«Не нужно меня понимать!.. Жена просит меня тебя не убивать!..». «Добра» жена. Дєвушку, якій муж радіостанцію «заказав» бити просила, а не убивати… Щоб помучилась «пока жена ебет» і діти ростуть. А там, гляди, синочок Вова виросте, замість папи буде вибігать, якщо Вову зватиме… «Милая» з другого декрету вийшла, а «дєвочка» з перебитим носом і ізуродуваною губою жде щастя… Працівники і власники радіостанції «Русское радио»-Україна», якщо дєвочці за 30 і любимий мужчина біжить в чужу квартиру і каже дєвочці з гуртожитку «подохні», візьміть патронат над ситуацією: прокоментуйте ситуацію в прямому ефірі, поставте пісню і скажіть “все будет хорошо”

07.07.2013. 1.02. Стояла біля 6 під’їзду – побачила як з нього вийшла Романчук Валентина з відром. «Крьосна мама» дочку і внуків провідала і на повєдєніє «любимого зятя» подивилась. Постояла, поїхала в гуртожиток. Сьогодні після роботи посиділа в гуртожитку і знову туди поїхала. Чуже місце, де тратиться час моєї молодості. Вікна закриті наглухо. Стояла поки стало темніше. Гурт хлопців біля магазину. За бутилу пива ніхто звать тебе не погодивсь. Пішла до вікон. Підійшов Андрій. Пішла з ним до під’їзду. Він не захотів підніматись. Пішла сама. На 5 поверсі темно, хтось біля дверей. Це ти. Повернулась  тікати. Ти якби хотів, то догнав. Ногою зачепив по руці. Звала, щоб ти пішов до мене. Ти зверху: «Щас!..». Просити тебе? Просила. Ти чув, відповів мені: «Семья!..». Допитувалась потім у Андрія, хто тебе попередив, що я пішла в будинок… Ходив біля мене, говорив зі мною…  Андрій говорив мені: «якби отак (показав як я стою), я б убив… в нього не хватить ума убити… можна так людину убити, щоб ніхто й не знав… ніхто, тупорилий ідіот…». «Я тебе поняла…» (я в цій ситуації тупорилий ідіот, стою, поки їбуть мою кохану людину… а чого кохана людина погоджується… а чого працівники «Русского радіо»-Україна» відморожуються від ситуації?..).

08.07.2013. 07.07.2013. Приїхала на вулицю Нєстєрова. Постояла. Подивилась на квіти в траві. Ромашки. Почала плести вінок. І конюшина… і грицики… Чого? Поки плела подумала про тебе. До мене підійшла знайома Томи: «Пішли до мене, чаю поп’єм…», почала мені казати всячину. Зморозила, що я морочу голову фізруку 13 школи, батькові Аліни. Що вона вже придумала? «Для чого Ви мені це кажете?…». Окрутнулась і побігла. Доплела вінок. Страшно. Піднялась на 5 поверх. Біля дверей нікого немає. Повісила віночок на ручку дверей 87 квартири. Пішли по своїх справах. Увечері. 19.40 – так хочу поїхати туди, де ти… 20.10 – стою на зупинці… Привичка? Приїхала, вікно відкрите у спальні. Звала, щоб ти пішов до мене… Ех… Молодість не знає, а старість не може. Сьогодні вранці прокинулась. Як спокійно стукає моє серце. Приїхала на «Алмазний» хвилин 10 на 10. Заглянула в магазин, позвала: «Вова, Вова…». Сашко: «Гражданочка, ти тупая?..». Ніхто не обізвавсь, а знайома сказала, що вранці бачила тебе…Де ж ти? А машини ніде немає. Біля «Хануми» стала. Побачила тебе, як ти йдеш. Ти мене побачив, змістив трохи траєкторію в мою сторону, що ж ти сказав?.. Я відскочила… біля магазину ти такий вираз обличчя зробив, вроді я зря прийшла. Так і до часу ти таки не вийшов. Звала тебе не раз. «Котік, коханий, ти на мене чогось сердишся?…». Або так, або не хочеш бути зі мною…

09.07.2013. Приїхала на «Алмазний» в 10. Тебе немає. Сказали, що вранці ти був. Ждала до 12. Прийшов Андрій, який ставив мені на компі «Милую» на 5 школі. Він мені чимось схожий на крота. Ромахін вибігав дивитись чи ти не йдеш від зупинки – перекривляв мене. Андрій вийшов з магазину насмішкувато посміхаючись. Чого вони так злорадствують? Знайомий з фізмата по моїй просьбі зайшов і запитав про тебе. Ти будеш через 2 години. В два, а мені на роботу… Мабуть, ти нарошно змився. Поїхала на Нєстєрова. Скоріш за все тебе немає, бо вікна не завішені ролетами. «Коханий, Володя…». Чого я кричу?.. Сусідка твоя по під’їзду Світлана Павлівна сказала, що мати Аліни казала, що ти ніякої мені надєжди не давав і що в мене шизофренія. «Подивіться, я похожа на больну?». Сусідка: «Не похожа». Пішла Браїлками. Побачила подругу Аліни Люду з дітьми і з якоюсь подругою.  З ким вона йде? Думала з Алінкою, так ні. Ішла біля них. Як дурна я себе веду. Чого почала настоювати, що ти мені обіщав? В «Сільпо» побачила Віку, ученицю Аліни: «Я твою подругу Люду бачила. Ти з нею общаєшся? А вона общається з Аліною. Ти Аліні передай, що я в квартиру до неї йти не буду, хоч вона це й казала як знімала мене на відеокамеру. Хай сама спускається розібратися…». Якась шмакадявка проти неї… чого до мене спускатись? В квартирі простіше голову розбити, скерувати: «давай попробуем новые позы…; бей ее…». Хто ти Володя: муж Алінки чи моя кохана людина?

10.07.2013. Снилась мама. Ніби вона приїхала в гуртожиток, снивсь папко і бабуся. Їхати на Нєстєрова? Поїхала на «Алмазний». Тебе немає. Ждала півтори години. Поїхала в Октябрський райвідділ. На касі увечері побачила начальницю відділу кадрів «Полтава-банку», пригадала як вона казала, що мені допоможуть і як мене через кілька днів попросили написати заяву на звільнення за власним… Відморозилась від неї. Після роботи поїхала на Нєстєрова. Звала. Якісь дівчата з 5 поверху почали насміхатись, що я буду відмічати 10-річчя як сюди приходжу. Вікно на кухні в Алінки закрилось… Бачила знайомих сусідів. Постояла напроти під’їзду. Романчук Валентина дивилась, що я стою… Ти не вийшов. Ішла до гуртожитку, набрала домашній твоїх рідних у селі. Взяв трубку дідусь… Почала йому жалітись, що ти до мене не йдеш, що ти мені обіщав, а не хочеш іти… дідусь покричав на мене і кинув слухавку. Що, що мені робити. Заходила сьогодні вдень у прокуратуру, сказали, що відправили лист. Увечері його прочитала. Оказується захист прав споживачів мені відповіли ще 28.05.2013. Інтересно шо? Прокуратура ні при чім, написали, що маю право звернутись до суду. Маю право…

11.07.2013. Вранці рішила їхати на Нєстєрова, ждати тебе там. Біля 6 під’їзду стоїть міліція. Облили фарбою чиюсь машину. Стала оддалік напроти 6 під’їзду. Машина міліції вже їхала. З 5 під’їзду вискочила навперейми Романчук Валентина. Повиходили. «Ми не маємо права її забрати…». Романчук Валентина побігла по сусідів. Почала просити міліцію, щоб забрали мене і «покатали» мене 2 години. Міліція «попросила» мене сісти в машину. Після того як з’їздили в першу міську, привезли мене в Київський РВ ПМУ. Сиділа в коридорі. Тоді почала питати, чого мене тут тримають. Через якийсь час визвали мене в кабінет, щоб я поставила підпис як понята в заяві про облиття машини. І відпустили. Приїхала на 23. Ти на роботі. Просила, щоб ти вийшов. Не довго й ждала. «Наконец то я тебе бачу!». Ти не в гуморі. Я іду позад тебе, мовчу. Навстріч Олег з товаришами. Олег став так, щоб мені ніяк було далі йти за тобою. Догнала тебе біля дверей ринку. Торкнулась рукою до спини. Ти повернувсь і хотів кинутись на мене. Я відскочила, налетіла на якогось чоловіка. «На ту курву ти так не кидаєшся. Чого ти на мене кидаєшся? Того шо ти зі мною не спиш?». «Та кому ти нужна, уродіна!». Смикнула пасажирські двері, ти закрив їх. Побігла до дверей водія. Для мене від тебе чути таке… Може ти вийдеш. Голови не повернув. Завів машину і поїхав. Ждала. Ти поїхав десь пів на 11. Пішла на зупинку. Хвилин 15 на першу. Побачила через дорогу твою спину. Побігла. Ти зайшов у магазин, я відкрила двері: «Володя!..». Ти дуже грубо: «Пошла вон» і зайшов за шторку. Дмитро: «Накриває?». Стояла. Скоро на роботу. «Володь, вийди, мені скоро на роботу…». Опять твій співробітник лізе: «Коли він до тебе виходив? Коли він тобі був коханим, коли він тобі був любимим?…». Яке йому собаче діло до мене і до нього? Не так тії вороги як добрії люди. Скоро прийшов Костя, директор. Зайшла в магазин: «Костя, мені можна у вашому магазині поповнити рахунок?». Костя: «Ні». «Я буду відстоювати свої права у суді…». «Іди хоть в жопу… Прєзідєнт!…» – твій співробітник Діма виразив свої емоції. Ішла увечері з роботи, згадувавсь мент з Київського РВ… Не пощастило мені побути з коханою людиною… сумно… Виходив ти в магазин сьогодні багато, ходив по магазину, а от вийти… Господи, …, як важко.

12.07.2013. Проснулась. Хочеться твоєї ласки. Приїхала на «Алмазний». Ішла від центра ринку. Думала зайду в магазин, скажу: «Вова, займись зі мною любов’ю». Підійшла до завішеної вітрини. Не побачила нічого. Пішла виглядати за ринок. Побачила тьоть Ліду. Сказала, що ти на роботі був уже у 8.40. Підійшла до магазину. Там сама Юля. Старaнно. Я кілька разів хотіла зайти. Біля твоєї шторки побачила напис: «Посторонним вход воспрещен». Ясно. Всі ті, хто заходять до тебе на посторонніх не тянуть? Позвала тебе. Юля схопилась з свого робочого місця, з силою виштовхала мене за двері: «Не понимаешь ничего!!!». Я стояла дивилась як люди заходять в магазин. Зайшла. Юля сиділа мовчки за своїм столом. Я тобі почала говорити: «Я все понімаю, тільки не знаю як це робити. Вова, ти мені пісні, передачі заказував, щоб займатись коханням, давай цим займатись…». Ти вийшов із-за шторки: «Пошла вон нахуй отсюда!!!». Пішов до мене до дверей. «Пішли в туалет…», казала тобі біля дверей. Ти не вийшов, а вернувсь назад, на своє робоче місце. Я після твоїх строгих слів рішила не заходити в магазин. Посиділа віддалік, тоді підійшла до вітрини. Шторка в тебе відхилена, дивлюсь як ти ремонтуєш телефон, крутиш його в руці. Ти подививсь і через хвилину шторку завісив. Сіла оддалік магазину. До магазину підійшла Оксана з «Молока». Ромахін десь вийшов. У магазині Юля. Люди найшли. Я відкрила двері. Пішла до тебе. Відхилила шторку. Ти сидиш, скрутившись, говориш з кимось по телефону. «Коханий, я люблю тебе! Вийди до мене!». І вийшла. Дурна, могла б поцілувати тебе. Ти не очікував мене, був без агресії… Ніякої реакції з твоєї сторони. Стала оддалік, жду. В магазин зайшов Ромахін. О 12 у магазин прийшов Британчук. Ти вийшов із ним. «Вова, чого ти до мене не хочеш іти?». Іду збоку від тебе: «Я вже більше семи год жду, скільки вже можна ждати?..». Ти сідав у машину. «Вова!». Очі в тебе примружені: «Подохні». Поїхала в захист прав споживачів. Сказали, що не прореагували на мою заяву, бо назва магазину і адреса, де він знаходиться – це не повна назва суб’єкта підприємницької діяльності. Сказали, що мені «передзвонять». Поїхала в прокуратуру. Побачила випадково на дверях: «Представник національного телебачення і радіомовлення в Полтавській області». Зайшла. Ігор мене вислухав, подививсь сайт.  Сказав, що порадиться з співробітником і з понеділка набере мене. В Октябрській прокуратурі від безглуздих відписок з міліції і від мене відмахнулись. Чого я туди пішла з такими дрібницями? Поїхала знову на «Алмазний». Постояла перед дверима. Відкрила, заглянула в середину. Обізвалась до тебе. Твої співробітники сиділи мовчки. Ти вийшов: «Пошла вон нахуй отсюда!». Я рада, що побачила. Пішла на ринок. Купила груш. Солодкі. Добрі. Багато. Пригостила знайомих. Заглянула до тебе в магазин: «Груші будете? Солодкі груші на шару!.. Дєвочка на шару…» (згадала недавній коментар на «Русскому радио»-Україна», який чула у відділенні «Приватбанку»). Юля скочила, закричала. Ждала, може ти вийдеш. Пішла до знайомої. Вернулась. Перед плакатом за вітриною на аркуші А4 чорно-біла фотографія половини мого тіла. Напис на фото: «Люблю подглядывать». Працівники ринку підходили, дивились, сміялись. Лучше як сміються, чим як… Заглянула в магазин: «Серденько моє, порадуй мене сьогодні!». Юля: «Не твоє серденько, не твоє…». Не довго й чекала. Ти вийшов. Пішов до туалету. Біля туалету повернувсь, чуть не кинувсь: «Сука!». В туалеті нікого. Зайшла, стою. Ти вийшов: «Нахуй пошла». «Я б пішла, так не получається…». Ти вийшов, ідеш мало не на мене. Зайшла на сторону жіночого туалету: «Давай…». Вийшов. Вийшла за тобою: «Чого ж ти?…». Ти: «Я брєзгую». «Чим ти брєзгуєш? Целкой? Нада було Грішкє дать, щоб ти не брєзгував?». По дорозі почала жалітись, що Сашко завісив тебе плакатом: «Ти ж тоже там робиш, скажи, щоб одвісили…». Для якого хера було з мене знущатись через ту радіостанцію? Увечері ти визвав таксі. Сів у машину. Я хочу до тебе торкнутись. Ти таксистові: «Вона не зі мною…», назвав мене дибілкою.  Твої очі… «Дай хоч потрогать! Як же я нахуй піду?!. Представляєте, сім год мені не дає!..». Йобана радіостанція, нахуя ти її заказував?.. ?.. Підійшла до гуртожитку. Мені назустріч вийшов участковий Евгеній Леонідович з напарником. Показали мені заяви від Романчук Валентини і Алінки. Написали в заявах, що я їм телефоную і постійно погрожую фізичною розправою… Почитала, написала пояснення. Пішла в Київський РВ. В голові крутяться слова із романчуківських заяв. Біля магазину дві літні жінки позвали мене до себе. Говорили. Одна з них сказала мені, що минулого літа Алінка розносила в кожен під’їзд будинку оголошення, що  до її  будинку приходить  якась больна і зве Вову і щоб її чоловіка не звали, якщо вона проситиме позвати… Каже мені, що взяла те оголошення, підійшла до неї й спитала, для чого вона таке робить. Пригадала собі як Алінка знімала мене на відеокамеру і говорила «Я ни у кого под окнами не стою и никто обо мне ничего плохого не может сказать…». Емоції… Через кілька хвилин побачила тебе. Ішов до мене. Біля магазину: «Иди сюда!». Я підійшла до дверей магазину. Сказала тобі, щоб ти ішов до мене… Ти пішов мовчки по тротуару. Мені здалось, що ймовірність, що ти мене побив би була більшою, ніж ймовірність того, що ти пішов би до мене в гуртожиток…Може треба було хреститись, щоб не здавалось, кохана людино? Чи молитись як у 2010?.. Ти йди сюди!

13.07.2013. Поїхала на Нєстєрова. Побачила сусідку. Підійшла. Сказала мені, що ти пів на сьому загрузивсь і поїхав. Поїхала і я, до батьків.

14.07.2013. На роботі мало людей. Закрили касу в 16.00. Поїхала на Нєстєрова. В дорозі мені як тягне… Такі думки про тебе. Машина стоїть напроти 6 під’їзду. Підходжу. Ти якраз виходиш до машини. «Привіт, моя половинка». «Здохні». Сів у машину, поїхав до гаража. Ідеш, іду оглядаюсь на тебе. Хоч би ти не кинувсь мене бити. Казала убитим тоном: «Вова, поїхали до мене…». Пиздець, їду, щоб хоч побачити, а ти… «Милая» тебе бачить скільки хоче, будь вона проклята разом з дітьми, яких з тобою наробила поки я слухала «Русское радио»-Україна» «Все будет хорошо». Хорошо. Далі нікуди.

15.07.2013. Снились яблука білого наливу, які я їла в бабусі. Приїхала на «Алмазний» десь пів на 9. Двері відкриті. В магазині Ромахін. Підійшла до вітрини, заглянула. Ти на роботі. Зайшла в магазин: «Володя, сонечко…». Ти зразу вийшов, закричав на мене: «…вон иди!». Може кілька разів так виходила, звала тебе і ти виходив у магазин, але за двері не виходив. Ти вийшов і став у дверях. На мене очей не підняв. Пішов до якоїсь машини. «Вова, у мене до тебе є прєдложеніє…». Сів у машину, я хотіла відкрити двері. Ти: «Иди вон отсюда… иди вон отсюда…».  Ти як я на касі попугайнічаєш  слова. Я 100 раз на день повторюю патер касира: «Здравствуйте, пакетик нада, карточка есть» – і мені магазин за це платить, а ти патер йобаной жени Аліни: «пошла вон, пошла вон отсюда» – і … добавте фантазію у ці три точки. Ждала довго. Вийшов десь у пів на 11, а прийшов десь у 12. Юля була в магазині, обізвалась до неї. Вона: «Уродіна, мене від тебе тоншить… і сама не живеш і другим не даєш…» і т.д. Я вийшла до «Хануми». Ти ішов повз і плюнув у мою сторону. «Вова, сексом дружбу не іспортиш… Як ти…». Біля дверей магазину замахав на мене руками і ногами. Я не відійшла. Повернувсь, я відскочила. Таки вдарив ногою під задницю. Больно, обідно… «Зачєм ти так робиш, мені больно!…». Заглянула в магазин. Щось сказала про те, що у мене красиві труси, щоб ти вийшов, подививсь. Ти вийшов на поріг: «Шиза накриває? Їдь у дурдом…». «В 31 год накриває…». Ти почав звати мене в магазин: «Иди сюда! Иди! Недоразвита!» Ромахін підпрігся: «Заходь! Будем любов’ю займатися!..» Стала на порозі: «Ви будете мене бити…». Юля десь вийшла. Найшли люди, закрили Ромахіна. Ти ж звав. Зайшла, Ромахін закричав тобі, що я іду. Ти вийшов, затяг мене до себе, звалив під стілець і почав бити ногами. «Вова, я тебе правда не понімаю…», плачу. «Не нужно меня понимать!..» (І любов моя «ни к чему» і понімать тебе «не нужно»: тільки для чого тоді увесь цей цирк був? Було інтересно «как жизнь сложится»?). «Ты ребенка мне дашь?». «Нет». Опять почав бити ногами: «Які аудіо-відеозаписи?…». (Треба було мені сказати сьогодні за вокзал, на який ти до мене приїжджав). «Ти ж казав, що уб’єш, чого ж ти з мене…». «Жена просит меня тебя не убивать!..». «Добра» жена. Дєвушку, якій муж радіостанцію «заказав» бити просила, а не убивати… Щоб помучилась «пока ЖЕНА ебет» і діти ростуть. А там, гляди, синочок Вова виросте, замість папи буде вибігать, якщо Вову зватиме… Чи ти йобнутий любимий… «Что ты трощишь оборудование… милицию визвать?.. что ты залезла туда, вылази…». Дуже зручно щось трощити під столом, коли тебе б’ють ногами… схопив мене, закрутив ліву руку, виштовхав-вивів до дверей. Мій зонтик ткнув мені боляче в праву вилицю. Синяк поставив. Поповзла на лавочку. Плакати не хочеться, ти міг і сильніше побити. Побачила як через хвилин 5 ти пішов у туалет. Побрела. Поки дійшла, ти вийшов і пішов у магазин…

16.07.2013. Поїхала зранку не до тебе. Укртелеком, захист прав споживачів, Октябрський РВ. І все без толку. Приїхала в 11 на «Алмазний», прождала до 12.30. Немає. Сіла в кільцевий. Біля автовокзалу побачила як ти в 12.39 їхав машиною на «Алмазний»… Після роботи, в 22.20 набрала 0669540088. Гудки. Сам передзвонив. Грузив. «Клоуна нашла?.. Ти єбонута?». «Це ви клоуна найшли». Поклав слухавку… Твій друг.

17.07.2013. Проснулась із чуством злості на тебе і твою сім’ю. Сьогодні приїхала до тебе на роботу в 10. Тебе немає. Ромахін ішов мимо, спитав з насмішкою чи я когось виглядаю. Послала його. Юля казала мені, що я уродліва. Прождала майже до 11. Ти йдеш із Костею. Посміхаєшся. Поздоровалась. «Вова, а правда, що я хужа, чим та кобила, з якою ти зробив двох дітей?». «Пошла вон». Стояла перед магазином. В сумці натиснулась якась клавіша і заграв звук дзвінка: «Плакала береза…». Заглянула в магазин: «Коханий!..». Перед цим казала, щоб ти вийшов, бо хочу з тобою поспілкуватись. Заглянула в магазин, ввімкнула звук дзвінка: «Вова, аудіо записи для тебе!.. А у вас є на компі такі аудіозаписи як у мене в телефоні?..». Ти вийшов з Костею. Ромахін тобі кричить вслід насмішкувато: «Ти уезжаешь на месяц на море любимый? Прощай…». Догнала вас: «А я моря не люблю. Я люблю гори. Карпати. Вова, а ти був у Карпатах?…». 5043 – машина Кості. Куди він тебе підвіз? Поїхала на Нєстєрова. Постояла там хвилин 20, поїхала на «Алмазний». Заглянула в магазин: «Вова, ти на роботі?…». Жінки й дівчата на ринку почали мене картати. За мою посередність, за те, що я виставила сайт. Сказали, що я ідіотка, клоун, з якого всі сміються… Поїхала в «Сільпо». Десь о сьомій подзвонила Олена Вікторівна, слідчий яка приймала мою заяву. Запитала, якого числа я проходила суд мед експертизу.

19.07.2013. Проснулась. Куди їхати: туди де ти ночував чи туди, де приходиш на роботу? В десять годин ти, мабуть, вийшов по каву… Чого я тягну?.. Приїхала після пів на 11. Пізно. Сказали, що ти виходив 100 разів. Заглянула в магазин: «Володя, ти на роботі?». Ти не обізвась, а твій співробітник Ромахін на мене наорав. Конєшно, на роботі. Вийшов ти з магазину не в доброму настрої. Озвучила тобі факт, що проведу тебе до машини. Некомфортно мені йти позаду тебе. Сів у машину, а на мене даже не подививсь. Годину. Годину ждала. Подзвонила до Олени Вікторівни, запитала про розгляд заяви. Каже: «З понеділка дамо якусь відповідь». Сходила на Мотель. Вітя, який раніше приходив тобі надоїдати, виставив мене за двері. Прийшла на «Алмазний». Сашко Ромахін виказав з насмішкою новій продавщиці з сусіднього магазину, що я вже була в їхньому магазині на Мотелі: «Її скрізь уже знають і скрізь люблять». Мені: «Чого ти не пишеш на своєму сайті про себе? Як ти рибу стоїш тут їси, ківі з кожурою…». Відповіла йому: «Для чого ти перевісив плакат? Він же тебе не трогав. Що ти мені сказав? Так і з сайтом. Мій сайт, що захотіла, те й написала. Зроби й ти для себе сайт і пиши там від себе». Оточуючі почали казати, що за таке на мене можна подати до суду. Спочатку поприколювались з мене, а тоді обідно, що про ці «приколи» в інтернеті написали? Сашко почав хвалитись, що зняв мене на відео і розмістив на ютубі. Новий продавець Юля сказала мені, що робить тут тільки три місяці і їй мене жаль, що з мене тут так ізідіваються, що я сама себе мучу. Вийшла до «Хануми». Побачила як мелькнула машина. Побігла. Ти виходив з машини. «Володя, що мені зробити, щоб ти зайнявсь зі мною коханням?». «Я скорее повешусь». «Чого? Я така страшна?». «Да». «Для чого ж ти тоді задрочував мені мозги?». «Та кому ти нужна!». «Вова, я дитину хочу! Чи мені до Міші Павлова обратитись?». Ти зайшов у магазин: «Пошла нахуй».  Я заглянула через якийсь час. Ти вийшов із-за шторки: «Пошла вон отсюда, підераска!». Ромахін бігав до тебе дуже часто. Згадала як твій співробітник Дмитро казав, що я заважаю тобі, тим, що заходжу в магазин і говорю до тебе. Хіба є різниця як відволікатись від роботи: на мене чи на співробітника, який по 150 раз бігає до тебе за шторку і впарює тобі в мозги?.. Ти вийшов ще раз пів на четверту. Приїхав через пів години. Біля машини знову спитала тебе про те, що мені зробити, щоб ти зі мною зайнявсь любов’ю і що мені зробити, щоб не бути підераскою. Ти на ходу відповів, що ніколи цим зі мною не займатимешся. Сказав, що я недоразвіта. Спитала чим. Відповів: «Умом». Тоді видав, що у моєї матері була шизофренія і що вона мені передалась по наслєдству. Не знала, що тобі й сказати. «Я такий брєд від тебе…». Ти в дверях: «Пошла вон отсюда, недоразвіта!». Ромахін через якийсь час вийшов на вулицю, почав спілкуватись, обсуждати мене з оточуючими. Згадала йому як він мене з Олею закривав у магазині. «Підерас кончений». Він: «Лохушка». Ти вийшов в 17.44. Хотіла торкнутись руки, ти  відвів її. Щоб я не торкалась. «Вова, для чого ти для уродки «заказав» цілу радіостанцію?..». Біля машини: «…обніми, поцілуй мене…», кажу і не впізнаю свого голосу. Ти не повернувсь і не глянув. Як їхав у машині, уже говорив по телефону. Поїхала на Нєстєрова. Стала напроти вікон Алінки. Набрала її домашній кілька раз. Побачила, як ти виїхав з-під арки. Чи зупиниш машину, щоб надавати мені? Пішла аж до гаража. Перед тобою проїхали машиною твої сусіди по будинку. Стала, бачу ти витягаєш пакет з «Велмарта». «Вова, у моєї матері не було шизофренії і в мене немає. Поїхали до мене!». Ти взяв у руки два пакети. Ішов, привітався до сусідів. Іду перед тобою, оглядаюсь на тебе: «Вова, нахрен мені радіостанція, як ти топаєш до другої?..». Ти мовчиш. Піднявсь на горб. «Вова, а з ким мені бути?». Пішла дорогою. Зустріла твою сусідку по будинку. Вернулась. Пішла вздовж тротуару. Сашко Комар обізвась: «…можеш сюди і не рипатись…», сказав, щось на зразок того, що й твій друг Вова Кучер, що я Алінці не гожусь в подмьотки. Сказала, що чого ж тоді ти й мені пісні «заказував»?.. Може ти просто хотів Аліну на місце поставити, щоб вона не виказувала, що в тебе  ні кола ні двора?.. Ішла до гуртожитку, набирала Мішу Павлова. Раз 20. О, нарешті: «Абонет занят». Ще раз – узяв слухавку. Мовчання. Виказала йому його слова про «стучит сердечко»: «… нахрєн трубку брати, якщо не отвічати!…». ВКонтакті прийшло повідомлення від Марини Максимової: «спс». Відписала їй: «Марина, добрый вечер. Я получила от Вас сообщение. “спс” – это что? Мне очень нужна ваша помощь. Если это фан-страничка, то не отвечайте». Анастасія Каменських вчора написала: «нет это не фан страница так что явам с удовольствие помогу». Це відповідь на моє прохання від 15.05.2013. Відповіла їй: «Анастасия. Спасибо. Я очень рада, что Вы откликнулись. Я написала, потому, что я не могу понять, почему мой любимый живет у другой женщины, а ко мне не звонит и не едет. Мне нужно, чтобы он со мной спал. Мне дети от него нужны. Столько времени прошло. Анастасия, пожалуйста, Вы ведь можете повлиять на людей, которые раскручивали эту историю в эфире “Русского радио-Украина”, а они в свою очередь на Владимира, чтобы он в конце концов смог быть со мной. Он мне очень нужен». Дочекаюсь відповіді? Найпростіша відповідь – вчинок. Чи буде вчинок? Зайшла на свою сторінку ВКонтакті. Замість Юлії Караулової звідкись узялась Юлія Савічева. Знайшлись «подруги» ВКонтакті.

21.07.2013. Вчора їздила звала тебе. Сьогодні вранці і ввечері. Вікна в квартирі відкриті, а ти…

22.07.2013. Приїхала до тебе на роботу хвилин за 10 до 9. Двері відкриті. Заглянула. Запитала за тебе. Ромахін почав обзивати мене лохушкою, казати, щоб я ішла у свій гуртожиток. Вийшла. Знайома сказала, що ти в магазині. Звала, а ти не обзивась і не виходив. Прийшла Юля. «Лох тупорилий, який кричить під вікнами… не дуже хочеться лежати в лікарні, поки коханий їбеться з другою». Ти таки вийшов. Аж у дверях став. Побачила твоє обличчя. Послав. Я трохи заспокоїлась. Потім ждала, кілька раз відкривала двері. Ромахін десь пішов. Юля врубала музику. Зайшла як найшли люди: «Володя, коханий, пожалій моє серденько. Вона вже більше 30 год стучить…». Юля схопила мене: «Давай я тебе до нього відведу!..». «Нікуди я не буду іти!..». «Тогда чего ти ломишся?». «Я хотіла йому сказати!». Стала напроти магазину. Серце нити перестало. Ти вийшов. Лице в тебе дуже біле. «Сонечко…». Пішов до туалету. Зайшла за тобою. А далі не пішла, бо ти закрив двері. Ти вийшов мити руки. Прочинила двері: «Вова…». «Пошла вон, недоразвіта!». Швидко пішов у магазин. Я не побігла за тобою. Ти виходив до клієнта. Я відкрила двері: «Вов, ну я, мабуть, піду…». Ти й не глянув, зайшов до себе. Юля: «Иди, мы все очень рады, что ты идешь». Найшли люди. Я дивилась, думала, щоб зайти тебе поцілувати. Пішла. На півдорозі Юля схопила мене. І клієнтів кинула… Тримала за волосся. Ти вийшов, випихав мене. У дверях твоє лице так близько. «Поцілуй мене!». Разів три настойиво тобі це прокричала. На лиці обдумування моїх слів. Тоді почервонів. Виставив з магазину і закрив двері. Я смикнула двері назад, а ти мені не дав їх відкрити зразу. Зайшла в магазин. Ромахін сміється, коментує. «А ти закрий свій їбальник і мовчи!..», заорала на нього. «Що тут смішного. Хіба як дєвушка приходить її не нада цілувать, а бити?..». Пішла до машини. Чужа машина. Ти дожен прийти. Не правильно я сьогодні зробила. Не-пра-виль-но. А як правильно, Боже?..  Вернулась до магазину. Ти скоро вийшов і пішов до машини. Біля машини: «Вова, навчи мене цілуватись. Ти ж мені друг?». Ти оглянувсь і кинув окурок. Сіла дивитись на твоє лице через скло авто. А ти не дививсь.

20.07.2013. Приїхала до тебе на роботу о 10. Двері магазину відкриті. Заглянула, обізвалась до тебе. Дімка підійшов виставляти: «Стань отам и стой, жди, пока он выйдет». Ти скоро й вийшов. Я привіталась, а ти плюнув. «Чого ти плюєшся?.. Некрасиво. Можна було й не плювати». Іду за тобою, говорю: «У мене є аудіозапис старої пісні: «мне не надо ни больше ни менше… Вова, ти не радий, що я приходжу. Ти до мене не приходиш– приходиться самій приходити. Вова! Ти часто трахаешся з жінкою?». «Не твое собачье дело!». «А зі мною чого не хочеш трахатися?». «Я с собаками сексом не занимаюсь». Сів у машину. Обідно. Дуже. Приїхав хвилин через 40. Підійшла до машини: «Вова, для мене це дуже важно… Ти казав: «Сім’я», а як же моя сім’я?». «Та мені похрен на твою сім’ю!». Плюнув на мене. «Казав, що у моєї матері шизофренія і в мене… а чого тоді лупив за аудіо записи як питав? ». Ти ішов і щось мені говорив у відповідь. Це дуже незвично. Всігда мовчав. Стояла, ждала біля магазину. Вийшла Юля: «Ти ему делаешь хуже… у тебя обострение шизофрении». (Собака і шизофренічка. Аби такої хвороби не було, то її треба було б придумати: «ты виноват лишь в том, что хочеться мне кушать»). Ти вийшов і пішов до машини. «Вова, я особєнна собака. Собака,  яка разговарює…». Кажу, щоб перевести на шутка. «Йобнута». «Ти такий умний. Що мені далі робити?». «Лічиться від шизофренії!». Сів у машину, взялась за ручку авто. Опустив скло, розкричавсь. В очах даже ненависть. Сказала тобі за Мішу Павлова, за радіо. «Ни на какое радио я не обращался!».

24.07.2013. Я сьогодні вихідна. Один день. Приїхала до тебе на роботу о 10, бо вчора зморилась. Твої «правильні» співробітники Юля і Діма мене до тебе не пускали. Прийшов директор магазину Іван Гетало. Запитала в нього за можливість обслуговуватись у його магазині, заходити в робочі часи. Сказав, щоб не зверталась до нього ніколи. Прийшов твій друг в очках і ти просидів з ним більше двох годин. Щоб побачити тебе ждала більше 2 годин біля магазину. Це так «ха-ра-шо». Беручи до уваги, що з іншою жінкою ти щодня проводиш близько 15 годин. І ще ж і вихідні. А як вийшов… На моє питання про те, звідки в мене взялась шизофренія, ти відповів, посміхнувшись: «Природа». Природа? Шизофренію, як казав мені знайомий, до якого я зверталась, можна і розвинути. От так. Можна отримати такий «подарунок» від «друзів» і радіостанції «Русское радио»-УкраЇна». Через більш як півгодини ти повернувсь. Я прозівала. Твої співробітники не пускали до тебе під приводом, що ти «работаєш». Хотіла сказати тобі, що роботу можна відкласти на 10 хвилин. Так погано почувати себе безпомічно. Ти вийшов хвилин за 20. «Слава Богу». Ішла до машини: «Вова…». Ти поїхав. Ждала. Побігла до машини, а ти повернувсь і плюнув мені в лице. «Вова, я чого запитала, чи ти часто трахаєшся з жінкою, бо якщо ти з нею, то зі мною в тебе… Що мені від радіостанції рожать?..». Ти забіг у магазин, нічого не відповів. Заглянула за тобою: «Ти  ж виходиш по роботі!.. Можна і до мене вийти». Ти вийшов скоро. Біля машини запитала тебе: «Ти так себе ведеш, бо не хочеш мене?». Хотіла запитати в тебе про це як у друга. Ти: «Пошла вон». Половина третьої. Сходила з ума. Ти не приїдеш. Де ти? Поїхав так рано до Аліни? Через годину заглянула в магазин, запитала за тебе. Діма і Юля: «Ти ж не до нас приходиш! Хто з тобою общається. Ти подруга нам? Пошла вон!». Юля: «Шизофреничка! Иди лечись!». Пішла на почту, написала заказний лист в захист прав споживачів. Поїхала на Нєстєрова. Вікна закриті у Аліни. Куди ж ти поїхав? День народження у якогось друга?  Знайшла Вконтакті твого друга Вову Кучера. Написала йому повідомлення про те, що й завжи – про тебе. Бачила сьогодні Надю, знайому журналістку. Дала їй адесу сайту. Вона порадила «відпустити ситуацію». Отак… Ти живеш і на мене плюєш – і все харашо.

25.07.2013. Сьогодні мені снилась твоя гола спина. Вона була трохи побрита. Снилось, що в тебе День народження і Віка дарить тобі шоколад. Відправила заказний лист представникові Нацради з питань телебачення та радіомовлення, описала ситуацію. Приїхала на «Алмазний» траліком. Якраз під’їхав Гетало Іван. Побачила як ти йдеш у голубій футболці до магазину. Привіталась, сказала тобі, що ти мені сьогодні снивсь. Ти пішов викидати цигарку до мусорки. Кілька секунд. Дивилась в твої очі як тобі казав «Привіт» Гетало. Ти вийшов з магазину в 11.20. Був дощ. Розкрила тобі зонтик, замахнувсь на мене рукою: «Підераска, пошла вон!» Дорогою питала тебе про зонтик, який я тобі дарила. Біля машини: «Чого ти від мене нічого не хочеш?». Ти повернув, подививсь в очі, кинув у мене цигарку. Ждала годину, не діждалась. Як це тупо тратити стільки часу на людину, яка нехтує тобою. Ішла після 10 вечора в гуртожиток з роботи. Думала про те, що я мрію засинати і прокидатись з тобою, спати вночі з тобою, половинко моя… Де логіка? Як робити?

26.0.2013. Снилось, що прийшла туди, де ти живеш. Цілувала і ласка тебе при Аліні. Приїхала на «Алмазний». «Твоя» машина стоїть. Дімка вийшов з магазину і почав відкривати ролети. Вже 9. Багато слів … Юля: «Мєня вчєра тошніло от тєбя, кобила йобана!..». Доказували, що тебе немає.  Ти прийшов зі сторони «Хануми». Привіталась, ти біля порогу плюнув у мою сторону. Заглянула за тобою в магазин: «Вова, ти мене скоро у дурдом отправиш?». Пішла до знайомої. Вернулась. Мені сказали, що ти з Юлею виходив по каву. Розболілось серце. Заглянула в магазин: «Вова, у мене болить серце». Твої співробітники: «Геморой у неї болить», сміються. Тільки я що тобі хочу сказати, стаю на поріг – зразу голосно включають музику. В магазин прийшов твій друг в окулярах. Пішов до тебе. Як виходив, заглянула в магазин: «Друже, вийди пообщаемся». Він: «Я не хочу». Машина в нього – корейський дутік сіро-зеленого кольру, номера 2860 ВО. Хотіла заглянути в магазин як зайшли люди, Юля вискочила на поріг, почала махати ногами. Цілий ранок сьогодні сміялась: «Шизофренічка!». Я рішила, що не нада намагатись заходити в магазин. Ти скоро вийшов, говориш до когось по телефону: «…почему?…». очі не піднімаєш. Іду за тобою, кажу: «Вова, мені сьогодні снилось, що я тебе цілую, обнімаю… мені цього не хватає…». Біля машини: «Вова, це признаки шизофренії?.. Вова!..».  «Вон пошла!». Хвилин 10 на 12.

27.07.2013. Поїхала на «Алмазний». Машини немає, але двоє людей сказали, що ти на роботі. Заглянула мовчки в магазин. Діма і Юля. Твій співробітник ввімкнув звук на компі. Походила біля магазину, заглянула, позвала, щоб ти вийшов. Стою. Серце так стукає. Зайти! Люди найшли, затулили твоїх співробітників. А я стою. Серце перестало стукати, затихло. Думаю, зайти сказати, щоб пошвидше вийшов. В тебе ж робота, треба тобі буде – сам вийдеш. І ти вийшов. Я підійшла до дверей магазину. Ти біля компа. Обізвалась до тебе. Ти якось так аж кинувсь до дверей: «Пошла вон!». Ударивсь об стіл. «Осторожно!», жалко стало що ти вдаривсь. Я сама так тоже бува, не помічаючи, можу вдаритись. І це досить больно. Ти пішов за шторку. Тоді вийшов до клієнта. Я заглядаю в магазин, дивлюсь на тебе: «Я тебе дуже рада бачити». Дивлюсь на твоє лице, а ти очі не піднімаєш, не дивишся на мене. Юля: «Сука!», іде до дверей, щоб мене вигнати. Ти скоро вийшов. Таксі визвав. Я доганяю тебе: «Вова, у мене футболка кольору твоїх очей!.. чи нада носити під колір своїх?». А на тобі – яскаво-голуба. Ти сідав у машину. «Любов моя!». Ти подививсь, що я так сказала. А в очах… Ти не ждав, що я так тобі скажу. Сів у машину. Через опущене скло рукою торкнулась волосся на твоєму затилку. Тобі не сподобалось. Ждала більше години. Половина на першу. А вийшов з магазину в 10.43. Субота.

28.07.2013. Снилось, що я прийшла до будинку, в якому ти живеш. Снились сусіди. Не пішла і не поїхала. Зайнялась іншим. Пішла на роботу. Серце цілий день ниє.

29.07.2013. Приїхала до тебе на роботу в 10.50. Немає машини. Стала напроти магазину. До магазину й не підходила. Ти прийшов більш як через півгодини. «Володя, привіт». Рухи. Твої руки. Лице не відпочивше. Пішов викидати цигарку в мусорку. Біля магазину плюнув у мою сторону. Звала: «Володь, вийди зі мною погуляєш!». Ромахін вмикав голосно музику, називав лохушкою, казав: «Іди дальше дрочи у своє «Сільпо»». Дімка: «Иди на работу, не мешай ему работать… приходи после работы». Ромахін вийшов на вулицю. Дивлюсь він стоїть, обернулась до нього: «Чого ти до нас лізеш?.. Двоє в драку, третій в сраку… ». Він: «Я с лохушками не общаюсь». «Та може ти більший лох, чим я… Сашко, ти нормальний мужик чи криса?». Заглянула в магазин: «Я до нього не можу прийти після роботи, бо він у приймах живе!». Дімка: «А ти вобще нигде не живеш!..». «Я в общежитії живу, я там приписана!». «Вон нахуй в свой колхоз, сука!». А ти мовчиш. Ото тільки раз мені сказав «пошла вон» із-за шторки, як Ромахін вмикав музику гучно на компі. Гучна музика, безкінечне небо… задовбали вже. Після роботи я на Нєстєрова не пішла. Ума не приложу, як зробити так, щоб ти пішов до мене.

30.07.2013. Вранці прокинулась рано. Ще немає четвертої ранку. Задрімала. Снились багатоповерхівки. Снилось, що ти сидиш в квартирі і дивишся телевізор з Аліною і дітьми. Снилось, що я сходжу з ума. Приснилась твоя стара фотографія. Я дивилась на неї. На фото ти розкрив очі широко і показав мені язика. В шість заграв будильник на телефоні. На 6.45 на «собраніє». У 8.40 була на «Алмазному». «Твоя» машина стоїть біля ринку. Заглянула в магазин. Тьоть Ліда прибирала. Сашко і Дімка. Обізвалась до тебе. Дімка: «Гавкнула і пішла». Сашко: «Іди додому». Ждала тебе. Глянула, що ти швидко щось робиш. Стала, жду. Прождала три часа. Кілька разів заглядала в магазин. Раз сказала, що хочу зайнятись з тобою сексом. Ти: «Недоразвіта, нахуй пошла отсюда». Стала, жду як ти вийдеш. Вийшов. Біля машини: «Пошла нахуй, підераска». «Так давай, коли?». «Коли хочеш». «Я сійчас хочу». «Иди к своему Мише и с ним ебись». Сів у машину, ще щось казав. Грусно. Приїхав за півгодини, я тебе прозівала. Посиділа під березами. Заглянула в магазин: «Вова, чого ти переводиш стрілки на Мішу? Я ж до тебе приходжу». Співробітник ввімкнув музику на компі, може ти нічого й не почув. Дімка вийшов з магазину. Я заглянула, говорю щось до тебе. Ромахін починає мене всяк обзивати. У відповідь я кажу про те, що вони почали це, що самі ж закриввали мене в цьому магазині. Ти вийшов з-за шторки: «Вийди отсюда». Просиш. Вийшла. Стою, говорю зі знайомою. Ти відкрив двері, виходиш з магазину. Сашко тобі навстріч, питає куди ти прямуєш, тоді так глузливо: «Ты с собачкой?». Може я й бігаю за тобою як собака, тільки яке йому до цього діло, що він глузує? Іду за тобою. Ти мовчиш. Хочу торкнутись твоєї спини. Зайшли в туалет. Ти став платити гроші в чергу. Я торкнулась твоєї спини. Ти повернувсь і кинувсь на мене: «Чего ты в меня вцепилась?», заїхав кулаком в нос, в губи. Взяв і виставив на східці. Далі чи бив чи ні. Сіла. З носа набігла в долоню жменя крові. Підняла очі, ти йдеш. Кинулась до тебе: «Для чого ти це зробив?!». Рубашку твою стару голубу замазала в свою кров. Ти побіг від мене. Боже… Виказувала, що бігаю за тобою дєвочкою, а ти обіщав зробити женщиною. А ти відказувавсь. Сказав, що мені не нада було звонити на те радіо, тоді щось загадав за шизофренію. «У твоєї матері тоже шизофренія була, як вона казала мені, що буде мені щастя? Де ж те щастя? Забрала твоя йобана Аліна і твої йобані діти?!.». Вийшов Ромахін на поріг. «Чого ти з ним з’їбавсь?!.». Ти зайшов у магазин. Хтось подав мені дві вологі серветки. Визвала швидку. Ти вийшов з магазину, пішов, сів у машину і поїхав. Поки ждала швидку, Ромахін стояв дививсь, тоді підійшов до «Хануми», почав казати, що я стою на учьоті, що получила, бо зайшла в чоловічий туалет, сміявсь.  Ти перебив мені ніс. Закритий перелом носа у двох місцях.

31.07.2013. Після лікарні приїхала на «Алмазний». Зайшла в міліцію. Тоді до тебе. 12 година. Стояла біля знайомої. Твій співробітник Дімка вийшов по сигарети, Ромахін підійшов до кіоска, обізвавсь до тьоть Тані, насмішкувато: «Гарна як весна». Відвернулась, щоб він не роздивлявсь синяк на носі і під оком. Ти вийшов начало другої в туалет. Подивилась і поїхала в гуртожиток. Робила домашні справи. Чогось подумала, що немає смисла їхати. Поїхала. Знайома залишила в кіоску для мене три гладіолуси. Взяла їх, стала з ними. Тьоть Таня з кіоска: «Якраз до твого лиця». Ромахін виглянув: «Кончіта». Твої співробітники виглядали і сміялись. Обзивали між собою мене негарними словами. Знайома сказала мені, що ти пішов з роботи ще в обід. Ясно. Стояла як клоун. Залишила гладіолуси тьоть Тані. Пішла на ринок купити помідорів. Якось некомфортно, хтось позвав: «Любімая…» з насмішкою, хтось ще щось сказав неприємне про те, що я тупа. Згадала як твоя сусідка казала: «Тобі какають, а ти кушаєш». Точно.

01.08.2013. 19.24. Проснулась, почуваюсь погано. Сни погані, в снах сходжу з ума. Була в лікарні. Їхала до тебе на роботу в «Кільцевому». Думала: «крьостна мама» просила перебити кості, «милая» бити – от ти й зробив як вони просили. 9.54. Побачила, що ти їдеш в машині. Автобус стоїть на зупинці «Автовокзал», водій десь вийшов. «Чого ми не їдемо?». Прийшла до магазину – ти вже зайшов. Заглянула в магазин. Юля і Сашко. Юля: «Дибілка. Вийди з магазину, блядь!..». Сашко врубив музику. Вийшла. Пішла в Октябрський міський відділ міліції. Направлення на СМЕ не дали. Сказали, що по моїй заяві написали відмову, бо немає складу злочину. Відправили Октябрський РВ, до заступника. Заступник подзвонив участковому, сказав прийняти пояснення і внести заяву до ЄРДР. Приїхала до участкового на «Алмазний». Він дав підписати акт про адмінправопорушення і офіційне застереження. Ти написав, що я накинулась на тебе в громадському туалеті. Прийшла на ринок. Сказали, що ти тільки поїхав. Дождалась тебе через півгодини. Підійшла до машини. Згадала, що ти написав в заяві, що я забігала до тебе в магазин і робила тобі чи то спеціальні чи то специфічні пропозиції. «Вова, у мене до тебе є спеціальна пропозиція: давай я тобі зроблю міньєт…може тебе попустить?..». Ти повернувсь і плюнув. Очі… Що ж твої очі. «Вова, тобі роблять міньет?.. І чого ти так пізно сьогодні приїхав?». Біля магазину ти пішов викидати цигарку. «А ти мене виїби, друже… Може мене тоже попустить…». Ти як не чуєш. Але потім ти виходив у магазин. П…, що я не так роблю?.. Стала біля «Астери», дивлюсь на авто, яке тобі дає батько Аліни… Як зробити, щоб ти поїхав до мене?!! Ти вийшов і пішов у туалет. Пристала до тебе по дорозі: «Вова, як щодо спеціальних пропозицій?.. Вова…». Ідеш мовчки. В туалет я не зайшла, ніс мій перебитий ще не зрісся. Від самої думки, що ти по ньому поламаному вдариш стало страшно. Осталась я з носом. І в прямому і в переносному смислі. Побоялась. Ти вийшов із туалету. «Вова, тобі все одно?.. Чого ти мовчиш?..». Зайшов у магазин. Юля вийшла курити. Стою, руки собі ламаю: «Дибілка я, Юля?». «Навіки». Стояла. Боже, спасибі тобі! Ти вийшов, пішов до машини. «Вова, об’ясни мені, чого ти мене не хочеш? Почєму?..». Ти якийсь зморений, повернувсь в мою сторону: «Вон…». Прозвучало в’яло, зато цигаркою влучив мені в шию. Пропік нею шкіру. Через півгодини приїхав. Не сам. З Андрієм. Інколи я сама дивуюсь своїм словам: «Вова, ти казав, що в своїй машині гамно не возиш. Ти не гамно привіз? Він мені на 5 школі «Милую» ставив… Чи все шо касається «мілої» гамном бути не може?». Ні ти, ні Андрій не відповіли. По твоєму обличчю я побачила, що ти почув. Ти зайшов з ним аж у «мастєрску», якщо можна так назвати клаптик приміщення, який тобі виділили в цьому магазині. Заглянула в магазин, щось сказала про те, що до тебе заходять і посторонні. Ромахін вийшов, щось почав розповідати продавцям сусідніх магазинів про «Русское радио», сміявсь з мене. Сашко так часто почав бігати до тебе за шторку, що я подумала, що він  капає тобі на мозги, настроює тебе проти мене. Заглянула в магазин: «Ромахін, не мішай моєму любимому работать!». Ромахін розкричавсь. Ти: «Пошла вон, заїбала…». Тон у тебе відвертий. Пізніше до тебе забігла Наталі, з кіоска цигарок. Я тебе могла бачити, я їй вдячна, що вона тебе не закрила ні шторкою ні собою. Дурною себе почуваю… Ти скоро вийшов. «Вова, до тебе туди заходять всі хто хочуть…», кажу тобі обіжено. Біля машини: «Вова, ти в курсі, що ти мені ніс перебив?». Кинув цигарку в мене, ні слова не сказав. Як ти спішив поїхати… Ще й 17 немає. «Заїбала». Їхала і думала: скільки діток з мамами я сьогодні бачила. І раніше, і всі дні, які до тебе приходжу… Яка б я була рада гуляти з дитиною від тебе. Хіба цього ти не розумієш? Ти поїхав злий. Дуже жаль. А я дуже задоволена, що стільки тебе бачила. Пройшла злость на радіостанцію. З’явилась натомість вдячність її працівникам. Тільки ти мені потрібен. Спасибі Богу, спасибі людям, за все, що я маю. Якщо глянути реально, то повітряні замки… Радію Бог зна чому. Криша поїхала?

02.08.2013. Снились кошмари. Приїхала в Октябрський міський відділ міліції. Вчора сказали, що заяву занесли до ЄРДР, щоб прийшла з 9 – видадуть направлення на СМЕ. Прийшла. Сказали кому  передали цю справу і що вона буде з понеділка. До магазину прийшов Іван Гетало. Як він пішов, то Юля з Сашком почали знімати мене на відео біля магазину. Почалась сварка.  Нєрви в мене здали, почала матюкатись, що вони мене знімають. Ти вийшов пізніше, пішов до машини. Пішла в перукарню. Прийшла до магазину. Ти приїхав.  Прозівала. Купила в «Астері» фарбу, перекрасила волосся. Прийшла знову до магазину. Твоїм співробітникам  сказала, щоб витягли  мою фотографію  з вітрини магазина. Ромахін мене передражнив. Юля почали мене знову знімати на відео. Пригадала Сашкові те, що він казав про мене, що я не така симпатична як Аліна. Сказала, що бачила в «Однокласниках» чоловіка його колишньої дівчини і що й його дівчина проміняла на іншого. Сашко  сказав: «Она (Аліна) ребеночка родила…». Сказав, що я ніколи не народжу. Виказала йому: «Вона рєбьоночка народила після того як ти мене закривав у магазині і ставив пісню про «малєнькую дєвочку» чи після того як послухала пісню «Милая» (і начала активно їбать мужа)..». Ти не захотів до мене виходити. Знову казав на мене: «Пошло вон», ще й Юля перекривила. Ти назвав мене кобилою. «Вова, це ти з кобилою спиш, поняв?». Присіла біля магазину, думаю: тобі простіше сказати на мене недодєлана, недоразвіта, ніж зробити мене щасливою… Тобі б так сказати: пошло в «дом чудой», зробило дітей, додєлане, доразвіте… «Вова, я просто скучила».  Заглядала в магазин, звала тебе: «Вова, у мене закінчилися щасливі хвилини. Поповни мій рахунок щасливих хвилин». Як сказала тобі: «Вова, я трєбую від тебе женского щастя і твого мужского вніманія… Їдь сьогодні до мене, мені одній погано», то ти відповів: «Подохні». Одного разу як я заглядала в магазин, Ромахін розкричавсь. Я тоже: «Йобана жена любимого не розрішає, щоб я до нього заходила?». Як вийшов з магазину, то не сказав ні слова. «Я тобі не така?.. Вова, я перекрасилась, щоб не бути зільоной». Ти ідеш куриш мовчки. Я обіжено: «Твоя йобана сука вже погуляла з дитиною? Ніхто їй не угрожав фізичною розправою, носа не перебивав? Чого ж ти мовчиш?». Дуже швидко дійшов до машини і поїхав. Твій друг подзвонив мені. О! Сказав, що ти в тюрмі, що я тебе туди відправила і що в мене в голові моча замість мозгів. Точно. Тільки дєвушка, в якої не мозги, а моча може любити чоловіка, який з нею так обходиться. Нормальна такого не терпітиме.   Вова Кучер – хороший друг, турбується про тебе. Я рада, як він мені дзвонить. Краще б ти дзвонив.