На своїй сторінці в «Одноклвсниках» у розділі «Поділилась» розмістила: «Замовила сайт для коханої людини: kohanomu.com» та відправила електронні повідомлення з адресою сайту багатьом людям

31.03.2013. Поїхала на Нєстєрова після роботи. Подивилась на вікна Аліниної квартири. Чому ти до мене не хочеш прийти?
01.04.2014. Зайшла на сайт групи «Непара». Група вже розпалась. Написала: «Олександре, Вікотрія. Звертаюсь до Вас. Будь ласка зайдіть на сайт kohanomu.com. Цим сайтом я звертаюсь до Вас. Ваша пісня “Милая”… Кожного разу, як її чую, згадую свої нічні кошмари у серпні 2009 року».
02.04.2013. Сьогодні приїхала до тебе на роботу. Ще не було 9. Ти скоро приїхав. Виходиш із машини. Невеселий. «Любимий мій, привіт». Я рада. «Чого не здороваєшся? Вова…». Ти ідеш швидко, закурюєш. На тобі джинси. Чисті. Ніби поправивсь. Біля входу в ринок повертаєшся і плюєш на мене. Обідно. «Спасіба! Я такого щастя пів жизні ждала!.. Вова, а ти живеш у приймах, бо тобі нравиться їбатись з Аліною? А до мене не йдеш, бо я тобі не нравлюсь? Я прийшла тебе позадрачувать… Вова, ти мене мамою зробиш?.. Чи ти до конца моїх днєй будеш мені другом?..». Біля «Соти» ти повернувсь і плюнув у мене. Щось возмутилась, відкривши за тобою двері. Стою. Постояла, подумала. Відкрила двері в магазин: «Весна… Вова, пішли їбатись!..». Сашко врубив музику на компі. Дєд Славік біля своєї жінки Ліди стоїть, зачіпає: «Що ти тут стоїш, я так старавсь, шторку стояв держав…». «Іди свій … подержи…». З «Соти» Юля до «дєда»: «Не трогай їбонутих… Хай стоїть, підприпає. У нас стєнка падає…». Розмістила на своїй сторінці в «Одноклвсниках» у розділі «Поділилась»: «Замовила сайт для коханої людини: kohanomu.com». В Контакті відправила двом людям з своєї роботи повідомлення з адресою сайту.
04.04.2013. Вчора приїхала до 9 на 23. Машина стоїть. Ти вийшов у 10.15. Ішов дуже швидко. Думав, що я тобі щось говоритиму. А я мовчала, поки йшла за тобою до машини. Як сів – присіла напроти скла водія, щоб бачити твоє лице і очі. А ти й голови не повернув. Як приїхав хвилин через 40, підбігла до машини: «Вова, як нащьот секса?». Повернувсь і плюнув на голову. Думала йти від тебе. Так ні, осталась. З 11 простояла майже до пів на 3. Поки ти вийшов. Побігла за тобою до машини: «Вова, чого ти живеш у неї: так нравиться там їбаться? Допустим ти з жінкою не розведешся… получається ти і твої знайомі на радіо мене обдурили… тобі не жалко, що я стільки год потратила, ходила без толку… чи тобі похуй?..». Ти біля машини повернувсь і плюнув. Сів і поїхав десь в сторону Київської траси, довольний собою. Поїхала до батьків наніч. Маршрутка, якою їхала вранці до Полтави, з якогось дива поїхала через 23 вересня. Я встала на зупинці. Прийшла до «Соти». Сумки поставила знайомій. Пішла подивилась, що «Самара» вже стоїть. Значить, ти на роботі. Пішла знову до магазину. Повернула голову – ти. В руці кава. «Вова, привіт». Повернувсь і плюнув на груди. Пішла до знайомої, взяла сумки: «Приходжу, щоб на мене плювали… як так приходити…». Образилась. Побула в гуртожитку до 13.13. Накрасилась, вдяглась і поїхала на 23. Машина стоїть. Значить ти на роботі. Дві години. З «Соти» виглянув Сашко Ромахін. Тоді пішов до твого робочого місця. Стала, дивлюсь. Він тримає шторку рукою: одвісить чи не одвісить? Повернувсь і пішов до Юлі. Стала біля холодильника, 20 хвилин на третю. Повернулась, а ти в цей момент забіг у магазин. Сашко з Юлею сміються. Скоро до тебе прийшов знайомий Олег із двома парнями. Зайшли до тебе. До тебе прийшов хтось із клієнтів і ти вийшов. В магазині було багато людей. Я зайшла і стала біля дверей. Дивлюсь на твоє лице, очі. Лице худе і біле. Щось розказуєш клієнту по роботі. Ти зайшов і я вийшла. Стала біля дверей. Спасибі Богу, побачила мою любов. Ти знову чогось вийшов, говориш щось комусь. Я зайшла за двері в магазин. Сашко Ромахін вибіг з-за столика. Виходжу на східці з магазину – оп, получила ногою по жопі. Розізлилась. В руках були п’ятаки – швирнула йому в морду. «Ще раз так зробиш, я в тебе цю плитку запущу!», – взяла шматок мраморної плитки на східцях. Показала в магазин Сашкові і поклала на місце. Сашко витягнув телефон. «Фотографіруй, фотографіруй…». Показую йому середній палець. «Пиздоболи йобані…». Ти стоїш у магазині і чуєш мої мати. Сашко Ромахін дражниться: «Хотєлка…». Сказав щось про те, що розмістить це відео на ютубі. Знімає. Питаю в нього: «Для чого ти мене за руки держав, як з Олєнькою ставили мені пісню про малєнькую дєвочку? Ти чого за Вовкою в туалет бігав? Хуй держать? Не получилось самому? Нада було Олєньку, з якою ти мені пісню про малєнькую дєвочку ставив, з декрета визвать, щоб тобі помогла…». Сів на своє робоче місце, сміється. «Саша, так появиться на моєму сайті стаття про те, як ти розмістив відео на youtube с дєвочкой, яку ти за руки колись держав і ставив пєсню з «Русского радио»-України» про малєньку дєвочку?… Будеш героєм інтернет-сайту: kohanomu.com… Зайди на нього. Там про ваші приколи в магазині «Сота» написано… я на вас в прокуратуру звернусь, за моральне іздіватєльство з мене….». Юля: «Отойди от дверей…чтобы я на тебя не смотрела… посмотри на себе в зеркало: ты же страшная!..». Регочуть із Сашком. Прийшов Андрій, Сашко йому хвалиться відео. Через певний час до «Соти» прийшов Гетало Іван з Костею. Ходили, дивились. Походили, подивились, пішли. Сиджу на мраморному виступі біля магазину. Кілька разів ходила дивитись на годинник, може ти вийдеш у магазин? Сашко з Юлею з мене регочуть. Ти вийшов пів на п’яту: «Вова, як я хочу, щоб ти з Алінкою розвівся!..». Побігла за тобою. Біля машини питаю: «Любимий, ти розведешся?». У відповідь ти на мене плюнув. Мічтай. Для чого було звертатись на радіостанцію «Русске радио»-України»? Дєвочка оказалась в прольоті. Рано ти поїхав до жінки, яка не до душі… Скільки год пройшло, а нічого не помінялось. Ти мене скоріше покалічиш, ніж з Аліною розведешся. Треба це було зрозуміти, як повзла в гуртожиток в 2008 відлежуватись з розбитою головою, чого варті слова на радіостанції «Русское радио»-Україна» про друзів…
05.04.2013. Вчора увечері написала повідомлення Наді Івановій на «Наше радіо», де вона влаштувалась працювати. Надіслала повідомлення з інформацією про сайт на адресу Першого національного в програму Пальчевського «Про життя». Потім – 5 каналу та каналу «1+1». До кого мені звертатись?
08.04.2013. 1.14. Написала лист Голові Держкомтелерадіо:
Шановний Олександре В’ячеславовичу!
Звертаюсь до Вас, оскільки Ви є Головою Держкомтелерадіо України. В Положенні про Державний комітет телебачення і радіомовлення України, затвердженого Указом Президента України від 7 травня 2011 року № 559/2011, зазначено, що Держкомтелерадіо :
- розробляє заходи щодо запобігання внутрішньому і зовнішньому інформаційному впливу, який загрожує інформаційній безпеці держави, суспільства, особи;
- вживає спільно з іншими органами державної влади заходів із підвищення художньої якості вітчизняних телерадіопрограм, захисту суспільства від негативного впливу аудіо- і відеопродукції, яка становить загрозу суспільній моралі;
- контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Держкомтелерадіо України;
та має право:
- залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій (за погодженням з їх керівниками), вчених, представників інститутів громадянського суспільства (за згодою) для розгляду питань, що належать до його компетенції;
- одержувати інформацію, документи і матеріали від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб.
Як Голова Комітету Ви маєте авторитет серед керівників недержавних телерадіокомпаній.
Як громадянка України, я зверталась в приватну радіоорганізацію, бо була ситуація, до якої ця радіостанція мала відношення. Можна сказати, що мене просто швидко виставили за двері. Звернулась до керівника Кузіна Сергія Васильовича через соцмережу ВКонтакті, але відповіді не отримала. Цю ситуацію я описала на сайті в інтернеті. Адреса: kohanomu.com. Враховуючи факти, викладені на цьому сайті, дуже прошу, щоб Ви знайшли час і, по мірі Ваших можливостей, дізнались у керівництва радіостанції причину такого втручання в моє життя на протязі кількох років, а потім – ігнорування мене і цих фактів.
Заздалегідь перепрошую за стиль написання. Дуже сподіваюсь на допомогу. Чекатиму Вашої відповіді.
З повагою
Тимошенко Людмила Григорівна.
м.Полтава
Думаю, чекатиму я відповіді до другого пришестя.
08.04.2013. Приїхала на 23 в 10.25. Машина стоїть. Ти на роботі. Твоя присутність. Мене до тебе, мабуть, тягне. В магазин зайшло багато чоловіків. Зайшла за якимсь хлопцем. Ти вийшов до клієнта. У магазині були Сашко і Дімка. Дімка швидко встав, хотів виставити. Я зразу й вискочила. Отак і сходять з ума…
09.04.2013. Вчора ввечері написала ВКонтакті Юлі Карауловій повідомлення: «Привет. Юли, вы меня добавили в друзья. Из-за сайта? Кто автор текста песни «Зачем»?». Відповіді я від неї не отримала. Натрапила випадково у фейсбуці на Надю Іванову. І Кузін тут, і Галібін, і Свірідова. Написала Наді повідомлення: «Надя. Ви пішли з Руского радіо? Пробачте мене. Я Вас не переслідую. Просто дуже хочу дізнатись про «…відвідала друзів…». З ким мені спати, від кого народжувати? Казали, що не знаєте «мого» Вови. Ви ж не будете заперечувати, що Ви прокоментували в ефірі мої дії під вікнами біля чужого дому на Нєстєрова: «включайте голосніше, щоб було більше приємностей» і поставили пісню: «…не кричи ты во след любви, которой больше нет…». Не з супутника ж Ви прослідкували за моїми діями… Захотіли – влізли в життя, захотіли – викреслили. А моя думка нікого не цікавить…». Ще щось їй написал. Оп… Сторінка зникла. Знайшла твого друга Володимира Кучера. Відправила йому повідомлення: «Привіт. Ти з Вовою дружив в інституті. А зараз? Як думаєш, це хороша ідея відправити адресу сайту на електронку главврача псіхушки? Може, вас тоже провірять чи ви нормальні». Приїхала сьогодні на 23. Ти приїхав начало 10. Глянула – машина вже стоїть напроти універсаму. Прозівала. Заглянула в магазин. Дімка і Сашко щось почали коментувати. Закрила двері. Я ходила, ждала довго. Не витерпіла, зайшла в магазин: «Вова…». Дімка: «Врубай музичку…», сказав Сашкові, правда без ентузіазму. Ждала, ти не виходиш. Тоді заглянула оп’ять: «Вова, ти мене сьогодні будеш любити?». Дімка: «Буде. Пошла нафіг отсюда!». Закрила двері. Вже майже пів на 12. Ти вийшов. Слава Богу, хоч побачу перед роботою. А то б считай даром приїхала. Виходив з магазину – не глянув. «Вова, привіт». Пішла слідом. Біля машини стала, мовчу, дивлюсь на тебе. Вчора ти був якийсь замучений, а сьогодні виглядаєш свіжо. Ти повернувсь і плюнув мені в лице. Тоже мовчки. День сонячний. Весна. Їбавсь з іншою, половинка моя? Не зачепило твоє плювання. Вже не зачепило.
10.04.2013. Рішила їхати на 23. Ще не було 9. Ти на роботі. Біля «Соти» стоїть літня жінка. Говорила зі мною. Вийшов Ромахін. Стоїть слухає. Ти виходив у магазин. Вийшов рано. 9.38. Біля машини плюнув у мою сторону. Ждала. За час приїхав. «Вова, чого ти на мене все время плюєш?». Дуже швидко ти побіг від мене. Поїхала в гуртожиток. Вернулась на 23 десь пів на 3. Сашко і Юля відкрили двері в магазин. Двері в магазині «Молоко» відкриті. Звідти луна пісня: «Одиночество – сука». Сашко включив в «Соті» голосно якусь попсу: «…полчаса…». Юля вийшла на вулицю, курить. Сашко став біля порогу, говорить до якогось літнього чоловіка: «…деякі і в 30 год…». Юля: «…якби сказав: старий, глухий і сліпий, а то в 30…». Кажу: «Саша, це камінь в мій огород? Ти двері для мене відкрив?..». Зайшли. Сашко включив пісню про клоунів. Ходжу дивитись на тебе, як Юля або Сашко відхиляють шторку. Веду себе як несповна розуму. Пиздець. Зайшли в магазин дві дівчини. «Дєвушки, покупайте телефони, а то «Соту» закриють, не буде куди мені ходити». Юля: «Люда, мені двері закрить?». Насварили «малєнькую дєвочку». Відійшла від магазину. Дівчата вийшли. Підійшла до дверей, кажу: «Давайте, я у вас щось куплю…». Юля іде до дверей. «…наприклад, вашого інженера…». Юля: «Сука! Сама не живешь и другим не даешь!» – закрила двері. Стояла. Подумала, підійшла до магазину, відкрила двері: «Кому нада дати? Я дам». Юля Сашкові: «Включи…, щоб я цього не слухала». Через время Юля вийшла курити. «Юля, кому нада дати, я дам. Вові?..». «Люда, отьебись от меня! Ты к Вовчику пришла? Вот стань и стой!». Стала біля холодильника. До вітрини «Соти» підійшла Люда Рябова з двома дітьми. Кажу їй: «Люда, у тебе вже свої волоси одросли?». Сказала мені, що розвелась з чоловіком. Почала їй нагадувати події давно минулих літ. Вона зайшла в магазин. Я за нею зайшла і назвала її ім’я. Сашко вискочив і ударив ногою. Я псіхонула: «Суки, зробили мені щастя!..». Стою, чуть не плачу. Людмила вийшла. Почала говорити до мене. Я розоралась на весь ринок. Ти вийшов дуже рано. Начало 4. «Подруга твоя хуйова приходила. Хуєва подружка… Чи вона вже не подружка нашого з тобой дружка… У тебе тепер нова подружка…». Плюнув і сів у машину. З таким коханням… Розвернулась і пішла. Зайшла на сайт Всеукраїнської громадської організації інвалідів користувачів психіатричної допомоги «Юзер». Відправила повідомлення психологу і психотерапевту: «Доброго дня. Будь ласка, допоможіть. Інформація знаходиться на сайті: kohanomu. com. Що мені робити? Надішліть відповідь на мою електронну адресу. Дякую».
11.04.2013. Збиралась на 23. 9.49 – дзвінок з роботи: «Люда, в магазині вже другий день балакають, що ти виставила в інтернеті майже всю свою лічну жизнь… заблокіруй, або убери…якщо управляющий прочитає, ти ж понімаєш, що ти у нас робить не будеш…». «Харашо, я поняла. Я нічого не убиратиму… ти знаєш, що вони мені зробили?,,». «Я не заходила, мені ніколи читати… харашо…». Приїхала на 23 десь пів на 11. Відкрила двері в «Соту»: «Здравствуйте, а Вова на роботі?». Сашко: «Закрой дверь с той сторони навсігда і іди соси свій хуй!». Ти в «Соті» чи де пішов? Стала біля виходу з ринку. Через якийсь час ти вийшов з магазину. Поклав в туалеті дві гривні. Зайшла. Жінки: «Дєвушка, то мужський туалет!». Ти вийшов. Ідеш. Думала на мене. Кажеш черговій: «Две гривни ложил…». Ти нервуєш. Пішов до машини. Приїхав може через годину. «Вова, я не знаю, як це робити…». Може через півгодини ти вийшов. Пішов до машини. «Вова, можна з тобою?..». Думала, що ти поїхав до Романчуків. Пішла стежкою парком «Воїнів інтернаціоналістів». Іде Юля, бухгалтер «Соти» з коляскою. Пішла з нею. Сказала їй за сайт kohanomu.com. Прийшла смс від «Хлібного дару» про розіграш квартир в ефірі радіостанції «Русское радио»-Україна». Малєнькая дєвочка розмєчталась.
12.04.2013. Глянула: вроді ти машиною… Побігла. Подумала, що обізналась. Відвернулась. А ні, ти справді приїхав. Якраз повернулась, як ти закрив машину. Побігла за тобою: «Вова… давай ще попробуєм…». Ходила біля «Соти». То сиділа, то стояла напроти твоєї вітрини. Думала про нас. Ти вийшов. У руці – гривні. Говориш по телефону. Я йду позаду, не можу відвести очей від твоєї голови. Зайшла за тобою. Ти вийшов із кабінки. «Вова…». Ти вийшов з туалету. Біля магазину повернувсь в мою сторону. Очі в тебе червоні… Плюнув. Зайшла в «Молоко». Купила дві рибини. Стою напроти «Соти», гризу. 18 на 17. Ти вийшов. Як я тебе завважила. Ідеш, куриш. Біля машини: «Вова, можна з тобою?…». Поїхала на Нєстєрова. Тебе ще немає. Вернулась по дорозі. Серед дороги побачила тебе в машині. Побігла через 13 школу до будинку Романчуків. Ти якраз ішов від гаража. «Вова, може поїдемо до мене?..». Плюнув у мою сторону. Постояла, подзвонила. Підійшли дві сусідки, почали мене журити. Постояла. Поплелась на зупинку. В гуртожитку опять сама. Отримала відповідь від Андрія Федосова, голови ВГО «Юзер»: «Я не понимаю причем тут психиатрия. То что вы любите человека и открыто об этом говорите это ваше личное дело. То что Ваши коллеги это обсуждают это говорит об их подлости.  Я не знаю вашу ситуацию и не могу помочь вы мне ни чего не говорите а угадывать и выпрашивать у вас информацию у меня нет времени. Я не психолог и не психатерапевт я юрист. По этому нужна юридическая консультация четка напишите проблемму нет тогда всего доброго». Зайшла на свою сторінку в «Однокласниках». «Приходили гості». 18.58. Оксана Юрченко. Зайшла до неї. Ясно. Аліна Романчук серед її друзів.
14.04.2013. На 13. 04.2013 цілу ніч снивсь сайт. 13 в ПД «Листопад» концерт Потапа і Насті. Пішла. Діждалась поки вийшли. Сказала Потапу за сайт. Передала водієві записку: «Анастасия, Алексей! Зайдите на сайт kohanomu.com. Вы ведь пели песни о нас. Почему Вы так раньше поступали, а теперь молчите? С ув. Людмила». Чесно, не знала, що написати і що сказати. Я не їхня фанатка. Чому б їм не допомогти із житлом мені і герою радіостанції «Русское радио»-Україна»? Наївна. На мою сторінку в «Однокласниках» в 00.25 зайшла ще одна подруга Аліни Романчук Аліна Бірюкова.
16.04.2013. 15.04.2013. Снилось, що я сміялась над своїм волоссям. Приїхала на 23 начало 12. Після невдалого фарбування підстриглась коротко. Бачила, що ти на роботі, бо біля ринку стояла машина. Хотіла зайти в магазин. Дімка: «Если ты зайдешь сюда – я тебя ударю». На роботі співробітниця йшла з роботи і сказала: «Слава Богу». Кажу: «Надіюсь, я тоже скажу слава Богу в 9 вечора». Співробітниця прийшла закривати касу рівно в 9. Кажу: «Слава Богу». Тоді подумала: «Скажу Слава Богу, як каса зійдеться». Ніколи мені такого не було. «Ти як одщитувала». Копійка в копійку: …, 98 копійок. Розказала їй, що подумала перед тим, як збирала на касі гроші. Істинно: «Слава Богу». Вночі снились погані сили, у сні читала «Отче наш», снилась якась жінка з двома дітьми, яка зайшла в «Соту» і домовилась, що я можу до тебе туди зайти. Я зайшла, бачила тебе, говорила з тобою. Снивсь сайт, ніби я якось його розповсюдила на Браїлках. Сон у руку. Приїхала на 23. Ти вже на роботі. Чогось розговорилась з якоюсь жінкою. Вона говорила мені, що не нада так робить, як я роблю. Заперечувала їй. В неї двоє дітей. Вона пішла. Заглянула в «Соту», спитала у Юлі і Сашка, чого вони на мене кричать, як я заходжу: «Я ж не до Вас приходжу, а до Вови». Юля: «Тебя сюда кто-то звал?». Звав. Цілою радіостанцією. І плював. Сашко облив мене трохи водою. Щось ти обізвавсь. Стою. Ти хвилин за дві вийшов. Пішов до машини. «Чого ж ти не пішов туди, куди мене звав, Вова?». Ти просто плюнув. Пішла до подружки. Ще нема й десяти. Посиділа до 25 хвилин на 11. Глянула на годинник. Пішла до Універсаму. Ти приїхав. «Вова, перестань на мене плювати». Ти плюнув. Дививсь в мої очі: «Пошла нахуй!». Побігла за тобою. «Як тобі моя стрижка? Половинка моя… любименький мій». Ти зайшов у магазин, а я постояла та й поїхала в гуртожиток. Зайшла на сайт afisha-if.com. Написала повідомлення в коментарях: «Доброго дня. Звертаюсь до Вас не ради шоу чи амбіцій, а ради підтримки і поради. Я виклала свою історію на сайті. Адреса сайту: kohanomu.com. Будь ласка, ознайомтесь з інформацією з цього сайту. Можливо Ви якось можете допомогти мені програмою чи підкажете куди і до кого мені звернутись. Дякую».
18.04.2013. 17.04.2013. Була вихідна. Снились батьки. Вранці подзвонив батько. Подзвонив в 10.21 0952730960. Набираю – абонент зайнятий. Ждала тебе біля магазину. Ти вийшов. Чогось потекли сльози. Біля машини плюнув на мене. Стала біля дверей водія, ти: «Пошла нахуй отсюда!». Поки ти їздив, зайнялась своїми справами. Прийшла – машина стоїть. Побачила на ринку Риту. Пішла до магазину. Кажу Сашкові: «Саша, скинь мені на флешку пісню, яку ви мені в 2009 году ставили…». Заглянула в магазин: «Хто хоче зі мною зайнятись коханням?». Юля: «Люда, блядь, вийди, не порть мені апетит…». Ти вийшов, я відбігла. Ти закричав з порогу: «Пошла вон!». Стояла, ждала тебе. Сашко Ромахін: «Люда, сексу не буде». Ти вийшов біля шостої вечора. Кажу тобі: «Вова, за тебе всігда хтось розписується, в тебе є своє мнєніє?». Іду за тобою: «Вова, я не про секс кажу, а про любов… Це ж різні речі… підеш в прийми…. До своєї йобаної жени…». Ти: «Ты ебальник закроешь, уродка?». «А шо не йобана?.. Красавєц писаний! Уже давно міг мені віддати, і телефон, і сєрьожку…значить іногда і на уродок стоїть і іногда і уродкам пєсні можна заказувать!…». Ти на мене плюнув і поїхав. Поїхала до батьків. Приїхала вранці в Полтаву. Серце болить. Приїхала на 23. Ти вийшов один раз. Як ти вернувсь пропустила. Ти не виходив аж до пів на 17. Біля машини: «Пошла вон отсюда, сучара». Запустив у груди зелену батарейку з акумулятора ноутбука. Підняла її, замахнулась нею на тебе. Ти: «Я щас кину!..». «Шо ти кинеш?..». Поїхала на Нєстєрова, постояла під вікнами, понабирала домашній Аліни. Пиздець.
19.04.2013. Приїхала на 23. Твій співробітник Дмитро дуже агресивний. «Я хочу йому щось сказати». Дімка: «Ти йому вже сім год розказуєш». «Любимий, вийди, пожалуста!». Оставила на склі авто зі сторони водія дві наклейки (два обличчя: одне усміхнене в навушниках і поряд нота, друге з серцями замість очей і висолопленим язиком) і візитку з телефоном погодинного і подобового зняття квартир. На звороті написала: «Ти для чого це зробив? Люда». Ти вийшов десь в 10.30. Пішов у туалет. З туалету вийшов охоронник на ринку, укорив мене, що я стала перед дверима чоловічого туалету. Як ти виходив, аж відсахнулась від дверей. Пішов до магазину. Дімка стоїть курить. Ти на нього подививсь, повернувсь і плюнув до мене.
Їхала в кільцевому через Юрівку. Звучить пісня Міладзе: «… и теряются слова, синева…нева…нева»… Це я винна, що в мене все з тобою так.
20.04.2013.Знайшла в інтернеті сайт Pravogolosa.net. Написала повідомлення: «Очень долго рассказывать эту историю. Поэтому я заказала сайт для людей, которые имели к ней отношение. Адрес сайта: kohanomu.com. Этим сайтом я обращаюсь и к руководству ООО “ТРО “Русское радио”-Україна”. Через социальную сеть ВКонтакте я отправляла сообщения и Кузину С.В. с ссылкой на сайт, правда, почему то ответа не получила. Я хочу поблагодарить радиостанцию, что у меня есть работа и меня с нее не выгоняют. Правда, мне стукнуло 30 и нет никакой личной жизни, не говоря уже о нормальном общении с любимым человеком (который по моим выводам и выводам людей, с которыми меня свела жизнь, обращался на эту радиостанцию). На чужую квартиру, где живет мой любимый человек, я не пойду. Тоесть я могу пойти, но не хочу опять получить палкой по голове, как в 2008. Может, это я во всем виновата, моя внешность, мой характер или я не нравлюсь человеку, которого я полюбила, но тогда зачем менеджмент радиостанции пошел на вмешательство в личную жизнь? Или, может, не называя имен, можно вмешиваться в личную жизнь людей, не брать ответственности и не давать гарантий? Захотели – вмешались в жизнь, захотели – вычеркнули… Как теперь разобраться? А мое время идет. С кем создавать свою семью, когда детей рожать?.. От радиоведущих, которые закончив эфир, идут к своим друзьям и родным?.. Если человек не имеет своего жилья, и вы использовали в эфире радио несколько лет его историю, то почему вы не поможете ему с жильем? Жилье не главное в отношениях мужчины и женщины, тогда в чем проблема, что ко мне в общежитие он никак не может прийти? Ведь на вашей радиостанции в 2009 году звучали коментарии: “…не думайте, що «Руске радіо», поставить ще якусь пісню, щоб було веселіше…, але й чоловік прийде…”. Сейчас 2013. Может у меня плохо с чувством юмора? Ума не приложу, зачем вы надо мной издевались? Ни приходил и не звонил, зато цирк отдыхал. Я уже несколько лет не слушаю вашу радиостанцию. И воспоминания, если их так можно назвать, у меня остались, мягко говоря, не самые приятные. В 30 лет, вечером, за 5 остановок от любимого человека, не хочеться виртуального чувства любви, которое может подарить целая радиостанция. И то разве в 24 года. Если любимый человек через нее даст надежду. А лучше бы просто позвонил или сам приехал… И лучше за мной, а не за аудио и видеозаписями, как в 2007, чтобы я себя не чувсвтовала одинокой. Если он мне дал надежду через вашу радиоорганизацию, пожалуйста, повлияйте на него теперь вы. Надеюсь, у вас остался номер его мобильного или как вы там с ним связывались… Я помню, что ваша сотрудница говорила мне, что его жена, хочет сохранить семью. А как же моя жизнь? Мне с ним тоже семья нужна. Хочу услышать ваш ответ».
22.04.2013. Приїхала на 23 десь в 10.30. У тебе нове взуття. Ти вийшов у 12. «Вова, привіт». Ти ідеш, куриш. Біля машини кажу тобі: «Спасіба». Ти плюнув на мене. Сів у авто і поїхав. Спасіба за те, що ти вийшов. Ти не трус. Увечері зайшла у facebook. Володимир Дроздов. Друг чи знайомий Сергія Кузін, директора радіостанції “Русское радио”-Україна”. Відправила йому повідомлення з адресою сайту.