Працівникам і власникам ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио»-Україна»: СПАСИБІ

         03.03.2014 року відправила лист в МОЗ України з проханням розібратися із фактом сваволі та погроз зі сторони лікарів Полтавської обласної психлікарні ім. Мальцева, що мав місце 05.02.2014 року.

         06.03.2014 року подала клопотання про відвід слідчої Ганни Сипко.

         11.03.2014 року в Київському районному суді це клопотання розглянула суддя Самсовнова О.А. (по слухам у народі така ж “чесна” як суддя Яковенко Н.Л., яка видала ухвалу про моє поміщення до Дніпропетровської психлікарні). Зробила відвід Самсоновій. Відвід розглянула Яковенко. Відвід Самсоновій Яковенко відхилила. Клопотання про відвід Ганни Сипко Самсонова теж відхилила. Диктофонні записи допитів з Ганною Сипко, які спростовували написані слідчою постанови з брехнею Ганни Сипко про мою неадекватну поведінку під час допитів і необхідність психіатричної експертизи, Самсонова до уваги не взяла…

         13.03.2014 року відбулося засідання в Апеляційному суді Полтавської області. Розглядали мою апеляцію на рішення судді Яковенко Н.Л. Державний адвокат не зявився. Зате слідча Ганна Сипко запросила потерпілу Аліну Нестеренко (Романчук). Привіз її ти на машині Сергія Романчука. Цей раз без Людмили Павлюченко (мабуть цього разу жінка, яка казала, що мені поставлять діагноз шизофренії, була зайнята своєю сім’єю і дітьми). У залі суду в очах твоїх повно старху. Страх не сховаєш. Звідки він прийшов у твою душу, Вова? Я підійшла до тебе, казала щось про те, щоб вирішити все укладанням мирової угоди. Ти прямо в залі суду почав махати на мене руками. Я подумала, що ти мене вдариш. Кацапка скомандувала тобі іти і сісти біля неї. Ти сказав, що не хочеш, але пішов і сів. Я тепер жалію, що змовчала. Треба було тобі її поставити на місце: судова зала не приватна квартира, куплена їй батьками за сибірські гроші. Зайшли судді. Але слухання відклали, бо державний адвокат Кулик Р.О. десь завіявсь. Вийшли з суду. Ганна Сипко попрямувала до машини з Аліною Нестеренко (Романчук). Ти щось сказав мені про те, що мені шизофренія передалась від матері, сказав, що і моя бабуся хвора на шизофренію. Я запитала в тебе, звідки в тебе така інформація. Ти відповів, що від генерального прокурора України. Ганна Сипко сіла до авто. Яка дружба… На наступне засідання Ганна Сипко знову запросила потерпілу Аліну Нестеренко (Романчук). Ї…, якщо ти ховав у очах страх, то кацапка в своїх очах тріумф не ховала. Сказала мені, що я навмисне затягую розгляд у суді, щоб частіше тебе бачити і отримувати еротичне задоволення, потім додала: “Это единственное, что тебе осталось”. Дай Бог, щоб їй і її дітям осталось те, що вона мені побажала. Та й задоволення бачити тебе в присутності Аліни задоволенням не назвеш. На цей раз державний адвокат прибув.

Ти: «Диктофон включай!”.

Я: “Мені брат новий телефон подарив. Ти забрав у мене той телефон, що він мені подарив. А він мені ще один подарив».

Кулик Р.О. запропонував підписати мирову угоду. Ніби логічна і прийнятана пропозиція для тебе й для Аліни, адже на тебе і на неї відкриті кримінальні справи за моїми заявами. А реакція негативна. Мабуть того, що кримінальні справи відкриті ще з середини минулого року, але розгляд їх спеціально затягують, а мене от збираються відправити якщо не з цього світу, то в не менш неприємне місце.

Ти: «…200 тисяч доларов, чтобы можна было купить квартиру в каком нибудь городе там, где она не будет знать ну и…»

Кулик: «Она просила телефон какой то и что еще…»

Ти: «Харашо. А где этот телефон?»

Кулик: «Не, ну сколько это будет стоить?..»

Я: «Твій друг Вова Кучер… Вова Кучер сказал, что он у тебя…Вова…»

Ти: «У человека просто маячные фантазии всякие…»

Кулик: «Вам помириться надо и разойтись»

Я: «Зачєм ти… Причьом тут маячні фантазії?.. Ці маячні фантазії можуть підтвердити інші люди, яких я подала в якості свідків, надіюсь, якщо їх викличуть»

Ти: «Твой телефон никто не брал»

Я: «Це неправда!»

Кулик: «Харашо. Давайте, какая сумма?»

Я: «Ну він раніше називав 50 мільйонів доларів. Тепер у нього чогось планка впала. До 250….»

Кулик: «Все… Я поняв»

Ти: «Да»

Я: «Ну ти ж помнищ наш розговор, Вова, біля «Айкона»…»

Ти: «Еще есть радио. Про радио Вы не знаете?»

Кулик: «Нє»

Я: «И песни даже есть»

Кулик: «Х.. Меньше знаєш – крепче спишь! Что тут сложного?»

Ти щось сказав образливе щодо того як від мене негарно пахне.

Я: «Вова, тобі духи мої не нравляться, да?…”

Аліна пересіла на іншу лавку і тебе потягнула.

Я: “Сонечко… если так, сядем спереди… так даже лучше… посидим вместе»

Аліна почала розповідати про те, як я себе постійно веду неадекватно.

Я: «Не нада брехати. Это вранье, полное вранье»

Вона: «Доказывать что она адекватна?»

Ти теж почав говорити про мою ненормальну поведінку.

Я: «Вова, а коли ти мені нос в туалеті перебиваєш – це нічого?»

Вона: «В мужском?»

Я: «Та нет, не в мужском. Вобщето даже в туалет не зашли, где люди все стояли»

Вона: «Она заходит кстати в мужской туалет»

Я: «Ну когда места нету в женском, могу и в мужской зайти»

Ти говориш, що я займала твою дитину.

Я: «Не ври. Я твоего ребенка не трогаю»

Вона: «Ты обманываешь»

Я: «Это ты врешь»

Вона: «Нет, я не такая как ты»

Я: «Как всегда»

Вона: «Нет, что ты… я всегда говорю правду»

Я: «Никогда не врешь?»

Вона: «Нет, моя профессия не позволяет мне говорить неправду». Наче вчителі можуть говорити тільки правду, а представники інших професій можуть і збрехати. Говорити правду чи брехати залежить від совісті людини, а не від того, яка в людини професія. Блін. Що ж це получається: всі кажуть мені неправду, одна вона – правду? Треба було вірити їй, коли вона казала, що живе з тобою душа в душу, а не Люді Троян (Рябовій), яка мені казала, що вона тобі не до душі і буває ти з нею так сваришся, що хоч з дому тікай?

Я: «Ну, извините. Все иногда врут. Вот вы – постоянно»

Вона: «Чтоб вы знали, это преподаватель института, а это студентка. Ни больше и ни меньше»

Я: «Ничего подобного. Это раньше…раньше преподаватель…». Зараз просто чоловік і просто жінка, яка любить цього чоловіка.

Ти: «Расказываю как это чудовище приперлось в комнату…». Судячи по твоїх висловах, жінкою ти мене не вважаєш.

Я: «Зачем так меня называть?»

Ти: «С предложением сначала дружить. Ей было указано, что…» і ти розказуєш про те що мені було указано, як ти вчивсь в аспірантурі… Вона повернулась усім корпусом, щоб закрити тебе. Я встала.

Вона: «Зачем вставать?» (забула дозволу в кацапки запитати).

Вона нахилилась і почала тебе при мені нарошно цілувати. Віддам тобі належне – ти не показав, що отримав від цього поцілунку якесь задоволення.

Я: «Мне не видно как человек будет говорить»

Ти: «…Вылетела головой вперед, а после этого…»

Я: «После этого мы не общались… до 2006 года…»

Ти: «А потом…»

Я: «Зато я Вова счастлива, что ты очень счастлив. А будешь еще счастливее». Я перебивала тебе, це було некрасиво. Ти за стільки часу так багато говорив, аж дивно, а я тебе перебивала… Наступного разу, коли ти говоритимеш, я тебе уважно слухатиму і не перебиватиму. Ти стільки часу мовчав або видавав щось нецензурне, що почути як ти говориш мені дуже хотілось… не відала для чого сама ж тебе й перебивала… Я в усьому так… – вибач, будь ласка.

Ти: «А потом началось уже с того, что планка падает у человека… начала кидаться на «Айконе» (Прямо по книзі Д.Чопри «Ефект тіні» – хто начав кидатись, в кого планка падає? Планка в мене впала, коли я вирішила свій щоденник на сайті виставити)

Я: «Это вранье»

Ти: «…С какими то баночками меда приходила. Эти баночки летели в одну сторону, а она – в другую…». Ненормальний – ти. Чого мене тут судять за неадекватність?

Я: «Ничего подобного. Сотрудник твой Генка забрал себе. С котрым Вы поприкалывались…из-за этих приколов я к тебе и пришла. Так смешно…»

Ти: «…Водку она…познайомилась с какими то…»

Я: «Слушай! Давай ты лучше вспомнишь «Хенесси»…»

Ти: «Рот закрой» (їбучій кацапці ти такого точно не скажеш)

Я: «… «Хнесси» вспомни…»

Ти: «Рот закрой»

Я: «… И «Фареро рошер», которые ты с своим другом распил и скушал!..»

Ти: «Рот закрой»

Аліна захіхікала. Розмовка получилась. А їй радісно.

Кулик: «Если человек Вас…»

Аліна до Кулика: «…на сайте… нет вы просто один абзац, один абзац…» (Кулик не хоче нічого дивитись)

Я: «…Не, ну мне интерестно, почему человек не может отдать… Ты мне…Ты брал с меня коньяк и канфеты…»

Ты: «Я ничего не брал!..»

Здається Кулик сказав, що це несерйозно. Згодна, коньяк і цукерки ­ це не серйозно. Це ж не діти в сім’ї.

Я: «Да? Несерйозно? Давайте Сашу и Олю сюда, пожалуйста. Пускай придут эти свидетели, через которых он заказывал это все… А теперь хватает наглости врать на меня. Коньяк выпил, конфеты сьел. Теперь даже не можеш отдать?..(звісно мені не нужні ні коньяк ні цукерки, хотіла відігратись за те, що ти за мене тут так розказував…)»

Аліна розсміялась. От кому дійсно весело на цьому судовому засіданні. Себе на лаві підсудних, за те що мене побила, вона, мабуть, не уявляє. Гроші можуть прискорити розгляд однієї справи і заморозити розгляд іншої. Місто Полтава маленьке, всього 300 тис. мешканців, а правоохоронні органи свої дії не можуть скоординувати… чи можуть?

Я: «Тебе не стыдно врать на меня, любимый?»

Ты: «Я приведу тоже свидетелей…»

Я: «Так причем… давай приведем тех, которые как бы есть общими свидетелями…Оля и Саша… Пускай раскажут… Как мне потом Оля еще говорила, когда Алина была беременна, если б ты была умнее, зашла бы с ним в туалет… “

Ты: «Человек живет в своем мире…»

Я: «Ну при чем здесь в своем мире? Пускай твоя сотрудница опровергнет свои слова. Это ее слова».

Вона: «…Когда я была на седьмом месяце…»

Я: «… Володя…или как ты презжал… а ты теперь говоришь… я диктофон кстати включила… или как ты презжал на вокзал и требовал с меня аудио-видеозаписи. Тебя видела Лиля Сахарова, наша общая знакомая на физмате…».

Ти чогось почав обурюватись, що я включила диктофон.

Я: «Я не у тебя дома сейчас, а в судовом заседании… извини, это не частное помещение»

Аліна щось сказала про те, що це триває вже 8 років.

Я: “Причем тут восем лет? Прям так и восемь!”.

Вона: «Потому что ты ходишь…А дети…». Весь час попрікає мене своїми дітьми. Чи до дітей її ходила?

Я: “Восемь будет летом. С середины 2006 года, это где то… 09.07.2006, я точно помню каждую дату… я пришла… 8, я прийша к тебе на «Айкон». А 9 на радио озвучили: «Вчора відвідала друзів, вона чогось не розуміє, але якщо вона вірить, треба трошечки потерпіти, почекати… кстаті я подала в суд то общеніє с работниками радио Надей Ивановой и Аней Свиридовой, и они, кстати, когда я писала такие сообщение в фейсбуке, они не отрицали этих фактов. Да, я просила, чтобы тебя поновили на работе… Аня Свиридова написала: «А чем я могу помочь?». Так я вот ей написала, поскольку она прислала мне это сообщение из м. Вишневе…»

Кулик: «Он ведь не единственный мужчина…»

Я: «При чем тут не единственный? Просто я люблю этого человека…»

Кулик: «Ну так еслы Вы любите, зачем же Вы его мучаете?»

Я: «Я? Я ему предоставляю мучения?..»

Кулик: «Вы знаете это ж не любов. Это… »

Я: «Я ему предоставляю мучения? Володя, сколько раз я тебе предлагала снять квартиру?»

Ты: «Да меня воротит от таких… особей»

Я: «Да… Мне Люда Рябова говорила…»

Сипко: «А Вас не смущает, что его жена сидит рядом, что у него двое детей…»

Я: «А Вас не смущает, что Вы сейчас пытаетесь абсолютно здорового нормального человека поместить на два месяца в психиатрическую больницу? Не смущает? Не смущает Вас то, что Вы в постанове написали на меня вранье, что я не могла двух слов связать во время допроса?..»

Сипко: «Вы не отвечали на поставленные вопросы!..»

Я: «…Я ксати подала записи наших с вами разговоров во время допросов…»

Сипко: «Розговариваю с вами щас я! Будьте так любезны не перебивать меня. Это во-первых…»

Я: «Спасибо»

Сипко: «Не за что. Я ничего вобщето такого не сделала, чтобы благо дарить… Во-вторых…» (нічого не зробила? За те, що ти сфальсифікувала документи я нічого тобі не можу зробити, хіба спасіба сказать, ментовка йобана)

Я: «Ничего. Только спасибо Вам сказать…»

Кулик: «Людмила Григорівна…»

Я: «Ну говорите, что Вы хотели еще сказать…»

Сипко: «Я Вам еще раз обьясняю, что у человека есть семья, есть дети…»

Я: «Извините меня! Я тоже человек, мне тоже нужна семья и нужны дети»

Сипко: «Так найдите себе другого мужчину! Ну почему именно он?!.» (я з слідчої в шоці. Яке твоє собаче діло кого мені любити? Оце б я її допитувала: «Ну почему Вы с Сипко развелись?!.»)

Я: «Послушайте, причем тут… Потому что я люблю этого человека, потому что он лучше всех… Я вам скажу вот такое: если бы вы например попали в такую ситуацию: вы падаете вниз с обрыва и вот вас держит любимый человек. Есть два варианта: или вы отпускаете человека или летите вместе с ним. Я вот… Понятно что если ты любиш человека, то отпускаешь его и литишь сам в низ, а если не любишь, то тянешь и его дальше за собой. Я вот такой вариант приемлю, что если я падаю вниз, то я падаю сама. А тот человек, которого я люблю, он остается наверху…»

Кулик : «Ну так правильно. Так в чем вопрос?»

Слідча не знала, що сказати.

Кулик: «Не, Вы правильно рассуждаете…»

Я: «…а можно спросить: это заседание проводиться именно по вопросу по помещению на стационарное обследование… Меня интерессует вообщето по закону там существует такой нюанс… вобщето во время заседания… чтобы заседание было закрито… тесть, чтобы присутсвовали только те стороны, которые необходимы для проведения этого заседания. Вот я хочу попросить если это возможно, чтобы во время заседания были только те стороны которые необходимы. Тоесть те, кто не касаются и могут быть удалены – пусть они будут удалены с этого заседания, пожалуйста… Можно устно?..»

Кулик: «Ви заявите це клопотання…»

Аліна почала говорити про своїх дітей. Втулює їх весь час у ці розборки за чоловіка… У цій справі це гарний козир для маніпуляції. Мамочка-кацапка хоче заперти мене в дурдом, щоб потім продовжувати тішити своїх дітей казаками про лиху Бабу Ягу, яка їм життя не дає. З часом з’являються інші джерела інформації. Наприклад, інтернет, в якому я її начебто «оклеветала». Погрози, крики, побиття, прокльони, обмови – це дуже некрасиві речі, які числяться за високоморальною педагогшею Аліна Нестеренко (Романчук) з гімназії №13. Цікаво було б почути, яким реченням я її «оклеветала»? Я зрозуміла, що Аліна не є зразком вчителя, зате може служити зразком лицемір’я. Вона прикривається високими сімейними і людськими цінностями, але не гребує засобами, щоб розправитись зі мною. Мабуть думає, що я приховуватиму правду про некрасиві речі, на які вона здатна, промовчу, щоб не порушувати її казки для дітей і не тільки.

Я: «Причем тут дети? Многие люди живут с детьми, потом разводяться и обеспечивают и себя и детей»

Вона: «Но он не хочет разводиться»

Я: «Зачем ты за него разписываешся? Ты всегда за него расписываешся»

Вона: «Он ведь сказал, что ему неприятно на тебя смотреть!»

Сипко: «Ну потому что она его жена!» (А Ганна Сипко мабуть в черзі будущих жон стоїть раз так скакає. А може просто за подругу боліє… Сипко мабуть не давав Ганні за себе розписуватись, того вона з ним і розвелась. Правильно поступав, а то скільком би людям, справи яких Сипко розслідував, Ганна б пофальсифікувала документи, щоб відстояти свою суб’єктивну точку зору. А так, наскільки мені відомо, тільки двом устигла)

Я: «А что бы он тебе говорил?»

Пауза.

Вона: «Люда, я себя слишком уважаю, чтобы жить с нелюбимым и нелюбящим человеком. Ты это запомнила?».

Я: «Алина, если бы ты себя уважала, ты бы не писала мне смски с его номера телефона!»

Вона: «Я никакие смски не писала! Запомни, пожалуйста, это раз и навсегда!». Капець. Як вона любить командувать, що і кому треба запоминать. Слава Богу, в мене такого обов’язку перед нею немає. І нужди тоже. Якщо вона і з тобою в такому тоні говорить, то тобі щось треба з цим робити. Чи ти піджимаєш хвоста і слухаєш? Хоча, якщо судити із слів твоєї подруги Люди Рябової (Троян), того мабуть, вона й казала, що ти з нею сваришся, хоч з дому тікай? Чи для чого Рябова так казала?

Я: «Ты врешь»

Вона: «Я не обманываю. Я 8 лет на…знала… узнала, знала о твоем присутсвтии. Все»

Я: «А докажи, что ты не обманываешь. Как ты докажешь, шо ты говоришь правду?». Бо і смски писала і телефон хватала, кричала, що вислідить мене і розіб’є голову. Мені пока, слава Богу, пам’ять не ізміняє.

Вона: «Я кленусь… я никому не писала смски!»

Я: «Я кленусь, я крест ставлю, что ты врешь! Перед Богом. И поэтому я тебя проклинала…»

Вона: «Я никому не писала смски!»

Ти: «Успокойся»

Я: «…за твое вранье! За то что ты мне сделала и ему сделала! Смотри мне в глаза!»

Вона: «Я не писала смски!»

Я: «Ты врешь! Я тебя за это проклинаю! А в Библии написано, что мое проклятие, если оно действительно правдивое, то оно сбудеться. Понятно? И будет на тебе и твоих детях!..»

Вона: «Я желаю тебе психического здоров’я» (вчителько моя, всіма силами вона хоче потурбуватись про моє психічне здоров’я, допомогти мені поїхати до псіхушки до кінця життя, щоб я не кляла її і її дітей. Спаси Боже від її побажань лукавих на словах. Цікаво, скільки зарплат Нестеренка В.М. пішло на те, щоб перетворити в життя її турботу про моє психічне здоров’я на реальні кроки по поміщенню мене до психлікарні?).

Я: «… Вот тебе крест! Перед Богом и перед людьми тоже ставлю крест, что я говорю правду, а ты врешь!»

Сипко: «Людмила Григорьевна, а тепер можно я Вам задам вопрос» (ну як же без групи підтримки в погонах?)

Я: «Задавайте»

Сипко: «Ви отркрыто проклинаете детей, Алину…»

Я: «Что еще?»

Сипко: «Вы считаете это нормально?»

Я: «Проклятие как то юридически…Это ненормально. Но так как она себе ведет и врет тоже ненормально. Извините, в практике юридической нет такого понятие как проклятие или отвественность за проклятие. Я ей не угрожаю. Проклятие и угрозы – это разные вещи. Если вы здравомыслящий человек – наверне чувствуете разницу»

Сипко: «Здравомыслящий человек будет проклинать детей, маленьких детей?»

Я: «Это мой выбор и я за это несу ответственность» (вона брехала в поясненні до кримінального провадження, що я просила її з її дітьми бачитись, хоч мені її діти н… впали. Разом з Людмилою Павлюченко розказували мені в Київському районному суді, що мені поставлять діагноз шизофренії і дітей у мене не буде. За те, що в 2007 році подарила її дитині як побачила 50 гривень, так вона у 2008 скомандувала розбити мені голову. Восени минулого року побила мою голову і лице в’язкою ключів. Тепер сидить і получа задоволення від цього судового процесу, хоча сама повинна сидіти на лаві підсудних. Мені їй і її кровним подяку виписати?)

         Зайшли судді. Починаеться слухання справи. Сказала судді, що хочу зробити відвід адвокату Кулику. Сипко: «Людмило Григорівно, Ви затягуєте час. Кіційов поганий, я погана (слідачка явно переграє: причому тут Кіційов? Хіба я ініціювала передати справу від Кіційова Сипко?). Вчора вона каже: мені нужен захисник, сьогодні – не нужен. В мене виникають ще більші сумніви щодо Вашого психічного стану». Потім Ганна Сипко заявила судді Лісіченко: “Приймайте швидше рішення, я вже домовилась у Дніпропетровській психлікарні, її там вже чекають”. Я мислєнно офігєла нахальству слідчої. Це всі слідчі так себе в суді поводять – указують, яке рішення суддям приймати чи це мені так пофортило? Судді взяли до уваги моє клопотання про видалення із зали суду потерпілої кацапки. Виставили за двері, причому по закону, щоб менше тішились моїм становищем. Цим хоч трохи обламали слідчу, яка запрошувала зацікавлених на судову розправу і випендрювалась своєю мораллю. Тебе, коханий, жалко було слухати і бачити. Неси зарплату з неофіційної роботи в чужий дім, до жінки яка ставила про тебе пісню «а пока ни кола ни двора и ни сада», то в тебе його точно не буде. Затягнув мене у це становище, а тепер ще й помагаєш топити. Чого? Бо нарвиться під їбучу канапку лягати. Двоє дітей це не «Хенессі» з «Фареро рошер». Подарунок на який чекають. І на який подарунок ти тепер чекатимеш? Кацапка вже за тебе визначила, який подарунок тобі треба.

         18.03.2014 року відправила рекомендований лист в Київський НДІ судової і соціальної психіатрії та наркології МОЗ України, бо в МОЗ України повідомили, що моє звернення туди перенаправлено. Забігаючи наперед, скажу, що відповіді я так і не дочекалась. Бардак в країні, корупція і порушення законів процвітає, а реакції зі сторони органів державної влади немає. Зате гроші з наших податків справно отримують. Було б правильно аби за ненадання відповіді на скаргу громадян ­ зарплати чиновники не отримували. Хоча б якусь сітку штрафів ввели для держслужбовців усіх рівнів за ненадання або надання необгрунтованої чи неперевіреної відповіді.

         21.03.2014. Куди б я не писала і не зверталась без купки грошей це було все рівно, що горохом об стіну. Зробила я так, як завжди роблять чиновники, народні депутати і інші в подібній ситуації – ­зібрала купку грошей і взяла лікарняний. 25.03.2014 року подала в Апеляційний суд Полтавської області довідку про перебування на лікуванні. Відразу ж прибіг прокурор Пирлик Р.В., який давав санкцію на моє поміщення до психлікарні. Дививсь, чи дійсно я там находжусь. І не полінивсь, собака. Для встановлення істини допитай всіх лікарів, прокуроре, починаючи з голови комісії АСПЕК Полтавської обласної психіатричної лікарні Хоменка І.А. Одних прокурор наказує, з іншими співпрацює. Ніяк не можу забути розмови з колишнім прокурором Київського району м. Полтави Ткачовим В.В., до якого я ходила в 2008 році як ти, коханий, біля дверей квартири їбучої кацапки ударив мене по голові. Знайшла Ткачова В.В. в прокуратурі області. Мене, сказав, не пригадує. Пожалілась йому на погрози під час комісії в Полтавській обласній психлікарні. Він спитав чи була там присутня жінка. Так, була. Цікаво, звідки він про це дізнавсь. З благословення прокуратури ці погрози в мою адресу звучали, що звідти немає жодної реакції? Ткачов В.В. сказав мені, що тепер нічим не може мені допомогти. Такі безпорадні… Паралельно шукаю адвоката. Підійшов адвокат Рябченко. Сказав, що піде в понеділок до нинішнього прокурора Київського району м. Полтави Легеньковського і рішить з ним всі питання. Як із земляком. Різко десь зник. Потім дзвонить, питає, як дового я буду находитись в лікарні. Питаю його чи ходив до Легеньковського. Сказав, що не ходив.

         27.03.14 року прокурор Київського райну м. Полтави Легеньковський прислав мені письмову відмову у проведенні повторної амбулаторної судово-психіатричної експертизи. Мої доводи, аудіозаписи допитів з слідчою Ганною Сипко та мою скаргу на крики й погрози лікаря-психіатра АСПЕК Полтавської обласної психіатричної лікарні Хоменка І.А. до уваги прокурор Легеньковський не взяв.

         28.03.2014 року прийшла відповідь з прокуратури Полтавської області по моєму зверненню до Генеральної прокуратури від 11.03.2014 року. Ні в діях слідчої ні в діях прокурора, ні в діях лікарів-психіатрів та суддів м. Полтави вищестояще керівництво порушень ніяких не знайшло. Мабуть тому в Україні таке й твориться, що всі чиновники ніяк не втокмачать пересічним громадянам, хто має монопольне право на правду в будь-якій інстанції.

Квітень

         02.04.2014 року прийшла відповідь від Уповноваженого з прав людини   Секретаріатру Верховної Ради України. Пообіцяли взяти на контроль відповіді по моїх зверненнях в прокуратуру.

         04.04.2014 року заступник прокурора Київського району м. Полтави Бойко А., якому я подавала скаргу на втручання у моє приватне життя ТОВ “Телерадіокомпанії “Русское радио”-Укрїни” і який цю скаргу прийняв тільки за третім разом, у відповідь на мою скаргу на дії слідчої Ганни Сипко “скрутив мені дулю”: слідча молодець, все робить правильно і по закону. Це щоб не була дуже грамотна, не приходила в прокуратуру із диктофоном і малодоказовими скаргами на  радіостанцію в Києві.

         Найняла іншого приватного адвоката. Жінка. Я нічого не маю проти жінок адвокатів, але… я викинула гроші на вітер. 14.04.2014 року в Апеляційному суді Полтавської облдасті головуюча суддя Лісіченко: «Ви вважаєте себе здоровою?… В Києві чекати черги кілька місяців, а в Дніпропетровську за 7-10 днів зроблять експертизу». Дивиться на мене, щоб їй очі повилазили. Хвостиком покрутила і зробила все так як хотіли слідча і потерпіла кацапка.

         16.04.2014 року. Перед ранком приснилась Ірина Петрівна. З чоловіком у хаті моїх батьків. Подзвонила до неї як прокинулась. Почала пояснювати, що вона мені може допомогти… Вибило. Повезла в Октябрський райсуд скаргу на бездіяльність міліції та прокуратури по кримінальних провадженнях щодо нанесення мені тілесних ушкоджень тобою і твоїми колишніми спіробітниками з магазину “Сота”. Бігла від суду через дорогу, спішила на тралік. Ускочила. О! Ірина Петрівна. Получала по 20 тис. грн.. як робила замісником начальника налогової, а їздить тепер безплатно траліком. Підійшла до неї. Вона: «…Меня твой отец попросил взять тебя на работу… Он с моим мужем в детстве свиней пас…Я уже навыступалась…я на пенсии…». Відвернулась від мене і пішла у своїх справах. Гріх від Бога так відвертптись. І директор ТРЦ “Київ” Галина Григорівна така сама. Як в насмішку, коли я до неї звернулась з таким же проханням як і до Ірини Петрівни, спитала мене: “Тобі характеристику написати?”. Ні, Галина Григрівна, прокуратуру підключи. Плювали вони на такий гріх. Адже цебе я невелике. Дочка свинопаса. Тільки чого мій батько мені ніколи не розказував, що він із друзями в дитинстві свиней пас? Чиїх свиней в радянські часи малий хлопець міг пасти? Не думаю, що моєму батьку є сенс приховувати від мене і те, що він просив взяти мене в податкову. Не просив він нічого. Тепер чоловік Ірини Петрівни має в друзях не мого батька, а колишнього мера міста Матковського. Жінка знайшла чоловіку нового друга. Мер міста в дитинстві свиней навряд чи пас.

         Цього ж дня подала до Київського районного суду скаргу на постанову Ганни Сипко від 27.02.2014 році, якою слідча обгрунтовувала необхідність мого поміщення до Дніпропетровської психлікарні.

         18.04. 2014 року відвезла слідчій характеристики з місця роботи, навчання та проживання на 27 аркушах. З прокуратури Київського району м. Полтави прийшла відповідь від Бойка А. на моє клопотання про повторну амбулаторну судово-психіатричну експертизу. Замість Легеньковського відмову мені підписав Бойко А.

Написала заяву до начальнику Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві і прокурору Подільського району м. Києва:

Я, Тимошенко Людмила Григорівна, 01.10.1982 року народження, проживаю в м. Полтава по вул. Пушкіна 108, к.14, звертаюсь до Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві з заявою про втручання в приватне життя Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна», м. Київ (юридична адреса: вул. Сім’ї Хохлових, 15, кім. 3, м. Київ, 04119; фактична адреса: вул. В. Хвойки, 15/15, м. Київ, 04655). Прошу Вас в порядку приватного обвинувачення за моєю заявою відкрити кримінальне провадження за ст.182 КК України щодо факту порушення недоторканості приватного життя. Припустіть, що ці записи є істинними, а зміст цієї заяви не носить характер бреду, здійсніть належну перевірку приведених нижче доводів і Ви переконаєтесь, що працівники ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна» нашкодили мені, без дозволу втрутившись у моє життя.

Якби Царенко І.П. здійснив ретельну перевірку, про яку 18.03.2014 року писав Вам перший заступник прокурора Подільського району м. Києва радник юстиції Безмащук П.М., то він хоч б правильно написав назву організації, а не «ТОВ «Телерадіоорганізація» та «Русское радио Україна»»

Дійсно, в заяві не вказані конкретні підтвердження втручання в приватне життя, але там вказана адреса сайту, на якому вони є. Звісно, сотні сторінок читати ніколи і інформація на сайті з юридичної точки зору не може служити доказом моїх доводів. Але якщо логічно, то з’ясуйте думку тих людей, які з 2006 року працювали на вказаній радіостанції, прізвища і імена яких вказані, щодо інформації викладеної на сайті kohanomu.com – пишу я там правду чи це продукт хворої уяви.

Мені у квітні 2011 року не склало труднощів приїхати самій на офіс, де знаходиться ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна». Після мого візиту і спілкування з радіоведучими Надею Івановою, Сергієм Галібіним, Анною Свірідовою, перша відразу ж звільнилась з роботи, а ведучі шоу через кілька місяців зі скандалом пішли з радіостанції. Ці працівники з тодішнім директорм Сергієм Кузіним, мені не дали змогу поговорити. До нього я особисто зверталась через соціальні мережі та листом до працівників вказаної організації (додаю копію про вручення). Відповіді на ці звернення я не отримла. На даний час Сергій Кузін вже не є директором радіостанції, а теж звільнився. Причому його звільненню передували мої вищевказані звернення. Я через їхні приколи змінила кілька робіт, потратила намарне кращі роки молодості, під загрозою моє майбутнє, бо жінка і мати дітей Нестеренка В.М, який звертавсь на цю радіостанцію, її батьки (батьки Нестеренка В.М. теж, якщо брати до уваги їхні вчинки) всіма силами намагаються помістити мене до психлікарні.

Я вимагаю від працівників цієї радіостанції, які в період з 2006 по 2009 роки працювали на цій радіостанції, і саме головне, власників цієї радіостанції, офіційно принести свої вибачення, відшкодувати мені таким чином збитки завдані їхнім непроханим втручанням у моє приватне життя.

Від Вас прошу перевірити не характер мого звернення, а вказані нижче факти шляхом офіційного запиту на ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна», виклику вказаних нижче людей, які працювали чи працюють на ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна», зокрема з 2006 по 2009 роки.

Також не приховую від Вас того факту, що місцева міліція після конфлікту з дружиною Нестеренка В.М., гр. Романчук (Нестеренко) А.С. за фактом появи у неї на шкірі синця відкритла на мене кримінальне провадження, а потім силою доставили мене в психлікарню. Зараз є рішення апеляційного суду про те, що мене в добровільному порядку зобов’язують пройти стаціонарне судово-психіатричне обстеження у психлікарні. Це приниження, примус і (враховуючи незвичність ситуації) ризик водночас. Звісно я зверталась в прокуратуру. Але у нас такі люди, що їм наплювати на порушення законів чи життя людини, якщо в цьому немає їх інтересу. В Мальцева замість нормальної експертизи голова комісії почав погрожувати мені поміщенням в психушку. Я розумію, що якщо Нестеренко В.М. заперечує факт свого звернення на ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна», а міліція міста Полтави, в якому я проживаю, навіть не опитали людей з цього міста, які відкрито говорили про факт звучання пісень на ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна», що стосувались саме мене, а саме:

- Нестеренко Володимир Миколайович, прожива за адресою: м. Полтава, бульвар Нєстєрова, 18, кв. 87 (встановити факт приїзду на Південний вокзал серед ночі, факт замовлення коньяка та цукерок, факт закривання мене в магазині «Сота», де ставили пісні з передач ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна»);

- друг Нестеренка Володимира Миколайовича (номера авто 2860 ВО, корейська іномарка, оливкового кольору, який повідомив, що знає радіоведучого Мішу Павлова);

- Олександр, Оля, які на даний час працюють за адресою: м. Полтава, вул. Калініна, 33, ринок «Алмазний», магазин «Сота» (співробітники Нестеренка В.М. по фірмі «Сота», факт замовлення Нестеренко В.М. дорогого коньяку і цукерок з «Унівесаму «Полтава» та факт закривання влітку 2009 мене в магазині «Сота» для прослуховування пісні про «маленькую девочку»);

- Чоботаренко Світлана Вікторівна, прожива за адресою: м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова 90/14, 5 пов. (факт розмови її з своїми сусідами в 2007 році на теми: «заказав їй радіостанцію, щоб вона мічтала», «сказав їй, що ноги поперебиває, а вона все рівно ходитиме, бо любить». Звідки вона взяла цю інформацію, якщо я та Нестеренко В.М. говорили тет-а-тет?);

- Ізмайлову Інну Іванівну, прожива за адресою: м. Полтава, вул. Гоголя, 35, кв. 2 (в 2007 році працювала начальником відділу видавничої справи Управління у справах преси та інформації облдержадміністарції. При всіх прокоментувала ситуацію моїх стосунків з Нестеренком В.М.: «інженери не тільки своїм жінкам пісні заказують», перед цим на радіостанції «Русское радио»-Україна» звучали кілька нехітових пісень, одну з я записала на телефон та пізніше в 2011 році пред’явила радіоведучій Наді Івановій);

- Барабаш Галина Григорівна, працює директором ТРЦ «Київ», м. Полтава, вул. Зіньківська 6/1а (мого роботодавець у 2010 році, неодноразово спілкувались на тему про Нестеренка В.М., зокрема говорила: «Люди ведь вам не обещали, что Вы будете вместе». А втручались для чого ці люди?).

Також свідками, які мають інформацію по даній справі є: Троян (Рябова) Людмила (подруга Нестеренка В.М., яка розмовляла зі мною на тему пісень, які Нестеренко В.М. «замовляв» для мене, розповідала про серйозні сварки Нестернка В.М. з Романчук (Нестеренко) А.С. та говорила мені, що Романчук (Нестеренко) А.С. не до душі Нестеренку В.М., а також погрожувала, що Нестеренко В.М. відправить мене в дурдом, якщо я почну відкрито говорити про факт того, що він для мене, за словами Чоботаренко С.В. «заказав радіостанцію», в 2007 році проживала за адресою: м. Полтава, вул. Баяна, 88 ), співробітник Нестеренка В.М. по фірмі «Айкон» Віталій (був учасником і свідком розмови, після якої слова з цієї розмови прозвучали в пісні на радіостанції «Русское радіо»-Україна», яку маю в аудіо записі на телефоні і яку в 2011 пред’являла працівникам радіостанції «Русское радио»-Україна», зокрема Наді Івановій), Ісаєнко Ірина Петрівна (в 2008-2009 працювала замісником начальника податкової міста Полтава, неодноразово спілкувалась зі мною на тему про Нестеренка В.М., зокрема щодо пісень, які за моїми припущеннями Нестеренко В.М. «замовляв» для мене, сказала: «Нет, тебе нельзя отказываться» (від того, що він мені їх замовляв)), адреси та місця роботи яких зараз вказати не можу;

то, отже, в мене залишається одна надія на Вас. Саме тому я й написала цей лист.

В рамках цього звернення прошу Вас звернутись з офіційним запитом до дирекції ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио»-України» для з’ясування питання про те, чи міг мати місце факт звучання в ефірі пісень, передач та коментарів радіоведучих в період з 2006 по 2009, які стосувались конкретних людей, без озвучування імен та прізвищ. Якщо можливо з правової точки зору, то викликати та допитати в якості свідків таких осіб:

- Кузіна Сергія Васильовича, працюючого радіоведучим на радіостанції «Radio ROKS», м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15 (в 2006-2009 роках працював директором радіостанції ««Русское радио» – Україна», встановити чи місце факт звучання в ефірі пісень, передач та коментарів радіоведучих в період з 2006 по 2009, які стосувались конкретних людей, без озвучування імен та прізвищ)

- Галібіна Сергія Анатолійовича, працюючого радіоведучим в ПАТ «Наше радио», м. Київ, 04107, вул. Фрунзе, 104-а (в 2006-2009 роках працював ведучим ранкового шоу «Будильники» на радіостанції «Русское радио» – Україна», встановити факт використання інформації для створення шоу з історії конкретних стосунків, з’ясувати чому саме невдовзі після мого візиту на радіостанцію у квітні 2011 році перейшов на іншу радіостанцію)

- Свірідову Анну, працюючу радіоведучою в ПАТ «Наше радио», м. Київ, 04107, вул. Фрунзе, 104-а (в 2006-2009 роках працювала ведучою ранкового шоу «Будильники» на радіостанції ««Русское радио» – Україна», встановити факт використання інформації для створення шоу з історії конкретних стосунків, з’ясувати чому саме невдовзі після мого візиту на радіостанцію у квітні 2011 році перейшла на іншу радіостанцію)

- Іванову Надію, працюючу на Сімферопольському залізничному вокзалі, м. Сімферополь, вул. Привокзальна, 1 (в 2006-2009 роках працювала радіоведучою на радіостанції «Русское радио» – Україна», встановити факт коментування в ефірі конкретних стосунків на основі інформації, отриманої від однієї зі сторони, що мала відношення до цих стосунків, з’ясувати чому саме невдовзі після мого візиту на радіостанцію у квітні 2011 році перейшла на іншу радіостанцію);

- Кавєріну Анастасію, працюючу креативним директором ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна», м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15 (в 2006 та ще протягом якогось часу працювала радіоведучою на радіостанції «Русское радио» – Україна», встановити факт коментування в ефірі конкретних стосунків на основі інформації, отриманої від однієї зі сторони, що мала відношення до цих стосунків);

- Волошина Владислава, працюючого радіоведучим ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна», м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15 (встановити факт коментування в ефірі конкретних стосунків на основі інформації, отриманої від однієї зі сторони, що мала відношення до цих стосунків);

- Дьоміна Ярослава, працюючого радіоведучим «Люкс FM», м. Київ, вул. Володимирівська, 61/11, 7 пов. оф. 50 (приблизно в 2007 році працював радіоведучим на радіостанції «Русское радио» – Україна», встановити факт коментування в ефірі конкретних стосунків на основі інформації, отриманої від однієї зі сторони, що мала відношення до цих стосунків);

- Павлова Мішу (в 2006-2007 і пізніше працював радіоведучим на радіостанції «Русское радио» – Україна», який прокоментував кілька моїх приватних розмов з Троян (Рябовою) Людмилою (подругою Нестеренка В.М.) та разом із Славою Діьоміним в лютому 2007 прокоментував мої смс на радіостанцію в контексті їх відношення до Нестеренка В.М. без вказування імен та прізвищ та робив ще кілька коментарів щодо конкретних подій у моєму житті);

- Кузнєцова Сергія, працюючого радіоведучим на радіостанції «Радіо Мелодія», 04665, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15 (приблизно в 2007-2008 роках працював радіоведучим на радіостанції «Русское радио» – Україна», встановити факт коментування в ефірі конкретних стосунків на основі інформації, отриманої від однієї зі сторони, що мала відношення до цих стосунків);

- Добриніна Нікіту (в 2008-2009 працював радіоведучим на радіостанції «Русское радіо»-України», прокоментував, але не озвучив в ефірі мої смс щодо авто, на якому їздить Нестеренко В.М., словами: «Ви ж не в цирку работаєте»).

Звертаючись до Вас з таким проханням, я посилаюсь на свої власні висновки та:

1) на слова радіоведучої «Вчора відвідала друзів, вона чогось не розуміє, але якщо вона вірить, то все неодмінно буде добре. Треба тільки трошечки потерпіти, почекати» (ефір, 09.07.2006). З весни 2004 по 08.07.2006 з Нестеренком В.М. я не спілкувалась;

2) поведінку та слова Нестеренка Володимира Миколайовича: «а в тебе є якісь аудіо-відео записи?», під час його приїзду на Південний вокзал о пів на третю ночі влітку 2007 року, коли його бачила не тільки я, а й наша спільна знайома. «Щоб ви не почували себе одинокими» (коментар в ефірі наступного дня);

3) на слова Ізмайлової Інни Іванівни, моєї колишньої співробітниці, яка проживає за адресою: м. Полтава, вул. Гоголя, 35, кв. 2, та яка у грудні 2007 року при всіх прокоментувала ситуацію моїх стосунків з Нестеренком В.М.: «інженери не тільки своїм жінкам пісні заказують», а перед цим на радіостанції «Русское радио»-Україна» у вересні 2007 року звучали кілька нехітових пісень, одну з яких я записала на телефон та яку в 2011 році я пред’явила радіоведучій Наді Івановій (17.09.2007. Десь близько 10 вечора. Включила прийомнік на телевізорі. На «Руском радіо України» звучить пісня «Не надо». Не знаю, що за група виконує. Записала на старий телефон: «…ко мне. Ты повсюду со мной, но зачем? Зачем? Ты меня не жалеешь совсем. Я прошу, я кричу, ты пойми, я устал от бузумной любви. Ти всегда, ты везде, но зачем? ты меня не жалеешь совсем. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Ты повсюду со мной, но зачем? Зачем? Ты меня не жалеешь совсем. Я прошу, я кричу, ты пойми, я устал от бузумной любви. Ти всегда, ты везде, но зачем? ты меня не жалеешь совсем. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному… Ты шагаешь за мной по пятам, ты меня сторожишь по углам, ты повсюду за мной, но зачем? Ты меня не жалеешь совсем…просто дай мне побыть одному… вечером в пятницу и субботу страна не скучает, вечером в пятницу и субботу ведущие Русского радио представляют лучшие танцевальные хиты страны в прямом ефире. Весь вечер в движении…». Паралельно з нею в ефірі звучить пісня (не знаю назви) зі словами: «…в твоих голубых глазах… я нашел свою мелодию любви… я вновь позову тебя…». Пізніше я дізналась, що Романчук (Нестеренко) А.С., з якою Нестеренко В.М. одруживсь 18.09.2004 року має голубі очі);

4) слова Чоботаренко Світлани Вікторівни, моєї колишньої сусідки, яка проживає за адресою: м. Полтава, вул. Маршала Бірюзова 90/14, 5 пов., яка сказала: «заказав їй радіостанцію, щоб вона мічтала» (14.01.2007). «Сказав їй, що ноги поперебиває, а вона все рівно ходитиме, бо любить» (невдовзі в ефірі радіо почала звучати передача «Хороший час», яка кожного разу починалась словами: «Вони безжальні, вони переб’ють вам ноги» (закінчилась на початку весни 2008 року));

5) слова Рябової (Троян) Людмили, яка мені говорила, що жінка Аліна не до душі Володимиру та вони часто сваряться так, що хоч з дому тікай. Також вона говорила, вмикаючи мені на кухні радіоприймач: «Бач як він старається, щоб твоя мічта збулась» (лютий 2007 року);

6) поява в ефірі радіостанції «Русское радіо»-України» пісні Наталії Валевської: «Две остановки», яка з’явилась через відносно короткий проміжок часу після мого дзвінка в ефір радіостанції і спілкування з ведучим Славою Дьоміним: …«хочу заказать песню любимому человеку»-«а где живет Ваш любимый человек»-«за две остановки от меня», у жовтні 2007 року та коментар радіоведучої: «це вам обирати за скільки зупинок жити від коханої людини», коли мене змусили виселитись з гуртожитку на Браїлках;

7) інформацію від співробітників Нестеренка В.М. з фірми «Айкон», що через мої приходи до нього на роботу жінка Аліна заставила його звільнитись, щоб він знайшов місце роботи про яке я не знатиму;

8) інформація щодо агресії на нього в сім’ї Романчук (Нестеренко) А.С., яку надали мені співробітники ПП «Сота» на Половках навесні 2008 року з приводу розпухлої руки Нестеренка В.М., яку він мені мовчки демонстрував, вийшовши з магазину на вулицю;

9) виклик наряду міліції з Київського РВ до ПП «Сота», коли мене звинуватили в тому, що я кричала в магазині «Сота» на Половках і погрожувала працівникам магазину фізичною розправою, чого не було. І насмішки міліціонерів з цього наряду типу: «прийшли затримувать рецидивістку» (весна-літо 2008 року);

10) агресивна поведінку та погрози вбити мене матері та сестри гр. Романчук (Нестеренко) А.С., яких привіз її батько до ПП «Сота» на Половках, коли я там знаходилась та забрали Володимира з роботи, звинувативши мене в тому, що я хвора на шизофренію та стала причиною нервових зривів Володимира (літо 2008 року);

11) слова мені в спину людей, що стояли біля магазину неподалік мого нового місця проживання на Зигіна: «Живе з однією, зустрічається з другою, а пісні заказує третій. В кого які плани» (літо 2008 року);

12) слова Романчук (Нестеренко) А.С., які вона мені сказала по телефону на моє питання про Нестеренка В.М.: «А Вова в Киеве! У голубоглазой блондинки-любовницы!» (середина літа 2008).

Крім вказаних мною фактів було багато інших, через які я 22.08.2008 пішла на квартиру, де Володимир жив з жінкою Аліною та донькою, щоб поговорити і знайти вихід з цієї ситуації. Тоді Володимир скерований жінкою Аліною вдарив мене по голові. Я зверталась в СМЕ, ходила до тодішнього прокурора Київського району м. Полтави Ткачова В.В. Йому я це все й пояснила. Була розмова. Він мені тоді сказав: «Ви ж розумієте, для чого це все робиться? Хочете, я подзвоню і це все припиниться». Віднеслась до цих слів легковажно. Заяву на Володимира не написала. 17.04.2014 року я розмовляла з Ткачовим В.В. Сказав, що нічим мені не допоможе, бо зараз там не працює і розмови тієї не може пригадати.

13) на інтерет-інтерв’ю з Сергієм Кузіним, генеральним директором “Русского радио Украина” (Період виходу в ефірі “Детектор брака”, “Вольные гвозди” Павла Волі): …Елена: “Как Вы выбираете песни, которые запускаете в эфир и каким критериям они должны отвечать? И вообще, делеете ли вы это или же этим занимаются другие люди?” Cергей Кузин: “Этим занимаются другие люди, если быть более точным – этим занимается специальная программа. Все песни, которые предлагаются к эфиру попадают в так называемый call-aut”. В зависимости от процента положительных откликов на тот или иной трек программа составления плей-листа и определяет местоположение песен в эфире. Хотя, конечно, есть исключения. Это те случаи, когда менеджмент станции рискует…»;

14) «Не думайте, що «Русское радио»-України» поставить вам, ще якусь пісню, щоб було веселіше, але й чоловік прийде» – коментар в ефірі як я робила по договору оператором в ДПІ м. Полтави (2008-2009); після Нового 2009 року в ефірі «Руского радіо України» прозвучав   коментар «…и замуж не выйдет». В кінці січня в ефірі почала звучати пісня «Милая». Заступник начальника податкової міста, яка взяла мене на роботу, якось в розмові сказала: «Ты не представляешь, какие волны распостраняет возле себя обиженная женщина». Мій безпосередній керівник, вмикаючи на приймачі хвилю «Русского радио»-України» у себе в кабінеті, при мені сказала підлеглим: «Это рассчитано на дурдом»;

15) як почала працювати в ТРЦ «Київ», поїхала до будинку Романчук (Нестеренко) А.С., в якому на 5 поверсі жив Нестеренко В.М. Ввімкнула FM-радіо на мобільному. Настроїла на хвилю «Русского радио»-України», щоб було чути Володимиру у квартирі. Невдовзі почула коментар з ефіру Наді Іванової: «Включайте голосніше, щоб було більше приємностей». І пісню в тему поставила: «…не кричи ты вослед любви, которой больше нет…» (червень 2010).

16) 14.07.2010 року Володимир побачив мене біля будинку, де мешкав. Побив і відібрав телефон. Швидка відвезла в травматологію. Вночі приїхали з Київського РВ ПМУ. Посміялись. Кажуть: ти ж не будеш писати заяву на нього, ти ж його любиш? З думками зібратись не можу, кажу: заяви не писатиму, хай він тільки віддасть мій телефон. У палатах було дуже жарко. Медперсонал сказав, що повинен приїхати мер Матковський, може виділять гроші на ремонт. Згадала, як робила в міській податковій, в новинах радіостанції «Руске радіо України» він виступав. Пізніше, пройшло скількись часу, мабуть я вже вийшла з травматології, Почула як Свірідова і Галібін коментували на радіостанції: «…лежачих не б’ють…під лежачий камінь вода не тече…» Трохи підлікувалась, пішла в міліцію дізнатись за телефон. По моїй заяві справу закрили. Зверталась в прокуратуру. Безрезультатно.

17) 23.03.2011 року прийшла до магазину, в якому Володимир закривав мене із своїми співробітниками. Він вийшов на вулицю і побив мене руками по голові: «Вот и иди на работу». На роботу я не попала, а попала в лікарню зі струсом мозку. На початку квітня 2011 поїхала на радіостанцію «Русское радио»-Україна». Говорила з радіоведучею Надею Івановою, зверталась до ведучих «будильник-шоу» С. Галібіна і А.Свірідової. Надя сказала: «кто то хочет сохранить семью, ты не там ищешь корни». Прослухали пісню «Не надо» (див. текст вище), в якій звучить і назва радіостанції і слоган, сказали, що в них така пісня не звучала. Запитали мене, чого я не звернулась до виконавців пісень. Сказали мені чи я хочу, щоб закрили радіостанцію, на якій працює 140 людей, у яких сім’ї і діти. Випровадили мене за 10 хвилин. Через кілька місяців я дізналась, що Надя Іванова, а пізніше Галібін і Свірідова перейшли на «Наше радіо». Приводжу кілька відповідей продюсерів виконавців, до яких я зверталась. Ірина Горовая: «…даже если ты убьешь эту его жену – любви все равно не вернеш…это шоу-бизнес, чтобы людям было интересно… да Вы просто сумашедшая…». Володимир Пригладь, чоловік Валевської: «…не примеряйте на себя…». Через інтернет, соціальні мережі я зверталась до дирекції цієї радіостанції. Також я зверталась на Держкомтелерадіо України. Від представника держкомтелерадіо України в Полтавській області на моє письмове звернення прийшла відповідь, що по закону записи радіоефіру зберігаються 14 днів і в них немає змоги перевірити вказані мною факти.

18) хоч і перестала слухати радіостанцію «Русское радио»-Україна», все рівно мимовільно звертала увагу, коли чула на вулиці чи транспорті. 18.03.2012. Їду в автобусі, а там пісня знайома – я її вже чула. Повністю не чула, но є в ній такі слова: «…еду к тебе…сволочь…». Тебе на 14 лютого 2012 року як стояв біля машини із знайомим, назвала сволоччю. От і звернула увагу на пісню, бо після цього почула її в магазині «5, 8,12», де якраз було ввімкнуто «Русское радио»-України». Пошукала в інтернеті цю пісню, там слова: «еду к тебе, зая». Значить звучала якась обробка пісні.

Все як у казці: чим далі тим страшніше. 28.03.2012 року подзвонили з міліції. Сказали, що Нестеренко В. М. написав заяву про те, що я вмішуюсь в його особисте життя, що погрожую його сім’ї. 05.04.2012. В міліції була розмова з Володимиром за мій телефон. Володимир при начальнику обмовивсь, що телефон валяється десь на полі. Пізніше у райвідділі мене допитував якийсь чоловік у штатському. Після того, як я представила аудіозапис за 2007 рік з ефіру «Русского радіо-України» (пісня «Не надо», згадувала про неї вище), мене відпустили.

Теща Нестеренка В.М. Романчук В.В. і її дочка Романчук (Нестеренко) А.С. з 2008 року розповідають людям, що я хвора на шизофренію. Коли Романчук (Нестеренко) А.С. почула, що я говорила біля її будинку за обіцянки-пісні Володимира забрати мене, то ввімкнула голосно музикальний центр у квартирі і було чути на вулицю: «…а пока ни кола ни двора и ни сада…». Сусіди мені розповіли, що Романчук (Нестеренко) А.С. в 2012 році розносила по під’їздах будинку оголошення, що до будинку приходить хвора на шизофренію і щоб її чоловіка не звали, якщо вона проситиме.

Мені забороняли заходити в магазин, де Володимир працював майстром. В 2013 році неодноразово зверталась до міліції через те, що його співробітники при спробі зайти до магазину били мене. Коли я запитувала, чому ж мені не можна заходити до магазину, співробітник Володимира Сашко вийшов на вулицю і почав говорити щось у дусі, що я причепилася до чоловіка, який мені просто пісню заказав. Відповіла, що якщо він просто пісню заказав, то чому мені не можна просто зайти до магазину. Для того, щоб Володимира побачити, мені доводилось чекати годинами біля магазину, хоч інші люди заходили до нього вільно. А в мене теж є якась робота, свої справи. Мої звернення в міліцію нічого не змінили. Після звернення в Держспоживінспекцію України, з приводу ненадання відповіді від Держспоживінспекції у Полтавській області, чому в робочі часи мені не дозволяють зайти в торгове приміщення магазину, Володимира або ж звільнили або ж перевели.

Влітку 2013 року Володимир ударив мене по носі, перебив. Потім мене викликали в суд, бо він написав, що я на нього нібито накинулась (адмінсправа від 30.07.2013 на диску). Коли я прийшла до будинку, де живе Володимир, чекала його віддалік, батько Романчук (Нестеренко) А.С. почав ганятись за мною. Майже при працівниках міліції Романчук (Нестеренко) А.С. побила мене ключами по голові. Після всього цього за заявою Романчук (Нестеренко) А.С. і Володимира на мене було відкрито адміністративну справу, а пізніше кримінальне провадження, хоч я не завдавала ніяких фізичних пошкоджень чи шкоди майну

23.11.2013 до моїх батьків приїздили батько, мати Володимира із головою сільської ради. Привезли роздрукований із інтернету сайт kohanomu.com. Сказали моїм батькам, щоб вони сказали мені, щоб я видалила сайт із мережі і не приходила туди, де Володимир живе у приймах. Вони залишили свої телефони моїм батькам і взяли телефон мого батька, щоб телефонувати до нього, якщо я буду приходити до будинку, в якому Володимир проживає з Романчук (Нестеренко) А.С.. Коли я подзвонила на телефон батька Володимира, в мою адресу почали лунати погрози прокуратурою і психлікарнею: «…це ми з тобою гралися… будемо виселяти тебе з Полтави… знайдемо свідків, які підтвердять, що ти психічнохвора….». Його мати обзивала мене і казала відступитись. Тепер його мати вже не обіцяла мені, що буде мені щастя про яке я й не мріяла і не говорила, що на чужому горі щастя не збудуєш. Сайт не містить наклепницької інформації, там вказана тільки правдива інформація – все що я бачила і чула на протязі 2002-2013 років. В 2008 Володимир забороняв дзвонити мені до його батьків, а зараз, в 2013 його батьки якимось чином отримують інформацію з Полтави і дзвонять моїм батькам, не беручи до уваги, що в 31 рік я вправі самостійно вирішувати, де мені ходити і що кому говорити. Мені незрозуміла їхня поведінка. Я багато разів казала Володимиру, що якщо він не хоче бути чи спілкуватись зі мною і хоче, щоб я не приходила, то повинен повернути мій телефон і відшкодувати побої. У відповідь від Володимира тільки мовчання або образи. Кілька разів за рік дзвонила до його рідні у район. У відповідь: «дурочка, параноїдальна шизофренічка, бомжиха». У серпні я телефонувала до його батьків на домашній. Сказала, що як Володимир хоче, щоб я до нього не приходила, то, щоб повернув мої речі і відшкодував мені лікування шраму на губі. Почула: «Харашо, харашо…».

Я давно не слухаю «Русское радіо»-України». Уже в 2013 випадково на цій радіостанції почула звучання пісні: «…а тот кто любит – шрамы носит…».

З 2006 до цього часу мені довелось змінити кілька місць роботи: спеціаліст відділу ЗМІ Полтавської ОДА – касир відділу валюто-обмінних операцій банку – продавець в цілодобовому магазині – оператор міської податкової – продавець у відділі сувенірної продукції – касир торгового залу. Хоча у мене дві вищі освіти, я працюю в магазині касиром, частково і через цю ситуацію, яку я описала. Якби ситуація була без коментування її кілька років підряд в ефірі радіостанції «Русское радио»-Україна», або якби хоча б Володимир реально нормально спілкувавсь зі мною, не бив, приходив чи хоча б дзвонив, оскільки зараз майже у кожного є мобільний телефон, то ніяких питань до дирекції радіостанції «Русское радио-«Україна» не виникло б в принципі. Мені незрозуміле мовчання зі сторони керівництва радіостанції «Русское радио»-України». На суді, на який мене викликали як адмінпорушника, звинувачуючи, що я облаяла біля школи Романчук (Нестеренко) А.С., вона сказала, що Вова женивсь на ній і я повинна поважати його вибір, погрожувала відкрито психлікарнею. Але ж у 2007 році після того, як на «Русскому радио»-України» звучала пісня «Лучший мой подарочек – это ты», мої сусіди на Браїлках прокоментували, що Вова замовив для мене радіостанцію. В 2004, коли я прийшла до Володимира, він сказав, що не можна просто так давати людині надію, адже в він тоді збиравсь одружуватись на Романчук А.С., яка написала йому в листівці, що буде його подарунком.

Люди, що мали відношення до цих «приколів» на радіостанції своїми обіцянками забрали час моєї молодості, а тепер мовчать, значить не проти, щоб решту свого життя я провела по психлікарнях. Зараз Нестеренко В.М. скоріше заперечує, аніж підтверджує описані мною факти. Раніше, 2008-2009 роки, мати Нестеренка В.М. Людмила Андріївна говорила мені, що буде мені щастя, що я про нього й не мріяла, а минулого року приїздила до моїх батьків, щоб мої батьки заборонили мені приходити на бульвар Нєстєрова, бо Романчук (Нестеренко) А.С. її про це попросила. Оскільки мої батьки в моє особисте життя настільки не вмішуються, щоб керувати моїм правом обирати місце проживання і місця прогулянок, то, як я зрозуміла зі слів батька Нестеренка В.М., Миколи Васильовича, були знайдені шляхи, щоб помістити мене до психлікарні. Слідчий Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області Сипко Г.М., яка веде провадження по факту нанесення Романчук (Нестеренко) А.С. синця, 30.01.2014 написала в постанові, що я переслідую Нестеренка В.М. з 2005 року. Чого ж тоді адекватний сімейний чоловік взимку 2008-2009 років замовляв і брав від мене дорогі коньяки і цукерки? Це йому робити було не противно. Або чого працівники Київського РВ не бігали так влітку 2008 році на бульвар Нєстєрова у квартиру до Романчук (Нестеренко) А.С. біля якої мені Нестеренко В.М. та Романчук (Нестеренко) А.С. спричинили тілесні ушкодження, а тільки відвезли мене у відділок, щоб я змила з обличчя кров і навіть не викликали мені швидку, а відвезли в гуртожиток? Зате коли 30.01.2014 році мені пред’явили підозру у тому, що я нібито поставила синець Романчук (Нестеренко) А.С. 12.11.2013 року, то по кілька разів на день за вказівкою слідчої Сипко Г.М. працівники з Київського РВ прибігали до мене на роботу в магазин «Сільпо»? Або чого ж слідчий Сипко Г.М. не підійшла до директора ТРЦ Київ Барабаш Г.Г. і не запитала її з якого дива вона в червні 2010 року жодного разу не бачивши мене в очі і не спілкувавшись зі мною за лічені хвилини склала договір і взяла мене на роботу фактично з вулиці? Або не поцікавилась таким фактом: яким чином і хто взяв мене на роботу в податкову міста в 2008 році і чого мати Нестеренка В.М. тоді обіцяла мені таке щастя, що я про нього й не мріяла, а також те, що про наміри, які мав щодо мене Нестеренко В.М. я дізналась від нього та з розмов його подруги Рябової (Троян) Людмили, яка постійно говорила мені про це радіо і Володимира, а не виключно з коментарів на радіостанції, де не озвучувались наші імена і прізвища. Хіба це моє звернення не є підтвердженням того, що я міркую логічно і варто перевірити доводи, які я в ньому викладаю? Брехня слідчого, на основі якої розпочали справу про поміщення мене в психлікарню є допустимою, а наявні записи, які спростовують її обмову ні суд ні прокуратура не беруть до уваги. А 05.02.2014 року під час первинної амбулаторної судово-психіатричної експертизи комісією Полтавської обласної психіатричної лікарні ім.Мальцева., а саме: Хоменко Ігорем Алімовичем (голова експертної комісії), Денеко Олексієм Григоровичем (лікар судово-психіатричної експертизи), Гладким Дмитром Григоровичем (лікар судово-психіатричної експертизи), голова комісії вів себе недопустимо, кричав, обзивав та погрожував поміщенням мене до психлікарні. Крім цих трьох членів комісії, які зазначені в акті про проведення амбулаторної судово-психіатричної комісії, в кімнаті ще були присутні двоє чоловіків та одна жінка. За якими законами і нормами крики і погрози посадової особи, якою являється голова АСПЕК Хоменко Ігор Алімович, входять в методи дослідження під час проведення судово-психіатричної експертизи підозрюваних? Я робила аудіо запис, на якому чути наскільки упереджено ставив запитання та оцінював мої відповіді експерт, якому було доручено це робити навіть спочатку. На моє прохання запитати про факти появи конкретних пісень, передач та коментарів на радіостанції «Русское радио»-України» у живих людей, на слова яких я посилаюсь, радіоведучих, які працювали на цій радіостанції в період з 2006 по 2009 роки та дирекції радіостанції, голова комісії закричав: «ничего мы ни у кого спрашивать не будем! Поставим диагноз шизофрения, закроем тебя здесь и будем лечить!…купила себе дипломы!» (додаю аудіо записи зроблені в АСПЕК, в т.ч. який не відкривається).

03.03.2014 року я зверталась до Міністерства охорони здоров’я України через факт свавілля та погроз в закладі, що підпорядковується Міністерству охорони здоров’я України, а саме в Полтавській обласній психіатричній лікарні ім. Мальцева (звернення Т-2008 від 06.03.2014 року). 17.03.2014 року через Поліщука Ю.Б., який розглядав моє звернення, я дізналась, що він направив його в Український науково-дослідний інститут соціології, судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров’я України. 18.03.2014 року я надіслала аналогічне звернення в Український науково-дослiдний iнститут соцiальної i судової психiатрiї та наркології Міністерства охорони здоров’я України.

Експерти написали, що моя поведінка почала виходити за межі встановлених норм з 2005 року. В 2006 році я закінчила з відзнакою педагогічний університет ім. В.Г. Короленка. В 2008 році – магістратуру з математики. В 2009 році отримала другу вищу освіту за спеціальністю «Фінанси» в Аграрній академії. В 2010 я брала активну участь у громадсько-політичному житті суспільства. Працювала відповідальним секретарем у штабі партії «За Україну!» під час виборів депутатів до Верховної Ради України та місцевих рад. При цьому на цю роботу мене запросила людина, яка була моїм безпосереднім керівником в Полтавській ОДА в 2006-2007 роках. Дільничний психотерапевт Голоскокова Юлія Михайлівна, дізнавшись, що мене хочуть направити в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню, повідомила мені, що там в основному знаходяться вбивці і ман’яки. Також cказала, що до неї періодично дзвонять, щоб дізнатись чи не звертаюсь я до неї за медикаментозною допомогою. Я не розумію, для чого мені до неї звертатись? Я не потребую ні психіатричної ні, тим більше, медикаментозної допомоги, бо почуваю себе нормально. Я потребую, в першу чергу, захисту від сваволі та психологічного тиску, через який я змушена була звільнитись з роботи. Я закінчила в Полтаві два вищі навчальні заклади, моя наукова робота з економіки в 2007 році зайняла друге місце в Полтавській області на Всеукраїнському конкурсі наукових робіт. А голова комісії АСПЕК в своєму кабінеті з криком заявив, що я купила собі дипломи. Я проживаю в Полтаві вже більше 10 років, прописана і проживаю в одному гуртожитку більше 5 років. Останні три роки майже кожного дня моя робота була пов’язана з грошима і людьми, і я з нею успішно справлялась. Я зараз на волі та не можу відстояти свої права. Якщо я потраплю до Дніпропетровської психлікарні, мені повністю зруйнують решту життя. А всі мої дипломи і грамоти, які я не купила, як криком заявив мені голова АСПЕК Хоменко І.А., а заслужила багаторічною працею за багато років навчання, і які дають мені зараз право вибору професії, може перекреслити один документ із психлікарні, який може бути таким самим об’єктивним як і брехлива постанова слідчого Сипко Г.М. про мою поведінку під час допитів у її кабінеті. На саму гр. Романчук (Нестеренко) А.С. відкрите кримінальне провадження по факту нанесення мені нею тілесних ушкоджень 25.09.2013 року. 20.12.2013 року та 10.01.2014 року вона відкрито (здійснювавсь запис у суді) під час судового засідання за її заявою, висловлювала в мою адресу погрози поміщенням до психлікарні, при судді погрожувала міліцією та обмовила мене написавши в поясненні, що я чіплялась до неї і просила бачитись з її дітьми. Ні її саму, ні її дітей ні бачити, ні чути, ні знати я не бажаю. Я хочу мати своїх дітей, її діти мені не потрібні. Гр. (Романчук) Нестеренко А.С. з’являється майже на всі судові засідання, що проходять по клопотанню слідчої Сипко Г.М. про поміщення мене до психлікарні. Після одного з засідань, коли її подруга говорила, що мені в психлікарні поставлять діагноз шизофренії, гр. Нестеренко А.С. цинічно заявила, що, на відміну від неї, у мене дітей не буде. На мирову угоду, яку пропонувала я та адвокат, гр. (Романчук) Нестеренко А.С. (відкрите кримінальне провадження № 12013180020002258) та гр. Нестеренко В.М. (відкрите кримінальне провадження № 12013180040003230) не погоджуються. Просто приходять до суду, щоб отримати задоволення від того, що мене помістять до психлікарні. Я до цього часу жодного разу до кримінальної відповідальності не притягувалась. Маю позитивні характеристики як з попередніх місць роботи так і за місцем свого постійного проживання. Люди, з якими спілкуюсь щодня, характеризують мене як адекватну людину.

Тому для мене питання з’ясування факту втручання в моє приватне життя працівників ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна» важливе.

Прошу Вас в порядку приватного обвинувачення за моєю заявою відкрити кримінальне провадження за ст.182 КК України щодо факту втручання в моє приватне життя ТОВ «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна», що призвело до втрати мого часу та інших вкрай негативних наслідків).

         22.04.2014 року відправила до Вищого спеціалізованого суду України оскарження на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області рекомендованим листом.

         23.04.2014 року Пирлик Р.В. викликав мене до прокуратури і вручив мені клопотання про продовження строку досудового розслідування. Перед цим слідча прислала мені постанову про призупинення досудового розслідування і оголошення мене в розшук. Чого вона мене оголосила в розшук? Пояснила, що зробила в документі опечатку. Добра була в слідчої Ганни Сипко опечатка ­ – ціле речення.

         23.04.2014 року зайшла до твого знайомого, запитала за тебе. Тільки що питаю про тебе, всі замовкають як партизани. Ніхто тебе не знає. Ніби протягом останніх десяти років ти й не займавсь ремонтом телефонів у Полтаві. Сьогодні пішла до прокурора, який здійснює нагляд за розслідуванням кримінального провадження відкритого на вчителя музики гімназії №13. Діставала його своєю наївністю та вірою в справедливе розслідування справи про моє побиття.

         Адвокат зідзвонилась з НДІ в Києві. Поїхала. Але без ріщення суду експертизу проводити не захотіли. Може звісно працівникам не вистачало не тільки рішення суду, але й подяки, щоб за експертизу взялись… Повернулась ні з чим. Перемерзла в поїзді, аж трясло всю.

         25.04.2014 року слідча Ганна Сипко викликає до райвідділу. Взяла довідку в лікарні. Сипко відстала. Звернулась до прокурора області Закорецького з проханням провести перевірку дій слідчої Ганни Сипко.

         29.04.2014 року прийшла відповідь з прокуратури Полтавської області про прокурора, який в 2008 році був прокурором Київського району м. Полтави. Ткачов В.В. Зараз прокурор відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян прокуратури області, повідомив начальник відділу роботи з кадрами прокуратури Полтавської області Бурба І. Дуже дивно, що Ткачов В.В. сказав, що нічим мені не зможе допомогти. Хто ж як не він наглядає за додержання законності при застосуванні примусових заходів медичного характеру? І мого візиту до нього у 2008 році і розмови нашої не пам’ятає. І допомогти ніяк не може. Такі слова по меншій мірі суперечать його нинішній посаді…

         01.05.2014 року. Мир, труд, май. Сонячний день. Вирішила прогулятись. Тебе дуже хотіла побачити, тому пішла гуляти по Браїлках. По дорозі зустріла знайому. Пристав хлопець. Дійшли до бульвару Нєстєрова. Виявилось, що юнак живе на сусідній вулиці. Сказав, що вийде до мене. Пішла по дорозі. Побачила свою добру знайому. Вона порпалась на грядці. Стала напроти неї, розмовляю. Грядка її якраз напроти вікон кацапки із Сибірі. Дзвонить новий знайомий. Говорю з ним по телефону. Тут де не візьмись із-за рогу вибігає гурт доблесної міліції Київського РВ. Ого. Підходять до мене з претензіями, що я вигукую під вікнами нецензурну лайку і зву Вову. Ти вибіг з квартири до гурту міліції. Щастя… Ти звинувачуєш мене у всіх смертних гріхах. Порядний жонатік й… Знову каблучку золоту на праву руку надів. Мій новий знайомий прибіг мене виручати. Ти побіг у «бобік» писати на мене заяву. До міліції підійшли білобриса дівка, яка на мене колись казала «ти звізда», з своїм чоловіком. Пояснюють міліції, що я недавно тоже приходила, кричала, лаялась. Білобриса брехуха. І коли б я встигала? Моя добра знайома пішла з грядки вся червона, їй хтось вставляв мізки, що вона винна, що я до неї підійшла і говорила з нею. Вона і мій новий знайомий підтвердили мої слова, що я весь цей час говорила з ними, нічого не кричала. От. Наліцо дача неправдивих свідчень міліції. Яка це стаття КК України? Але на це ментам з Київського РВ начхати. Вони приїхали ловити хуліганку. А те, що люди набрехали і дали неправдиві свідчення, в їхні плани по захисту громадського спокою не входило. Тут один злочинець. І це я. Інших бути не може. Хто не знає доблесть української міліції, яка і в мирний і в воєнний час захищає правду. Свою правду. На цьому все не закінчилось. Я назвала тебе … некрасиво. Бо тобі, коханий друже, простіше під канапку лягти, чим зібрати свої пожитки і уїбати з чужої квартири. Може я загнула? Не ти не такий. Люди, оточення теж не такі. Наприклад, Ірина Петрівна. Говорила про кацапку із Сибірі як про обіженну женщіну. А за мене необіжену в суді виступати не захотіла. А те, що обіжена женщіна ї… скільки її п… хотілось і мене збирається в психлікарню оформити – це ні Ірину Петрівну, ні Галину Григорівну, ні менеджмент кацапської радіостанції “Русское радио”-України” не ї… . Менеджмент має право на помилку при здійсненні керівництва з метою отримання прибутку. А обов’язок її виправити без доведення в суді законами не передбачений. Може бути, з долею імовірності, що якщо я закрию рот, виїду за кордон, мене в психлікарню не доправлять. Але як про людську підлість можна мовчати. Вона повсюди. Сусідка на поверсі, яку я в минулому році виручила, сказала в розмові: «Я б на місці тієї жінки вже давно б тебе відправила в дурдом». А потім, дура, ходить і як ні в чому не було вітається до мене. Пішла ти добра сусідко нахуй, за те, що я тобі нічого поганого не зробила, а ти зі мною вчинила за “добрим” звичаєм.

         Міліція поїхала, а мій новий знайомий почав умовляти мене більше не приходити на це місце. Погодилась з умовою. Пішов він говорити з тобою про телефон. Щоб ти його все таки мені повернув. Пішла слідом за ним. І що я бачу? Біля 6 підїзду стоїть мій новий знайомий і мило спілкується з трьома с… : кацапкою із Сибірі, її подружкою Людою Павлюченко, яка вибігла по приїзді ментів, і «хрещеною мамочкою». Кацапка: «Нашла себе мужика?». ? «Это мой ученик». Ясно. Розвертаюсь і іду. Новий знайомий біжить за мною. «Крьосна мамочка» вдогонку: «Вы знаете, она для Вовы себя бережет!.. Можете воспользоватся!». Стара нахальна йобана курва. «Своїм розпоряджайтесь!». «А что я? Я уже на пенсии!». А шо педагог на пенсії має право розпоряджатись чужою пиздою?.. Повернулась до її дочки: «Ти ж казала: «Забери свое мне твое не нужно»!…». Вона, усміхаючись: «А у меня все свое!». Слухяний учень, відійшовши зі мною, запропонував мені зустрічатись…

         У перших числах травня моя подруга Оля допомогла мені влаштуватись на роботу на вибори. Як я їй вдячна. Навіть не за роботу, а за підтримку, за те, що вона була поруч і допомагала мені. Роки беруть своє. Дєвочкою мене називати перестали. Навіть незнайомі. Кажуть на мене жіночка. Мусора з Київського РВ посприяли звільненню з роботи, а кусок хліба ніхто не принесе. Після багаторічних старань міліції з Київського РВ зробивши з мене по меншій мірі хуліганку хоч на папері, слідча Ганна Сипко вирішила мені допомогти, ощасливити, видавши постанови про мою неадекватну поведінку і необхідність поміщення до психлікарні. Вона назвала мене нещасною жінкою. Звісно, після її старань навряд чи хто позаздрить моєму щастю. Ганні Сипко, як жінці яка напевне знає в чому щастя, мабуть, видніше. Розплодилось продажних ментів до сто біса. Навчились тільки закон нарушати. Продажні менти розвалюють країну зсередини. Хто людям допомагає… Начальник слідчого відділу Київського РВ Гавриленко питав мене чи все я пишу на сайті. …. Конєчно не все. Тільки про таких доблесних працівників Київського РВ як він, як Сипко Ганна Миколаївна і всіх вище згаданих. Наприклад, узнала у правозахисника, що слідча Ганна уже у двох кримінальних справах документи сфальсифікувала … Не безплатно, звісно. Жити мабуть хоче красиво. А на 2,5 тис.грн. слідака не розженешся. От і крутиться як уміє. Хоч я тепер, дякуючи «старанням» слідчої Ганни, розганяюсь і на того менше… З продажними мусорами в Україні завжди так: хто платить – той і правий. І з судами так. І з лікарями, як виявилось, теж. Ось така некрасива, не етична правда.