Романчук В.В., мати Аліни

Романчук Валентина Вікторівна, завгосп гімназії №13 у м. Полтава. Є офіційні  відеоролики на youtube, де відеоінформація про це знаходиться у вільному доступі в інтернеті. Гімназії №13 має власний сайт в інтернеті.

Літо 2006. Мати Нестеренка В.М. Людмила Андріївна: «Вони (батьки Аліни) прості як і ми». На моє питання  відповіла, що Вова живе з Аліною в її квартирі, яку Аліні купили її батьки.

У березні 2008 Нестеренко Вова звільнивсь з «Айкона». Його співробітник побачивши мене сказав, що я ненормальна, що Аліна із-за мене Володимира змусила змінити роботу, дослівно: «жена отреагировала адекватно».

Червень 2008. Я прийшла до Нестеренка Вови на роботу на «Половки» до магазину «Сота». Він вийшов і повернувсь до мене боком. Одна рука  Нестеренка Вови була вся пухла чи не удвічі товща за іншу. На моє питання: «Що з рукою?», не сказав нічого. А повернувсь і зайшов у магазин. Співробітник: «Зла собака покусала». Подзвонила до батьків Нестеренка Вови, сказала їм, що у Володимира рука розбита. Батьки Володимира кричали: «Розбили й полічать». Після цього батько Нестеренка Володимира звернувсь у Верховну Раду до депутата від Оржицького району з вимогою мого звільнення з адміністрації, так як я переслідую його сина. Пізніше, мати Аліни Романчук Валентина Вікторівна на моє питання, хто так вдарив Володимира по руці, заявила що це вона зробила.

Переходила дорогу біля пам’ятника Зигіну, позаду хлопці якісь ідуть, говорять: «Якби прийшов, то й ноги б поперебивали».

Літо 2008. Я стояла збоку біля вікна магазину «Сота» на Половках, дивилась на двері. Чекала поки Вова вийде. Побачила, що до мене наближається якась жінка, а за нею підбігає дівчина з фотоапаратом. Жінка підбігла, ухопила мене за руки. Молода дівчина підбігла з нею. Стара держить за руки, а молода в цей час починає мене фотографувати. Старша на мене кричить, чого я тут стою. «А хто ви така, що я вам дожна отчитуватись?». Вона: «Я – Вовина крестная мама!». «Та я по ваших голубих глазах бачу, чия ви мама». «А в тебе не такі?». «Не такі. І мені голубі глаза вашої дочки неприятні». «Я б сказала, які в тебе глаза!..». «Ти больна!». Питаю: «Чим?». Вона: «Шизофренией! Я тебя убью! Стоишь тут под окнами. Ты скоро доведешь человека до нервного срыва!.. Мы отправим твои фотографии в газеты!..». Тримає мене за руки, а її дочка Аня (менша сестра Аліни) фотографує мене. Побачила мужика (це був батько Аліни Романчук Сергій Григорович, фізрук 13 школи), який вибігши з «Соти» закричав: «Валя, поїхали!». Вони побігли до білих жигулів. Нестеренко Володимир вибіг з «Соти». Звала: «Вова, розведись з нею!». Сідав з ними в їхній білий жигуль (на ньому Нестеренко Вава до мене приїжджав на Південний вокзал у перших числах серпня 2008, питав за аудіо і відеозаписи), я підбігла до машини: «Вова!..» – запустив камінюку в мою сторону.

На другий день хотіла написати на їхні погрози заяву в міліцію – на мене он уже скільки написали. Стільки свідків було – і ніхто нічого не чув і не бачив. А одна жінка із кіоска навіть сказала: «Ты – зло. Тебя нужно наказать». Якось побачила дільничного Романа Івановича. Кажу: «Мені погрожували родичі тієї жінки, з якою Вова живе». Він мені порадив звернутись до свого дільничного. Так я нікуди й не зверталась. Свідків же не знайшлось.

Я чекала на Половках біля магазину «Сота» доки Нестеренко Вова вийде. Співробітник магазину «Сота» облив мене водою. Після роботи директор магазину «Сота» під’їхав своєю «тойотою», Володимир сів до Гетала в авто і вони поїхали. Я пішла на Браїлки. Побачила, що Володимир стоїть з Аліною, дочкою Анею і тещею Валентиною перед під’їздом. Мати Аліни сунеться до мого лоба, кричить про те, що в мене курині мозги. Казала, що я була найгіршою студенткою і що Вові не пощастило, що саме я, а не якась гарніше студентка, причепилася до нього. Вова рушив до мене, почав штовхати, так як проганяти. Тоді почав торкатись до живота Аліни  – заспокоював її. Я виказувала, що мені в спину кажуть, що ти живеш з однією, зустрічаєшся з другою, а третій пісні заказуєш. Аліна: «Да пусть встречаеться с кем угодно, лишь бы с тобой не встречался!».

Літо 2008. Я прийшла до будинку, де Вова жив з Аліною. Він тільки приїхав з матір’ю Аліни, відкрив багажник, витягнув пакети з «METRO». Я стала на тротуарі в легкій трикотажній сукні – старалась бути гарною для Вови. Він іде до мене. Кажу: «Вова, я хочу з тобою поговорити». Він схопив мене руками, потягнув до дверей 5 під’їзду, в якому батьки Аліни, приїхавши з Сибіру, купили квартиру. Схопив мене так, що плаття задерлось і почав стукати мене головою об залізні двері: «Я тебе не люблю. Ти обіщаєш, що не будеш більше приходити?». Все це на очах у «крьосної мами», як називала себе мати Аліни. Я змушена була сказати, що обіщаю. Володимир: «Я тебе уб’ю, я тобі обіщаю» – відпустив мене, а сам пішов з пакетами у під’їзд з Романчук Валентиною. А такі слова Вова мені казав біля «Айкона»: «Я тебе уб’ю. Я тобі обіщаю. Мастурбіруй. Давай сюда свій номер».

22.08.2008. Пішла говорити на квартиру до Аліни.  Аліна закричала Володимиру: «Бей ее!».  Він вдарив.

Вересень 2008. Через знайомого мене прийняли на посаду викладача технічного креслення по сумісництву з 10.09.2008 року. Читала години у 21 училищі ім. Чепіги на Половках. Годин мало. Тільки бігаю. А перед училищем якраз магазин «Сота», в якому Нестеренко Вова ремонтує телефони.

Романчук В.В. сказала про мене: «Да ее в училище даже дети не воспринимают». Невідомо звідки  і з якої взагалі речі мати Аліни діставала інформацію про те, що я тоді читала години у ВПТУ .

Коли я приходила до будинку, Романчук В.В. казала мені, що я Володимира не побачу, бо вони відвезли його в таке місце, про яке я не знаю, щоб він від мене відпочив. Сказала, що Вова раніше ніколи навіть не перечив їй, а тепер він дуже змінився, підвищує голос, свариться і що я доводжу його до  нервового зрив. Сказала, що мені треба було тоді в університеті за Володимиром бігати і добиватися, а не тоді як він уже одруживсь і почав жити з її дочкою. Мати Аліни сказала мені: «Он похоронный марш тебе закажет». При мені оточуючим біля свого будинку казала, що я наркоманка, а якщо по руках не видно, то це через те, що наркомани можуть колотися і не в руки.

Літо 2009. Слухавку домашнього телефону Аліни взяла Романчук Валентина, Алінина мати: «Девушка, куда вы звоните? Это квартира Симоненко».

Кінець весни – початок літа 2010. На дорогу з будинку, який знаходивсь поряд будинку з квартирою Аліни до мене вибігла якась молода чорнява жінка з дерев’яною штахетиною в руках, почала штрикати нею мені між коліна. Жінка була вища від мене більш як на голову. Подрала мені штахетиною шкіру на ногах. Проганяла мене, кричала мені, що як мені хочеться потрахатись, то щоб я ішла і шукала в іншому місці. Сказала їй за Володимира: «Що Бог мені дав, то того в мене не заберете!». Вона: «Заберем, заберем!». Пізніше дізналась, що це була Люда Павлюченко, подруга Аліни. Ішла повз мене незнайома маленька жінка, фарбована білявка. У руках  відро води. Раптом повернулась і вилила її на мене. Я оторопіла. Зреагувала словесно. Думаю, нічого, обсохну. Повертається вона знову – сипнула на мене піску з відра. Кинулась за нею, схопила за волосся. Десь узявсь її мужик. Почав мене проганяти, давати підсрачники. Подзвонила знайомому, який поряд жив і недавно дав свій мобільний. Розказала, що мені було. Сказав, що зараз вийде до мене, щоб я ішла через арку. Пішла. Нарвалась під аркою на ту агресивну білобрису сучку і її чоловіка. Павлюченко Людмила, яка мені подрала ноги штахетиною тут як тут. Відразу ж прибігла мати Аліни. Мужик схопив мене за руки, вдарив рукою по обличчі. Хтось із них надів мені на голову відро: «Чупакабру піймали!» – почали сміятися. Білобриса почала погрожувати жіночою колонією (чоловік її, який підняв на мене руку, як виявилось потім, у Київському РВ міліції робив). Павлюченко Людмила погрожувала психлікарнею. Романчук Валентина: «Ты ведь обещала, что не будешь больше приходить. Он ведь с Алиной сейчас живет». Щось питали про мою матір. «Та казали мати нормальна». Уже початок на 11 вечора. До 6 під’їзду під’їхав Нестеренко Вова на «Самарі» батька Аліни. Хтось із гурту перекривив: «Володя, спаси меня!», засміялись. Він вийшов з машини, почула як упустив ключі. Хтось із гурту викликав міліцію з Київського РВ. Зібрались усі біля «бобіка». Змусили, щоб я все виклала із сумочки. Романчук Валентина побачила у моєму паспорті фотографію Нестеренка Вови з інституту, повернулась до нього: «Володя, забери у нее свою фотографию!». Вова забрав, тоді заявив: «Фотография украдена из официального документа!». Мати Аліни: «Ты укорачиваешь ему жизнь!». Хтось із гурту: «Жінка в реанімації з дитиною лежить…». «А я звідки це могла знати, хто мені про це казав?». Алінина мати щось почала казати про те, що я больна і мені треба провіритись. Я їй відказала: «Може це ти больна, поїдь сама провірся!». Володимир закричав на мене: «А ты закрой рот и сиди молча!». Хтось із присутніх прокоментував, що ти всігда обачно мовчиш, а це… Мабуть переживав. У «бобіку» міліціонер: «Мовчи, даже Вова он тобі сказав…».

Романчук Валентина, мати Аліни казала мені: «Да он (Вова) тебя ненавидит».

22.08.2010. Начальнику Київського РВ ПМУ ГУМВС України Гасану Ю.В. Тимошенко Людмили Григорівни

                                                                              Заява

                14.07.2010 працівниками Київського РВ ПМУ від мене було прийнято заяву про побиття мене громадянином Нестеренком В.М. та виявлення пропажі мого мобільного телефону. Я неодноразово зверталась з проханням повернути мені мій телефон до рідних, співробітників та знайомих гр. Нестеренка В.М. 20.08.2010 приблизно після 18.00 я зателефонувала на квартиру до гр.. Романчук В.В. та гр.. Романчук С.Г., оскільки вони є батьками жінки, з якою гр. Нестеренко В.М. перебуває в шлюбі, до цього часу вони проживали в сусідніх під’їздах. Раніш я бачила як гр. Нестеренко В.М. заходив у під’їзд, де знаходиться квартира гр. Романчук В.В. та гр. Романчук С.Г. Номер телефону цих людей я дізналась в міліції, коли розглядали мою заяву від 14.07.2010 та факт пропажі телефону. Я подзвонила на xx-xx-xx, як підняли слухавку, я по голосу впізнала гр. Романчук В.В. Сказала, що мені нужен Володимир. Вона запитала, куди я дзвоню. Я відповіла, що на квартиру до Романчук В.В. або Романчук С.Г., запитала чи заходить до них Володимир і якщо так, то хочу, щоб він повернув мою річ, яку забрав. Ця жінка й раніше погрожувала мені фізичною розправою, а почувши моє прохання і впізнавши мій голос, почала обзивати, погрожувати, назвала ідіоткою, шизофренічною та почала погрожувати, що посадить мене у тюрму. Я нагадала про те, що вона безумовно спілкується з Володимиром і хотіла б повернути свої речі. Вона кинула слухавку.

                Враховуючи вище викладене, прошу Вас прореагувати на погрози та образи на мою адресу гр. Романчук В.В. згідно чинного законодавства.

                P.S. Корєшок я не взяла, думаю в міліції просто викинули цю заяву в мусорку.

Романчук Валентина казала, що Вова «порядочный, не бедный», що телефон мій йому не потрібен, і він його у мене не забирав.

26.03.2012. Після роботи поїхала на Браїлки. Пішла повз під’їзди по тротуару. Дійшла до другого під’їзду. Дивлюсь ніби машина, якою Нестеренко Володимир їздив. Хіба він? Іду дивлюсь. Дивлюсь йому в очі. Якісь вони в нього… ніби йому важко. Він проїхав. З п’ятого під’їзду вискочила Романчук Валентина, мати Аліни. Кудись повіз її. Стояла  біля магазину. Мати Аліни вискочила, глянула на мене і побігла в 6 під’їзд до дочки. Сказала  їй у спину одне слово: «Сука».

27.03.2012. Прийшла після роботи на Браїлки. Пройшла далі, глянула – стоять люди біля 6 під’їзду. Пізнала Вову по курточці. Романчук Валентина, її чоловік і Нестеренко Вова. Нестеренко Вова зразу пішов у напрямку до магазину. Проходжу мимо Романчуків мовчки. Мати Аліни мені в спину: «Она меня вчера обругала». Сергій Романчук: «Есть свідєтєлі, ти написала заяву в міліцію, Валя?.. ».

05.04.2012. Прийшла до магазину на Браїлках. Нестеренко Вова везе в машині Романчук Валентину і дочку Аню. Зупинив машину і всі пішли у 6 під’їзд.

Назвала Нестеренка Вову своєю половинкою. Пізніше Романчук Валентина, Алінина мати перекривляла мене цими словами: «Половинка моя».

05.05.2012. Поїхала вдень на Браїлки. «Аліночка, мілая, пріятно бить женой? Це вже наїбешся, Вова в отпуску. Нє думай о плохом. Я Вові не нравлюсь, це тільки шоу-бізнес… Мені нічого тірять кроми своєї голови, а тобі є шо…». Романчук Валентина, мати Аліни обізвалась: «Опять приступы шизофрении? Дети спят, а ты кричишь…». «А в мене немає дітей!.. Потап Алінє – нє думай о плохом, просто шоу-бізнес заробляє гроші!..».

12.05.2012. Прийшла до магазину на Браїлках. Глянула – їде «Самара» Романчуків. Вова привіз із дачі старих Романчуків і свою дочку. Машина стала напроти магазину. Вийшла Романчук Валентина і її внучка. Пішли в магазин. Я стала віддалік, але напроти машини, щоб Володимир мене бачив. Романчук Сергій спочатку напроти відігнув козирьок в кабіні, щоб Вова на мене не дививсь. Тоді повернув назад. Щось говорив. Вийшли з магазину Романчук Валентина і Нестеренко Аня. Дочка Аліни глянула на мене. Вова завів машину і поїхали до 6 під’ їзду. Машину до гаража поставив Романчук Сергій. Вова  пішов з дочкою у 6 під’їзд. Пройшла мимо мене Романчук Валентина. Мовчки.

12.06.2012. Поїхала на Браїлки. Романчук Валентина побачила мене: «Щас милиция приедет!..». «Визивайте кого хочете: хоч з міліції, хоч з дурдома». «Алло, это Вовина мама… и психушку вызывайте…». «Мама? Крьосна мама, яка розбила Вові руку?..» – це сарказм. Вона йде, а я: «Будьте ви прокляті, будь прокляті ваші діти і внуки». «Ти нас проклинаєш?». «Да, я вас проклинаю».

13.07.2012. Приїхала на Браїлки. Через деякий час з 5 під’їзду вийшла Романчук Валентина, понесла сміття. Вернулась. Винесла два чорні пакети. Ішла, перед сходами 6 під’їзду розвернулась до мене, чи усміхнулась чи гримасу мені скорчила і пішла до дочки.

06.10.2012. У коханого Нестеренка Вови відпустка на роботі. На моє 30-ліття. 8.05. Приїхала на Браїлки, стала напроти 6 під’їзду. Через якись час з 5 виходить Сергій Романчук з двома відрами мусора: «Опять началось… блядь… сука… я тобі колись мозги вставлю…». Поніс. Вертається. Я трохи відійшла в сторону. «Подойдешь к моєму внуку хоть на метр…сука…». «Для чого мені ваш внук. Мені Володимир нужен. Мені рожать нада як і вашій дочці. І від конкретного чоловіка, від Володимира. Рожать дітей, а не слухати «Руске радіо». Після цих моїх слів батько Аліни кинувсь в мою сторону. Відбігла. А він біжить з камінюкою. Кинув. Тоді ще нагнувсь – запустив меншу. Щось мабуть мені казав. «Я на вас тоже управу найду, суки сибірські… харашо кидаєш…». Романчук Сергій – фізрук 13 школи. Пішла, стала далі від під’їзду. Опять Романчук вийшов: «От сука!», кинувсь в мою сторону. «О, Господи! Чого ви мене прєслєдуєте? Я не вас жду». Відбігла за сусідній будинок. Побачила Романчук Валентину, яка пішла в магазин.

07.10.2012. Поїхала на Браїлки. Біля магазину побачила Романчук Валентину. Вона пішла в магазин. Стала оддалік. Романчук Сергій вийшов з відром з під-арки.

04.12.2012. Нестеренко Володимир захворів. Я прийшла до Браїлок. Побачила біля магазину матір Аліни. Вона несла пакет зі сміттям. Запитала в неї за Володимира. Вона відповіла, що Вова поїхав до мами. Сказала, що я викликаю у Володимира ненависть, і що зараз Вова на грані нервового зриву. Сказала, що Вова не оставить двох любимих дітей. Сказала, що Аліна Вову не держе, каже йому: «Хочеш – іди». Ще сказала, що Володимир ніяких пісень ні мені ні Аліні не заказував. Сказала, що в 2008 по руці Володимира не била. Сказала, що знала одну дівчину, яка вчилась на фізматі, а потім захворіла шизофренією і повісилась. Зате на проплаченому суді уже її дочка Аліна розказувала, що постійно слухає з моєї сторони побажання смерті. Хай Господь пошле дітям і внукам Романчук Валентини Вікторівни таку долю, яку побажала вона мені.

24.02.2013. Поїхала на Браїлки. Навстріч від стадіону – батьки Алінки. Романчук Валентина, мати Аліни постаралась зачепити мене неприємним словом.

09.05.2013. Приїхала на Браїлки. Хотіла побачити Володимира. До 5 під’їзду приїхала «Самара» Романчука Сергія. Романчук Валентина приспустила заднє вікно: «…Алло, милиця…». З машини виставили банку молока, вийшла дочка Вови Аня і побігла в 5 під’їзд. «Валетнина Викторовна, разве я делаю что-то неправомерное?…». Вибіг Нестеренко Вова з 6 під’їзду. Побачив мене: «Пошла вон, отсюда!». Повернувсь порсатись в багажник. Романчук Валентина Нестеренку Вові: «Поперебивай ей кости!…». «Тобі, сука, треба кості поперебивати!… і тій курві сибірській!..». Вова витяг з багажнику трилітрову банку молока і побіг у 6 під’їзд.

18.06.2013. Браїлки. Ішла додому від будинку, де знаходилась квартира Аліни. Озирнулась. На своєму балконі стоїть Романчук Валентина, мати Аліни, спостерігає за мною.

09.07.2013. Браїлки. Сусідка з 6 під’їзду Світлана Павлівна сказала мені, що мати Аліни казала, що Нестеренко Вова ніякої мені надєжди не давав і що в мене шизофренія. «Подивіться, я похожа на больну?». Сусідка: «Не похожа».

Кілька жінок літнього віку із  будинку, де Романчуки купили собі та дочці квартири, якось підійшли до мене і сказали, що Аліна одного літа сама ходила по всіх під’їздах будинку і розвішувала оголошення про те, що до будинку приходить дівчина хвора на шизофренію і щоб її чоловіка не кликали, якщо вона буде просити позвати його.

10.07.2013. Після роботи поїхала на Браїлки. Якісь дівчата з 5 поверху почали насміхатись, що я буду відмічати 10-річчя як сюди приходжу – вікно на кухні в Алінки закрилось… Стала напроти під’їзду. Романчук Валентина вийшла на балкон і дивилась, що я стою… Я розвернулась і пішла до зупинку. Обернулась – вона ще дивилась на мене.

11.07.2013. Вранці вирішила їхати на Браїлки, почекати Володимира там. Біля 6 під’їзду стоїть міліція. Облили фарбою чиюсь машину. Стала аж оддалік, але напроти 6 під’їзду. Машина міліції вже їхала. З 5 під’їзду навперейми їм вискочила Романчук Валентина, мати Аліни. Машина міліції зупинилась. Романчук Валентина показала на мене і попросила мене забрати в міліцію. «Ми не маємо права її забирати…». Романчук Валентина побігла по сусідів. Підійшла до мене з сусідами, почала зводити наклеп, що я стою тут і проклинаю їх, що через це у неї «дети болеют». Я заперечила: «А я при чому тут? Всі діти хворіють…». Однак Романчук Валентина знову почала просити міліцію, щоб мене забрали і «покатали» хоч 2 години. Я впиралась, однак міліція примусили мене сісти в машину. Після того як з’їздили в першу міську, привезли мене в Київський РВ ПМУ. Сиділа в коридорі. Тоді почала питати, чого мене тут тримають. Через якийсь час визвали мене в кабінет, щоб я поставила підпис як понята в заяві про облиття фарбою машини. Тоді відпустили. Так що як дуже комусь приспічить, то міліція будь кого всупереч закону «покатає». Причину найдуть.

12.07.2013. Поверталась увечері заморена з роботи у «Сільпо». Підходила до свого гуртожитку. Мені назустріч вийшов дільничний Загребельний Євгеній Леонідович з напарником. Показали мені заяви від Романчук Валентини і її дочки Аліни. Написали в заявах, що я їм постійно погрожую фізичною розправою… Написала пояснення, мене це дуже обурило. Пішла в Київський РВ. В голові крутяться слова із романчуківських заяв про те, що я їм погрожую фізичною розправою. Звідти до Аліниного будинку. Десятий час уже. Обурення від їхньої брехні, емоції…  Вікна Аліниної квартири відкриті в спальні, на кухні. Засвітилось вікно на кухні. «Аліна, щоб тебе розправило! Щоб розправило твоїх дітей, твоїх батьків і тебе, в першу чергу!.. Сука, блядь!..». Алінина сусідка із четвертого поверху  засміялась: «Девушка, улыбнитесь, Вас снимает скрытая камера!». Через кілька хвилин побачила Володимира. Ішов до мене, сердитий. Біля магазину обізвавсь: «Иди сюда!». Після роботи сил бігати від Вови не було, підійшла до дверей магазину: «Ти іти до мене…». Він пішов мовчки по тротуару.

12.08.2013. Приїхала на Браїлки. Батьки Аліни виглядають з балкона. «Добре утро», кажу їм. Батько Аліни показує мені середній палець. «Своїй дочці покажіть». Скоро він вийшов із пакетом сміття, а жінка по телефону дзвонила, розказувала комусь. Володимир вийшов з 6 під’їзду з пакетом сміття. Перед цим сусідка, яка співала мені і називала «кікіморою» погрожувала, що мені знесуть голову. «Мені для нього й голови не шкода… Він же знає…». Вова сів до машини. Мати Аліни: «Чего же он тебя не забрал?». «Так я ж параноїдальна шизофренічка, а у Вас дочка-красавіца з двома дітьми…».

Якось мати Аліни, Романчук Валентина, сказала мені, що чого ж я про них на  сайті пишу, а про Павлюченко Люду не пишу.

24.09.2013. Батько Аліни побачив мене біля будинку і почав бігти до мене, явно з поганими намірами. Побігла до магазину.

14.10.2013. Приїхала на Браїлки. З під’їзду вийшла Романчук Валентина, мати Аліни. Побачила мене: «Милицию вызвать…».

15.10.2013. Приїхала на Браїлки. Романчук Сергій, батько Аліни ішов до 6 під’їзду. Побачив мене, погнавсь. «Чого ти за мною…?». Показав середній палець. Побіг до Аліни. Скоро туди ж попрямувала і мати Аліни.

27.12.2013. Увечері ішла з роботи у «Сільпо» додому. На переході біля пам’ятника Зигіна повернула голову направо – Романчук Сергій з Романчук Валентиною. Не сподівалася. Мені до до Браїлок приходити забороняють, а самі аж куди прителіпались із Браїлок. Повернули вони на іншій стороні дороги в напряму до аптеки «Юнсон» під мостом. Пішки значить. Поїхала і я на Браїлки. Підождала трохи – Вова приїхав. Із машини встала Аліна – направила на мене фотоапарат. Вова сказав, щоб вона не фоткала. «Вова!.. Вова, ти мені обіщав!». «Шизофренія тобі обіщала!». Аліна пішла першою, потім Вова. Позаду оддалік якось за ними пішов повз мене їх синок. (Ні Аліна, ні Вова не взяли його з собою, остерігаючись, що я кинусь на нього, він плівся позаду. Якби Аліна і справді вважала, що я можу зробити зло її дитині, то взяла б його з собою. Зате на суді ця лицемірна мама заявляла: «Вы представьте, сколько дети выносят. Она. Понимаю, ее ненависть направлена к моей семье. Мои дети. Я уже оградила их, я уже обьяснила, что это такое. Хотя например трехлетний ребенок этого понять еще не может. Стоит Баба Яга под окнами. Почему трехлетний ребенок не может выйти погулять? Почему не может? Потому что неизвестно что с ним станет. Она напала кстати уже второй раз. Первый раз я отмахалась. Я отмахалась…»). «Вова, Оля і Саша – вони свідєтєлі!…». Нестеренко Вова зирнув на мене у щілку між дверима  і закрив під’їзд.

13.01.2014. Приїхала на Браїлки. Стала аж біля сусіднього будинку. Ждала. Нічого не видно. Прозівала б Володимира, якби  чоловік Алли до нього не обізвавсь… Я вибігла до Вови. Дочка Аня кинулась до нього. Він її заспокоїв і посадив у машину. За нею до авто сіла Романчук Валентина. Володимир ще не сів до машини. Почала йому все виказувати. Він кинувсь за мною. Запустив у мене якусь бутилу. Я відбігла, потім вернулась. Виказала.

19.01.2014. Вранці після 9 подзвонив Загребельний. Вова написав на мене заяви за 12 і 16. Свідком виступала мати Аліни Романчук Валентина. А як же сусід, який 12 вранці обзивавсь. Мабуть же бачив все і що  Володимир бутилу в мене кидав.

25.01.2014. Поїхала на Браїлки. Зустріла тьотю Любу. Сказала мені, що Нестеренко Вова і мати Аліни Романчук Валентина – лучші друзі. Казала, що її зять казав дочці Аллі, що мені морду треба набити або ноги перебити.

17.02.2014. Поїхала на Браїлки. Нестеренко Вова вийшов з дочкою Анею, з 5 під’їзду підбігла до авто мати Аліни, Романчук Валентина. Вова мені: «Пошла вон!». Запитала: «Попав у прийми до кацапки? Обкатали тебе, любименький мій?». Романчук Валентина не закрива двері машини, щоб почути, що я кажу.

21.02.2014. 9 ранку.  З Київського РВ міліції приїхав Загребельний з двома своїми напарниками. Володимир на мене написав дві заяви, за 7 і 10 число. Написав, що робила йому непристойні пропозиції, била автомобіль і свідками були мати Аліни Романчук Валентина і подруга Аліни Павлюченко Люда.

01.05.2014. Приїхала на Браїлки. До мене причепивсь знайомитись якийсь хлопець. Погодивсь піти до Нестеренка Вови, поговорити за мій телефон. Пішла слідом за ним. Біля 6 під’їзду стоїть мій новий знайомий і мило спілкується з Аліною, з матір’ю Аліни і її подругою Павлюченко Людмилою. Аліна, посміхаючись: «Нашла себе мужика?.. Это мой ученик». Розвертаюсь і іду. Новий знайомий біжить за мною. Мати Аліни, Романчук Валентина навздогін: «Вы знаете, она для Вовы себя бережет!.. Можете воспользоваться!..». Розвернулась до матері Аліни: «Своїм розпоряджайтесь!». Вона посміхається: «А что я? Я уже на пенсии!..». Повернулась до її дочки Аліни: «Ти ж казала: «Забери свое, мне твое не нужно»…». Аліна, посміхаючись: «А у меня все свое». Учень Аліни, підійшовши до мене, почав умовляти мене більше не приходити на це місце, запропонував мені зустрічатись.

До нового 2016 – 2017 навчального року депутат міської ради Полтави Матковський Андрій приїхав до гімназії № 13, де працювала родина Романчуків (Романчук В.В. – завгосп, Романчук С.Г. – вчитель фізкультури, Романчук (Нестеренко) А.С. – вчитель музики, Романчук А.С. – викладала англійську та Нестеренко Анна – учениця гімназії). У перший клас мав іти син Романчук Аліни та Нестеренка Володимира 2010 року народження (активна Аліна втілила в життя програму мера Матковського 2010 року «Лелека над містом»). На встановлення нових пластикових вікон у гімназії № 13 у 2016 році з міського бюджету активним вчителям виділили 500 тис. грн.

Крайній зліва – депутат міської ради Полтави Андрій Матковський, крайня справа – завгосп гімназії №13 Романчук В.В., мати Аліни, з в’язкою ключів, якими, ймовірно, її донька мене побила по обличчю і голові 24.09.2013 року. Справу за фактом мого побиття 24.09.2013 (кримінальне провадження №12013180020002258 від 25.09.2013) протягом року 3 рази повертали з суду слідчій Панасюк Н.С., але вона закривала її знову, не даючи можливості ознайомитись з матеріалами справи. Подивилась це відео і пригадала 2014. Тоді мені приснилась Ісаєнко Ірина Петрівна, моя покровителька у 2008-2009, колишній заступник керівник ДПІ в м. Полтава,  яка хвалилась мені чи не дружбою з колишнім мером, а нині одним з найбагатших мешканців Полтави Андрієм Матковським. Подзвонила їй, просила про допомогу. Гроші на рахунку закінчились – вона не передзвонила. Цього ж дня зустріла її в тролейбусі. Пояснила, що жінка Нестеренка Володимира Аліна та її родина хоче домогтися мого поміщення до психлікарні, просила її виступити у суді. Ісаєнко І.П.: «Я на пенсии… я уже навыступалась…».