Ізмайлова І. І., керівник відділу видавничої справи управління у справах преси та інформації Полтавської ОДА

1 раз – випадковість, 2 раз – збіг, 3 раз – закономірність.

Ізмайлова Інна Іванівна, керівник відділу видавничої справи управління у справах преси та інформації Полтавської ОДА.

Біля фірми «Айкон» відбулась розмова з співробітником Володимира Віталієм, при якій Володимир був присутній. Віталій сказав, щоб я більше сюди не приходила. «А менше можна?» – питаю. Пройшло близько місяця, а може кілька тижнів після цього діалогу про «більше-менше».

17.09.2007. Близько 10 вечора. Включила радіоприймач на телевізорі. На радіостанції «Русское радио» – Україна» звучить пісня «Не надо». Не знаю, що за група виконує. Включила на своєму телефоні диктофон: «…ко мне. Ты повсюду со мной, но зачем? Зачем?Ты меня не жалеешь совсем. Я прошу, я кричу, ты пойми, я устал от бузумной любви. Ти всегда, ты везде, но зачем, ты меня не жалеешь совсем. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Ты повсюду со мной, но зачем? Зачем?Ты меня не жалеешь совсем. Я прошу, я кричу, ты пойми, я устал от бузумной любви. Ти всегда, ты везде, но зачем, ты меня не жалеешь совсем. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному. Мне не надо больше, мне не надо меньше и любовь мне твоя ни к чему…ни к чему…мне не надо проще, мне не надо легче, просто дай мне побыть одному… Ты шагаешь за мной по пятам, ты меня сторожишь по углам, ты повсюду за мной, но зачем? Ты меня не жалеешь совсем…просто дай мне побыть одному…вечером в пятницу и субботу страна не скучает, вечером в пятницу и субботу ведущие Русского радио представляют лучшие танцевальные хиты страны в прямом ефире. Весь вечер в движении…».У цій пісні були ще й такі слова: «От звонков телефон мой дымит, на тебя не поставишь лимит…»

Якраз цими днями на «Русскому радио-України» почала звучати інша пісня («Лучшая песня» радянської групи «Земляне»), мені не було куди її записати, а деякі слова з неї й досі пам’ятаю: «…в твоих голубых глазах…опять позову тебя…я нашел свою мелодию любви…» 

18.09.2007 – три роки як Вова женивсь на Аліні Романчук. 13.03.2007 я сама побачила, що у Аліни голубі очі. Подруга Нестеренка Вови Рябова Люда казала мені про те, що Вова свариться з Аліною так, що хоч з дому тікай, «жінка не до душі» (зі слів Рябової Люди, яка приносила мені на роботу контрольні примірники “Полтавських оголошень”), що Вова сидить вечорами і втикає у телевізор… ще казала, що йому секса зараз не треба, у нього крім жінки є… в нього на роботі…

04.12.2007. У відділі ЗМІ накрили столи, святкуємо День народження Лілі Герман, провідного спеціаліста відділу видавничої справи. Сидимо за столом, розмова зайшла за творчість. Згадали за вірші Алєксандрової Тані. Начальник відділу видавничої справи Ізмайлова Інна сидить і, я б сказала, не зовсім в тему каже: «Інженери не тільки своїм жінкам пісні заказують…». Усі якось примовкли. Ніхто далі не продовжив теми. Після роботи пішла до Володимира до фірми «Айкон», поговорити. Володимир накинувсь на мене з кулаками: «Чого ти лізеш в мою сім’ю?!».

Літо 2008. Попросила  дільничного на Половках Романа Івановича, щоб Володимир вийшов і ми з Володимиром поговорили при ньому – і я більше не приходитиму. Настоювала. Володимир вийшов. Я почала казати, що на роботі в адміністрації казала при співробітниках Ізмайлова Інна Іванівна. Володимир: «Не знаю ніяку Ізмайлову». Кажу: «Ти не знаєш, а вона тебе знає!». Щось намагалась доказати, а Володимир: «И телевизор не смотрю, и радио не слушаю!», розвернувсь і пішов. Роман Іванович сказав, що прийде завтра о 18 і тоді відбудеться розмова. Я прийшла, чекала його. Володимир вийшов з «Соти», сів у машину і поїхав.

Літо 2008. Приїхала до Володимира на Половки. Стоять біля магазину «Сота» на Половках кілька незнайомих мені чоловіків. Чую, говорять між собою про те, що Володимир каже, що я його переслідую: «(згадали радіостанцію )… а тоді каже – вона мене прєслєдує…».

Літо 2008. Стою в один з вечорів під дверима магазину “Сота”, на Половках. Жінка в літах з малою дитиною проходить повз мене. Жінка дивиться на мене і каже жалісливо: «Игрушечка стоит».

Літо 2008. Ішла до гуртожитку. Біля продуктового магазину на Зигіна стояли люди. Уже проходила їх, почула в спину: «Живе з однією, зустрічається з другою, а пісні заказує третій. …  в кого які плани».

Через кілька років дзвонила до Ізмайлової І.І., запитувала за її слова «Інженери не тільки своїм жінкам пісні заказують». Вона сказала, що не пам’ятає.