«…розкажіть про своє щастя на всю країну…». Щастя є чи немає? Або якщо «малєнькую дєвочку» розіграли працівники радіостанції і «кохана людина», то це ще не привід не вірити людям і мужчинам тоже…

18.06.2013. Приїхала на «Алмазний» 15 хвилин на 11. Ти довго не виходив. Дві години. Що я собі не думала, але сказала: «Вова, я знаю, що я придурок. Дай мені ще один шанс». Ти сів у машину. В очах, і образа, і згода з тим, що я придурок, і… маса не дуже приємних емоцій. Я не упрікаю тебе. Якби ти знав, які злі думки я мала в голові сьогодні як їхала до тебе і потім, як чекала поки ти вийдеш. Не зайшла, а просто заглянула і сказала: «Вова, вийди як освободишся». Поїхала в прокуратуру. Пробула там кілька годин. І це щоб тільки написати заяву, що мені не відповіли із захисту прав споживачів. Приїхала десь 15 хвилин на 16. Ти поставив машину зразу біля дороги. Я тоже «молодець» – три години потіряла. Стояла, ждала. Вже половина на 17. Боже… Заглянула в магазин: «Володь, вийди, пообщаємся, мені скучно, пожалуста». Юля щось закричала. Відкрила двері: «Я хочу пообщатись з любимим чєловєком». Ти: «Пошла вон!». Юля аж засміялась: «Почула?!». Стою. Обідно. Що сказати, що відповісти? Заглянула опять: «Вова, давай будемо дружити…». Юля двері тримає, обзиває проституткою. «Вова, ти на мені женишся?». Ти: «Здохни». Виглянула Юля: «Тебе твій папа їбав?». «Це ти, Юля, по собі судиш?..». «У нас діти є, ми нормальні!.. а в тебе…». «Тоді чого ти так кажеш?». «А чого ти стоїш?..». Щось таке іще обідне казали. Заглянула в магазин: «Вова, тобі все рівно що я зійду з ума?..». Ти сказав, що мені вже давно пора? «Вова, ти… ти – гандон штопаний!… для чого ти так зробив… ти мені так кожен день робиш, щоб я була щасливою?..». Ти вийшов з-за шторки. «…з тією йобаною радіостанцією…». Відійшла від дверей. Ти йдеш до туалету. Пішла слідом. «Ідеш і не можеш остановитись, я до тебе прийшла… цілий день тут стою…а ти … іздіваєшся з мене… що як я цього не знаю як робити… треба з мене іздіватись?.. сотрудніков своїх підговорюєш… стільки год тільки іздіваєтесь… у мене зараз місячні…я не можу… ти нарошно ходиш в туалет намікати, щоб поіздіватись з мене?.. Чого ти мовчиш, хіба язика нема сказати?..». Ти зайшов. Зайшла і я. Постояла біля тебе в туалеті. Вийшов до умивальника: «Нахуй пошла…». «Я не знаю як це робити!..». Догнала тебе серед площі: «Поїхали до мене… я одна в кімнаті… я ж тебе просто так не приглашала б… Я Полтаві осталась того, що ти тут». Як я замучилась. Я винна перед тобою і перед собою. Сіла біля магазину. Почула як Юля і Сашко засміялись. Ти скоро і вийшов. В руках – клавіатура. Побігла за тобою до машини. «Вова, що мені робити?». Сів і поїхав. Лице замучене. Це я винна. Поїхала на Нєстєрова. Пішла по дорозі. Ти. Прийшлось бігти назад, до будинків. Ти поставив машину. У руці пакет, купив їжу. Ідеш. «Вова, проведи зі мною сьогодні один вечір… Один…». Пішов мовчки. Вікна в квартирі на 5 поверсі зразу зачинили. Дивилась на небо над будинком. Синє, манить, тониш у ньому, забуваєш про землю, про те, що кохана людина проживає своє життя з іншою людиною. Цією романтикою через радіостанцію спаскудили мені сприйняття світу: дивлюсь на небо – згадую пісні, в яких оспівувалось «небо, которое бесконечно», «озера глаз небесно-синие»; чую попсові пісні – згадую пісні, які звучали на «Русскому радио»-Україна» в період «заказав радіостанцію». Пішла по тротуару. Озирнулась. На балконі стоїть мати Аліни. Пішла знову до вікон. Тоді до магазину. Поряд сиділа компанія. Вони до мене перед цим озивались. Підійшла до них. Обізвалась, заговорили. Один чоловік погодивсь сходити позвати тебе. Вернувсь: «Я дзвонив. Двері ніхто не відкрив». Купила йому цигарок, розвернулась і швидко пішла. Прийшла в гуртожиток і подумала, що ти мене сьогодні зробив щасливою. Відчуття щастя. Я так вдячна Богу, що ти, ти вийшов до мене, що я бачила тебе. Знайшла в «Однокласниках»: Аліна замість Романчук (Нестеренко) стала просто Нестеренко. Анюта Нестеренко чогось 35 років. Розплакалась. Перепади настрою: то відчуття щастя, то сльози… Недобре це. Всі мої дописи зі сторінки «Русского радио»-Україна» у фейсбуці видалили.

19.06.2013. 9 день відпустки. Приїхала до тебе пів на 11. Відкрила двері в магазин: «Серденько моє, привіт!». Тебе немає. Вийшла, стала за ринком. За 20 хвилин ти прийшов. А тоді не виходив до начала другої. Вийшов. Ішла за тобою, говорила про те, що мені від тебе потрібно. Ти мовчки сів у машину. Приїхав через хвилин 10. Прозівала. Хотіла зайти в магазин. Твій співробітник Дімка вишвирнув за двері. Розплакалась. Зайшли якісь мужики, а я слідом за їхніми спинами. Побачила твоє лице. А очі нічого не сказали. Опять вилетіла з магазину. Пізініше ти вийшов до клієнта і я відкрила двері. Дімка: «Хватит смотреть!», закрив. Завидно йому? Твій співробітник вийшов курити. «Це Вова так рішив, що мені хватить на нього дивитись?..». Він: «Вова рішив». «Як я заходила, то він мовчав і нічого не казав, а ви кричите». Побачила Віру, колишню співробітницю. Говорила з нею. Ти вийшов у туалет. А я пішла за тобою. Там чоловіки. Вийшов, побачив мене в дверях, сказав щось негарне. «Я знаю, що я придурок і дибілка». По дорозі казала тобі, що щаслива, рада бачити тебе. Якась симпатична дівчина-промоутер обізвалась до тебе. Ти усміхнувсь до неї. Сказала тобі з обідою, що ти до других дєвушек усміхаєшся, а до мене ні. «Якщо я уродка, то віддай мій телефон, і я тобі більше не буду надоїдать». Біля магазину ти повернувсь і плюнув на мене. Плакат напроти твоєї вітрини перевісили ще нижче, щоб не було видно навіть ніг. Через якийсь час я підійшла до вітрини. Юля нахилилась до рівня моїх очей – передражнює. Ти виходив у магазин, я підійшла ближче, стала щоб бачити. Юля закриває тебе. А ти взяв і вийшов з телефоном на вулицю! Ура! Віддав Вікторії. Заглянула в магазин: «Видела?», показую Юльці язика. «Ты так «танцевала», а он взял и вышел!». Юля побігла до Дімки, переказує мої слова, Дімка побіг до тебе за шторку. Наступного разу телефон передав на вулиці  Дімка. Щоб ти, моя любов, зайвий раз не виходив. Скоти. Сотрудніки йобані. Почавсь дощ. Юля вийшла на вулицю курити. Сказала їй, що Вова мене не проти бачити, а вони піднімають крик. «Человек телефон отдавал… тебе  лечиться надо. У него красавица-жена. Красивая и умная. А ты живешь в своем мире… Если человек любит, то он не будет стоять…». Хотіла перепитати в неї: «Юля я хочу спитати Вас про те, що Ви сказали…». Дімка: «Пошла вон», закрив двері. Ти вийшов, став у дверях, говориш з Вікою. Я смикнула двері – Віка тримає їх. Хтось хотів зайти в магазин: «Закрито?». «Цирк устраюють». Ти вийшов. «От своїх йобаних сотрудніков до своєй йобаной жени. А ти, дєвочка, шо хочеш то і дєлай: мастурбіруй, сайт пиши, вішайся… Вова… Вова… Що скажеш, любимий мужчина?». Біля машини хотіла до тебе торкатись. «Любимий!». Жду реакції. Цигарку викинув у мене. Провела палцями по краплях на склі авто. Ти: «Щас в’їбу! Падло!». «В’їби! В’їби!..» – закричала зі злості. Пішла до твоєї машини на перехресті. Іду по дорозі, з ума сходжу «від радості», що ти зараз поїдеш… дійшла до машини, а ти рушив… Ішла повз ринок на Зигіна. Лунає реклама: «…розкажіть про своє щастя на всю країну…». Згадала дописи на сторінці «Русского радио»-Україна» у фейсбуці… Хіба розкажеш? Витруть і перекрутять. Прийшов лист із Октябрського РВ: «…Висновок по заяві Тимошенко Л.Г.  м. Полтава. 08.06.2013. ДІМ Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області лейтенант міліції Є.О. Фесенко розглянувши матеріали перевірки по заяві Тимошенко Людмили Григорівни… встановив: 03.06.2013. до Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області надійшла заява від Тимошенко Л.Г., яка повідомила, що 03.06.2013 року близько 10.00 годин на ринку «Алмазний» в м. Потава, біля магазину «Сота» чоловік на ім’я Дмитро ображав її нецензурною лайкою (вдарити кілька раз по голові, це називається нецензурною лайкою?). В ході перевірки було встановлено, як пояснила заявниця, що вона 03.06.2013 року перебувала на ринку «Алмазний» у своїх справах. Коли вона хотіла зайти до магазину «Сота», то працівники магазину її не впускали. Як пояснили працівники магазину «Сота» Нестеренко Володимир Миколайович, Гажієнко Дмитро Михайлович, Парасенко Юлія Борисівна, що громадянку Тимошенко Людмилу вони знають. Вона кожного дня на протязі 4 років приходить до їхнього магазину і чекає на Нестеренка В.М. Вона постійно поводить себе неадекватно. Забігає до магазину кричить, що їй потрібен Нестеренко. Інколи у неї є прояви агресії. Також вони пояснили, що ніхто її не бив. По даному факту з ним було проведено бесіду профілактичного характеру. Враховуючи вище викладене, вважав-би: 1. Перевірку по заяві Тимошенко Л.Г. вважати закінченою. 2. Матеріали перевірки списати до справи Октябрського РВ ПМУ. 3. Відповідь надати заявнику». Отак все і списується. Треба трохи перекрутити і все буде харашо.

21.06.2013. Вчора приїхала до тебе в началі 12. Заглянула в магазин: «Вова, я принесла подарок, який ти просив». Мої слова перекричав твій співробітник Дмитро. Чого він до нас мішається? Почула тільки, що ти сказав: «Пошла…». Чи сказати тобі: «Ти свій подарок маєш намір узяти сьогодні?». А ти скоро вийшов у магазин. Я заглянула: «Вова, ти мене любиш?». Ти вийшов аж до дверей: «Иди отсюда». Пізніше ти вийшов і пішов до машини. Біля машини: «Вова, може мені з кимось іншим попробувати, раз у мене з тобою нічого не получається?». Ти повернувсь, глянув так, і кинув мені цигарку в лоба: «Пошла вон!». Як приїхав, підбігла до машини: «Вова, ти мій самий любимий! Розріши я тобі докажу!». Ішла за тобою, попала в шлейф твоєї частоти. Вийшов ти години в три. Пішов до машини. «А можна поцеловать?». Ти сів у машину: «Нахуй пошла!». Поїхав. До кобили чи на дачу в Андріївку? Люди мені казали, що там у Романчуків дача. Приїхала в гуртожиток, стушила курку. Поїхала на Нєстєрова. Ждала тебе до пів 10. Спасіба Богу, діждалась. Пішла до гаража. «Вова, пішли до мене, я тебе жду!..». Ти взяв два пакети продуктів. Може і у супермаркет заїздив? Тома і подруга Романчучки Люда сидять на лавочці. Люда, побачивши, що я переступила через оградку: «Куда клумбу топчеш?». І клумби там не було – трава росла і трохи квітів. Побачила як ти викинув цигарку, став біля дверей.  «Вова, я курку стушила, окрошку зробила, пішли до мене…». «Здохни, недоразвіта…». Пішов по сходах із пакетами. Сьогодні проснулась сама. Обідні твої слова в голові у мене. Приїхала на роботу до тебе аж пів на 12. Підійшла до магазину. А ти якраз вийшов у приміщення. До дверей, а Юлька схопила двері і тримає. Ти зайшов до себе. Вийшов Дімка на вулицю, почав погрожувати, що вдарить мене, якщо я зайду у магазин. Сказав, що йому прокуратура «до лампочки». Сказав: «Стань там и стой и тогда у тебя все будет хорошо». Послідовність така: сначала ти стоїш і до тебе підходять, щоб дати по голові, потім кажуть, щоб ти стояла там, і тільки при цій умові тебе не займатимуть – «логічно». Сіла біля знайомої. Ти вийшов скоро. Пішла за тобою. Зайшов у туалет. «Можна?»  –  торкнулась рукою твоєї руки перед дверима. «Пошла вон!». Ти вийшов мити руки. Заглянула до тебе: «Ти з мене іздіваєшся?». Вийшов на вулицю і пішов до машини. «Вова, ти правий, що я сука, і що я недоразвіта. Як мені розвиватись: ти до мене не йдеш, в туалеті б’єш мене, в магазин мене до тебе не пускають…що ти сказав?». «У нас в магазин не принято пускать животных» – повторив, щоб я почула. «Животных?..» –  я не поняла чого ти мене… Ждала тебе більше години напроти Універсаму. Пішла, побачила, що твоя машина стоїть з іншої сторони. Прозівала… Так розстроїлась… Пішла на ринок, купила слив… Підійшла до магазину. Знайомі сказали, що ти тільки зайшов. Ї… от… Заглянула в магазин: «Вова, я тебе прозівала… ти сливи будеш?..». Дімка з Юлею: «До кого ти балакаєш? Чи ти привикла з собою балакати?.. От якби тобі так на касі хто гавкав…». «Шо, його немає?.. якби він прийшов до мене на касу і говорив би до мене, то я б зразу з роботи пішла…». Вийшла. Повернулась: «Вова!..», ти якраз підійшов до магазину. Закричала твоє ім’я, щоб ти глянув на мене. Ти глянув, а тоді плюнув у мою сторону. Зайшов у магазин. Я заглянула. Дмитро: «Іди сюди, підходь ближче…». Я підійшла: «Підійшла і шо?..». Каже мені: «А тепер, щоб я не вставав – пошла вон!». Захотів принизити… «добрі люди». Вийшла. Чотири. На 17 запросили на тренінг. Як тобі сказати, що мені через пів години треба б їхати, може б ти приділив мені трохи уваги?.. А ти сам вийшов! Говориш по телефону, пішов між рядами. Тут нікого немає. Ти такий замучений, як мені наважитись тебе обняти? Ідеш назад до магазину, кажу тобі за свою домовленість на 17: «…але, якщо ти хочеш, я останусь з тобою…». Біля магазину, став біля вітрини. Я жду… Повторила: «Хочеш, щоб я біля тебе осталась?..». Повернувсь і вдарив мене ногою. Раз по пальцеві, другий  раз в ліву грудину… Відступилась, хтось поряд курив… Твій співробітник Діма і Влад. Повернулась до тебе: «Для чого ти мене по грудях б’єш? Мені ще дітей народжувати, якщо не від такого придурка як ти, то від когось другого…». Почула від курящих: «…дійшло…Вова тебе поцілував?…». Інтересно як мені попало, радісно… Ти заходив у магазин. Заглянула за тобою: «…від радіостанції… Вова, я хочу, щоб ти мені як настояний мужик хоч раз вставив…». Дмитро обізвавсь: «Твій Вова на 3 поверсі у секс шопі…». «А ви чого вмішуєтесь до нас?.. Даже єслі б він мене тут убив, це касається тільки мене і його…». Хвилин три постояла і пішла на зупинку. Ішла із презентації 20 на 9. Згадались мої слова тобі про те, що я буду приходити до тебе доти, доки ти не танеш справжнім чоловіком, який не піднімає руку на дівчину. Мабуть,  довго прийдеться приходити. Правда, ти ногу підняв… Поїхала на Нєстєрова. Звала, бо було відкрите вікно в спальні, в якій ти мені робив роги, кохана людино. Темно. Загорілось світло години о 9 вечора у залі… Як я х… себе почуваю… Приїхала в гуртожиток начало 11.

22.06.2013. Проснулась рано. Хоч і лягла пізно. Рішила не йти на Нєстєрова, а поїхати на «Алмазний». Прилягла. В уяві виникло вікно спальні Романчучки, вроді вона висунулась звідти і тикнула мені середній палець. Все ж поїхала на «Алмазний». Ждала. Поїхала звідти в своїх справах. Приїхала у 18.40. За морозиво 4 хлопчики погодились піднятись, покликати тебе. Спустились: «Не було навіть чути, щоб хто до дверей підходив. Ми дзвонили, стукали». Пробула до 20.40. Ходила, стояла, кликала, дзвонила. Глухо, може в квартирі правда нікого не було?.. Й… радіостанція  – пересрав ти мені з нею мій час… Проклята Романчучка – пересрав ти з нею надії, дані тобою і й… радіостанцією.

23.06.2013. Снилась батьківщина. Пів 11 була на Нєстєрова. Піднялась на 5. Подзвонила 2 рази в двері. Чути за дверима хтось є. Спутилась. Ти може на балконі. Позвала тебе. Побачила знайомих: Сашко, його друг і Женя. Сашко: «Алина классная девченка…. Она не кобила. Она ко мне подходила, говорила: «чего ты за ней ходишь?», она мне… я ее очень уважаю, я не буду звать Вову…забудь Вову…». Женя після розмови на цю тему: «Не будь овцой, не тупи, пожалуйста». Вікна відкриті, ти ж чуєш, як я тебе зву? «Коханий, ти знаєш, де я живу! Приходь! Двері відкриті!». Що мені тарабанити в двері, щоб ти розізливсь чи тягти за руки й за ноги?

24.06.2013. Приїхала на ринок хвилин кілька на 11. Підійшла до магазину. Відкрила двері. В магазині сама Юля, зайнята клієнтом. Зайшла, не роздумуючи. За шторкою нікого. Хотіла вийти. Юля пихнула мене назад: «Его жена любит его… они любят… ты…». Постояла за твоїм робочим місцем хвилинку. На столі тисячі детальок. Маленький простір вільного столу посередині. Вийшла. Юля схопила мене за горло. Може казала про те, що ти жонатий і у тебе двоє дітей? Я постаралась вирватись. Як вийшла з магазину, Юля пішла закривати двері. «Я не буду заходити, чого ти закриваєш…». Сказала їй за сайт. Вона: «Я не читаю записки сумасшедших». Знайома сказала, що ти тільки вийшов. Побачила як ти йдеш від центра ринку з кавою в руці. «Вова, привіт… Я тебе тоже люблю… може даже більше чим твоя жінка… тільки не знаю як тобі… Вова, ти побрився? Я тоже побрилася…».  Боже, що я морозю при людях?.. Ти зайшов у магазин. Пішла до знайомої. Погуляла по ринку. Уже пів на 12. Довго. Рішила зайти, окликнути. Стала на поріг, прочинила двері: «Сонечко…». А ти якраз вийшов виходити з магазину. Пішла за тобою: «Вова…». Разів три тебе позвала, поки вийшли за ринок. «Вова, я тобі не нравлюсь, того ти не хочеш?…». Ти перед машиною кинув у мене цигарку: «Я с уродами вобще не общаюсь!». «Для чого ж ти пєсні заказував?». Сідав у машину: «Шо я заказував?..». Взялась за ручку пасажирських дверей. Вони відкрились. «Тоді отдай мені мій телефон». «Нахуй пошла! Нахуй пошла!». Пішла купила на ринку булку. Їм, підходжу до парковки напроти Універсаму. Ти йдеш від машини. Побігла до тебе. А ти повернув в інщу сторону. Побачила тебе: «Вова, я не проти… а то твоя жена: «а ты все никак не можешь»… Хто не може?..». Ти зайшов у магазин. Я знову пройшлась по ринку. Те, се… Прийшла тинятися? Підійшла до магазину, відкрила трохи двері: «Володь, вийди, будь ласка, я соскучилась». Присіла напроти магазину. З магазину вийшла літня жінка з молодим хлопцем: «Ви когось звали?», каже мені. «Да, мастєра, він там работає…». Сказала мені, що його там не бачила. «Він отам, за шторкою…». Сказала мені, чого ж я не заходжу. Відповіла, що будуть кричати, ще вдарять, цирк устоять. Жінка відповіла, щоб я заходила поки вони тут стоять. Я согласилась. Зайшла. Пройшла по магазину може кроків два. Ромахін скочив з свого робочого місця, з силою звалив мене на підлогу. Ти вискочив із-за шторки. Хто з вас по чому мене бив, я так і не поняла. В дверях ти вдарив мене ногою під зад: «Пошла нахуй, підераска!» (це ти так казав як приїжджав на Південний вокзал і питав про аудіо-відеозаписи). Я опинилась далі чим на східцях. Як я що не полетіла з них? Пече коліно. На нозі здерта шкіра. Шия пече  – шкіра на шиї трохи здерта. Поплакала, постояла, присіла. Йобаний Ромахін… Дивлюсь… Вийде ж з магазину. Вийшов. Я кинулась на нього. Товстий проти мене. Він мого поштовху рукою тільки відхиливсь. Почалась лайка. Схопила на східцях плитку, замахнулась на нього. Він ніби тікати, а тоді на мене… Кинула в нього ту плитку. Плитка не попала. Ромахін до мене. Кинулась тікати. Таки догнав біля дороги. Штовхнув, протяг по асфальту… Коліно, долоня… Піднялась, а він уже забіг у «Молоко»… Закрили двері в магазині… Прийшов міліціонер. Зібрались люди. На мене всі кричать. Ти вийшов із Ромахіним на вулицю. Доказувала чого я до тебе приходжу, згадала за пісню про «малєнькую дєвочку», що Ромахін мене тоді за руки держав… А ти заусміхавсь… даже засміявсь… Давно хотіла побачити, як коханий посміхається… І: «Що тут смішного, Вова?!.». А ти розвернувсь і пішов у магазин. Участковий визвав скору. Спасіба, хоч коліно так-сяк заклеїли. Гурт із трьох міліціонерів доказував мені, щоб я ішла геть, що все вже за мене написали. Я ж нічого не писала. Не хотіли, щоб я щось писала… Написала. Направлення на СМЕ сказали, що не дадуть, бо я впала і так забила коліно… ??? Сказали, що їм треба внести заяву до реєстру, після суток людини не буде, щоб прийшла в середу після обіду… На ринку тебе вже не було. Поспішив в дом чужой до й… жени і двох дєток… і дом уже не чужой. А як є діти, то значить і жена вже не не до душі, а любима… Чи як?..

25.06.2013. Приїхала пів на 12. Тебе немає. Стояла, ждала. На мене витріщались, обсуждали і лаяли. Ти прийшов. «Сонце, привіт». Ти даже не плюнув. «Як твої справи, коханий? Я прийшла сказати, що в мене все харашо… Хотіла сказати тобі…». Ти повернувсь і нарешті таки плюнув: «Пошла нахуй!». Плюнула в двері. Дімка закрив за тобою двері: «Ти не понімаєш?». Пішла до машини. Написала записку і вставила в двері: «Володя. Ти мене вчора назвав уродкою. Що ти заказував? З Сашком і Олею в 2009. Ти сказав, що машина твоя. Вчора в міліції мені сказали, що машина твого тестя. Ти мені своєю … радіостанцією перевів багато часу. Ти заробляєш на чужий дом. Ти обіщав мене убить. Коли ти це зробиш? Як я прийду в квартиру, в якій ти вилизуєш пизду другій жінці? Ти йобнутий?»

28.06.2013. 26.06.2013. Приїхала на 23 після 12. Зробила свої справи. Пройшла суд мед експертизу. Прийшла на ринок. Ти тут. А де б іще? Або на роботі або у приймах. Стала напроти магазину. Ти вийшов 15 хвилин на 6. Мовчу. Дивлюсь на реакцію. Ти мовчиш. Пройшов трохи, вернувсь у магазин. Вийшов. «Вова, шо я приходжу, що не приходжу – нічого не міняється… Лучше б ти мене убив, чим я 10 год простояла без толку…». Біля машини: «Підвези». Сів у машину, я відкрила пасажирські двері. Ти: «Нахуй пошла!». «На чий?». Бризнув у мою сторону хімією з балончика. Їхав, а я стояла дивилась…

01.07.2013. Не дзвонила і не їздила. Сьогодні прийшла десь о 10. Ти стояв біля магазину, курив. Мені снивсь сьогодні. Ніби Романчук прикупив дві сільські хати на Браїлках, і твої ноги стоять в одній із них… Ти стояв, пояснював щось за телефон, тоді повернувсь, подививсь на мене. «Ти моє місце зайняв», жартома сказала тобі. Ти повернувсь і зайшов у магазин. Бачила твого друга в окулярах, знайомого Міші Павлова. Заходив, видать, до тебе. Мене ігнорує. Сказала за сайт… Чогось сказав: «Молодець»  Ще казав: «Іди туди (показував чи то в сторону траси «Київ-Харків» чи то в сторону туалету)». Чого я за ним буду бігати. Пішов, сміючись, із якимось знайомим.  Вийшов ти, в очах тривога  чи… переживаєш. Пішов на ринок, віддав комусь якусь деталь. Позвала тебе на ім’я. Третій раз ти вийшов у туалет. Як виходив, Сашко Ромахін: «Прівєт, друг!». Із сарказмом чи що. Який ти йому друг? «Вова, ти ж не по аудіо-відеозаписи тоді приїжджав?..». В туалеті люди, я не зайшла. Ти вийшов і пішов до кіоску з цигарками. «Вова, може ти мені віддаси телефон?…». Бо все рівно який з мене тобі толк: ні поїбать, ні поцілувати… Ти повернувсь і плюнув на мене. Постояла біля магазину. Вже на роботу. Ти більше не виходив. 12.40.

02.07.2013. Сьогодні не хотіла тебе. І їхати не хотілось. Приїхала на «Алмазний» десь в 11. Знайома сказала, що ти виходив аж 2 рази по каву. День хмурий. Може щоб спати не хотілось. Заглянула в магазин: «Любимий, ти на роботі?». Хвилин за 15 ти вийшов. Сашко щось тобі радісно сказав. Провела тебе до машини, мовчки. І ти мовчав. Ждала до 12.48. Поїхав на обід… до «красівої дєвушки», як казав колись Ромахін? Для чого проводити свій час навіть із красивою людиною, якщо вона тобі не до душі?..

03.07.2013. Приїхала на Алмазний в 11. Мащини ніде немає. Ти йдеш з пакетиком у руці, видно з Мотеля. «Привіт». Ти плюнув в мою сторону. «Можна було і не плювати». Тоді вийшов через якийсь час у туалет. «Вова, що мені зробити, щоб ти не сердивсь?». Прийшов у магазин, а потім вийшов щось дивитись до столу. Я дивилась. Потім ще чогось вийшов. Я до дверей. Дімка став перед ними. В твоєму погляді… у тебе щось болить? Мабуть сказав щось Дімці. Стала перед твоєю вітриною. В щілину бачу як ти стоїш за своїм робочим місцем. Ти вийшов. Ідеш. Я за тобою. Дивлюсь, торкнулась рукою спини. Ти вроді не розсердивсь. Біля «Золушки»: «Вова, пригости мене кавою, я ж тебе пригощала… (хотіла нагадати тобі Хеннессі)». Ти стоїш так близько. Так хочеться тебе торкнутись… Ідеш з кавою назад. Ромахін біжить тобі назустріч: «Чого ти не сказав, я б міг тобі сходити принести…». Нє, ну не йобані сотрудніки?.. «Вова сам може сходити… І в туалет може сходити. Не треба за ним туди бігати…». Ти повернувсь: «Пошла вон!». Хоч каву не вилив. Вийшов дуже рано. 16.00. «Чого ти так рано?». Під’їхало таксі. «Можна тебе поцілувати?». «Пошла вон!». Дивлюсь в твої очі. Я не знаю куди ти можеш поїхати… Торкнулась твого плеча. «Пошла вон!». «А чого не пошла нахуй? Я Вам дам 100 гривень тільки відвезіть його в інше місце». Поїхала в гуртожиток. Приїхала на Нєстєрова десь о 17.15. Стала напроти 6 під’їзду. За кілька хвилин 18. Повернула голову – ти позаду мене підходиш. «Щоб ти здохла, сучара». Відійшла в сторону: «Вова, пішли до мене» – не сказала, а прошептала. «Як ти до мене не прийдеш, то здохну». Ти прикрив двері у під’їзд. Пішла, стала напроти вікон. 94880 їде, в ній – батько Аліни. Був на дачі, того ти сьогодні й без машини. Де ж ти був дві години, кохана людино? «Коханий, я не сучара, я – твоя половинка, якій ти радіостанцію заказав і обіщав забрать… Пішли до мене!». Що мені зробити?

04.07.2013. Приїхала на Алмазний пів на 12. Машини немає. Ішла від центру ринку, побачила, як ти заходив у магазин. Прибігла, відкрила двері, а ти взяв і зайшов за шторку. Твої співробітника Сашко і Дмитро закричали. Ждала. Ти більше як через годину вийшов. Ішов до туалету і говорив з кимось по роботі. Спокійний ти дуже красивий. А в туалеті мужики. Я не зайшла. Ти вийшов. Ішов, нервував, упустив зажигалку. Я ішла мовчки. Тоді стояла напроти магазину і кляла себе, що мені мішає знятись з ручника. Новий плакат висить так, що як до тебе заходять клієнти, я тебе бачу. Ромахін підійшов і почав перевішувати. Відкрила двері: «Нахуя ти його перевішуєш? Він тебе трогає?..». Дімка: «Чучундра, ругаєшся при клієнтах…». Ромахін: «Я здесь работаю, как хочу так и делаю…ха-ха…». Ти скоро вийшов. ? Другий раз у туалет. Говорив знову по мобільному. Усміхавсь. «Приємно бачити як ти усміхаєшся, Вова…». Сказала тобі: «Ти дуже гарний мужчина». В туалеті нікого. Зайшла. А ти двері закрив. Вийшов: «Пошла вон… Пошла нахуй…». «Я б пішла…так не получається…». Ти йдеш швидко, цей раз як спішиш. Біля магазину повернувсь і плюнув на мене. А тоді довго не виходив. Не хотіла, але рішила позвать о 16: «Коханий, вийди на перекур…». Ти: «Пошла вон». Може аби Дмитро не кричав на мене, щоб я вийшла, то й ти б так не казав? Завидно йому чи шо, що він оре благим матом на дівчину, яка приходить не до нього? Ждала. Вийшов начало 18. «Вова, я хочу, щоб ти пішов до мене». Ідеш, визвав таксі. Почала нагадувати тобі за передачу, яку ти заказував (про «займайтесь любов’ю»)… «Це ти заказувала…». «Та я на том радіо нікого не знала…а ти знав. Мішу Павлова. Його зна твій друг-очкарик… він казав, що тебе знає… ти мене обіщав забрать…». «Хто тебе обіщав забрать?… Зараза!…». Назвав мене ще й дибілкою. «Чого ти на мене кидаєшся? Боїшся вернутись в общежитіє? Ти все одно в приймах живеш…». Ти пішов до таксі. «Так мені твоя подруга сказала неправду, що жінка тобі не до душі? Вона мене обдурила?..». Сів у таксі. Торкаюсь до твого плеча. Ти кричиш, щоб я йшла нахуй, щоб я йшла вон… «Як же я на нього піду, якщо даже й торкатись не можна?». Біля світлофора підійшла до водія: «Скільки коштує доїхати до Браїлок, мені туди все рівно нада… з вами? Я Вам заплачу…». Дав візитку. Ти кричиш: «Пошла вон, я сказав: пошла вон…». Водій: «Набираєте номер, Вам порахують…». Ти щось говориш про те, щоб визвати міліцію. Кинула ту візитку тобі на коліна. Прийшла в гуртожиток. Лист з Октябрського РВ:

«№8/4326  19.06.2013… Повідомляю Вам, що Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області по Вашій заяві від 13.06.2013 року, була проведена перевірка, ознак кримінального правопорушення виявлено не було».                                                                     ЗАТВЕРДЖУЮ

Начальник Октябрського РВ ПМУ

УМВС України в Полтавській області

підполковник міліції О.М. Терела

19.06.2013

ВИСНОВОК

По заяві Тимошенко Л.Г. та Нестеренка В.М.

м. Полтава                                                   19.06.2013 року

ДІМ Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області лейтенант міліції Є.О.Фесенко розглянувши матеріали перевірки по заяві Тимошенко Людмили Григорівни, проживаючої: м. Полтава, вул. Пушкіна, 108, кв.14 та Нестеренка Володимира Миколайовича проживаючого: м. Полтава, бульвар. Нестера, 18, кв. 87.

ВСТАНОВИВ:

13.06.2013 року до Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області з прокуратури Октябрського району надійшла заява від Тимошенко Л.Г., яка повідомила, що 09.06.2013 року (так це ж було 03.06.2013, а 09.06.2013 – неділя, а в неділю чого б я туди їхала, як тебе там немає?) близько 9 години на ринку «Алмазний» в м. Полтава, біля магазину «Сота» чоловік на ім’я Дмитро ображав її нецензурною лайкою.

13.06.2013 року до Октябрського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області надійшла заява від Нестеренка В.М., в якій він повідомляє про, те, що 17.06.2013 року близько 15.00 годин гр.. Тимошенко Л.Г. на ринку «Алмазний» в м. Полтава, нецензурно виражалась в його адресу погрожувала фізичною розправою. (як ти міг написати заяву 13 про те, що відбувалось 17?)

В ході проведення перевірки було встановлено, як пояснила Тимошенко Л.Г.,  що вона 09.06.2013 року (так це ж було 03.06.2013, а 09.06.2013 – неділя, а в неділю чого б я туди їхала, як тебе там немає?) перебувала на ринку «Алмазний» у своїх справах. Коли вона хотіла зайти до магазину «Сота» то працівники магазину її не впускали.

Як пояснили працівники магазину «Сота » Нестеренко Володимир Миколайович, Гажієнко Дмитро Михайлович, Парасенко Юлія Борисівна, що громадянку Тимошенко Людмилу вони знають. Вона кожного дня на протязі 4 років приходить до їхнього магазину і чекає на Нестеренка В.М. Вона постійно поводить себе неадекватно. Забігає до магазину кричить, що їй потрібен Нестеренко. Інколи у неї є прояви агресії. Також вони пояснили, що ніхто її не бив.

По даному факту з ним було проведено бесіду профілактичного характеру.

Враховуючи вище викладене,

ВВАЖАВ-БИ:

  1. Перевірку по заявах Тимошенко Л.Г. та Нестеренко В.М. вважати закінченою.
  2. Матеріали перевірки списати до справи Октябрського РВ ПМУ.
  3. Відповідь надати заявнику.

ДІМ Октябрського РВ ПМУ

лейтенант міліції     Є.О.Фесенко

«ЗГОДЕН»

Начальник МВМ Октябрського РВ ПМУ

майор міліції     О.В.Коваль»