Однокурсники та одногрупники з ПДПУ ім. В.Г.Короленка

ПДПУШило Ігор – мій однокурсник, земляк Нестеренка Вови, колишній чоловік Демченко Насті.

Демченко (Шило, Пономаренко) Настя – моя однокурсниця, одногрупниця Дорогань (Бровко) Юлі, колишня дружина Шила Ігоря.

Дорогань (Бровко) Юля – моя однокурсниця, одногрупниця Демченко Насті, сусідка Нестеренко Вови та родини Романчук (Нестеренко) Аліни.

Микитенко Юля – моя однокурсниця, одногрупниця Дорогань Юлі, Демченко Насті.

Головня Віталій – мій однокурсник, його дружина – одногрупниця Дорогань Юлі, Демченко Насті, Микитенко Юлі.

Калініченко Людмила – моя одногрупниця, староста групи, з 2004 року почала ставитись до мене так якби сама захопилась Нестеренком Вовою.

Мазіна Наташа – моя одногрупниця, причарувала Нестеренка Вову, мабуть деякою своєю схожістю з Ляпун Юлею. В Ляпун Юлю Нестеренко Вова був закоханий. Мазіна Наташа виїхала в Німеччину.

Нестеренко Вова, я, Шило Ігор, Демченко Настя, Микитенко Юля, Калініченко Люда – ми жили в гуртожитку фізмата

         Після 03.08.2005…

       Приходили на чай Настя Демченко з Ігорем Шилом (сім’я, 304 кімната гуртожитку фізмата). Ігор Шило – ще й земляк Нестеренка Вови.

         13.03.2007. Після розіграшу Нестеренка Вови з охоронцем Гєнкою з фірми «Айкон», я подзвонила до однокурсниці Оксани, запитала  адресу будинку, де живе її одногрупниця Юля Дорогань. Я пригадала розмови моїх одногрупників в універі, про те, що Вовина майбутня жінка, яку вони називали «баяністкою», живе в одному будинку з Дорогань Юлею і туди ж після весілля мав переїхати і Нестеренко Вова.

         Жовтень 2007. Старалась догодити співробітникам на День народження. Наче всього вистачало за столом. Не було тільки святкового насторою. Начальник побажав мені «веселого і радісного життя». Побажання від начальника Пустовгара О.М. з підтекстом – тон був нещирий. Якось сказала про слова Олега Миколайовича знайомому по фізмату Ігорю Шилові, земляку Нестеренка Вови. Невдовзі на радіостанції «Русское радио»-України» Свірідова і Галібін почали вести рубрику: «Цікавого вам життя!».

Шило Ігор пізніше підтвердив, що ця розмова мала місце.

   Літо 2008.  На радіостанції «Русское радио» – Україна» радіоведуча (ий) сказали такі слова: «Було б куди повертатися…». На радіостанції «Русское радио» – Україна» радіоведуча (ий) сказали такі слова: «А у тебя есть холодильник?…» . Можливо ці слова озвучили в ранковому «Будильник – шоу» Свірідова і Галібін? Пригадала як земляк Нестерека Володимира Шило Ігор сказав, що мені треба старатись, щоб у мене все було. Холодильник я змогла купила 13.07.2010, пральну машину – 19.09.2011.

     22.08.2008.  Слухала «Русское радио» – України». Думала про пісні і про коментарі радіоведучих  «Русского радио» – Україна». Подзвонила до Ігоря Шила, спільного знайомого з фізмату. Говорила з ним про цю ситуацію. Запитувала, що означає вислів «мічта ідіота», який я почула на свою адресу від Чоботаренко Світлани. Послухала його міркування: «…тоже варіант (сходити додому поговорити)… виключ музику… мічта ідіота – мічта, яка ніколи не збудеться… не зарікайся (що не поїдеш у дурдом)… тільки хуже зробиш (питала в Ігоря про Наташу, старшу сестру Нестеренка Вови, сподівалась може вона погодилась би з братом про цю ситуацію поговорити)». Голова йде вже обертом. Вова поїхав до Аліни. А я стояла на зупинці,  думала скільки я можу це терпіти – треба поговорити і все з’ясувати до кінця. Приїхала в гуртожиток, переодяглась. Поїхала на Браїлки. Дзвоню по телефону: «Вийдіть поговорити». Незрозуміла відповідь і  слухавку більше не беруть. Якийсь молодий чоловік проходив біля 6 під’їзду. Попросила його позвати з 87 квартири. Він відказав, що як мені треба, то щоб я й звала. Піднімаюсь по сходах. 87 квартира. Чогось мені так не по собі. Прочитала про себе  «Отче наш». Подзвонила в двері. Вони відчинились. Жіночий крик: «Бей ее!». Побачила як Вова змахнув палицею і вдарив мене по голові. Я впала на підлогу. Ще удар. Метнулась до східців. Він за мною. Я обертаюсь до Володимира: «Вова!..Вова!..». Бачу як з голови на одяг тече кров. Збігла до під’їзду. Стала. Кров біжить на асфальт. Проходять біля мене якісь хлопці. Ввімкнули пісню на мобільному телефоні: «…не пиши ви енд, я придумаю хеппи енд…». Здається група «Пара нормальных». Не придумала нічого кращого як подзвонити в міліцію. Вони приїхали, запитали, чого я не викликала швидку. Не подумала, була в шоці. Сказали, що не будуть до квартири підніматись і розбиратись. Відвезли в Київський РВ. Там я змила кров і вони відвезли мене до гуртожитку. Люда Бочковська, моя сусідка по кімнаті, нічого наче не бачила, а може зробила вигляд. Я попрала одяг від крові і відразу лягла – думала просплюсь, бо завтра на роботу.

         23.08.2008. Прокинулась, голова важка. Приїхала на роботу. Поставили мене у відділення «Полтава-банку», на якійсь заправці біля траси «Київ-Харків». Гроші не можу рахувати. Голова важка, слабість. Насилу поміняла курси валют біля заправки. Викликали на заправку швидку. Лікар сказав, що в мене струс. Лежу увечері сама в гуртожитку. Ліки, які приписав лікар, не купила, бо не було сил встати. Уже стемніло, дзвонить мобільний. Беру слухавку. Дзвонить мати Юлі Микитенко. Ми з її дочкою дружили в інституті. Каже: «Нам усю ніч хтось дзвонив. У тебе якась травма? Ти захворіла? А мама далеко…».  Вона поговорила та й поклала трубку. Через кілька років мати Юлі Микитенко подзвонила мені знову сама і сказала, що в Полтаву приїде її дочка Юля, щоб я зустрілась з нею, поговорила. Я поїхала до колишньої однокурсниці, розказала їй все. Після розмови дзвонила їй, Юля мене огорошила: «Якшо я його даже коли побачу, то скажу йому, що він молодець, що захищає свою сімю» – і більше ми з нею після цих слів не бачились і не зідзвонювались.

     Зима 2008-2009. Моя одногрупниця, Мазіна Наташа,  якось подзвонила і сказала, що її співробітниця шукає репетитора з математики для доньки. Почала їздити на Сади. Репетиторство було якесь липове. Учениця дивилась на мене, слухала аби як і казала: «Як все запущено…».

         Весна 2009. Попросила у одногрупниці дістати номер мобільного Нестеренка Вови. Вона дістала. Я в батьків у своему селі. На Пасху. Брат подарував мені свій старий телефон Nokia 6131. Дзвоню на Вовин номер. Приходить смс: «Ты издеваешся? Думаешь я тебя не узнал?». В процесі «общенія», якщо це можна так назвать, Вова не обзивається. Мабуть в Аліниній квартирі. Включив якусь музику. Я не знаю, що йому казати, написала, що щаслива, що він є і ще щось, а він написав мені смс: «Ти дура» і виключив телефон.

         Літо 2009. Якось в обідню перерву вийшла з ДПІ в м. Полтава і біля переходу зустріла знайомого з фізмату Головню Віталія. Він сказав мені, що я сиджу в ДРФО і слухаю «Русское радио» – Україна». Подумала: знайомі з фізмата в курсі. Від кого він отримав цю інформацію? Цікаво від чого в його голосі прозвучали неприємні нотки? (Через кілька років спеціально перепитала Головню про ці його слова. Він: «Я нічого такого не казав»).

         Літо 2009. Мобільний Володимира брала Аліна, писала з нього смс повідомлення від імені Володимира. Вночі з мобільного Володимира приходили «бомжики»: «Передзвоніть мені будь-ласка». Кілька разів Аліна Романчук хапала мобільний Володимира і кричала на мою адресу образи та погрози. Тільки одного разу, як я набрала цей «Вовин» номер мобільного спросоння, почула його голос: «Алло». І в мене закінчились гроші на рахунку. Збігала, поповнила рахунок, але більше ніхто слухавку вже не брав. Невдовзі з цього номера, як вкотре його набирала, почула голос схожий на голос  колишньої одногрупниці Люди Калініченко. Чути було шум компанії. Вона: «Я його жінка!…». Ще щось говорила. Я її обругала і поклала слухавку. Значить карточка почала «кочувати по руках». Одного разу трубку взяв якийсь молодий чоловік з протівнющим голосом. Сказав, що він друг Аліни, Женя. Працює в Києві. Сказав, що коли вона зустрічалась з Володимиром, то в них все було нормально. Сказав, що Аліна хоче за Володимира поборотись, хоч Вова й «заказав» радіостанцію мені. Сказала цьому чоловікові, що Аліна вже задовбала Вову своєю «міровой літєратурой». Женя погодивсь, але сказав, що йому віддали карточку і, що мене Володимир викреслив зі свого життя. Через кілька місяців як я знову дзвонила на цей мобільний номер, оператор повідомив, що номер вже не обслуговується.

         17.09.2009. Поїхала на Браїлки. Прийшла  вранці до гаража, з якого Нестеренко Вова виганяв тестеву машину, щоб їхати на роботу. Підійшла до нього. Він мене вдарив. Мабуть каменем по голові. Штовхнув на землю, вдарив носаком черевика по носі: «Пошло отсюда!..»  Не пошла, а пошло. Сів і поїхав на роботу. Підійшла до зупинки. На мобільний дзвонить Настя, колишня жінка Ігоря, нашого спільного знайомого з фізмата. Питає мене як справи, що я зараз роблю. Сказала їй коротко, що сталось. Питає, що я думаю робити. Кажу, що передзвоню на роботу і піду в лікарню. Настя сказала, що це я правильно вирішила. Чого вона мені надумала подзвонити і запитати? Значить її хтось попросив. Після цього випадку жодних дзвінків від неї не було. У травні 2017 я сама подзвонила до Насті. Вона сказала, що вона не пригадує.

               31.08.2013. Приїхала на Браїлки. Підійшла до будинку. Вийшов Романчук Сергій, батько Аліни. Погнавсь за мною. Оббігла будинок. Побачила біля 6 під’їзду будинку свою однокурсницю Юля Дорогань (Бровко) з подругою Аліни з 4 поверху. Підійшла до них. «Ми нічого не знаємо. Люда, дай нам пообщатись про своє, про женске». Підійшов чоловік Юлі, теж мій однокурсник. Побачила як Романчук Сергій зайшов у 5 під’їзд.  Бачив мене біля гурту. Колишні однокурсники не були настроєні спілкуватись зі мною. Поїхала в гуртожиток.