Голова Київського районного суду м. Полтави Шиян В.М.: «Мужчина понравився? Хуліганите? Ви неадекватні…». «Вова, ти мені обіщав… Вова, ти мені обіщав… Вова, для чого цей цирк, тільки время забирає, Вов. Моє время і твоє время. Вова, ти обіщав!». Ти: «Убить… Вон отсюда!». Аліна, єхидно сміючись: «Мастурбируй»

              04.12.13. Вранці прийшла на Нєстєрова. Ждала тебе біля магазину. Ти зупинив машину, щоб викинути мусор. Кинула тобі під ноги лист. Ідеш: «Вон нахуй!». Сів у машину і поїхав. Рада, що ти на мене хоч дививсь.

              07.12.13. 05.12.2013 На 9.30 слідча із дільничним, двома питиушниками і експертом провели слідчий експеримент як Алінка била мене ключами. Увечері пішла на Нєстєрова. Стояла біля магазину з 17.35 до начало сьомої. Пішла до підїзду – 94880 там. От… З 5 на 6 ти мені снивсь. Вранці пішла до підїзду. Ти вийшов з мусорним пакетом. «Це шизофренія винувата, що я стою під домом, а ти мені там роги наставляєш?..». Підійшла до дверей зі сторони пасажира. Ти вийшов зі щіткою. Почав іти з нею на мене. Пішла. Повернулась: ти повільно їдеш дорогою, вроді машина не заводиться. Пішла до баків із сміттям. Ти вийшов. «Там де я живу і мужчини живуть… чого ти не хочеш до мене іти…». «Пошла вон!» – заорав. Поїхала  в суд. Голова Київського районного суду: «Хуліганите? Ви неадекватні…». Ще сказав: “Мужчина понравився?”. Що за питання? Подумала: як мені голову розбили, то адекватні… І твої батьки, кохана людино, бо Алінка “попросіла”, приїхали аж із Старого Іржавця… Якесь відношення до мене… навіть слів, щоб описати не підшукаю. Захищають ту жінку, яка приїхала в Полтаву аж із Братська,  яка хоче ростити з тобою дітей, а моє бажання їх від тебе мати, ростити чогось нівелюється. Чого? Суддя сказав, що викличе до суду тебе і її. Вийшла на зупинку. 9.30. Стою на зупинці «Латишева» як їхати на Браїлки. Побачила «Самару». Ти. Сіла на кільцевий. Біля заправки на «Промбазі» заправляєш машину. Вискочила. Ти вирулив на дорогу. Треба було швидше бігти. Поїхала на 5 школу. Зайшла в «Соту». Юля: «..выйди. Тебе говорять, а ты не понимаешь…и так всю жизнь… добилась? Смотрю как ты мечешся… приятно». Поїхала до батьків. Мати сказала, що твої батьки хотіли, щоб я видалила сайт і мене забрали із Полтави… Їхали б до тебе і нагадували б тобі, що ти мене обіщав забрать… надіюсь із Полтави, любимий? Передали кацапці телефон моїх батьків…  Увечері в 17.41 і 19.19 прийшло повідомлення: «Вам дзвонили… 0501178900». Набираю – номер не існує. Приїхала в Полтаву. «Твоя» «Самара» біля 6 під’їзду на Нєстєрова. Світло горить у залі. На прохідній у гуртожитку повідомлення, що в генпрокуратурі і ВАТ «Компания «Тавр»» отримали мої листи… І що ж?

               10.12.2013. Субота і неділя – 94880 біля 6 під’їзду на Нєстєрова. Увечері в неділю думала про пісню і про тебе: «худой молодой справлюсь с бедой…». В понеділок проснулась в 7.03… В 7.27 була біля магазину на Нєстєрова.  Чого ти так швидко не можеш до мене приїхати? Ти через хвилинку якраз вибіг до машини. Багато снігу. Побігла до тебе. Худий ти. Ти: «Иди нахуй отсюда!». Вдарив по голові добре, почула через капюшон і шапку. Попало глупій голові, хоч думала тим, що між ногами. Винна голова, що вродою лиця тобі не підійшла? Сусід твій з четвертого поверху спостерігав біля машини. Поїхала до невропатолога. Час… прийшлось звертатись у травмпункт… подзвонили з міліції. Усікала сьогодні рубець на губі. Болить.

               12.12.2013. Вчора снилась дорога біля водойми на Сади. Приїхала на Нєстєрова в 7.27. Пішла до арки під вікнами. Гуде машина. Ти виїхав і поїхав. Побачила здалеку як ти викинув сміття біля мусорки. Поплелась. Дільничний не бере слухавку. Поїхала в Київський РВ, написала заяву на кохану людину. Дали корєшок.

               14.12.13. 13.12.13. Вранці поїхала на Нєстєрова. Ти вийшов з підїзду. Сів у машину. Прочинила двері: «Привіт, сонце!». «Закрой дверь!». Закрив дверці на защіпку. Пішла. Обернулась – ти вийшов із машини обчищати лобове скло від льоду. Вернулась: «Вова, ти мене обіщав зробити жінкою. Ти хочеш помиритись чи не хочеш?». Сів у авто мовчки і поїхав у протилежну від мене сторону. Любов моя… Увечері снивсь сон про двох голубів. Голубка порхнула і сказала: «Я Аліна». Проснулась. Вийшла. На прохідній у гуртожитку – лист-відповідь із генпрокуратури. Надіслали в Полтавську обласну. Сьогодні вранці снивсь сон після 8 ранку, що цілувала тебе літом, як ти вийшов з машини напроти магазину… Сон… Просто дуже хочу тебе торкатись, того й сниться таке…

               15.12.2013. Приїхала на Нєстєрова. Начало десятої. «Самара» стоїть біля будинку. Була біля магазину. Говорила з трьома людьми. Батько Аліни ніс мусор. Кинувсь бігти до мене. Хлопці закричали, заступились: «Вона ж жінка…».  Романчук почав: «Она тварь»… і понеслись мати в мою сторону… Будь проклята уся кров Романчуків. Твій друг правий: з роками я стала гірша. Ще й ця робота на касі в магазині… На прохідній записка: на пошті заказний лист. Уже кілька днів валялась. Ясно, що ти був би щасливий, якби я повісилась.

               16.12.2013. Ішла. Серце казало, що ти поїдеш машиною під вікнами, повірила не серцю. Зря. Постояла-подивилась під чужим балконом як коханий чоловік вийшов з чужого дому, сів у машину і поїхав під вікнами в сторону магазину.

               17.12.2013. Проспала. 7.04. Поїхала на Героїв Сталінграда. Побачила «дєда» з тьоть Лідою. Про тебе нічого нового від них не почула. Подзвонила до слідчої, яка веде кримінальну справу на Алінку. Вона: «Ще немає висновку експерта». Після роботи подзвонила мама. У неї сумний голос. 

               19.12.2013. Проснулась рано. Їхати чи не їхати? Для чого воно мені нада? Поїхала. Ти вийшов з пакетом мукора. «Привіт». Мовчиш. Поїхав. Побігла. А ти поїхав іншим шляхом. Зовсім перестала тебе відчувати. Сьогодні Миколая. Не приніс він мені твою любов сьогодні.

               20.12.2013. 9.00. Прийшла в Київський районний суд. Сіла чекати в коридорі. Побачила тебе, обізвалась. «Вова! Вова, Володь…». Вона тримала тебе під руку. Походили, зайшли в зал засідань. Я заглянула:  «Мені можна заходити?». Вона: «Подальше отойди, пожалуйста». «Будеш в себе в квартирі командувать. Вова, я не кусаюся. Вов…». Вона, взяла тебе під руку: «Отойди, пожалуйста». Дівчина заглянула в зал, запитала за голову суду. «Він уже прийшов», кажу. Тоді знову обізвалась до тебе: «Володь…». Ти: «Отойди… на заднюю эту… лавку». Вона: «Ты слышишь что тебе говорят?  Ты вобще невменяемая?.. она получает удовольствие …». «Я получаю удовольствие». Ти: «Вон отсюда, я сказал… на заднюю лавку».  «Як будеш… забереш мене, тоді будеш мною командувати». Вона розсміялась: «Тебя заберут в другое место». «А ти знаеш я там уже була». Вона зі злістю: «Да?… еще раз поедешь. Уйди пожалуйста». Ти: «Не говори… Не говори… С скотиной не нада говорить». (Скотині нада тільки обіщать). Вона: «Да, ты прав». Ти: «Не говори». Вона: «Да, ты совершенно прав». «Вова, може не нада цього цирка? Зачєм ти казав, що вона тобі не до душі?» Вона звертається до працівника суду: «Девушка, попросите, пожалуйста, эту молодую леди отойти отсюда». «Не нада тільки таке устраювать як біля школи». Вона: «Подальше отойди, пожалуйста. Ти слишишь, что тебя просят: отойди пожалуйста». «Будеш в себе в квартирі командувать, поняла?» Вона: «У меня муж командует! Отойди, пожалуйста отсюда. Девушка, посадите ее вон туда, пожалуйста, в клетку». «Може тебе туда нада посадить?». Працівник суду: «Девушка, будете скандалить, вызову милицию». «Я ушла. Что я делаю такое законом запрещенное? Смотреть нельзя или стоять нельзя?». Ты: «Нельзя. На заднюю лавку». «Ну если ти туда пересядеш, я тоже пересяду… Володь, Вов… Я жду, жду, а ти не приходиш». Вона: «Тебе следует давно понять, что никто не прийдет». «Чого ти за всіх розписуєшся? Ти за себе розписуйся». Аліна почала сміятись. Ти: «Безумна». «Безумна,  зачєм ти з мене ізідіваешся, кажеш, що я собака. Отношеніє у тебе до мене хуже чим до собаки». Аліна сміється. Працівник суду: «Ведіть себе нормально, тому що відеокамери фіксують і передається все на перший поверх». Рішила нагадати тобі за приколи в «Соті»: «Володь, скажи мені то в магазині шутка була? Харашо, не шутка, Володь…». Аліна сміється. «Вова, ти подумав про моє время? Володь, Володь… Якщо ти хочеш, якби ти хотів… твої батьки приїздили, казали там моїм батькам, там сайт убрати той… ти знаеш це стосується тільки тебе й мене. Якби ти попросив, якби ти попросив, я б це сразу зробила. чого ти нічого не кажеш,  Вов?». Аліна сміється. «Володь… Ти знаеш, там оті дєвушки, які жили там в общежитії на Браїлках, де я жила, Свєта  Чоботаренко, Оксана… Вони ще помагали комнату обклеювати обоями… після отих приколів почали казати, що ти казав, щоб я мічтала, мічта ідіота…». Ти: «Завалі свою ротяку грязную,  сядь вот туда». «Я тобі сказала вже, забереш – будеш командувать… так вони квартири пополучали там в общежитії… не було б обідно…». Вона: «Я такого не слышала». «Володь…Я за тобою скучила. А те як ти ведеш себе називаеться ізідівательство. Я не собака, а жінка». Ти сказав, що я капаю тобі на мозги: «Закрой рот вобще. Можешь помолчать?». «Я не буду тобі капать на мозги.  Я тобі не так часто капаю на мозги». Ти: «Каждій день». (Навєрно погано капаю, що досі не прийшов). «Як це каждий день? Я тебе даже не бачу каждий день. Як побачила – оце щастя». Вона: «Она от этого удовльствие получает». «Я другого не умію получать. Ну а шо ж як цей мужчина сказав мені мастурбірувать, а сам до мене не йде». Вона: «Поговори, ради Бога. Пусть люди послушают» (пусть. Пісні і передачі на «Русскому радіо»-України» послушали ж і почали говорити, бо людям рот не закриєш). «Да, можеш даже людям розказати про інтернет і сайт kohanomu.com»,  присвячений цьому чоловікові, з проханням прийти до мене, а не іздіватисяВов, Володь, ти ж обіщав, що забереш мене». Вона: «Тебе показалось». Ти: «Тебе шизофрения обещала». «Так не визначили, диагноз не поставили. Ти доктор?». Вона: «Так сходи еще раз. У нас во дворе все медики и все уже тебе поставили диагноз. Одна ты никак не можешь с этим смириться. Ты же понимаешь, ты пролечишся – тебе легче станет» (мені легше стане як він з тобою розведеться). «Не твоего ума дело». Вона: «Почему же? Ты же у меня под окнами стоишь, каждый день орешь» (орала як кацапка пузо носила). «Ну у тебя же мой любимый человек живет. Или у кого то другого?» Вона: «Он женился на мне. Ты ж должна уважать его выбор». «А ты ж должна уважать его выбор, когда он заказал…» (пісню, що зробить мене жінкою і забере до того як Аліна завагітніла вдруге). Вона: «Он не заказывал». «У меня подтверждение есть» (Саша і Оля, які мене в магазині тримали влітку 2009). Вона: «Хорошо, но он не заказывал». Ти: «Давай подтверждение». «Вызовем Надю Иванову». Вона: «Хорошо, хорощо и Свету Чеботареву и когото там еще…» (радіоведучих  радіостанції, наприклад). «Чоботаренко Свєту…». Вона: «Давай, давай…». «Пускай повторит то шо говорила про мечту идиота». Вона: «Люда, мне тоже очень много заказывали на радио песен». «Мне все равно что тебе заказывали» ( тут я збрехала, мені не все рівно). Вона: «И что?». «Это тебя не касается. Это касается только его и меня». «И что? Это повод стоять восем лет под окнами?» (де  з 2009 до 2013 взялось 8 років?) «Но это не твоего ума дело». Вона: «Люд, нада лечиться» (дуже учаслива жінка, як її мамочка, яка приводила мені приклад шизофренічки з фізмата, що повісилась). Ти: «Рот закрыла, села вот там. Обсуждать человєку безумному» (…бабу при бабках, яку ти їбеш… лучше бути безумному, чим йобаним канапкою женатіком). «Ну так что же если безумный… адекватный же, работает». Вона:  «Нет, ты неадекватный». «На работу хожу». Вона: «Ну и что?». «В суд вызывают как адекватного человека». Вона: «Так сюда нужно психиатра пригласить». «Так пригласите». Вона: «Кстати можно пригласить психиатра осмотреть человека?». Працівник суду: «Спустіться. Вам розкажуть». Вона: «Можна, да?». «Володь… можеш остатись? Останься», кажу, а ти побіг за нею. «Вам тоже нада психіатра. Як ви мені голову розбилиВолодь». Працівник суду: «Верніться в засідання!». «Володь!». Працівник суду: «Може ви самі розберетесь?». «Канєшно.Вони ж голову мені розбили. Як тут розбиратись?..» (і все з рук зійшло, ні в міліцію не тягали, ні суда не було). Спустилась на перший поверх. Алінка звернулась до чергового біля дверей: «Можна осмотреть…». Черговий: «Что случилось?». «Та я ж не знаю кому нада психіатра», кажу. Ти схильований: «Провоцирует на судовом заседании, до заседания».  Вона: «Хочем проверить адекватная она неадекватная». «Как это я провоцирую?..». Не отримавши відповіді щодо психіатра, Аліна поспішила в зал засідань. Пішла туди ж. «Володя, а ти можеш з нею розвестись?». Ти: «Отойди отсюда, пожалуйста. Меня тошнит уже. Вот тударот закрой. Вали на заднюю лавку, пожалуйста». Вона: «Может ты отойдешь? Тимошенко Людмила Григорьевна, отойдите, пожалуйста». Ти з нею почав переговорюватись, вона сміялась. Спитала тебе, чого не хочеш мене бачити. Вона: «Боже упаси…Тебя видеть? Мы тебя видим каждый день. Нам этого достаточно». «Може не тільки аудіо-відеозаписи нужні будуть?…». Вона закричала: «Ты отойдешь отсюда?! Молодой человек, попросите, пожалуйста, может она вас послушает». «Ты рот закроешь?». Вона: «Может ты рот закроешь?»«Шо ти все время триндиш». Вона: «Отойди отсюда. Неприятно на тебя смотреть. Отойди отсюда». «Глаза закрой». Вона: «Не собираюсь даже. Отойди. Мы  похожи, правда?». «Як свиня на коня». Вона: «Люди, когда живут вместе долго, они похожи. Это означает что это моя половинка». Ти кажеш охоронцеві: «Можна я ее стукну. Почему она оскорбляет мою жену?»«Какую твою жену?». Охоронник: «Не на территории…». «У вас буде возможность мене…». Ти: «Примите, пожалуйста, какие нибудь меры, чтобы она не стояла, не капала мне на мозги». «Можна я полюбуюсь человеком?». Ти: «Нельзя!». «Это человек, который для меня заказал радиостанцию». Вона: «Никто тебе не заказывал». Ти скочив з лавки, аж відійшов у сторону. «Харашо, Вова, сиди, я». Вона, хапаючи тебе за руку: «Стой! Стой! Вова, сиди. Здесь камеры, здесь все снимают, люди все видят… Садись, садись, садись…». «Володь, таке враження, що у тебе своєї голови на плечах нема. У тебе свое мненіє єсть? Ти сам можеш принять рішеніє самостоятєльно?». Ти висвободивсь від неї, встав: «Могу». Вона тобі: «Слишишь, ми решили…» (ВОНА рішила). Ти відійшов до вікна, дзвониш по телефону: «Добрый день, я прошу прощения, что беспокою… Я по поводу дела моей жены. Я могу не присуствовать…». Вона мені: «Отойди, пожалуйта, отсюда…». У зал засідань зайшов голова Київського районного суду. Почав питати мене дату і місце народження, місце проживання і місце роботи. «Добре, вам відомо які матеріали розглядаються…». Почала казати голові суду, що ці люди завдали мені фізичні пошкодження. Голова суду перебив мене: «На даний час ми розглядаємо питання в тому обсязі, які зазначені в протоколі. Це питання на даний час не розглядається, звертайтеся будь ласка до правоохоронних органів. (шо порушила … порядок слухання справи?) Нестеренко Аліна Сергіївна – Ви потерпіла?». Вона: «Так, потерпіла». «А свідок у нас це Ви? Так почекайте в коридорчику будь ласка. Почав питати її про дату народження і місце проживання. А про місце народження в Іркутській області і не запитав чогось. «Харашо, присядьте. Згідно протоколу зазначено, що 12.11.2013 близько 7.30 поблизу загальноосвітньої школи № 13 громадянка Тимошенко штовхнула громадянку Нестеренко, чим скоїла порушення громадського порядку ч.1.ст.173 кодексу про адміністративні правопорушення. Тимошенко, що Ви можете сказати згідно зазначеного в протоколі?»

«Я можу сказати, що я не штовхала і не ображала і не вчиняла того правопорушення, що там вказане. Я можу сказати, що працівники міліції відносяться дуже упереджено до мене. Були неодноразові напади на мене цієї жінки, зараз в міліції знаходиться кримінальне провадження, яке на неї відкрито. На цю жінку і також Володимира Миколайовича, який зараз вийшов. Він також завдав мені фізичних пошкоджень… Я зверталась…»

«Зрозуміло. Зараз в нас питання стоїть, що зазначено в протоколі. Чи були події чи були образи 12 листопада, чи була штовханина?..». «Ні». Вона: «У меня есть свидетели!». Голова суду: «Чекайте… Тобто взагалі, Ви спілкувалися 12 листопада о 7.30 з громадянкою Нестеренко?» «Я бачила її. Вона кричала на мене шо я дура». Вона почала заперечувати, що кричала мені таке. Голова суду: «Чекайте…». «Я з нею не спілкувалася». : Вона: «Ударила по голове и убежала». Голова суду: «Почекайте, будь ласка…». «Якщо я біля тебе бігла, це не значить, що я тебе била». Голова суду: «Шановні, це суд. Взагалі-то, Ви розумієте, Тимошенко? Нестеренко… Якщо треба буде, я Вас запитаю. Те ж саме Вас стосується. Відповідайте на запитання. Якщо Ви хочете щось додати, пояснити, пояснюйте, а не розмовляйте між собою, будь ласка. Добре, що відбулося, поясніть, як з Вашої позиції, що відбулося о 7.30 12 листопада, де Ви тоді були, знаходилися?» «Біля 13 школи. Я стояла. Я чекала Володимира. А оскільки його не було, я вирішила, що він може не їхати цією дорогою і пішла до будинку». Голова суду: «Ви чекали Нестеренка Володимира? Ви домовились чи як?» «Він раніше колись говорив, щоб я його там чекала». Вона: «Коли?» (влітку 2007, коли я виказала йому, що Свєта Чоботаренко сказала про мене: «заказав їй радіостанцію, щоб вона мічтала»). Голова суду: «Почекайте, Ви почекайте…». «Була така ситуація…». Голова суду: «Добре. Ви чекали. Так? Стояли біля 13 школи і що далі було?». «Потім я вирішила, що… уже пізно було… вирішила пройтися, побачила, що він їде машиною…». Голова суду: «Так…». «Я зрозуміла, що я його зустріну, то тільки там, де я раніше стояла. Я почала туди бігти… він не зачекав мене, а поїхав, я побігла, «доганяла» машину». Голова суду: «Так…». «Він зупинив машину, розвернувся. Я злякалася, що він битиме мене. Він неодноразово піднімав на мене руку без будь-якої причини. Я рішила, якщо в разі чого буду захищатись, я схопила камінь. Но оскільки він упав, коли біг до мене, я вирішила кинути цей камінь, почекати на зупинці, коли він підїде». Голова суду: «Кинули куди?». «На дорогу!.. і все». Голова суду: «Дальше…» «Нічого. Далі я побачила, що він через певний час поїхав, але біля зупинки не зупинився, там де я чекала». Голова суду: «Ви Нестеренко, я вибачаюсь…» (голова суду на мене наїхав, що я хуліганю і неадекватна, ще до засідання, а тут така «необізнаність»). Вона: «Алина Сергеевна». Голова суду: Аліну Сергіївну бачили?». «Бачила». Голова суду: «І які відбулися події між вами?»

«Я пробігала біля неї… Вона почала кричати: «Ти шо дура». Я на це не зреагувала, а побігла далі». Голова суду: «Ви образ ніяких не вчиняли?..». «Я нічого не вчиняла». Голова суду: «…громадський порядок не порушували, її не штовхали, не ображали, не чіпали, пробігали поруч, так?».«Так». Голова суду:  «І все?». «Так». Голова суду: «Добре. Громадянка Нестеренко, що Ви можете нам пояснити?». Вона: «Ви знаете, пояснити очень много можна…»

Голова суду: «Давайте по даній ситуації». Вона: «Во-первых, я не ожидала, что по данной ситуации будет суд. Почему? Потому, что дело еще не закрыто. Я еще до сих пор нахожусь на больничном. Судмедекспертиза еще не предоставила результаты. Как может проходить заседание суда по этому делу, я не представляю. Во-вторых у меня есть свидетели этой ситуации. Я, честно говоря, думала, что нас вызвали по другому поводу, потому, что соседи неоднократно писали на Тимошенко Людмилу Григорьевну и коллективно. Я думала, суд рассматривает сегодня это заявление и в качестве свидетеля я приглашена, меня и вызвали. Я не ожидала, что сегодня будут рассматривать мое дело, оно еще не закрыто». Голова суду: «Питання щодо Вашої справи: відкрито кримінальне провадження?». Вона: «Да. На неї відкрито кримінальне провадження та єсть свідчення». Голова суду: «Про події, які відбулися 12 листопада о 7.30?». Вона: «Да, да. Есть свидетели». Голова суду: «А у Вас є їх дані?». Вона: «Ну, данных у меня нету. У меня есть больничный. Я до сих пор на больничном». Голова суду: «А кримінальне провадження дійсно відкрите?». Вона: «Да… Бухгалтерия школы. Открыто дело. У меня есть последствия ее нападения. То что она сейчас нагло врет… Вы, кстати, с нее подписку возьмите, что она расписывается в своих словах» (хто б узяв підписку з вас). Голова суду: «У Вас зараз суд, фіксуються аудіозаписи. Поки що в нас немає даних, що відкрито кримінальне провадження». Вона: «Відкрито, відкрито». Голова суду: «Ну, добре, з’ясуємо це питання. Що відбулося 12 числа?». Вона: «Хорошо. 12 числа…ах… Ну, я скажу только то, что на протяженни 8 лет Тимошенко… даже больше восьми лет… Тимошенко Людмила Григорьевна преследует нашу семью. Ежедневно приходит к нашому дому, откуда то она узнала наш адрес, номер телефона. Она звонит к нам по ночам. Это можно подтвердить в Укртелекоме, взять распечатку. Она может позвонить в 2 часа ночи в 4 часа утра. Ей абсолютно наплевать на людей. У нее есть только ее похоть. Вот она любит моего мужа, она чувствует к нему страсть и все – это единственная причина по которой каждый день ходит (а як же параноїдальна шизофренія, приступи шизофренії?). Меня она ненавидит. У меня есть доказательства. Гражданка Тимошенко открыла сайт и нас полностью оклеветала (що бачила і чула – те й написала). Написала все со своей стороны…».«Я свое мнение написала» . Голова суду: «Шановна Тимошенко, якщо Ви не бажаете, щоб Вас видалили із зали суду – мовчіть!». Вона: «…нас оклеветала, под окнами она орет нецензурную брань: у меня есть доказательства – распечатка с ее сайта, я немножко ее обработала. Вот, прочтите, пожалуйста. Вот это все то, что она…». Голова суду: «Це долучаеться до справи, так?». Вона: «Да, пожалуйста. Все то, что она орет под окнами. Она меня ненавидит. У меня нет… Я ей ничего не сделала… я с ней не знакома, я с ней не знакомилась… приходила ко мне в дом она… На детей…  проклинает. Приходит утром и проклинает. Воскресное утро, я готовлю блинчики… своему мужу, своим детям, открываю форточку и тут я слышу… Вот это вот все, что там написано. Соседи могут подтвредить. Соседи писали колективное заявление, потому что она мешает не только нам, но и соседям. В 12 ночи, к примеру, гражданка Тимошенко Людмила, уже боясь того, что соседи будут как-то отталкивать ее от дома, выпроваживать ее от дома… она берет мощный фонарик и светит нам на 5 етаж. Вот представте, люди спят, а она нам светит. Это вобще человек здравомыслящий? Как так можно? (…розбити беззахисній мирній людині голову…. як так можна?) Зная о том, что в квартире находится двое маленьких детей, как это вобще можно?!» (яка я погана дєвочка, а ти, Володя, ще й пісню мені ставив, що зробиш мене жінкою і забереш…). Голова суду: «Зрозуміло». Вона: «Я прошу оградить ее…». Голова суду: «Я зрозумів». Вона: «Я прошу, чтобы ее на Браилках вообще духу не было! Запретите ей приходить внаглую» (як в наприклад в 2007, коли батьки кацапки внаглую посприяли моєму виселенню з гуртожитку на Браїлках?… і чого голова суду не вказав їй, що це не стосується протоколу?). Голова суду: «Добре, що сталося 12 листопада?». Вона: «12 числа…Ах… Я шла на работу, вела свою восьмилетнюю дочь. Так как Тимошенко не дает нам прохода…Ах… Мой муж сначала сделал круг вокруг дома, так как надеялся, что этот хвост побежит за ним и мы спокойно сможем пройти в школу без, так сказать, морального ущерба с ее стороны, потому что понимаете, что эти визги по утрам слышать никому неприятно, тем более необоснованные абсолютно. Ах… я шла на работу. Возле 12 школы муж меня подвез с дочкой, поехал. Вот. Мы с дочкой подошли к воротам 13 школы. Я видела, что она бегает, но она изначально ничего не говорила,  в первый раз…Дочь я держала за правую руку, она была справа от меня. Слева подбежала Тимошенко, ударила меня несколько раз по голове, обматерила. Я резко развернулась…». Голова суду: «Чим вона Вас ударила?». Вона: «Я не видела, чем она меня била. Видели дети, которые шли в это время в школу, мои же ученики…». Голова суду: «Відєлі же учні чим вона Вас ударила?»

«Но… она вообще… Мальчик сказал, что она была с камнем, я не почувствовала. Я не почувствовала (якби хоч раз били по голові, то почувствовала б точно), я просто резко развернулась и у меня хрустнуло в шейном отделе… (дільничний Загребельний привозив до мене матеріали цієї справи і там була довідка з травмпункту щодо огляд на вивих ноги, було пояснення, що я штовхнула її в спину і вона впала та вивихнула лодижку… а тепер значить уже не лодижка, а шия…). Да, действительно, потом я уже развернулась к ней, она стала от меня убегать… видимо сбила женщину какую то… женщина потеряла и сумки и шапку, на просьбу дать номер телефона, чтобы та была в качестве свидетеля, женщина дала мне неверный номер, либо может я слишком нервничала, неправильно записала в записную книжку, дозвониться к ней не смогла. Ну, дети видели, потому что все в это время… Это было где-то в 7.30-7.40. Она убежала, я вызвала милицию, вызвала скорую, где было зафиксировано мое высокое давление. Милиция написала мои обьяснения, дальше меня увезли в травматологию, поставили один диагноз, когда пришла к участковому травматологу, поствили совершенно другой диагноз, по которому я сейчас и лечусь. Это результат ее действий.Тоесть криминальне провадження есть. Судмедекспертиза еще будет». Голова суду: «А хто у Вас слідчий, можете сказати?». Вона: «Я знаю только имя, отчество: Анна Николаевна, фамилию я не помню… номер телефона я могу дать». Голова суду: «Я зрозумів Вас. А за якою статтею?»

Вона: «Я не знаю. Я еще не закрыла больничный. Как это дело можно закрывать я вообще не понимаю». Голова суду: «Не закривати, а розглядати… Ми не маємо права розглядати, доки не буде розглянуте кримінальне провадження. Зробимо запит і вирішимо це пиитання». Вона: «Я прошу Вас, ограничьте, пожалуйста ее действия, ну нельзя кричать под окнами, ну нельзя приставать к невинным людям». «Невинні». Вона: «Вы представьте, сколько дети выносят (а в мене дітей немає, бо кацапчина пизда удовлетворя свою похоть каждій божій день) Она. Понимаю, ее ненависть направлена к моей семье. Мои дети. Я уже оградила их, я уже обьяснила, что это такое. (Володя, тобі тоже об’яснили, кого нада їбать і кого годувать?)Хотя например трехлетний ребенок этого понять еще не может. Стоит Баба Яга под окнами. Почему трехлетний ребенок не может выйти погулять? Почему не может? Потому что неизвестно что с ним станет. Она напала кстати уже второй раз. Первый раз я отмахалась. Я отмахалась…». «Ти брехуха». Вона: «Но второй…». Голова суду: «Господи, да тише, Тимошенко…». Вона: «Но второй раз, посмотрите, это – результат» (скільки бабала сибірського пішло на цей результат?). «Будь ти проклята». Вона: «Ну твои проклятия я слышу каждый день…». Голова суду: «Е-е-е…, шановна! Тимошенко!…». Вона: «И вот так каждый день…  Я так считаю, что у нее какие то отклонения («точно», не на рівному ж місці жінка буде розносити писульки по під’їздах свого будинку, про дівчину, яка приходить до чоловіка і щоб їй його не кликали). Да, кстати, мы с мужем ображались в психиатричускую клинику. Нам дали отписку». «Конєшно, побили по голові, а потом обращались». Голова суду: «Тимошенко, успокойтесь». Вона: «А на сайт можете зайти посмотреть, что приходит она каждый Божий день». «Только в оригинал нада смотреть, а не то что она писала». Вона: «Я сократила. Я даю себе отчет, что я сократила, но это все есть. Я же не могу 700 страниц выпечатать твоего бреда» (де вона побачила на 20.12.2013 700 сторінок?). «Можна…». Голова суду: «Зачекайте». Вона: «Соседи тоже будут коллективное заявление писать. Обязательно будут, потому что… (чого ж не доказала? ВOНА так рішила і постановила, значить «обязательно будут») Кстати видео мы предоставили…». «Ходить никому и багать не запрещено». Голова суду: «Я бачу, що Тимошенко оглядалась в лікарні комісією і немає грубих порушень». Вона: «Грубых нэмае, за то что ее могут задержать, пролечить… Но они есть. Вот сейчас человек получил удовольствие от того, что она увидела моего мужа. Она получает…». «Зачем такое говорить? Я любимого человека увидела и получаю удовольствие». Вона: «Она получает эротическое удовольствие. Не знаю как это обозвать» (прєступлєніє 21 століття). Голова суду: «Харашо. До Вас питання. Є якісь питання чи немає?». «У мене є питання…». Голова суду: «Якщо єсть, то вставайте. Вставайте, кажіть». Вона: «Вот видео. Как раз то видео, где она в состоянии…». Голова суду: «Ви хочете долучити його до справи?». Вона: «Да, конечно». Голова суду: «Дивіться, будь ласка… (за ваші гроші будь-яке задоволення? Хіба це входило до питання по протоколу?) Що Ви хочете пояснити?» «Я хочу пояснити, що уже неодноразово приходили наряди міліції. Це не одна людина приходила, участковий… Ходили, розпитували по кімнатах, де я проживаю, розпитували яка я…». Голова суду: «І шо?» «І крім того, коли вони приїхали, міліція коли приїхала, я не знала що таке, що це все буде…». Голова суду: «Шановна…». «Просто міліція мені пред’явила…»

Голова суду: «Людмила Григорівна, щодо подій, які були 12 хочете додати, пояснити, будь ласка…» (А чого ж Романчучку не тільки щодо подій 12 числа слухали?…) «Щодо подій… Харашо. Я не розумію, я штовхнула цю людину чи вдарила, потому що там було написано два пояснення і було написано її рукою. Але в суді, як прийшла ознайомлюватися з матеріалами, уже того пояснення, що я штовхнула її і вона впала і вивихнула…». Голова суду: «Харашо». «…і довідки з травмпункта не було…». Голова суду: «Харашо, присядьте…» «Ні. Я не все пояснила, що пізніше я зверталась в міліцію, де ділась та довідка з травмпункта про те, що в неї була вивихнута нога. Мені не надали її…». Вона: «У меня не было…». «Міліція мені показувала саме це». Голова суду: «Людмила Григорівна, що Ви можете ще додати, пояснити по 12 листопаду 7.30 годині ранку?». «Я пояснюю для того, що з однієї сторони були свідчення про те, що вдарила людину, вона впала і вивихнула ногу там же в матеріалах справи, які показували мені працівники міліції, а з іншої сторони, що я її вдарила чимось по голові». Голова суду: «Я чув Вас, Ви не згодні, Ви нікого не чіпали. Присядьте, все зрозуміло». Тебе викликали до зали суду як свідка. Голова суду: «Дайте пояснення, що Ви можете сказати про події 12 листопада 2013 року». Ти: «Значить щодо тих подій. В принципі як кожного ранку вказана особа Тимошенко бігла від будинку Гожулівська 20 напереріз моїй машині, в якій сиділи дружина і дочка, їх я відвозив до школи, місця роботи. Вона бігла напереріз, очевидно, що запізнилася, зазвичай вона стоїть під під’їздом і чекає, коли я вийду, щоб накинутись чи якоюсь очєрєдной порцієй проклятєй і погроз чи просто кидатись на машину, скалувать краску і ламать зеркала. Це для неї не стидно». «Вова, не брещи, пожалуйста». Ти: «Вибігла біля Гожулівської 20, потім, мабуть, повернула назад, бігла до школи № 13, до повороту біля школи, де вийшла моя дружина та дочка, пішли в напрямку до школи, при цьому начебто, ну не видно було де ця особа там бігає. Хоча як вона там бігає на матеріалах відеозапису буде видно. Після цього хвилин за 3 надійшов дзвінок чи хвилин за 5 позвонив дзвінок на.., телефонувала дружина, що на неї напала вказана особа». Голова суду: «Що вона пояснила?». «Дружина під час телефонного дзвінка… Дружина сказала, щоб я викликав міліцію. Я подзвонив там в міліцію, викликав там наряд, почав повертатися назад. В цей час Тимошенко бігла по вулиці здається Комбайнерів, по прямій, побачила машину, взяла в руки камінь. Я зупинився для того, щоб, ну, впіймати її, не втримавсь на ногах, там гравій, гравійна засипка на дорозі і втратив рівновагу. Камінь вона кинула і побігла далі. Я почав їхати, шукати дружину, з’ясовувати, що там сталося». Голова суду: «І що Вам пояснила дружина?».«Що вона йшла, перед нею йшла дочка. Тимошенко напала ззаду, нанесла удар в районі голови, в область голови, ну а ділі вона… і втекла». Голова суду: «Лайка була?». Ти: «Ну, я особисто не чув, чесно кажучи не пам’ятаю, таких подробиць не пам’ятаю, потому шо я зайнятий був викликом міліції» (чого не викликати свідками людей, які стояли на зупинці? Може вони б пригадали чи чути було лайку біля 13 школи?). Голова суду: «Якась брутальна лайка була?». Вона: «Канешно. Она меня обматерила. Это может подтвердить дочь и дети, которых я подала в качестве свидетелей». Голова суду: «Тобто було чути, да?». Вона: «Конешно. И дети…». Голова суду: «Громадське місце було? Біля школи?». Ти: «Да, це явище досить поширене. Я можу там предоставити, надати матеріали, де вона в магазин…» (А в мене є три свідки (не діти, а дорослі), які чули як Романчук С.Г. брутально облаяв мене біля магазину і заяву в Київський РВ про це писала… Чого ж справу про брутальну лайку фізрука 13 гімназії біля магазину до суду міліція не передала?). Голова суду: «Ну, зрозумів Вас всіх. Значить питань нема до свідка ні в кого? Оголошую перерву для дискусії, оскільки наперед пояснюю, що по даному факту відкрито кримінальне провадження. Якщо так, то … Значить повинно бути офіційно, що по даному факту відкрито кримінальне провадження. Якщо такий факт єсть, то я не розумію, на якій підставі відкрите адміністративне провадження, якщо єсть кримінальне провадження (мабуть на підставі того, що міліція підтримує законність і правопорядок).  Я також хотів запитати чи на 3 січня…». Вона: «Еще неделю мне надо вот с этим ходить…». Голова суду: «Ну 3 січня через два тижні». Ти: «25 грудня будуть надані до СМЕ, скільки буде тривати СМЕ, коли будуть результати, протягом трьох тижнів десь в середньому, тобто раніше 21 січня результатів не буде. Ну хоча в принципі заключення, тобто про те, що існує така постанова і про те…». Голова суду: «Давайте так. Я… Дійсно, на 3 число перенесемо, на 9 годину ранку. Якщо єсть кримінальне провадження, якщо або вона надасть свідчення, ми з’ясуємо. Якщо буде призначена експертиза…». Ти: «Одна експертиза вже призначена, зараз друга експертиза, потім ще буде третя. Загалом це…» . Голова суду: «Подивимось. З’ясуємо всі обставини. Значить на 3 січня на 9 годину ранку я переношу. Чи єсть кримінальне провадження… повєсточки…». «Вова…». Голова суду закричав на мене: «Не підходьте! Шановна! Будь ласка, Тимошенко, якщо не бажають, щоб Ви підходили, не підходьте, будь ласка, не провокуйте… Проходьте (голова суду пропустив Алінку перед собою)». Вона: «Спасиба». Працівник суду: «Тимошенко, повісточку почекайте, Тимошенко…». «Вони ж не чекають, я повернусь… Володь… Володь, я хочу з тобою побалакати, ти чуєш. Володь, чуєш… Я хочу з тобою побалакать…Пожалуйста» (чесно вже не хочу). Ти притримав двері, щоб я не могла їх відкрити. Вийшла на вулицю, тобі в спину: «Володь… Вова, ти мені обіщав, Вова, ти мені обіщав… Вова, для чого цей цирк, тільки время забирає, Вов. Моє время і твоє время. Вова, ти обіщав!». Ти: «Убить… Вон отсюда!». Ти плюнув мені у лице. Аліна, єхидно сміючись: «Мастурбируй» (кацапка не мастурбірує, вона свою похоть удовлєтворяє в своєй квартірє з законним мужем, у якого ні кола ні двора. Н… нада, як є хазяйство між ногами… бартер… баш на баш… міцні узи сім’ї…). Сів у авто, погляд на мені не спинив, обійшов погляд. Вернулась, взяла повістку. Цей цирк був через людську цікавість чи його оплатили? Такі думки. Як можна? Фу. Як мені таке в голову могло прийти? Не знаю чи правильно я себе вела, що бігала за тобою. Нове засідання на 03.01.2014. Говорила з твоїм знайомим. Разів два ходила на Нєстєрова. Машини немає. Ішла до «Велмарта» – ніби ти в машині повернув до «Промбази». Вернулась. Ніде не побачила. Прийшов лист з прокуратури Полтавської області. Направили мої 8 аркушів у Департамент охорони здоров’я Полтавської ОДА і в прокуратуру м. Полтави.