Мені 30. Де обіцяне через радіостанцію «Руске радіо України» щастя?

06.09.2012.18.30. Приїхала на 23. Пів на 9. Ти ішов від зупинки 28 школа з пакетом «Еmpik». Вийшла до тебе: «Привіт». А ти й голови не повернув. Побрела слідом. «Вова, я до тебе скільки разів приходжу. Ти б до мене хоч раз прийшов». «Пошла нахуй отсюда» – кинувсь в мою сторону. «А ти показав як нахуй ходить?! Ти свій хуй тільки жінці показуєш!». Може мені повезло, що ти зайшов у магазин, а не повернувсь і не погнавсь за мною. А може й не пощастило. Сиділа біля знайомої. Пішла дивитись на постільне. Мама заказувала. Вернулась, а вона каже, що ти виходив. Але скоро ти знову вийшов. Якраз я виходила з магазину «Молоко». Пішов у туалет. Там були люди. Виходив, щось мені буркнув. Кажу: «Не сердись».Доганяю тебе: «Вова, я хочу, щоб ти прийшов до мене. Що мені для цього зробити?». Надоїло дивитись на твою спину. Обігнала тебе, щоб бачити очі, лице. Рада, що бачила тебе. Може через годину ти знов пішов до туалету. У туалеті знову були люди. Виходив – даже не глянув. Заходив у магазин – плюнув у мою сторону. Сашко послав мене, як я хотіла зайти в магазин і сказала щось про обід. Пішла, купила собі їжі. Поїла. Пішла мити руки. Повернула голову – ти йдеш до туалету. Повернув іншою стороною. «Ти обідав?». Зайшов у туалет. Мені зайти? Біля дверей віконця оплати чоловік в літах мені щось сказав, чого я там стала – там чоловік. «Це мій любимий мужчина, значить мені можна». Ти виходив, одарив трохи робким поглядом. Пішла за тобою. «Котік, ти обідав?». Ти заходив у магазин, а рухи рук швидкі – так ти злишся. Стояла, довго ждала. Підійшов зліва Вова Кучер. «Ти довго будеш людей зайобувать?». «О, Боже» – нирнула під вивіску і мимо холодильника пішла до дверей «Молока». Думала, що битиме. Він зайшов у «Соту». Тоді вийшов з тобою. Каже мені: «Валі давай». Пішли до кафе «Золушка». Пригостив тебе кавою. Стояли біля столика. «Ви можете віддати мій телефон?». Кучер: «По морді можемо дати». «Знаю, що можете». Пішли з Вовою до «Соти». Стояли, пили каву, курили. Кучер тобі щось говорив. Тоді мені: «Підходь сюди». Похитала головою. Він продовжує: «Кавою обіллю, фонариком посвітю…». Згадались мені слова радіоведучих: «Згадайте, де живуть ваші друзі, подзвоніть їм по телефону…». Обидва вислови требе розуміти навпаки. «Вова, поїхали до мене, я постєльнє купила. Я маю на увазі Вова Нестеренко». Вова Кучер спитав тебе чи ти без машини. Пішов. Підійшла  бухгалтер з «Соти». На руках – кількамісячне немовля, поряд чоловік з коляскою. Вона привіталась. Спитала в неї як назвала – каже: «Не скажу». Вийшла від тебе. Спитала в неї чи вона приносила маля на оглядини. Відповіла, що брала пакет для оселедця. Спитала мене чи я вихідна і який у мене графік роботи. Каже: «А ти все Вову любиш?». Гірко, стою як придурок біля магазину. Стала напроти завішеного бумагою вікна, подумала: «Поїхали муж до мене». А ти якраз вийшов. Бачу прощаєшся з співробітниками. Виходиш з пакетом. Кажу: «Поїхали до мене». Мовчки пішов. Ждеш таксі. «Чого ти від мене відвертаєшся?» – питаю. І з Кучером стояв до мене спиною, я в очі не лізла. А тепер чого? Під’їхав совєцкий білий жигуль. Ба, на таксі до Аліни їдеш. Аж плакати захотілось. А ти набираєш на телефоні номер, мабуть, Аліни. А мені ніколи не дзвониш. І мій телефон не віддав і свій номер мобільного не дав. Горе мені. Сіла в маршрутку. Половина шостої. Дзвонила з гуртожитку батькам. Папко з мамою пасуть череду. Папко сказав, що немає здоров’я, щоб їхати. І кому і де я нужна.

07.09.2012. 10.28. Вранці проснулась до шостої. Дощ. Думаю про те, як ти казав на мене всякі погані і обідні слова. «Самая добрая самая ласковая девочка, яка нічого не хоче мінять»… Любові немає, а думки є. Набираю 56-73-60. Встала в 7. Зібралась. Через вікно маршрутки побачила, як ти у 8.09 повертав машиною з вулички, що веде до 13 школи. Ясно. Відвозив доцю. Рука до губ – думаєш щось. Мене чи й вихопили твої очі. Зонтик у мене – кольору твоїх очей. Показати б тобі, похвалитись. Це ти, мабуть, уже доїхав. Маршрутка не авто, тратить час на зупинки. Вийшла на 28 школі. Побігла. Добігла до «Соти». Чую, кажуть на ринку, що світла немає. Вибігла за кіоск солодощів – побачила тебе. Біжу до тебе. Ти пішов до кіоску з цигарками. Купив пачку. Я до тебе боюсь і наблизитись, щоб не вдарив. Вітаюсь. «Не спіши, там все рівно світла немає». Ти пішов. Дійшов до мусорки. Викинув щось. Тоді повернувсь. Побачила твоє обличчя, очі. Постарів. Очі постаріли. Легкі світлі брюки – якраз у таку погоду, під дощ. Якраз пара такій як я. Я не накрашена і не дуже красива дівчина. Пішов обратно. По дорозі стрів Сашка з кавою. Сашко побачив мене. Каже по телефону: «Йобнута побігла за Вовчиком». Ти пішов до кафе «Золушка» по каву. Підійшла збоку: «І мене пригостіть, а я коньяк принесу». Ранковий жарт. Пішов, зайшов у «Соту». Світло вже є. Стою напроти магазину. Ворони наді мною так розкаркались – птиця чує негарне. Будь, що буде. Що Бог дасть. На кого Бог, на того й люди. Чую тьотя Галя, продавщиця очків, обращається до торговки сємєчками: «Вона хвора, больна. Бачите, вона сама нерада». Я підійшла до неї. «Це ви на мене таке кажете?». Зав’язалась сора. Тьотя Галя посміюється з мене: «Тобі треба до психолога чи психіатра звернутись. Він тебе б’є, а ти приходиш, щоб на тебе плювали». «Це ви на мене плюєте, раз таке кажете. Канешно, я не рада, що він живе з тією жінкою. Ви мені нічим не помогли. І вам все рівно, якби зі мною що трапилось, тільки посміятись. А він мені поміг, і матеріально, і морально. Він для мене замовив радіостанцію, хоч уже був жонатий і в нього була дитина. В мене є робота, є де жити. Я закінчила два інститути. І батьки в мене нормальні. Якби я була больна чи робила б я на такій роботі?». Тьотя Галя: «Страной управляли больні люди. Це параноя. Ти шукаєш винуватих. А сама винувата». Кажу, що на людину можна сказати, що завгодно.  Вибігла реалізаторша Таня з магазину «Престиж», яка на моє День народження бігала за мною з відром, опять напалась на мене. Назвала її старою кобилою, послала, сказала, щоб вона залізла у магазин і займалась своєю роботою. Побігла за мною із сумкою. Люди обертаються. Вспокоїлись. Підійшла до них знову: «Хоч зараз дзвоніть у дурдом, якщо я больна, то хай забирають і лічать. В кримінальному кодексі є стаття, за те, що психічно нормальну людину відправляють в дурдом, якщо ви такі розумні. Я вас не займала. У вас хліба не прошу. Чого на мене напались? Ми самі розберемся». «Дєд» із «Соти»: «З тебе весь базар сміється…». «Мені насрать на базар, я не на базар приходжу, а до чоловіка, якого люблю». Тоді на весь ринок: «А ти чіплявся до мене, хрен старий». Він пішов, тоді вернувсь: «Та я б на тебе в голодний год за кусок хліба не заліз». «І слава Богу!». Тьотя Галя: «Тобі протівно, як він до тебе чіплявсь? А Вові не протівно, як ти до нього у вікна заглядаєш?». «Як йому протівно, то він завісивсь і я до нього не заходжу в магазин. А як захоче побачити, то може вийти». І виходить же. Тьотя Галя: «Ти думаєш, що він тебе любить? Якби любив, то так би не ображав. Покинув би сім’ю і пішов би до тебе». Сказала їй чи предоставить вона по своїй душевній доброті місце проживання і чи помагатиме платити аліменти на двох дітей? Торговка сємєчками: «Тобі треба мемуари писати». «Я ж не на пенсії, мені чоловік нужен, який би створював зі мною сім’ю, мені він нужен». Реалізаторша Таня  з «Престижу»: «Чоловіків багато, так забудь його…». Тьотя Галя: «Все, все… я до тебе не обзиваюсь, іди собі…». Зачепили, устроїли собі зранку розвлікуху, а я повелась. Сашко вийшов з «Соти», сказав на мене щось негарне і послав: «Чого витріщилась?». «Дав Бог очі, то й дивлюсь». «Ума зато не дав і основного, що треба не дав». «Зато я правду кажу, а ви брехуни. Ставили мені в магазині пісню з радіостанції…Ти і Оля…». Стала біля холодильника. Чую Сашко з Юлею у магазині регочуть. Ти виходив кілька разів у магазин. Тоді вийшов з «Соти» і пішов до машини. Пішла не слідом, а пізніше. Перед очі не ставала. Може в магазин було чути суперечку? Стала позаду машини. Думаю: «Здохнути мені?». Бачила твої губи як їхав. Пішла на зупинку. Сіла в 7. Напроти Зигіна в тролейбусі включали радіо. Пісні накладаються одна на одну: «…доверся завтрашнему дню, когда тебе я позвою…», «…прости, прости…я тебе позвоню, я тебе напишу…любовь без гордости…». З ума зійти. Вмішались в моє життя, відхрестились, зато тепер больною мене називають… Роки йдуть. Ми старіємо. Твої з Аліною діти ростуть. А я і ти? Працюю касиром на касі в «Сільпо». Ця робота отупляє. Замітила. Оце щастя. Роблю там тільки заради заробітної плати. А зараз прийшла в гуртожиток і в душі молюсь Богу. Як я хочу, щоб ти, Володимир, був зі мною, щоб був моїм, щоб ми разом жили, щоб ти мене любив, щоб у нас з тобою були діти, щоб ми жили разом. Чого ти так себе зі мною ведеш. Моя любов до тебе сліпа. Трохи ніби попустило і знову. Набираю 56-73-60. Може й не требе так робити. А що мені робити?

08.09.2012. Проснулась ще й трьох не було. Не спиться. Болить правий бік, по якому ти ногою вдарив. Стараюсь заснути. Подумала про те, що бачила тебе і Володимира Кучера, що ти від мене одвернутий все стояв. Що Володька Кучер швидко дуже пішов. А я тобі не нужна раз їдеш до сибірської суки. Рішила не їхати на 23. Бо на 9 ранку у «Сільпо». Бити ноги, щоб тільки дражнити себе тобою? На касі мінус 40 гривень. Дурно робила півдня. Настрою немає. Ти мені ніколи не подзвониш, Думала вранці, що ця вся ситуація – якийсь дурдом для мене. Оце так ха-ра-шо. А для тебе, кохана людино? 23.30. Сусідка слухає радіо в навушниках. Чути пісню «я бы стала твоей загадкой, чтоб ответа ты долго искал…»… «Русское радио, все будет хорошо». Чую як вона переключила станцію. Подумла: Сусідці – 18. Ті ж пісні, що кілька років тому. А мої роки пройшли. В нікуди. Під музику «Руского радіо України». Сама й винна.

10.09.2012. Проснулась в 7. Болять ребра. Не схотіла їхати до тебе. Так відносишся до мене як до бидла. Після 10 – поїхала. Дойшла до ринку – машиною приїхав. Прождала майже до 12. Вийшов. Зайшов у «Скарбничку». Як виходив – видно комусь на щось усміхнувсь. Худий, швидкий. А до мене й не всміхаєшся. Пішов до машини. По дорозі куриш. Тоді дзвониш комусь по телефону. Сідав у машину. Стала напроти машини. Не дивишся. Поїхав. Пішла на зупинку. Їду. В голові крутяться слова, які мені казала Аліна: «Вот когда будешь умирать – тогда и позову». Це вона мені про тебе так казала. Дура я? Вроді й не дура. А чого тоді так все склалось? Прийшла з роботи. Думаю про те, чого ти ночуєш у Аліни, а не хочеш розділяти своє життя і свій час зі мною?

11.09.2012. Проснулась. Думла, що мені йти на роботу на 9. Рано їхати на Нєстєрова? Встала у 8. Глянула – в «Сільпо» на 12. Поїхала після 9. Приїхала десь без 20 хвилин 10. Ще здалеку побачила, що біля ринку стоїть «Самара». Ти на роботі. Вийшов ще не було пів 11. Усміхнувсь до співробітників. «Здраствуй, любимий». Ні обізвавсь і не подививсь. Пішов. Куди? До туалету. Потопала за тобою. Чергова в туалеті, вийшла в жіночий туалет. Я зайшла в чоловічий туалет. Там тільки ти. І я стою як ідіотка. Жду, що ти мене захочеш. Ти вийшов. Глянув: «Пошла вон». Вийшов. Пішов. Пішла на зупинку. Поїхала на Леваду. Віддала гроші, які була винна за пломби. Зайшла до психотерапевта Мирослава Івановича. Записав мене. Сказав, щоб приходила на сеанс. Поїхала на роботу. Іду з роботи. Зорі видно, вспомнилась пісня «доверся завтрашнему дню, когла тебе я позвоню». Насмішка. Ти… «розвлєкаєшся» не зі мною. Секса з тобою даже не було. Що мені думати про тебе? Кохана людина. Вчора вночі лежала, дивилась на твоє фото. Лежала, думала: «Моє серце кохає тебе». І це правда. Я ображена на тебе. Ти мене дуже сильно обідив і принизив. Може моя врода така, що я тебе не варта, раз ти так до мене ставишся. Сказала психотерапевту, що любила тебе. Сказала неправду. Любить тебе моє серце. Хоч може і їздити мені до тебе не треба, принизливо це для мене.

12.09.2012. Проснулась пів третьої ночі. Набирала 56-73-60 до ранку. Заснула, як сусідка почала збиратись на роботу. Вихідна. Проснулась в 7. Приїхала на 23 пів на 11. Знайома скзала, що хвилин 20 тому ти йшов. Я перед цим обходила всі місця, де ти міг ставити машину. Знала, що тебе на ринку немає. Ждала. Побачила як ти йдеш. Дуже худий. Одна рука в брюках. Дивлюсь тобі в очі. Не думала казати, а сказала: «Не нада на мене плювати». Заходив у магазин – плюнув біля порогу. Ходила по ринку. Верталась під вітрину «Соти». Стояла, їла яблуко. Повернулась, глянула в проміжок між холодильником і кіоском з солодощами. Ти йдеш. Такий ти худий. Треба вітаміни їсти, от я їм яблука. А ти скільки бачу – кава й цигарки. В руці в тебе 5 гривень. Нічого тобі не сказала. Як і ти мені. Вийшов у 9 хвилин на третю. Поїхав. Ревність закралась у серце, чого воно заболіло. Набираю 56-73-60. Може через годину ти приїдеш? Приїхав рівно через годину. Ідеш бодро – значить все нормально. Забирав зі школи дочку від Аліни. Того й серце боліло? Я так думаю. Вийшов у пів шостої. Я стояла біля магазину одягу напроти завішеного білим плакатом  скла. Думала про сон, який мені снивсь, що ти виїхав з сім’єю від Аліниної пизди. Думала, що люблю тебе більше життя. Ти вийшов. Глянув над плакатом у мою сторону. У погляді чи ненависть. Пішла здаля за тобою. Ти сідав у машину. На мене дивитись не хочеш. Мабуть, правда ненавидиш, бо поїхав іншою дорогою, не повернув назад машину, щоб мене не бачити. І сьогодні ні разу не йшов у туалет. Може ти якось знав, що в мене місячні зараз. Хоч навряд. Скоріш за все через нелюбов до мене. Я з усім скорилась. Даже не просила, щоб ти мене цілував, бо… Хіба дівчина про це повинна просити?! Біля машини вступила в висохлу калюжу – оставила слід і черевик правий замазала. От і весь вихідний. Настрою зовсім немає. Згадувала лихим словом у думках радіостанцію «Руске радіо України»… цілий день поки стояла біля твоєї роботи.

13.09.2012. 22.40. Вранці рішила поїхати до «Соти». Всупереч снам, в яких ти мені казав, що який смисл приїжджать, якщо у нас з тобою все рівно немає близькості. Приїхала. Ти прийшов після пів 9. Два рази тобі сказала: «Привіт. Вова, привіт». Чогось подумала, що ти мене можеш побити. Зайшов у магазин. Часто виходив до клієнтів. Стояла, дивилась на твої очі, чуть в рот тобі не заглядала. Аж самій незручно. А з іншої сторони – де ж іще я тебе можу бачити. Ти ж мене бачити не гориш бажанням. Щастя не відчула. Прибиральниця тьоть Ліда: «Славік казав: «Бачив як твоя подруга їхала в автобусі». Ти нормальна баба. Найшла б собі якогось, приїхала б сюди машиною – утерла б їм всім носа. Годи йдуть». Неприємно стало.  Яка вона мені подруга? Кажу: «Нікому я не збираюсь нічого доказувати. Я для себе живу». Сказала їй, що погано, що годи йдуть, а Вова мене не цілує і не їбе. Пішла на зупинку. Ввечері йшла з ненависної роботи. Думала. Голова в гуртожитку на взриві. До 21 набрала 0669540088. Тоді скинула бомжик. 23.35 – дзвінок від 0669540088. Я не спішила брати слухавку. Тоді набираю – абонент зайнятий. Ще раз набрала – нема зв’язку. Скинула пару бомжиків. Передзвонив. Сказав, що зі мною по-нормальному, а я як хуйло. Це називається по-нормальному?! Може наоборот, я нормальна, а зо мною обращаються як з хуйлом?

14.09.2012. Вранці проснулась. Не знала, куди йти і що робити. Ноги понесли на зупинку. Хочу тебе побачити. Прийшла – машина стоїть. Ти на роботі. Стояв Дімка. При ньому голосно привіталась до  тьоть Ліди. Сказала, що скучила за тобою. Кажу їй, що вона в тебе спитала б, чи ти за мною скучив. Кажу їй, що даже як ти збрешеш, що скучив, то я не обіжусь, мені буде приємно. Стояла чи ходила. А ти вийшов. Іду за тобою. Якась жінка позаду коментірує, щоб я тебе доганяла, бо ти втечеш. «Хто там ззаді підйобує? Коментірує проісходяще?..». Біля машини кажу тобі: «Я хотіла тебе побачити, Вова». Ти сів у машину. Пробіглась я перед машиною, як ти вирулював. Поїхала на Леваду. До психотерапевта. Мирослав Іванович. Послухав і постаравсь мене швидше випровадити. Сказав, щоб жила сьогоднішнім днем. Щоб трималась роботи як вош кожуха. Що втратила час, 15 років свого жіночого життя.  Що як у мене буде настрій, то можу прийти. 23.22. Написала смс Кучеру: «Це називаєш по-нормальному?! – стільки год сама+обращаються як з хуйлом».

15.09.2012. 21.20. Вранці до тебе не поїхала. Настрій чогось дуже поганий. Вранці на касу підійшла колишня співробітниця, Лідія Павлівна. Пожалілась їй. Послухала вона про мою поїздку на радіо і звертання до продюсерів виконавців пісень, зробила круглі очі, порадила забути тебе і побігла від мене. В обідню перерву в столовці розповіла про свою неудавшуюся лічну жизнь новим грузчикам, які обідали поруч. Зачепила мене продавець з риби. Живе, мабуть, десь на Браїлках, бо бачила на Нєстєрова  її дочку. Вона слухала, що я розказую новим співробітникам. Може їй що й не понравилось, чи може в неї була своя точка зору, бо виходила і добренько так грюкнула дверима. Сьогодні в магазині якийсь чоловік років під 60 почав голосно ругатись матом, що немає вільних кас. Якийсь молодий чолов’яга його обламав. Стали до 1 каси, за якою я сиділа. Ругаються. Молодший – мент з Київського РВ. Впізнав мене, обізвавсь: «Людмила, шо любов пройшла?». Спитала, що він має конкретно на увазі. Подумала, що я ж до тебе тепер менше ходжу. Це, мабуть, «помітили». Він: «Та це я так, по жизні». Стояв, відвернувшись від мене. Біля нього двоє його синів. Після роботи їздила на Нєстєрова. Нічого нового не побачила. Лазила як чокнута до 20.20 по «Велмарту», з ума сходила, що час мій іде, а ти, а не я, нічого не хочеш змінювати. А що сходити? Хочу получити по голові чи по ребрах – піднятись по сходах на 5 поверх і подзвонити у квартиру, яку подарили Алінці її батьки. Або посвітити серед ночі фонариком у вікно спальні, де кохана людина мені наставляє роги – так би мовити «покликати розумом». Результат буде аналогічний. Що більше вам подобається: побачити кохану людину, яка вас одпиздить до потєрі сознанія чи не побачити і почувати себе рогатим лохом, над яким іздівались з допомогою цілої радіостанції? Держишся Аліни, як я роботи в «Сільпо», як  вош кожуха. До мене не йдеш і не телефонуєш. А ще ж двоє дітей… Не в мене. А мені під 30 і я сама. Може я серцем погано кликала кохану людину? Так даже пісню заспівали про мою любов без гордості під чужими вікнами… І ти сказав мені, щоб я подохла з своїми пєснями. І чого таким макаром ти придумав робити. Казав мені: «Чого ти не поїхала в дурдом і там не осталась…». Того вечора щось тобі казала, а ти сказав, що тобі «страшно». Тобі страшно прийти, а мені сташно піднятись в квартиру до Алінки. Закриваю трусливо очі на те, що вона там тебе їбе і за хуй держе. Тільки й умію, що язиком болтати. На діла не здатна. Не вберегла свою половинку від їбучої кобили. І кришу свою не вберегла від «цирку друзів». Все воно рішається не так.

16.09.2012. Вранці йде дощ. Снивсь ти, твоя мати. Вроді каже мені, що я дала тобі білого хліба, а ти сказав, що догадуєшся, від якої це лисиці. Такий бред снивсь. Як у мене криша… На роботу  на пів першої. Поїхала в траліку на Браїлки. Подивилась на квартиру, в якій живе кохана людина. Ішла побіля 13 школи. Думки такі – побити тебе хочу. Наплювати на тебе. Дивлюсь батьки з малими дітьми ходять. Мені скоро 30, а ти мене обдурив. І не тільки ти, а ціла радіостанція. Замість справжнього щастя підсунув мені обман. Як мені хочеться перестріти тебе і віддубасити, заставити повернути мені молоді роки, які я потратила на прослуховування чужих пісень і обіцянок, які звучали на радіостанції.  Приїхала на Зигіна. Якийсь чоловік просив за відро винограду 10. Грязне відро, грязний і бідний чоловік років за 30 чи 40. Пристав до мене. Тоді побачивши, що я іду, послав. Подумала: яка страшна бідність. А в мене є робота. Яку я ненавиджу. А ти, йобаний багатшою і симпатичнішою за мене кобилою, яка пробує з тобою різні пози, щоб задовольнити свою ненаситну пизду. І народжує дітей. Любов за гроші не купиш? А час і увагу – можна. Думала подзвонити до твоєї матері. Спитать її про те, де ж моє щастя. Набрала в технічну перерву її домашній. Ніхто не взяв слухавку. Пішла на касу. Глянула – дзвонила моя мама. Передзвонила в обідню перерву. Батькові нужні ліки. Йому погано. В другу технічку я все таки знову набрала номер твоєї матері. Вона сказала «Алло». Почула мій голос і зразу поклала трубку. Подзвонила другий раз. Телефон взяв мабуть дідусь. Кажу, що хотіла поговорити з Людмилою Андріївною, бо вона мені снилась. Думала сказати їй, що мені сусіди на Нєстєрова кажуть, щоб дзвонила й приходила, а ви, рідна мати коханої людини, що на це скажете. Це осталось у моїх думках. Дідусь почав погрожувати прокуратурою і кинув слухавку. 0669540088 – абонент зайнятий. Прийшла на касу не в гуморі, зла. Ясно ж, що з Аліною твоя мати говорить з радістю, (так як і ти їй діток робиш. Будь вони прокляті), раз розказала їй, що я до них приїжджала в 2006. Прийшла з «Сільпо». Сусідка на поверсі, яка мене душила, віддала відро гарячої води, сказала, що не буде купатись. Добра стала. З якогось дива. 23.00. Відправила бомжик на 0669540088. Тоді набрала. Зразу ж – абонент зайнятий. Сумно мені. Хоч бери й співай безумних пісень, можна сказати, голоси: «Я вийшла заміж за радіостанцію. Радіостанція подарувала мені дітей і дім». Дім. Дурдом подарувала. Дзвонить 0504074388. Відбила. Пішов ти нахуй. Згадала коментар: «Руске радіо» нічого не збирається вам повертати»… а тільки дарувати. Пісні і передачі. «Милая», «Вольные гвозди»…І головне – безкоштовно. Ваш час і увага. Ну зовсім «безкоштовно». Дзвонить 0669540088: «Людмила Григорівна з Балаклії…ти заїбала…бичка сільська…я знаю, де ти живеш, готовся я приїду уб’ю тебе і виріжу твою сім’ю. Предупреждаю…». «Я уже предупреждена. Нічого, що я записую на диктофон те, що ти кажеш?..». «А мені плювать, я приїду і виріжу твою сім’ю й тебе». Щось в такому дусі. І кинув слухавку. Начало другої, а я не можу заснути. До 0669540088 більше не дзвонила. Набирала 56-73-60. Все рівно звук виключили. Малодушно веду себе.

17.09.2012. Вранці поїхала на 23. Ждала майже до 10. Поїхала у своїх справах. Тоді опять поїхала на 23. Ти з машиною. Прийшла до вікна. Сашко зайшов за шторку до тебе. Тикнув середній палець. Я йому два. Ти вийшов. Долоня лівої руки забинтована. Ідеш у туалет. Разів три спитала: «Вова, що з рукою?». Вийшов з туалету, а я стояла біля умивальника: «Пошла вон». Тоді вийшла за двері. Ти йдеш. Я не гналась. Спитала в «дєда» і Сашка за твою руку. Нічого не взнала. Поїхала. Думаю – побутова травма. Чого переживати. Ти ж зробив Аліні другу дитину – чого ж тепер тебе травмувати? Аліна довольна і її батьки тоже. Та й ти на мене тільки кидаєшся. Кохана людина.

18.09.2012. Проснулась. Снивсь ти. Біля Аліниного дому. Машини. Ти їздив машиною. Як насправді. Проснулась вранці. Пішла до Аліниного дому. Ти вийшов з 6 під’їзду після восьмої. З пакетом сміття. Пішов до гаража. Я пішла іншою дорогою. Стала недалеко від баків із сміттям так, щоб було видно, кудою ти їхатимеш. Правильно. До баків із сміттям. Викинув і поїхав далі. Приїхала на 23. Тьоть Ліда сказала, на мої розпитування, що руку ти порізав. Прийшла сестра Сашка Аліна. Сказала, щоб я не ждала тут щастя, що в тебе любов із жінкою. А я щоб ішла в центр, на дискотеку чи по кафе і з кимось знайомилась. Спитала в неї для чого її брат із Олею закривали мене в магазині і ставили мені пісню про «маленькую девочку» в 2009. Вона відповіла, що мене розводили. Заглянула з нею в «Соту»: «…я щаслива, що мене розводили». Неприємно на душі. Підійшла до знайомої, кажу: «Сестра Сашка сказала, що мене розводили. З радіостанцією. Суки». Ти вийшов у 10. Знайома сміється: «Радіостанція пішла». Я ж їй цілий час, поки ти не виходив, говорила про приколи, які мене довели до того, що я стою і жду тебе. Пішла до машини з іншої сторони. Поїхав. Стояла біля універсаму «Полтава». хотіла сказати: «Любимий, я дуже хочу, щоб ти мене трахнув». Пішла на зупинку. В «Сільпо» на пів 11. Ти приїхав може  хвилин через 40. Побачила. Побігла до ринку. Ти вийшов з машини. Біля входу в ринок кинувсь в мою сторону: «Щоб ти здохла. Сучара». «Вова, я хочу, щоб ти мене трахнув». Побігла за тобою. Догнала. «Вова, як можна із злою людиною займатись любов’ю?». Ти пішов купити кака-колу. Стала позад тебе: «Вова, ти мене трахнеш? Я хочу секса. Не так секса як любві, ласки. вніманія». Ти повернувсь. Ніби кинувсь, зробив такий випад. Щось сказав. Почула слово «недодєлана». «Так додєлай мене. Я тобі покажу, де мене нада додєлать». Пішов у магазин. Пішла на зупинку. Поїхала на Зигіна. Після роботи подзвонила брату. Пожалілась, що мені твій друг погрожував, що виріже мою сім’ю. Він поставивсь до цього як до жарту. Прийшла до гуртожитку після роботи. Набрала 0669540088. Тоді скинула кілька бомжиків. 20.56 – пропустила дзвінок від 0669540088. Подзвонила сама – «абонент зайнятий». Набираю 56-73-60. «Весело».

20.09.2012.20.07. 19.09.2012. Пів на першу ночі дзвінок від 0669540088: «…тварь, приходиш і на роботу, і додому…Береги своїх родителей…». Спасіба, що він подзвонив, просила в нього твій номер телефону. Дзвонила на 56-73-60. З пів першої до пів третьої. Один раз висвітилось: «мережа зайнята». Вранці не зразу поїхала на 23. Важко було вставати.  Поприбирала, постірала, покупалась. 10.25. Спішу на 23. Може не требе було? Прийшла. Машина стоїть. Твоєї присутності не відчуваю. Почуваю себе зайвою і нікому тут не потрібною. А ти ж на роботі. Вийшов. Пішов до машини. Хотіла спитати, чим ти вночі займаєшся з Алінкою. Нічого не сказала. Сів у машину і поїхав. Не дуже веселий. Розвернулась і пішла на зупинку. Поїхала в своїх справах. Пішла на зупинку. Приїхала на 23. Машини ніде немає. Сіла біля подружки. Говорила. Часа в три побачила – ти йдеш до «Соти». Може дочку зі школи забирав? Разом із курвою сибірською, «крьосной мамой». Скочила на ноги, побігла назустріч. Тоді кроків за 10 зупинилась. Ти викинув цигарку і зайшов у магазин. Стояла напроти вітрини. Думала, я зовсім тобі не підходжу, відпустив би мене. Ти вийшов із-за шторки. Вийшов з магазину. В руках 50 гривень. Пішов купляти Pepsi. Стою позад тебе. І підійти боюсь і сказати що не знаю. Купив. Ідеш. Навстріч тобі з магазину вийшов Сашко: «Ну як воно, нічого?». Ти щось до нього обізвавсь, толком і не розчула. Бач, а до мене ніколи і заговорити не хочеш. Зайшов у магазин. Стояла навпроти дверей. Дивилась на Сашка. «Чого дивишся на мене, корова? Пошла вон». Відійшла. Через якийсь час підійшла опять: «Саша, ти бидло». Ти вийшов. Після пів шостої. «Вова, можна я тебе проведу». Догнала, іду трохи збоку: «Як твоя рука? Ти її порізав? Чи не порізав?». Дійшли до машини. «В отлічії от тебе, Гришка хоч в общежитіє до мене приїжджав». Ти сів мовчки. Пройшла побіля дверки. Старалась зловити погляд. А ти дивишся куди угодно, тільки не на мене. І поїхав в сторону Київської траси. Мабуть на заправку по дорозі рішив заїхати. Підходжу до гуртожитку. Хвилин 10 на сьому. Подзвонила батькові. Спитала, чи виїде на 8 вечора в Красногорівку. Виїде. Поїхала на трасу.Зразу й попутка підвернулась. Олег. Торговий представник. Два сини. Учивсь з в Красногорівському ПТУ на бухгалтера разом із моїми земляками. Розказував про себе. В Красногорівці обмінялись номерами телефонів. Коротко сказала про мою з тобою проблему і намір розмістити це все в інтернеті. Сказав мені, що я собі можу зробити гірше. В пів третьої ночі батькові було погано. Проснулась. Набирала 56-73-60 до 3 ночі. Ти мені вранці снивсь. Вроді я живу на четвертому поверсі, а ти з сім’єю на 5. Жду тебе. Приходжу до тебе і пробую блини, які тобі пекла Алінка. Такі сни. Уже задовбали мене. Приїхала в Полтаву, пішла на 23. Без п’яти дев’ять. Машина стоїть. Поставила сумки в знайомої. Ждала, що ти вийдеш до 9.40. Ти не вийшов. Бачила твою нахилену спину. Заробляєш на чужу кров. У вітрині бачу своє відображення. За ці роки не стала я гарна чи розумніша. Чого б ти на мене виходив дивитись. Я тобі не потрібна. Пішла на зупинку. На касі минута в минуту. Слава Богу, не опізнилась.Ненавиджу я цю роботу. Ходила в центральну касу. Думала попросити три вихідні на 1 жовтня. Старший касир сказала, що в мене у жовтні з 2 – відпустка. Странно, з відділу кадрів казали мені, що відпустки в мене не буде до листопада. Я так зраділа. Підписала з першого. Радіти б. Таня скзала, що це їй я повинна дякувати, бо вона не захотіла йти у відпустку у жовтні. Спасіба. Що мені ці дні робити, як ти мене не хочеш? Не буду про це задумуватись. З ума сходжу. Нема радості.

21.09.2012. 20 хвилин на другу ночі. Дзвінок від 0669540088. Спитав, що я хочу. Кажу: «Телефон». «Так піди купи». «Номер телефону Нестеренка Володимира». «Не знаю таких». Голос у мене сонний. Вранці не змогла встати. А вчора думала піти на Нєстєрова, щоб побачити тебе. Смисл бити ноги, щоб тільки подивитись? – якщо я так думаю, то постаріла. А ти може думаєш: смисл іти в гуртожиток їбать Люду, якщо рядом Алінка.  Ішла на 9.30 у «Сільпо». Так хочу бути з тобою. Все навкруг сприймаю так: ти мене ображаєш тим, що до мене не приходиш. Ввечері нікуди не поїхала. Смисл? Хіба ти до мене підеш ночувати? Набрала 0669540088 – абонент зайнятий. З другої сторони не бачу смисл у грі, яка тільки з’їда мій час. Подзвонить він серед ночі, на приколі. Кошмар. Вспомнила пісню, які чула в ТРЦ «Київ»: «напрасно моя девочка плакала…не твоя история». Нічого собі. Любимий чоловік не хоче зі мною жити, зато поялозили про нас у піснях і результат – «не твоя история». «Ціла радіостанція для однієї жінки». А тоді получилось, що не тільки для однієї. «Потап Алине: не думай о плохом». «Харашо» сидіть в самотності у гуртожитку в 30, коли любимий ростить дітей з іншою жінкою. І робити касиром, коли про твою «любов без гордості» співають пісні. І не знати любові чоловіка, а тільки побиття, коли «кличеш» до себе фонариком. Чого? Може того, що фонариком, а не серцем? Про це можна міркувати до самої смерті.

22.09.2012.21.45. 01.03 – дзвінок від 0669540088. «Ти спиш?». «Та трохи спала». «Ти не знаєш, чого я така тупа?». Відразу ж поклав слухавку. Зато є можливість подзвонити на 56-73-60. Серед ночі. Спасіба, що розбудив, «друже». Вранці поїхала на 23 після 9.30. Ти вийшов і пішов до машини. Поїхав, а я осталась. Поїхала по справах. Поїхала на 23. Вже майже половина 12. Ти кілька раз виходив у магазин. Твоя нова співробітниця Юля вийшла з магазину. Чую говорить до когось по мобільному: «…що тобі хтось вночі дзвонив – спати не давав?..». Скоро 12. Дивлюсь на годинник. Думаю, що почуваюсь так, ніби в мені чуже серце. Не твоє. А саме чуже. Що рішають кілька хвилин? А ти. Ти, слава Богу, вийшов. Я аж заусміхалась. Іду за тобою через ринок. Чоловік, з яким мене знакомила подруга: «Здравствуй, красивая девушка». Не повертаю голови: «Спасіба». Ти чув? Да. А ти мене називав уродкою. Для тебе я уродка, кохана людино. Поставив машину аж у вуглі ринку. Знаю чого, бо перед цим я разів кілька йшла до машини іншим маршрутом, ніж ти. На зло мені, щоб не бачити чи чого? Підходиш до машини. «Любимий, спасіба що вийшов. Підвези мене до роботи, а то я опаздую». «Здохни, сука» – тон злий і щирий. Ти поїхав. І я поїхала. Спасіба Богу, що бачила тебе, моя душенька. 23.00 – дивлюсь на себе у дзеркало і думаю: «як би мені хотілось, щоб за мною ухажували, уділяли вніманіє і т.д. любили по-настоящому». Може ти звернувсь на «Руске радіо України», що тобі хотілось уваги, любові. Чим погано – безнадійно закохана постійно бігає…  Або щоб «Руске радіо України» підшукало мені заміну коханої людини… Сьогодні ти мені знов снивсь. Скількись років назад так хотіла, щоб ти мені снивсь. А ти не снивсь. А тепер – майже щоночі. Чокнутись можна. Сьогодні снилась рідна школа.

24.09.2012. 00.04.23.09.2012. Мабуть не снивсь. Снились ці записи. Не ходила нікуди. Відпочивала до 13.30. На роботі співробітниця сказала, що на Співочому полі буде концерт Потапа і Насті Каменських. А я до 22 в «Сільпо». А якби ні, то хіба б пішла до виконавця Потапа? Його ж продюсер: «…да вы просто сумашедшая…». Це ти, мабуть, гуляеш з Аліною. А я сама. Увечері прийшла в гуртожиток. Нікому не потрібна. Як я тільки перед тобою принижуюсь. Ти дуже гарний. Я не дуже красива. Причому принижуюсь і перед 0669540088. Відправила всі бомжики, щоб передзвонив. Від образи на віртуального коханого почала плакати – унізітельно випрошувати чиюсь любов. Особливо як тобі під 30. Набираю 56-73-60 і плачу.

25.09.2012. Вранці проснулась. Ще темно. Не спиться. Думала – йти до тебе на Нєстєрова? Серце заболіло. Не дуже мені хочеться. Пішла. Стала здаля напроти під’їзду. Ти вийшов хвилин 20 на 9. У голубій рубашці. Чорна ветровка-піджачок. Обійшла сусідній будинок. Побачила. Ти ходив по ключі від машини до батьків Аліни. Пішла дорогою. Дивилась на твоє обличчя, як ти їхав дорогою. Поїхала на 23. На моє питання чи багато в тебе лежить телефонів, прибиральниця тьоть Ліда сказала, чи один чи кілька. Твій колишній співробітник Віктор казав, щоб нормально заробляти, треба  ремонтувати не менше 10 в день. На моє «Привіт» твоя нова співробітниця Юля не відповіла. Чула, як до торговки сємєчками підходила торговка Таня з «Престижу», говорила що я хвора. Чого стояла? Ти не вийшов.  А через хвилин 30 поїхала у «Сільпо».

25.09.2012. 18.59.Вихідна. Була біля коханого на роботі. Як ідіотка. Бо сексу не було. Щитай день пройшов для нас із ним даром. Ти виходив у туалет біля 11. Вийшов. Чуть на мене не кинувсь. Хвилин через 10 поїхав по запчастини. Приїхав. Вийшов у туалет десь о 14. Оступивсь. Кажу: «Осторожно». Костя і Іван, директора, приходили до магазину. Вийшли. Стали на вулиці. Почали говорити між собою, що хтось із клієнтів приходив, а тебе не було на роботі, може по запчасті поїхав. Щось говорили про те, що треба вивісити графік роботи мастєра. Сиділа навпочіпки біля холодильника з напоями. Чую – обсуждають мене тьотя Таня з кіоску солодощів і інші малознайомі. Як вони розійшлись, підійшла до тьоті Ліди, яка торгує сємєчками. «Обсудили?» – питаю. Вона: «Обсудили. Чого ти досі тут? Іди вже додому. Ти вихідна?». «Він же тут».  Вийшов до машини ще не було 5. «Вова, подивись, який я собі зонтик купила». Як колір твоїх очей. «Щоб ти здохла, сучара». Розкрила, щоб ти побачив колір. Тралік ішов на ГРЛ. Сходила, подивилась на Алінину квартиру зокола. На відкрите вікно на її кухні. Хотіла кричати, чого все так багато виглядить, а Володимир такий худий, тільки що од вітру не валиться. Стрималась. Пішла дорогою до Екватора. Що ж, раз у коханого немає телефону, щоб мені подзвонити. Приїхала в гуртожиток. Тоскно. Така я дівчина для тебе значить, любимий, що ти не переступаєш поріг кімнати в гуртожитку, де я мешкаю. Ніколи цього не буде. 19.30. Смс на 0669540088: «Вова, як зробить подарок Вові, який роблять жінки чоловікам?». Смс, дзвінок – «абонент зайнятий». Подзвонила знайомій на Браїлки. Спитала мене чи я більше вже не приходжу. Сказала, що приходила. Сиджу. Думаю про слова Кучера про те, що він казав, що ти захотів дитину «от другого человека». Інтересно, а другу дитину от другої людини ти захотів до чи після того, як закрив мене із співробітниками «Соти», і я розвісила вуха на пісню про «маленькую девочку». Лучше б ноги мені розставив, чим пісні заказував. Опять думаю про це. Сусідка мені щось говорила. Тоді я їй почала розказувати про себе. 21.32. Моя сусідка по кімнаті: «Буду я лягать спать, бо я завтра не встану». Я поняла, що їй мене надоїло слухать. «Спокойной ночі». Незручно, що я так їй нав’язалась. Не говоритиму з нею на цю тему. А з ким мені про це говорити? З коханим чоловіком, який мені не дзвонить і не приходить? Я набираю 0669540088, тоді 56-73-60. У першому випадку – абонент зайнятий. У другому – тільки гудки. Це ж телефон квартири, в якій ти живеш з Алінкою. Чи варт дзвонити, бо ти худий і затяганий. Кобилою із Росії – «мы приехали из Сибири». Я оце подумала, а якщо справа не в квартирі, і я дійсно не подобаюсь тобі. Ти, коханий,  і радіостанція «Руске радіо України» вмішались в моє життя, отримали від цього вигоду, поморочивши мені голову і забравши мій час. Правда, твоя вигода чогось відобразилась  худизною твого тіла, моя половиночка…. А я задоволення від коханої людини не получила; диплом аграрної, який мені «подарили» не приніс результату, пилиться без діла; роботи, на які мене «влаштовували», не відзначились якістю,  то чого б вам «друзі» і шановна організація не компенсувати моральні збитки від втручання у моє життя. Чи мені це збитки від Аліни Романчук правити, яка їбала мого коханого чоловіка? Чи від дітей, на яких ти тратив свою любов і час? Боже, що мені робити? Тим, що я роблю на роботі і мене не виганяють – можна щитать, що матеріальні компенсовані. Аліна тоді значить бісилась («а Вова в Киеве, у голубоглазой блондинки-любовницы»), а тепер їй треба ростити дітей, а мене – викреслити із життя? «Новые песни напишутся, новые песни услышаться», «новая жизнь», «не твоя история… напрасные сльозы льешь…», і любима людина уже не любима людина?! Отакий хеппі-енд. Лила сльзи, а представники шоу-бізнеса, гроші на цьому заробляли. Людям же було інтересно…

26.09.2012. Начало 11 приїхала на 23. Ти на роботі. Часа в 11 я прощолкала, як ти вийшов з магазину. Побачила як ти тільки заходиш в «Соту». Видно ходив у туалет. Вийшов десь в час. Пішла до машини. «Володь». «Щоб ти здохла, сучка!». Так довго я тебе ждала. Ти прийшов більш як через годину. З кавою в руці. Трохи відступила в сторону. Тоді заглянула в «Соту»: «Вова!». Дімка і Сашко щось прокоментували про мене, як про больну на голову. «Не на голову, а на жопу!». Ходила. Ждала. Присіла напочіпки напроти заклеєного плакатом вікна. Грусно. До тебе зайшов Олег-шланг. Вийшов, пройшов повз мене. Через якийсь час вийшов ти. Пішов у сусідній магазин. Пішла за тобою. Оказується ти купляв батарейки «Крона». Стояла мовчки. Пісня: «…ты мужик или баба…». Аж чудно стало. Ти – 100% мужик, коханий, даже не сумнівайсь. Може тебе ця пісня піддьорнула. Ти зайшов у  «Соту», а за кілька хвилин вийшов. Пішла за тобою. Кицюнчик мій худенький, яка я рада, що ти ідеш до туалету. Мужиків там повно. Ти ще й не вийшов, прибіг Сашко Ромахін. Зайшов до тебе. О боже, і в туалет приперсь! Чого? Хуй держати? Ти вийшов. Ідеш повернув до чоловіків – Олега-шланга і його напарника. Олег-шланг: «Шо случилось?». Не знаю який вираз був у тебе на обличчі, що він так спитав. Тоді подививсь, що я стою, сказав чи понятно чи щось в такому роді. Глянула на Олега-шланга. Ти пішов, а я за тобою. Торговка сємєчками: «Тінь біжить» – на мене. «Вова, я твоя тінь!». Ти зайшов, а я така рада, що ти виходив. Часа в 5 прийшов «кум», забіг до тебе. Тоді вибіг, покурив, стоячи до мене спиною. Жирний. Пішов би поїбав голубоглазу кобилу із Сибірі. А то ти став худіший чим був в інституті від «я счастлив з своей женой». Чого прибіг? Кобила просила чи сам рішив попереживати. Чого б так пізно приїжджав по роботі? Побіг «кум». Скатєртью дорога. Ти вийшов після 17.30. Мабуть того, що затримавсь в обід, оставсь довше на роботі. Подав руку співробітникам. Виходиш, кажу: «Я тебе проведу». Біля машин стояли два чоловіки. Я тобі нічого не сказала і ти мені нічого не сказав. З нічого й буде нічого, моя любов. Це тільки Господь з нічого створив усе. Приїхала в гуртожиток. Хоч на душі спокійно, хоч і даром день пройшов.

27.09.2012. 22.55. Проснулась без 10 три. Набираю 56-73-60. Як мені хочеться секса. Встала в 7. Набираю 56-73-60. Приїхала на 23. Тебе ще немає. Їдеш машиною. Вийшов і не повернувсь. Пішов краєм ринку. Пішла в іншу сторону.  Думала тебе побачити серед ринку. «Вова, за тобою бігати – щитай фітнес-програма». Ти й не повертаєшся. Розвернулась і поїхала. Раз не хочеш бачити. Затягла тебе сибірська пизда. Переділась в гуртожитку, бо стало жарко і опять пішла на зупинку – їхати до тебе. В маршрутці щось грає: «…якщо дівчата виростають і тоді стають жінками, то щоб стати чоловіком недостатньо вирости. «…найбільш розумне, що може зробити жінка – це залишитись іще на один день, щоб побачити як чоловік стає справжнім чоловіком…про це й співають…(назвав якусь іноземну групу)». Зайшла на ринок. Машина стоїть. Доходжу до кіоска – ти назустріч, говориш по телефону. «Привіт, Вова». Ти пішов до центру ринку, підійшов до кафе «Золушка». Нічого не купив. Вернувсь. «Вова, можна я останусь, ще на один день?..». Іду за тобою. Кажу: «Чого ти мені ніколи не дзвониш? Я була б рада, якби ти мені подзвонив. Просто так». Ти зайшов у «Соту». Іде жінка, що торгує в «Світ ваших бажань», проходить повз мене в магазин «Молоко»: «…ой цветет калина…парня полюбила на свою беду…». Вийшов Ромахін. Говорить по телефону. Хотіла його щось запитать. Обізвав мене, принизив і відійшов. Жінки із Свідків Ієгови підійшли до мене і дали мені почитати якусь літературу – «Заботиться ли Бог о женщинах?» і ще щось. Стала – читаю. Сашко і Дімка в магазині чогось ржуть. З мене чи так? Почитала. Некомфортно мені. Стала біля дверей. Стою. Ти вийшов з магазину і вдарив мене зненацька в підборіддя. Пішов. Іду за тобою: «Буду приходити до тебе каждий день, пока ти не станеш настояним мужчиною! Настоящий мужчина ніколи не підніме руку на дєвушку, тим більше на ту, яку підйобував! Ти, «кохана людина»…». Ти сідав у машину. Стала напроти машини: «Володь! Чого ти до мене так ставишся?». Ти сідав у машину. Очі. У тебе не було слов? В очах – небажання мене бачити + майже ненависть. Правда не така гостра як тоді в Київському РВ. Ясно – їбавсь з Аліною, «половинка моя додєлана-передєлана». Поїхав. Пішла під берези на лавочку. Розплакалась. Посиділа, поплакала, успокоїлась і поїхала в «Сільпо». Видно рука в тебе вже не болить. Мабуть бив правою, здоровою. А Аліні свій хуй уставив. Вона ж симпатичніша, як казав Ромахін. Того й по телефону з нею сьогодні говорив і мене того вдарив. Будь вона проклята і твої з нею діти будь прокляті. Будь проклята твоя з нею сім’я.

28.09.2012. 23.16. Не хотіла їхати. Ждала. Приїхав. Пішов так, як учора вранці. У чорному. Худий. Аж жалко. «Добре утро, любимий». Я тебе таким серйозним ще не бачила. Зайшов у магазин. Ромахін ввімкнув якусь попсову пісню. Нагадала йому про «маленькую девочку», яку він ставив у 2009. Прийшла тьоть Ліда. Я говорила про себе як про одиноку. Питала в шутку чи Вова не збирається розводитись. Ти вийшов. Я вловила погляд твій у дверях. Відступила до дверей магазину «Молоко». «Пошла вон!» Пішов до мусорки, «Любимий, куди іти вон, до туалету?» – із сумним сарказмом. Вийшов ще начало 11 чи в половині. Ішов до машини – говорив по телефону: «…харашо, я поняв…». Хіба б ти був таким худим, якби ти був щасливим із Аліною? Сів у машину – поїхав. Серце моє болить. Час від часу. Правда мені снилась про те, що у сні ти до мене говорив, що немає смислу їздити, щоб тільки бачити,  бо між нами немає справжньої близості. Не хочу краяти твоє серденько, любимий мій. Хоч чого ти мені снишся щоночі.

29.09.2012. 20.46. Не хотіла їхати на 23. Приїхала. Тебе немає. Походила. Дивлюсь – в «Соті» зняли плакат напроти твого робочого місця. Значить тебе не буде. Поїхала на Нєстєрова, де ти проживаєш. На кухні Аліниної квартири завішені ролети. Значить ти у 87 кваритирі. Пішла глянути в бік гаражів. Побачила як з балкона визира риженка жіночка, яка любить випити. Щось я до неї чи поздоровалась чи обізвалась. Сказала мені: «Він час назад поїхав». Була може 10. Думаю – бреше. Сказала їй, що на роботі його не було. Пішла, стала напроти будинку – провела кілька разів по вікнах «сонячним зайчиком». Пішла, стала напроти під’їзду. Хоч знала, що ти не вийдеш, бо «зайчик» «плигав» по вікнах кілька секунд. Ішла стежкою по стадіону біля 13 школи і думала про те, що сказала риженка: «Будь ти проклята, якщо ти мені збрехала». І думала, що Господь, якщо він є, не оставить язик її безнаказаним за лукавство її серця. В «Сільпо» за годину до закриття підійшов управляючий магазином, купив синій «Winston». Увечері в центральній касі Ліля спитала мене за синяк на підборідді. «Любімій чєловєк». Назвали тебе дибілом. Ясно, що так не думають, просто при мені сказали. Це ж я в цій ситуації  являюсь ідіоткою. Ліля: «Покажеш мені його» – пригрозила тебе побити. Смішно. Хіба вона поїде на Браїлки чи Алмазний?  Бити худу кохану людину. Здибались з нею в дверях туалету. Щось вона знову за тебе. «Ти не знаєш всієї ситуації. У нього ж двоє дітей». «Це не показатель». Тут вона права. 21.40. 0669540088 – «абонент занят». Відправила «бомжики». 56-73-60. Може не дзвонити? Такий вечір ловкий. Мені самій погано. Я тільки можу мріяти про тебе, а Романчук Аліна має тебе біля себе щоночі. Не вірю в твою любов, ума хватило звернутись на радіо, а спілкуватись чогось не хочеш. 22.26. Пишу смс 0669540088: «Ума хватило звернутись на радіо, а спілкуватись? А кохатись? Що не так?»

30.09.2012.Проснулась без 10 три. Снивсь сон негарний, хай іде туди, звідки прийшов. Бабуся Даша снилась, царство їй небесне. Вранці встала – небо затягло з одного краю. Десь пів 10 приїхала на Нєстєрова. Вікна Аліниної квартири виглядають так. ніби там нікого немає. Чи так завішені, що не видно ні штор ні ролет? Пішла стала напроти під’їзду. Побачила Євгена. «Женя, ти Володимира бачив?». «Ні, я його не бачив». Вийшла твоя сусідка по під’їзду з внучкою. Пішла до магазину. Дождалась її там, спитала за тебе. Вона тебе не бачила. Вернулась. Через время побачила, як з 5 під’їзду вийшла Романчук Валентина з молодими чоловіком. Він підігнав машину. Згрузили в багажник багато речей. Чоловік Ані Романчук? Постояла і пішла до «Велмарта». Набарала 0669540088 – «абонент зайнятий». Де ти можеш сьогодні бути? Може поїхав у Старий Іржавець? Дзвонити до твоїх рідних не хочу. Після роботи побачила пропущені дзвінки від бабусі. Вона передзвонила. Подумала, що треба поїхати глянути чи світяться вікна у 87 квартирі. Не світяться. 0669540088 – «абонент зайнятий». Набарала твій домашній у Старому Іржавці. Разів 5 дзвонила. 22.01. Взяли слухавку. Бабуся? Спитала хто я. «Людмила. Люда Тимошенко. Володимир у вас?». Не розчула її відповіді. Боже, чого я така глуха як треба? Сказала їй, що думала, що ти у Полтаві, а вікна не світяться. «Ти нам уже надоїла. Чого ти нам дзвониш? Чого б він у нас був. Лазиш під вікнами. Зайшла б до них у хату. Проклятюща. Сука». Поклала слухавку. Поїхала в гуртожиток. Побачила подружку, робить в АТБ. Попросила подзвонити до твого друга. Два рази дзвонила з її телефону, а ніхто не взяв слухавку. Розказала їй про приколи, пожалілась, що одинока. Покупалась. І подумала, що дивилась на ікону Ісуса Христа і загадувала, щоб він мені на День народження тебе подарував. А мені вночі опять приснивсь сон, що ти поїхав і я дивилась на зняті металопластикові вікна і в розпачі казала: «Эта ж сука говорила: забери свое, мне твое не нужно…». Бач як, може правда поїхав до батьків. А як же дочці в школу? Тебе то й в суботу не було на ринку, хто зна чи прийдеш в понеділок. Зробив «подарок». Спасіба. Посміялись, перевели мої роки і ніхто не в отвіті. Господи…

05.10.2012. 01.10.2012. Не хотіла їхати на 23, бачити тебе. Поїхала. Щоб купити ліки і глянула – чи стоїть машина, якою ти їздиш. Машина ніде не стояла. До «Соти» і на ринок чогось огидно було йти. Пішла на дорогу. Зразу й попутка спинилась. Їду в машині. Молоді чоловіки ввімкнули «Наше радіо». Знайомі голоси колись радіоведучих «Руского радіо України» Свірідової і Галібіна: «…без подарка, зато с музыкой…». Це ж і Надя Іванова тепер на цьому радіо працює. Набрала твій домашній у Старому Іржавці. Взяв телефон твій батько. Пропросила позвати тебе до телефону. Він: «,,.через кілька днів я приїду у Полтаву, буде тобі хана…шизофренічка довбана…». «…за Руске радіо і за приколи Вашого сина. Больні давно в лікарнях, а я на роботі роблю…». «…сядеш…сядеш» – поклав слухавку. 02.10.2012. Не втрималась. Подзвонила знайомій на 23. Сказала, що не бачила тебе. Подзвонила знайомій на Браїлки. Сказала мені, що бачила як ти біг вранці у вівторок до гаража. Казала, щоб я зайшла до неї, як буду в Полтаві. Гарно у батьків отдихнула. Не так отдихнула як побула у спокої . Приїхала в Полтаву 5. На 23 жінки сказали, що в тебе отпуск. Про це їм сказали ніби хлопці з «Соти». Виходила з маршрутки на Промбазі. А перед дверима якраз Валентина Романчук. Так би двинути в її пику, курва, будь ти тричі проклята. А разом з тобою твої діти і внуки. Пішла у «Велмарт». Подзвонила знайомій, спитала чи є вона дома і чи можу я до неї прийти. Вона відповіла ствердно. Купила у «Велмарті» якесь печиво. Прийшла на Нєстєрова. Вийшла з-під арки – побачила сусідку на дорозі. Вікно на кухні 5 поверху – відкрите. Почали говорити. Хтось гуркотить посудом на кухні. Через якийсь час глянула – вікно на кухні зачинили. Пройшлась зі мною по дорозі. Тоді сказала, що їй треба йти. Сказала, що ще вийде. А так і не вийшла. Глянула – іде з-під арки  подруга Томи. Підійшла до мене, говорила. Побачили Тому з риженькою жіночкою. Обізвались. Тома пофарбована, гароно вдягнена. Сказала: «Які ви гарні, спілкування з дочкою пішло вам на користь». Зато вона у відповідь покрутила пальцем біля виска і обізвала мене уродкою. Я від них і відійшла. Витягла печиво, гризу. Риженька жіночка відійшла трохи вбік. Спитала в неї за тебе. Відказала, що ти вчора пізно увечері ішов додому, мабуть з роботи. Відповіла їй, що на роботі мені сказали, що ти в отпуску. Пішли. Постояла, понабирала 56-73-60. Пішла в «Екватор». Їхала в «Експресі». 35 на шосту вечора. Побачила як назустріч проїхала машина «Самара». Номери ніби 94880. Не роздивилась. Хоч вертайсь назад. Вчора в інтернеті знайшла номер Міші Павлова, який працював на «Рускому радіо України». Набрала в пошуковій системі «Миша Павлов, радиоведущий». Вискочили ссилки. Оказується була даже особиста сторінка в інтернеті. Заразом зайшла на сайт 13 школи. Побачила фото Аліни Романчук у класі музики за фортепіано. І фото її батька, вчителя фізкультури. Про Валентину Романчук і Анну Романчук інформації не найшла. Набрала номер вказаний на сторінці: 0504017555. «Михаил?». «Нет». «Миша?». «Я не Миша». «Я ваш номер нашла в интернете…». Виключивсь. Набрала другий раз. «Ви не Миша?..». Гудки. Зв’язок обірвавсь. Пішла до знайомої з 25 кімнати. Набрала номер з її телефону. Пояснила співрозмовнику, що взяла номер з особистої інтернет-сторінки, сказала, що там були скайп і аська. Сказав мені, щоб я назвала йому номер аськи. Пішла до себе в кімнату. Чую він щось говорить комусь: «…неадекватна…». Може мені почулось? Назвала йому аську 410087233. Сказав, що номер його, а аська – ні. Кажу: «Що за дурацькі совпадєнія?». Не знала, що йому ще казати, а він нічого більше не казав, а може я не розчула. Поклав трубку.

06.10.2012. Вранці зібралась і пішла на зупинку. Не ївши. Думала побачити вранці. На зупинці заболіло трохи серце. Може не їхати? 8.05. Стою напроти 6 під’їзду. Через якись час з 5 виходить Сергій Романчук з двома відрами мусора: «Опять началось…блядь…сука…я тобі колись мозги вставлю…». Поніс. Вертається. Я трохи відійшла в сторону. «Подойдешь к моєму внуку хоть на метр…сука…». «Для чого мені ваш внук. Мені Володимир нужен. Мені рожать нада, як і вашій дочці. І від конкретного чоловіка, від Володимира. Рожать дітей, а не слухати «Руске радіо». Кинувсь в мою сторону. Відбігла. А він біжить з камінюкою. Кинув. Здорова. Тоді ще нагнувсь – запустив меншу. Щось мабуть мені казав. «Я на вас тоже управу найду, суки сибірські…харашо кидаєш…». Романчук – фізрук 13 школи. Постояла і походила напроти Аліниних вікон. Закриті ролетами. Значить ти у неї, а я тебе не відчуваю. Який ти худий став. А вона, курва сибірська, їбе,  ніяк не наїбеться, будь проклята вся кров її роду. Пішла, стала далі від під’їзду. Опять Романчук вийшов: «От сука!», кинувсь в мою сторону. «О, Господи! Чого ви мене прєслєдуєте? Я не вас жду». Відбігла за сусідній будинок. Друг Толік перевірив, що в мене в сумочці нічого немає – можна кидатись і ганятись. Обійшла. Стала біля вишень. Так щоб було видно двері 6 під’їзду. Сонце. Можна з тої сторони стати, попускати сонячні зайчики у Алінині вікна – ти побачиш, може вийдеш. Так нема куди повертатись. Не хочу кликати. Хіба кликати серцем, щоб ніхто не догадавсь? (неудачна шутка, як ти мене почуєш? тим більше що ти знаєш – у мене немає де жити). Якась жінка вийшла з 6. Проходила повз мене, спитала в неї за тебе. Вона: «…не знаю і не хочу знати…не ходіть, не надоїдайте тому Володці…». Побачила Романчук Валентину. В магазин сходила. Щоб ти на той світ пішла, мама курви із Сібірі. Назустріч ідуть два молоді чоловіки. Зійшла трохи в сторону. Впізнала одного – робив у «Сільпо» грузчиком, поздоровалась. Спитали у мене, чого я тут стою. Розказала. Предложили сходити до тебе, узнати за тебе. Пішли. Ішла повз будинок Тома. Укорила мене. Вертаються. Сказали, що тебе не бачили. Через двері говорила жінка. Кажуть, що сказала «передайте, що Вова їй не поможе, хай іде лічиться». Сказали, щось таке морозила, що назвала мене сучкою і шизофренічкою. Казали, що чути було, що біля неї стояв хлопчик. Спитали в неї чи Володимир ремонує телефони, а вона сказала, що її чоловік телефони не ремонтірує. Не бачили вони тебе і не чули. Спитали мене куди мені йти, пішла з ними до зупинки. По дорозі розказувала, чого я сьогодні там стояла. Супутник знайомого сказав, що в мене ума, як у ракушки, що тобі немає де жити. Лице його мені знайоме, десь раніше з ним пересікалась. Він оставсь на зупинці, а я із колишнім співробітником сіла в тралік. Мені до Зигіна, йому на Леніна, на другу роботу. Подякувала. Зійшла на Зигіна. Побачила Тому. Опять за рибу гроші. Сказала, що аби в мене від тебе була дитина, то і дитина, як я, була б обрєчьонною, стояла б біля під’їзду зі мною. «Ким же я обрєчтонна – Руским радіо і коханою людиною?». Чого ж? Ти ж обіщав забрать. Пішла від неї. По дорозі побачила її дочку, поздоровались, кажу: «а мама вас уже на зупинці жде». Сиджу в гуртожитку сама. Набарала номер домашнього твоїх батьків, ніхто не взяв слухавку. Начало першої, може в хаті нікого не було? 0669540088 – весь час занят. Та шо йому? Йому по-барабану, перевірено часом. Свої клопоти. 16.52. Набрала домашній твоїх батьків. Я так за тебе переживаю. Узяв телефон дідусь. «Скажіть мені – у Володимира все нормально?..». «Прекратіть цю дурницю, я не хочу вас слухать» – поклав слухавку. Чи почув він, що я його просила передзвонити. Що я робила до вечора? Щось робила. Прийшла в голову мисль. Хто зна чи правильна? Поїхала в Київський РВПМУ, написала заяву на Романчука, батька Аліни. Увечері подзвонила бабуся. Розказала їй як було, вона недовольна. Не захотіла довго говорити. У мене серце поболює. Погано самій. Уперлась я як баран у глухий кут.

07.10.2012. Сиділа в гуртожитку до пів 12. Поїхала на Нєстєрова. Біля магазину побачила Романчук Валентину. Вона пішла в магазин. Вікна Аліниної квартири закриті ролетами. Стала оддалік. Романчук Сергій вийшов з відром з під-арки. Мене видивлявсь? Якийсь чоловік обкладав цеглою вхід у підвал біля першого поверху. Пішла на дорогу. Ідуть два мужика: «…коли вже дойде…». Інтересно, вони про мене? Витягла з сумки дзеркальце. Кілька разів провела «зайчиком» по вікнах Аліниної квартири на 5 поверсі. Пішла до магазину. Дивилась чи хто вийде з 6 під’їзду. Може мало стояла? Мужик років 50 підійшов. Спитала його за жильців 6 під’їзду. Їх не знає, зато сказав, що живе тут давно, знає Романчука Сергія. Поговорив, каже: «Удачі». Набарала номер знайомої. Не взяла телефон. Приїхала в гуртожиток. Відправила смс на 0669540088: «Вов, що з Володимиром? Я його не можу побачити. Подзвони йому, будь другом». Набираю, а він відбиває. 13.06. Набрала Ігоря, твого земляка. Кажу: «Ало, Ігорь, ти мене узнав? Людмила. Ти з Нестеренком Володимиром общаєшся?». Сказав, що не спілкується. «А як же так, як я тобі сказала, що Пустовгар мені побажав веселого і радісного життя, а потом Свірідова і Галібін прокручували в передачі слова: «цікавого вам життя»? Вам тоже веселого і радісного життя». Щось говорив, трубку положила. Захотів би що сказати – передзвонив би. В сльзах, плачу. Вранці почались критичні дні. Що там говорив психотерапевт Мирослав? – що 15 років свого жіночого життя я втратила.13.20.Дзвінок від Юлі з центральної каси: «Люда, у мене до тебе просьба. Зможеш вийти завтра на 8.30?». Інтересно, вона почула по голосу, що я плакала. Согласилась, а тоді подумала: може це спеціально? Щоб я з тобою не бачилась. Може в тебе тоже «отпуск» закінчивсь, друже?

До Аліниного не підходить телефону – не нужен, а до піськи її підходить – піська нужна і квартира нужна. До мене Вова не підходить, а телефон забрав. Значить, я не нужна, а мій телефон – нужен.

Вийшла на коридор. В коридорі побачила сусідку з 20. Попросила передзвонити з її номера. 0669540088: «…сука, охуєла? Ми тебе найдемо, викопаєш собі лопатою яму…тобі жить надоїло?..». «Чого ти мене сучиш, я на твоєму сучку не була…». Перепалка. Назвав мене проституткою. Поклав трубку. Тоді передзвонює: «З цього номера…записали на диктофон матюки, угрози…». Сусідка: «…я з вами не говорила, дєвочка попросила….а мені шо робить…харашо…будем ждать». Каже мені, що сказав, щоб ждали з органів. Потом каже: «Я йому щас передзвоню, розкажу…». Кажу їй, щоб зітерла  номер і не брала слухавки, як  дзвонитиме. Хоч навряд чи вона мене послухає. На вулиці гарна погода, сиджу в кімнаті. Не хочу нікуди йти, не люблю Полтаву. Погано, що я не можу проводити свій час з тобою, Володимир. Стояти під чужими вікнами не хочу. Моєму щастю не позаздрити.

Пішла прогулятись, купила в «Астері» мочалку. Дзвонить 0663760778. Анатолій Анатолійович, з Київського РВПМУ. Спитав, де я. Приїхав на Зигіна. Сказав, що я написала маразм. Випитував домашній телефон Романчуків, плутав їх з тобою. Предложив поїхати разом на Нєстєрова. Согласилась, щоб приїхати туди, де ти. Сказав, що бачив тебе перед часом. Інтересно, збрехав? Випитував мене все так, вроді перший раз. Питав: «А ти увєрєна, що це вулиця бульвар Нєстєрова?». Грав. Тільки смисл цього? Пішов у 5 під’їзд. А я пішла глянути на вікна. Вікно на кухні у Аліни відчинене. «Володя!» – один раз позвала. Пішла до лавочок сусіднього під’їзду, привіталась до Томи і двох бабушек, які там сиділи. Пішла. Через якись час підійшла Тома: «Вони хоч дома? А вікна відкриті? Погано, що закриті. А то б я його позвала, щоб він тебе при мені послав». Почала кричати, що я кончена, що ти мене ні цілував, ні обнімав, ні проводжав, ні трахав, а я стою під вікнами. Сказала, що якби її так били як мене, то вже б давно з Полтави забігла б. Сказала, що ти мене ненавидиш.  Спасіба Томі, що вона покричала. Мент вийшов може через годину. Іде, говорить по телефону, зву, а він як не чує. Кажу: «Ви ж обіщали, що зайдете до Володимира, щоб він вийшов». «Я заходив. Там жінка, двоє дітей, його немає дома. Не буде толку з твого ходіння – у нього жінка, двоє дітей». Пішов своєю дорогою. Походила та й пішла у «Велмарт». А тоді поїхала в гуртожиток.

08.10.2012. 20.17. Вранці пішла на роботу. Після роботи вийшла. 17.00. Дощ. А може ти сьогодні їздив на роботу. Їхатимеш з роботи – побачу. Чи то ти на роботу не їздив чи то вже приїхав… Вікно на кухні 5 поверху було відчинене. Світло горіло і в залі і на кухні. Позвала може разів кілька: «Вова, Володя, я скучила…може вийдеш…». Повернулась, бо побачила вспишку на балконі 5 поверху, де живе подруга Аліни. Чого вони рішили мене фотографувати? «Вова! Любимий!..». Витягла телефон. 17.49 – пропущений дзвінок від  0663760778. Хто це? Зробила виклик. 17.53 – дзвонить. Це участковий Анатолій Анатолійович. Сказав, що йому подзвонили люди, сказали, що я тут під вікнами кричу. Інтересно хто? Мабуть Романчуки. Я була в істериці від розпачу, що ти проводиш свій час з Аліною, а я сама. Я кричала в трубку. Участковий казав, що я лізу в сім’ю, що ти казав на мене, що я чума, що ти на мене поклав, що в тебе гарна, порядна жінка. Шо ти лежиш і чухаєш яйця, що він вивезе мене в Копили і там мене віддубасить. Сказав, що в мене поїхала криша. Щоб я йшла і стояла в іншому місці. А я кричала     йому, що хай він подзвонить у Київ і хай радіостанція мені відшкодує моральні збитки, що ти зі мною не хочеш жити, а вони вмішались у моє життя. Кричала, що як я больна, то щоб відправили в дурдом. Згадувала і телефон, і Рябову, і Хенессі, і передачу на радіостанції, в якій говрили про «телефон, який випирається між ногами», і твій приїзд на вокзал, як ти питав про аудіо і відеозаписи.  В кінці послав мене, сказав, що в нього немає безкоштовних минут і поклав слухавку. Я зняла капюшон, щоб намокла голова, стояла плакала. Стояла більш як півгодини. Тоді пішла на зупинку. Мокра. Дощ дуже густий. Ти не хочеш жити зі мною і тому я одинока, бо вірна тобі. А далі – гірше. Записи не талановиті, хоч і я вже доросла. Як там колись на «Рускому радіо України» коментували із сарказмом: «Талановиті есемески, дорослі…». Все із сарказмом. І «людей я замучила». А я не людина і не жінка? Я не знаю, як мені тебе просити, як мені тебе благати…

09.10.2012. 16.36. Вранці поїхала на 23. Машини ніде немає. Знайома: «Привіт. Його немає – він у отпуску. Чого ти аж зелена?». «Нєрви». Поїхала на Нєстєрова. Дощ. Вітер. Постояла під вікнами із зонтиком. Перестав. Ходила. Пішла на зупинку. Вернулась. Вікно на кухні Аліниної квартири прочинене. Позвала тебе на ім’я. Чути сміх. Питала чи ти захворів чи ти в отпуску. Ходила до магазину на розі будинку. Вернулась – відкрите вікно у спальню. Звала на ім’я. «Жарко твоїй кобилі, що вікна відкрили?». Пішла в сторону балкону. Сльози навернулись. Вернулась – вікно в спальні хтось закриває. Подивилась, подзвонила. «Так харашо у Аліни, що й виходити не хочеш?». Стояла біля магазину. Якась жінка із будинку Нєстєрова 18/1 йшла до магазину. Побачила мене: «Люда, це не здраво…». Кажу, що ти мені обіщав. Все рівно я оказалась неправа. Інша жінка і її інтереси стоять вище мене і моїх інтересів в очах людей. Звучить пафосно. А мені тошно. Тошно від щастя, якого немає, тошно від безсилля, що ти з нею їбешся, а я стою під чужими вікнами. Пройшов мимо Толік, друг, як він казав, батька Аліни. «Прівєт». «Здраствуйте». «Ти Вовку ждеш?». «Да». Пішов. Випивши. Чую каже-повторює: «Да». Пішла, стала напроти під’їзду. Побачила Людмилу, подругу Аліни. Біля магазину підійшла до неї. Обізвалась. Хотіла спитати про тебе. Під’їхав її чоловік машиною, старим «москвичем». Вона щось йому на мене сказала. Він висунувсь з машини: «Ще раз до них підійдеш, я тебе перший і послідній раз предупреждаю – запхну у багажник і вивезу. Тебе у дурдомі вже місяць ждуть». «Бог з вами. Я до любимого чоловіка приходжу. Хотіла узнати у неї за Володимира чи він захворів чи в отпуску…ідьте з Богом, щасливо». «Ти добалакаєшся… дивись щоб ти в мене не захворіла. Я тебе предупредив». «В дурдомі больні лічаться. Чого ж мене туди. А я ж нормальна». «Там перевірять чи ти нормальна». Мені стало і неприємно і страшно. Оце ситуація. Он чого фоткали мене вчора з їхнього балкона. Вони поїхали.  Пішла під вікна Аліниної квартири. Так би хотілось тобі виказати – а вікна вже зачинені. Побачила Тому. Вона обізвалась, і я до неї підійшла. Пішла з нею по тротуару. Вона пішла у магазин. А я – до «Велмарта». Встала на Зигіна. Вернулась в гуртожиток. Подзвонила у компанію «Воля». Передзвонили. Підключать інтернет. Завтра. Сиджу в кімнаті сама – сльози навертаються. Чого я така дурна? Оце життя, оце щастя. Скоро буде 5 год, як я житиму в гуртожитку на Пушкіна 108. От тобі бабушка і Юрієв дєнь, от тобі і «це вам обирати за скільки зупинок жити від коханої людини» (звучить як маразм).

10.10.2012. 10.36. Вранці поїхала на Нєстєрова. Ждала. Дзвонила. Даже не думала тебе побачити. А ти вийшов. Десь у 8.45 ти вийшов. З пакетом мусора. Пішов до гаража. Вкинув кардонні ящики в машину. Думала, що побачу тебе на роботі. Поїхала на 23. Тебе не було. Сашко з «Соти» вийшов. Спитала в нього, коли ти вийдеш з отпуска. Каже: «Підійди ближче, я тобі щось скажу». Усміхається. Підійшла. Сашко: «Официально и торжественно заявляю: пошла нахуй отсюда!» – побіг сміятись у магазин. Поїхала на Браїлки. 94880 стоїть напроти 5 під’їзду. Ходила, гуляла. Бачила Люду, Алінину подругу. З ким вона стояла – з Аліною. Підійшла до них моя колишня однокурсниця Юля з сином. Ще якийсь хлопчик бігає. Мабуть то таки Аліна з твоїм сином, коханий чоловік. А де ж любимий? Стояли. Хлопчик повернувсь в мою сторону – помахав ручкою. Пішли до під’їзду.  Пішла у «Велмарт». Думала їхати в гуртожиток. Серце заболіло. Купила яблук. Вернулась. Доходжу до 13 школи. 94880 повертає направо. Не розібрала хто сидів. Побігла. Машини ніде не видно. Побачила Андрія з сусіднього будинку. Говорила з ним про тебе, про «Руске радіо України», згадала Ірину Горову. Потім пішла під чужі вікна. Побачила твою сусідку з 6 під’їзду. Говорили. Нарвала мені квітів, викопала герань. Спасіба. Угостила її яблуком. Підійшов Андрій з магазину. Говорили. Угостила й його яблуком. Так тебе вже й не бачила. Разів два обізналась. Пішла при заході сонця. Погано мені. Сиджу сама в гуртожитку. Краще вже й не буде. Почуваю себе неудачніцею, лохом і плачу від горя, що зі мною так ти обійшовсь з тією радіостанцією.  Через компанію «Воля» підключила інтернет. Від самотності не спасе. Почула цю фразу від сусідки Тані. Мала на увазі, що я мила відерце в душовій, в яке посадила герань, а їй довелось чекати. Сказала мені, що мені мабуть подобається, щоб біля мене стояли. Кажу, щоб не почуватись одинокою. Вона: «Від самотності це не спасе». Погано мені на душі. Гидко.

11.10.2012. Пів першого. Відправляла бомжики на 0669540088. Передзвонив. Аж дивно. Болтав ні про що, городив щось таке. А мені приємно, що зі мною спілкується чоловік, з яким ти дружиш. 10.52. Вранці поїхала на Нєстєрова. Ще 9 не було. Чиясь «Самара» повернула на огороджену територію справа від будинків. Номери не розгледіла. Ти б так летів? Ні. Пішла під вікна Аліниної квартири. Показалаось, що у вікні спальні висвітилось чиєсь лице. А може здалось. Може то просто блики? Подзвонила кілька разів. Поїхала на 23. Тебе там немає. Знайомі говорять зі мною. Одна каже, що чула ніби ти переїхав чи собираєшся переїхати у другий город. Сашко з «Соти» вийшов. Згадала йому: «Офіціально і торжественно заявляю, Саша, сходиш сам туди, куди мене посилав». Він: «Я тебе не люблю, чого ти до мене приходиш». «Ти ж мені радіостанцію заказував» – раз він бере на себе говорити від тебе, то й відповім йому як би тобі. Хоча думаю, зря. Не треба відповідати. Згадала Аліну: «Щоб її оті голубі очі згнили, будь вона проклята разом з її дітьми». «Не можна проклинати» – каже знайома, а як? Або мій коханий Вова з «Руским радіо України» обдурив мене або ж вона його насилувала чи хитрістю щось робила, щоб отримати другу дитину. Хіба завжди чоловік бажає дитини, яка зачинається при сексі з жінкою? Особливо, якщо перед цим обіщає когось зробити «маленькою женщиною», забрати і не ображати; а інша хоче зберегти мужика для своєї пизди… хай ображає, бо дітям нужен батько.

11.36. 13 хвилин і 11 секунд говорила з батьками і братом. Я така щаслива, що вони в мене є.

Так увечері мені за тобою сумно, так хочу тебе побачити.

12.10.2012.  Пів на першу написала смс 0669540088: «Вов, скажи, що Вову в мені не устраює? І чого він мені сам не може цього сказати?». Не передзвонив, хоч і відправляла «бомжики». Мені сьогодні нічого й не снилось. Вранці прокинулась. В 7.00 набрала 56-73-60. Бажаня тебе бачити притупилось. Так гарно мені лежати в ліжку. На вулиці видно мрячка чи сиро. Зібралась. Сіла в 4. На зупинці Браїлки побачила батька  Аліни. Відвернулась. Прийшла, стала напроти вікон. Я точно йобнута, якшо думаю, що ти все кинеш і підеш зараз зі мною. А так хочу цього, ти б знав, любов моя. Це моє безумне бажання. А мені не дано. Любові, яка повзає, літати не дано. Безумне бажання зайти, піднятись до тебе і… реально получити по морді не хочеться. І досі чути правий бік, по якому ти вдарив, як я тебе «кликала фонариком». А серцем ніяк не докличусь. Може в мене серце неправильне – не вміє тебе кликати? Може боїться, що нема хоромів, в які повести. Оце думаю так і згадались уривки сьогоднішніх снів. І ти у них. Нічого дорожчого за тебе в мене в цьому світі немає. Як тебе повернути, моє серце, моя душа, моє сонце? Вроді у вікні спальні мелькнула рука. А може здалось? Пішла до гаража. Мабуть не виїжджав. Та й так ясно. Дзвонила. Пішла на зупинку. На роботі бачила людей, яких зустрічала на Браїлках. На касу приходили скуплятись нова адміністратор, яка вийшла з декрета, і Юля, відділ кадрів. І управляючий магазином. З чого це вони зачастили? Я тривожусь через тебе, кохана людино. Володя. Ти не представляєш собі, як мені без тебе одиноко. Я боюсь, ти ж мене оставив заради жизні з Аліною.

13.10.2012. Лягла спати пів третього. 0669540088 не передзвонив. Хоч і набирала і бомжики відправляла. Дзвонила на 56-73-60. Встала в сім. Пішла на роботу. Після роботи поїхала на Нєстєрова. У 87 кваритрирі світяться вікна в залі і кухні. Закриті ролетами. Побачила, що 94880 збирається їхати. Хто? Може ти. Пішла до сусіднього будинку глянути. Побачила знайому. В машині біля гаража – батько Аліни. Пішла на дорогу. Дзвонила пару раз. Пішла у «Велмарт». Приїхала в гуртожиток. Сама в кімнаті. Я тебе не достойна, раз сама. Думала в обід про тебе. Ти мені не дзвониш – значить я тобі не нужна. І не приходиш, бо хіба боїшся, щоб Романчуки не поперебивали тобі ноги. А як Романчучка сосе тобі хуй – то харашо?