«Наїзди» за місцем проживання в гуртожитку. Коханий «прикрасив» моє обличчя шрамом

11.10.2011. А сьогодні ти вийшов, сів у «свою» машину і поїхав. Не привітавсь (ти до мене вже давно не вітаєшся). Побачила Риту на ринку. Разів зо три гукнула її, поки вона повернулась. А то йшла і робила вигляд ніби мене не бачить. Ми почали говорити про тебе. Їй не подобалось, що я вела себе так, ніби ти мене любиш. Сказала, що не знає тебе, що в тебе все є і тобі нічого не треба (як вона може таке говорити, якщо каже, що не знає тебе? чого ж тоді Алніна на всю вулицю ввімкнула музику: «а пока ни кола, ни двора и ни сада…»?), совітувала мені шукати чоловіка, який би мене забрав. Ти йшов, я сказала: «Вова, чого ти до мене сьогодні такий не ласкавий?..». Рита поспішила, на прощання сказала «Всього доброго» таким тоном, ніби бажала мені негараздів через те, що я сказала, що вірю, ніби ти мене забереш. Поїхала в міліцію – написала заяву на сусідку і, хоч комендантша гуртожитку не була рада моєму візиту, але без ентузіазму пообіщала, що поговорить з нею. Увечері Наташа бачила мене і так грюкнула дверима в туалет – думаю їй сказали, що я ходила до комендантші. Болить горло – чи то застуда не пройшла чи то сусідка вчора добре придавила. Мила голову – болить рубець, який ти мені «подарував» на мій День народження. Я сьогодні думала, що хотіла б, щоб твої з Алінкою діти померли – тоді можливо, ти б був би таким щасливим як зробив мене з тим колись моїм любимим конченим «Руским радіо України». Ти на мене колись казав «сучара». Ти не об’єктивний. Нехарашо. Для чого ти сучарі пісні і передачі заказував? 13.10.2011. Вчора ввечері у мене боліла голова. Думаю – знову від тебе будуть неприємності. Ти мені вночі снивсь. Вроді я тебе цілувала – а тобі було неприємно. Вранці прийшла до тебе на роботу. Тебе ще не було. Побачила як ти пішов до кіоска купити кави. Там стояла група чоловіків. І ти. Я: «Доброго ранку». «Вовка, ти мені сьогодні так прикольно снився…». Увечері десь пів на п’яту ти вийшов. Сів у машину. Йду до тебе. Думаю, от ти їдеш і що тепер робити. Ти проїжджаєш і я дивуюсь, чого ти так посміхаєшся. Ти так рано поїхав. Може ти вернешся. Світло ти не вимкнув. Чекала тебе до 18. Це був злий жарт. Ти так любиш мені за все відплачувати. Я тебе раз кавою облила, а ти мене після того разів 20. Я тобі в коханні призналась – ти сказав, що я ввірвалась в твоє життя. А ти «заказав радіостанцію» і я до тебе тепер бігаю, як собачка, а ти зі мною даже не общаешся. 14.10.2011. 21.00. Сьогодні вранці чекала тебе ще й 9 не було. В 10 пішла до Вітька, по диск. Його не було. Вернулась, глянула – а ти вже стоїш в «Соті». Віка: «Що ж ти ждала так і прозівала». Кажу: «Значить не судьба». Ти вийшов аж у 12. Біля туалету стою мовчки. Я на тебе обідилась. Ти вийшов, пішов у якісь двері поруч з туалетом. Жду, вийшов. Дивлюсь на тебе і думаю – гарний би ти був господар у своєму дворі. Біля часу ти вийшов з “Соти”. Кажу: «Вова, ти на мене сердишся?». Чого я це кажу. Хіба я на тебе повинна сердитись. Прийшов 13.40. Говориш по телефону: «…все, давай». Мабуть з Аліною. Кажу: «Вова…». Ти зайшов. Стояла. Піти в гуртожиток? Розвернулась і пішла в «Метро», купила яйця. Прийшла, стою напроти твоєї вітрини. Так мені недобре. Серце колотиться. Думаю: «Вова, поїхали до мене, пожалуста». Ти вийшов близько 17.00. Швидко пішов, сів у машину й поїхав. Хіба встигнеш щось попросити чи й сказати. Пішла на зупинку. В автобусі їду, глянула – 94880. На Половках, біля Великотирнівської – пробка. Он чого ти застряв. Думаю – побачила хвіст машини. Спасіба Богу, на мості до Браїлок автобус обігнав авто. Я повернулась – дивлюсь на тебе. Хіба ти мене не бачиш? Куриш, худий такий. Тобі, мабуть, незручно стало, що я на тебе дивилась? Я так вдячна Богу. Хай навіть в цей день 7 років тому Він обдарував дитиною від тебе іншу жінку. Приїхала в гуртожиток – мені так погано. Почала ридати. Завтра на роботу. Вчора біля «Соти» бачила управляючого «Сільпо». Підійшов з якимись двома молодими чоловіками. Потім він пішов, а вони його окликнули. Мені все рівно. Мені важко пригадувати, погані спогади. Чим я хужа тієї жінки, що ти вдарив мене, як я прийшла до вас говорити за пісні і передачі на «Рускому радіо України»?  Не дзвониш і зі мною не хочеш жити, а для чого звертавсь через знайомих на радіостанцію? 02.11.2011. Прокинулась вранці. Моя сусідка десь вийшла з кімнати. У неї заграв телефон. Мелодія: «Одиночество – сука». «Приємні» емоції. Задовбали. Учора ввечері прийшла з роботи пів одинадцятої. Пішла на кухню ставити відро з водою. Віка з 17 перемивала. Я поздоровалась тихо – думаю все рівно вона не відповість. На старій плиті стояла каструля. Намірилась підпалити камфорку, яка добре горить – вона була свободна. Віка: «Та камфорка зайнята, я буду на неї ставити». Я удивилась, та добре, поставлю на іншу. Підпалила на велику камфорку на новій плиті. Віка: «Не став туди, ти переводиш нову плиту». Кажу: «Куди ж мені ставити, мені треба щоб вода швидко нагрілась, а ти, хоч камфорка на старій плиті була й не підпалена, сказала, що там зайнято». Віка: «Ми будем ставити питання перед Зіною Миколаївною, щоб тебе виселили з общежитія. Ти в нову духовку ставиш без листика». Кажу, так тоді не тільки мене требе виселяти, бо не тільки я ставлю відро на нову плиту. Може вам багато, що не нравиться з того, що я роблю, но це не ваше діло і вас не касається». Сама живе з мужиком в жіночому гуртожитку, а мене треба виселити? Зайшла в кімнату, кажу сусідці: «Чого вони до мене чіпляються. То Ірина, то Наташка, то тепер Вітка». В «Сільпо» на 7.30 – собраніє. Після собранія наші старші пригостили нас цукерками «Baunti». Я взяла дві. Виходжу на рампу – зайшла до Ані на рампі. Вона каже: «Управляющий он стоїть». Виходжу. Йду до східців. Навстріч Наташа. Кажу: «Зайди до Ані на рампі, он управляющий стоїть». Спускаюсь, підходжу до Оксани, Іри і Віки. Починаю з ними спілкуватись. Оксана відхилилась. Дивлюсь Сергій Іванович дивиться прямо на мене. Я згадала як бачила його біля «Соти». Кивнула головою, привіталася. Я думала він одморозиться. А він тоже кивнув. Кажу дівчатам, що сьогодні вихідна, прощаюсь і іду. Що б вони про мене всі не думали, даже еслі прийдеться роботу помінять. Іду в кільцевому до тебе. Думаю – постаріла. Скільки їжджу – і все без толку. Може правда тобі не подобаюсь. Підійти обняти тебе боюсь – ти ж он як до мене ставишся. Прийшла. Бачила угол машини, на якій ти приїхав. Значить ти на роботі. Моє сонечко. Стала напроти вікна – чого ж треба чимось зайнятись. Рішила навести «марафет». Може ти даже дививсь в мою сторону. Прийшла тьоть Ліда, прибиральниця з «Соти». Я їй так обрадувалась, бо остальні з магазину зі мною не здороваються. Почала їй розказувать про «Сільпо». Гарно розказала, бо вона зайшла до тебе, а як виходила, то одвісила шторку. Я заусміхалась. І бачу ти тоже смієшся. Мені так харашо стало, що ти сміявсь і даже подививсь на мене. А якби я до тебе не приходила, хіба б побачила, як ти усміхаєшся, коханий мій чоловік?! Тьоть Ліда вийшла, я почала питать з чого ти сміявсь. Вона посмурнішала, сказала, що не знає. Ти вийшов і пішов у туалет. Я побігла за тобою. А там нікого не було. Я й двері прочинила, щоб зайти. А тоді з переляку чимдужч вискочила з туалету. Ти вийшов і пішов до машини. Я знаю, що я дура. І не знаю як жінки дають мужчинам, хоч мені 29. Я себе замучила. А заразом і тебе. Хоча, може, я тобі зовсім не нравлюсь. Стояла, ждала тебе, а ти поставив машину з іншого боку. Я тебе так хочу і не знаю, як тобі догодити. Потім дзвонила батькам, брату. Купила папкові ліки. Ти вийшов і тоже говорив по телефону. А я ходила за тобою. Як ненормальна. Очей від тебе не можу одвести. Під вечір стала аж під вікном. Сашко із «Соти» комусь сказав, що я задрачую. І я подумала, що ти ідіот, якщо ти думаєш, що я тебе хочу позадрачувать, коли на тебе дивлюсь. Ти зібравсь іти. Я побігла до машини і поклала на дверну ручку дві цукерки «Baunti». Повернулась до «Соти» – тебе нема. Повернулась до машини  – остались мої цукерки валятись на дорозі. Цілий день тебе хотіла ними порадувати. «Порадувала». Коту під хвіст. В мене ще з учора боліло серце. І сьогодні цілий день. Прийшла в гуртожиток ніяка. Хіба так ти б вчинив, якби я тобі була небайдужа? Бо хіба ж справа в цукерках. Ти просто нічого від мене не хочеш. Сьогодні на ринку жінка, яка тримає павільйончик з ремнями та всякою біжутерією, учила мене жизні. Вона права, що я стою і жую соплі. Пішла перед вечером у сусідній з «Сотою» магазин «Молоко» – купить перекусити якогось печива – і там продавщиця неправильно зважила. Аж як їй сказала, то вона переважила і віддала гроші. Чи то ошиблась чи нарошно, бо щитає мене слабою на голову, що я торчу під вікнами магазину. Я просто не знаю, чи мені в ноги тобі падати, щоб ти до мене їхав і жив зі мною. І плюнути на тебе не можу і ноги розставити так, як ти хочеш чи не хочеш, не вмію. Де мій ум? Якби нравилась тобі, то так би себе не вів. Що мені, бідній, Боже, робити? Хоч би раз ти мене за ці роки обняв і поцілував, Володимир. 05.11.2011. 12.00. Сьогодні приїхала до тебе пів одинадцятого. Думаю, є ти на роботі чи немає. Сьогодні субота. Машина стоїть. Прийшла, підійшла до вікна. Дімка, вийшов від тебе – тикнув мені дулю. Сашко, показував знакомому телефон, почав проганяти мене від вікна: «Іди на трасу работай. Вона больна». Кажу: «Як «Руске радіо» устроє мене на трасу, піду работать і на трасу. Дибіли. Спитай у Вови, він уже натрахався з жінкою, «милая, озера глаз небесно-синие», третю дитинку не собираються робити. А мені поставите пєсєнку про маленькую дєвочку. Козли». Може не зовсім так я казала, мене понесло. Зло розібрало. Жінка, яка вчила мене жизні, ідучи повз мене: «На роботу як на празднік». Нічого їй не відповіла. Ти вийшов, пішов до машини, завів і поїхав. А я пішла на остановку, сіла в тралік і поїхала до гуртожитку. На час на роботу. Тупа в мене робота: «Здраствуйте, пакетик нада, карточка єсть…». Я її ненавиджу. Чого, чого ти живеш з Аліною? Чого, чого в нас з тобою любов без поцілунків і обіймів. Що, що зі мною не так? Чим я тобі не підходжу? Вчора їхала до тебе і думала скажу: «Вова, я хочу секса. З тобою». А ти не виходив із-за шторки, відвертавсь од мене. Я на тебе обідилась. Вова. Чого ти не хочеш мене? Я в 29 не знаю ні поцілунків і обіймів. Не нада мені на «висшем уровнє», мені нада по-нормальному. Поставила вчора тобі на дверну ручку машини статуетку жаби, у сотрудніци взяла, хтось на касі оставив. Натяк про те, що ти з жабами не цілуєшся. Вже не знаю як бути. З ума сходжу від того, що нічого не можу зробити і поміняти, від того, що не знаю як бути. Чого, чого мені понравивсь чоловік, якому я як жінка не підходжу? Чого я тебе ревную до Алінки? Як я хочу, щоб ти мене виїбав, може мене попустить, Вова? Як я хочу, щоб ти мене хотів. Щоб тебе тоді стримувало? Я з ума сходжу, так хочу твого хуя. Вова, я хочу твого хуя. 08.11.2011. 21.44. Сьогодні прийшла до тебе на роботу. Дивлюсь – машина стоїть. Підійшла до вікна – крізь шторку видно лампу денного світла. Розвернулась – пішла в аптеку. Вернулась – зла на тебе. Стало погано від недобрих думок. Сьогодні ти вийшов тільки два рази з «Соти». В туалет ні разу не пішов. А я так надіялась. Ти другий раз поїхав машиною. Стою збоку від магазину «Молоко», виходять з «Соти» Гетало з Костею. Вони мене бачать. Іван Кості говорить щось. Розчула тільки одне слово: «бувають». Ти вернувсь, ідеш мені навстріч, а в очах аж ніби ненависть, що я стою, жду тебе. Кажу: «Вова, чого ти від мене морозишся?». Ввечері підійшла до машини, написала на склі збоку водія блиском для губ: «Любимий. Хочу твоєї любові, ласки. Хочу твого хуя». А ти сидів до начала шостої. Думаю, попробую зайти в магазин. Там були Сашко й Оля. Відкриваю двері, кажу: «Можна мені зайти?». Сашко, грубо: «Пошла на хуй». Цілий день, при нагоді, виходячи з-за шторки від тебе, тикав мені середній палець. Підійшла знову до твого вікна. Дивлюсь – ти ремонтуєш, тоді взяв телефон, дзвониш, вийшов з-за шторки. А до мене бач і не дзвониш. Думаю, це ж голодний. Вчора, брала в «Сільпо» яблука. На чеку – передбачення: «Запросіть друзів на вечерю». Тільки ти до мене не схочеш іти, даже як я тобі це скажу. Поговорив по телефону. Вимкнув світло, виходиш. Іду за тобою. Ти підходиш до машини, мабуть бачиш напис на склі. Трохи повертаєшся в мою сторону. Я перелажу крізь труби залізної огородки стоянки, стаю напроти. Ти відкриваєш ззаді машини багажник, витягаєш тряпку, витираєш. «Чим вона тебе держе?» – запитую кілька разів. Ти: «Спалят твоего Гришку!». Я не поняла про кого ти кажеш: «Кого?». Невже рєвность? З якого дива? Знову йдеш до багажника, береш тряпку, ще раз витираєш скло. «Завтра я тебя выловлю!». «До завтра ще нада дожить…Нам бы ночь продержаться…». Ти чи обізвав мане вроді «сволочь», кинув у мене окурок. Поїхав у напрямку траси. Чого мене не взяв? Я думала ти про якогось Гришу казав. Про знайомого нашого з фізмата, через якого просила, щоб ти віддав мені телефон. Ти сам як Грішка або Василь.Та ж кобила знає про радіостанцію. Шо палить, Вова? З ума сходжу. Коли це закінчиться, Боже. Тепер начала за тебе переживать, Вова. Ти й так худий, далі нікуди. 10.11.2011. Вранці їду у маршрутці до Полтави. Водій слухає «Руске радіо України». Шоу «Будильники». Чую – зовсім інші ведучі. А старі де поділись? Зато гороскоп для терезів сказали в «тему»: «…если вам на голову высралась птичка, то не думайте, что будете грести деньги лопатой. Просто так нада…». Інтересно, кому нада? Прийшли такі думки в голову нехороші про радіостанцію. Згадала як на «Руском радіо України» коментували: «Качественный дурак прослужит долго». Зразу зайшла до тебе на роботу. Після 10 пішла, бо тебе не було. Перейшла через дорогу на зупинку. Бачу їдеш машиною. У мене такі думки, що хоч під машину кидайсь. Ти проїхав. Я схопила свою «кравчучку» – зламала колесо. Потім стала – подумала і сіла в тролейбус – на «любиму» роботу. Я її ненавиджу. Руки від неї так болять – 12 часов роблю ними. І тримаюсь її, бо як ще заробити на шматок хліба біля коханого чоловіка, який живе під «небом, которое бесконечно». Нєбо бєсконєчно, музика вєчна, а ми – ні. 11.11.2011. Приїхала до тебе начало 10. Моя знайома: «А він уже на роботі. Я тільки прийшла, а він стояв курив». Потім тобі десь о 10 подзвонили і ти побіг до машини. Може посваривсь із власницею жилплощі і обожаємих голубих глазок? Побіг так, що аж обідно стало. До мене так ніколи не біжиш. Я сіла в кільцевий через Юрівку. Думала – може ти через годину повернешся, а тебе не було й через годину. Може треба було поїхати на Браїлки. Я так ревную. Поставила б тій суці пісню: «Я куплю тобі хату в селі Кобеляки». Бідна моя душа, якби ти мене хоч трохи любив, то певно вже б якось ми разом були. Хіба не можна подзвонити? Я тоже винувата. А тобі так вигідно жити – от тобі я й не нужна. Вова, а хто буде обожать мої сіро-зелені оченята, як ти їдеш до другої жінки. Згадую: «Руске радіо вас кохає». Кохає як лоха, на якому можна зробити шоу? Дітей з «Руским радіо України» хрестити? Від чого вони родяться  – від коментарів радіоведучих чи від пісень виконавців? 12.11.2011. Після роботи взяла ноутбук і поїхала на Браїлки. Включила пісню під вікнами «Я куплю тобі хату в селі Кобеляки». Вікно в спальню було відкрите. Там темно. Хоч може ти нічого й не чув. Бачу хтось іде, підкашлює. Пізнала – знайомий. Розбалакались. Андрій ішов в магазин по пиво. 13.11.2011. Брат привіз телефон. Здав без мого відома на ремонт в «Соту» на 5 школу. Питала чи він нарошно – сказав, що ні. Після ремонту телефон перестав ловити в селі. Оставив мені. Сусідці жаліюсь увечері, що мені тепер з ним робити. Піду – почнуть ображати, пошлють куди подалі. Вона погоджується, що скажуть прийшла дойобувать. 14.11.2011. Вранці пішла на 5 школу – там ще було зачинено. Вирішила – поїду до тебе, тебе побачити. Приїхала. Ти на роботі. Сьогодні без машини. Проспала. Тьоть Ліда прийшла прибирати магазин, відхиля шторку, а ти до мене стаєш і спиною повертаєшся. Сволочь. Відійшла, подзвонила на телефон майстерні. Сестра твоєї співробітниці Олі Аліна взяла телефон. Спитала її чи вийде до мене, як приїду, треба поговорити по роботі. Вона погодилась. Приїхала, вона стоїть, улибається. Я їй об’яснила про ситуацію з телефоном брата. Вона взяла. Сказала, що Віталік подивиться, щоб прийшла увечері. Я через годину прийшла, думала забрати карточку. Віталій вийшов – віддав телефон, сказав, що почистив усілітель – дожно все бути нормально. Я так удивилась в собі цим їх ставленням. Не ожидала. Поїхала до тебе опять. Стою, а ти не виходиш. Вже й моросити почало. Сашко став біля шторки – тикнув мені фак’ю. Як вийшов, кажу Сашкові: «Ти некультурний чєловєк». Він: «Дура». Тоді зайшов в магазин, покрутив пальцем біля голови, показав на мене. Що мені крізь землю провалитись? Пішла до подруги. Купила вафлі. До неї прийшла подруга з сином. Постояла, послухала їх. Кажу, що зайду пізніше. Вертаюсь, дивлюсь, ти стоїш посеред магазину, говориш по телефону. Зайшов, побув якусь хвильку за своєю шторкою. Виходиш, прощаєшся з Сашком і Дімкою, виходиш. Кажу: «Чого ти так рано йдеш?». Ідеш, мабуть дивишся таксі. Тоді різко повертаєшся. Я аж відсахнулась в сторону – думала, що хочеш ударити. Ідеш, сідаєш в таксі. Ще немає даже чотирьох часов! Приїхала в гуртожиток. Сьогодні роздивилась телефон гарячої лінії на біг борді. Реклама протидії насильству в сім’ї. Подзвонила на 386, попросила консультацію психолога. Поки розказувала ситуацію, сама не знаю, чого розплакалась. Психолог Наташа дала телефон «Родинного дому», сказала, що не по телефону зможуть краще проконсультувати. Все. А я не до психолога поїхала, а опять цілий день крутилась біля твоєї роботи. Ти виходиш з туалету, а я: «Вова, як нащьот любві і ласки?..» – голос у мене убитий. Я від тебе цього й не сподіваюсь. Хіба ти щось остаив для маленької дівчинки, Вова, після стількох ночей з Аліною? 16.11.2011. Перекинула на братів телефон кілька пісень з ноутбука, кинула стірку і поїхала на Браїлки. Включила під вікнами Аліни «Корни» «Плакала береза». А правда, Вова, що через металопластикові вікна ніхуя не чути? Тільки сусіди твої хіба слухали і злились на мене, бо вже було на одинадцяту вечора. Вікно в спальню ніби шкафом загороджене, тільки по краях світло пробивається. Ти казав, як ще робив в «Соті» на Половках: «Я так больше жить не могу». А я можу? 17.11.2011. Сьогодні прийшла до дому Аліни. Чого, чого ти з нею? Думала,  що тобі поставити. Вітер, холод. А тобі в квартирі затишно. Вікно на кухню разів три відкривалось. Вова, Вова. Я пішла в гуртожиток. Мені тебе так не вистачає. Скоро в тебе День народження. Що тобі подарувати, чєловєк мой дорогой? Настільки рідний, настільки коханий, що я навіть боюсь до тебе підійти. Як мені себе перебороти? Ти дуже красивий на фотографії, а в житті ще красивіший. Ти – сама досконалість, еталон чоловіка. Краще було б аби я так не думала. Дивлюсь і не можу надивитись. Мій коханий, коханий. Мабуть чоловіки тобі заздрять. А я безумно (як казав один із ведучих «Руского радіо України»: «усім безнадійно закоханим: «любіть себе і любитимуть і вас»)  кохаю. Краще б у нас з тобою був секс. Я дурію від цього платонізму. Я дуже хочу просто цілувати, просто обнімати, просто любити тебе, Володя, коханий. Щоб ти тягнувся до мене, а не був таким сердитим, холодним і байдужим. І єдине, що я можу зробити ­– це тикнути середнього пальця Аліні і подзвонити  «в дом чужой», в якому ти з нею робиш дітей, кохана людино. Я б хотіла не відчувати як мені холодно і одиноко. О-ди-но-ко. І зовсім не ха- ра-шо. Скільки вечорів я отак провела? Півжиття. І всі вони однаково жахливі. А ти проводиш вечора з Аліною. Я так хочу, щоб ти, Вова, зайнявсь зі мною коханням, де завгодно. 19.11.2011. Сьогодні в тебе День народження. Я рано прокинулась. Ти мені не снивсь. Аж дивно. Не знаю, що тобі подарувати. Може ти й не приїдеш. Сіла в кільцевий, доїжджаю до Браїлок, бачу як твоя машина повертає біля зупинки Промбаза. Ти приїдеш на роботу. Що ж тобі подарить. Думаю цілу дорогу і не знаю, що вирішити. Прийшла. Настрою вобще немає. Що зі мною? Вернулась до квіткового магазину. Хазяйка погодилась занести букет. Її працівниця вернулась. Каже, сказали в магазині, що в нас ні в кого немає Дня народження. Прийшла з тим букетом. Думаю, дай попробую зайду. Сашко Ромахін так розкричавсь, що я й вийшла. Через хвилинку якусь ти вийшов сам. І пішов до машини. Я тільки й встигла проказати: «З Днем народження, Вова». Поплелась за тобою з тим букетом. Чого якби спитав? Вернулась, стала біля магазину. Через якийсь час ти пройшов повз мене в магазин. Думаю, може замовити у «Соту» щось з ресторанчика «Бонджьорно». Зайшла замовила. Потім пішла до машини, написала блиском для губ, на склі зі сторони водія: «С Днем рождения тебя!!!» і поклала квіти на склоочисник. Якась жінка побачила це і каже: «Краскою напиши» – як переживає, із сарказмом. «Так йому ж витирати». Пішла до «Соти». Дівчина іде в магазин, несе замовлену піццу. Потім виходить з нею. Сказала, що не захотіли брати. Стою з нею біля кіоска з печивом, не знаю, що робити. Трохи повертаюсь і бачу як ти біжиш до мене і щось кричиш про те, що я написала на склі й починаеш бити. Кинув мене біля східців «Соти». Якісь люди підняли мене, викликали швидку. Сіла в швидку. Якийсь мужик дивиться на мою розбиту губу і якось так настирливо питає-просить, щоб я сказала, що це я впала і сама собі губу розбила. Мене аж зло розбирає. Кажу: «Чоловік розбив, якого я з Днем народження вітала». Зашили в обласній мені губу. Приїхала міліція, написала заяву. Полежала в палаті, встала і пішла. Прихала на Браїлки. Включила «На радіоволнах», «Одиночество», «Вова», «Две остановки»… Правда через металопластикові вікна Аліниної квартири ти мабуть нічого й не чув… Дивлюсь на себе в гуртожитку в дзеркало. Краще б ти мене вбив, чим уродуєш. І, мабуть, спеціально. Чогось пригадалась Рита з 23 вересня, яка мені сказала, що якщо я не понімаю по хорошому, то…То. Згадалась Тетяна Олексіївна, яка через мене раніше пішла з налогової на заслужений відпочинок і її слова, що мені требе бути активнішою. Є  лицемірні люди. А яка я? І якою треба бути? Думаю, от написала я заяву. Після привітань з Днем народження… От скалічив ти мені праву сторону верхньої губи. Після «заказав їй радіостанцію»… А поцілунки, а любов? Чи їх ти залишаєш для тієї, до якої є куди повератись? 20.11.2011. Прокинулась, в гуртожитку немає води. Нема води – нема життя. Прокидалась вночі, рано вранці. Що тепер? Чого йти на Браїлки, хоч ти мені сьогодні й снивсь. Твої сусіди казали, щоб я приходила, бо може в тебе до мене прокинуться почуття і ти житимеш зі мною, а Аліну оставиш. Я думала, ти, може із жалості домовивсь про пісні і передачі на радіо, тоді чого бив мене? Тоже із жалості? Ходила на Браїлки. Бачу – повішено градусник знадвору. Постояла годину. На вікні спальні щось червоніє. Пішла, іду через риночок на Браїлках. Бачу якась жінка в дорогій шапці з двома дітками. Придивилась – колишня однокурсниця. Окликнула її. Може й не требе було. Вона привіталась, питає як мої діла. Відвертаю ворітник светра – показую зашиту губу. Пита мене, хто це зробив. Кажу: «Угадай з трьох раз, мабуть з першого угадала». Бачу вона не дуже хоче общатись. Кажу: «Пока, щасливо». Чую її старший син питає: «Хто це?». Помню робила в ларьку канцтоварів на 23 вересня. Дзвонить якось вона мені, щось розказує. А тоді каже, що її син казав стосовно якоїсь дівчинки: «Алінок не люблять». Ще й повторила цю фразу, що говорив її син, мені двічі. Для чого? Щоб я асоціативно співставила якусь абстрактну дівчинку з Алінкою Романчук і мені стало від цього легше?  А потім пізніше в розмові казала мені: «Жила б ти Люда своїм життям, діло не в квартирі». Сіла в тролейбус. Жінка навпроти з синіми очима, чимось нагадує Алінину маму. Подумала як та казала мені плаксиво: «Ты ж обещала, что не будешь больше приходить. Он ведь с Алиной сейчас живет». Так він же мені пісні тоже “сейчас” заказував. А сусіди казали не так. Казали: «Приходь». Чесно сказать, я устала без толку приходить. Володя, як ти так старавсь, «заказав радіостанцію», чого ж ми не разом? І чого кожен раз, перед тим як ти мене бєш, у мене за кілька днів дуже сильно болить голова. Тепер я точно уродка, з розбитою губою. І ти ніколи не просиш пробачення як завдаси мені болю. Помню, ти так глянув на мої пальці в шрамах, що я подумала, що ти радієш. І тоді як Аліна кричала, щоб ти мене бив, ти міг бити мене й не по голові. Або зовсім не бити. Недобрі висновки напрошуються. Що ти це робиш спеціально. Хіба мене нада було уродовать за то, що я “написала на стекле” машини блиском для губ: «С Днем рождения тебя!!!»? Ти: «Зачем ты написала на стекле?!». Це як я тебе колись з 9 травня привітала: «С праздніком, Вова!», а ти: «Пошла нахуй, блядь! Я сказав нахуй!». А потом з мене одногрупниця Люда сміялась: «Ще поздравлю з праздніком, та нахуй пошле…» І пішла б. Чого ж ти «заказав радіостанцію, щоб вона мічтала – мічта ідіота». У нас з тобою стосунки далеко не зайшли. А от з Аліною у тебе все харашо. Це я кажу з того, що вона тобі народила двох дітей. Хоч друге хто зна чи бажане. Раз Ірина з роддома казала, що ти трусивсь над жінкою і дитиною. Наді мною ти ніколи не трусивсь. Над піддослідним не трусяться. А я як піддослідний кролик радіостанції «Руске радіо України». Для чого це тобі? Кохана людина. Друг. Хіба ми кохаємось? Хіба ми общаємось нормально? Для кого я трачу роки? Щоб ти іздівавсь з мене? Була в твоїх очах ніжність. А зараз, для чого ти зі мною так? Помню, ми в гуртожитку на східцях зустрілись. Я була дуже засмучена через тебе. А ти глянув на мене і відразу одвів очі у вікно, «в небеса». «Не смотри в небеса – посмотри мне в глаза» – співає Міладзе в своїй пісні. Влітку 2009 я пасла з матір’ю і братом череду у селі і слухала «Руске радіо України». Ведуча поставила пісню групи «Машина времени» зі словами: «…снова увижу небо, котороє бесконечно». Натяк на те, що ти з тією жінкою, а я упускаю свій шанс. І упустила. Опять. Чому, чому у нас з тобою, Володя, немає близькості? І після всього, що між нами сталось, ніколи не буде. Ти не захочеш. Ти не хотів як я була юна. Чого ж рішив «приколами» перевести мені молоді роки? Аліна 01.09.2011 біля 13 школи не зря так засміялась, як я їй тикнула середній палець. Яка я все таки наївна дура. А ти мені сьогодні снивсь. Ніби ми пробували зайнятись коханням і в нас не получилось. Так дивно, перед своїм Днем народження ти мені не снивсь. А сьогодні от приснивсь. Ніби я питаю в тебе і чого ж ти работаєш в таких поганих условіях, тісно, ставлять відра біля тебе. А ти ніби кажеш, що заробляєш нормальні бабки і заради цього ти тут і работаєш. (Тепер от пригадую як ти работав в інституті лаборантом…). Снились твої діти. Син в очках як у твого друга-очкарика (той, що до тебе заходив і казав, що знає тебе 15 років, знає Мішу Павлова, що ти не брав мій телефон і я не в твоєму форматі і в тебе немає стосовно мене ніяких планів). Снились твої батьки, які таскали курей і ще якісь продукти в під’їзд Аліниної квартири…Хоч те, що снилось не дуже далеке й від дійсного стану речей. Завтра понеділок – такий важкий день. Важкий через необхідність проходити СМЕ. Ти мене уродуєш і бєш, щоб я до тебе не приходила, а їбешся з другою. Минулого разу проходила СМЕ – гроші заплатила і нічого не написали про проходження СМЕ, а начальничок з Київського райвідділу ще й обізвав мене проституткою і наркоманкою… Ніяких у тебе до мене немає почуттів, крім хіба злості… Не дзвониш, не приходиш – як все безнадійно. Андрій, знайомий, який тоже десь там мешкає по Нестерова, сказав, максимум на що я можу колись розщитувать – секс з тобою. Каже: «Жила б ти своїм життям». Так і Ілона колись казала. 21.11.2011. Краще б я померла. Чого я сьогодні ввечері  поїхала на 23? Ти мене бачити не хочеш. Я тебе тоже. Пригадавсь коментар на «Руском радіо України» «Прагнете ще більшої романтики в стосунках з коханою людиною?..». Мені так хреново. Я тебе просто забула. Чого я така дурна?  Вияснила, що я тобі непотрібна. І для цього мені понадобилось стільки років. Щоб все пройшло. Серце ниє. Чого я себе не слухаю. Чого, для чого я так вчинила? 22.11.2011. Іду на зупинку Зигіна. Доходжу до дороги. Моросить. Машина проїхала, токою як ти їздиш. Але номер не встигла роздивитись. Десь пів дев’ятого. Може й ти. Я довго до тебе збиралась. Машина вже стояла. Чого я приїхала до тебе і попросила Ліду, щоб ти вийшов? Вона: «Сказав: «Харашо, вийду, тільки пізніше». Пішла в 9.40 на Київське шосе, 48. Черговий послухав мене і сказав, що унізітельно просити любові. Бо даже коли собаку б’ють і та туди не йде. А мій любимий написав мені смс, що я хуже собаки…Черговий сказав, що він пригадує мене по ситуації, коли на мене з «Соти» написали заяву. Сказав, що Вова казав, що не хоче мене бачити, а я приходжу. Сказав, що думає, що Володимир не хоче шведської сім’ї. Я думала, що буду сидіти в гуртожитку. Все. Думати про тебе і сходити з ума в чотирьох стінах? Знову поїхала на 23. З 15.30 до 17.30 стояла біля «твоєї машини». Нічого не могла придумати, що тобі скажу. Бачу тебе і кажу: «Вова, за що ти мене б’єш? Я тобі надоїла?». Ти мовчки сідаєш, кладеш на сидіння пакетик. Риси обличчя в злості. Видно в печінках я тобі. І швидко їдеш. Правда, раніше я тебе вже це запитувала. Ти зі мною ніколи не будеш. Мої роки… Це шоу, радіо…А ти мене даже ніколи не цілував. Мені 29. Як я хочу, щоб ти мене вбив. Що ж мені самій себе вбивати? Дзвоню до твого друга Вови Кучера. Казав, що уб’є мене. Питаю: «Ало, це Вова? Це Вова?». Чую: «Нєт». Кладу слухавку. Набираю домашній Романчук Аліни. Ніхто не відповідає. Але ж я знаю, що ти в неї. Бавишся з вашими спільними дітьми. Як казав Вова Кучер: «С женой играет». А я сходжу з ума. А тобі все рівно. Ти любиш жінку, а мене уродуєш. Вова, Вова!.. Вова, Володя, Володя. Додзвонилась з номера хлопця моєї сусідки до Кучера. Його дівчина похвалилась, що вже два тижні як його дружина. І він нічого не буде виконувати і йому є з ким розмовляти. Він тепер зайнятий круглосуточно. Я кажу, що рада за них і вітаю їх, що він мені в цьому смислі й даром не нужний. Сказала, що він мені дещо обіщав  Сказала з жалем їй, що тепер я житиму довго. Сказала: «До свіданіє» і поклала трубку.20.15. Пишу смс: «а коханому чоловікові, який 1,5 року був жонатий, а потім пообіщав, нужно вірити?». Вова, Вова, коханий мій. Дорогий мій, сонечко моє. Ти сьогодні їхав після 17.30. Тобі все рівно. З таким успіхом я могла б стукатись ці дві години головою об стінку.