Павлюченко Л., подруга Романчук (Нестеренко) А.

Кінець весни – початок літа 2010. На дорогу з будинку, який знаходивсь поряд будинку з квартирою Аліни до мене вибігла якась молода чорнява жінка з дерев’яною штахетиною в руках, почала штрикати нею мені між коліна. Жінка була вища від мене більш як на голову. Подрала мені штахетиною шкіру на ногах. Проганяла мене, кричала мені, що як мені хочеться потрахатись, то щоб я ішла і шукала в іншому місці. Сказала їй за Володимира: «Що Бог мені дав, то того в мене не заберете!». Вона: «Заберем, заберем!». Пізніше дізналась, що це була Люда Павлюченко, подруга Аліни. Ішла повз мене незнайома маленька жінка, фарбована білявка. У руках  відро води. Раптом повернулась і вилила її на мене. Я оторопіла. Зреагувала словесно. Думаю, нічого, обсохну. Повертається вона знову – сипнула на мене піску з відра. Кинулась за нею, схопила за волосся. Десь узявсь її мужик. Почав мене проганяти, давати підсрачники. Подзвонила знайомому, який поряд жив і недавно дав свій мобільний. Розказала, що мені було. Сказав, що зараз вийде до мене, щоб я ішла через арку. Пішла. Нарвалась під аркою на ту агресивну білобрису сучку і її чоловіка. Павлюченко Людмила, яка мені подрала ноги штахетиною тут як тут. Відразу ж прибігла мати Аліни. Мужик схопив мене за руки, вдарив рукою по обличчі. Хтось із них надів мені на голову відро: «Чупакабру піймали!» – почали сміятися. Білобриса почала погрожувати жіночою колонією (чоловік її, який підняв на мене руку, як виявилось потім, у Київському РВ міліції робить). Павлюченко Людмила погрожувала психлікарнею. Романчук Валентина: «Ты ведь обещала, что не будешь больше приходить. Он ведь с Алиной сейчас живет». Щось питали про мою матір. «Та казали мати нормальна». Уже початок на 11 вечора. До 6 під’їзду під’їхав Нестеренко Вова на «Самарі» батька Аліни. Хтось із гурту перекривив: «Володя, спаси меня!», засміялись. Він вийшов з машини, почула як упустив ключі. Хтось із гурту викликав міліцію з Київського РВ. Зібрались усі біля «бобіка». Змусили, щоб я все виклала із сумочки. Романчук Валентина побачила у моєму паспорті фотографію Нестеренка Вови з інституту, повернулась до нього: «Володя, забери у нее свою фотографию!». Вова забрав, тоді заявив: «Фотография украдена из официального документа!». Мати Аліни: «Ты укорачиваешь ему жизнь!». Хтось із гурту: «Жінка в реанімації з дитиною лежить…». «А я звідки це могла знати, хто мені про це казав?». Алінина мати щось почала казати про те, що я больна і мені треба провіритись. Я їй відказала: «Може це ти больна, поїдь сама провірся!». Володимир закричав на мене: «А ты закрой рот и сиди молча!». Хтось із присутніх прокоментував, що ти всігда обачно мовчиш, а це… Мабуть переживав. У «бобіку» міліціонер: «Мовчи, даже Вова он тобі сказав…».

Літо 2010. Аліна слухала мою розмову з її подругою Павлюченко Людою про те, що Нестеренко Вова давав мені надію і що влітку 2009 з двома своїми співробітниками Олею та Сашком вони закрили мене в магазині  «Сота» і поставили мені пісню-обіцянку, про те, що він мене забере. Після цього у квартирі Аліни голосно увімкнули музичний центр і було чути на всю вулицю: «… а белый лебедь на пруду качает павшую звезду, на том пруду, куда тебя я приведу… заведу голубей и с тобой и с любовью… а пока ни кола, ни двора и ни сада…» .

01.05.2012. Поїхала на Браїлки. Ішла жінка, яка живе в будинку 18/1 у 4 під’їзді, Тома, позвала з собою. Іду до неї на лавочку. Алінина подруга Люда з п’ятого поверху почала на мене нападати словами. Я їй одказала.

04.05.2012. Приїхала вранці на Браїлки. Прийшла до 6 під’їзду. Підійшла Алінина подругаЛюда Павлюченко. З 6 під’їзду вийшов Вова з дочкою Анею. Я до нього: «Для чого ти заказав те радіо? Щоб я одна була?». Вова мені: «Будешь слушать радио в тюряге!». Пішла до 13 школи. Доходжу до стадіону. Навстріч Люда Павлюченко: «Біжи, біжи, бо не вспінеш!». «А тобі шо до того? У тебе ж діти є, а в мене немає!». «Не завидуй – і в тебе будуть». «А я й не завидую. Я не просила мені заказувать радіостанцію. Нафіг вона мені нужна». По обіді приїхала на Браїлки – бачу стоять Аліна з двома дітьми і її подруга Люда Павлюченко. Алінина подруга сказала, щось на мене. Я їй відповіла, що Володимир мене обіщав забрать. Люда Павлюченко: «Забаре в дурдом». «Так хай забирає в дурдом». Аліна повела дітей до дверей під’їзду. Сказала Аліні у спину про те, що вона як була кобила, така й осталась. Вона обернулась: «Пошла вон!» і закрила двері.

08.05.2012. Поїхала вранці на Браїлки. До під’їзду підійшла подруга Аліни Люда Павлюченко з дочкою. Стали біля порогу. З 6 під’їзду вийшла Вовина дочка Аня. За нею – Вова. В руці у нього дерев’яна дошка. Обізвалась до Володимира: «Добре утро, Вова». Кинувсь в мою сторону, догнав і щосили ударив дошкою по обох плечах: «Сука».

04.06.2012. Поїхала на Браїлки. Побачила здаля знайому. Підійшла до неї. На лавочці сидять бабушка і Тома. Присіла і я до них. З будинку вийшла Люда Павлюченко, Алінина подруга, з дитиною. Дивиться на мене. Кажу: «Чого дивишся? Здрастя». Вона сказала щось вроді я видно скучила. «Скучила. За Вовою». Іде: «Нічим не можу помогти». Сіла на східцях під’їзду. Почала говорити до Люди. Казати їй про радіостанцію, Свєту Чоботаренко, що мені люди на Зигіна казали в спину, що на роботі Вова з співробітниками ставили пісню мені про те, що він мене забере і т. д. Люда почала мені казати, що ти мене не уб’ш, бо в тюрьму не хочеш через мене сідати і не забереш. Що мене тут ніхто не займатиме. Сказала, що ім’я і прізвище на радіо, ні моє, ні його не називали. Сказала, що знає Вову і Аліну. «Вони обоє адекватні люди. Аліна така ж проста дівчина». Кажу: «Вова ж у неї в приймах живе». Відказала, що він з Аліною так домовивсь. Тоді звинуватила, що я послала вчительку, яка підійшла до мене і попросила покинути територію школи, бо мене бояться діти і Аня, дочка Аліни і Вови. Я обурилась, що вона бреше і що ніяку вчительку я не посилала і ніхто з учителів до мене не підходив. (Згадала як я чекала Володиимра на подвір’ї школи, до мене підлетіла якась фарбована під блондинку дівчина і заорала на вухо: «Пошла вон!». Це була вчителька?). Люда сказала, щоб я ішла звідси, бо вийде її чоловік і я летітиму. Питаю в неї, чого. Каже: «В нього така реакція на таких як ти». Кажу: «А яка ж я?». Вийшов її чоловік, почав робити колесо дитячого велосипеда. Щось почали між собою говорити. Я розвернулась і пішла.

13.06.2012. Поїхала на Браїлки. Вікна в Аліниній квартирі зачинені – жарко. Біля магазину побачила Люду, подругу Аліни з сусіднього будинку. «Люда, Вова дома?» – глупий вопрос. Вона нічого не сказала. Поїхала на Браїлки після семи. Йшла по тротуару. Сидить Алінина подруга Люда, яка сказала мені колись, що імена і фамілії на радіо ж не називали. Погляд у неї був такий: солодко-липкий з насмішкою, неприємний. Що вона могла думати як отак погано дивилась?

24.06.2012. Був День молоді. Десь 8 ранку. Вікна в Аліниній квартирі відчинені у спальні і кухні. Не хочу кричати під вікнами. Пройшла до під’їзду. Алінина подруга Люда: «Пораньше прийшла?». Я їй: «З Дньом молодьожі, Людочка».

09.07.2012. Після роботи поїхала на Браїлки. Напроти 6 під’їзду догнала знайомих. Говорили. Один дав жменю соняшнику. Стали під балконом. Бачу із-за вугла виглядає Алінина подруга Люда. Біля неї стоять її діти.

17.07.2012. Нестеренка Вови не було на роботі. Думала: «Будь проклята Аліна і будь прокляті твої голубі очі». Десь в 11 приїхала на Браїлки. Від магазину побачила, що напроти 5 під’їзду стоїть Люда Павлюченко, яка дружить з Аліною. Біля неї діти. Іду до 6 під’їзду. Вже проходила 5 під’їзд. Побачила, що напроти нього стоїть Аліна з коляскою. Люда Павлюченко раптом хапає мене за волосся і тримає. Аліна кидається на мене з зонтиком. Старається влучити зонтиком між ноги. Дивлюсь в її голубі очі: «Як він так обожає твої голубі глазки, чого ж він… Ти моє забрала…». Аліна: «Забери свое! Мне твое не нужно!». Підбіг позаду мене якийсь чоловік. Уже він схопив мене за волосся. Потягнув так, що думала або об землю вдарить або об стовп: «Ти дом терорізіруєш! У тебе совість є? Ще раз тебе тут побачу – уб’ю!». Кажу: «Харашо… Він мені радіостанцію заказав». Чоловік пустив мене. Відійшла аж за перший під’їзд. Чоловік підійшов до Аліни і Люди. Бачу вони розвернули коляску і пішли, засміявшись.

05.08.2012. Приїхала на Браїлки в 11. Стояла під аркою. Проходила подруга Аліни Люда з дочкою. Завела дочку у 6 під’їзд, поговорила по телефону, пішла. Підійшла під вікна Аліни: «Вова, якби ти до мене прийшов – я б зразу вийшла!». Глянула по дорозі іде чоловік подруги Аліни Люди з сином. Подививсь так на мене. Негатив.

08.10.2012. Приїхала на Браїлки. Пішла до 6 під’їзду. Повернулась на спалах фотоапарату з квартири на 5 поверсі. 

З якоюсь метою мене фотографували?

09.10.2012. Нестренко Вова у відпустці. Поїхала на Браїлки. Біля магазину побачила Людмилу Павлюченко, подругу Аліни, підійшла до неї. Обізвалась, запитала за Володимира. Під’їхав її чоловік машиною. Вона щось йому на мене сказала. Він висунувсь з машини: «Ще раз до них підійдеш, я тебе перший і послідній раз предупреждаю – запхну у багажник і вивезу. Тебе у дурдомі вже місяць ждуть». «Бог з вами. Я до любимого чоловіка приходжу. Хотіла узнати у неї за Володимира чи він захворів чи в отпуску… ідьте з Богом, щасливо». «Ти добалакаєшся… дивись щоб ти в мене не захворіла. Я тебе предупредив». «В дурдомі больні лічаться. Чого ж мене туди? А я ж нормальна». «Там перевірять чи ти нормальна». Згадала вчорашні зйомки мене фотоапаратом з вікон квартири Павлюченків. Мені стало і неприємно і страшно.

16.10.2012. Поїхала на Браїлки. Обійшла будинок. Біля сходів 6 під’їзду стоять дві дівчини. Одна повернута спиною. Повернулась, глянула. Може Аліна. Підійшла ближче. Дивлюсь в профіль. Аліна. «Аліна!». «Я не Алина. Девушка вы ошиблись. Я вас не знаю…». «Де Вова?». Вона з таким удівлєнієм, награним: «Ты у меня это спрашиваешь?..Ты у меня это спрашиваешь?..». «Ти ж мені сама колись казала: «А Вова в Киеве, у голубоглазой блондинки-любовници». Ти мені казала: «А Вова в Киеве, у голубоглазой блондинки-любовници»…». «Я не хочу с тобой разговаривать». «Я з тобою тоже не хочу разговарівать…». «Ти ненормальная, стоишь под окнами, обратись к психиатру…». «Обращалась…». Її співрозмовниця: «Іди туди, стій там (під вікнами)». Підійшла чи даже підбігла Алінина подруга Люда: «Я щас піду своєму чоловікові скажу. Він зараз вийде…». Аліна: «Я в суд подам… Жди». «Чого твій батько на мене кидається? Я до ваших дітей не підходила!..». Пішла від них. Стала побіля 1 під’їзду. На дитячому майданчику Павлюченко Люда, Аліна і їх діти.

09.05.2013. Вчора поїхала на Браїлки пізно. Біля під’їзду побачила крикливу бабцю з сусіднього будинку і нового прєдсєдателя дому. Почали журити мене. Прєдсєдатель: «В українській сім’ї… чоловік вибирає жінку, а не жінка вішається йому на шию…». Дійшла до першого під’їзду. Проїхала чорна іномарка. Пика знайома. Чоловік за рулем якось так витріщивсь. Це той, що робить в Київському РВ, що давав мені підсрачники, як я хапала за коси його білобрису жінку, що облила мене водою, а потім піском обсипала. Машина стала. З машини вийшла подруга Алінки Люда Павлюченко з дітьми і білобриса з своїм чоловіком. Чоловік повернувсь до мене, протягнув військовий кашкет: «Нада?». К чому? Людмила Павлюченко щось прокоментувала: «Автомат доставай». Пішла до шостого під’їзду, ігноруючи їхню групу. Людмила Павлюченко: «…30 год, а ще так нічого…». Вона побачила свого чоловіка, який ішов назустріч: «Окружаем… в тюрму її». Пройшла мовчки мимо її чоловіка, стала напроти 6 під’їзду. На східцях жінка Жені обізвалась до Людмили Павлюченко: «Де це ви були?». Вона відповіла знехотя: «На параді».

06.06.2013. Приїхала десь о 17.00 на Браїлки. Вова закривав гараж. Сказала йому: «Приїжджай до мене сьогодні по аудіо-відеозаписи». Вікно на балконі Аліниної квартири відкрилось. Аліна висунулась з відеокамерою. Назвала її їбучою кобилою. Вибігла її подруга Люда Павлюченко. Почала до мене сікатись, погрожувати. Тоді розвернулась, побігла додому.

15.06.2013. Приїхала на Браїлки, до Аліниного будинку. Звала Володимира на ім’я. Відкрилось вікно на кухні 5 поверху. Висунулась Аліна з відеокамерою: «Чего ты прячешся? Я тебя все равно вижу». Проїхала машина. В ній подруга Аліни Люда з чоловіком і дітьми. «Давай звони! Подруга приїхала. Хай прибіжить, поможе тобі розбиратись, ти ж сама не можеш!».

20.06.2013. Приїхала на Браїлки. Ждала Володимира до пів 10. «Вова, пішли до мене, я тебе жду!..». Вова взяв два пакети продуктів і іде. Тома і подруга Аліни Люда Павлюченко сидять на лавочці. Алінина подруга, побачивши, що я переступивши через оградку, пішла до Володимира, обізвалась: «Куда клумбу топчешь?!». І клумби там не було – трава росла і кілька квіток.

09.07.2013. Сусідка з 6 під’їзду Світлана Павлівна сказала мені, що мати Аліни казала, що Вова ніякої мені надєжди не давав і що в мене шизофренія. «Подивіться, я похожа на больну?». Сусідка: «Не похожа». Пішла Браїлками. Побачила подругу Аліни Люду з дітьми і з якоюсь подругою. Сказала їй знову, що Нестеренко Вова давав мені надію. В «Сільпо» побачила Віку, ученицю Аліни, вона жила в одному будинку з Павлюченко Людою: «Я твою подругу Люду бачила. Ти ж з нею общаєшся. А вона общається з Аліною. Ти Аліні передай, що я в квартиру до неї йти не буду, хоч вона це й казала як знімала мене на відеокамеру. Хай сама спускається розібратися».

21.02.2014. Після 9 ранку з Київського РВ прийшов  Загребельний з двома своїми напарниками. Вова на мене написав дві заяви, за 7 і 10 число. Написав, що робила йому непристойні пропозиції, била авто і свідками були мати Аліни Романчук Валентина і подруга Аліни Павлюченко Люда.

25.02.2014. Дзвінок з Київської прокуратури. На 15.30 в Київський райсуд. Слідча Сипко подала в суд клопотання про направлення мене на судово-психіатричну експертизу. Приїхала в суд. Зайшла до секретаря, сказала, що мені подзвонили з прокуратури і сказали, що буде розгляд клопотання слідчої щодо призначення мені судово-медичної експертизи. Сіла в коридорчику. Чекаю. Зайшла Аліна з подругою Людою. Вибігла на вулицю, машини ніде близько не видно. Вернулась, сіла на стілець. Вийшла Аліна. Вернулась. Через якийсь час зайшов Володимир. «Вова!» Захисник мій не встиг приїхати. Як швидко організувались… не те, що на мої клопотання… місяцями тягтимуть. Вова: «Сегодня с утра кидалась под машину. Мне не хочется сидеть в тюрьме из-за неадекватного человека…». Просила тебе не брехати.  Подав матеріали. «А шо тут?». «То, что происходит каждое утро. Распечатайте». «Вова!». Ти таки пересів до Аліни, аж у куток. Аліна з Людою Павлюченко сміються. Аліна: «Отойди отсюда, отойди». «Вова, ти щасливий?». Аліна: «Двое детей, вот его счастье, уйди отсюда». «Для чоловіка не в дітях щастя, а в коханій жінці…». Люда Павлюченко, яка колись тримала мене за волосся, поки Аліна штрикала мене своїм зонтиком: «Я не Аліна, я щас попрошу, тебе виведуть, в клєтку посадять зразу і всьо… мені це вже тоже надоїло…». Запитала в Павлюченко Людмили: «А ти сюди хоч яким боком?». Павлюченко: «Мої діти тоже ходять по уліце, тоже відят…». Аліна: «Ти надоїла вже усим… Уйди! Отойди пять шагов отсюда! Пожалуйста! Отойди, пожалуйста!». «Чого ти бісишся?». Працівник суду: «Щас буде судове засідання». Аліна охоронцю: «Не уходите, мужчина». «Не уходьте, можете постоять». Аліна  рішила відігратись, почала цілувати Вову в губи і дивитись на мою реакцію.  Я підійшла, замахала руками, закричала: «Зачєм… зачєм вона провоцирує?! Мало того, шо ти їбеш?..». Вова: «Вон отсюда!». Аліна: «Ти совсем что ли?! Отойди отсюда!». «Шо ти дєлаєш?! Ви вобще… поіздіваться?!..». Працівник суду: «Ви успокойтесь…». «Вийди отсюдова, якщо так», кажу Вові. Вова: «Вон отсюда». Працівник суду: «Ви знаходитесь в судовому засіданні, ви розумієте?…». «Ви…оцю кацапку… зачєм ти її провоцируєш, зачєм ти так дєлаєш?». Працівник суду: «Присажуйтесь, щас буде судове засідання». «Вов, я тебе прошу… Як ти сказала «пока їбу», да?». Аліна: «Ти ж так не можешь». Прокурор: «Людмила Григорівна, присядьте, пожалуйста». Аліна: «Я с тобой не разговариваю, если так». «Я с тобой тоже нє разговаріваю, сука. А ти дєлаєш і провоцируєш спеціально… Зачєм провоцируєш? Ти… тобі знаю шо скажу…» Вова: «Отошло». «Ти – кобила їбуча». Аліна: «Какой комплимент». «Да, це не я його тобі зробила». Аліна: «Да? Ты бы с удовольствием такой хотела бы быть, но у тебя не получается…». «Но у меня нет квартиры куда бы он мог приходить».Аліна: «А при чем здесь квартира? И на койке хорошо…». «И на койку прийдьот!». Аліна: «Да?». «Да». У Вови вираз лиця змінивсь. Засумнівась чи здивувавсь? «А шо ти мене обманувать будеш столько лєт?», кажу Вові. Вова: «Кому ти нужна?». «А єслі я тобі не нужна, то отдай мої вєщі, востанови те, що ти мені оце сдєлав і всьо і я більше не буду…». Аліна: «Нам от тебя ничего не надо. Даже моральный ущерб нам не нужен… Боже упаси, это не мы у тебя под окнами стоим, а ты». Працівник суду: «Ви в суді знаходитесь, лічні відносини вирішуйте поза судом». Кажу тобі: «Вова, даже у ніщего єсть вибор…». Зайшла суддя. Питає щось мене, а я на Володимира задивилась. Суддя: «Розглядається клопотання про примусове направлення до психіатричного закладу для проведення судово-психіатричної експертизи». «Будь ласка, дивіться сюди, що в Вас за зацікавленість там?». «Тут сидить мій коханий чоловік». А захисник не прибув, не встиг. Засідання перенесли на 26 лютого. «Вов, поїхали до мене, чуєш? Вов, Володь, Володь, Володимир Миколайович, Вова… Володь, ти мені обіщав. Ти ж помниш, що ти мені обіщав?». Вова: «Неадекватна». «Це ти неадекватний!». Вийшли з суду. Подруга Аліни Павлюченко Люда: «Згинь звідси, бо я ж не Аліна, у мене рука тяжелєє». Почала Вові говорити про мій час. «Кацапка родила двох дітей…». Аліна: «А у тебя детей не будет». «Не тобі рішать…» «Вова, в чому проблема? Ти не можеш себе повести по мужски?». Вова: «Я могу! Тільки ти потом на мене заяву напишеш». Алінина подруга Павлюченко Люда: «Він по мужски і поступа…». Ти замахнувсь на мене. «Можеш? Я і заяву заберу». Вова: «Да?» Павлюченко Люда: «Не тошни, пожалуста». Вова іде, усміхається. Аліна і Люда Павлюченко теж сміються, діагноз шизофренії ставлять. «Вова, якщо ти дуже такий щасливий…». Подруга Аліни, Павлюченко Люда: «Дуже щасливий, Люда, він дуже щасливий з Аліною, у нього двоє дітей». «Може ти ті приколи на радіо вмісті з Аліною робив?..» По реакції Вови бачу, що не так.  Вова кинувсь у мою сторону. Подруга Аліни Люда Павлюченко: «Ти як собачка, Люда». Вова сідав у машину, замахнувсь на мене, подруга Аліни Павлюченко Люда знову: «Давай, язиком мий машину, мий…».

Павлюченко заборонив мені навіть обзиватись до своєї жінки, погрожував закинути в багажник і відвезти в психлікарню, а його жінка Людмила не просто лізла в чужі стосунки, а ще й не один раз кидалась на мене, наносила мені тілесні ушкодження, обзивала мене і погрожувала. «Прекрасні» люди.