Голова Київського районного суду м. Полтави прийшов до висновку, що з врахуванням мого психічного стану та тяжкості вчиненого мною діяння є всі підстави для застосування до мене примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до психіатричної лікарні зі звичайним наглядом

          Голова Київського районного суду Шиян В.М. надіслав мені повістку про виклик мене в суд як обвинуваченої на 03.07.2014 року. Кулик Р.О. обізвавсь вранці 03.07.2014 року. Перед цим телефон він брати не захотів. В суді мене огорошили. У відділенні судово-психіатричної експертизи №15 Дніпропетровської ПОКЛ мене визнали психічнохворою із необхідністю примусової госпіталізації до психлікарні. Я подзвонила Антоніні, гарний правозахисник і дуже розумна жінка. Від неї я отримала більше допомоги, ніж від свого державного адвоката. Написала судді Шияну В.М. клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. До матеріалів доступу мені не дали. Знову звернулась до прокурора області Закорецького О.В., згадала кримінальні провадження по нанесенню мені тілесних ушкоджень які чомусь досі не розглянуті, згадала заступника начальника слідчого відділу Полтавської області Яцуна С.М., який надає неперевірені та неповні відповіді-відписки. Що за п… посади займають: ні працюють, ні воюють.

         04.07.2014 року прокурор Полтавської області Спірідонов В. зобов’язав начальника відділу прокуратури області Гриня Г. особисто розглянути моє звернення. Пішла до Пирлика Р.В. з клопотанням про ознайомлення з матеріалами експертизи та матеріалами справи. А він мені відмовив, посилаючись на закон. Кулик прекрасно порозумівсь із Пирликом, а на спілкування зі мною у нього часу вже не залишилось. Дзвоню йому, а він заявляє, що не зобов’язаний мені писати ніяких клопотань і кинув слухавку. Гарні державні адвокати? Чесно, нікому не раджу мати з ними справу. Державний адвокат ­ гірший прокурора. У тебе є видима наявність захисту, а захисту насправді немає.

         04.07.2014 року звернулась до Дзюбенка О.Л., директора Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги з проханням замінити Кулика Р.О. іншим адвокатом..

         07.07.2014 року написала скаргу на Дніпропетровську ПОКЛ міністру МОЗ України Мусію та генеральному прокуророві України Яремі. Цього ж дня прийшла відповідь нового прокурора Київського району м. Полтави Плескача на моє клопотання Пирлику Р.В. щодо ознайомлення з матеріалами справи. Відмовили вже письмово.

         08.07.2014 року правозахисники Стучилова А. і Кучеренко Л. відредагували мені позовну заяву (подала в суд):

                                                                                                                                                  Київський районний суд м. Полтави

                                                                                                                               Позивач: Тимошенко Людмила Григорівна

                                                                                                                                                   36014, м. Полтава, вул.Пушкіна, 108, к.14

                                                                                                                           Відповідач: КЗ «Дніпропетровська обласна    

                                                                                                                                                     психіатрична клінічна лікарня» ДОР

                                                                                                                                                     49115,м.Дніпропетровськ,

                                                                                                                                                    Самарський рн.,вул. Бехтерева, 1

ЗАЯВА

про скасуванню висновку судово-психіатричної експертизи № 120 від 05.06.2014 року Дніпропетровської обласної психіатричної клінічної лікарні

та встановленого ними діагнозу

     Дніпропетровська обласна психіатрична клінічня лікарня 5.06.2014 р. видала   висновок комісії експертів-психіатрів №120, складений після проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи у відділенні №15.

       З цим висновком я категорично не згодна з таких причин:

1)                       мене було протизаконно безпідставно примусово, всупереч рішенню Апеляційного суду за надзвичайно дивно-активими клопотаннями слідчої Київського РВВС м.Полтави Сипко Г.М. поміщено до закритого психіатричного закладу на 31 добу (від 06.05.2014 року до 06.06.2014 року) без права вільного виходу. Слідча сфальсифікувала постанови та клопотання в інтересах потерпілої Нестеренко А.С., оскільки вони підтримують приятельські стосунки. Слідча ігнорує факт побиття самою потерпілою – мене. Сипко Г.М. в судовому засіданні, всупереч своїм же постановам, заявила: «Вы очень даже адекватный человек!» (маю на підтвердження аудіозапис цього засідання, який можу при потребі надати). Я оскаржила до прокуратуру дії слідчої. До цього часу результатів перевірки ще немає;

2)                       під час мого так званого обстеження у Дніпропетровській ОПКЛ жодних обстежень фактично не проводилося;

3)                       при виписці з Дніпропетровської ОПКЛ мені відмовили у наданні висновку, і навіть на моє прохання не надали можливості ознайомитись з ним;

4)                       для оскарження мені необхідні висновки і матеріали експертизи з лікарні, але прокурор мені їх, як і лікарня, не надає. На моє клопотання про ознайомлення з матеріалами експертизи прокурор відмовив. Державний адвокат Кулик Р.О. чомусь захищає не мої інтереси, ознайомившись з матеріалами справи під підпис ще 24.06.2014 року, не вжив жодних дій на мій захист і не посприяв у отриманні мною копії висвноку Дніпропетровській ОПКЛ, який був у матеріалах судової справи. Такі дії слідчої, прокурора, адвоката та Дніпропетровської ОПКЛ порушують мої права;

5)                       у відділенні судово-психіатричної експертизи Дніпропетровської ОПКЛ мене фактично реально ніхто не обстежував, а тільки тримали в ув’язненні з посиленим наглядом поряд з тими, на кого відкриті кримінальні провадження за вбивство. У камері було кілька днів дуже холодно, ремонт там не робивсь десятиліттями, постійно горіло світло, його не вимикали навіть вночі – ці умови можуть бути прирівняні до жорстокого поводження та катування. З психіатром, Іриною Володимирівною, прізвище якої я не знаю, та яку призначили моїм лікарем, я зустрічалась за 31 день всього 2 рази і то не більше ніж по 10 хвилин. З психологом Сергієм Івановичем (прізвище він свого не називав) – 1 раз перед комісією. Спілкування з фельдшерами рідко вимірювалось хвилинами, до камери вони навіть не завжди заходили. В основному спілкуватись доводилось із санітарами, які обслуговували відділення. У мене під час поміщення у відділення забрали телефон. Кілька разів просила зробити дзвінок брату, якого мобілізували до війська і з Дніпропетровська повинні були переправити на схід України. Кожного разу мені відмовляли. Про те, що до відділення кілька разів телефонували мої батьки, я дізналась уже тоді, як мені повернули телефон і я змогла їм подзвонити;

6)                       працівники відділення в добровільно-примусовому порядку користувались мною як робочою силою за їжу і за можливість прийняти душ. Санітари були незадоволені малою зарплатою і тим, що їм за ці ж гроші доводиться виконувати роботу двірників, а гроші за це отримує їхнє керівництво, яке числиться на цих посадах. При прийомі до відділення в одних підекспертних забирали речі, якими вони могли заподіяти собі шкоду (шнурки, ручки, залізні тюбики, запальнички, дзеркала та ін..), а в інших ці заборонені у відділенні речі залишали. Не дозволяли мати сірники, але в камерах постійно дуже багато курили і підекспертні при бажанні могли що завгодно запалити від цигарки. Жінка, котра знаходилася зі мною в одній камері-палаті, палила, і я стражала від цигарковоого диму, від якого мені було погано. Це прирівнюється до жорстокого поводження та катувань;

7)                       висновок комісії, що я внаслідок хронічної шизофренії параноїдальної не могла і зараз не можу усвідомлювати та керувати своїми діями, є нелогічним. Це суперечить тому, що останні три з половиною роки роботи я працювала в супермаркеті на касі з грошима та людьми і до мене ніяких претензій не було ні від клієнтів, ні від керівництва. У 2006 році я закінчила Полтавський педагогічний університет ім.Короленка (фізико-математичний факультет) з червоним дипломом. В 2010 р була відповідальним секретарем виборчого штабу політичної партії, забезпечувала технічну, організаційну роботу з виборів. Я абсолютно спроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, що забезпечує життєдіяльність та веду суспільно активне життя. Мені також невідомо, чи містили матеріали кримінального провадження, які подала слідча Сипко Г.М. до відділення судово-психіатричної експертизи, мої характеристики з місця навчання, роботи та проживання, в яких оточення характеризує мене з позитивної сторони як адекватну людину (не беручи до уваги потерпілої Нестеренко А.С., та Нестеренка В.М., на яких по моїх заявах відкриті кримінальні провадження). Раніше на обліку в диспансері я не перебувала і до психіатрів не зверталась. Не маю ні алкогольної, ні наркотичної, ні тютюнової залежностей. Мої батьки, а також мої найближчі родичі теж можуть підтвердити, що в повсякденному житті я завжди поводилась і поводжусь адекватно ситуації;

8)                       варто взяти до уваги також те, що в Полтавській обласній психіатричній лікарня ім.Мальцева, голова АСПЕК якої Хоменко І.А. 05.02.2014 року погрожував мені діагнозом шизофренії та кричав на мене (всупереч етичним нормам лікаря), висловлюючи ті ж наклепи, що й потерпіла Нестеренко А.С.

Враховуючи все вище викладене, а також керуючись ст.ст. 24, 27-29, 32 Конституціії України, ст 3, 4, 6 Закону України «Про психіатричну допомогу»

п р о ш у:

1)                       скасувати висновок судово-психіатричної експертизи № 120 від 05.06.2014 року Дніпропетровської обласної психіатричної клінічної лікарні та встановлений експертами-психіатрами діагноз;

2)                       призначити проведення нової судово-психіатричної експертизи в іншому закладі – Українському науково-дослідному інституті соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України в м. Києві на строк, необхідний для її проведення, але не більше, ніж два місяці та при зверненні до експертної установи поставити на вирішення експертизи наступні питання:

  1. Чи страждає гр. Тимошенко Л.Г. психічними захворюваннями і якими саме? Якщо так, то з якого часу?
  2. Чи здатна гр. Тимошенко Л.Г. усвідомлювати свої дії та керувати ними?
  3. Чи є гр. Тимошенко Л.Г. психічно хворою?
  4. Чи є психічні захворювання гр. Тимошенко Л.Г. тимчасовими?
  5. Чи потребує гр. Тимошенко Л.Г. примусового лікування?
  6. Чи може гр. Тимошенко Л.Г. бути осудною та предстати перед судом?

Додаток:

1. Копія заяви.

08.07.2014 року                                                                                                             Тимошенко Л.Г.

         08.07.2014 року замість Кулика Р.О. призначили мені Дмитренко О.І.

Прийшла повістка як підозрюваній від Шияна В.М. на 09.07.2014 року. Прийшла хвилин за 10 до 13. Побачила тебе біля авто Романчуків. Як ти казав: “Это моя машина”. Чисто вдягнений, вибритий. Підійшла: “Привіт. Ну шо пішли?”. Мовчиш, відвертаєшся. Мені стало незручно. Що тобі говорити? Почала говорити про те, що хотіла б помиритись. Ти відвератєшся. Пішов вздовж будинку. Що це? Круг почьота чи круг позора? За кілька хвилин до 13 зайшов у приміщення суду. Мене охорона не пропустила. Заявили, що ти записаний, а мене пропустять як в суді закінчиться обід. Зайшла до зали суду. Кацапка вже сидить. Вже начало другої. Адвоката немає. Вона: “Гавкала?.. Разве это любовь? Это издивательство!». Вона бере твою руку в свою, стискає. Каже мені з усмішкою: “Тебе подтвердили диагноз?”. Звертаюсь до тебе, називаю тебе своєю першою любов’ю. Ти: “Лишь бы последней не стала…”. “Це, любимий, від тебе залежить”. Я згадала сайт, зайшла мова про дітей. Ти сказав, що ідіотам дітей не потрібно, бо ідіоти будуть народжуватись. Кажу: “Називаєте мене ідіоткою, а самі сидите тут як ідіоти, щоб відправити мене в психлікарню. Я мирову угоду предлагала, а ви раді запхати мене до психлікарні. Це ви ідіоти”. Вона: “На школе напишешь?”. “На сайті напишу. Щоб і ваші діти читали”. Вона: “У меня дети все хорошие: и мои и мои ученики”. Ти весь час відвертаєшся. Кажу: “Давай я сяду позаду, бо ти шию звернеш”. Вона почала мене упрікати, що я спеціально неправильно сказала адвокату про час початку засідання. Ти мене ігноруєш, коли я до тебе обзиваюсь, мило починаєш говорити до Аліни. Малоприємне спілкування. Де адвокат? Почала їй дзвонити. Виявляється їй у центрі сказали бути в суді о 14.00. Приїхала. Зайшов Шиян В.М. Пирлик Р.В. заявив клопотання, що свідки, боячись за своє життя, відмовились бути присутніми разом зі мною в залі суду. Голова суду Шиян В.М. зразу ж видалив мене із зали суду. Закінчилось засідання. Бачила як ти пішов із кацапкою до кабінету Шияна В.М. Сиділа з Дмитренко О.І. на лавочці біля суду, пояснювала обставини справи. Невдовзі ти вийшов із приміщення. За тобою кацапка. Вона відразу ж взяла тебе під руку. Побачила як невдовзі до приміщення суду зайшов прокурор Шкуренко О.Ю., забіг до суду і Кулик Р.О.

         09.07. 2014 року прокурор Київського району м. Полтави Плескач О. Дав мені відповідь, що неправомірні дії міліції я можу оскаржити в порядку ст.303-307 КПК України. А як же тоді слова адвоката про обов’язкову наявність ухвали про примусовий привід?

         10.07. 2014 року повторно подала Шияну В.М. клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

         14.07.2014 року подзвонила до Дмитренко О.І. Вона: нічого не робитиму, доки не поговорю з твоїми батьками, хай приїдуть у Полтаву. По телефону їй розмови з моїми батьками чомусь не вистачило. Якщо так стоїть питання, що ж робити, приїдуть.

         15.07.2014 Дмитренко О.І. подзвонила в 17.00 і «порадувала». Суддя Шиян В.М. 14.07.2014 року прийняв ухвалу про мою примусову госпіталізацію до психлікарні. Ні я, ні мої батьки для цього суду вже були не потрібні. Чого їбучу кацапку і тебе не судять за нанесення мені побоїв? Згадалась усміхнена суддя Яковенко Н.Л. Суддя Шаповал Т.О. не захотіла брати цього на себе, а для голови суду Шияна В.М. і його заступника Яковенко Н.Л. раз плюнути. Чим керувались судді при прийнятті такого рішення? Невже у кацапки із Сибірі так багато грошей? Ні, певно, в їх розумінні я хвора на голову, якщо вірю у тебе і у любов. Сказати про тебе щось хороше? Це не відповідатиме фактичним обставинам. Хто винний? Я, ти, вона і менеджмент кацапської радіостанції “Русское радио”-України”.

         Шукала я вихід. Майдан? Є таке явище в нашій країні. Бо не всі хочуть бути ідіотами. А Кличко розганяє Майдан. Як за боксера я за нього. Тільки в Києві ти, силачу, не з тих начав. Зайняли люди прості кусок землі посеред Києва? Тю! А скільки таких кусків в Києві і за Києвом зайнято? Теж незаконно. Чого ж ти за панків не берешся? Зя чи нізя… Приїхали. І куди тоді мені йти за виходом? Знову до державної системи «міліція-прокуратура-суд-психлікарня»? А там ті самі сидять. Глузують з мене ідіотки. І жирують. В неробстві і на хабарах (які дають знавці життєвих аксіом, тобто не ідоти або ті хто не хоче бути ідіотом). От наприклад, на кацапку із Сибірі була ухвала суду ще 29.04.2014. А 12.08.2014 (після незліченних заяв і клопотань до міліції, прокуратури та суду) «замучена» мною слідачка Панасюк Н.С. написала мені листа, що цю ухвалу вона не отримувала. В прокуратурі теж зробили великі очі: ну не знали вони про існування такої ухвали… Й … в…маму. Премудрі люди, не спілкуються між собою у моєму випадку ні судді, ні прокурори, ні менти… Отак я всім поперек горла. Бачать тільки синяк на шкірі постраждалої їбучої кобили. Правда про (не)вивихнуту ногу забули. А що ж ти, кохана людино? О тебе в цій ситуації, краще не питати. Очі повні страху. Ти як телятко на прив’язі. Звісно, ти – мужик. Пизда рулить. Не про хуй свій печешся, а про те, що з хуя получилось. А получивсь велий кацапський об’їбон. Твої друзяки і знайомі з кацапрадіо люди вумні, життя собі ускладнювати не хочуть. Правда, у Наді, Ані і Сергія життя після мого візиту на кацападіо поневолі змінилось. Але для чого їм і їхнім колишнім співробітникам давати свідчення в суді про те, що вони порушили статтю Конституції України про недоторканість приватного життя. Я б з радістю подала на тебе, друже, і на кацапрадіо, позов до суду, якби в мене були незаперечні докази. Так не подам же… Хоч ви й насрали і наплювали мені в душу і пересрали моє життя, позов цей навряд чи піде мені на користь. Як би мені хотілось, щоб вам Ваш говняний розіграш не минувсь дарма. Таке враження, що я пишу цей сайт для твоїх виїбків від їбучої кобили, коханий. Щоб вони знали, як їхнього папу мама збісившись їбала, що папа музику не тільки мамі заказував. Душа бажала.

         16.07.2014 року написала Шияну В.М. клопотання про надання мені копії ухвали.

         19.07.2014 року підшукала собі підробіток. Почала продавати стартові пакети на центральному ринку м. Полтави. Увечері підробляла на продажі цукерок в центрі міста. Побачила прокурора Октябрського району м. Полтави Лісняка, а прокурор Київського району Шкуренко О.Ю. навіть привітавсь. На цих підробітках довелось побачити багатьох знайомих. Чи готова я крізь землю провалитись? Всім однаково.

         21.07.2014 року прийшов лист від прокурора м. Полтави Гриня Г. з копіями постанов про закриття кримінальних проваджень по факту нанесення мені тілесних ушкоджень працівниками магазину “Сота”.

         24.07.2014 року прокурор Октябрського району Ілляшевич повідомив мене, що зобов’язав слідчого Ігнатченка Ю.В. провести слідчий експеримент по факту мого зламаного носа.

         28.07.2014 року подала скаргу до Октябрського районного суду на постанови про закриття кримінальних проваджень по факту нанесення мені тілесних ушкоджень працівниками магазину “Сота”.

         28.07.2014 року подала ще одне клопотання голові Київського районного суду Шияну В.М. про ознайомлення з усіма матеріалами справи. І мені відмовили. Послались на те, що у мене є адвокат. Мені самій не можна знайомитись з матеріалами справи. Спасіба адвокатові хоч фотокопії судово-психіатричної експертизи для мене зробила. Дмитренко О.І. сказала, що ніяких порушень у експертизі вона не побачила. Почала я її сама дивитись і в мене мало мову не відібрало. Нема нічого з того, що я говорила лікареві під час двох зустрічей до комісії і того, що я говорила на комісії. Я ніяк не могла вмістити в голові, що дніпропетровські лікарі-психіатри на таке здатні. Додаю аналіз цієї експертизи (це для тих, хто не полінується співставити):

Дніпропетровська обласна психіатрична клінічня лікарня 05.06.2014 р. видала   висновок комісії експертів-психіатрів №120, складений після проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи у відділенні №15.

   З цим висновком я категорично не згодна з таких причин:

ДОСЛІДНА ЧАСТИНА

1) у матеріалах експертизи: «Работала в Полтавсокой обласной администрации специалистом отдела масовой информации 1,5 года…». Насправді, в Полтавській облдержадміністрації на посаді спеціаліста відділу засобів масової інформації я працювала 2 роки і 6 місяців.

2) у матеріалах експертизи: «Работала … в магазине «Сильпо» кассиром 3 месяца. В представленной производственной характеристике указано, что Тимошенко Л.Г. работает в «ФОЗЗИ-ФУД» с 16.11.2010г. на должности кассира торгового зала магазина №130». Насправді, касиром в «Сільпо» я працювала майже 3 роки і 4 місяці. Експерти чомусь не помітили чи не зрозуміли, що магазин «Сільпо» № 130 належить ТОВ «Фоззі-фуд», хоча на характеристиках присутній відповідний логотип та обидві назви;

3) у матеріалах експертизи не вказано, що від 14.06.2003р. до 03.07.2003 року я працювала вихователем в ДОЦ «Орлятко» Котелевського району Полтавської області, успішно пройшла педагогічну практику на базі школи №11 м. Полтава;

4) у матеріалах експертизи: «…была избрана лучшим работником магазина 4-го квартала (17 коллективных подписей)…». Насправді в матеріалах експертизи не 17, а 21 підпис, на двох характеристиках з цього магазину;

5) у матеріалах експертизи: «…выполняла обязанности ответственного секретаря предвыборного штаба Полтавской городской партийной администрации … В круг ее обязанностей входило ведение баз даннях и подготовка документов кандидатов в депутаты обласного и районного советов, наблюдателей и членов ЦИК. Распределение по избирательным участкам наблюдателей и членов ЦИК». Насправді, «…виконувала обов’язки відповідального секретаря передвиборчого штабу Полтавської міської партійної організації… В коло її обов’язків входило: 1) ведення баз даних та підготовка документів кандидатів у депутати обласної та районних рад, спостерігачів та членів ДВК; 2) розподіл по виборчих дільницях спостерігачів та членів ДВК». Це свідчить, що дніпропетровські експерти-психіатри припускаються навіть у простих реченнях суттєвих помилок та неточностей в перекладі, що в свою чергу спотворить сприйняття матеріалу;

6) у матеріалах експертизи містяться невідомо з чиїх показань взяті наступні дані: «…бытовая характеристика свидетельствует о том, что Тимошенко Л.Г. по месту жительства зарекомендовала себя постедственно…участия в общественной жизни общежития не принимает. Неоднократно привлекалась к административной ответственности…» і переклад з української моїх характеристик по місцю проживання «…за время проживання конфликтов с работниками общежития не было. От дежурных на поведение Тимошенко Л.Г. жалоб не поступало. В общении приветливая, спокойная, вежливая. Посещает собрания, которые проводятся в общежитии, интересуется событиями в общежитии. За время проживання информации о каком-либо необычном или неадекватном поведении не поступало»;

7) у матеріалах експертизи: «…соседи против, чтобы она была направлена на повторное обследлование в психиатрическую больницу». Насправді, «…ми проти, щоб вона була направлена на стаціонарне обстеження в психлікарню». Між повторним і стаціонарним обстеженням існує суттєва різниця, яку дніпропетровські експерти-психіатри, роблячи безграмотний переклад, не вгледіли;

8) у матеріалах експертизи: «…заявление Литвиненко В.А.: «…я считаю ее добрым, щедрым человеком… всегда поможет, если что-то нужно. Может дать какой-то совет…»». Насправді, дніпропетровські лікарі-психіатри знову допустились суттєвої помилки при перекладі, оскільки в оригіналі: «…я вважаю її взагалі доброю, щирою людиною… вона завжди допоможе, якщо щось трапиться, або дасть якусь пораду». Ці дві характеристики (переклад та оригінал) сприймаються по різному. На це впливає не тільки переклад, але й поділ при перекладі одного речення на два. Кожен розуміє, що щедра людина може як бути так і не бути щирою, а щира (тобто правдива) людина теж може і бути і не буди щедрою. Це різні поняття, які як видно з матеріалів експертизи, дніпропетровські експерти-психіатри ототожнюють;

9) у матеріалах експертизи: «…предствалена коллективная жалоба на имя главного врача Полтавского обласного психоневрологического диспансера от работников магазина «СОТА»… Коллектив магазина «СОТА» просит ее осмотреть и принять решение относительно госпитализации в психиатрическое учереждение для проведения лечения». Я вважаю цю скаргу надуманою та наклепницькою. Якби я протягом 6 років кожен день, як написано це у скарзі, поводила себе подібним чином у громадському місці, то якби я встигала ще й працювати, закінчувати навчання у вузі та приїздити до батьків на вихідні. Кожен день я могла туди приходити тільки тоді, коли нетривалий час працювала в магазині, що знаходивсь поряд із магазином «Сота». Я маю хороших знайомих, які працюють поряд з цим магазином, з якими я нормально спілкуюся та які добре до мене ставляться. Сумніви в правдивості скарги виникають ще й тому, що, ця скарга була написана вже після того як на Нестеренка В.М., підпис якого стоїть першим у цій скарзі, мною була написана заява до міліції та було відкрите кримінальне провадження по факту нанесення мені ним тілесних ушкоджень. Нестеренко В.М. побив мене, а потім ще й звернувсь у міліцію, обмовив мене, звинувативши в неадекватній поведінці. Через його наклеп мене безпідставно притягли до адмінвідповідальності. А пізніше виявилось, що Нестеренко В.М. дав у міліції та суді два взаємновиключаючі пояснення. Раніше за моєю заявою працівників цього магазину, які нанесли мені тілесні ушкодження, вже було відкрито кілька кримінальних проваджень. Але міліція по цим заявам без діє. По факту неправомірної поведінки працівників здійснювалася перевірка магазину «Сота» інспекцією з питань захисту прав споживачів у Полтавській області. Враховуючи все викладене, не виключено, що скарга працівників цього магазину мала на мені звичайну помсту непорядних людей;

10) У матеріалах експертизи: «Допрошенные в качестве свидетелей Шпортько А.О., Дорош О.В., Зашподная А.В., в своих показаниях отметили: «Мы проживаем в одном подьезде с Нестеренко В.М., замечаем, что его преследует Тимошенко Л., она постоянно приходит к дому и нарушает общественный порядок, начинает кричать, выражаться нецензурной бранью. Когда Нестеренко В.М. едет на своїм автомобиле, бросается под колеса его автомобиля. Были случаи когда Людмила нападала на его жену с кулаками. Своими действиями Тимошенко Л. достала не только семью Нестеренко, но всех жителей нашого дома». Наклеп. Я не вчиняла бійок з Нестеренко А.С. і жодного разу не кидалась під машину. Це неминуче призвело б до специфічних видимих тілесних травм, а надалі й до каліцтва. Враховуючи, що зріст у мене 154 см, я худорлява, важко припустити, щоб я кидалась з кулаками на вищу і повнішу жінку, не боячись отримати від неї більше кулаків, враховуючи і вказаних свідків, яких я дістала своїми діями. Я підтримую добрі стосунки з кількома людьми, які проживають в тому ж під’їзді, що й Нестеренко В.М. Зокрема, з тьотьою Любою, Світланою Іванівною, Шульман Раїсою Констянтинівною., які охоче зі мною спілкуються. Раїса Констянтинівна навіть дарувала мені букет квітів і кімнатну рослину з своєї клумби біля будинку.У сусідньому будинку я вже давно дружу із Аллою Григорівною, яка до цього запрошувала мене до себе в гості і сама приходила до мене. Тут проживають мої співробітники з магазину «Сільпо», з якими я підтримую нормальні стосунки. Крім цих людей, у мене багато знайомих у цьому мікрорайоні, оскільки з 2006 року до жовтня 2007 року я проживала поряд з вулицею, на якій проживає Нестеренко В.М. У цьому мікрорайоні після закінчення вузу мені від роботи надали тимчасове житло. Поведінка, яку приписують мені вказані свідки, для мене нехарактерна;

11) у матеріалах справи: «…она 28.03.11 впервые направлялась врачом невропатологом на консультацию к психиатру ОПНД. В этот же день «пациентка отказалась дать письменное согласие на осмотр врачем-психиатром и дать согласие на прием медикаментов. Психотической симптоматики не имеет. Впервые была осмотрена врачебно-консультационной комиссией 27.08.2013 года. Во время осмотра грубых психических нарушений не выявлено. Показаний для принудительных мер медицинского характера нет». Ні на які комісії я згоди не давала. До диспансеру звернулась за довідкою про неперебування на обліку у диспансері, оскільки Нестеренко В.М., перебивши мені ніс, заявив на мої ніби то хуліганські дії в міліцію і розповідав моїм хорошим знайомим, що я перебуваю на обліку в диспансері. Для отримання цієї довідки, лікарі запропонували пройти мені стандартний тест та і я поспілкувалась з психологом. Довідку для суду мені не видали в цей день. А коли я прийшла за нею до диспансеру, повідомили, що хоч і в мене все гаразд, але довідки вони тільки за моїм бажанням видати не можуть. В цей же день мені повідомили, що на мене в диспансері знаходиться 5 заяв, одна з них містить 40 підписів і в ній диспансер повідомляють про те, що я погрожувала Нестеренку В.М. вбивством його сім’ї та самогубством. Це стало для мене неприємною новиною, бо я такого навіть не говорила.

12) у матеріалах справи: «…имеется письмо из Октябрского РО… на имя главного врача Полтавской областной психиатрической больницы, из котрого следует, что направляется обращение Нестеренко В.Н., относительно неадекватного поведения Тимошенко Л.Г., которая не является его знакомой, однако постоянно его преследует, навязывая ему свою любовь, которую она выражает своими неадекватными действиями, забегая за ним в мужской туалет, бросается на него в присутствии прохожих граждан, хватает его за руки, выкладывает в социальную сеть на сайте «Коханому» о нем сведения интимного характера. В ее действиях просматриваются действия характерные для лица с явно нарушенной психикой. Принятые меры административного характера положительных результатов не дали. Просит провести обследование Тимошенко Л.Г.,т.к. ее действия не являются предсказуемыми и могут привести к совершению ее поступков самоубийства». Нестеренко В.М. знає мене ще з того часу як ми проживали в одному гуртожитку фізико-математичного факультету. Коли я була його студенткою і зізналась йому в коханні, Нестеренко В.М. сам пропонував інтим, а після сварки не поставив залік зі свого предмету. Пізніше, користуючись моїми до нього почуттями, брав з мене дорогі подарунки, і після цього у нього вистачило наглості так мене оговорити.

13) у матеріалах експертизи: «…имеются обьяснения работников магазина «СОТА»…30.07.2013 г. около 10.00 час., Тимошенко Л.Г….нецензурно бранилась… когда Нестеренко В.Н. выходит из магазина, она ему угрожает расправой, а также его жене и детям». Считают Тимошенко Л.Г. психически больной. Те що написали співробітники Нестеренка В.М. та він сам є брехнею та помстою за те, що я заявила на них до міліції за погрози та побої і на них були відкриті кримінальні справи. Отож, по словах та вчинках цих людей теж можна припустити, що з їхнім психічним здоров’ям не все гаразд і можливо у них є якісь психічні хвороби;

14) у матеріалах експертизи: «Ранее Тимошенко к уголовной ответственности привлекалась (сведения из требования спецпроверки о судимостях л.п.125)». Насправді, це знову ж таки брехня. Як можна притягти до кримінальної відповідальності людину, щоб вона про це нічого не знала? Якщо в матеріалах експертизи присутні такі грубі описки, то як спираючись на логіку, можна отримати правильний висновок;

15) у матеріалах експертизи: «…В материалах у/п представлена копия административного протокола, из котрого известно, что Тимошенко Л.Г. 12.11.2013г. привлекалась к административной ответственности за мелкое хулиганство, виражалась нецензурной бранью, оштрафована на 51 грн. (л.п.б№)». Яким чином з’явився штраф у розмірі 51 грн., якщо адмінматеріал було повернуто із суду до Київського РВ без розгляду, у зв’язку з відкриттям кримінальної справи за заявою Нестеренко А.С.?;

16) у матеріалах експертизи: «Вредные привички отрицает». Це речення звучить так ніби у мене підозрюють їх наявність. В мене немає ні тютюнової, ні алкогольної, ні наркотичної залежностей. Напевне це дніпропетровські експерти-психіатри точно визначити не можуть;

17) у матеріалах експертизи: «Черепно-мозговые твавмы с потерей сознания эпиприпадки, туберкульоз отрицыает». Насправді, під час кілька хвилинного огляду мене невропатологом, я повідомляла про струси мозку. Про епілептичні припадки та туберкульоз мене не запитували. Але написали;

18) у матеріалах експертизи: «…на л.п. 58 имеется обьяснение Тимошенко Л.Г., в котором она сообщила: «12.11.2013 г. около 7.00 час. я ждала Нестеренко В.Н. около школы № 13. С его обещаниями можно ознайомиться на сайте в интернете. Я отрицаю, что я ругалась с Нестеренко А.С.». Насправді, в матеріалах кримінального провадження є наступне пояснення: «12.11.2013 року о 7.30 чекала на Нестеренка Володимира Миколайовича. Про те, чого я чекала його напроти 13 школи та його обіцянки можна ознайомитись на сайті в інтернеті. Адреса сайту: kohanomu.com. Щодо подій, стосовно яких відкрито кримінальне провадження, то я заперечую, що я била, штовхала чи лаялась з Романчук (Нестеренко) А.С. Написано власноручно. 10.01.2014». Дуже дивно, що дніпропетровські експерти-психіатри на свій розсуд цитату з матеріалів справи скоротили. Скорочене і перекладене російською мовою пояснення уже має інше смислове навантаження і не відображає того, що я пояснила також, що не била і не штовхала Нестеренко А.С.;

19) у матеріалах експертизи: «…в обьяснении на л.п.62-73 Тимошенко Л.Г. пояснила: «Владимира знаю с 2004 года, он преподавал у нас в Полтавском педагогическом университите. Проживали вместе в одном общежитии физмата. Владимир красивый мужчина, я его полюбила, но не только за красоту. С лета 2004г. по 2006г., мы не общались, он женился и сьехал с общежития. Мне было больно, Владимир попросил знакомого сказать, что я не нравлюсь как женщина. Я видела его после того, как он женился, но делала вид, что не замечаю его. С середины 2006г. я начала приходить к нему на работу, а позднее туда, где живет его жена, могу это обьяснить желанием его видеть, и желанием разобраться в ситуации: 1. Я зафиксировала факты совпадения прошедших событий в моей жизни и информацию, которая озвучувалась через эфир «Русского радио Украины». Услышала, как соседи начали говорить о том, что Владимир: «заказал ей радиостанцию, чтобы она мечтала, мечта идиота» и т.д. 3. Владимир приехал среди ночи на вокзал, а потом по телефону начал спрашивать меня: «есть ли у тебя какие-нибудь аудіо-видеозаписи» и дальнейшие комментарии в эфире этого радио. Привожу несколько примеров комментариев на радиостанции и знакомых. После того, как я зашла на работу к Владимиру, с которым не общалась полтора года, чтобы поговорить с ним о том, что на радиостанции звучат намеки, которые напоминают наше с ним общение до женитьбы, на следующий вечер в эфире этой радиостанции радиоведущая озвучила следующее: вчера посетила друзей, она чего-то не понимает, но если она верит, то все неприменно будет хорошо. Нужно только немного потерпеть, подождать» (эфир 09.07.06г)… 13.03.07. узнала, где проживает Владимир, утром пришла к нему домой. Оказалось, что у его жены глаза голубого цвета. Потом пошла к Владимиру на работу, его сотрудники говорили мне, чтобы я не приходила. Я спрашивала у Владимира, могу ли приходить менше, он молчал. На радиостанции звучат песни, в которых улавливаю смысл наших отношений. Питаюсь разобраться в этой ситуации и снова прихожу к Владимиру на работу. Он меня встречает со словами: «Тебе что ноги поперебивать, чтобы ты не приходила?»… В 2006-2007г.г. прожевала в общежитии. Участковый, где работал Владимир, сказал, что Владимир написал на меня заявление и сказал, что я могу тоже на него написать. В эфире радио прозвучал коментарий на мою SMS, в которой я приглашала Владимира к себе в общежитие. Слушала «Русское радио Украины», очень переживала, думала о песнях, мечтала, потом решила пойти к нему домой поговорить. Голова шла кругом…, приходила к дому, просила людей позвать из квартиры Владимира, затем сама поднялась к квартире, что-то мне было не по себе. Прочитала про себя «Отче наш». Позвонила в квартиру, и услышала «Бей ее», я просила Алену, чтобы Владимир не бил меня. Она сказала: «Хорошо, я скажу ему, чтобы он тебя не бил». Владимир ударил меня палкой по голове…, летом 2009 г. возле магазина я ждала Владимира, сердце так начало стучать, его сотрудник Саша сказал: «хочеш посмотреть на Вову? Зайди посмотри на него и уходи». Я так удивилась, то не пускают, то сами приглашают. Саша включил какую-то песню, о маленькой девочке. Вышел Владимир, Саша схватил меня за руки. Владимир подошел к дверям и улыбается. Сотрудница Оля замыкает за ним дверь. Когда Владимир ушел, меня отпустили… 17.09.09. пошла в гараж, где Владимир выгонял свой автомобиль, он ударил меня камнем, толкнул на землю, ударил носком по носу. Поехала в больницу, потом к Владимиру на роботу, чтобы разобраться. Сотрудник Володи прицепился ко мне и порвал мне одежду. С заявлениями обращалась в милицию, приходят одни отписки. В этот период времени слушала «Русское радио», звучали песни со смислом о жизни. 29.01.10. пришла к Владмиру на работу, его сотрудник снова толкнул меня и разбил мне губу. В 2010 г. у Владимира и Алены родился еще сын. Я обратилась в Полтавскую психиатрическую больницу, чтобы пройти обследование на шизофрению, общалась с психологом, потом меня остуда випроводили, сказали, чтобы больше не приходила. После одного из стрессов в 2011г. невролог дала направление в психоневрологический диспансер, участковый врач предложил лечение антибіотиками, чтобы исчезло желание идти к мужчине, который много раз поднимал на меня руку. У меня нет желания идти к человеку, который меня бьет, есть намерение разобраться с ним в этой ситуации, тем болем, что он делал это сам. 23.03.11г., когда я пошла в магазин, где работает Владимир, он побил меня руками по голове, в последующем он еще несколько раз избивал меня. 28.03.12г. позвонили мне из милиции и сказали, что Нестеренко В. написал на меня заявление, о том. Что вмешиваюсь в его личкую жизнь, урожаю его семне. В последующем я продолжала искать встречи с Владимиром, продолжала ходить к нему на работу, где его сотрудники меня оскорбляли и обзывали. Участковый также меня обзывал и оскорблял, угрожал, что побьет, что у меня поехала крыша. Владимир писал заявление в суд, хотя он перебил мне нос, а в суде сказал, что я на него набросилась. К моим родителям приезжали отец и мать Владимира с председателем сельского сонета, привезли распечатанный из интернета сайт «Коханому», сказали моим родителям, чтобы я удалила этот сайт. Когда я звонила отцу Владимира, то от них звучали угрозы прокуратурой и психбольницей. В ответ от Владимира только молчания либо оскорбления. Несколько раз я звонила его родне в район, в ответ слышала: «дурочка, параноидальная шизофреничка, бомжиха». Я звонила отцу Владимира и сказала, если он хочет, чтобы к Владимиру не приходила, чтобы он вернул мне вещи и возместил мне лечение. Мне ответили: «Хорошо, хорошо». Я давно не слушаю «Русское радио». В 2013 г. случайно услышала слова из песни: «а тот кто любит – шрамы носит…». Мне трудно разобраться – это простое совпадение или просто издивательство. Я считаю, что таким образом можно довести человека до психических расстройств, и никто не понесет никакой ответсвтевнности. Я просто поверила человеку, в котрого была влюблена, котрого почувствовала. Он меня последнее время называет уродкой и говорит, что мне нужно лечиться от шизофрении. На сайте «Коханому» я разметила только то, что видела и слышла». Насправді, пояснення, яке я давала слідчій у Полтаві, по смислу кардинально відрізняється від того, що написали дніпропетровські експерти-психіатри, перекладаючи, скорочуючи та перекручуючи речення таким чином, щоб пояснення прийняло вигляд пояснення отриманого від людини, у якої явно порушене сприйняття дійсності та відсутнє критичне ставлення до вчинків. Зокрема, в поясненні, яке міститься в матеріалах справи: «…З літа 2004 до липня 2006 я з ним не спілкувалась, бо він одруживсь і виїхав з гуртожитку на квартиру… Влітку 2007 Володимир приїздить вночі з Браїлок, де він живе в приймах, на Південний вокзал, де я зустрічала родичів, показується мені на очі (його також бачила наша спільна знайома з педуніверу), а після цього запитує мене по мобільному чи є в мене «якісь аудіо-відеозаписи» –

-           «щоб ви не почували себе одинокими» (коментар в ефірі наступного дня);

-           «заказав їй радіостанцію, щоб вона мічтала. Мічта ідіота» (так сказала Чоботаренко С., сусідка по гуртожитку на Браїлках, де я тоді проживала, 14.01.2007).

13.03.2007 через знайомих дізналась, де живе Володимир і прийшла вранці до нього додому. Виявилось, що у жінки Аліни, з якою він одруживсь, очі голубого кольору.

Одного разу, коли я прийшла до Володимира на роботу, його співробітник сказав мені, щоб я більше не приходила. Запитую його чи можу я приходити менше. Володимир був поряд і чув цей діалог, але нічого не казав. Невдовзі на радіостанції в ефірі починають прокручувати пісню «Не надо» з словами «мне не надо ни больше ни меньше» (маю запис цієї пісні). Паралельно з нею в ефірі звучить пісні (на жаль не знаю назви) зі словами: «…в твоих голубых глазах… я нашел свою мелодию любви… я вновь позову тебя…».

-           «інженери не тільки своїм жінкам пісні заказують» (Ізмайлова І.І., начальник відділу видавничої справи управління у справах преси та інформації Полтавської ОДА, грудень 2007);

Намагаючись розібратись у цій ситуації, я приходжу до Володимира на роботу. Він зустрічає мене словами: «Тобі що ноги поперебивати, щоб ти не приходила?».

-           «сказав їй ноги поперебиває, а вона все рівно ходитиме, бо любить» (сусідка Чоботаренко С., через кілька днів після моєї розмови тет-а-тет з Володимиром);

-           «вони безжальні, вони поперебивають вам ноги» (через досить короткий проміжок часу на радіостанції з’являється передача «Хороший час», яка кожного разу починається цими словами).

-           «Руске радіо нічого не збирається вам повертати» – коментар в ефірі як я жила в к.109 гуртожитку ПТУ №4 на Браїлках (2006-2007).

У 2006-2007 я проживала в гуртожитку на Браїлках. Одного дня набрала номер телефону ефіру цієї радіостанції, захотіла передати привіт Володимиру. Радіоведучий запитав мене, де він живе. Сказала, що за дві зупинки від мене. Я заплатила за проживання в гуртожитку за літні місяці у жовтні і це стало приводом, щоб мене у жовтні попросили виселитись з цього гуртожитку. Коли перевозила речі в інший гуртожиток, водій вантажівки ввімкнув «Русское радіо»-України», почула коментар радіоведучої: «Це вам обирати за скільки зупинок жити від коханої людини», яка після цих слів поставили пісню Н. Валевської «Две остановки».

Участковий на Половках, де почав працювати Володимир, сказав, що Володимир написав на мене заяву. Сказав, що я можу тоже на нього написати. Я написала. В заяві вжила слова: «…тягне ризину…». Потім слухаю «Русское радио»-України», якась нова передача-рубрика і слова вживають такі ж:

- «…не тяни резину…»…Чи знущаються з мене?..

- «Було б куди повертатися…» – в ефірі радіо прозвучав коментар на мою смс, в якій я запрошувала Володимира до себе в гуртожиток, як почала жити в гуртожитку на Пушкіна, після виселення мене з гуртожитку на Браїлках (2007-2008).

21.08.2008. Мені в гуртожиток прийшла постанова про стягнення нового штрафу. 22.08.2008.   Слухала «Русское радио»- України». Дуже переживала. Думала про пісні. Подзвонила до спільного знайомого з фізмату. Говорила з ним про цю ситуацію. Послухала його міркування: «…тоже варіант (сходити додому поговорити)…виключ музику…мічта ідіота – мічта, яка ніколи не збудеться…не зарікайся (що не поїдеш у дурдом)… тільки хуже зробиш (питала в нього про сестру Володимира, може вона согласилась би поговорити з Володимиром)». Голова йде вже обертом. Володимир після роботи поїхав до Аліни. А я стояла на зупинці, думала скільки я можу це терпіти – треба поговорити і все з’ясувати до кінця. Приїхала в гуртожиток, переодяглась. Поїхала на Браїлки. Дзвоню по телефону: «Вийдіть поговорити». Незрозуміла відповідь і слухавку більше не беруть. Якийсь молодий чоловік проходив біля під’їзду. Попросила його позвати з 87 квартири. Він відказав, що як мені треба, то щоб я й звала. Піднімаюсь по сходах. 87 квартира. Чогось мені так не по собі. Прочитала про себе «Отче наш». Подзвонила в двері. Вони відчинились. Жіночий крик: «Бей ее!» (це притому, що рік тому просила Аліну, щоб просила Володимира не бити мене. На що вона відповіла: «Харашо, я ему скажу, чтобы он тебя не бил»). Володимир змахнув палицею і вдарив мене по голові. Була розмова з прокурором Київського району міста Полтава. Сказав мені, що може подзвонити і це все відразу припиниться. Тоді я відмахнулась, бо подумала, що Володимир був під впливом обставин і насправді не хотів мені зла.

В кінці листопада 2008 року мене взяли на тимчасову роботу оператора по обробці документів в міську податкову. Коли отримала першу свою заробітну на цій роботі, прийшла на ринок, де працював Володимир. Його співробітник Сашко з «Соти» виглянув і каже: «Сходи в «Універсам» куии йому коньяк «Хенесі» і цукерки «Ferrero Rocher». Побігла. Купила. Іду від магазину, чую мені хтось в спину каже: «Іспользував». Поки розгортаються ці події в Полтаві, на радіостанції «Руске радіо України» прокручується пісня: «…а когда нальет – обязательно дает…». Сиджу в ДРФО ДПІ м. Полтава. Біля мене прийомач. Включила «Русское радио»-України». Саша, дочка водія начальника налогової, тоже тут сиділа. Чую грає пісня «…скандал во время рекламы, спаси меня мама…». Сашка коментує: «А ця пісня про мене…» із сарказмом, насмішкувато. Дзвонила Володимиру на домашній в район. Його мати: «Не ходи за ним, не роби капості і буде тобі щастя, що ти про нього й не мріяла». У зв’язку з словами мами, пригадала як на «Руском радіо України» радіоведуча обмовилась про «розмову з мамою» (в контексті подій).

Якось написала смс в обідню перерву на «Русское радио»-України», передавала привіт, водієві авто з номерами 94880. Радіоведучий моє смс не прочитав, зате невдоволено прокоментував: «ви ж не в цирку работаєте». Писала Володимиру смс на «Русское радио»-України», писала багато. Хтось із радіоведучих прокоментував: «Пишіть смс…». Тон у нього, наче я займаюсь безнадійною справою.

-           «Не думайте, що «Русское радио»-України» поставить вам, ще якусь пісню, щоб було веселіше, але й чоловік прийде» – коментар в ефірі як я робила по договору оператором в ДПІ м. Полтави (2008-2009);

Після Нового 2009 року в ефірі «Руского радіо України» прозвучав   коментар «…и замуж не выйдет». В кінці січня в ефірі почала звучати пісня «Милая».

Заступник начальника податкової міста, де я тоді працювала, якось в розмові сказала: «Ты не представляешь, какие волны распостраняет возле себя обиженная женщина». Мій безпосередній керівник, вмикаючи на приймачі хвилю «Русского радио»-України» у себе в кабінеті, при мені сказала підлеглим: «Это рассчитано на дурдом».

Влітку 2009 чекала Володимира біля магазину, де він працював. Серце так почало стукати. Співробітник Сашко, який перед Новим роком заказував для Володимира мені коньяк виглянув і каже: «Хочеш подивитись на Вову? Зайди подивись на нього і підеш». Уже майже кінець робочого дня. Я так здивувалась. То не пускають, а то самі запрошують. Заходжу. Сашко вмикає якусь пісню на компі про малєнькую дєвочку. Володимир якраз виходить. Відступаю. Сашко хапає мене за руки і тримає. Володимир проходить до дверей, усміхається. Співробітниця Оля замикає за ним двері. Опускають ролети. Пісню про малєнькую дєвочку, яку включив мені Олександр на компі в «Соті» я чула в одній з передач Павла Волі («Антизолотой граммофон») на радіостанції «Русское радио»-України». Правда ця була оброблена не так. Сашко спитав у Олі чи Володимир пішов. Пустив мене. Мені чогось зовсім невесело. У пісні звучали слова-обіщанія: «очень просто стать маленькою женщиною в мужских обятьях…он тебя заберет, он тебя не обидит…».

Пригадавсь коментар «Будильників» у «Золотому грамофоні». Верхні рядки хіт-параду кілька місяців підряд займала пісня «Милая». Як тільки вона з’явилась, в ефірі «Руского радио»-України», невдовзі прозвучав коментар: «…ви нікому не робите боляче своїми дзвінками». Аня Свірідова і Сергій Галібін вели передачу «Золотий грамофон» і робили такі коментарі: «…два кольца, а посредине «Вольные гвозди» Павла Воли… Прощай, «другая причина», да здраствует молодая семья!».

17.09.2009. Прийшла 17 вранці до Володимира. Він з гаража виганяв машину, щоб їхати на роботу. Мене вдарив. Мабуть каменем по голові. Штовхнув на землю, вдарив носаком по носі. Поїхала в лікарню, потім до Володимира на роботу, розбиратись. Співробітник Володимира причепивсь до мене на вулиці і порвав одяг. Увечері, коли Володимир збиравсь їхати до жінки Аліни, хотіла затримати його, за що отримала по голові від іншого співробітника Володимира. Зверталась із заявами до міліції. Прийшли одні відписки.            01.10.2009. Подзвонили з міської податкової, сказала, що мені треба приїхати і написати заяву на звільнення.

Робила в «Трьошці», магазині дешевих китайських товарів. Якраз тоді на «Русскому радио»-України» часто звучали такі слова: «Жизнь удалась». Якось увечері ведучий щось там коментує, а потім каже: «Згадайте, де живуть ваші друзі. Подзвоніть їм по телефону…». По тону голоса – слова з підтекстом. Слухала – аж плакати хотілось. Рекламували засіб від йододифіциту, коментували що він дуже корисний майбутнім мамам. І плакала. Прийшла до Володимира 29.01.2010. Його співробітник, який перед цим восени порвав мені одяг, штовхнув мене, розбив губу. Написали неправду, що він зробив це ненароком.

Після того, як у Володимира і Аліни в 2010 народивсь син, якого вони назвали Вовою, звернулась в Полтавську психіатричну лікарню ім. Мальцева, щоб пройти обстеження на шизофренію. Після спілкувалась із психологом, мене звідти відправили, сказали, щоб більше не приїздила. Після одного зі струсів в 2011 році невропатолог дала направлення в психоневрологічний диспансер, де дільничний лікар запропонувала лікування антибіотиками, щоб зникло бажання іти до чоловіка, який багато разів піднімав на мене руку. В мене немає бажання іти до людини, яка мене б’є. Є намір розібратись у цій ситуації, тим більше, що Володимир робив це не сам.

Як почала працювати в ТРЦ «Київ», поїхала до будинку, в якому Володимир жив. Ввімкнула FM-радіо на мобільному. Настроїла на хвилю «Русского радио»-України», щоб було чути Володимиру у квартирі. Почула коментар з ефіру:

-           Надя Іванова: «Включайте голосніше, щоб було більше приємностей». І пісню в тему поставила: «…не кричи ты вослед любви, которой больше нет…» (червень 2010).

14.07.2010. Володимир побачив мене біля будинку, де мешкав. Побив і відібрав телефон. Якось добралась до «Укртелекому», викликала швидку. Дали два уколи анальгіну. Відвезлти в травматологію. Вночі приїхали з Київського РВ ПМУ. Посміялись. Кажуть: ти ж не будеш писати заяву на нього, ти ж його любиш? З думками зібратись не можу, кажу: заяви не писатиму, хай він тільки віддасть мій телефон. Лежу в травматології, ставлять капельниці, щоб зігнати гулю під лівим оком. У палатах було дуже жарко. Медперсонал сказав, що повинен приїхати мер Матковський, може виділять гроші на ремонт. Вспомнила, як робила в міській податковій, в новинах радіостанції «Руске радіо України» він виступав. Пізніше, пройшло скількись часу, мабуть я вже вийшла з травматології, Почула як Свірідова і Галібін коментували на радіостанції: «…лежачих не б’ють…під лежачий камінь вода не тече…» Трохи підлікувалась, пішла в міліцію дізнатись за телефон. По моїй заяві справу закрили. Зверталась в прокуратуру. Безрезультатно.

23.03.2011. Прийшла до магазину, в якому працював Володимир. Він вийшов на вулицю і побив мене руками по голові: «Вот и иди на работу». На роботу я не попала, а попала в лікарню зі струсом мозку. На початку квітня 2011 поїхала на радіостанцію «Русское радио»-Україна». Говорила з радіоведучею Надею Івановою, зверталась до ведучих «будильник-шоу» С. Галібіна і А.Свірідової. Надя сказала: «кто то хочет сохранить семью, ты не там ищешь корни». Прослухали пісню «Не надо», в якій звучить і назва радіостанції і слоган, сказали, що в них така пісня не звучала. Запитали мене, чого я не звернулась до виконавців пісень. Сказали мені чи я хочу, щоб закрили радіостанцію, на якій працює 140 людей, у яких сім’ї і діти. Випровадили мене за 10 хвилин. Через кілька місяців я дізналась, що Надя Іванова, а пізніше Галібін і Свірідова перейшли на «Наше радіо». Приводжу кілька відповідей продюсерів виконавців, до яких я зверталась. Ірина Горовая: «…даже если ты убьешь эту его жену – любви все равно не вернеш…это шоу-бизнес, чтобы людям было интересно… да Вы просто сумашедшая…». Володимир Пригладь, чоловік Валевської: «…не примеряйте на себя…». Через інтернет, соціальні мережі я зверталась до дирекції цієї радіостанції. Також я зверталась на Держкомтелерадіо України. Від представника держкомтелерадіо України в Полтавській області на моє письмове звернення прийшла відповідь, що по закону записи радіоефіру зберігаються 14 днів і в них немає змоги перевірити вказані мною факти.

Приходила до Володимира і знову получила по голові. На День народження привітала Володимра. Відвезли швидкою до лікарні з розбитою губою. Заяву в міліції прийняли, але справу закрили, акт СМЕ до справи навіть не був долучений.

Хоч і перестала слухати радіостанцію «Русское радио»-Україна», все рівно мимовільно звертала увагу, коли чула на вулиці чи транспорті. 18.03.2012. Їду в автобусі, а там пісня знайома – я її вже чула. Повністю не чула, но є в ній такі слова: «…еду к тебе…сволочь…». Тебе на 14 лютого 2012 року як стояв біля машини із знайомим, назвала сволоччю. От і звернула увагу на пісню, бо після цього почула її в магазині «5, 8,12», де якраз було ввімкнуто «Русское радио»-України». Пошукала в інтернеті цю пісню, там слова: «еду к тебе, зая». Значить звучала якась обробка пісні.

28.03.2012. Подзвонили з міліції. Сказали, що Нестеренко Володимир Миколайович написав заяву про те, що я вмішуюсь в його особисте життя, що погрожую його сім’ї. 05.04.2012. В міліції була розмова з Володимиром за мій телефон. Володимир при начальнику обмовивсь, що телефон валяється десь на полі. Потім виказав, що через те, що я приходжу до будинку, його жінка не може вийти на вулицю погуляти з дитиною. 14.04.2012. Жінка Володимира Аліна вийшла з будинку і пішла повз мене по своїй справі, а через якийсь час зайшла до будинку. 27.04.2012. Я прийшла до будинку, де живе Володимир з Аліною, спілкувалась з людьми. Приїхав участковий, забрав у райвідділ, де мене допитував якийсь чоловік у штатському. Після того, як я представила аудіозапис за 2007 рік з ефіру «Русского радіо-України» мене відпустили. 04.05.2012. Бачила жінку Володимира Аліну, яка привела дітей зі школи. 08.05.2012. Чекала вранці Володимира біля будинку, він вийшов з дочкою і побив мене палицею по плечах. 11.05.2012. Просила Володимира повернути мені мій телефон. 25.05.2012. Вранці приїхала до магазину, де працював Володимир Підійшла до «Соти». Він пішов якраз до себе за шторку. Стала біля порогу. Світла в магазині немає. Кажу до співробітника, що Вова міг би до мене вийти, поговорити зі мною. Горжієнко почав на мене кричати. Називати обез’яною, мавпою. Сказав, що я охрєнєла. Кажу: «Це ви охрєнєли. Записати оце і прокрутити по радіо чи інтернету». Співробітник вийшов і підійшовши до мене, штовхнув на асфальт. Ударилась ліктем. Сказав, що як буду заходити в магазин «кукурікати», то вийде і дасть мені по морді. А поведінку свою пояснив тим, що я стала на поріг магазину. Стала напроти «Соти». Володимир вийшов із зонтиком. Пішов до машини, потім повернувсь. відповіді я не отримувала. 05.06.2012. подзвонила до друга Володимира по інституту, який говорив мені раніше, що з моїм телефоном все в порядку. Він зробив переадресацію на міський номер головного лікаря Полтавської обласної психлікарні ім.Мальцева. 26.06.2012. На ринку, де працював Володимир, до мене підійшли два участкових. Сказали мені, що Вова написав на мене жалобу. Я не хотіла йти. Молодший пригрозив, що подзвонить у Київ і мене виженуть з роботи. Я працювала касиром в магазині. Погодилась. Пішла на опорний пункт. Показали мені заяву. В ній Володимир написав, що я 22.06.2012 лаяла його нецензурними словами і погрожувала фізичною розправою. Я даже засміялась. Хіба таке було? Написла пояснення: «22.06.2012 я, Тимошенко Л.Г. прийшла до Нестеренка В.М. з метою поспілкуватись з ним як з коханим чоловіком, який «замовив» для мене радіостанцію «Русское радио»-України». Хотіла з’ясувати чому він не хоче йти до мене ночувати, ображає і принижує, а також підговорює своїх співробітників. Мені цей цирк надоїв. 22.06.2012. я не вживала мат і нікому не погрожувала». 27.06.2012. Поїхала на ринок до Володимира. Підходять два участкових з опорного пункта. Сказали, що ти на мене знову написав заяву. Чуть не потягли силою. Погрожували психоневрологічним диспансером. Пішла на опорний пункт. Опять написав, що я лаялась і погрожувала.

06.10.2012. Чекала на Володимира неподалік будинку. Через якись час з будинку вийшов батько Аліни Романчук Сергій, почав погрожувати: «Опять началось…(мат)…(мат)…я тобі колись мозги вставлю… Подойдьошь к моєму внуку хоть на мєтр…(мат)…». Кинувсь в мою сторону. Відбігла. А він біжить з камінюкою. Кинув. Тоді ще нагнувсь – запустив меншу. Написала заяву в міліцію. Наступного дня подзвонили з міліції. Приїхав на Зигіна. Сказав, що я написала маразм. Запропонував поїхати разом на Нєстєрова, щоб я показала, де це було. 08.10.2012. 20.17. Вранці пішла на роботу. Після роботи приїхала до будинку, де живе Володимир з Аліною. Подзвонив з міліції. Сказав, що йому подзвонили люди, сказали, що я тут під вікнами стою. Участковий казав, що я лізу в сім’ю, що ти казав на мене, що я чума, що ти на мене поклав, що в тебе гарна, порядна жінка. Шо ти лежиш і чухаєш одне місце, що він вивезе мене в Копили і там мене віддубасить. Сказав, що в мене поїхала криша. Щоб я йшла і стояла в іншому місці.

Теща Володимира Романчук Валентина, завгосп 13 школи, і її дочка Аліна, викладач музики 13 школи, на якій одруживсь Володимир, розповідають людям, що я хвора на шизофренію. Коли Аліна почула, що я говорила біля її будинку за обіцянки-пісні Володимира забрати мене, то ввімкнула голосно музикальний центр: «а пока ни кола ни двора и ни сада». Сусіди розповіли, що Аліна минулого літа розносила по під’їздах будинку оголошення, що до будинку приходить хвора на шизофренію і щоб її чоловіка не звали, якщо вона проситиме. Романчук Валентина і її дочка пишуть заяви в міліцію, що я телефоную і погрожую їм фізичною розправою. За останні 4-5 років ще жодного разу трубку домашнього телефону квартири, де проживає Володимир, ніхто не підняв. Коли Володимир хворів, я переживала через те, що в 2008 був випадок, після того як він, за бажанням рідні жінки, перейшов на інше місце роботи, і я дізнавшись де він працює, поїхала до нього, то він вийшов з магазину і в нього була сильно розпухла рука. Він нічого мені не говорив, його співробітники сказали, що його покусала зла собака. Після того як я подзвонила до його батьків у село, його батько звернувсь до депутата Верховної ради від Оржицього району, щоб мене звільнили з облдержадміністрації за «переслідування» його сина.

11.07.2013. Вранці чекала Володимира недалеко від будинку, де він мешкає. Біля під’їзду стояла міліція, бо облили фарбою чиюсь машину. Стала оддалік. Машина міліції вже їхала. З під’їзду вискочила навперейми Романчук Валентина, мати Аліни, зупинила машину і почала просити, щоб мене забарали і «покатали» 2 години. Міліціонери спочатку відмовлялись, а потім примусили мене сісти в машину. Після того як працівники міліції з’їздили по своїх справах в першу міську лікарню, привезли мене в Київський РВ ПМУ, звідки я поїхала на роботу, а 12.07.2013 до мене в гуртожиток прийшли з міліції з заявами від Аліни та її матері Романчук Валентини, що я погрожувала їм фізичною розправою. У травні та червні цього року жінка Володимира Аліна знімала на відеокамеру те, що я стояла напроти будинку, в якому вона проживає, погрожувала викликати міліцію та звернутись до суду, хоча я маю право ходити там, де мені треба і спілкуватись з ким мені хочеться.

Директор ТРЦ «Київ», яка після того, як мене звільнили з податкової, взяла мене на роботу, була в курсі цієї ситуації. Коли Володимир в який раз захворів, а в мене не було ніякої можливості щось дізнатись про нього, я звернулась до неї, на що вона сказала мені: «Я не знаю Сергея Кузина. Люди ведь вам не обещали, что вы будете вместе». А для чого тоді люди вмішувались в моє життя, якщо логічно.

Мені забороняли заходити в магазин, де Володимир працював майстром (в поганих умовах і неофіційно). В 2013 році неодноразово зверталась до міліції через те, що його співробітники при спробі зайти до магазину били мене. Коли я запитувала, чому ж мені не можна заходити до магазину, співробітник Володимира Сашко вийшов на вулицю і почав говорити щось у дусі, що я причепилася до чоловіка, який мені просто пісню заказав. Відповіла, що якщо він просто пісню заказав, то чому мені не можна просто зайти до магазину. Для того, щоб Володимира побачити, мені доводилось чекати годинами біля магазину, хоч інші люди заходили до нього вільно. А в мене теж є якась робота, свої справи. Мої звернення в міліцію нічого не змінили. Після звернення в Держспоживінспекцію України, з приводу ненадання відповіді від Держспоживінспекції у Полтавській області, чому в робочі часи мені не дозволяють зайти в торгове приміщення магазину, Володимира або ж звільнили або ж перевели.

Недавно Володимир ударив мене по носі, перебив. Потім мене викликали в суд, бо він написав, що я на нього нібито накинулась. Коли я прийшла до будинку, де живе Володимир, чекала його віддалік, батько Аліни Романчук почав ганятись за мною. Майже при працівниках міліції жінка Володимира Аліна побила мене ключами по голові. Після всього цього за заявою Аліни і Володимира на мене було відкрито адміністративну справу, а пізніше кримінальне провадження, хоч я не завдавала ніяких фізичних пошкоджень чи шкоди майну

           23.11.2013 до моїх батьків приїздили батько, мати Володимира із головою сільської ради. Привезли роздрукований із інтернету сайт kohanomu.com. Сказали моїм батькам, щоб вони сказали мені, щоб я видалила сайт із мережі і не приходила туди, де Володимир живе у приймах. Вони залишили свої телефони моїм батькам і взяли телефон мого батька, щоб телефонувати до нього, якщо я буду приходити до будинку, в якому Володимир проживає з Аліною. Коли я подзвонила на телефон батька Володимира, в мою адресу почали лунати погрози прокуратурою і психлікарнею: «…це ми з тобою гралися… будемо виселяти тебе з Полтави… знайдемо свідків, які підтвердять, що ти психічнохвора….». Його мати обзивала мене і казала відступитись. Сайт не містить наклепницької інформації, там вказана тільки правдива інформація – все що я бачила і чула на протязі 2002-2013 років. В 2008 Володимир забороняв дзвонити мені до його батьків, а зараз, в 2013 його батьки якимось чином отримують інформацію з Полтави і дзвонять моїм батькам, не беручи до уваги, що в 31 рік я вправі самостійно вирішувати, де мені ходити і що кому говорити. Мені незрозуміла їхня поведінка. Я багато разів казала Володимиру, що якщо він не хоче бути чи спілкуватись зі мною і хоче, щоб я не приходила, то повинен повернути мій телефон і відшкодувати шрам на губі. У відповідь від Володимира тільки мовчання або образи. Кілька разів за рік дзвонила до його рідні у район. У відповідь: «дурочка, параноїдальна шизофренічка, бомжиха». У серпні я телефонувала до його батьків на домашній. Сказала, що як Володимир хоче, щоб я до нього не приходила, то, щоб повернув мої речі і відшкодував мені лікування шраму на губі. Почула: «Харашо, харашо…».

Я давно не слухаю «Русское радіо»-України». Уже в 2013 випадково на цій радіостанції почула звучання пісні: «…а тот кто любит – шрамы носит…» Мені важко розібратись чи це просте співпадіння чи просте знущання.

Я вважаю, що таким способом можна довести до психічних розладів і ніхто за це не понесе ніякої відповідальності. Так може трапитись зі мною і так може трапитись з будь-якою людиною. За час з 2006 року на мою долю припали тільки побої та образи навпереміш із неконкретними обіцянками. Зараз мені 31, в мене немає особистого життя і я почуваю себе обдуреною, і Володимиром, і його знайомими. Через кілька років мені буде важко народжувати. З 2006 до цього часу мені довелось змінити кілька місць роботи: спеціаліст відділу ЗМІ Полтавської ОДА – касир відділу валюто-обмінних операцій банку – продавець в цілодобовому магазині – оператор міської податкової – продавець у відділі сувенірної продукції – касир торгового залу. Хоча у мене дві вищі освіти, я працюю в магазині касиром, частково і через цю ситуацію, яку я описала. Якби ситуація була без коментування її кілька років підряд в ефірі радіостанції «Русское радио»-Україна», або якби хоча б Володимир реально нормально спілкувавсь зі мною, не бив, приходив чи хоча б дзвонив, оскільки зараз майже у кожного є мобільний телефон, то ніяких питань до дирекції радіостанції «Русское радио-«Україна» не виникло б в принципі. Мені незрозуміле мовчання зі сторони керівництва радіостанції «Русское радио»-України». Я живу в фізичному світі, реальному, не віртуальному. Нічого не отримавши, тільки втратила час своєї молодості, понадіявшись на чиїсь слова. Чи даром чи не даром грає музика, в самотності її роками слухати неможливо. Володимир до мене після одноразового приїзду на вокзал не йде і не їде, навіть не дзвонить. Іду сама – побої, погрози. Я весь час сама, хоча залишилась у Полтаві, щоб бачити Володимира і спілкуватись із ним. Хочу бачити його постійно, кожен день думаю про нього. На суді, на який мене викликали як адмінпорушника, звинувачуючи, що я лаялась біля школи, Аліна сказала, що Вова женивсь на ній і я повинна поважати його вибір. Але ж у 2007 році після того, як на «Русскому радио»-України» звучала пісня «Лучший мой подарочек – это ты», мої сусіди на Браїлках прокоментували, що Вова замовив для мене радіостанцію. В 2004, коли я прийшла до Володимира, він сказав, що не можна просто так давати людині надію, адже він тоді збиравсь одружуватись на Аліні, яка написала йому в листівці, що буде його подарунком. Тепер же Аліну заїло, що Вова зі мною не зустрічавсь, а замовив мені пісню, що я для нього найкращий подарунок. Подруга Вови приходила говорити зі мною і переказувала, що його жінка Аліна йому не до душі, що вони часто сваряться, хоч з дому тікай. Коли я нагадала Володимиру про те, що він справно виконує сімейний обов’язок він відреагував так: очі в нього забігали із сторони в сторону і він сказав: пошла нахуй, кобила їбуча. В 2009 Вова із Сашею і Олею, закрили мене в магазині і поставили мені пісню, яка звучала на «Русскому радио»-України» про те, що Вова мене зробить своєю жінкою і забере. Після цього ще була переписка смс з Аліною, яка з Вовиного мобільного писала мені від його імені, що я ніхто і такою й залишусь. Тоді була криза, не платили зарплати, Вові не було де жити, а до мене в гуртожиток він не приходив. Почав погано мені снитись, був дуже худий. В цей час Аліна завагітніла. Я переживала, бігала до неї під вікна, звала Вову. Аліна родила хлопчика і назвала його Вовою. Чогось про повагу до рішення Володимира мене забрати Аліна не згадала. Мій любимий оставсь жити в неї, а до мене почав ставитись ще гірше, можна сказати почав ненавидіти. Коли Аліна почула, що я казала її подрузі Люді Павлюченко, що є свідки того, що Вова обіщав мене забрати, Аліна ввімкнула в своїй квартирі дуже голосно музичний центр, щоб я почула пісню: «…а пока ни кола ни двора». Я за ці 10 років теж не нажила власного житла, потратила час. Не знаю, що я не так робила. Просто повірила чоловікові, в якого була закохана, якого я відчула. А він мене останнім часом називає уродкою і каже, що мені требе лічитись від шизофренії. Аліна залишила в суді свій номер мобільного, а коли я набрала цей номер і запитала Вову, вона відповіла: «А здесь такие не проживают». Вовині батьки приїхали до моїх і взявши номер моїх батьків передали його в Полтаву. Коли я ще подзвонила на номер мобільного Аліни, то потрапила до своїх батьків, бо була зроблена переадресація. Батьки Вови вимагали від моїх батьків, щоб я видалила сайт, який я розмістила в інтернееті, а Вова мені з своїє сторони нічого про це не казав. Аліна на суді стверджувала, що я на цьому сайті оклеветала її, але там я написала тільки те, що бачила і чула». Читаючи скорочене російське пояснення дніпропетровських експертів-психіатрів та пояснення, що знаходиться в матіралах справи складаються абсолютно різне враження. Експерти не тільки гублять і переставляють слова в реченнях, перекручуючи події, але й незручні факти з пояснення, які вимагають перевірки, експерти-психіатри у матеріалах експертизи взагалі не описують. Кожна людина має презумпцію психічного здоров’я, якщо говорить чи пише про факти, що мали місце у минулому, причому описує їх логічно, виникає питання, з якою метою дніпропетровські експерти-психіатри перекручують наявне в матеріалах пояснення і не утруднюють себе перевіркою викладених фактів, адже ніхто не встановив, що вказані факти є неправдивими;

20) у матеріалах експертизи: «В обьяснении на л.п.59-61 Тимошенко Л.Г. поясняет: «Суть вопроса нарушенного определяется в трьох моментах: товарищество с ограниченной ответственностью «Русское радио», директорами которого являются Кузин С.В. и Нестеренко В.Н., вмешались в мою личную жизнь, что не принесло положительных последствий, а привело к негативным последствиям в виде траты моего времени, заданных мне физических и моральных страданий. Наклепов на меня со стороны людей которые выступали моими антагоністами в творчески обработанных в ефире радиостанции программах с использованием фактов моего общения с Нестеренко В.М., а также психологического дискомфорта и непонимания окружающего. На мое обращение в эту радиостанцию официального ответа дирекции я не получила. Работники радиостанции, которые имели к этому отношение, практически сразу же уволились с работы, перед этим открестились к этой причастности к фактам, которые я позднее описала на сайте «Коханому». Мне не понятно молчание со стороны руководства радиостанции «Русское радио Украины». Ответ радиоведущей, что кто-то хочет сохранить семью, меня не устраивает, поскольку я не вмешиваюсь ни в чью семью, пока не вмешивались в мою личную жизнь. Когда я сталько лет ждала, меня выставляют неадекватной, хотя на сайте я разместила только то, что слышала и видела. Что относительно моего психического здоровья в настоящее время, пребывая в здравом уме и доброй памяти, сообщаю, что летом 2010г. после обещаний мне Нестеренко В.Н. (свидетели Алексанлр и Оля, сотрудники Нестеренко В.Н.), на основе переделанной песни, которая звучала в эфире телерадиоорганизации, сделать своей женщиной, жениться, рождение второго ребенка жены Нестеренко В.Н. – Нестеренко А.С., я обратилась в Полтавскую областную психиатричексую больницу, рассказала ситуацию работникам и психологу больницы, на что получила устный ответ, что шизофрении у меня нет, но ее можно и развить. Сказали, чтобы больше не приезжала, т.к. это плохо для репутации. О какой репутации может идти речь, если я слышу в свой адрес со стороны Нестеренко В.МГ и Нестеренко А.С. и ее родственников «шизофреничка»? После очередных побоев в 2011г. невропатолог ГКБ №1 дала направление в психоневрологический диспансер, где врач предложил лечение антибиотиками, как она обьяснила, чтобы у меня не возникало желание идти к этому мужчине. Для чего тогда Нестеренко спровоцировал мои приходы к нему, предоставив информацию моим знакомым, которые обсуждали наше общение и комментарии на радиостанции. Набирая номер телефона Нестеренко, как потом выяснилось, я набирала номер телефона главного врача психиатрической больницы. 22.08. и 27.08.13г. после наклепов Нестеренко В.Н. на мое неадекватное поведение, меня вызывали в суд за хулиганство, я обратилась в Полтавский психоневрологический диспансер для получения справки, свидетельствующей о том, что я не состою на учете в диспансере. После обследования мне сообщили, что грубых психических нарушений у меня не выявили. 29.11. и 04.12.2013г. я обращалась с устной просьбой к участковому психотерапевту о проведении комиссии, и определить состояние моего психического здоровья, чтобы иметь письменное заключение и предьявить в суд. Сначала была назначена дата комиссии, потом мне было отказано, сославшись на то, что главный врач назначит комиссию только по решению суда. 20.12.13г. я обратилась к участковому психиатру выяснить, нахожусь ли я на учете, на что получила ответ, что не состою. 26.12.13г. ко мне на работу пришла женщина, представилась санитаркой из психоневрологического диспансера, при этом сообщила, что из прокуратуры пришли документы, и мне необходимо явиться. В это время в магазине скуплялся один из врачей психиатрического диспансера, с которым я общалась 22.08., я ему рассказала о ситуации, он сказал, что у меня все нормально. 03.01.2014г. ко мне на работу снова пришла медсестра и вызывала придти в психоневрологический диспансер. Но так как со слов психиатра, у меня все нормально, я попросила дать официальное приглашение в письменном виде. Относительно действий правоохранительных органов г. Полтавы также связанных с моральным осуждением моего вмешательства в семью Нестеренко А.С. Я тоже женщина и мне нужна семья и реальные отношения с мужчиной, но пустые разговоры, обещания без имен и фамилий на частной радиостанции, которые не беруться во внимание. Я считаю, что таким способом можно довести человека к психическим расстройствам, и никто не понесет за это ответсвтенность. В данной ситуации я чувствую скбя обманутой Нестеренко В.Н., и его знакомыми, отдельно телерадиокомпанией «Русское радио» Через несколько лет мне трудно будет рожать. С 2006г. я поменяла много мест работы и меня за задолженность за квартплату выселили из общежития. В милиции мои заявления рассматривают для галочки». Такого пояснення я слідчій не надавала. Зі схожою скаргою я зверталась в прокуратуру: «…Суть питання порушеного мною у зверненні від 01.12.2013 року, полягає в наступних трьох моментах: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіоорганізація «Русское радио» – Україна», м. Київ (юридична адреса: вул. Сім’ї Хохлових, 15, кім. 3, м. Київ, 04119; фактична адреса: вул. В. Хвойки, 15/15, м. Київ, 04655; директор Сергій Васильович Кузін) та Нестеренко Володимир Миколайович, 19.11.1977 р.н., (проживає у Романчук (Нестеренко) Аліни Сергіївни за адресою м. Полтава, бульвар Нєстєрова, 18, кв.87), втрутились в моє особисте життя, що не принесло позитивних наслідків, а призвело до негативних наслідків у вигляді втрати мого часу, завданих мені фізичних та моральних стражданнях, наклепів на мене зі сторони людей, які виступали моїми антагоністами у творчооброблених в ефірі радіостанції програмах з використанням фактів по ситуації мого спілкування з Нестеренком В.М., а також психологічного дискомфорту та нерозуміння оточення. На моє звернення в цю радіоорганізацію офіційної відповіді дирекції я не отримала. Працівники радіостанції, які мали до цього відношення, майже відразу звільнились з роботи, перед цим відхрестившись від своєї причетності до фактів, які я пізніше описала на сайті kohanomu.com. Мені незрозуміле мовчання зі сторони керівництва радіостанції «Русское радио»-України». Відповідь радіоведучої, що хтось хоче зберегти сім’ю, мене не влаштовує, оскільки я не втручалась ні в чию сім’ю, доки не втручались в моє особисте життя. А тепер, коли я стільки років чекала, виставляють мене неадекватною. Хоча на сайті я розмістила тільки те, що бачила і чула. 2) Щодо мого психічного здоров’я, то на даний час, перебуваючи при здоровому глузді і добрій пам’яті, повідомляю, що влітку 2010 року, після обіцянок мені Нестеренком В.М. (свідки Олександр та Ольга, співробітники Нестеренка В.М.) на основі переробленої пісні, що звучала в ефірі телерадіоорганізації «Русское радио»-України» зробити мене своєю жінкою, забрати, та народження другої дитини Нестеренку В.М. Романчук (Нестеренко) А. С., я зверталась в Полтавську обласну психіатричну лікарню Мальцева. Розповідала ситуацію працівникам та психологу лікарні, на що отримала усну відповідь, що шизофренії у мене немає, але її можна і розвинути. Сказали, щоб більше не приїздила, бо це погано для репутації. Про яку репутацію може бути мова, якщо я постійно чую в свою адресу зі сторони Нестеренка В.М., Романчук (Нестеренко) А.С. та її родичів «шизофренічка»? Після чергових побоїв в 2011 році невропатолог 1 МКЛ дала направлення в психоневрологічний диспансер, де дільничний лікар запропонувала лікування антибіотиками, щоб, як вона пояснила, у мене не виникало бажання іти до цього чоловіка. Для чого тоді Нестеренко В.М. спровокував мої до нього приходи, надавши інформацію про цю ситуацію також моїм знайомим, які обговорювали наше спілкування та коментарі на радіостанції «Русское радио»-України»? 05.06.2012 набираючи мобільний друга сім’ї Нестеренка В.М., постійно потрапляла на міський, з якого чоловік, як з’ясувалось пізніше, головний лікар Полтавської обласної психіатричної лікарні, повідомив, що я набираю міський номер телефону психлікарні. 22.08.2013 та 27.08.2013 після чергового наклепу Нестеренка В.М. в неадекватній поведінці, через який мене викликали до суду за хуліганство, я звернулась в Полтавський психоневрологічний диспансер для отримання довідки про неперебування на обліку у диспансері. Після обстеження мені повідомили, що грубих психічних порушень у мене не виявили, але й довідки для суду, без рішення суду, не видадуть. 29.11.2013 та 04.12.2013 я зверталась з усним проханням до дільничого психотерапевта, щоб пройти комісію та визначити стан мого психічного здоров’я на поточний момент, щоб мати письмові висновки, які б я могла пред’явити у суді. Вона призначила дату, а потім мені відмовила, пояснивши це тим, що головний лікар психоневрологічного диспансеру призначить обстеження у разі рішення суду. Задумуючись чи зможу я в подальшому, враховуючи вищевикладену ситуацію, працювати за своею спеціальністю в навчальному закладі чи отримати водійські права, 20.12.2013 звернулась до дільничого психотерапевта з запитанням, щоб з’ясувати чи знаходжусь я на обліку, на що отримала усну заперечну відповідь. 26.12.2013 до мене на роботу до каси в магазині підійшла якась жінка і, представившись санітаркою з психоневрологічного диспансеру, повідомила, що з прокуратури надійшли якісь папери і мені треба прийти. Може за годину у мене на касі скуплявсь один з лікарів із психоневрологічного диспансеру, з яким я спілкувалась 22.08.2013 та 28.08.2013 і я повідомила йому про прихід санітарки з закладу, в якому він працює. Спочатку він не впізнав або ж зробив вигляд, що не впізнав мене, а потім сказав, що я в них тоді була і в мене все нормально. 03.01.2014 до мене на роботу знову прийшла та медсестра з психоневрологічного диспансеру з тим, щоб я прийшла в диспансер, але оскільки я, за словами дільничого психотерапевта, не перебуваю на обліку, то я попросила цю медсестру при потребі викликати мене офіційно, в письмовій формі. 3) Ситуація, описана в моєму зверненні від 01.12.2013, стосовно дій правоохоронних органів м. Полтави, також пов’язана із моральним осудженням мого втручання у родину Романчук (Нестеренко) А.С., що має двох дітей. Але я теж жінка і мені потрібна родина та реальне спілкування з чоловіком, а не пусті розмови-обіцянки без імен-прізвищ на приватній радіостанції, які в кінці кінців навіть не беруться до уваги. Я вважаю, що таким способом можна довести до психічних розладів і ніхто за це не понесе ніякої відповідальності. Зараз мені 31, в мене немає особистого життя і я почуваю себе обдуреною, і Нестеренком В.М., і його знайомими, зокрема з телерадіоорганізації «Русское радио» – Україна» . Через кілька років мені буде важко народжувати. З 2006 до цього часу мені довелось змінити кілька місць роботи: спеціаліст відділу ЗМІ Полтавської ОДА – касир відділу валюто-обмінних операцій банку – викладач технічного креслення – продавець в цілодобовому магазині – оператор міської податкової – продавець у відділі сувенірної продукції – касир торгового залу. У 2007 за несвоєчасну сплату мізерного боргу за проживання мене було виселено з гуртожитку, який знаходивсь за дві зупинки від будинку Романчук (Нестеренко) А.С., в якому проживає Нестеренко В.М. У міліції мої заяви розглядали для галочки аби що написати (як, наприклад, заяву про побиття мене і кражу телефону, не кажучи вже про інші заяви по легких тілесних ушкодженнях чи погрозах), факти викладені у заявах розглядали необ’єктивно та поверхово. Не так заяви, які пишуться на мене. Звинувачують мене у тому, що я кидаюсь на людей, лаюсь і б’юсь. На мене, Нестеренка В.М. та Романчук (Нестеренко) А.С. відкриті кримінальні провадження (№12013180020002593 від ??.11.2013; №12013180040003230 від 02.08.2013; № 120131800200002258 від 25.09.2013 відповідно). І хоча в часі подія, по якій відносно мене відкрили кримінальне провадження відбулась значно пізніше, ніж були відкриті кримінальні провадження відносно Нестеренка В.М. та Романчук (Нестеренко) А.С., але чомусь мене вже потягли до суду, а справи Нестеренка В.М. та Романчук (Нестеренко) А.С. досі розглядаються і я навіть не можу дізнатись на якому етапі перебуває їх розгляд (в одному випадку слідча пішла у відпустку, в іншому – захворіла)». Будь яка людина, яка вважає, що її права порушені фізичною чи юридичною особою, має право звернутися з відповідною заявою до прокуратури. З прокуратури Київського району м. Полтави ця заява була перенаправлена до прокуратури Шевченківського району м. Києва, а звідти до прокуратури Подільського району м. Києва. Прокуратурою Київського району м. Полтави перевірка вказаних фактів жодним чином не проводилась. З прокуратури Подільского району м. Києва прийшла письмова відповідь: «Прокуратурою району розглянуто Ваше звернення щодо можливих неправомірних дій працівників ТОВ «Таелерадіоорганіхація «Русское радио»-Україна» та з інших питань. Розяснюю, що відносини, про які йде мова у Вашій заяві мають цивільно-правовий характер, а тому спір, що виник підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, шляхом звернення до суду з позовною заявою…». Тобто, жодним чином ніким ще не було здійснено перевірку вказаних у моїй заяві фактів і офіційно дирекція вказаної радіостанції не відмовлялась визнати вказані факти такими, що не мали місце, або не відносились до описаної ситуації в моєму житті. Хіба вказані в заяві факти стороною, що має до них відношення спростовувались? Таким чином використання вказаних фактів з метою визнання мене психічнохворою є необґрунтованим. Це пояснення дніпропетровські лікарі-психіатри, взяли зі скарги до прокуратури, вилучивши деякі речення, що повністю змінило смисловий наголос скарги, неправильно побудували деякі перекладені з української на російську мову речення, і тому складається враження, що це пояснення давала людина, мислення якої порушено, що й намагаються показати у матеріалах цієї судово-психіатричної експертизи. Крім того, після першої 10 хвилинної розмови з психіатром Іриною Володимирівною, я на її вимогу, подала написане від руки письмове пояснення на кількох аркушах А4, в якому розповіла лише про інтимне спілкування з Нестеренко В.М., без посилання на романтичні пісні і згадки про радіостанцію, але на це письмове пояснення в матеріалах експертизи немає жодного посилання. Причому, не зважаючи на це, під час комісії, Завалко Ю.М. вимагав від мене в присутності і членів комісії і інших присутніх осіб, які не входили в цю комісію, розповідати подробиці інтимного характеру;

21) у матеріалах експертизи: «будучи допрошенной в качестве подозреваемой, Тимошенко Л.Г. свою вину в инкриминируемом ей деянии не признала и пояснила: «Никаких телесных повреждений не наносила, все ранене данные показания подтверждаю в полном обьеме. На основании ст.63 Конституции Украины от дачи показаний отказываюсь»(л.п.94-95)». Є пояснення від 10.01.2014 року, а також 20.12.2013 року по даному факту я давала пояснення в Київському районному суді, будучи викликаною туди повісткою;

22) у матеріалах експертизи є пояснення потерпілої Нестеренко А.С.: «…мой муж ранее работал преподавателем ПДПУ им. Сковороды, у него в группе обучалась девушка Тимошенко Л.Г., которая постоянно приследовала его со своей любовью. В 2007г. девушка пришла ко мне домой… просила видеться с моими детьми…когда я лежала в роддоме, приходила медсестра, оказалось ее знакомая, которая пришла посмотреть, в каком я нахожусь состоянии, и когда меня муж вез в роддом, она бросалась на автомобиль, не давая нам проехать… когда мы с ней видимся, Людмила пытается создать ситуацию, чтобы произошла драка… она продолжает преследовать мужа». У матеріалах провадження: «Так, мій чоловік до 2004 року працював викладачем в ПДПУ ім.Сковороди. Стосунки в нас з чоловіком дуже теплі, ми ніколи не сваримось, я ніколи не запідозрювала його у зв’язку з іншими жінками. Так близько 10 років тому у нього в навчальній групі з’явилась дівчина на ім’я Тимошенко Людмила Григорівна, яка постійно його переслідувала своїм коханням… в 2006 році дана громадянинка прийшла до мене до дому… просила бачитись з моїми дітьми… до 2008 року особисто мене та дітей вона не чіпала… коли я лежала в роддомі, то прийшла медсестра (як мені стало відомо це її знайома) і дивилась на мене, з метою дізнатися в якому стані я знаходилась, також коли чоловік віз мне на роди, то вона кидалась на автомобіль, не давала нам проїхати… Крім цього вона постійно, коли бачить мене намагається зробити все, щоб виникла бійка». Нестеренко А.С. та її родина неодноразово погрожували мені, говорили про мене багато неправди іншим людям. Нестеренко В.М. ніколи не працював в ПДПУ ім.Сковороди, як стверджує Нестеренко А.С. У 2006, 2007 та 2008 роках у потерпілої була одна дитина, а не діти, і я не могла просити бачитись із дітьми, яких на той час не було. Невідомо, коли потерпілу чоловік возив на роди, яким чином я там могла опинитись, у показаннях самого Нестеренка В.М. такий факт не вказаний. Так само неясно, чи якась медсестра дивилась на потерпілу, чи була вона взагалі знайома мені, чи вона просто там виконувала якусь свою роботу. Нестеренко А.С., яка 24.09.2013 року розбила мені лице і голову, що мені довелось викликати швидку, описує себе занадто слабкою жінкою, вишукує підозрілих людей, яких, на думку Нестеренко А.С., підсилаю до неї я. Також потерпіла не може стверджувати, що моє спілкування з Нестеренком В.М. проходило так як розповідає Нестеренко А.С., якщо звичайно, вона не була там присутня. Стосовно подій 12.11.2013 року, то у висновку СМЕ, який міститься в матеріалах провадження, експерт вказує на невідповідність ушкодження у вигляді синця у потерпілої Нестеренко А.С. та її пояснень з приводу його утворення. Експерт не відповідає на питання чи міг даний синець на чолі виникнути в результаті самостійного нанесення потерпілою собі такого ушкодження. Для більшої правдоподібності дніпропетровські експерти-психіатри в поясненні Нестеренко А.С. самостійно люб’язно переправили 2006 рік на 2007 рік;

23) у матеріалах експертизи: «…Нестеренко В.М. в своих показания отметил: «…в 2006г. она пришла ко мне домой… просила видеться со мной и с моими детьми… в 2008 г. Людмила узнала, что жена ждет второго ребенка…Увидел, что Тимошенко Л. бежит по улице, увидя мой автомобиль, она схватила камень и когда я остановился, кинула его в мою сторону, о чем она отрицает в суде». Насправді, в 2006 році я навіть не знала, де проживає Нестеренко В.М., а друга дитина у Нестеренка В.М. народилась в 2010 році. У правилах Нестеренка В.М. постійно змінювати свої свідчення, коли йому це вигідно. Прикладом цього можуть бути два його пояснення:

1. «Як пояснив Нестеренко Володимир Миколайович, що 30.07.2013 року, він пішов по своїм справам до туалету. За ним пішла його знайома Тимошенко Л.Г., яка постійно стоїть під магазином, в якому він працює, заважає працювати, висловлюється нецензурною лайкою та веде себе неадекватно. Увійшовши в приміщення туалету, за ним зайшла Тимошенко Л.Г., яка увійшла до вбиральні та стояла там. Через деякий час він вийшов та за ним вийшов невідомий йому чоловік, який запитав у Тимошенко Л.Г., що вона робить. Між невідомим чоловіком та Тимошенко Л.Г. виникла сварка, але що відбувалось потім йому не відомо. Тілесних ушкоджень він їй не спричиняв. Згідно висновку СМЕ № 1445 від 16.08.2013 року у потерпілої Тимошенко Л.Г. маються тілесні ушкодження» (постанова про закриття кримінального провадження № 12013180040003230 від 02.08.2013 датована 27.08.2014р);

2. «30.07.2013 р. до магану «Сота», де я працюю, близько 10.00 прийшла Тимошенко Людмила Григорівна. Вона забігала до магазину, викрикувала лайки, пропонувала сексуальні послуги та провокувала скандали. Близько 15.00, коли я пішов до громадського туалету, вона побігла за мною. А у приміщенні туалету почала накидатися на мене, хапати за одяг, штовхатися, нецензурно лаятися. Написано власноручно. 30.07.2014р.» (адміністративний матеріал № 554/10122/13-п розглянутий 23.08.2013р.).

Хоч в обох випадках Нестеренко В.М. виставляє мене мало не божевільною, але на перший план тут виступає саме неправдивість його показань.

24) у матеріалах експертизи: «В материалах уголовного производства предствалены заявления Нестеренко В.М. и Нестеренко А.С. на имя начальника Киевского РО ПГУ МВД Украины в Полтавской области, в которых они сообщают:…Тимошенко Л.Г. бросается под колеса автомобиля, создает аварийную ситуацию, а так же пыталась портить автомобиль… Подсылает незнакомых людей, которые интересуються нашим местонахождением, уже не только гадко слышать эту фамилию, но и надоело выслушивать небылицы, созданные нездровым воображением. Провокации Тимошенко Л.Г. стают все чаще и чаще» (л.п.б №). Насправді, я ніколи не тільки не кидалась під машину Нестеренка В.М., але й ніяким чином не намагалась їй шкодити. Його автомобіль, за словами очевидців, завжди стоїть на вулиці, пошкодити його може будь хто. Якщо хтось і цікавивсь місцеперебуванням Нестеренка В.М. та Нестеренко А.С., то чому відразу підозрювати, що це була я? Я поняття не маю де останні 11 місяців працює Нестеренко В.М. До Нестеренко В.М. та Нестеренко А.С. в гості я не ходжу. Яким чином я провокую цих людей? Тим, що написала на Нестеренка В.М. та Нестеренко А.С. заяви до міліції і на них обох відкрили кримінальні провадження за ч.2.ст 125 КК України? Я також є потерпілою, мій адвокат раніше пропонував укласти мирову угоду. Але Нестеренко В.М. та Нестеренко А.С. відмовилися, бо Нестеренко В.М. в суді заявив, що бажає отримати від мене гроші на нову квартиру в іншому місті.

25) у матеріалах експертизи: «В материалах уголовного производства представлена разспечатка сайта-дневника «Коханому», который вела Тимошенко Л.Г. в интернете с 20.01.2012г., на страницах которого она писала оскорбительные выражения в адрес семьи Нестеренко В.Н., угрожала им физической расправой, проклинала. Отмечала практически каждый день местонахождения Нестеренко В.Н., следила за их квартирой. В улавливаемых по радио словах песен понимала какой-то смысл, связанный с ее отношениями с Нестеренко В.Н. Отображала в своем дневнике о том, как ходила к Нестеренко В.Н. на работу, приходила к окнам квартиры, звала Владимира в общежитие, предлагала сексуальные услуги и т.д. (л.п.30-38)». Насправді в матеріалах кримінального провадження потерпіла Нестеренко А.С. після свого пояснення подала слідчій набраний на коп’ютері текст, зверху якого ручкою було написано «сайт-дневник Тимошенко Л.Г.», який на роздруківку сайту з інтернету навіть не скидається. На якій підставі можна достовірно вважати, що цей текст взятий з сайту kohanomu.com, а не має інше походження. Нестеренко А.С. вже давно неприязно ставиться до мене, ненавидить мене та наговорює на мене навіть те, чого насправді не було;

ПСИХОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

26) у матеріалах експертизи: «… однако неохотно рассказывает о событиях, связанных с криминалом, волнуется… Вместе с тем выражена фиксированность на сверхценных эмоциональных идеаторных построениях, связанных с криминальной ситуацией и отношением к знакомому мужчине. Эмоционально-волевая сфера характеризуется активностью, достаточной общительностью, педантичностью, склонностью застревать на на негативних переживаниях с накопленим аффекта, резкой фиксированностью на своем эмоциональном отношении к знакомому мужчине с выраженной личностной переработкой связанных с этим обстоятельств. Критика к поведению и состоянию снижена» (на 10 сторінці експертизи повторюється частина тексту з 9 сторінки). Мені нанесені тілесні ушкодження і завдані моральні страждання. Я втратила роботу і мене примусово тримали 31 добу у камері з посиленим наглядом. Мене оговорили не тільки потерпіла та її чоловік, але й слідча, яка фальсифікувала постанови. Я завжди критично ставлюсь до своєї поведінки і реагую адекватно ситуації. Я прагну, щоб цей кошмар швидше закінчивсь. Я пропонувала не один раз укласти угоду про примирення, але інша сторона на це не йде, тим більше, що зараз мені дніпропетровські експерти-психіатри виписали той діагноз, яким інша сторона мені й погрожувала;

ПСИХІЧНИЙ СТАН

27) у матеріалах експертизи: «…говорит, что приехала в психиатрическую больницу для прохождения судебно-психиатрической експертизы, иницыатором которой была сама, т.к., по ее мнению, в Полтаве ей поставили неправильный диагноз, с которым она несогласна». Насправді, я не могла це говорити, оскільки рішення про стаціонарну судово-психіатричну експертизу було прийняте ще в Київському районному суді, де я в неодноразових судових засіданнях висловлювала категоричну незгоду з тим, щоб мене поміщали до психлікарні на експертизу. А потім я оскаржувала рішення районного суду до Апеляційного суду Полтавської області та надсилала касаційну скаргу на рішення Апеляційного суд Полтавської області до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ;

28) у матеріалах експертизи: «далее рассказывает «о своих отношениях с мужем потерпевшей». Удается выяснить, что еще 7-8 лет назад обучаясь в институте «обратила внимание на Володю», как он говорит, смотрит, начала ловить на себе его взгляды, «поняла, что понравилась ему, всячески пыталась привлечь его внимание «это было прекрасное наваждение». Затем меня озарило – «он мой мужчина и должен быть только мой». Приводит множество доводов, свидетельствующих о «реальности обоюдной любви с Володей», как много раз слышала по радио песни о любви и понимала – это он заказывает специально для меня, хотя имя и не звучало для кого исполнялось; как «не выпускала его из своего поля зрения, а когда представляла его рядом с женой – готова была порвать ее на лоскуты», «их детей представляла своими», «меняла места работы, чтобы «быть к нему ближе» «Ловила все слова, взгляды, посмотрев ему в глаза, знала о чем он думает, чего хочет», «ходила по тем же улицам, что и он, отчего улучшалось настроение, если видела как он прикасается к перилам, старалась тоже дотронуться, и от этого испытывала удовлетворение». «Все мысли были только о любимом, не спала, представляла Володю рядом, планировала жизнь с ним». Говорит, что «готова всю себя, всю свою жизнь посвятить ему». Дясять років тому в інституті я була закохана у Нестеренка В.М., але під час експертизи відзивалася про нього негативно, оскільки вважаю його винним у тому, що мені довелось пережити за останній час. Всі цитати, які тут наведені як мої висловлення, я не тільки не вживала перебуваючи у судово-психіатричному відділенні, але в мене не було наведених вище думок навіть раніше. Психіатру Ірині Володимирівні я заявила, що хочу швидше все забути, бо мені неприємно згадувати те, як Нестеренко В.М. ставивсь до мене та моїх почуттів. Я говорила, що якщо мені не вдасться покарати його за побої та кражу телефона, то його за це покарає Бог. Коли на комісії мені задали питання чи люблю я Нестеренка В.М. і які пісні він мені замовляв, то я сказала, що не люблю цього чоловіка і не може пригадати, які саме пісні він мені колись замовляв. Я на вимогу психіатра Ірини Володимирівни писала пояснення про особисті стосунки з Нестеренком В.М., але в матеріалах експертизи це пояснення чи посилання на нього не представлені. Я працювала в різних місцях м. Полтави і ці місця не відзначались якоюсь надмірною близькістю до житла чи роботи Нестеренка В.М. Якби я хотіла працювати ближче до Нестеренка В.М., то у мене була можливість працювати на тому ж ринку, де працював і Нестеренко В.М., а я чомусь влаштувалась на роботу в центрі міста. Ходила я по тим же вулицям, що і він, оскільки: по-перше, з 2001 до 2006 року я проживала в гуртожитку фізмата, в якому до 2004 року проживав і Нестеренко В.М., а з середини 2006 року до жовтня 2007 року мешкала на Браїлках, де мешкав і Нестеренко В.М., по-друге: Полтава не надто велике місто, а я проживаю там вже 13 років, по-третє, я не зобов’язана уникати якісь вулиці, бо це комусь може не сподобатись. Якби я була така божевільна як описали та отримувала задоволення від торкання до перил, до яких торкавсь Нестеренко В.М., то напевне б, кожного разу, проходячи по бульвару Нєстєрова, заходила б до нього у під’їзд та трималась за перила;

29) у матеріалах експертизи: «Создала сайт в интеренете «Коханому», на котором выкладывала историю их отношений, чтобы все знали какой он». Зараз в інтернеті дуже багато різних сайтів, блогів, на яких люди ведуть свої щоденники чи розповідають про себе. По закону за це не повинні переслідувати;

30) у матеріалах експертизи: «Убеждена, что в их разлуке виновата его жена, «она его отобрала», крайне негативно отзывается о потерпевшей, оскорбляет ее. Высказывания коррекции не поддаются, аффективно окрашены. Мышление испытуемой обстоятельное, разноплановое. Эмоциональные реакции лабильны, отмечается парадоксальная насыщенность эмоциональных переживаний. В отделении общается с окружающими, без стеснения рассказывает о своем бывшем любимом, который «вместе со своей женой решили от нее избавиться и спрятать в психиатрическую больницу», «для этого сговорились с милицией, прокуратурой, даже сменили неудобную им судью». Убеждена в сговоре против нее, т.к. «специально рассказывали о ней неправду соседям и сотрудникам, позорили ее перед всеми, и теперь весь город знает о том, что я подозреваемая». Заметно раздражается, рассказывая обо всем этом». Про зговір проти мене, мене запитували під час комісії, але я відповіла, що не можу цього стверджувати, оскільки не була цьому свідком. Хоча вказала, що слідча сфальсифікувала документи проти мене (постанови), прокурор надав санкцію на стаціонарне обстеження, і питання про поміщення на стаціонарне обстеження в районному суді вирішувалось два рази двома різними суддями. Також міліція перевищила свої повноваження ще до того як мені пред’явили підозру, розповсюджуючи на моїй роботі інформацію про те, що я дуже сильно побила одну жінку. Повістка про обстеження мене у Полтавській психіатричній лікарні була передана міліцією через увесь магазину управляючому, всі це бачили і обговорювали. Сама потерпіла Нестеренко А.С., на яку відкрито кримінальне провадження, в судовому засіданні та після нього разом з подругою погрожувала мені міліцією, психлікарнею та діагнозом шизофренії;

31) у матеріалах експертизи: «Сиситематически повторяет, «если ее и здесь признают психически больной, «мало врачам не покажется, затаскаю в прокуратуру». Высказывания некоррегируемы». Я категорично заперечую вказаний вислів. Якщо я це систематично повторювала, то напевно, це чули і оточуючі, зокрема моя сусідка по камері. У мене є мобільні телефони, якими я обмінювалась із своїми сусідами. Все можна перевірити.

32) у матеріалах експертизи: «Активной заинтересованности в результатах настоящего обследования не проявляет, т.к. уверена, что «абсолютно психически здорова». Критически свое психическое состояние, ситуацию не оценивает». Ці слова не відповідають дійсності, бо насправді я неодноразово зверталась із запитаннями про те, як можна дізнатись про результат експертизи і чи нададуть мені якісь документи. На що отримувала відповідь, що нічого мені тут не надаватимуть і не повідомлятимуть, а результат я дізнаюсь, коли підготують матеріали експертизи та надішлють до Полтави. Я весь той час, який перебувала на цій експертизі, намагалась показати себе з кращої сторони, сильно переживала, яким буде результат цієї експертизи, не зрозуміло чому дніпропетровські експерти-психіатри написали, що я зовсім не цікавилась цим питанням;

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

33) у матеріалах експертизи: «На основании вышеизложенного, комиссия приходит к заключению, что ТИМОШЕНКО Людмила Григорьевна в период времени, относящийся к инкриминируемому ей деянию, страдала и в настоящее время страдает хроническим психиатрическим заболевание в форме шизофрении параноидной». На наступній сторінці матеріалів експертизи: «эротический бред, сопровождавшийся бредовой трактовкой реально существующих или происходящих событий, парадоксальным эмоциональным реагированием со снижением порога агрессии, подчинение всего жизненного уклада содержанию бредовых идей с последующим расширением тематики бреда, появление бредовых идей отношения, их реализацией.

Указанное заключение подтверждается также результатами настоящего клинического психиатрического обследования, выявившими у испытуемой аффективно окрашенные бредовые идеи особого значения, отношения, характерные для шизофренического процесса нарушения мышления (обстоятельность, разноплановость), эмоционально-волевой сферы (парадоксальность, формальность) при грубом нарушении критических и адаптационных способностей».

Перед експертами ставилось три питання, постановка цих питань здійснена не на належному рівні, питання дублюють одне одного. Експертиза проведена упереджено, багато фактичних неточностей, перекручень, описок, які змінюють смисл і сприйняття матеріалу, на якому ґрунтується висновок експертизи. Матеріал експертизи, написаний російською мовою, містить перекручені та неіснуючі факти, з яких дніпропетровські експерти-психіатри потім роблять висновок про наявність характерних для шизофренії ознак. Причому експерти не мотивують той факт, чому саме шизофренія є хронічною. А також не мотивують та логічно не обґрунтовують факт суперечності між їхнім висновком про мою недієздатність та фактичним самостійним забезпеченням мною своєї життєдіяльності в побуті та на роботі, де мене характеризували як спокійну, врівноважену, привітну та адекватну людину.

 

ВИСНОВКИ

34) у матеріалах експертизи: «…указанное хроническое душевное заболевание лишало испытуемую возможности в период времени, относящийся к инкриминируемому ей деянию, отдавать себе отчет в своих действиях (бездействии) и руководить ими. По своему психическому состоянию в настоящее время испытуемая также не может отдавать себе отче в своих действиях (бездействии) и руководить ими. Нуждается в приминении в отношенни ее принудительной меры медицинского характера в виде госпитализации в психиатрическую больницу с обычным наблюдением».

Виникають наступні закономірні питання: якщо захворювання носить хронічний характер, то яким чином до цього моменту я могла в повній мірі на достатньому рівні забезпечувати свою життєдіяльність? З 12.11.2013 року до цього часу на мене не надійшло ні від кого жодної скарги на неадекватну чи агресивну поведінку. До 06.03.2014 року я продовжувала працювати на своїй роботі та в повному обсязі виконувала свої обов’язки. На якій підставі, крім сприйняття дніпропетровськими експертами-психіатрами мого психологічного стану і самовільного приписування мені бредових цитат, мене пропонують госпіталізувати до психлікарні, тим більше, що кримінальне провадження відкрите по факту наявності у потерпілої Нестеренко А.С. синця на шкірі? При чому і 12.11.2013 року і на даний час я повністю на належному рівні забезпечувала свою життєдіяльність. Моя поведінка та реакція у побуті є нормальною та адекватною (є письмові підтвердження сусідів та співробітників).

Серпень

         04.08.2014 року ще раз подала клопотання про проходження додаткової СМЕ для встановлення ступеня дефекту перебитого носу. Подала відразу начальнику Октябрського РВ Терелі, прокурору Октябрського району м. Полтави та до прокуратури м. Полтави.

         04.08.2014 року подала клопотаня Шкуренку О.Ю. про надання довідки щодо визнання мене потерпілою у кримінальному провадженні № 12013180020002258 від 25.09.2013 року.

         07.08.2014 року після дзвінка заступника прокурора м. Полтава мені дали відповідь на клопотання від 04.08.2014 року: 10.04.2014 року слідча Панасюк Н.С. закрила справу, а ухвала з Київського районного суду від 29.04.2014 року до міліції та прокуратури не надходила. Зразу ж пішла до Плескача О. Він дав доручення Шкуренку О.Ю. скласти заяву-запит з цього приводу до Київського районного суду з проханням направити вказану ухвалу міліції та прокуратурі. Як цікаво розслідується справа про побиття мене кацапкою із Сибірі. 25.09.2013 відкрили кримінальне провадження і цього ж дня й закрили. А за четвертим разом ухвалу про скасування постанови слідчої щодо закриття кримінального провадження із суду взагалі нікуди не направляли? А мене в цей період активно запихають у псіхушку.

         07.08.2014 року Ігнатченко Ю.В. підписав мені довідку, що я є потерпілою по кримінальному провадженню № 12013180040003230 від 02.08.2013 року.

         12.08.2014 року відвезла апеляційна скаргу до Київського райсуду.

         13.08.2014. (22.52. 28.07.2014). Позаминулі вихідні снились твої очі. В суботу – ясно зелені, а в неділю – тусклі, на постарілому обличчі. Не приходжу. Вчора приснилось, що ти робиш на «Алмазному». Продавала стартові пакети. І там була. Де ж ти робиш? Сьогодні 16.53 прийшла до будинку. Авто стоїть. Ти …. Ще більші … працівники з «Русского радио»-України».

         14.08. 2014 року Ігнатченко Ю.В. заявив мені, що направлення на додаткову СМЕ він мені не видаватиме. Не стала з ним сперечатись, подала скаргу на його дії до Октябрського райсуду.

         15.08.2014 року. Вночі снивсь сніг біля 6 підїзду на бульварі Нєстєрова. Дійсно, прийшов лист від Панасюк Н.С. Слідча Панасюк Н.С. прислала в одному листі відразу дві! постанови про закриття кримінального провадження на кацапку із Сибірі від 10.04.2014 року і повідомила, що з суду ніяких ухвал нею отримано не було. Які брехиві є люди. 29.04.2014 року я дізналась, що слідча Терещенко Олена Миколаївна дала свідчення, що я билась з Аліною. Начебто це підтвердили і працівник міліції Богулавець Богдан. А Рябова Віктора не опитали. Може хоч один порядний чоловік оставсь і скаже, як було насправді. Стали лжесвідками у цій справі Шпротько Лідія Іванівна, Закладна Алла Вікторівна. Як же ми бились, якщо у їбучої кацапки навіть зачіска не була порушена, а в мене розбита ключами голова і лице покоцане у крові було? Де, Боже, твоя справедливість і чи є взагалі якась кара лжесвідкам? Ще ця ментовка Лєна побачила мене після цього на зупинці Зигіна, зробила лице скромне, привіталась чемно. А посвідчила то неправдиво! Єдине що я можу зробити – це повідомити імена і прізвища лжесвідків на цьому сайті.

         16.08.2014 року. Вчора. Продавала стартові пакети на Центральному ринку. Твої колеги, які роблять вигляд, що не знають де ти, надали неофіційну роботу. «Тебе ще не положили?» – повернула голову. Кучер Вовка, твій друг по інституту.

         19.08.2014 року отримала повідомлення з Київського районного суду про направлення моєї апеляційної скарги від 15.08.2014 року до Апеляційного суду Полтавської області.

         В моєму житті появивсь новий «друг». Обіщає, що … і все буде харашо. Ти мені тоже щось подібне обіщав. Що говорить теорія ймовірності? Все буде харашо – від першої любові, потім те ж саме від другої… і т.д. Чим більше спроб, тим більша ймовірність. 03.07.2014 року ти на мої слова про першу любов сказав: «Головне щоб не була останньою». Як ти піклуєшся про моє щастя… Вже стільки років…

         20.08.2014 року. Окликнула на центральному ринку Чоботаренків … Свєта щось пригадує, щось ні, але на суді нічого підтверджувати не буде. Благослови Боже її … по волі і справедливості.

         Кохана людино-друже-тепер не знаю хто. Помста — страва яку потрібно подавати холодною. Яка помста може бути з моєї сторони? Сміш-но. Часу уже немає. Дякуючи коханому-другу Вові і любимій … кацапській радіостанції «Русское радио»-Україна”. Звісно, загнув ти з їбучкою своєю і сраним нашим народцем щодо того, що я убити грозилась кацапку з її виїбками. Я й раніше їй смерті не бажала. А про дітей… У мене в голові таке не поміщається. Як це ти не сказав, що я тебе грозилась убити? Мене оббрехав, обісрав разом з колективом кацапської радіостанції. Як ха-ра-шо… Радіостанція дальше робить, пісенькі кацапські попсові крутить. І що ж доброго від її діяльності хтось має, крім власників, які дурять, щоб бабла заробити на бутерброд з ікрою? Наприклад, мене наїбала ця кацапська радіостанція на цілу молодість. Добрим словом після цього власників “Русского радіо”-України” і колектив цієї кацапрадіостанції згадувати не буду. Пишіть смс, слухайте радіо (тратьте гроші і час). З такими шоу-ділками справи мати – собі на збиток. І добре ім’я моє у своїх бізнес-інтересах використали. Чого ж, хароша дєвочка. Видать по типажу історійка підійшла. Почала дєвочка вийобуватись розмовами, на сайті там шось виложила, бізнеса серйозних людей не понімає… Хтось торгує наркотиками, хтось людьми, а хтось людськими почуттями. Ти й сивіти від того почав так рано, як повідомив мені твій колишній співробітник? Чи може тобі хитровиїбані Романчуки ще раніше пригрозили, що будеш вийобуватись, організують тобі нервовий зрив і путівку від «родичів» до психлікарні? Крім того, що у родини Романчуків є такий шанувальник як Хоменко І.А. Вже тепер знаючи, як на «Русскому радіо»-України» уміють відхрещуватись від поганопахнущих історій, на їх підтримку ти, Володя, звісно розраховувати не міг… Як і тоді, коли тобі й… Романчуки руку розбили. Твоя … інтелігентність з шоу-найобщиками з кацапської радіостанції сперечатись не могла…( Інтересно, коли тебе пиздили, думаю ти вряд чи дав у зуби комусь із сім’ї Романчуків. Свої емоції і злість ти безпідставно і безнаказано виміщував на мені). Єдине у чому виразилась поміч тобі «герою» – так це у пиздьожі. Пиздіти брехню кацапи вміють. Взяти хоча б нинішню війну в Україні. В принципі, моє звернення до кацапрадіо теж результату не дало. За таку наглість мені дяді-тьоті із шоу-бізнеса зробили гірше – мудро перейшли із фази активного втручання у моє приватне життя у фазу активного мовчання і пасивного заперечення. Ха-ра-шо по-пи-з-ді-ли… і перестали… А далі? Накакали, нагавкали – і замовчали? Який же тоді результат переслідували на радіостанції “Русское радио”-України”, втручаючись у моє життя? – заробити власникам на хліб з ікрою, а собі на хліб з маслом? Щоб ви ним подавились.

         23.08.2014 року. Посеред ринку ударив мене твій друг Вова Кучер, бо в час ночі подзвонила йому на лайф. Як сам серед ночі і під ранок мені дзвонив. То вже забув? А я досі маю повідомлення про його дзвіночки.

         Прийшов лист від заступника начальника слідчого управління в Полтавській області Яцуна С.М. від 08.08.2014 «керівництвом УМВС України в Полтавській області, за дорученням МВС України, розглянуто Ваше звернення від 23.06.2014 року щодо незаконного, на Вашу думку, направлення Вас працівниками Київського РВ ПМУ УМВС до Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні № 15. Повідомляю, що за викладеними фактами проведена перевірка. Порушень чинного законодавства не виявлено». Що від Яцуна можна було ще чекати. Як він проводить перевірки, мабуть і задниці своєї від стільця не може відірвати. Що ж получається? Міліція може будь кого за своїм рішенням відправити до психлікарні, не дивлячись на подані позитивні характеристики з роботи і місця проживання? Хоча це й не дивно, рахуючи скільки разів мені з подання працівників Київського РВ приходили ВДВСки про необхідність сплатити штраф за нездійснене порушення. Яка б я була щаслива аби таких яцунів віправляли на схід України воювати з кацапами. А то одні воюють, а інші зади свої жирні відсиджують, а толку з них ніякого.

         24.08.2014 року. Підійшла до Володимира Анатолійовича. Всіх майстрів по ремонту мобілок знає на центральному ринку. Уже знає і що з Вовкою Кучером у мене інциндент вчора був. Хто ж його просвітив?

         28.08.2014. Принесла вчора додому твою фотку від Володимира Анатолійовича. Якась вона зла. Цілу ніч мені снивсь кошмар. Марія Іванівна сказала, щоб я зайшла на пошту забрати лист. Пішла. Прислали копію ухвали про відкриття апеляційного провадження за моєю скаргою з Апеляціного суду Полтавської області. Мій державний адвокат Дмитренко О.І. апеляції значить не подала.