Фотографії коханої людини в інтернеті. Надя Іванова удалила сторінку із «Однокласників»

14.10.2012. До кінця роботи може пів години. Злегка чути серце. Боліти надумало. Глянула на годинник 16.49. Зранку на вулиці дощ. Вийшла – хмарно, моросить. Сьогодні у твоєї з Аліною дочки – День народження. Сьогодні – Покрова. Настрою у мене немає. Зайшла в інтернет. Зареєструвалась в однокласниках.  Найшла Кучера Володимира. Є сестра.  Людмила. День народження Кучера 29 травня 1977 року. Подивилась на її сторінці. Фото цьогорічного Дня народження брата. На фото – в гостях кохана людина з Аліною. Написала в 23.50: «Здравствуй друг моего друга. Твою сестру зовут тоже Люда. Поздравляю тебя с прошедшим Днем рождения. У тебя очень красивое фото. Володя Нестеренко даже «забыл» поздравить меня с 30-летием». Появивсь на моїй сторінці в однокласниках, написав: «ПРАСТИТУТКА». «Ты уже заебала,..лечись, СУКА». Зайшла на сторінку його сестри Люди. Скачала фото з Дня народження Кучера Володимира. Ти помінявсь супроти того фото в інституті. Знайшла і Надю Іванову. До неї не заходила. Лягла начало 4. Подрімала. Встала начало 8. Дощ. Сильний. Поїхала на Нєстєрова. Ти скоро вийшов. Після пів на 9. Забрав дочку, повіз у школу. Дойшла до школи. Майже одночасно дійшли до машини. «Вова, ти уже з отпуска вийшов?..». Худий ти дуже. Чого не поправляєшся, кохана людино? Не дивишся на мене. Поїхала на 23. Зустрілись на вуглі. Ти йшов з кавою. Погляд. Ти нерадий мені. Дімка щось прокоментірував: «Я так і предугадував. Побачив твого супутника». «Вова, я не супутник, а твоя половинка». Заходив у магазин: «Уйобище недодєлане». Ждала, що ти вийдеш до 12. Ти не вийшов. Поїхала на роботу. Ішли з співробітницею додому після 9. Вона: «Я не понімаю, чого ти тут сидиш (у Полтаві)». У неї свої заботи. Дньом сказала мені, що мені вже 30 і я своїм ходінням нічого не доб’юсь. Пригноблено почуваю себе і одиноко. Зайшла на свою сторінку. Там були гості: Ванек Нечай і Кучер Володимир. Переписка з Кучером Володимиром, де він мене називав «Праституткой» і писав «Ты уже заебала,. Лечись, сука» була стерта. Знайшла в однокласниках Надю Іванову.

16.10.2012. 10.25. Вчора написала Наді Івановій, радіоведучій: «Здравствуйте, Надя. Обращалась к исполнителям песен. Как отреагировали Сергей Галибин и Аня Свиридова – Вы видели их реакцию. Владимир Пригладь: «Не примеряйте ситуацию на себя». Ирина Горова: «Да Вы просто сумашедшая». Круто. В 30 лет, когда хочеться быть замужем и рожать детей. Любимому человеку. Вы говорили, что кто-то хочет сохранить семью, что Вова меня обманул, что я не там ищу корни. А где мне искать корни? Под чужими окнами или в чужой квартире, где «добрые люди» могут покалечить, а «друзья» помогут отправить в психиатрическую больницу. Говорят: «Не бойся врагов. Самое старшное, что они могут сделать – это убить тебя. Не бойся друзей. В крайнем случае они могут предать тебя. Бойся равнодушных. Это с их молчаливого согласия происходят убивство и предательство. Надя, ответьте мне, пожалуйста». Зайшла сьогодні – був гость. Переписки з Надею немає. Ввела запрос на пошук Наді Іванової – сторінка її десь заховалась, нічого не найшла.

17.10.2012. 16.10.2012. Подумала, що треба поїхати на 23. Мнялась. Приїхала. Тебе не було зранку. Вже десь час. Побачила Ріту. Вона: «Гуляєш? Гуляй, гуляй…» – в тоні явна насмішка. Гуляти не буду. Поїхала на Нєстєрова. Іду, радісно чогось стало. Обійшла будинок. Біля сходів 6 під’їзду стоять дві дівчини. Одна повернута спиною. Повернулась, глянула. Може Аліна. Підійшла ближче. Дивлюсь в профіль. Аліна. «Аліна!». «Я не Алина. Девушка вы ошиблись. Я вас не знаю…». «Де Вова?». Вона з таким удівлєнієм, награним: «Ты у меня это спрашиваешь?..Ты у меня это спрашиваешь?..». «Ти ж мені сама колись казала: «А Вова в Киеве, у голубоглазой блондинки-любовници». Ти мені казала: «А Вова в Киеве, у голубоглазой блондинки-любовници»…». «Я не хочу с тобой разговаривать». «Я з тобою тоже не хочу разговарівать…». «Ти ненормальная, стоишь под окнами, обратись к психиатру…». «Обращалась…». Її співрозмовниця: «Іди туди, стій там (під вікнами)». Підійшла чи даже підбігла Алінина подруга Люда: «Я щас піду своєму чоловікові скажу. Він зараз вийде…». Аліна: «Я в суд подам… Жди». «Чого твій батько на мене кидається? Я до ваших дітей не підходила!..». Пішла від них. Вікна Аліниної квартири відкриті. Може ти там? «Володь, якщо ти в Аліниній квартирі, вийди до мене. Пішли до мене. Як тобі так нравиться їбаться з Аліною в приймах, то й живи з нею, а мені не їби мозги… Аліна казала: «Забери свое, мне твое не нужно». От я прийшла, щоб ти зі мною пішов…». Вікна на 4 поверсі посередині відкрились. «За шо на мене в суд подавати – за те, що я від тебе дітей хочу?… (хтось із твоїх сусідів засміявсь) Подавайте в суд, я буду себе відстоювать». «Думаєш мені нравиться стояти під твоїми вікнами? Даже не під твоїми, а під чужими…Мені в 30 нормальний чоловік нужен, діти, а не приколи… Це не на радіостанції рішається. Ти мені виказував, що я розрушаю твою сім’ю. Та ніхто, кроми тебе, твою сім’ю розрушити не може… Оце ви мені зробили…». Дівчина, яка говорила з Аліною вийшла з-під арки: «Іди звідси, а то зараз міліцію визву… Нам надоїло, що ти кричиш у нас під вікнами. Ти чуєш, що я тобі сказала?..». «Визивайте міліцію. Почула? Визивайте». «Щас піду визову, стій тут жди, нікуди не йди…». Бачила знайомого. Каже: «Чого ти прийшла, щось случилось?». Кажу, що тебе немає на роботі, що ти, мабуть, тут, а не виходиш. «Це твої проблеми». Стала побіля 1 під’їзду. На дитячому майданчику Люда, Аліна і їх діти. Стою. Ти мабуть не вийдеш. Хвилин через кілька пішли з дітьми по квартирах. Вернулась подивитись – так і є зачинила вікна в квартирі. Пішла до знайомої. Час сиділа, жалілась. Приїхала на трасу «Київ-Харків». Їхав односельчанин, привіз. Побула в батьків. Показала по інтернету фотографію твою з Аліною. Мама подивилась, пішла позвати батька. Батько: «Сказала мама: така гарна жінка». Подививсь: «Нормальна баба. Любить покерувати».  Пішов у хату, каже матері: «Вона (я) їй не конкурентка». Приїхала в Полтаву біля 17. Біля ринку «Алмазний» стоїть «Самара» 94880. Значить, ти ще на роботі. Оставила сумки у знайомої. Пішла до «Соти». Ти бачив, що я прийшла, бо виходив до когось у магазин. Начало шостої зібравсь іти. Стала напроти дверей. Вийшов. Чи дивививсь чи ні, не обізвавсь. І я не обізвалась. Пішла дивитись, як ти в машину сідатимеш. Хотіла сказати тобі про День народження, щоб ти мене поцілував. Пішла іншим шляхом. Бачу – ідеш до машини. І я іду. Ти мовчиш, і я мовчу. Сів. Поїхав. А я поїхала в гуртожиток.

19.10.2012. Після роботи поїхала на Нєстєрова. Вчора подзвонила знайома із Браїлок. Скзала мені, щоб прийшла подивитись на штани. Прийшла, подивилась. Посиділа трохи і пішла. В інтернеті зайшла на сайт Сергія Галібіна. Прочитала за пісню «Я худею». Виявляється через рік на студію завітав Меладзе, цікавивсь піснею. Інтересно, а коли з’явилась пісня «Пофіг»?

20.10.2012. 9.09 – мені дуже хочеться секса. Поїхала на 23. Не побачила. Ти чоловік, ти фізіологічно прив’язаний до жінки. Поїхала на Нєстєрова. Вікна в Аліниній квартирі відкриті у спальні і кухні. За вікном кухні видно тюль. Два рази позвала: «Вова, Володя!». Хоч навряд чи ти у квартирі. Пішла побіля будинку. Побачила чоловіка однокурсниці з фізмата. «Привіт». Він нічого не відповів. Побачила твого знайомого біля фургончика. «Здраствуйте». Він поздоровавсь. «А ви не знаєте, Вова на роботу пішов чи у Аліни?». «Не знаю». Так даром потратила час. А після обіду і до 22.00 – на касі. Прийшла в гуртожиток – немає світла. Включили. Чого ти зі мною не общаєшся? Хіба через Аліну і ваших дітей? А як же я і наші стосунки? Як мої діти? Мені так багато років! Знайшла інформацію про те, що пісня «Пофіг» зявилась в ефірі 16 жовтня 2009 року. Читала судження про пісню та кліп датовані січнем-квітнем 2010. Пісню для групи написав К. Меладзе. Зайшла в контакт. Знайшла знайомих одногрупників і однокурсників… – всі з педагогічного, колись разом учились…

21.10.2012. 2.14. В інтернеті. В однокласниках мигав значок біля твого друга по інституту Вовки Кучера. Значить сидів на сайті. А ти чим зайнятий, кохана людино? Після роботи поїхала на Браїлки. Вікна в кухні і спальні прочинені. Під аркою стоять дві молоді жінки з дитиною. Пішла. Біля 6 під’їзду сидять дві жінки. Під’їхала «Самара». Включені фари. Ти чи не ти? Ти.Та не сам. Ідеш до під’їзду. В руках «бебехи». А машина поїхала. Значить у ній – батько Аліни. Пішла. Ти піднімаєшся по сходах. «Вова, ти помниш, шо ти мені обіщав?». Крикнула в спину і пішла від під’їзду. Може кинеш сумки і кинешся бити? Поніс. Пішла під вікна. Уже закриті. Вернулась до магазину. Вже думала йти. Ти ідеш з повним пакетом мусора. Я до тебе не пішла. Що в тебе в голові? Надоїло бути битою. Ідеш. Відійшла до магазину. Чи зайдеш? Зайшов. Не торкаюсь, не роблю різких рухів. Стала не далеко й не близько: «Я скучила, коханий». Ти купляєш сигарети. Вийшов і пішов. «Пішли до мене, Вова. Вова, Володя, пішли до мене!» – кричу в спину. Не біжу, бо може ти мене захочеш ударити. Не хочу, щоб ти туди йшов. Ідеш, не повертаючись. Дим від цигарки кругом тебе. Небагато ж ти часу тратиш на мене, любов моя. Точніше, зовсім не тратиш. Страх – мій найбільший гріх. Пішла в гуртожиток. Там немає світла. Знову. Робили все при свічках та фонариках. Купалась у «душовій» – уключили.

22.10.2012. Вчора до начало першої сиділа в інтернеті. Знайшла дуже багатьох із фізмата. Важко вставати. Вранці не могла знайти ключі. Поїхала на 23. Ти прийшов після 9. На моє «привіт» нічого не відповів. Поїхала в «Сільпо» на роботу.

24.10.2012. Вранці дивилась в дзеркало. Шрам на верхній губі. Бажання піти до тебе і вимагати, щоб ти жив зі мною і любив мене, а не іздівавсь. З таким настроєм краще не їхати. Поїхала в місто, вирішила свої справи. Приїхала до тебе десь близько 11. Стала біля холодильника. Ти кидав цигарку у мусорку. Побачила твої очі. Це все випадково сталось. Повернувсь і пішов у «Соту». «Привіт» – тобі у спину. Даже не затримавсь. Поговорила зі знайомими. Поїхала в гуртожиток, уділась. Приїхала. Пішла купити виноград. Прийшла. Сказала мені знайома, що ти тільки зайшов у магазин. Прозівала. Дімка вийшов від тебе і показав мені дулю. Сашко вийшов. Показав середній палець, повернувсь до мене задницею і почав ляскати себе долонями по сідницях. Я відвернулась, щоб не бачити цього. Ти  вийшов з магазину близько 16. Думала чи ти мене вдариш? Глянув. В очах нічого доброго для мене. Пішов до машини. Побігла. А ти на мене старавсь не дивитись. Не ждала. Толку з того, що я тобі задам питання, чого ти не йдеш до мене.  Почуваю себе нижче плінтуса. Програла війну за твою любов. Чого ти зі мною не йдеш ночувати, кохана людино? Пішла до «Велмарта». Де ти зараз? Приїхала в гуртожиток.

26.10.2012. Виспалась. Приїхала на 23 десь біля 11. Ти – на роботі. Вийшов. Стояла напроти дверей, біля кіоска. Лице – біле. Радості на ньому немає. «Привіт». «Вова, чого ти до мене не здороваєшся?». Рухи людини в тебе, яка злиться. Біля машини: «Вова, тобі важко зі мною общатись?». Приїхав пів першої. «Вова, де можна було лазити? Я тебе півчаса ждала». Хотіла сказати півжизні. І не півчаса, а більше часа. Думал вранці, що життя потратила, а нічого немає. А ти живеш з Аліною і виховуєш двох дітей. Ти зі своїми знайомими на радіо мене розвів. Розвів на молоді роки. Дураку ясно, що я в задниці оказалась. Пішла до машини. Оставила на лобовому склі записку, написану простим олівцем: «Володя, любимий, я пішла на роботу. Я тебе жду. Приходь сьогодні після 22.00 до мене в гуртожиток. Займемось коханням. Люда».

26.10.2012. Приїхала на 23. Тебе немає. Десь 8.44. Вернулась дорогою до перехрестя біля ринку. Ти. Машиною. Вийшов і пішов, як не дивно мені навстріч. «Вова, я тобі вчора записку оставляла. Чого ти до мене не прийшов?». Взяв телефон, говориш із кимось. Ідеш швидко. Скоро в магазин до тебе прийшов Олег-шщланг із своїм напарником. Скоро ти й вибіг з «Соти». З маленьким чорним пакетом у руці. Сідав у машину. Я кажу тобі: «Ну шо? Поїхали?». Поїхав. Без мене. Що робити? Вернулась на 23. Тебе не побачила. Вже думала подзвонити Аліні, сестрі Олі, в «Соту» на 5 школу. А тоді послала тебе. Мені все одно вже. Напекла блинів, пішла на роботу. Серце болить. Чи за тобою чи просто так. Десь о 18 побачила, що мені телефонувала знайома з 23. Передзвонити змогла аж десь у 19.00. Сказала мені, що як дзвонила мені в 17.06, то якраз бачила тебе на роботі. У чорній курточці. Я так зраділа. Хоч і приводу то в мене ніякого не було. Настрій піднявсь. Така рада. Спасіба тобі, подружко. От і вся любов в 30. Хіба ти мені, Володя, сам не можеш подзвонити?

27.10.2012. Вранці поїхала на 23. Прийшла тьотя Свєта. Каже: «Зайду до Володимира». Зайшла, виходить: «Сказали, що він два дні вихідний». Поїхала на Нєстєрова. Вікна всі зачинені – таке враження, що в квартирі нікого немає. У батьків? Пішла на роботу. Завтра – 28. Вибори. Значить, ти не дожен був би їхати в Старий Іржавець. Де ж ти тоді, Володимир?

28.10.2012. Знайшла в Інтернеті пісню Слави «Одиночество». Дивилась без звуку як співачка виконувала пісню в «Золотому грамофоні». Мурашки по шкірі. Дивилась на її виконання і думки –  чого представники шоу-бізнесу  так безнаказано можуть лізти в чужу душу? Може у своїй нічого немає? Натрапила на лучший кліп до пісні. Подивилась. Емоції в мене непозитивні.

29.10.2012. Згадала вчорашній кліп – таке дерьмо подивилась… Лучше б не дивилась. Та стара дєва з бєлой розой чимось нагадала мені себе… Це мені для приколу білу розочку в «Сільпо» на касу принесли? От придурошне совпадєніє. А даже якщо і не совпадєніє, то скільки не бісись  – не докажеш. А те як вона «сосалась» на лавочці з пристарілим дідком – гидкуватий кліп. Це як з тим покійним Романом Трахтенбергом, що казав: «плюються, а ничего сделать не могут…». Бог його наказав. Аби й цих сук, які так насміхаються, наказав. Будь вони прокляті з їхніми попсовими піснями і кліпами.

30.10.2012. Проснулась дуже рано. Дощ. Мені не спиться. Набираю 56-73-60. Подивилась на ікону Ісуса. «Возлюбленим своїм дає сон» – згадала слова із Біблії. А я не возлюблена. Сон прийшов. Спасіба Богу. Приснилось ніби я прийшла на 23. Ти йшов до машини. Я за тобою. Тоді пішла трохи іншим маршрутом і ти десь зник. Ніби стояла біля «Астери» і дивилась на тебе зверху. Думала, чого раніше не додумалась тут стати – тебе зверху видно через скляну стелю, хоч шторка і завішена. Ти помітив, що я дивилась на тебе і вийшов. Кинув у мене шматок цеглини із будинку. Мене тільки трохи зачепив, а вдарив по міліціонеру, який десь біля мене узявсь. Снилось ніби стояла біля «Хануми», день був сонячний, а мені в очах потемніло і я стала дуже погано бачити, як вночі. Впала на коліна і почала молитись Богу: «Отче нащ…». Мені стало легше. Витягла верхню вставну щелепу. Подумала для чого вона мені була вставлена? У мене ж під нею є свої зуби. Сон обірвавсь. Я прокинулась. Подумала, що Аліна мені колись казала: «Да я тебе челюсть вставлю, только оставь моего мужа в покое». Странні сни бува сняться. Приїхала на 23. Приїхала пізно, десь в 9. Довго красилась. Ти вже на роботі. Вийшов хвилин 20 на 12. Туман. Сира погода. Пішла, побігла за тобою до машини. Ти як виходив на мене не дививсь. Перед машиною прошла, то хто зна чи глянув. Пішла до «Соти». Жду. Довго. Повернулась, побачила в профіль, як ти підійшов до магазину з якоюсь коробкою. «Володь…» – і не глянув. А я заплела волосся в дві косички, губи підфарбувала, щоб тобі сподобатись. Опять стою. В магазині Юля і Сашко Ромахін. Сашко вийшов у туалет. Я заглянула в магазин: «Вова, коли вже ти йтимеш у туалет. Я тебе жду». Підійшов з «Хануми» Влад. Спитав як діла. Він до тебе заходив. Вийшов. Каже, що я мерзну, ішла б додому. Спитала за тебе. Каже, щоб я сама зайшла та й спитала. Кажу, що буде крик у магазині. Попитка не питка. Пішла. Відкрила двері. Сашко: «Пішла вон, дура, блядь!!», включив музику на весь магазин. Вернулась до Влада. Поговорили. Його посліднє речення, як ішов до себе на роботу: «Не ти ж його любима женщіна, в нього ж діти не від тебе, Людочка». Через якийсь час Сашко виглянув із «Соти». Я підійшла до дверей. Він плюнув на мене. Мене це так розізлило. Плюнула на двері, за якими він стояв. Він визирнув. «Придурок». «Дегенератка». Ти вийшов у магазин. Сашко щось каже тобі, показує на двері, усміхається. Ти вийшов. Куди підеш? Пішов до машини. Догнала. «Вова, об’ясни мені, пожалуста…». Ти сів у машину і закрив двері. Проїхав машиною до світлофора. Став. Я підійшла до машини, стала, дивлюсь на тебе. Ти й не глянув на мене, тільки дверку закрив на защьолку. І поїхав.

31.10.2012. На 7 збори в «Сільпо». Прийшов управляючий. Це перший раз. Сказав, що управляючі магазинів у місті общаються між собою. Якщо хтось думає, що натворить щось нехороше  в «Сільпо» і піде в другий супермаркет… Полтава – маленьке місто. Зразу ж поїхала на 23. Ти приїхав трохи пізніше мене. Закрив машину і пішов у бік, протилежний від мене. Побігла. Ти йдеш через центр площі. Біжу до тебе. «Привіт». Ти ідеш і плюєш на мене. «Чо ти на мене плюєш?!». Побігла за тобою. Двері «Соти» закриті ролетами. Ти повертаєшся і йдеш. Навстріч Сашко Ромахін. Ідеш із ним знову до магазину. Ждала тебе. Ще 9 не було. Десь узявсь Кучер Володимир. Я стояла біля холодильника. «Привіт». «Пока» – і тікати від нього. Зайшов до тебе, тоді виходив. Хотів підійти до мене, а я зразу зайшла в магазин «Молоко». Пішов до машини . Чорна іномарка. Знову пішов до тебе. Виходив. Опять я від нього зайшла в магазин. Каже: «Уйобище». Сів в іномарку і поїхав. Як набирала 0669540088 – телефон не взяв. Ти вийшов після 12. Ідеш. «Вова, скажи, що зі мною не так?». Дійшов до машини, сідаєш. «Володь, ти помниш ти мене назвав параноїдальною шизофренічною…». Зарив двері, розвернув машину і поїхав. Розвернулась і поїхала до батьків – батько заказав ліки від алергії. Увечері зайшла в «Однокласники», створила нову сторінку, зайшла на сторінку Кучера. Написала: «Чого ти сьогодні до мене підходив? Помниш, коли я робила в ДПІ, ти мені казав: «Що ти хочеш? Успокойся. Пока». Ти в курсі, скільки мені років? Якщо я твого друга не устраюю як жінка – убийте мене. Мені надоїли ваші піздюліни, чого я дожна мучитись перед смертю? Ви ж нормальні мужики, а не садисти. Ти можеш мені написати все, що ти мені хотів сказати, кроми «Привіт» і «Уйобище». Ще написала кілька коментарів до нового і старих альбомів на його сторінці. Результат – поставив у «чорний список». І вночі не спалось – набирала 56-73-60. Серце почало дуже стукати.

01.11.2012. Батькові було погано вночі. Пішла з мамою рано на автобус. Їхала в Полтаву. Подумала про місце твоєї роботи – мене там ніхто не жде. Ти мене не ждеш. Приїхала в гуртожиток в 9, а на 23 приїхала аж в 11. Тебе оказується не було в магазині. А машина стояла. Чи ти пішки ходив чи громадським транспортом їздив. Даже заходила в магазин. Дімка: «Його нема – хіба тобі не видно?». «Мені не видно, я бачила, що машина стоїть». Влада просила. Зайшов. «Сказали, що його немає». Незнайомого мені молодого чоловіка просила, щоб позвав тебе. Ти прийшов через півгодини зі сторони «Хануми». Без настрою. «Привіт». Як заходив у магазин: «Я соскучилась». Ти даже ходу не стишив. Ноль реакції. І більше не виходив. Дімка відчинив двері і пішов до тебе за шторку. Заглянула через поріг: «Володь, вийди, пожалуста, мені скоро на роботу». Дімка з-за шторки: «Іди-броди отсюда…». Чого він за тебе «розписується», а ти мовчиш. Хвилин через 10-15 пішла на зупинку… У нас з тобою щось явно не так.

02.11.2012. Виспалась. Приїхала на 23 десь в 11. Дімка заходив за шторку – я побачила твоє лице. Ти усміхавсь. Лице божественної краси. Бачила як ти повернувсь трохи. Шия в тебе худа. Вийшов. Іду за тобою до машини. Біля машини: «Володь, Вова…». Ти щось пробурмотів собі. Приїхав десь о 13. Уже йшла на зупинку. Вийшов з машини: «Вова, я хотіла тобі сказати…». Іду, спішу за тобою. Біля дверей «Соти»: «Займись зі мною любовью, пожалуста…». Пішов. Розвернулась і пішла на зупинку. І Риту сьогодні бачила. Поздоровалась, а в душі – послала.  Вона до мені на словах говорить одне, а  її жести, міміка і поведінка – інше.

03.11.2012. Вночі снилась всяка всячина. Приїхала перед 11. Думала, що тебе немає. Перестала тебе відчувати. Ти на роботі. Без машини. В 10.58 вийшов. Сів у машину до якогось мужика. Іномарка, серебриста. Повернувсь до мене чи просто повернувсь? Сказала тобі «Вова, привіт». А ти не привітавсь. Дививсь на мене. А я сьогодні «не в формі». А коли я для тебе вообще буваю у формі, якщо ти мене не обнімаєш і не цілуєш. Мабуть ніколи.

04.11.2012. Вчора лягла дуже пізно. Встала рано. Поїхала на Браїлки. Вікна зачинені, особливо в спальні. Походила, подзвонила і поїхала в «Сільпо». Ввечері після роботи трапилась неприємність. Ще й пояснюючу написала. Сиджу на кроваті і думаю, що мені даже нема кому пожалітись, що я така глупа і невезуча дівчина.

05.11.2012. Так солодко спалось. Проснулась в 6.58. Їхати до тебе. Що сильніше – бажання поспати чи побачити тебе? Приїхала – тебе ще немає. Вернулась до дороги. Ти скоро й приїхав. Підходжу до машини. Ти вийшов. Кажу здалеку: «Вова, привіт!». Ти обійшов машину – до капота. Тоді заглянув у багажник. Пішов. «Вова, чого ти до мене не здороваєшся?». Доганяю біля «Плюшки». «Казав, що я тебе задрачую. Так зроби мені дитину і я гулятиму з дитиною і тебе не затрачуватиму!» Бігла за тобою, казала: «Відвіз її дочку в школу? А вона з другим гуляє. Ти казав, що вона не може вийти з дитиною погуляти. Жінка твоя! А мене хто за жінку візьме? Міша Павлов?». Зайшов у магазин – і не виходиш. Прийшов до тебе скоро Олег-шланг з своїм напарником. Виходить, повернувсь до мене: «Привіт». «Пока». Іде Сашко Ромахін. «Прівет супер-діджею магазину «Сота». «Пока». Назвав мене козою. Ішла з ринку – побачила подругу. Провела мене до зупинки. На роботі повернули мої гроші. Разів 5 бачила управляючого – проходив тричі біля каси. Хоч би раз привіталась – в роботі. Це ж він, мабуть, сказав  начальнику охрани, щоб він повернув мені гроші. А втім хто зна, як воно там було. Чого, чого ти до мене не приходиш, Володенька? Вова! Вова, коханий. Сьогодні їхала від тебе на роботу. Перед зупинкою водій увімкнув «Шансон»: «…в моем сердце сибирячка. От любви я сам не свой…». І з тобою таке, любов моя, чи в чому причина?

06.11.2012. 23.12. Сьогодні вранці поїхала на 23 в десять. Приїхала – машини немає, тебе тоже. Сьогодні мені на час їхати в «Сільпо». Вийшов Сашко Ромахін. Спитала в нього, чого ти не прийшов на роботу. Він говорить по телефону і заразом коментує, що я в нього питаю. Нагрубив. На серці тривожно – може тебе там обіжають, а я нічого не можу зробити. Побачила незнайомого чоловіка, що, видно, прийшов до тебе. Як вийшов із магазину – спитала про тебе. Він сказав, що ти будеш після часу. Поїхала на Браїлки. Вікно в спальні, де ти їбешся з Алінкою відчинене, провітрюється. Звала тебе. Дощ, вітер. Поїхала на роботу. Після роботи розболілась голова. І досі болить. Думаю, коли ти вже наживешся і наїбешся з сибірячкою, будь прокляті твої з нею діти, будь проклята чужа кров, будь проклят весь рід Романчуків, будь прокляті їхні діти і внуки, будь прокляті їхні сибірські гроші, будь прокляті їхні квартири, які вони покупили в Полтаві. Будь проклята кожна хвилина, яку  ти, любов моя, проводиш у чужому домі. Будь проклята кожна хвилина, яку проводить з тобою Аліна. Мені так погано одній. Я так скучаю за тобою.

07.11.2012.17.22. Вихідна. Поїхала до тебе. Машина на ринку. З багажником. Ти виходив якраз у магазин і бачив, що я прийшла. Скоро пішов до машини. На моє привіт – реакції немає. Словесної. Бачу, що ти мені не радий. Даже якийсь недовольний, що я прийшла. Це приїдеш може через годину. Пішла у своїх справах. Ходила недовго. Прийшла – машину поставив на стоянці біля універсаму «Полтава». Прозівала. Вийшов в 12.40. Пішла. Спитала чого морозишся, як сідав у машину. Ждала. Думала, що ти поїхав на обід. Думала поїхати на Нєстєрова. Коли ти вже з нею наживешся і наїбешся? Разів три бачила Риту. Видно ходила по своїх справах – кругами біля мене. Уже начало 3. Коли ж ти приїдеш?  Вийшов Дімка з «Соти»: «Чого ти тут торчиш? Сьогодні празднік – іди додому спати». Пів третього. Поїхала на Нєстєрова. В Аліниній квартирі вікно в спальні закрите білими ролетами, а всі інші без ролет. На кухні даже видно штори. Набрала домашній твоїх рідних. Телефон узяв дідусь. Зайти у квартру, спитати коли ти з нею наживешся і наїбешся? Бачила сусідку, яка живе в будинку поряд. Постояла хвилинку біля мене і пішла. Всі з мене так як сміються. Це вже та кобила попробувала всі пози в усіх місцях квартири з тобою. А з мене ідіотку зробили. «Качественный дурак прослужит долго». Під вікнами… – що згадати? Пів на 5 пішла геть. З 12.40 і до цього часу набираю 56-73-60. Звук то все рівно ти виключив. Коли ти з нею наживешся і наїбешся?

08.11.2012. 22.37. Приїхала на 23 десь в пів 11. Вийшов пів 12. Пішов з якимось чоловіком до машини. Іномарка. «Вова, я хочу з тобою поговорити». Ноль реакції. Сів у машину. Поїхали. Обійшла ринок. Машина ця стоїть з іншої сторони. Стала напроти – дивлюсь на тебе. Такий невеселий ти. Ти говориш по мобільному, заусміхавсь. Чи вийдеш, трохи відкрив двері. «Вова, вийди з машини!». Вийшов. Я трохи відступаю від тебе. Обійшов мене. «Вова, мене інтересує вопрос: коли ти вже з нею наживешся і наїбешся? Учора я була вихідна. Чого ти до неї так рано попиздував?». Ідеш, не обиртаешся, куриш. «Вова, шо там про любов…». Ідеш, я біжу позаду тебе і голосно називаю тебе по імені: «Чого ти мовчиш, чи ти глухий чи ти німий?..». Заходиш у «Соту». Стою, вижидаю тебе під вінами. Іде Сашко Ромахін. «Саша, передай Вові, що я хочу від нього секса». «Передай собі, щоб ти валіла отсюда» – каже із злістю. Куди валити? Ти ж тут. Десь в 12.35 ти вийшов. Ідеш. Кажу: «Вова, ти можеш зайнятись зі мною любов’ю?». Куди ти підеш. Ідеш до машини. «Вова…». Сідаеш у машину: «Вова, ти ж з іншими жінками цим займався, чого ж зі мною не хочеш?». Ти сідаш в машину. Може сказав «сука»? Чи шо ти там сказав? Дивлюсь на тебе – ти здавсь мені таким старим і змореним. Їбавсь усю молодість з Аліною, кобилою їбучою із Сібірі, а на мене сил не тратив. Поїхала в «Сільпо». 0669540088 – абонент зайнятий. Другий раз гудки йшли довго – тоді опять «абонент зайнят». Третій раз вобще одключив. Не хоче розмовляти.

09.11.2012. 21.57. Сьогодні захотілось приїхати до тебе вранці, хоч і лягла вчора пів другої. Ще не було 9, ти на роботі. Стояла недовго. Ти вийшов. Пішов до кіоску з цигарками. Поздоровалась до тебе. Біля кіоска скзала: «Спасіба, що вийшов, Вова». Пішов до магазину. Дімка: «Вигуляв …Ходить тепер щаслива». Я б не сказала, що мені хватило цього для щастя. А з іншої сторони – спасіба й на тому. Вийшов через годину. Пішов дуже швидко до машини, я нічого не вспіла й сказати. Приїхав чере час. Ждала. Підійшла до машини: «Вова, можна тебе поцілувати?». Ти стояв до мене спиною, не повернувсь, а розвернувсь і пішов до «Соти». Швидко. Постояла півгодини. Побачила Ріту. «Доброго дня, Ріта». Пішла на зупинку. На роботі зробила собі неприємність через неуважність. Заплатила свої гроші. Пообіцяли контрольну закупку. Зло мене розбирає, за моє особисте життя.

10.11.2012. 22.03. Снивсь. Снилась та квартира, та жінка. Наче я їй щось робила спицями. Приїхала на 23. Зайшла в «Соту». Спитала чи ти на роботі. Крик менший, ніж звичайно. Вийшла. Тьотя, яка торгувала семечками, сказала, що бачила тебе утром. Ти через хвилинку вийшов. Я рада. Пішов до машини. Перед світлофором стала збоку біля машини. Ти опустив скло і плюнув. Це обідно. Дуже. Вернулась на ринок. Тоді пішла на зупинку. Побачила, як ти їдеш. Вернулась. Ти купляв кофе біля «Золушки». «Вова, ти мені снивсь і говорив зі мною, що смисл просто бачитись, якщо між нами нічого немає…».

11.11.2012. Не їздила. Дзвонила.

12.11.2012. Снилась кров. І ще багато чого. Після роботи, поїхала на Нєстєрова. Вікно на кухні відкрите. Звала, казала, що ти мені нужен. «Вова, вийди на вулицю, будь-ласка. Що тобі стоїть прийти до мене? Мені одній погано». Вікно відкрите. Якась кішка вибігла під стовп і почала істошно нявкати. Кошеня обізвалось. Як я. Звала. Виключивсь свєт у залі. Видно, що робить телевізор. Тоді включивсь. Звала. Стояла мовчки, дзвонила. Побачила руку у вікні кухні – вікно закрили. Поїхала в гуртожиток. Зайшла в свою почту – 5 відповідей від психологів.Прочитала. Це скоріше питання, а не відповіді. Починаю думати про це і впадаю в «ступор». Але треба ж якось рішати.

14.11.2012. 18.09. Вранці проснулась, виспавшись. Вихідна. Чогось снивсь ти, «крьосна мама» і твоя дочка. Приїхала в 12. Машина стоїть. Заглянула в «Соту»: «Вова зараз є?». Дімка: «Іди отсюда, зараза». Стояла на сонечку. Ждала. А ти був у магазині. Вийшов минут 20 першої. «Вова, займись зі мною любов’ю». Побачила, що в тебе замазана курточка – сказала. Повернув у центрі ринку в сторону дороги. «Вова, а чо не на лєво, а до машини?». Дійшла за тобою до машини: «Вова, трахни мене в машині, чи я не в твоєму вкусі?». Дивлюсь на твої губи, на твоє лице… Повертаюсь. Іду взовж дороги і не оглядаюсь. Проїхав. Ждала біля дороги, ходила. Ждала тебе майже до трьох. Поїхала на Браїлки. Вікна в Аліниній квартирі без ролет, видно штори. Значить тебе немає. Пішла на зупинку. По дорозі набрала 0669540088 – нема зв’язку. Зато його лайф на прийомі – абонент зайнятий. Приїхала на 23. Машина стоїть на стоянці напроти універсаму. Спитала у тьоті на сємєчках. Каже, що ти тільки прийшов. Ходжу під вікнами. Бачу Юля і Діма сміються. Через півчаса ти вийшов, щось їм казав, попрощавсь. Виходиш. Ідеш у сторону туалету. У мене в середині все в незнанні, що мені робити. Ти доходиш майже до середини площі, тоді повертаешся і йдеш назад. Щось тобі кажу про те, щоб ми поїхали до мене. Щось кажу тобі про мій телефон. «Вова, для чого тобі ця гра?». Доходжу з тобою до машини. Ти відкриваєш двері авто: «Вова, що не так, що не так?!». Ти поїхав, а я вернулась на ринок, зайшла до подруги. Кажу їй про твою поведінку, про те, що мені хоч вже й 30, но в мене нема ніякого опита в общенії з мужчинами. Каже мені, що мені треба спитать про те, чого ти себе так ведеш у якогось чоловіка, що наявність чи відсутність у мене вмінь не грають ролі, якщо ти зі мною не хочеш зустрітись. Поїхала в гуртожиток.

15.11.2012. Сьогодні до тебе не поїхала. Виспалась. Пішла на роботу. І увечері не поїхала на Браїлки.

16.11.2012. Виспалась. Поїхала на 23. Начало 12. Машина стоїть, хвилин через 25 побачила, як ти йдеш зі сторони «Хануми». «Привіт». Мовчки зайшов у магазин. Поїхала в «Сільпо», на роботу. Руки болять, спина. Касу дали мені 6 – ключ за кожним відкриванням ящика з готівкою треба вставляти. Закрила мене раніше на пів часа. Дівчата в касі нормальні роблять, а якось я з ними не можу легко спілкуватись, якусь я на них тоску наводжу чи що. Чи я не вмію з людьми общатись? Чогось порівняла в уяві своє фото з фото Романчук Аліни. Згадала батькові слова, про те, що я їй не конкурентка. Що вона більш жіночна, ніж я. Згадала, як ти мене вдарив по голові по її крику… Вобщим, є що згадати. «Руске радіо України», розщитане на дурдом, як казала Оксана Орестівна з міської податкової. Твоє небажання зі мною говорити. Як Алінині діти виростуть, то мені пізно буде своїх народжувати. А може ти ніколи й не хотів бути зі мною, а вмішались в моє життя представники шоу-бізнесу для інтересу – піддослідна жива іграшка, інтересно як життя складеться… після того як з мозгами погратись. З своїх би рідних прикалувались, ….

17.11.2012. Проснулась рано. Лежу, ворочаюсь – заснути не можу. Поїхала на Нєстєрова. Начало 9. Думала, що ти йтимеш на роботу. Сказати тобі: «Як в неї діти виростуть, то мені пізно буде народжувати – до одного місця буде й радіостанція, яку «заказав»». Стояла й напроти під’їзду. Друг батька Аліни Толік: «Привіт. Як діла, Люда?». Не дуже мені хочеться йому щось говорити: «Херово. Як можуть бути діла біля чужого під’їзду». Пів десятого. Рішила йти. Біля магазину побачила батька Аліни. Ніс мусор: «Уйобище, блядь». «Дочка твоя сука і курва». Ішов від мусорних баків, очі витріщав, щоб вони йому повилазили. Пішов у напрямку 13 школи. Опять вернулась під вікна – ролетами закриті наглухо. А перед цим ти, мабуть, курив на балконі, бо бачила як дим потягнувсь понад вікнами. Сира погода, погана, хмарно. Які тільки ми з тобою обоє дурні. Не так ти як я.