене. «Аліна, добре утро! Вова надумав зі мною любов’ю займатися?». Жінка з першого поверху, можливо, мама Юлі, колишньої однокурсниці: «Дєвушка, шо ви морозите?». «А шо ж мені тепер остається робити?». «Ви мені шось казали?». «Ні, он на п’ятий поверх обращалась». Тоді спитала про температуру на вулиці. Странне чесно сказать питання – вона ж до мене через прочинене вікно казала. Кажу: «Тепло». Походила трохи перед будинком. Вікно на кухні прочинене. Тоді й у спальні прочинене стало. Пртім прочинила вікно ще дужче на кухні. Аліна почала посудом грохати. А я постояла мовчки. Вікно на кухні причинила. Трохи постояла та й пішла на зупинку – на роботу.

09.04.2012. Вранці прокинулась, зібралась і поїхала на 23. Хто зна, правильно я зробила чи ні. Правильно. Вибір. Мій. Ти прийшов увесь напружений. Без кави. Даже не думала, що тобі казати. Само вирвалось: «Любимый, ты сделаешь меня сегодня счастливой?» (сказала це без емоцій, скоріше із сарказмом). Ти дійшов до порога магазину, трохи повернувсь і викинув цигарку до мусорки. Вже тобі в спину щось сказала про твій настрій. Ти зайшов і сів працювати. Скоро прийшла Ліда. Вони ходила за шторку, я бачила, як ти стояв. Чого? Ти хотів вийти? Говорила з дівчатами. Приколювалась, що я стара нікому не потрібна собака. Що мене і в дурдом не прийняли. Сашка дивилась флаєр з рекламою тур агентства. Розцінки на відпочинок в Криму. Взяла в неї, дивлюсь. Зосередитись не можу. Дивлюсь на вітрину «Соти» – хочу бачити тебе. Тьотя Ліда підійшла – витирає пилюку напроти твого вікна. З нею підійшов її «дєд». Кажу: «Дєдушка, повези свою бабушку в Крим». Він щось сказав, що я сношаю його мозги. Я перевела стрілки на тебе. Кажу: «Володимир мої сношав, а я тепер його сношаю. Був би Володимир нормальним, то сношав би мене, а не мої мозги». Дєд: «Була б нормальною – не стояла б тут, не позорилась». Кажу: «Я ненормальна. Вопрос закрит». Ти вийшов до когось у магазин. Двері відкриті. Я зайшла за поріг – глянути. Сашко почав мене проганяти. Кажу: «Не ори». Він узяв бутилу з водою і разів три зробив вигляд, що хоче мене облити. Я стала напроти вітрини «Соти». Дивлюсь – ти виходиш. Ідеш мимо мене. Перша думка – чи ти кинешся мене бити. Ти пройшов повз мене і зайшов у магазинчик, де продавались люстри, годинники, батарейки. Я за тобою зайшла аж як побачила, що в середину пішла Ларіса. Зайшла – ти щось купуєш. Грає пісня ще радянських часів про чорного кота. Хоч постою біля тебе. Ти вийшов і пішов до машини. Підійшла за тобою: «Мені твоя Аліна ставила пісню, що в тебе «ні кола, ні двора і ні сада», а тобі що ставить як трахається з тобою? Чи ви це мовчки робите?». Ти поїхав. Я тебе, мабуть, дістала. Я так хочу з тобою секса, що скоро можу опуститись до того, що падатиму перед тобою на коліна. Поїхала на роботу. Ввечері виявилось, що сіла я за касу на час раніше. Позавчора не відсканувалась з роботи. Вчора прийшла на роботу і відсканувалась на час пізніше. Співробітниця сказала мені, що я чогось боюсь. Сказала їй, що боюсь, що ти мене вдариш і я знову попаду на лікарняний. Пишу це і думаю, що так тебе хочу мати, бачити. Десята вечора. Телефоную на 56-73-60. Так тоскно по тобі. Хоч би подзвонив. Чого ж ти до мене не йдеш: мічта ідіота? Зато снишся кожну ніч, любима людино. Був би мій – обцілувала б тебе, кожну клітинку твого тіла, Володя. Кожну молекулу твого тіла обожнюю, кохаю.

10.04.2012. 22.24. Прийшла до «Соти» пів на 9. А машина вже стоїть. Ти сидиш на роботі. Подивилась на твій профіль. Іду 18.44 з «Сільпо». Чи купляти гарбуза на вечерю? Вже й три гривні витягла. Видно нажала якусь кнопку – на телефоні заграла «плакала береза». Пішла на зупинку – приїхала на Нєстєрова 18. Між вікном спальні і кухні Аліниної квартири – висить кондиціонер. Який ти, мабуть, щасливий у цій квартирі. Тоїсть получається тільки що я скажу про любов з тобою – зразу виставляється достаток, в якому ти з Аліною живеш. От кондиціонер ще один поставили. Тільки вилизуй пизду голубоглазой, кохана людино, – і все буде харашо, «дома» ждуть папіни дочки і мамині синочки.

11.04.2012. Хіба я тебе переслідую? Приїхала на 23 – ти на роботі. Тьотя Ліда прибирала, а ти весь у роботі, і не дивишся на мене. Вийшов після 10 і пішов до машини. Як вийшов з магазину, сказала: «Привіт, Вова». Сідав у машину, а обличчя суворе. Це, мабуть, за те, що я кляла твоїх з Аліною дітей. Для тебе це оскорбітельно. Я тебе так жду. Мені так одиноко. Я нікому не потрібна. Ти йдеш може через півгодини. «Вова, я так соскучилась. Скільки той жизні, тим більше, що ти обіщав мене убить». Зараз 22.41. Сиджу одна в кімнаті гуртожитку. А ти про мене думаєш? Це я винна. Ти планірував, а не прийшов.

12.04.2012. Приїхала на «Алмазний». Стала біля кіоску. А ти прийшов з іншої сторони. Зайшов у магазин. Почула як Сашко спитав тебе, як у тебе діла. Я обратилась до Сашка: «Як у Вови діла? Іще не роділа третє його любима жена?..». Сашко послав мене, сказав, що я ніхто. Ти до мене ні разу не вийшов. Я простояла до 11.25. На 12 – на роботу. Прийшла з роботи пів десятого вечора. З телефону 56-73-60 вже кілька років ніхто не обзивається. Набрала 0669540088. Перший раз ніхто не взяв слухавку. Голова підходить до точки больового передвзриву. Рішила ще раз набрати 0669540088. Чоголічий голос обізвавсь. Сказала, що я не знаю, що мені робити, що в мене болить голова. Він сказав, щоб я правильно набирала номер. Тоді чогось сказав, що я не дєвушка і він мене як знайде, то відірве мені голову. Я відповіла, що краще було б, якби він так і зробив. Чудний безсмислєнний діалог. Боже, до чого я дожилась. Невже це і правда, як казала моя сусідка Люда, дорога в нікуди. Слова такі підібрались: ніхто, нікуди. А як же любов? За це всі забули. І мій любимий, в першу чергу. Помню, недавно, як ішла з Нєстєрова в гуртожиток, після того як бачила любимого з іншою біля її під’їзду, пригадала казку. Один бідний юнак потрапив до багатої сім’ї. Забув свою мову, перейняв чужі звичаї. Як його змусили повернутись на батьківщину? Його земляк заграв йому знайому з дитинства мелодію, юнак згадав землю, в якій народивсь і повернувсь на батьківщину. А як мені любимого забрати з «озер небесно синих глаз»? Я живу в одному з ним місті, а він в цьому ж місті створив сім’ю з іншою жінкою. А я, получається, для нього не жінка. І він давно вже не юнак і моя молодість проходить безрадісно. Для чого я його зустріла? Щоб ніколи не бути разом? Стільки часу про нього думала. Зовсім себе загубила – і нічого натомість не отримала. Ні радості, ні щастя. Хто зна, чого він тепер до мене ставиться ще гірше, на мою думку, ніж раніше. А за тією жінкою он як ухажує. А в очах у нього … і ненависть до мене. Я ж не сліпа, щоб цього не побачити. Не хоче дарувати мені дітей і бути зі мною – з ким я буду в старості? Згадавсь начальник бивший Пустовгар і його саркастичне побажання «веселого і радісного життя». Я про його слова сказала твоему земляку Ігорю. Ігор видно сказав тобі, Вова. А ти – якось Свірідовій і Галібіну. Бо це ж у їхньому шоу після моєї з Ігорем розмови почала звучати, як це правильно сказати, ремарка: «цікавого вам життя!». Воно в мене цікаве, далі нікуди: з 2006 по сьогодні: Полтавська ОДА, «Полтава – Банк», ПТУ ім. Чепіги, магазин «Святковий», ДПІ м. Полтави, магазин «Трєшка», «Народні промисли» в ТРЦ «Київ», магазин «Полагросервіс», магазин «Сільпо». Коханий написав заяву, що я вмішуюсь в його особисте життя, погрожую сім’ї. А в моє зовсім ніхто не вмішується…

14.04.2012. 6.56. Тепер рано прокидаюсь, коли б не лягла. Вночі снивсь чоловік схожий на хірурга, який зашивав мені губу. Вроді тебе, коханий, забрала Аліна. А я говорила хірургу про тебе. Сни. 13.03.2012. Прийшла на 23. Ти на роботі. Вийшов у туалет 2 рази. Без машини. Як виходив з «Соти», вставив у вуха навушники. Чого я торможу в туалеті – не знаю. «Котік, шо ти слухаєш?». Поїхав на таксі у 16.30. Питаю таксиста: «Куди ви його везете? Куди?». Відповідь: «В центр». Сіла на тралік. Ти мене зненавидиш, якщо я прийду на Нєстєрова. Стала біля 13 школи. Пішла в напряму ринку «Браїлки» – побачила «крьосну маму» з внучкою. Вони зайшли в 13 школу і вийшли не через центральний вхід, щоб зі мною не стикатись. Тоді я пішла до будинку. Але під вікна не підходила. Пішла у «Велмарт» – купила продукти. В гуртожитку мені так погано. Що ж я можу зробити, якщо моє лице тобі не нравиться? Плакала в душовій кімнаті гуртожитку, сиділа «на втикові» біля ліжка. 0669540088 – абонент зайнятий. Вирішила себе не мучити, а лягти спати. Сон – ліки від стресу.

14.04.2012.Прокинулась рано, часа в шість. Поїхала на Браїлки. Приїхала десь о 8. Вікно на 5 поверсі, в кухні прочинене. Нове – до супутникової антени з криші спущений білий кабель. Над будинком в небі радуга стоїть. Вспомнила як мені снились радуги на батьківщині. От де моя кохана людина, знайшов собі місце проживання. А мені лапші на мої розвішені слонячі вуха. Голуб всівсь над вікном із супутниковою антеною. Стала перед під’їздом. Іде знайомий із сусіднього будинку: «Не виходить?». «Ні». «Так ти зайди до нього в квартиру». «Шоб по голові дав. На території приватної власності?» Десь пів на десяту вийшла Аліна, говорить по телефону. Пішла по тротуару в напрямку першого під’їзду. Почала дзвонити на 56-73-60. Разів кілька ходила під вікна. Перед шостим під’їздом стала срібляста іномарка. В ній молоді чоловіки. Вроді два. До них підбігла молода дівчина: «Алінка ще не проходила?». З-під арки винирнула Аліна. Уже не з сірою сумкою, а з пакетом із «Велмарта». Побачила знайому сусідку. Вона обкопувала кущі перед своїм під’їздом. Привіталась. Кажу за Аліну. Вона: «Вона заходила у наш під’їзд». Кажу, що Вова з нею живе – видно любить. Вона: «Навєрно». Іду опять до арки, дзвоню на 56-73-60. З під’їзду виходиш ти. З пакетом мусору. Діток поглядів. Пост здав. Кажу: «А я тебе жду. А то «милая, озера глаз небесно синие» виходила, а тебе й не було». Пішов до гаража. Завів машину. Поїхав. Викинув пакет з мусором. Поїхала за тобою на 23. По дорозі дала мені якась віруюча листівку: «А що після смерти?». Ішла від зупинки «28 школа», зустріла «дєда». Спитала (чесно могла й не питать) чи ти на роботі. Стала під твоєю вітриною. «Дєд» підійшов почав мені казати: «Ти як не від міру сєго. Тебе всі обсуждають, виставляєш себе дурочкою». Ти виходив до клієнта. Через півгодини мені на роботу. А тебе як кидати? Пішла до машини. Жінки-торговки, як ішла мимо них: «Позорище». «А вам завидно? Вам же ніхто «Руске радіо» не заказував». Мені в спину: «Люда, шо ти сказала? Я не розчула». «А що після смерти?»  – поклала під склоочисник зі сторони водія. Після роботи десь пів на девяту вечора потаскалась опять на Браїлки. Вікно в «чужому домі» одне світиться. Якраз вуглове, а ролети опущені наглухо. Пішла.

15.04.2012. Свято Пасхи. Вранці пішла на роботу. Після роботи поїхала на Браїлки. Стала під вікнами – кілька разів подзвонила. На 4 поверсі відчинилось вікно на балконі. Молодий чорнявий чоловік почав голосно говорити по мобільному телефону. Про мене: «…вона работа в «Сільпо»… стоїть напроти мого балкона… вже кілька років приходить сюди… не кожен день…через день…бува й три дні немає…». «Чого це ви кажете, що я стою напроти вашого балкона? Я приходжу не до вас, а до коханої людини. Стою напроти балкона Нестеренка Володимира Миколайовича». «Цель вашого прихода…». «Щоб він пішов зі мною…». «А нічого що в нього сім’я, діти». «У нього вже була дитина як він на радіо звернувсь…». Думала сказати, що мені тоже нужен він як чоловік і діти від нього. По дорозі загуркотіла машина – перервала «діалог». Розвернулась, пішла. Дійшла за 13 школу – подзвонила твоїй мамі. Ніхто не взяв трубку. Вернулась під вікна. Постояла. Пішла у «Велмарт». По дорозі набрала домашній твоїх батьків: «Алло, Христос Воскрес!». «Воістіну воскрес!» – вроді голос твоєї мами. І поклала зразу слухавку. Як в насмішку. Чого мені їй було дзвонити. Дійшла до «Світоча» – набрала номер 0669540088. «Шо не ясно? Я вже скільки казав, щоб Ви на цей номер не дзвонили». Кажу: «Христос Воскрес» – він поклав трубку. Прийшла в гуртожиток. Подзвонила мамі. Сиділа за столом – думала, що ти не через квартиру живеш з Аліною і до мене в гуртожиток не прийдеш ніколи. Скільки років пройшло. Точно я для тебе гірша Аліни. Не твій стиль. Бо чого б тоді в нас з тобою все таки немає секса. В усьому, що зі мною відбулось і не відбулось винна перш за все я сама. Винна, що повірила тобі і стьобу на радіостанції. Як мені побороти лінь мозку. Сиділа і думала, що ти бив мене по голові – значить обіжав мої мозги. А тепер я тобі ніяк цього не можу пробачити? От і бігаю-гавкаю за тобою. Може краще вже ніяк, ніж так? Весна, природа розцвітає, а ти мене…  а Аліну. Чого так, любимий мій?

16.04.2012. Поїхала на 23. Простояла до начала 11. Заглянула в «Соту». Там Діма і Юля. «Добре утро, а Вова сьогодні буде?». Дімка сказав, що сьогодні празничний день. «У кого празднік, а у кого похорон». Дімка сказав, щоб я пішла й повісилась. В «Сільпо» на 11. Після роботи поїхала на Нєстєрова. Вікна у спальні, кухні та балконі Аліниної квартири прочинені. Покликала на ім’я. Сказала, що як ти мене думав зробити щасливою, то не на радіо б обращавсь, а до мене б прийшов. Потім стою мовчки. Загорівсь фонарь напроти будинку. Через якийсь час шторку в спальні відхили, завісили, вікно зачинили. Світло вимкнули. І на кухні світло вимкнули. Через якийсь час світло на кухні ввімкнули. Вікно закрили. Я розвернулась і пішла. Я сумнівалась, що ти вийдеш, хоч і хотіла цього. Якщо я боюсь залишити ненависну мені роботу, то що я можу хотіти від тебе? Щоб ти розвівсь з жінкою в якої ти живеш і яка тобі не до душі, а проводив свій час зі мною. Якийсь хлопець окликнув мене. Почала йому розповідати про «приколи» на радіостанції “Руске радіо України”. Тоді розвернулась і пішла у «Велмарт». Заморилась я сьогодні. Невисипаюсь. Пізно лягаю і рано встаю. Чого ж ти одказуєш мені? Мабуть як жінка Аліна більше угодна тобі, ніж я. На вулиці гроза. Сусідка пригласила мене до себе в гості. Вийшла від неї на вулицю, постояла, подивилась на вікно спальні. Через штори, як нарошно, трохи відвішені, пробивається трохи світла. Ще нема й 9 вечора. Дзвоню на 56-73-60. До начала 10. Розвернулась. Пішла на зупинку. Поїхала в гуртожиток. Це вже з 9 до 23.55 скільки разів подзвонила на 56-73-60. Сьогодні ти мені снивсь. Вроді щось до мене й говорив. Прийшла на роботу. Людей в магазині мало. Я сьогодні почала говорити співробітникам про свою з тобою проблему. Сиділа на роботі за касою. Відчуття нехороші. Може не треба їхати на Нєстєрова? А тим більше заходить до сусідів і їм про нас розповідати?

18.04.2012. Їхала на 23 у маршрутці. На Браїлках побачила як повернула машина, на якій ти їздиш. Начало 9. Мабуть відвіз в 13 школу тещу і дочку, а сам поїхав на роботу. Прийшла тьоть Ліда, а ти, коханий мій, любимий мій, не повертаєшся. Після 10 захотів вийти і все не виходиш. Тоді зібравсь, узявсь за ручку дверей. Підійшов мент. «Вова, до тебе прийшли. Подивись, вона вже …». Ти – сама посмішка. Ти виходиш. Мент мене питає: «Людмило, чого ти ходиш за чоловіком». «Я його хочу» – ти чув. Повернулась. Пита мене чого я за тобою йду. Кажу: «Це моє діло». Ти вернувсь. Я бачила, як їхала твоя машина. І все рівно тебе прогавила. Краще б я стояла біля «Соти». Більше ти до мене не вийшов. Дзвонив брат. Сказав, що почали садить картошку – щоб я приїхала. Розвернулась, поїхала на роботу. Прийшла без 15 хвилин 10. Постірала, покупалась. Зараз 14 хвилин на першу. Уже 19 день квітня. Сни мені вчора погані снились. Проснулась в 4. То задрімаю, то опять не сплю. Набираю 56-73-60.

23.04.2012.0.31. 19.04.2012. Цілий день стояла під твоєю вітриною. Приїхала вранці десь по 8. Машина стоїть. Підійшла до «Соти» – тебе там ймовірно немає, бо світло не ввімкнено. Завераю за холодильник з напоями – ти. Ти був сексуальним, таким і залишивсь. Ввечері ти йшов десь по 5. Може навіть пів на шосту. Побігла за тобою: «А любимую поцеловать? Чи нелюбимую…» Чую хтось каже: «Бідненька, через дурну голову немає ногам спокою…». Ти вийшов за ворота ринку. А машини то тут твоєї немає. Постояв. А я біля тебе – не знаю, що й сказать і зробить. Ти розвернувсь і пішов назад. Побігла. А ти не дуже швидко й ішов. Біжу за тобою на ринку, а ти так видув повітря через щоки й губи, що я подумала… я тебе замучила своїм незнанням… «Вова, сонечко… Не сердись на мене, пожалуста. Я не знаю, що зі мною таке…». Підійшов до машини. Поставив її біля стовпа. Стала, дивлюсь на тебе. Ти на мене подивись, завів машину й поїхав. Пішла на зупинку. Доїхала до Новозаводської. Підійшла до Аліниної квартири. Вікна в спальні й кухні прочинені. Під вікнами будинку стоїть іномарка, якесь ДЕО. Чоловік обізвавсь до мене. Сказав, що помнить мене. Сказав, що три роки тому їздив тут на білих жигулях. Каже мені, що вже й машину поміняв, а я стою. Почали з ним розмову. Я пішла по дорозі. Перед тим як іти, глянула на вікна квартири на 5 поверсі – Аліна їх вже закрила. Доходжу до воріт 13 школи – ти в машині. Побігла назад. Підбігла, а ти якраз несеш від гаража пакет з продуктами із «Велмарта». Проходиш біля мене. «Коли ж ти до мене прийдеш? Як діти у неї виростуть?!». Пішла на зупинку. 20.04.2012. садила у батьків картошку. Приїхала в Полтаву десь по 18. Поїхала на Браїлки. Вікна зачинені. Разів три подзвонила. Простояла. Побачила знайомого Андрія. Приїхав з командировки, мати його недавно вмерла від серця, була хвора на рак. Поспівчувала йому. Пішла у «Велмарт». Сіла в експрес о 20.40. Сьогодні як заходила в гуртожиток, діжурка сказала мені, що моя сусідка по кімнаті вибралась. Кажу їй, що нічого про це не знаю. Після 21 поприбирала в кімнаті, покупалась. Уже й 23 число.

25.04.2012. 6.29. 23.04.2012. Приїхала до тебе на 23. Тебе ще не було. Стала, жду. Сьогодні ж поминальний. Чи ти прийдеш. Ти прийшов. Я вже й не думала. Пішов десь пів на 17. Якийсь маленький пакетик в руці. З фіолетовими рисунками. Прийшов із ним вранці. Запрошувала тебе до себе. Сказала, що сусідка виїхала. Що сама сходжу з ума в 4 стінах. Пішла на зупинку. Сіла в тралік до Інституту зв’язку. Побула в гуртожитку. Пішла на зупинку – поїхала на Нєстерова. Походила під вікнами Аліни. Вони закриті. Вернулась в гуртожиток. 24.04.2012. Приїхала на 23. Ждала тебе. Вже кілька днів болять груди. Побачила як ти йдеш: «Вова, пішли займатись любов’ю». Ти пройшов мовчки з кавою, нічого не сказав. Вийшов десь в 11. Сів у машину й поїхав. Вертавсь з чимось у руці і бутилкою «Кока-коли». «Вова, я зараз в отпуску, комната свободна…». Нічого не сказав. Поїхала в гуртожиток. Забарала торт, який вчора пекла до 2 часов ночі. Віднесла в «Сільпо» дівчатам, бо пообіцяла. Вернулась начало третьої. Тебе немає, а машина стоїть. Сіла на мрамор. Общалась із знайомою. Побачила твоє відображення у вітрині кіоска. Підбігла до тебе: «Вова!». Ти зайшов мовчки. Вийшов десь о 16. Ідеш у туалет. Говориш з кимось по телефону: «Работаю…». Худий. Зайшла за тобою. Ти вийшов до умивальника мити руки. Кажу: «З тобою можна?». Пішов мовчки. До тебе прийшла якась сім’я. Чоловік, жінка і хлопчик до 10 років. Ти пішов до машини. Вернувсь. Узяв пакет. Бачу в ньому мусорні пакети і ще щось. Сашко тобі: «Удачі». Іду за тобою: «Вова, побажай і мені удачі… Вова, ти, конєшно, щасливий з тією сім’єю… Я, канєшно, ідіотка, що рішила пригласить тебе до себе…». Поїхав. Сіла в тралік. На Інститут зв’язку. Встала на 11 школі. Пішла на Нєстерова. Вікно на кухню відкрите. Походила. 18.05.  Пішла по дорозі до 13 школи. Побачила як ти їдеш. Махаю рукою. Побігла назад. До гаражів. Ти якраз закривав гараж. Узяв у руки пакет з «Велмарта». Важкий даже для тебе. Проходиш біля мене. В другій руці рожковий ключ. (Мабуть на мене, коханий). «Вова, я проти, що ти до неї йдеш, я, конєшно, ідіотка…». Хоч, яка ж я ідіотка, раз проти того, щоб коханий ішов їбатись з іншою? Постояла під вікном: «Вовка, пішли до мене!». Вікно на кухню з гуркотом зачинили. Коханий приніс харчі для іншої жінки… Поїхала в гуртожиток.

Зараз 23.03. Сьогодні ти до мене майже не виходив. Вранці я приїхала – ти на роботі. Я не дуже й хотіла їхати. Просто не знаю, що робити. Брат попросив поповнити інтернет. Я почала шукати номер, на який треба було поповнити в старих смс. Знайшла смс за 04.04.2011. Брат написав адресу, за якою знаходиться радіостанція «Руске радіо України». Вул Вікентія Хвойки…Подумала. Це ж рік як я туди їздила. Вже не помню, чого я почала обзиватись до Сашка. Щось він мені казав. «Саша, а ти знаєш Мішу Павлова? А Надю Іванову знаєш? Я рік назад їздила на «Руске радіо». Мені Надя Іванова сказала, щоб я обращалась до виконавців, які співали ті пісні…». Ти вийшов. Даже з магазину. «Вова, а мені брат сказав, що я тобі не нравлюсь. Я оце думаю, Надя Іванова сказала, що не знає «мого» Вови. Конєшно, ми ж з тобою не спали, який же ти мій. Я подумала, якщо я тобі не нравлюсь, то як же ти зі мною спатимеш?…». Біля воріт ти підійшов до Олєга-шланга. Привітавсь. Каже тобі: «Ти з охраной?». «Нє, я його преслєдую. Уже нєсколько лєт». Ти повернувсь до мене – думала, що вдариш. В руці балончик. З якоюсь хімією для техніки. Сідав у машину. «Вова, з мене сміються як з ідіотки» (правда, я йшла, а мені в спину на ринку сміялись). Ти мовчки. Сів у машину і поїхав. Чого мені захотілось поїхати на Браїлки. Поорала під вікном хвилину, що якщо ти сказав Люді Рябовій правду, що Алінка тобі не до душі, то ідіотка Алінка. І т.д. й т.п. Побачила знайомого сусіда. Він мені сказав, що мені треба звернутись до лікаря. Психолога. Він мені скаже, що робити. Фу, як мені погано.

26.04.2012. Ти сьогодні ні разу не ходив у туалет так, щоб я могла за тобою піти. Віка сказала мені, що я тупа як сибірський валянок. Ти вертавсь на роботу. Я тебе ждала. Глянула – ти стоїш посеред ринку, говориш з «дєдом». Підійшла до тебе швиденько: «Вова, у мене є до тебе діло. Візьми мене заміж. Або так візьми». «Дєд» розсміявсь. Ти пішов до «Соти». Я не бачила твоєї реакції. «Вова, я не шучу…». Ти йшов до машини. Як ти сідав у машину: «Вова, я ж тобі чимось нравилась, якщо ти мені колись предлагав…». Увечері, як доходив до воріт ринку, ти дзвонив: «…ти вже не на вулиці…ладно, пока». Так ніжно говорив. І яка різниця, що я говорила і що робила. Пішла на зупинку, сіла в тролейбус. Може й ти десь дорогою їдеш? Встала на «Промбазі». Перейшла дорогу. Оглянулась – ти в машині. Побігла до машини. Стала, дивлюсь на тебе. Ти вирулив на ринок. Побігла. Побачила машину. А де ж ти? Побачила. Ти зайшов у якийсь магазинчик. Зайшла за тобою. Ти чи пакетик якийсь купляв. «Вова, ти до мене поїдеш?». Сідав у машину: «Вова, скажи, я ж тобі не протівна?». Ти дивишся в сторону дороги. Рушив і поїхав якимись закоулками. Побігла напрямик, між будинками. А ти вже машину поставив і пішов до Аліни. Поїхала в гуртожиток. Як мені самотньо й одиноко. Я себе так накрутила. Мені неприємно згадувать. Ти сьогодні кілька разів виходив, ішов до машини, сідав і їхав.

28.04.2012.0.19.27.04.2012. Я прокинулась пів на сьому від дзвінка будильника. Що робити? Збиралась довго. Приїхала на 23 близько дев’яти. Понятно, ти вже «работаєш». Постояла. Ти вийшов десь по 10. Біля машини кажу тобі: «Вова, ти мені не радий? Привіт…». Поїхав мовчки, і не в гуморі. А як вертавсь: «Вова, у мене до тебе діло на 50 млн. доларів».  Десь начало першої ти знову вийшов. Ішов до машини. «Вова, ти мене тепер в туалет не водиш? Ну й не нада! У мене все рівно критичні дні!». Говориш по телефону.  Щось про адвоката. Дійшов до машини. Щось сказала тобі, тіпа: «Чого ти не учиш мене дєлать міньєт? Мені ж ще заміж виходить нада…». Ти уже в машині: «Ох і сука». Начало першої. Поїхала на Чапаєва у «Медтехніку» – купила кисневу подушку. Тоді на території обласної лікарні заправила її киснем. Вернулась у гуртожиток. Привела себе в порядок. Поїхала на 23. Вже 16. А тебе на роботі немає. В мене й серце пішло – поїхав… Питаю у Сашки і Віки чи давно ти поїхав. «Давно» – Сашка. Я побігла на зупинку. Прийшла під вікна Аліниної квартири. Почала тебе звати. Тоді стала біля під’їзду. Бачу, ідуть її батьки. 17.39. Думаю, може піду по дорозі. А вдруг ти ще не у Аліни. Пройшла трохи по тротуару. Ти їдеш в машині. Вибігла на дорогу – махнула тобі. Побігла назад. Стала недалік гаража: «Вова, я думала, що ти у неї… Ти мене уб’єш. Прости мене, пожалуста». Ти йдеш, а я й на коліна на бордюр тротуару стала. Піднялась, як ти піднімавсь на горбик. Кажу: «Що мені самій у кімнаті гуртожитку робити, там аж два ліжко-місця?». «Здохни, сучара!». «Грішку приглашу! Ти ще з нею не наїбався?!». Пішла, стала під вікна. Десь узявсь рижий пес з ошийником. Почав їсти траву. «Поки общалась з собакою», під’їхав на скутері якийсь «мєсний». А мені собака настрій підняв своїм розумно-кумедним виглядом. І тим, що почав за мною ходити. Перекинулась кількома реченнями з «мєсним». Тоді підійшов ще один «мєсний», Віталій Володимирович. Спочатку питав за пса, а тоді почав мене учить. Послухала. Пішов. Кілька раз звала, щоб ти пішов до мене. Тоді підійшла до жінки, яка щось копала на грядці під вікнами будинку. Раїса Констянівна. Колись економіст на турбомєхє. Почали з нею говорити про мене і Володимира. Вікна на п’ятому на кухні і в спальні відкриті. Що я згадувала? Багато. Собака біля мене лазить, підніма мій паскудний настрій. Даже сусідку розсмішила. Підійшов участковий Євгеній Леонідович. Позвав. Я приколююсь: «Сосєдка, собака і міліціонер. Вова, виходь, якраз тебе тут не вистачає. Виходь, я не хочу сама розбиратись з міліцією!». Пішли в машину. Собака ліг біля дверцят машини. Сказали мені, що їм був виклик. Ніби я ноги роздвигала. Забрли в Київський РВ. Почала їм доказувать, що я не слон, і що ти перший мене спровокував через своїх знайомих на радіо. Фу. Ще якийсь у штатському, худий почав мене донімать. “Адвокат”. В доказ своїх слів дала “адвокатові” прослухати запис пісні “Не надо” на мобільному. Тоді всі повиходили. Вскорі мені сказали йти. Пішла в гуртожиток.

28.04.2012. 23.38. Сьогодні прийшла до тебе, ти на роботі. Я й не намагалась тебе застать на прихід. Що зі мною діється. Вийшов, пішов до машини. По дорозі нахиливсь до машини, за рулем якої сидів Олєг-шланг. Ти поїхав. А я підійшла до цього Олєга. Почала доказувать, що я не слон, що ти «дав мені надєжду».  Ти прийшов, а я тебе прозівала. Тоді десь о 12 вийшов. Так хлопнув дверима. Побігла за тобою до машини. «Вова, ти на мене вже зовсім ніяк не реагіруєш, да?». Худий, але дуже сексуальний. Їбе, мабуть, та криса сибірська в купленій батьками квартирі. Ти приїхав, я тебе так ждала. До часу. Вже не втрималась, прочинила двері в магазин – питала за тебе. Сашко: «Ти, простітутка, довго нам будеш мозги сосать?». Звідки ждала – звідти й прийшов. Біжу: «Вова, давай попробуєм…  пішли, пішли в туалет!..». Ти через якусь годину вийшов. Пішов у туалет. Я зайшла за тобою. Нікого даже не було. Я так жалібно: «Вова…». Ти вийшов до умивальника мити руки. Я й до дверей відскочила. Сил моїх більше нема писать. Опять я нічого не змогла. Це жах. Я тобі не нравлюсь. Вийшов, ідеш. Догнала тебе. Іду збоку: «Вова, я дура. Нічого я не вмію робить. Нікого в мене не було». Ти зайшов у магазин, а я знову стала напроти вітрини. Ти вийшов десь після 16. В руці чорний пакет. В ньому щось схоже на круглу коробку. Ідеш, говориш по мобільному. Дійшов до машини, відкриваєш дверку. «Вова, хочеш я скажу тобі один сікрєт…». А ти закрив дверку і поїхав. «Секретами треба ділитися тільки з своїми друзями» – коментірували  на «Рускому радіо України», як я при таксистові казала тобі за радіостанцію. Так що ж друзі не хочуть спілкуватись? Получається, пошла нахуй, дєвочка? Сіла в транспорт. Пішла на Нєстєрова. Зустріла знайому сусідку. Вона скзала, що ти поїхав кудись з Аліниними батьками, загрузивши машину. Може на дачу. Каже: «А її тоже видно немає дома». Що робити? Стала ждать тебе біля магазину. Чогось даже участковий Євгеній Леонідович приїздив до першого під’їду. Проїздив мимо магазину, зупинивсь. Почав «читати мораль». Я сказала, що йду. Відійшла трохи з його очей. Біля магазину побачила знайомого і його дівчину. Привіталась, а вони зробили вид, що не почули. Я й відійшла. Тоді підходить через время ця дівчина. Попросила в мене телефон. Я дала. Зря, конєшно. Тоді запросили мене на лавочку, на дитячому майданчику. Скоро я від них пішла. Зайшла на дорогу, глянути на вікна Аліниної квартири. Світиться. Подзвонила раз. Десь пів на дев’яту. Глянула – з арки їдеш ти в машині. Пішла за машиною аж на дорогу, що веде до гаражів. Ти як закривав гараж, я пішла на горб до будинку 18/1. Ти йдеш, а в руці в тебе пакет з тюльпанами. «Ти на дачі був? Мабуть заморився? А мені бач ніколи квітів і не дариш…Мабуть, того, що не нравлюсь…». Ти пішов мовчки. А я поплелась у гуртожиток. Знову пізно лягла спать. Хоч і заморила себе. Знервована.

29.04.2012. Вранці проснулась. Після роботи поїхала на ГРЛ. Вікна на 5 поверсі зачинені. Вікно на кухні завішене до половини ролетами. Значить, ти у Аліни. Походила. Пішла у «Велмарт». Зайшла в «Empik». Натрапила на книги. «До того, как я упаду». Якийсь світовий бестселер. Про те, що завтрашній день може ніколи не наступити. Ми можемо прожити сьогодні так, ніби в нас попереду дуже багато днів, не цінуючи час. А потім буде пізно. А друга книга: «Моей любимой жене». Відкрила її. Читаю про одруженого чоловіка, який зраджував дружині. Яка жила з ним, бо кохала його і хотіла, щоб у доньки був батько. Читаю, що чоловік мав коханку, яку залишив. Потім він побачив її в компанії нового чоловіка. Дививсь на неї: «…тепер він буде захищати її від мене…». І вона знову буде посміхатись, але вже іншому чоловікові. Подививсь на неї зі сторони, як на жінку, якій буде за 30. І яка буде прагнути якомого довше зберегти молодість, яка йде, щоб подобатись собі і подобатись іншим. І подумав, що побачить її в останній раз у своєму житті. Читала і подумала про себе. Про те як у 2008 якийсь незнайомий мені чоловік біля «Айкону», вийшовши з машини, сказав чи то спитав: «…вы улыбаетесь?…». Суки, з своєю радіостанцією. Козли. Спаскудили моє життя своїми обіцянками. Вернулась на Нєстєрова. Сонце уже не так пекло. Думаю, це ж точно вікна відкриють. Вікно на кухні прочинилось угорі. Позвала тебе до себе. З вікна, над супутниковою антеною висунулась Алінина голова. Показала мені середній палець. Кажу: «Сама йди туди, куди мене посилаєш чи показуєш. Чи ти вже сходила?». «А ты все никак не можешь? Завудуешь?». «Тобі – не завидую». «Це я винна, що в нас все завтра? Завтра ніколи не настане. На сьогодні я від тебе хочу, щоб ти пішов до мене, на чай з коньяком «Хенессі», який я виставляла. Тільки ти принось коняк і цвіти бери. Я тюльпани люблю!..». Постояла. Думаю. Що подумала, те й сказала: «А по правді, то пішли так. Без нічого. Я сьогодні хочу тільки тебе. Пішли, сійчас!..». Подумала про пісні Потапа і Насті Камєнских. «Аліна, не думай о плохом!.. А мені про шо думати? Мені 29. Що я від тебе хорошого бачила, кроми пісень і передач, які мені даром не нужні?..». «Аліна, віддай мого коханого чоловіка. Не бійсь твоїх дітей годуватиме. А мені тоже діти нужні. Від нього!». «Конєшно не сходила. Ти ж з нього ніяк не злізеш. Криса сибірська!..». З балкона на 5 поверсі, трохи вправо від Аліниної квартири почула, як дівчина говорила по мобільному: «…для семьи это очень плохо, а для такой дуры как вот стоит…». (Кому тільки погано: Аліні – забезпеченій жінці з двома дітьми чи старій дєві без житла і з любов’ю без гордості, яку в дурдом хотіли відправити?). «Дура й ідіотка, бо стою й зву тебе до себе, а якби ти пішов і жив зі мною, то була б нормальна. Нахрєн мені те радіо?..». Якісь парні на фургончику: «Дєвушка, що ви там дивитесь? Шукаєте большую мєдвєдіцу?». «Нєт». «Так вона в протилежній стороні…». «Я сказала «нєт». Прикалуєтесь з мене? Спасіба!». Вікно на кухні закрили. В спальні відкрите – провітрює. «Вова, якщо ти мене чуєш, пішли до мене». Ти не вийдеш. Пішла на зупинку. 23.15. Вже хочеться спати. Заморилась за день. А треба ще купатись. Курва та чує мої дзвінки. А ти, Вова, що ж ніяк не реагіруєш? Чого ти її не хочеш оставити? Гарну, молоду, забезпечену, з двома дітьми? Люда Рябова казала мені, що вона тобі не до душі.  А ти, мій коханий, худий і бідний, тратиш на неї свій дорогий час. А мій час? Для слухання коментарів і пісень на радіо?

30.04.2012.22.27. Утром проснулась. Рішила їхати на 23. Пішла на зупинку до школи. Десь 8.25. Глянула – машина з номерами 94880 біля зупинки «Бібліотека» за Половками пронеслась. Значить ти вже будеш на роботі. Прийшла – немає. Якись мужик під 50 наїхав на мене, що я перед ним мелькаю. Влад сказав, що тебе сьогодні не буде. Люди відробляли в суботу. Поставщики сьогодні не роблять. Пішла до «Метро». Я ж бачила машину. Може ти туди заїхав? Який жах. Хоч би раз ти мені сам просто так подзвонив. Ти ж знаєш, як я бува переживаю. Набрала телефон твоїх батьків. Це ж просто… Ніхто не взяв слухавку. Купила в «Метро» мандарини. Сіла в кільцевий – в «Сільпо» на 12. Перед цим подзвонила на 0669540088. Не захотіла вислуховувать гадості на свою адресу – поклала слухавку. Подзвонила на домашній твоїх батьків. Мабуть дідусь узяв слухавку. Сказав, що ніхто не збиравсь приїжджати. Вийшла з роботи десь о 20.50. Сіла в тралік, 4. Доїхала до Новозаводської. Дійшла до Аліниного (і твого) дому. Вікно в залі світиться. Щільні ролети. Вікно на кухні приоткрите. Дзвонила на 56-73-60. Пів на 10 розвернулась і пішла на зупинку.

01.05.2012. Сьогодні дзвонила на 56-73-60 в 7.00. Встала в пів 9. На 9.30 – в «Сільпо». І все рівно мені ця робота не нравиться. Після шести вийшла на зупинку – поїхала на Браїлки. Вікна в квартирі Аліни відкриті. Кликала тебе, щоб ти вийшов, щоб ти до мене поїхав. Ішла жінка, яка живе в будинку 18/1 у 4 під’їзді, Тома, позвала з собою. Іду до неї на лавочку. Алінина подруга Люда з п’ятого поверху почала на мене нападати словами. Я їй одказала. Ця жінка трохи зі мною посиділа та й пішла додому. Я вернулась під вікна. Покликала тебе ще разів кілька. Розвернулась, пішла на зупинку. Їду в траліку в депо. Думаю: годи йдуть, а ти, Вова, до мене не йдеш. І ніколи не прийдеш. Тобі ловко з другою жінкою, значить. Мені погано. Чи тобі добре? Вспомнила, ти мені сьогодні тоже снивсь. Я про тебе думаю – от ти мені й снишся, серденько моє. Я не знаю, чого у нас з тобою не получається секс. Мій брат правий, що я тобі не нравлюсь як дівчина? Оце згадала. Як їхала на Браїлках – звучала в транспорті пісня: «…доверся завтрашнему дню, когда тебе я позвоню…». Їхала назад на Зигіна в траліку грала пісня: «Лю, лю…наверное просто влюбиться боишся» – скільки років пройшло, а ти, Володя, мене так ні разу й не кохав, як кохає чоловік жінку. Я маю на увазі фізичну близькість, поцілунки, вечори разом, спільні спогади. А не самі пісні і втрачені роки.

02.05.2012. Вранці проснулась пів на шосту. Дзвоню на 56-73-60. 7.30 – собраніє касирів у «Сільпо». Як не странно, за те що мене вибрали кращим працівником ніхто й не заїкнувсь. Бог з вами. Ніхто не просив мене ставити на голосування. Алла і Таня на мене наїхали, що я у них часто прошу поміняти гроші або подати сигарети. Як здрастя. Вроді вони чи другі касири цього не просять. Промовчала. Після роботи хотіла вибрать якусь гарну сукню, щоб тебе вразити. Нічого не набачила достойного уваги. Думала про тебе. Поїхала на Браїлки. В Аліниній квартирі вікна у спальні і кухні відчинені. Позвала тебе. Сусід однокурсниці Юлі з першого поверху, чоловік років 60, обізвавсь: «Давай я до тебе вийду. Мене жінка пускає. Ти так жалібно просиш». «Нє, не нада. Так ви ж не Нестеренко Володимир Миколайвич. Старші за нього. Вам десь років 60, а йому – 34. Ви ж не обіщали, що мене заберете, а він обіщав». «Він пошутив. Чоловіки люблять так шутить». «Вова, так ти виглянь, скажи, що ти пошутив. Зла шутка… Я подумала, що ти мене любиш. Нехарашо ти пошутив. Вова, вийди до мене, будь ласка…». Іде жінка з сусіднього будинку. Ми з нею вчора говорили. Позвала мене на лавочку. Там сидить п’яний знайомий сусід  і якась бабушка. Прийшла Тома. Посиділа з ними, погомоніла. Кажу: «Вова найшов прийми з квартирою, машиною, гаражем і дачею». Серце болить. Посиділа трохи та й кажу, що буду йти. Пішла, глянула на вікна – вже всі закриті.  Вікно в залі, одна половина, закрите ролетами. Вікно на кухні закрите ролетами наглухо. Обійшла круг дома та й пішла на зупинку. 21.21. Дзвонила на 56-73-60 – болить серце. Сиджу в гуртожитку. Що робити? До мене не йдеш. Секс у нас з тобою не получається. Плюй і лови, Люда.

03.05.2012. 22.15. Проснулась пів шостої. Встала пів на сьому. Вранці поїхала на 23. Тебе немає. Прийшла тьотя Ліда. Сказала, що ти будеш після 10. Вийшов якийсь мужик з «Соти». Чула як він питав про телефон. Спитала в нього за тебе. Сказав, що сьогодні ти повинен бути. Тьоть Ліда вийшла і сказала мені, що Сашко говорив по телефону і сказав, що тебе не буде до 9 травня. Нічого собі. Думала, що поїду зараз на Браїлки. Сіла в тралік. Подивилась на телефон. Пропущений дзвінок з центральної каси. Передзвонила. Юля сказала, щоб я приїхала на пів 11. Привітають і вручать годинник як кращому працівнику 1 кварталу 2012 року. Мені це «так нада». Приїхала. Привітання відклали до обіду. Після роботи поїхала на Браїлки. Тебе звати. Вікна на кухні і спальні квартири відчинені. Звала тебе, щоб ти вийшов. Цілу годину. Ну й шо? Вікна закрили, свєт вимкнули. Я даже подумала, що Аліна помила посуду, взяла дитину і пішла до тебе, щоб разом дивитись телевізор. Пішла на зупинку дуже ображена. І на тебе, і на радіостанцію. Все так гидко, що не можу передати словами.  Умом понімаю, а досі не можу повірити, що коханий так зі мною обійшовсь. Який жах. Набираю й набираю 56-73-60. Знаю, що без толку, половинка моя. Згадала, як Алінина мати перекривила мене цими словами: «половинка моя». Я так заморилась.

05.05.2012.21.50. 04.05.2012. В мене так боліло серце. Вранці знову проснулась дуже рано. Рішила поїхати на Браїлки. Прийшла до шостого під’їзду на Нєстєрова 18. Стоїть машина, «твоя». Прийшла Алінина подруга Люда. З під’їзду вийшов ти. З дочкою Анею. «Для чого ти заказав те радіо? Щоб я одна була?». Ти мені: «Будешь слушать радио в тюряге!». Пішла до 13 школи. Доходжу до стадіону. Навстріч подруга Аліни: «Біжи, біжи, бо не вспінеш!». «А тобі шо до того? У тебе ж діти є, а в мене немає!». «Не завидуй – і в тебе будуть». «А я й не завидую. Я не просила мені заказувать радіостанцію. Нафіг вона мені нужна». Доходжу до школи, а ти вже спішиш до машини. Сів і поїхав. Понадіялась, що на роботу. Поїхала на 23. Якраз тьоть Ліда прибирала в магазині. Каже, що тебе не було. Сашко вийшов на поріг. Стоїть. «Саша, скажи будь ласка, Вова сьогодні буде?». «Чого я тобі дожен шось казать?». Нагадала йому, що він мене закривав у магазині, держав за руки, щоб я слухала пісню про малєнькую дєвочку. «…я твого хуя не бачив. Ідеш, от і іди куди йшла…». «Не бачив, бо в мене його немає». Поїхала на Браїлки – бачу стоять Аліна з двома дітьми і її подруга Люда. Алінина подруга сказала, щось на мене. Я їй відповіла, що ти мене обіщав забрать. Люда: «Забаре в дурдом». «Так хай забирає в дурдом». Аліна повела дітей до дверей під’їзду. Я їй щось казала про те, що вона казала мені, що я ніхто і такою й останусь, а вона кобилою була й осталась такою. Вона мені: «Пошла вон!» і зайшла в під’їзд. Я  пішла до стадіону. По дорозі якась жінка зі свідків Ієгови роздавала літературу. Про пользу від чесності. Я з нею почала говорити про свою ситуацію. Вона щось сказала, що мені тепер треба розбиратись з Аліною. Вернулась до будинку, тоді пішла на зупинку і поїхала в гуртожиток. Їздила до батьків. Увечері дзвонила на 0669540088. Мені було так одиноко. Рішила піднять настрій, почала шутить. А тоді поклала слухаву, аж заплакала. Більше ніхто не брав слухавку. Та й дзвонить я не захотіла більше. 05.05.2012. Дзвонила на 56-73-60 до начало 3 ночі. Встала пів на шосту. Знову дзвонила на 56-73-60. Подзвонила на 0669540088. Скзала, чого ти, Вова, мені не дзвониш. Твій друг сказав, що я не вмію слухати. А я відказала, що 5 год слухала. Надоїло тільки слухати. Як їхала батько сказав: «…дзвони, пиши…». Продовжила за нього: «…і приїжджай?..». А він промовчав. Приїхала в гуртожиток. Тоді поїхала на Браїлки. «Аліночка, мілая, пріятно бить жєной? Це вже наїбешся, Вова в отпуску. Нє думай о плохом. Я Вові не нравлюсь, це тільки шоу-бізнес… Мені нічого тірять кроми своєї голови, а тобі є шо…». Чую голос такий як у матері Аліни: «Опять приступы шизофрении? Дети спят, а ты кричишь…». «А в мене немає дітей!..». «Потап Алінє – нє думай о плохом, просто шоу-бізнес заробляє гроші!..». Дєдушка з другого поверху обізвавсь до мене через вікно: «Дура, щоб я тебе більше не бачив під моїми вікнами, ти мені уже надоїла…». «Ізвініть, раді Бога, ізвініть мене» – повторила це двічі й пішла до магазину на кінці будинку. Постояла там трохи та й поїхала в «Сільпо», на «любиму» роботу. Після роботи вийшла, ввімкнула мобільний. Дзвонив невідомий номер. Якийсь Влад. Придумав історію з втратою памяті і ніби то знайшов мій номер у своїй записній книжці. Казли. Я почуваюсь тряпкою.

06.05.2012.22.37.Сьогодні знову проснулась рано, десь у 6. Роздумувала, що робить. Не змогла лежати – поїхала на Браїлки. Дійшла до під’їзду. Вікна не відчинені. Постояла, подзвонила на 56-73-60. Ти вийшов. У чорній бейсболці. «Сонечко моє, привіт. Ти в отпуску? Чого ти до мене не хочеш іти?». В руці у тебе великий мусорний пакет голубого кольру і ще щось. Дійшов під арку. Нахиливсь і взяв у руки камінь. Голову мені розбить? Пішов до гаража. Спустилась аж на дорогу. На вулицю з пустим відром і сапкою вийшла сусідка з будинку. Підійшла до мене, почали говорити. Вона: «…не підходь, а то ще калікою зробить…». Ти сів у машину. Як їхав повз мене, то повернув машину так, ніби хотів на мене наїхать. Пішла на роботу. Ввечері подзвонив Влад. Поговорила, а тоді послала нахуй. Цирк на дроті. Добазарились до того, що мені стало неприємно. Він вимкнув телефон. Приколи. Тоді передзвонив. Сказав, що якщо я погоджусь на секс з ним, то він забере у тебе мій телефон чи гроші за нього. Сказала йому номер 56-73-60. Через минут кілька цей хлопець передзвонив. Сказав, що телефон взяла дєвочка років 4. Позвала папу. Він сказав, що давно б віддав мені телефон, якби я не стояла в нього під під’їздом. Сказав, що віддасть гроші за телефон, бо телефон украли на роботі. Кажу Владу чи як його там, що він би не встиг так швидко поговорити з тобою, тим більше, що як я дзвоню, то телефон ніхто не бере. Мені стає дурно від самої думки про те, куди я всунула свою голову. Передзвонила: «Влад, я заміж не хочу і секса не хочу, просто хочу, щоб мене оставили в покої і ти в тому числі». Сказав, що я його обманула.

07.05.2012.23.49. Болить серце. Згадую, що я сьогодні робила. 25 на 8. Я прийшла до шостого під’їзду на Нєстєрова 18. Пішла через арку на дорогу. Дивлюсь вікно на кухні на п’ятому поверсі прочинене. Глянула, з-під арки виходиш  ти з мусорним пакетом. Пішов до гаража. Поїхав до мусорних баків. Я вийшла до магазину. А ти якраз сидів у машині. Побачив мене, завів і поїхав до шостого під’їзду. Стала. Жду. Виходить з шостого підїзду молодий чоловік, який вчора обзивавсь до мене із машини жигулів, що я вже надоїла йому своїми криками. Спитав учора чи я взрослий чєловєк. Побачив, що я стою напроти під’їзду, каже: «Ще не надоїло?». Кажу: «Я взрослий чєловєк. І сама вибираю, як мені поступать. Я приходжу не до вас. Він, а не ви заказував мені пісні». Я була зла. Може, для дівчини це й погано. Ти вийшов з дочкою Анею. «Вова, тобі харашо живеться?». Ти мене не слухав. Побігла до 13 школи. Добігаю, якраз ти ведеш дочку за руку на середині двору школи. Почала казать, що ти вмішуєшся в моє життя. «Твою дочку ніхто по голові не б’є?… Такого на «Рускому радіо» не передають?». Завів Аню на поріг школи. Якась крашена сука ішла в школу: «Ану пошла отсюда!..». Ти йдеш на мене. Чи вдарити хочеш? Пройшов. Стримавсь? Пішла до будинку. Немає. Значить поїхав на роботу. Приїхала на 23. Тьоть Ліда миє в магазині. Вона вийшла. Спитала в неї чи ти на роботі. На роботі. Через время бачу – іде Олєг-шланг. Нагадую йому про розмову за мій телефон, який ти в мене забрав. Зайшов до тебе. Виходить. Питаю: «Шо він сказав?». Олєг: «Не брав». Десь по 10 ти вийшов. «Серденько моє, поїхали до мене». Ідеш. Чи рішав куди йти: до туалета чи до машини. Ти йшов. Хочу торкнутись твоєї шиї, спини, руки. Ти йдеш не швидко. Повернув до машини. «Вова, а чого ти з Аліною сексом знімаєшся, а зі мною – ні. Я тобі не так нравлюсь як вона? Вова, і чого ти зі мною не разговарюєш?». Ти мовчав. Може й думав, як сідав у машину, що я сука. Моє сонечко, моя половиночка. Без тебе – світ не такий. Пішла по ринку. Шо ж я роблю? Господи. Через півчаса – ненависна робота. А тебе… Це я винна. Я в усьому винна. Шо я така? Ввечері десь біля 8 вечора дзвонить той Влад, мабуть. Раз подзвонив і, слава Богу, більше ні. Прийшла в гуртожиток з роботи. Невесело мені. Лежала годину. Тоді повечеряла, купалась. В 10 набрала 56-73-60. Серце опять болить. Шо йому нада? Шо мені робити? Як?

08.05.2012.22.28. Поїхала вранці на Нєстєрова. Біля шостого під’їзду стоїть машина. Значить ти ще не поїхав. 8.25. До під’їзду підійшла подруга Аліни Люда. З дочкою. Стали справа від порогу. З під’їзду вийшла твоя дочка. За нею – ти. В руці у тебе деревяна дошка. Це ти на мене? «Добре утро, Вова». Ти кинувсь в мою сторону. Я думала чи мені здалось. Як поняла, що біжиш мене бити, то кинулась тікати. Вдариш по голові – кінець роботі у «Сільпо». Вдарив по обох плечах. І дуже сильно. «Сука!..». (Сука Аліна Романчук, яка тебе їбала після того як ти мені “заказав” радіостанцію….). Як це шо не по голові? Пішла до 13 школи. Ти вже доходиш до машини. Сів, глянув у мою сторону й поїхав. Я пішла на зупинку. Сіла в жовтий кільцевий тралік. Десь за мостом, на Половках, спостерегла тебе в машині. Вуста у тебе такі тонкі. Ти злий. Приїхала на 23. Ти на роботі. Вийшов у 10. І пішов до машини, говрячи по телефону. Сідав у машину. «Вова, тебе вже по руках не б’ють? Ти себе правильно ведеш?». Приїхав хвилин через 40. Стояла на східцях ресторанчику із західної сторони. Зразу тебе й не завважила. Думала: от проміняв ти мене на Алінину пизду. Ідеш з стаканчиком кави в руці, телефоном. З кимось розмовляєш. «А зі мною й не хочеш по телефону общатись…». Стою під вікном «Соти» як побита собака. Унізітельно це так. Пішла на зупинку. Приїхала в гуртожиток. Трохи полежала. Пішла на роботу. Прийшла з роботи після 10. 0669540088 – «абонент зайнятий». 56-73-60-дзвінки в нікуди. І чого з Аліною ти дітей робиш, а мені… «Руске радіо України»  «нічого не збирається повертати»? Правда я його вже стільки років не слухала. І не збираюсь. Стільки років… і даже немає чого хорошого згадать. Чого я раніше готова була жити тільки для того, щоб тебе хоча б бачити. Бо ти «дав мені надію». А зараз пріоритети змінились в мене чи що. Старію чи що.

09.05.2012.22.12. На роботу на 10.30. Слава Богу мені дали стажора. Я сиділа біля неї цілий день. А вона робила. Дуже боліли плечі, руки не могла вгору підняти. Після роботи поїхала на Браїлки. Стала під вікнами – скільки разів телефонувала на 56-73-60 не рахувала. З балкону четвертого поверху, якраз по сусідству з квартирою Романчуків, хтось мене фотографував. Вікна на кухні і в спальні в квартирі на 5 поверсі прочинені. Не хотіла сьогодні кричати, щоб сусідів не тривожити. Тоді кілька раз таки тебе позвала. «Вова, якщо ти мене чуєш, може ти сьогодні підеш до мене?». Світло у залі. Значить більш імовірно, що ти в залі. Може дивишся телевізор. І мабуть не сам. Розвернулась і пішла. Зустріла по дорозі біля паркану 13 школи Лілю. Вчились разом на фізматі. Вона сказала мені, що немає смислу ходити до тебе, що нічого не було, немає і не буде. Дзвоню на 0669540088 – включена переадресація. 56-73-60 – безрезультатно. Прийшла в гуртожиток. Сиджу в кімнаті. Набрала домашній твоїх рідних у Старому Іржавці. «Добрий вечір». «Добрий вечір». «Чого ж ваш Вова до мене не приходить і не дзвонить. Я йому не нравлюсь?». «Хто це?». «Дівчина, якій він на радіо заказував пісні і передачі». «Що ви хочете?». «Щоб він прийшов до мене, подзвонив. Я тут сама в гуртожитку з ума сходжу». «Та пішла ти к чортовій матері. Я не хочу цього слухать». Поклали слухавку. Боже чого ти мені не дав ума? Може я все не так як треба роблю, що в мене з тобою не получається общатись і кохатись? Аліну їбе, мене – б’є…

11.05.2012.10.45.10.05.2012. Була вихідна. Встала. Почала збиратись. Подивилась на часи. До 13 школи не вспіну. Поїхала на 23. Ти на роботі. Як тьоть Ліда прибирала – до мене не повертавсь. Сказала, що говорив з кимось про УЗІ. В 10.30 пішов до туалету. Ідеш. «Вова, ти до мене не хочеш їхати того, що в нас з тобою секса не було?». Я бачу, що ти, як ідеш, нєрвнічаєш. Зайшла за тобою. Тоді вийшла. Ти виходиш, а я кажу: «Тоді приходь до мене просто як друг». Догоаняю тебе: «Хтось дав мій телефон якомусь Владу…». Ти ідеш. Я тільки дивлюсь на тебе. А доторкнутись не рішаюсь. Підійшов до магазину. На порозі стоять Дімка і Сашко. Дімка щось тобі сказав. Ти усміхнувсь, натягнуто. Постояла біля «Соти». Пішла до Віки, знайомої. Вчора бачила її у «Сільпо», вона казала, щоб заходила. Зайшла до неї, розказую. Про свої невтішні висновки. Глянула  у двері – ти йдеш по ринку. Вийшла від знайомої. Дивлюсь, куди ти йтимеш. Ти пішов до ларька. Я пішла за тобою. Що ти там братимеш? Ти розвернувсь і пішов по ринку. А я як хвостик. Пішов туди, де овощі. Став посеред площі. Щось говориш по телефону. Тоді пішов до «Соти». Вже так і стояла під вікном. А ти й не виходив. В 15.44. вийшов. «На обєд, надєюсь?..». Якось ти глянув так. Поїхала на Браїлки. Вікна зачинені на 5 поверсі. Нема нікого. Де? Думала йти. Вернулась. Зустріла  сусідку. Посиділа з Томою на лавці. Треба було ждати до пів 9. А я пішла не було й 8 вечора. Дзвонила на 0669540088. Раз узяв трубку. «Як ви мене заїбали? Де він є?..».  Хоча при чому до того де ти є твій друг? Мене вже так нєрви здають, що голова логічно не думає. Сіла на Промбазі в кільцевий. Десь 8. Біля 11 школи вроді твоя машина проїхала на зустріч. Вже не вертатимусь. Приїхала в гуртожиток. Набираю то 0669540088, то 56-73-80. Дзвонить подруга. Питаю, чого. Каже просто так. Пожалувалась на свою неудачну лічну жизнь, нічого не утаїла. Нагріла води, постірала, поприбирала, наробила сирників. Лягла в 00.50. Встала в 6. Зібралась. Поїхала до 13 школи. Десь у 7.40. ти привіз до школи Аню. «Коханий, привіт. Дивись які мені часи подарили у «Сільпо». Це мабуть, щоб я знала, що в мене ще півжизні осталось. А пів жизні непонятно на шо потратила». Ти відвів дочку. Ідеш до машини. Біля машини кажу тобі: «Мені «Руске радіо» вже підшукало від кого я буду дітей рожать? Чи «Руске радіо» нічого не збирається шукать?». А ти мовчки. Пішла на зупинку. Сіла в тралік. Поїхала на 23. Ти на роботі. Обратилась до Дімки, щоб ти віддав мій телефон. Казала Владу. Прийшов «дєд» – сказала й йому. Прийшла тьоть Ліда. На мої слова ти їй сказав, щоб я не морочила тобі голови, що ні про який телефон ти не знаєш. Кажу тьоть Ліді, що твій друг казав, що з телефоном все в порядку. Ти якраз виходиш. Я тобі це кажу. Ти швидко йдеш до машини. «Вова, просто віддай телефон і все.  Ніхто за тобою не бігатиме». Сідаєш в машину. Кажу тобі за те, що мені казав про телефон твій друг Вова. Глянула на твої очі. Під очима синьо. Жалко. Тебе. Поїхав. А я постояла. Поплакала. Пішла на зупинку і поїхала в гуртожиток. Нащо тебе буду мучить тим телефоном. Щитай, подарила. Даже не жалко тепер, тільки б ти не нєрвнічав. Я, правда, дурна. Ще й тобі не нравлюсь. Що мені тепер – з мосту та в воду, душа моя? Як там написано в Біблії, що нема більшої за ту любов, як та, коли душу свою занапастиш за своїх друзів. А друзі водитимуть дітей інших у школу. Цинічно. Попала.

12.05.2012.21.21. Проснулась вранці десь о 5. Лежала, дрімала до 8, начала 9. Як мені хочеться секса. Встала, зібралась і пішла на роботу. На 3 касі з ТРЦ чути музику. Прислухалась – пісня Валевської. В мене така є даже на компі. Про «…серце в ночи…». Хочеться тебе сьогодні позвати до себе, щоб ти до мене прийшов. Що робити – не хочу орать під вікнами. А як бути? Ішла, думала як тебе позвать. Чого, чого ти до мене не йдеш? Прийшла на Нєстєрова. Вікно в спальню прочинене. «Вова, Вова…». «Вова, якщо ти мене чуєш – вийди будь ласка!..». Напроти дому на грядках порається жінка. Вона до мене обізвалась. Сказала, що ти часа в 4 поїхав з Аліниними батьками і старшою дитиною на дачу. Зараз 20 хвилин на 20. Значить ти скоро дожен приїхати. Стала, говорила з нею. Про тебе, про Лесю Руденко, про наші стосунки. Сусідка забрала сапку, лопату, лійку. Пішла. Сказала, що дача десь кілометрів за 10. Сказала, що недавно заставила одного п’яного чоловіка, який лежав під будинком у траві встати, сказала йому, що він додому хоче? Бо всі ми тут, на цьому світі, у гостях. Вона пішла, а я пішла до магазину. Недовго й стояла. Про шо я думала. Про те, як би я хотіла, щоб ти до мене пішов. Глянула – ти їдеш. В машині Романчуки і твоя дочка. Машина стала напроти магазину. Вийшла Романчук Валентина і внучка. Пішли в магазин. Я стала напроти вікна машини. Ти поставив так руку, щоб мене не бачити. Стала напроти машини. Романчук відігнув козирьок в кабіні – так ніби, щоб ти на мене не дививсь. Тоді повернув назад. Ти щось з ним говорив. А ти таки Володимир худий, половинка моя. Вийшли з магазину Романчук Валентина і Нестеренко Аня. Дочка Аліни глянула на мене. Ти завів машину і поїхали. Пішла до підїзду. Це ж можуть договоритись, щоб ти йшов до Аліни, а машину поставить Романчук. Так і вийшло.  Ти в білій футболці і шортах. Пройшла мимо мене Романчук Валентина. Мовчки. І я мовчки. Розвернулась і поїхала в гуртожиток. От так. Як колись говорили в «Будильник-шоу»: у кого які мрії. Хтось мріє про те, щоб кохана людина зайнялась з нею любов’ю чи сексом, подарувала дітей і сім’ю, а хтось – про машину і дачу. Твої, Володя, мрії справдились. Все є. Даже безнадійно закохана колишня студентка. Для повного щастя з собачою відданісю жде твоєї ласки. Це я. Було б добре аби на моєму місці був хтось інший. Бо в мене просто не хвата мізків, щоб вилізти з особистої катастрофи. Ти мені, конєшно, «поміг»  угрохать мої літа на прослуховування творчості артистів шоу-бізнеса, запудрив мізки з радіостанцією “Руске радіо України”. А сам в цей час займавсь сексом з Романчук Аліною і клепав діток. Так сказать, не тратив зря врємя. Твій друг Вова Кучер мені: «Я  поражають твоїй тупості…». Аліна Романчук, твоя законна супруга, сказала, що я – особо тупа. А ти назвав мене рєдким тормозом. Я роблю в «Сільпо» і тоже считаю, що  мізків від такої роботи не добавиться. Я думаю, що ти мене просто не любиш. А матеріальна сторона тут ні до чого. «Трішки потерпіти, почекати» – 2006, «протидієте своєму полюсу притягання» – висновок: я таки і правда тупа жінка, тому й живу сама – 2012. Жах. Що мені з собою зробити? Ти ж все рівно ніколи не кинеш сім’ю. А як же мій час, сім’я?…І чого я не знаю як треба себе вести з чоловіком? Вже по 10. Дзвонив Влад. Запропонував зустрітись за бутилкою шампанського і зайнятись сексом. «Пішов нахуй, ясно? А якщо не ясно то іди нахуй ще раз!». Пішла купатись. Дзвоню до Кучера Вови. Через скількись дзвінків підняв слухавку: «Я тебя приб’ю!». Не хоче спілкуватись. Десь пів на 12 ночі. Пишу смс: «Володя, для чого ти дав мій номер зеку? Чи його дав наш друг, який «заказав радіостанцію»? У вас ізвращьонне чуство юмора, хлопці».

13.05.2012. Вранці прокинулась в 7. Один раз набрала 56-73-60.  Пішла на кухню. Нажарила блинчиків на сирники. Пішла на роботу. На 0669540088 скільки не дзвонила – «номер занят». 56-73-60 – гудки. На роботі за касою сиділа і думала: піти під вікна і крикнути: «Вова, 5 минут – і я твоя. Для чого морочить мозги 5 год, «заказувать» радіостанцію». 5 минут – і я твоя». Серце заболіло. Я не хочу  кричати як дура під чужими вікнами. Побачила у столовці «Сільпо» співробітницю Віку, колишню ученицю Романчук Аліни. Спитала в неї: «Яка Аліна Сергіївна?..». Вона: «Її всі любили, вона була сама лучша…». Чесно, неприємно вразили її слова похвали на адресу Аліни. Що ж поробиш – на погану ти б не залазив. Не можу врубитись – для чого ти тоді звернувсь на те радіо. По доброті душевній? Після роботи пішла на зупинку. Ще так довго думала чи їхати на Нєстєрова. Серце заболіло, тоді забилось. Приїхала. Вітер. Вікна зачинені. Подзвонила раз на 56-73-60. Рохвернулась і пішла до «Велмарта». Приїхала в гуртожиток. Побачила на кухні Юлю з 21. Сказала їй, що думаю, що ти устроїв все це з радіостанцією, щоб поставити на місце Аліну, з якою ти живеш у її квартирі.  Боюсь, що ти про мене забув. Може хоч дзвінки на Алінин номер нагадають тобі твої кроки. Я б тебе тоже забула, якби не бачила щоранку у вікні небо і не згадувала при цьому Алінині очі і слова з пісні «…небо, которое бесконечно…» – які гарні пісні для Аліни. 22.00. Я помру, а ти до мене не прийдеш. Хоч подавай в суд на тебе, на «Руске радіо» і на представників шоу-бізнес. Бідна моя дурна голова. От Алінку ти точно ніколи не забудеш, бо вас зв’язують діти і любов. Бо як би ти з нею робив дітей без любві? Не під дулом же пістолета ти ліз в її піську. До мене так далеко йти і так важко подзвонити. Набрала 0669540088 – «люди отдыхают». І слухавку поклали. Ти тоже навєрно отдихаєш. З Аліною. Під’їбали на рівному місці і заробили грошей представники шоу-бізнеса. Що, а що мені  робити?

14.05.2012. Проснулась в 5. Снились мої батьки. Ніби я прийшла додому, заглянула у вікно. Вони лежали на дивані, а тоді встали до мене. Ніби я була у батьків і бачила місяць. Такий великий, який тільки но почав убувати. Снились чогось і твої батьки. Тільки вже не помню як. Встала. Не знала що робити. Пів на 8 ти везтимеш дитину в школу. Піти? Поїхала на 23. Кільцевим через Юрівку. На повороті на Половки побачила на мосту «твою» машину. 8.00. Ти їдеш біля зупинки Великотирнівська. Прийшла на 23. Ти вийшов після 10. Іду за тобою. Ти в голубій футболці. А мені, як ти їхав у машині, показалось, що вона біла. Гусь ти мєчєний голубой краскою (чи крискою, яка їбала тебе).  Пішов. До машини. Іду за тобою й на весь ринок: «Вова, для чого пєсні заказувать? – п’ять минут – і я твоя… А ти йдеш такий злий, не хочеш мене любить…». Сів у машину, на мене й не подививсь. Мені зараз увечері так погано. Одиноко. Робота в мене нелюбима. Вже скоро 30. Повна неудачніца. Потерпіла катастрофу в особистому, з любимою людиною. Зрадив з іншою. Я можу тільки плакати. Ще можу скиглити. Ще можу ненавидіти. Ще можу діставати. Жити, не думаючи про тебе, не можу. Дзвоню на 56-73-60 – тоже з цієї опери.

15.05.2012. Вранці в 6 проснулась, бо дзвонив будильник на телефоні. Поїхала в 15 хв на 8 до 13 школи. Може в 8.45 ти привіз дочку. «Привіт, Вова». Ти взяв розовий рюкзак дитини, її за руку. Дивлюсь вона аж пострибала біля тебе. Вертаєшся назад. Дивишся з угрозою і злістю. «Вова, у мене таке чуство, що ти мене з своєю радіостанцією наїбав…да?». Сів у машину й поїхав. Моє лице – не твій формат. Ще й посміявсь. «Друзі». Після роботи, години о 19 поїхала на Браїлки. Вікно на кухні 5 поверху Аліниної квартири відчинене. Я раз тільки: «Вова, якщо ти мене чуєш – вийди будь ласка!». Тоді стояла, дзвонила до 20 на 56-73-60. Вікно на кухню перед 20 вечора закрили. На городі напроти будинку порається сусідка. Підходила до неї, говорила. Ішла, кажу: «До свідання». Вона: «Ти вже пішла, Люда?». Боже, що вона ця жінка про мене дума. Може, нічого хорошого. Бог з нею. Пішла у «Велмарт», тоді в «АТБ». Прийшла в гуртожиток пів на 10. Скільки часу потратила. Притому без користі. З пів 7 до пів 10 – 3 часа! Чого я така дурна, Господи. Чого ти мене такою дурною створив? Я тепер понімаю, чого Соломон просив у Бога мудрості. Тільки й сам від любові до протилежної статі порушив Божий закон. І що? Зато мав задоволення. Ще й був народжений від жінки, першого чоловіка якої убив його батько.

Я Володимиру не нравлюсь. Я знаю свої недоліки. Тому ми не разом. Чого моє серце його любить? Зараз покупаюсь і лягатиму спати. Одна. За 5 зупинок від коханої людини живу вже майже 5 років… Харашо, правда?