«Допомога» від психологів

23.11.2011. Сьогодні я поїхала на твою роботу, але ти приїхав раніше. Я не хотіла йти до «Соти». Чого я так довго збиралась – ото мабуть так хотіла бачити. Дімка з «Соти», як я поздоровалась, сказав, щоб я йшла… Жінка, яка торгує сємєчками на ринку почала мені казати, нащо я приїхала. Кажу, що хай би він мене убив, як я живу сама півжиття, а він з другою жінкою. Прийшла прибиральниця Ліда. Питаю, у якому Вова настрої. Вона: «Не знаю, дивись, щоб він тебе не бив». Кажу: «Тьоть Ліда, одкрийте шторку – я подивлюсь і піду». Ти сидиш ремонтуєш. Для чого я прийшла? Увечері рішила і поїхала знову. Стою біля машини. В голові усякі думки крутяться. Ідеш, і я кажу: «Вов, красивая у тебя жена. Поцелуй ее сегодня в лобик». Хто зна для чого ці думки прийшли мені в голову. Чогось подумала так сказать. Я не бажаю її смерті. І хай мене Бог прощає, бо це я така «щаслива», що ти їдеш до неї. Просто, я дуже хочу, щоб ти відмовив їй у сексі. Хоча б сьогодні. А як ти відмовиш? Ти ж лягаєш з нею в одне ліжко. Я в самотності з ума сходжу. І ти, Вова, знаєш про мій стан. І не дзвониш. Бажаєш мого божевілля. Це б усіх влаштувало. Ти до мене жорстокий, і як до жінки, і як до людини. Колись давно снивсь мені Алінин син. Величенький, уже ніби років 10-12 і казав мені: «А я не такий дурний як мій батько…»…

23.11.2011. Сьогодні не схотіла до тебе вранці йти. Чого сама не знаю. Подзвонила на 53-09-10. Як їхала на Укртелеком – серце боліло. Думаю, мабуть не треба їхати. Так і є. Жінка-психолог взяла слухавку. Сказала, що не буде говорити, де знаходиться, а поспілкується зі мною в телефонному режимі. Я почала розповідати. Вона сказала, що бачить, що мені важко говорити. З її словесних реакцій склалось враження, що вона знає щось про цю ситуацію. Недарма говорять, що Полтава – велике село. Сказала, що не буде мені допомагати, бо я по українському законодавству не являюсь тобі дружиною. І ще багато що говорила такого, що я сказала; «Ну й пошла ти нахуй, сука!». Це було дуже грубо. Передзвонила на 386. Там сказали, щоб передзвонила завтра. Психолог Наташа, якій я розповідала, буде завтра. Даже не знаю чи зможе і чи захоче вона мені допомогти. На емоціях сіла в тролейбус і поїхала на 23 вересня. Побачила знайому. Стояла, говорила з нею і побачила, як ти вийшов на вулицю з телефоном. Подумала, опять, мабуть, з тією сукою говориш. Побігла до тебе. Ти ішов у туалет. Оце мені пощастило. Зайшла в туалет. Ти й скоро вийшов. Думала запитати як справи. А сказала: «Привіт. Любимий». Іхала в тролейбусі. Дивилась на себе у скло. Я негарна. Ти якось байдуже сковзнув по мені поглядом і вийшов. Я той твій погляд сприйняла. Мабуть я тобі точно не підходжу. Іду за тобою, ти куриш. Не кинув цигарку біля дверей, а пішов до мусорки. Ти заходиш у двері, а я тобі кажу: «Вовчик, коли ти мене уб’єш?». Ти сидиш за шторкою у курточці. Класне робоче місце у чоловіка, з допомогою якого радіостанція тему прокручувала. Це просто бісить. Мабуть не дуже тепло? Чи ти не встиг роздітись? Говориш по телефону. А мені ніколи й не дзвониш!!! Постояла, поговорила із знайомими. Постояла біля вікна, розвернулась і пішла на зупинку. Я себе чувствую як чоловік. Жінкою біля тебе я себе вже давно не відчуваю. Сиджу в гуртожитку. Мені так погано. Думаю, чого я така нерозумна? Треба поїхати до тебе, стати біля гаража. Попросити секса. Уже темно. Не дуже хто побачить, може ти мене захочеш приласкати, а може приб’єш.  Чи серед дороги як їхатимеш. Чи ти хоч зупинешся? А біля гаража точно побачимось. Страх і відчай у мені змагаються. Переміг страх. 17.48. Ти приїхав, ставиш машину, а мене немає. Дєвочка, ти довго будешь писать? З іншої сторони, ти мене «так хочеш». Я думаю, що якщо між нами немає сексу, то наші з тобою стосунки не мають майбутнього. Секс з тобою я ототожнюю з заняттям любов’ю. Бо я тебе кохаю. Мені сьогодні снилась школа, ніби я в ній збираюсь навчатись. Мабуть до того, що Романчук Аліна сказала мені, після того як родила тобі сина: «Иди учись, студентка!». Може справа не в грошах батьків Аліни, а в тому, що серцю не прикажеш. Тоді чого ти звернувсь на радіо – я ж тебе не чіпала? А тоді почали обсирати мене, як відкрито до тебе почала приходити.

25.11.2011. Дзвонила на 386. Наташі психолога не було. Психолог Юля сказала, що не може давати порад. Я повинна визначитись. Сказала чи є в мене плани на майбутнє з тобою. А звернутись в міліцію – це нормально… почала з кимось перешіптуватись… Сказла, що не може давати мені порад. Наташа сказала, щоб я звернулась до психолога в районі. Побажала успіхів. Подзвонила до батька. Все йому розповіла. Батько сказав, що з мене зроблять овощ. Відібють мені півголови, тоді почну включати мізки. Мені плюють між очі, а я кажу – дощ іде. Каже, щоб держала хвост трубой. Сьогодні зняли шви. Сказать чесно – зашили абияк. Як позбутись шраму? Врач кілька разів казав, що дасть мазь для розм’якшення рубця. Я зла на тебе і на власників «Руского радіо України». Як казала колись одна моя знайома про суспільство: «В библиотеке должна быть тишина». Кожен тримає свої проблеми при собі. А тоді думаю, який ти худий. Хуйові не тільки «мої» подруги, но і наші з тобою «друзі» на радіо. Що мені робити з таким твоїм до мене ставленням, з тим, що ти спиш з іншою?.. Лікарняний віддали аж після 15. Вроді не можна було віддати об 11 годині. Приїхала на 23, зайшла до знайомої. А ти поїхав до Аліни в 17.08. Ідеш швидко. В руці пакет з «Велмарта». Їду в кільцевому через Юрівку. Почало боліти серце. Я набрала номер Аліниної квартири. Сусідка по кімнаті з своїм хлопцем. Колись сказала мені, що на її картині над поличкою з книгами – лебеді кохання. А потім подивилась на мою китайську картинку на стіні з доріжкою між березами і прокоментувала: дорога в нікуди. А ти чим займаєшся, кохана людино? Поки я оце пишу? Телефоную й телефоную на її домашній. Як я ненавиджу ету суку з голубими очима. І ти, мій коханий чоловік, заступаєшся за ету суку з голубими очима. Любиш, якщо погодивсь на друге. Будь вона проклята разом з вашими дітьми. Там все не на словах, як у мене з тобою.

27.11.2011. Ходила в церку – ставила свічку за твоє здоров’я.

28.11.2011. Говорила з священником, отцем Євгенієм. Сказав, що ти мене уб’єш, як буду до тебе ходити. Сама не розумію, чого я перед тобою так принижуюсь. Кожен живе так, як йому зручно і краще. Ти чистий, худий і блідий. Зібраний. Мені так самотньо. У сусідів з 13 кімнати чути через стінку пісню. Потап і Настя Каменських співають пісню про любов без гордості. Зайшла, запитала у сусідки Анжели. Вона сказала, що це прийомник, радіо грало. Набираю з мобільного домашній «дома чужого». Дивлюсь на наші з тобою фото – ми несхожі. Ти такий гарний, а я ні. Тобі непара. Вова, я стільки років сама. Згадала смс від Аліни, твоєї щасливої жінки: «Уродище, смотри на себя. Я за него вышла, а тебе 26 и ты старая дева» (а хіба вона за тебе сама не старой дєвой вийшла?), «Это моя ЖЕНА, а ты – никто. Такой и останешся. Поняла?». Мені 29 і ти ізуродував мені верхню губу…А я все жалію, думаю, що любиш, раз «заказав радіостанцію».

10.12.2011. Після роботи поїхала на Браїлки. Стою на зупинці, починає трохи боліти голова. Чи то від грипу чи то від неприємностей. Через затулене вікно Аліниної спальні пробивається світло. Подивилась і пішла. Чого ж без толку стояти. Ввечері дзвонить мама. Просить мене, щоб не ходила до тебе, що з мене сміються, а сім’ю ти не залишиш ради мене. Що буде погано як ходитиму. Що якщо я не жалію тебе, то щоб пожаліла своїх батьків. Папко тільки сказав, що я дурна. Кажу: «Чого ж він обративсь на радіо, як так хотів зберегти сім’ю?». Телефон розрядивсь і виключивсь. Проревіла цілий вечір. Уночі мені снилось, що ти мене побив. Навіть у сні відчувала як болить.

11.12.2011. Прокинулась пів на сьому. Десь о 12 поїхала на Браїлки – вікна квартири внизу закриті ролетами. Очі, стук серця, голос, себе… Пригадала коментар ведучої «Руского радіо України», що треба кликати серцем. Як тебе ще можна кликати? Хіба ти мене хочеш чути?

12.12.2011. Господи, що зі мною не так? Поїхала до тебе на роботу. Ще сьогодні почались жіночі дні. Згадала, ти казав, що я не жінка. Кілька хвилин на 10. Ти на роботі. Прийшла прибиральниця Ліда. Вона відхиля шторку, а ти все відвертаєшся і відвертаєшся. Ліда вийшла на вулицю, підійшла, говорю до неї: «Який у Вови настрій, а то я його лиця не бачу, мені не видно». Вона: «Вроді нічого». «Спитайте у Вови, чого він відвертається». «Добре, я в нього спитаю». Ліда зібралась уже додому, підходжу до неї, вона каже, що спитала в тебе, а ти промовчав. До мене хтось підійшов, повернулась – Юля. Привітались, вона прийшла обходити точки на ринку з чаем «Аlakazay Tea». Пожалілась, що захворіла, погано себе почуває. Я пішла разом з нею. Ми стояли біля точки якраз на проході, я говорила Юлі про тебе. Я побачила як ти йдеш: «Поздравил любимую?». Кажу Юлі, що піду за тобою, а тоді повернусь. «Провела» до туалету. Стала, жду. Ти ідеш, а я дивлюсь. Плентаюсь за тобою. Тоді рішила наздогнати, спитати, зачєм ти мені «заказав» радіо. Ти пішов викидати окурок в урну. Я якраз підбігла, як ти підійшов до дверей. Кажу тобі швидко: «Зачєм ти мені заказав радіо, якщо так хотів зберегти сім’ю?». Відкриваю двері в магазин і кричу: «Ти що глухий, не чуєш?!». Сашко: «Пошла нахуй, дура!». Якого я так розкричалась, сама не знаю. Повернулась до Юлі. Кажу: «Може мені краще піти, йому однаково». Ходили з нею по її маршруту біля Алмазного. Потім Юля поїхала на Сади. А я поїхала в лікарню  – лічити рубець ультразвуком. Тоді зайшла в гуртожиток. Що робити? Поїхала знову до тебе на роботу. Невесела підійшла, дивлюсь – ти «работаеш». Стала від дверей. Ти вийшов. Став навпроти Олі і Саші, щось їм розповідаєш, усміхаешся. Дивилась, дивилась тобі в спину. Тоді не витримала, відкрила: «Зачєм ти, Вова, заказував мені радіо?». Сашко щось на мене знову закричав і врубав музику на компі. Стою. Ти виходиш одягнений, ідеш у туалет. Я плентаюсь за тобою. Стою, біля дверей туалету, збираюсь зняти рукавички. Ти виходиш, я твій погляд прослідила. Ти подививсь на дві гривні, які лежали на віконці оплати. І вийшов. Господи, я оце пишу, і думаю, Господи, та що ж зі мною не так. Прожила півжиття і як жирафі доходить все на треті сутки. У тебе така швидка реакція. Ти все швидко робиш. Я за тобою ніяк не встигаю. Стою і думаю, як тобі сказати, що я собі не можу уявити як тобі робити цей подарунок. Я тільки злю тебе. Скільки я простояла часу, ти знову вийшов – я подумала, що ти йдеш. Попленталась потихеньку. Тоді дивлюсь аж ти пішов у сторону туалету. Я туди, а тебе ніде вже немає. Де ж ти? Вернулась, а ти – на своєму робочому місці. Заблудилась у трьох соснах. Що зі мною діється. Стала на тому місці, де ти мене вдарив 19. Ти виходиш, щоб іти, і бачу що ти на мене злий, що я така. Стою вже на зупинці і бачу як ти в таксі, в яке сів, «світиш» телефоном, мабуть збираєшся дзвонити, опять не до мене. Як там Люда Рябова казала: «Час іде, а ми дурні». Сусідка моя повісила свої «лебеді кохання», пішла ночувати до свого хдопця. Я залишилась одна в кімнаті. Подзвонила до бабусі. Трохи поговорила з мамою і братом. Почула як батько сказав мамі: «Що вона хоче?» і рішила покласти слухавку, раз не хочуть балакати. Подумала про сьогоднішню ситуацію, згадала 12.12.2006 і вжахнулася. Господи, Господи, що ж зі мною не так? Набрала номер твого друга. Незнайомець сказав, що твій друг звільнивсь з роботи, а номер залишив. Хотіла сказати, що в мене проблема, він: «Это ваши проблемы». Сиджу хочеться плакати, сльози котяться. Думала – цілий вечір дзвонитиму. Помню ти якось робив вигляд, що б’єш мене, а співробітникам казав: «Она 50 раз позвонила». Це тоді, як Аліна сказала, що ти в Києві, у голубоглазої блондинки-любовниці, маючи на увазі себе і те, що ти звернувсь в Київ на радіостанцію, а спиш з нею. Тоді ти був цьому радий. А зараз у мене зовсім немає бажання телефонувати. А раніше, як Аліна, другий раз була вагітна, я телефонувала, а телефон був відключений, щоб не турбувати майбутню маму. І я чула тільки короткі гудки в телефоні і коменарі ведучих на «Рускому радіо України» в «переносном смислі»: «Згадайте, де живуть ваші друзі, подзвоніть їм по телефону…». Говорив радіоведучий щось про дітей, які реальні. А приколи на радіо з використанням реальних фактів віртуальні? Тоді саме в шоу рекламували засіб від йододефіциту, коментували, що це дуже корисно майбутнім мамам. А я сиділа в «Трьошці», магазині дешевих китайських товарів, згадувала Молчанову Наталію Миколаївну з міської податкової, і те, як вона мене називала  «переходящим красним знамєнєм», згадувала її «подругу-соратницю» по роботі Кидонь Оксану Орестівну, її слова-коментар: «Це розщитано на дурдом… Сидітиме, думатиме, думатиме і все одно нічого не придумає» і «ждала чуда». А … 22.44. Чим займаєшся, кохана людино, «в доме чужом»? «Играешь  с женой» – так казав твій друг Вова Кучер, якій я, за словами твого друга «в подмьотки не гожусь». Хочу простити тобі. Тримати образу на кохану людину дуже важко. Правда хочу – і не можу. І «дати» хочу – мені не жалко, бери, – а ти не хочеш. Через тупість в цьому питанні, через образу, через страх… Як їх побороти? Може в мене до тебе немає любові? Віриш, я дуже хочу з тобою помиритись. І гарантії нема, що ти зміниш? Мені даже у сні сниться, як ти мене бєш. Я сама себе відгородила від світу, для тебе, Володимир. А получаеться, що і від тебе відгороджуюсь. Що це за стосунки такі з коханим чоловіком, без сексу?

17.12.2011. 23.40. Мені сьогодні погано спалось. Думала, може вранці піти до Аліниного дому, в якому ти з нею живеш? Я не змінилась. Ти не змінивсь. Після роботи поїхала на Браїлки. На вікнах «дома чужого» наліплені сніжинки. Уют. І ти там. І довго ти, коханий мій, будеш у Києві, у голубоглазої блондинки-любовниці? Я так ревную. Я її ненавиджу, хоч вона й створює уют. Ревную. Подзвонила на номер 0669540088. Мене послав. Мабуть це був Кучер Вова. Я телефоную на номер «дома чужого». І все. І глухо. Я сходжу з ума. А тобі однаково. Ти просто пошутив. Я у відчаї. Ти мене не любиш. Бо чого б ти жив тоді з іншою і сворював з нею сім’ю. Морально мені дуже погано. Я ж старію, а не молодшаю.

19.12.2011. День св. Миколая. Сонячний, ясний. Ввечері прийшла до тебе на роботу. Ти вийшов. Я подумала, що ти зібравсь їхати. Пішла до машини, а тебе нема. Пройшлась до туалету і вернулась. Дивлюсь, ти сидиш на роботі. Стала. Оля на мене так дивиться. Тоді ти вийшов, поїхав.

20.12.2011. Сьогодні зранку дощ. Після лікарні поїхала до тебе на роботу. Десь 8.40. Ти на мене так подививсь. Думаю не буду тобі надоїдать. Пішла до подруги. Потім десь близько 11 прийшла знову до тебе. Ти вийшов. Я пішла з тобою в туалет. Ти вийшов, пішов до машини, сів і поїхав. Я тоже поїхала. В лікарню. Потім приїхала до тебе. Під вечір. Ти вийшов у туалет. Я стала під дверима. Ти пішов в магазин. Виключив свєт. Вийшов. Сів у машину і поїхав. Два рази дзвонила до Вови Кучера. Перший раз він сказав: «ало, хто це? Куди ви дзоните», а другий раз: «Ви помилились», чую чи діти кричать чи телевізор.

21.12.2011.23.14. Сьогодні я приїхала до тебе у 8.40. А ти вже був на роботі. Наталі сказала, що ти прийшов хвилин 10 на 9. Я їхала до тебе і думала, що, може не варто їхати, бо в мене неаристократичне лице. Ти сидів без настрою. Потім встав і вийшов. Прийшла тьоть Ліда. Каже, що тебе немає. Кажу їй, що ти поїхав, бо не хочеш мене бачити. Мордою я не вийшла. Зайшла до подруги. Вона каже, що я ж казала, що буду на роботі. Сказала, щоб я переключилась на когось іншого. Пішла на зупинку. Стою. Бачу ти їдеш. Я побігла до тебе. Ти ідеш. Куриш. Якби нікого на ринку не було, то я б сказала: «Вова, я тебе хочу». Настрій у мене став кращим. Ти не дуже багато одягнений і худий. Це наводить на сумні думки. І допомогти як тобі? Мабуть просто не заважати тобі жити. А я без тебе не можу. Коханий мій. Жаданий мій. Яка я рада тебе бачити, сонце моє. Незрівнянний мій, єдиний, найкращий у світі. Як бачу як ти ідеш – серце радіє, я така щаслива як тебе бачу. Хочу, щоб і тобі було радісно, як ти мене бачиш. Чогось так захотілось це все написати. Ти мені сьогодні снивсь. Прошу, Господи, прости нам наші гріхи проти одне одного. Володенька, я так люблю тебе на віддалі. А хочу по-справжньому. Вова, я так не можу. Любити вигаданий образ. Що мені з собою зробити, щоб ти мене покохав, любимий мій? Як мені змінити себе, щоб ти мені був радий? Як мені перебороти свою дурну надмірну скромність? Я тебе кохаю. А як мати з тобою близькість – не знаю. 23.12.2011. 23.00. Мені снилось, що ти зібравсь розводитись з Аліною. Це мабуть через те, що напередодні вдень і ввечері я думала про те, що ти цього ніколи не зробиш. Прокинулась о шостій ранку. Подумала, що мені потрібно «приходити до тебе частіше». Сьогодні я приїхала до тебе після того як сходила на ультразвук. Ти дививсь чийсь телефон посеред магазину. Прийшла Ліда. І ти на мене не хотів дивитись. Аж начало 12 ти зібравсь виходити. Перед цим до тебе зайшов “дєд”. Ти виходиш і до мене причепились дві баби. Одна попросила, щоб я їй застебнула замок на курточці, бо вона, бач, бідна стара, нічого не бачить. Я тебе прозівала. Баба побажала мені здоров’я. Ти вернувсь і дажа подививсь на мене. Якщо це все навіть і було підстроїно, то моя обіда не змінить твого до мене ставлення. Я думала запитати в тебе: «Вова, а правда, що я не в твоєму вкусі? Того ти до мене так ставишся?». Яка б була твоя відповідь, якби ти не промовчав? У тебе нова курточка – дутік. А я ще перед цим подумала, що ти все стільки років ходиш в одній і тій самій курточці. Сьогодні на касі в мене скуплялась Барабаш Галина Григорівна. яка після біржі надала мені роботу. З якимось багатим мужчиною. Купили «Хенессі» майже за 700 гривень. Недавно вона сама купляла на моїй касі «Хенессі», тільки дешевше.   Я тобі таке колись купила. 24.12.2011. 20.46. Приїхала. Ти вийшов аж після 11. Десь в час я зайшла в сусідній магазин погрітись, а ти в цей час вийшов. Приїхала на Браїлки. Ходила по дорозі. Відкрилось вікно на кухні. Грюкіт посуду, дитячий голос. Я почала запрошувати тебе в гуртожиток. «Вова, прости мені, що я така дурочка. Вовка!». Поїхала з «Велмарта». Бачу о 17.02, як я тобі казала слова – дзвінок з дому. Мама, вислухавши, сказала, щоб я не робила з себе дурочки. Я бачила машину біля будинку. А де ж ти її ставив, що я не бачила? Іду повз «Світоч» до жіночого гуртожитка. На дверях інституту «2012». Було й «2008». Скільки років пройшло? Чотирі. Що було? «Обіщанія» «Руского радіо України».

25.12.2011.22.30. Вранці прийшла до Аліниного дому. Стою. Іде якийсь мужик з овчаркою. Бачу вікно на кухню відкрилось. Не здержала язик: «…Вікно відкрила, наїбалась з коханим чоловіком, коза сибірська, блядь…». Через якийсь час вікно закрилось. Потім відкрилось. Потім закрилось знову. Чути гуркіт посуду. Поїхала в гуртожиток, а тоді пішла на роботу. Прийшла. Пишу. Подивилась на себе в дзеркало. Шрами. І ні одного від тебе поцілунку. Суки. З тим радіо. Щоб ви белени об’їлись за зароблених на цьому шоу грошах. Ненавиджу. Та й ти добрий. Я стала зла якась. Хоч причин для цього й досить. День у день. Рік у рік. Так проходить моє життя. І де щастя, про яке казала твоя мама? Кого ти цілуєш, Володимир? Законну, з якою й не збиравсь розводитись. Зробили з мене дурочку. Чого ж я так вірила? Хіба зараз ти не можеш до мене подзвонити? Ти про це й не думаєш. Щастить мені як утопленику.

02.01.2012. 20.26. 30.12.2011. Вирішила, що поїду до тебе з зуп. «Зигіна» через центр, бо якраз під’їхав кільцевий через Юрівку. Іду і думаю: «Вова, я думала, що ти мене любиш, тому звернувсь на радіостанцію». Глянула у вікно: машина з номерами: «94880». 8.33 на годиннику біля «Укртелекому». Чого це ти рішив через центр? Мабуть приїду, а ти вже будеш на роботі. Приїхала, а тебе немає. І вчора так було. Я даже поїхала на Браїлки – думала, що ти чогось там оставсь. Їду в кільцевому, думаю, на роботу пора, а тебе, навєрно, нема на роботі. А все одно вийшла, хоч і думала, що зря. Підходжу – а ти на роботі. Шизонулась я точно. Зовсім перестала тебе відчувати. Постояла півгодини під вікном, а на роботу вже треба їхати. Думаю, чи їхати в центр, може тебе там зустріну. А тоді передумала і правильно зробила. Бо ти скоро й приїхав. Правда, я тільки відійшла, а потім підійшла. Бачу – ти в магазині. Нахилявсь до вітрини – такий худий і блідий з лиця. Поїхав десь машиною. В туалет пішов тільки після обіду. І так швидко. Стою в туалеті. Ти вийшов. «Вова, я в тебе хочу щось спитати». А ти пішов і дуже швидко. Увечері виходиш з пакетом. Я бачу його в твоїх руках і в душі клену, хоч так і не можна. За те, що ти йдеш до другої жінки і до твоїх з нею дітей. Ти виходиш, я називаю тебе по імені, а ти швидко йдеш. Я майже доганяю тебе аж біля машини. «Вова, я шо не в твоєму вкусі, чи чого ти з мене так іздіваєшся?..». Ти сів у машину, поставив біля себе пакет. Дивлюсь і думаю, це ти зразу не заведеш – треба прогріти. Розвертаюсь і іду. Доходжу до зупинки і сідаю в кільцевий. Іду і сподіваюсь побачити тебе по дорозі в машині. А тоді думаю, що це марно, що ти давно вже поїхав. Кільцевий уже почав спускатись з мосту перед Браїлками. Зирнула у вікно: «94880». Але тебе я, як і вранці, не побачила. Тролейбус повернув направо, а ти – наліво, до «голубоглазої блондінки-любовниці» повіз новорічні гостинці діткам. … краще б ти мені дитину подарував, а не «радіостанцію» заказав. Це було давно і неправда хоч і правда, бо вона нікого не цікавить.