Надя Іванова

1 раз – випадковість, 2 раз – збіг, 3 раз – закономірність

Надя ІвановаРадіоведуча “Русского радио”-Україна

Після 18.07.2006. Я дізналась, що Вова Нестеренко працює на фірмі «Айкон» («Айкон-сервіс») і пішла до нього на роботу, щоб поговорити про те, що я чую на «Русскому радио»-України». Хотіла дізнатись чи міг він комусь розповісти про мене на цьому радіо. Поговорити з Вовою мені не пощастило.

Увечері на кухні гуртожитку включила радіоприймач і на «Русскому радио»-України» почула «цікавий» коментар: «Вчора … відвідала друзів. Сьогодні їй трохи сумно. Вона чогось не розуміє. Але … якщо вона вірить… то…неодмінно … Треба тільки трохи потер (ведуча запинається) почекати».

07.07.2007.12.58. Відправила Вові ММС. Поставила свою фотку, написала: «Володя, оціни ослика. Я вибрала його на День народження племіннику, йому в цю неділю виповнюється рік. Правда симпатичний? Я сьогодні консервуватиму вишні. А ти чим зараз займаєшся? на роботі? Можливо у вівторок, 10.07.07 побачимось? Люда, :-) ». Фоном поставила мелодію, схожу на ту, що звучала на радіостанції «Русское радио-України» в пісні  «Елочка – гори!» у січні 2007 року.  Тоді 14.01.2007 року сусідка по гуртожитку Свєта Чоботаренко прокоментувала: «Заказав їй радіостанцію, щоб вона мічтала. Мічта ідіота». Через півгодини з 0502584971 приходить смс: «Иди нахуй, параноидальная шизофреничка». Потім знову прислав смс: «Иди нахуй, параноидальная шизофреничка».

У серпні 2007 подзвонили родичі. Сказали, щоб зустріла на вокзалі двоюрідних сестер. Похвалилась про це на роботі у відділі ЗМІ. Зустрічати треба було вночі. Приїхала від батьків у Полтаву після обіду. Їду на Браїлки. Звернула увагу на біг-борд. Реклама була із трьома слонами, які тримали один одного хоботами за хвости. Згадала як сказала Володимиру про слова сусідки Чоботаренко С.: «Заказав їй радіостанцію, щоб вона мічтала. Мічта ідіота». Тоді Володимир розкричавсь на мене: «Розвісила вуха як у слона!».  Написала Вові смс про цих слонів.  Їхала від ГРЛ на Південний вокзал. Уже темно. На вокзалі сиділа в кріслі, чекала поїзд, яким повинні були приїхати сестри. Побачила знайому з університету Лілю Сахарову. Почали общатись. Дивлюсь на неї, усміхаюсь. Повертаю голову і бачу – Володя! Стоїть напроти мене, стискає руки в долонях. Десь пів на третю ночі. Дивиться над моєю головою. Що там? Розклад руху поїздів. «Ліля, це Вовка Нестеренко?» – повертаюсь до співбесідниці. Вона підтверджує. Вона Вову тоже знає, бо ми всі жили в одному гуртожитку, а Ліля навіть на одному поверсі з Володимиром. Вова розвертається і йде. Я піднімаюсь і йду за ним. Вова сідає в білий жигуль. «Вова, що ти тут робиш?». «Пошла нахуй!». Була думка, що як розбити вікно на машині, то Вова затримається, однак робити так не було ніякого бажання. Набираю його номер: «Вова, вернись!». «…Пошла нахуй, підераска!.. У тебе є якісь аудіо-відеозаписи?..». Сіла біля вокзалу, набираю його номер. Дзвоню – матами покрив і телефон відключив. Таксісти питають у мене: «Що він тобі сказав?». «Нахуй послав». Засміялись: «Твій любовник? Він на таксі приїжджав?». Зустріла сестер. Їду з ними. В автобусі набираю Вовин номер. А він відключений. Це було у перших числах серпня. Десь в обід номер став на з’язку. Щось даже говорили. Я щось питала. Пам’ятаю, зачепила тему сексу. По голосу почула, що у коханого зіпсувавсь настрій і він відразу поклав слухавку. Знайшла точку, де був сигнал МТС. Написала смс: «…якщо тобі потрібні якісь аудіо-відеозаписи, то порийся в своїй голові, коханий». Слухала по приймачу «Русское радио» -України». Радіоведуча Надя Іванова ставить пісню: «…я устал, хочу любви, а ты паришь секс…» 

і прокоментувала: «…щоб ви не почували себе одинокими…».

Літо-початок осені 2007. Подзвонила в стіл замовлень «Русского радио» – України», тоді програму вів Слава Дьомін. Сказала йому, що хочу передати вітання любимому. Він запитав мене, де живе мій любимий. Відповіла: за дві зупинки від мене. А через пару тижнів чи місяць на «Русскому радио» – України» почали крутити пісню Наталії Валевської «Две остановки до тебя»

За два тижні до опалювального сезону 2007. Мене змушували виселитись з гуртожитку на Браїлках ніби то за несвоєчасну сплату. (В гуртожитку завжди висів список боржників. Там були й кількатисячні борги. І не чула, щоб когось виселяли. А в мене був борг за літо 100 гривень). Я заплатила борг, який був у мене, підійшла до директора ПТУ № 4 Забережного Миколи Яковича. Він мені відказав, що не може бути навіть мови, що мене виселять хоч я вже й все заплатила. Доки я збирала свої речі, щоб перевозити їх з одного гуртожитку в інший, сусідка через стінку Свєта Чоботаренко (яка у січні 2007 сусідам про мене і Нестренка Вову коментувала: «заказав їй радіостанцію, щоб вона мічтала. Мічта ідіота»… «сказав, що ноги їй поперебиває, а вона все рівно ходитиме, бо любить») голосно включила в своїй кімнаті «Русское радио» – України». Мабуть, «старалась» мене  морально підтримати. Уже як їхали, водій вантажівки, може і не спеціально, включив радіо – я почула коментар ведучої «Руского радіо України» Наді Іванової: «…це вам обирати за скільки зупинок жити від коханої людини…». Поставила пісню: «…две осановки до тебя, но если больше нет огня, то просто не зови, напрасно тают этажи, я понимаю, это жизнь, две остановки… было все но не было любви» – її виконувала Наталія Валевська 

Слава Дьомін і Надя Іванова були колегами на радіостанції «Русское радио» – Україна», зараз – колеги на «ЛЮКС ФМ». 

Весна – літо 2009. На радіостанції «Русское радио» – України» набрала популярності пісня “Милая”:

Радіоведуча «Русского радио» – України» Надя Іванова прокоментувала: «Можна перекреслити навіть пісню…».

Невесні 2009 року з мобільного номеру Нестеренка Вови від його імені Аліна почала писати мені смски, потім звонила, ображала і порожувала (“Алиса с мелафоном!”, “Чего тебе еще не хватает? “, “Оставь моего мужа в покое!”, “Ты – крыса!”, “Я тебя выслежу и голову тебе разобью!”…). Так як Аліна почала брати мобільний Володимира, то я почала дзвонити, і на мобільний Володимира, і на домашній Аліни.

Літо 2009. В ефірі радіостанції “Русское радио”-Україна” радіоведуча, ймовірно, Надя Іванова сказала щось про те, що настав час розказати оточуючим правду. Дослівно я не пам’ятаю, але смисл сказаного був таким. Хоча, враховуючи коментарі оточення в ДПІ м. Полтава, куди мене взяли на роботу, мої слова були вже зайвими.

Літо 2009. Приїхала на ринок «Алмазний». Стояла біля магазину «Сота», чекала на Володимира. Нічого не робила, а серце почало сильно битись у грудях. За цим відразу з магазину «Сота» виглянув Сашко Тихоступ (Ромахін) і каже: «Хочеш подивитись на Вову? Зайди подивись на нього і підеш». Уже майже кінець робочого дня. Я так здивувалась. То мене не пускають в середину магазину, а це самі запрошують. Заходжу. Сашко Тихоступ (Ромахін) вмикає якусь пісню на комп’ютері про малєнькую дєвочку. Вова якраз виходить. Відступаю. Може він мене вдарить, що я зайшла. Сашко Тихоступ (Ромахін) хапає мене за кисті обох рук і тримає. Вова проходить до дверей, усміхається. Співробітниця Оля закриває за ним двері. Опускають ролети. Наче оглохла. Чула початок і кінець пісні. Я її вже чула в передачі Павла Волі «Вольные гвозди» на радіостанції «Русское радио»-Україна» в його “Антизолотом граммофоне”. Пісня про маленькую дєвочку. Правда ця була оброблена не так. У пісні звучали слова-обіцянки: «очень просто стать маленькою женщиною в мужских обятьях… он тебя не обидит…». Сашко Тихоступ (Ромахін) запитав у Олі чи Вова пішов, тоді відпустив мої руки, а Оля відкрила ролети, випустили мене з магазину. Схожу пісню у виконанні Аркадія Грека я знайшла в інтернеті:

Літо 2009. Я пасла з мамою корови на луках. Слухала хвилю «Русского радио – України». Ефір вела Надя Іванова. В ефірі радіостанції «Русское радио» – Україна» звучала пісня зі словами «…снова увижу небо, котороє безконечно…»

Тоді Надя Іванова ставила цю пісню в ефірі з якимось коментарем-застереженням.

Літо 2009. Радіоведуча радіостанції «Русское радио» – Україна», можливо це була Надя Іванова, поставила україномовну пісню, в якій були такі слова: «Слід у серці, слід в моєму серці… сірі очі – бруньки тополині …» 

- я звернула на неї увагу, бо, по-перше, тоді на радіостанції звучали майже виключно російськомовні пісні, а по-друге, очі у мене сірого кольору.

Літо 2009. Свій номер мобільного Нестеренко Вова, який я тоді мала, перестав використовувати. Перед тим як номер зовсім перестав відповідати якийсь Женя, що представивсь другом Аліни просвітив мене, що Аліна хоче за Вову поборотися, і що Вова викреслив мене з свого життя.

23 квітеня 2010 року Аліна народила Вові другу дитину. Нестеренко Вова привіз із пологового Аліну з сином (назвали чи Вовою чи Сергієм)Червень 2010. Поїхала на Браїлки. Під балконом Аліни ввімкнула голосно FM-радіо на мобільному. Настроїла на хвилю «Русского радио»-України», щоб коханому Вові було чути у квартирі Аліни. Як хто відслідкував мої дії – майже відразу почула коментар радіоведучої «Русского радио» – України» Наді Іванової: «Включайте голосніше, щоб було більше приємностей». І пісню поставила: «…не беги ты вослед любви, которой больше нет…» 

Літо 2010. Аліна побачила, що я прийшла і висунувшись із балкону своєї квартири закричала: “Студентка! Иди учись!”.

23.10.2010. 18.09. З якогось лівого номера 0954610437 прийшло смс: «Чем занимаешься, друже?». Була в батьків, сиділа біля вікна. Це півроку тому у коханої людини народилась друга дитина. Хто це мене опять рішив під’їбнуть? Опять «друзі»? Набираю цей номер – «абонент зайнятий». Через кілька хвилин оператор повідомляє, що цей номер не обслуговується. Як таке може бути? Приїхала в Полтаву. На прохідній в гуртожитку лежить конверт з ДВС. Якраз сьогодні День народження Нестеренка Володимира. Після того як 14.07.2010 року Нестеренко Вова мене побив і мій мобільний телефон Nokia 6131 подарований братом, прикарманив – не їздила до нього місяців чотири на 23 вересня. Поїхала на ринок «Алмазний» – побачила його. Якісь незнайомі мені мужики прокоментували мій прихід, згадали що в Нестеренка Володимира сьогодні День народження. Звала коханого Вову до себе. Радіоведуча «Русского радио»-Україна» Надя Іванова: «Кликати треба серцем».

05.04.2011. З’їздила на радіостанцію «Русское радио»-України» – після того як коханий Володимир черговий раз подарував уже четвертий струс мозку, а невропатолог дала направлення до психіатра в ПНД 23.03.2011

05.04.2011_квиток на потяг Київ-Полтава_візит на РРУ після четвертого струсу мозку 23.03.2011 та направлення невропатолога до ПНДНадя Іванова присіла до мене на червоний диванчик. На початку розмови Надя, сказала з усмішкою, що може я маніячка. Сказала, що не знає мого (зробила наголос) Вови, сказала, що не працює у вечірній зміні, тобто не говорила «Вчора …відвідала друзів. Сьогодні їй трохи сумно. Вона чогось не розуміє. Але … якщо вона вірить…то…неодмінно Треба тільки трохи потер… почекати». Хто ж тоді казав ці слова? Сказала, що вона теж прокидається вранці сама. Прослухала запис пісні «Не надо» – просто відморозилась, сказала що така пісня в них на радіо не звучала 

Сказала, що сказала, що я не там шукаю корні, що хтось хоче зберегти сімю. «Он тебя обманул». Запитала мене риторично, що я хочу щоб закрили радіостанцію? Сказала, що на радіостанції  працює 140 людей, у них сім’ї, діти… Запитала мене, чого я не звернулась до виконавців пісень. Чого ж не звернулась? До дверей проходили Галібін Сергій і Свірідова Аня. На моє питання про пісню «Я худею», 

яку вони виконували, мені відповіли, що це просто пісня. На «Русскому радио»-України» в «Будильник-шоу» ведучі зробили коментар про нечасті дзвінки на телефон. Зробили саркастичне порівняння із давно одруженою парою, які дзвонять один одному рідко. Я сприйняла це на свою адресу і почала дзвонити коханому Вові частіше. Прийшла до нього на роботу. Вова вийшов на вулицю з співробітником Віталієм. Віталій каже мені щось на зразок: «Щоб більше сюди не приходила. Тобі сюди не можна більше приходити». Вова піднімається по сходах до дверей. Кажу йому в спину: «А менше – можна?» Пройшло близько місяця, а може кілька тижнів. 17.09.2007. Десь близько 10 вечора. Включила прийомнік на телевізорі. На «Русскому радио України» звучить пісня «Не надо». Не знаю, що за група виконує. Включила на своєму телефоні диктофон: «…ко мне. Ты повсюду со мной, но зачем? Зачем?Ты меня не жалеешь совсем. Я прошу, я кричу, ты пойми, я устал от бузумной любви. Ти всегда, ты везде, но зачем, ты меня не жалеешь совсем. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Ты повсюду со мной, но зачем? Зачем?Ты меня не жалеешь совсем. Я прошу, я кричу, ты пойми, я устал от бузумной любви. Ти всегда, ты везде, но зачем, ты меня не жалеешь совсем. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному… Ты шагаешь за мной по пятам, ты меня сторожишь по углам, ты повсюду за мной, но зачем? Ты меня не жалеешь совсем…просто дай мне побыть одному…вечером в пятницу и субботу страна не скучает, вечером в пятницу и субботу ведущие Русского радио представляют лучшие танцевальные хиты страны в прямом ефире. Весь вечер в движении…». У цій пісні були ще й такі слова: «От звонков телефон мой дымит, на тебя не поставишь лимит…». Якраз цими днями на «Русскому радио-України» звучала інша пісня, мені не було куди її записати, а деякі слова з неї й досі помню: «…в твоих голубых глазах…опять позову тебя…я нашел свою мелодию любви…». 18.09.2007 – три роки як Вова женивсь на Аліні Романчук, очі, як я бачила, в неї голубі. Люда Рябова казала про те, що Вова свариться з Аліною так, що хоч з дому тікай, що вона йому не до душі… сидить вечорами і втикає у телевізор… Приміряла до Вови слова, які звучали на «Русскому радио»-України» про красивого чоловіка, який хоч і красивий, але не дуже щасливий. Переписувала з диктофону на телефоні: «…ко мне. Ты повсюду со мной, но зачем? Зачем?Ты меня не жалеешь совсем. Я прошу, я кричу, ты пойми, я устал от бузумной любви. Ты всегда, ты везде, но зачем, ты меня не жалеешь совсем. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Ты повсюду со мной, но зачем? Зачем?Ты меня не жалеешь совсем. Я прошу, я кричу, ты пойми, я устал от бузумной любви. Ти всегда, ты везде, но зачем, ты меня не жалеешь совсем. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному… Ты шагаешь за мной по пятам, ты меня сторожишь по углам, ты повсюду за мной, но зачем? Ты меня не жалеешь совсем…просто дай мне побыть одному…вечером в пятницу и субботу страна не скучает, вечером в пятницу и субботу ведущие Русского радио представляют лучшие танцевальные хиты страны в прямом ефире. Весь вечер в движении…». У цій пісні були ще й такі слова: «От звонков телефон мой дымит, на тебя не поставишь лимит…». Запис зроблено 17.09.2007  Ще Галібін пожартував щодо своєї нехудої конституції тіла. Поскаржилася, що тепер не можу нормально слухати російськомовні пісні. Сергій Галібін сказав, що я можу і щоб слухала музику англійських виконавців. Хотіли дати мені блокнот із зображенням будильників. «Щоб ти могла показати, що ти тут була». Надя  Іванова запитала мене, чи хочу я  Вові щось сказати в ефірі. Відмовилась. Мені цей цирк уже надоїв. Підійшов її співробітник. Почав мене звинувачувати в тому, що я «кусаю»  Надю. Пояснювала, що мені в спину незнайомі люди кажуть: «Живе з однією, зустрічається з другою, а третій пісні заказує…». Сказала, що людей не треба слухати, що це все мене не стосується.  Мене не захотіли слухати – випхали за двері. Майже відразу після мого візиту Надя Іванова перейшла на «Наше радио», а через кілька місяців за нею туди перейшли Галібін і Свірідова.     

16.10.2012. 10.25. Вчора написала Наді Івановій, радіоведучій: «Здравствуйте, Надя. Обращалась к исполнителям песен. Как отреагировали Сергей Галибин и Аня Свиридова – Вы видели их реакцию. Владимир Пригладь (продюсер і чоловік Валевської Н.): «Не примеряйте ситуацию на себя». Ирина Горова (продюсер і дружина Олексія Потапенка (Потапа)): «Даже если Вы убьете эту его жену – все равно любовь не вернете…». (Сказала, що пісні у виконанні Потапа стосувались її і Олексія, їхніх сварок…). «Да Вы просто сумашедшая»). Круто. В 30 лет, когда хочеться быть замужем и рожать детей. Любимому человеку. Ви казали, что кто-то хочет сохранить семью, что Вова меня обманул, что я не там ищу корни. А где мне искать корни? Под чужими окнами или в чужой квартире, где «добрые люди» могут покалечить, а «друзья» помогут отправить в психиатрическую больницу. Говорят: «Не бойся врагов. Самое старшное, что они могут сделать – это убить тебя. Не бойся друзей. В крайнем случае они могут предать тебя. Бойся равнодушных. Это с их молчаливого согласия происходят убивство и предательство. Надя, ответьте мне, пожалуйста». Зайшла сьогодні – був гость. Переписки з Надею немає. Ввела запрос на пошук Наді Іванової – сторінка її десь заховалась, нічого не найшла.   05.01.2013. Зайшла «в контакті» до Наді Іванової– відправила заявку в друзі і прикріпила повідомлення: «Мне снился покійній Роман Львович. Снились радиоведущие с «Русского радио Украины». Вы ведь живы. Знакомая сказала мне, что я сгнию в дурдоме. Вова… Вам хоть интересно как он теперь выглядит?». Знайшла даже Сергія Кузіна. Відправила йому заявку і повідомлення: «Здрвствуйте, Сергей. Давайте дружить. Людмила». Відправила заявку Анастасії Світлій.   09.04.2013. Вчора ввечері написала ВКонтакті Юлі Карауловій повідомлення: «Привет. Юли, вы меня добавили в друзья. Из-за сайта? Кто автор текста песни «Зачем»?». Натрапила випадково у фесбуці на Надю Іванову. І Кузін тут, і Галібін, і Свірідова. Написала Наді повідомлення: «Надя. Ви пішли з Руского радіо? Пробачте мене. Я Вас не переслідую. Просто дуже хочу дізнатись про «…відвідала друзів…». З ким мені спати, від кого народжувати? Казали, що не знаєте «мого» Вови. Ви ж не будете заперечувати, що Ви прокоментували в ефірі мої дії: «включайте голосніше, щоб було більше приємностей» і поставили пісню: «…не кричи ты во след любви, которой больше нет…». Не з супутника ж Ви прослідкували за моїми діями… Захотіли влізли в життя, захотіли – викреслили. А моя думка нікого не цікавить…». Ще щось їй написал. Оп… Сторінка зникла.

Журналісти ТСН знайшли щедру “фанатку” Козловського, яка звозила його в Дубаї.

Потім у соцмережі (мабуть це був Facebook) на сторінці Наді Іванової під якимось фото після візиту до Дубаї, я натрапила на такий її коментар: “Кто сказал, что счастье нельзя купить за деньги”.

Дубаї2

“Віталій Козловський не хоче одружуватися з Надею Івановою” – ТСН

У Наді Іванової була сторінка в ВК. Там після закінчення роману вона назвала Віталія козлом.

березень 2014_2березень 2014_110.03.2014, 04.07.2014_1

Надю, чому Ви відмовилась мені допомогти?

Ви помінялись після поїздки в Дубаї? Як казала моя колишня покровителька в ДПІ м. Полтава Ісаєнко І.П., другом сім’ї якої тоді був мер м. Полтава Матковський А.В. (той, що виступав у новинах “Русского радио”-України” у 2009 році, як Ви були там радіоведучою): «Бытие определяет сознание».

Вам стало начхати на мене і на цю ситуацію, до якої Ви мали відношення?

Який вихід я, по Вашому, мала знайти? Я не зуміла домовитись з Володимиром, який заради своїх 2 дітей, гарної хоч і не до душі дружини, чужої квартири, чужої дачі, чужої машини – чим не щастя – порушив 9 заповідь: Не свідчи неправдиво проти ближнього твого”. Я вже не розписуватиму його небайдужість до мене, яка виражлась тільки постійними побоями. Ви говорили про своїх колишніх колег, що у них сім’ї, діти. По милості Вови, по милості 140 Ваших колег, які теж дбають про себе і благополуччя своїх дітей, по вашій загальній мовчазній згоді, я опинилась у психлікарні, а потім і на обліку в диспансері. І ні сім’ї, ні дітей. Всі відморозились, Ваші колеги мають сім’ї і дітей, а я для Вас усіх стороння людина, а для багатьох працівників радіостанції навіть незнайома.  З 2014 і по цей день ні один із вас не подзвонив по телефону жодному психіатру і не пояснив ситуацію, що ви всі морочили мені голову, задрачували піснями, а декотрі з вас ще коментували ситуацію в ефірі. Коли мене нарешті випустили з психлікарні Мальцева, я вас усіх проклинала за вашу байдужість. Так страшно зробити дзвінок і виправити моє перекреслене вами всіма життя? Не бійтесь, що бідна жінка, якій уже приписали діагноз шизофренії, причепиться з вимогою матеріальної компенсації. Я не причеплюсь, бо мені вже подарована дипломна робота і після психлікарні без зайвих питань надана робота. Єдине – надайте психіатрам вичерпну інформацію щодо ваших коментувань моїх стосунків з Володимиром, щоб вони раз і назавжди відчепилися від мого особистого життя.