Барабаш Галина Григорівна, директор ТРЦ «Київ»

Директор ТРЦ «Київ» Барабаш Галина Григорівна взяла мене на роботу. На другий день після закінчення виплат на біржі, мені подзвонила Таня, секретар із адміністрації ТЦ «Київ», і запросила мене на роботу. Директор ТЦ «Київ» заключила зі мною договір.  Це було неочікувано.

З мого щоденника:

23.12.2011. Сьогодні на касі в мене скуплялась директор ТЦ «Київ» Барабаш Галина Григорівна. З якимось багатим мужчиною. Купили «Henessy» майже за 700 гривень. Недавно вона сама купляла на моїй касі «Henessy», тільки дешевше.

З 26.11.2012 Нестеренка Вови не було на роботі. Сказали, що захворів.

03.12.2012. Недавно секретар директора ТРЦ «Київ» пані Неля почала зі мною спілкуватись, підійшла до мене на касу в «Сільпо»: «Може ти в чому нуждаєшся?» – Галина Григорівна сказала, щоб зверталась. Сьогодні нуждаюсь – в допомозі Нестеренку Вові. Сказала пані Нелі за Нестеренка Володимира. Вона: «Галина Григорівна знову директор ТЦ «Київ», поговори з нею. Вона через півгодини повинна вернутись». Вийшла в коридор. Хвилин через 20 побачила Галину Григорівну. Вона вийшла з кімнати для адміністрації. Пішла кудись, вернулась, запитала чого я прийшла. Запросила в кабінет. Пані Неля дивилась, що я іду до Галини Григорівни: «Галина Григорівна согласилась говорити? Все буде харашо». Глянула на пані Нелю і подумала, що лице у неї виражає сумнів, хоч вона так і говорить. Зайшла до директора. Почала говорити їй за Вову, що Вові треба якось допомогти, що Вова захворів, що дуже худий, що в нього погане робоче місце, він погано виглядає і погано одягається. Хвилювалась. Намагалась викласти факти про історію з  радіостанцією. Барабаш Галина Григорівна мої сентименти сприйняла холодно. Запитала в директора ТЦ «Київ» чого вона мене взяла на роботу, хіба в неї правило брати людей з вулиці? Галина Григорівна Барабаш: «Нет, это не в моих правилах брать людей с улицы». Запитала її чи знайома вона з директором радіостанції «Русское радио»-Україна» Сергієм Кузіним. Вона: «Я не знаю Кузина Сергея». Директор ТРЦ «Київ»: «Це ти лізеш в сім’ю…», «люди же вам не обещали, что вы будите вместе». Сказала, що її мужчина поряд з нею і за мене вона під вікнами стояти не буде.  Ще сказала, що Вова не такий хворий, щоб не вийти на роботу. Почула від неї: «До свидания». Може я неправильно побудувала розмову? Вийшла мовчки. Пішла в першу лікарню. Звідти в амбулаторію №5 на Браїлках. Питала за Нестеренка Володимира, за сімейного лікаря. Сказали, що сімейний лікар  буває з 8 до 11. Пішла до будинку. Двері в під’їзд відчинені. Зайти? Що я робитиму? Вікна в Аліниній квартирі наглухо закриті. Пішла на дорогу. Побіля будинку йшла дівчинка під зонтиком, побачила мене, стала. Я підійшла до неї. Спитала чи вона знає людей з цього будинку чи знає Аню. Дівчинка розказала мені, що ходить в 4Б клас. «Це Аня, у якої маленький брат Вова?». Сказала дитині, що не знаю як його назвали. Дівчинка сказала, що общається з Анею, і що її папа захворів. «Що з ним случилось?». «Я не знаю». Вернулась в амбулаторію. Дали стаціонарний, сказали, щоб подзвонила вранці. Такий дощ сьогодні йде, намокла. Зайшла до церкви, поставила свічку – щоб ти був здоровий, Володимире. Цілий вечір в думках кляла Аліну і її матір Романчук Валентину.

04.12.2012. Прийшла на Браїлки в амбулаторію. Сказали, що ти до них не звертавсь. Вийшла. Побачила Романчук Вальку. Несла мусор. Спитала в неї за тебе. Сказала, що ти поїхав до мами. Що я визиваю в тебе ненависть, що ти на грані нервового зриву. Що ти не оставиш двох любимих дітей. Сказала, що Аліна тебе не держе, каже тобі: «Хочеш – іди». Ще сказала, що ти нічого не заказував, ні мені, ні Аліні. Сказала, що знала одну з фізмата, яка захворіла шизофренією і повісилась. Сказала, що в 2008 по руці тебе не била. Сказала мені, чого я так переживаю, що вона спішить на роботу. Пішла під вікна Аліниної квартири. Ролетів на вікні у спальні немає. Через хвилинку з-за штор показалась постать. Аліна почала мене кривляти, що я стою й дивлюсь, їй швидко це надоїло і вона опустила ролети. Поїхала на 23. Побачила машину з номерами 948хх. Значить Вова на роботі. Сашко Тихоступ зразу повісив плакат напроти твого робочого місця. Побіг до тебе за шторку. Хотіла зайти. Сашко вискочив: «Пошла…, дура! Дура!». Стояла біля «Соти». Ти скоро вийшов. Спитала тебе чи ти виздоровів. Ти похудав іще дужче. Куди вже далі?!. Господи. По дорозі казала: «Вова, поїхали до мене». Біля машини, сказала, що ти дуже похудав – я почала переживати через це. «Пошла нахуй! Пошла нахуй!» – закричав на мене з нотками істерики в голосі. Поїхав. Ждала більше часу, тебе не було. Поїхала на роботу, у «Сільпо». Прийшла в «Сільпо» на роботу. Розминулась з директором ТЦ Галиною Григорівною. На касу прийшла її секретар, пані Неля: «Галина Григорівна Вас любить…». Подумала, може їй дякувати за те, що 4 числа Володимир вийшов на роботу? Може Галина Григорівна мене й любить, а от Володимир від мене точно не в захваті.

08.02.2013. Ти пішов по каву. Потім вертавсь. Казала тобі, що я не проти сходити нахуй, тільки не знаю як. «До папи свого недодєланого обратись!» – повернувсь до мене. Тоді біля «Соти»: «…який таких дебілів робить…». «Сам ти дебіл!». Стою біля магазину. Ти вийшов через певний час, пішов до машини. Біля машини кажу тобі: «Не сердись, я зараз піду на роботу, не буду тобі надоїдать». Ти поїхав. Потім приїхав. Побігла до машини. «Я рішила у свого друга спитать. А то я чогось не розумію». Догнала тебе біля нового пивного магазину: «Мій папа другим жінкам пісні не заказував». Ти плюнув на мене. Прийшов до «Соти», а там двері закриті ролетами. «Вова…». Твої джинси грязнуваті, курточка висить на тобі. Худий, затяганий. Чи тебе та курва спеціально так вирядила з квартири. Одвернувсь. Пішов до кафе «Золушка». По дорозі набираєш Аліну. Стоїш, щоб купити кави. Кроків за три від тебе: «Говориш з ким угодно і спиш з ким угодно, тільки не зі мною…». Ти ідеш від кіоску. «Ти меня сторожишь по углам… У мене є такі аудіо записи. Давні. Мій папа казав, що кому нужно чи є в мене аудіо і відеозаписи чи немає…». «Пошла нахуй!» – кинувсь в мою сторону. «Мій папа казав: «На всякого мудрєца довольно простоти… а ще він казав, щоб я їхала до свого хуйвенбіна в Полтаву… от я до тебе й приїхала…». Зайшов у магазин. На касі в «Сільпо» годин у 8 вечора підійшла Барабаш Галина Григорівна. «Як у вас діла?». «Лучше всех! А у Вас?». «Работаєм». Чогось Господь не дав мені мудрості у спілкуванні з цією жінкою. Може б вона допомогла порадою.

13.09.2013. Приїхала на ринок «Алмазний» в 11. Ти прийшов начало на першу. Вийшов через півгодини. Ішла за тобою, казала: «Я тобі не нравлюсь… Ти ж нормальний. Для чого ти обращавсь на те радіо?». Приїхав за півгодини чи більше. «Вова, ти можеш бути адекватним?…». Очі жорсткі, без емоцій.  «Ти мені казав, щоб я йшла до Міші і їбалась з ним…». Ждала. Треба було їхати. Звала. Юлька і Дімка не впускали. Казала: «Любов моєї юності, вийди пообщаємся!». Дімка: «Ты нас долго перед людьми будешь позорить?». Самі своїми словами і вчинками себе позорите. Приходив Костя. «Костя, це Ви сказали, щоб мене не впускали в магазин?». «Да, да». «Зачем?». «Надоела». Як ще раз прийшов, то сказав: «Люда, блядь…». «Я не блядь». Чи я під ним лежала, що він мене обзиває? Ти вийшов десь перед 17. «Вова, ти мене сьогодні похерив? На дєвочку сьогодні щастя не хватило?.. Поїдеш до своєї голубоглазої йобаної жени? Вона тобі машину подарила, квартиру подарила, двох діток подарила…». Відкрила двері з боку пасажира: «Ти помниш, що ти мені обіщав?!» Ти: «Іди к йобаній матері!», вискочив з машини. Тоді знову сів у авто. «Ти помниш, що ти мені обіщав?!». «Убить. Убить.». Закрив дверці на защьолку. Приїхала на роботу в «Сільпо». Через півгодини десь на сусідню касу в магазині стала Барабаш Галина Григорівна. Повернулась ніби не знає мене. Може через сайт в інтернеті?

21.09.2013. Сьогодні вранці приїхала на Нєстєрова і стала напроти під’їзду. Ти вийшов до машини. «Слава Богу, я думала, що я тебе вже не побачу». «Сучище…». Ще щось говорив неловке. Приїхала на ринок «Алмазний». В «Соті» тебе немає. Сашко і Юлька почали бігати за шторку, робити вигляд, що ти там. Поїхала в ТЦ «Київ». Пішла до Барабаш Галини Григорівни. Вона сиділа за столом. Щоб почати розмову, почала їй дякувати, що вона мене колись взяла на роботу. «Спасибо, спасибо. Как у тебя дела? А то глаза такие были… лучше виглядишь… Нашла себе или еще за тем?..». Чогось Галина Григорівна була не в собі, на нектарин і виноград, яким я хотіла її задобрити і висловити свою скромну вдячність, відреагувала криком: «Мы подарков от детей не берем! Можешь туда  в мусорку выбросить или тебя с ним охрана вибросит отсюда! У меня здесь видеокамеры!.. Охрану вызвать?!.». Чоловік поряд підхопивсь і  повів мене до дверей: «Щасливо!..». Двері закрили.

2014 рік. Перед ранком приснилась Ірина Петрівна. З чоловіком у хаті моїх батьків. Подзвонила до неї як прокинулась. Почала пояснювати, що вона мені може допомогти… Вибило. Повезла в Октябрський райсуд скаргу на бездіяльність міліції та прокуратури по кримінальних провадженнях щодо нанесення мені тілесних ушкоджень Вовою і його колишніми співробітниками з магазину “Сота” на «Алмазному». Бігла від суду через дорогу, спішила на тралік. Ускочила. О! Ірина Петрівна. Здивувалась, бо вона отримувала по 20 тис. грн. як робила замісником керівника податкової, а все рівно їздить тепер безплатно траліком. Підійшла до неї. Почала пояснювати, що Аліна і її родина домагаються мого поміщення до психлікарні через суд. Просила її на мій захист виступити в суді. Вона: «…Меня твой отец попросил взять тебя на работу… Он с моим мужем в детстве свиней пас… Я уже навыступалась… я на пенсии…». Відвернулась від мене і пішла у своїх справах. Знаю, тепер у її чоловіка новий друг – екс-мер Полтави Андрій Матковський. Думаю, хто нехтує старого друга, то із новим другом, як лихо трапиться, церемонитись не буде.

Із директором ТРЦ “Київ” Барабаш Галиною Григорівною результат був такий самий. Як шукала вихід, то і до цієї моєї другої покровительки, яка назвала мене дитиною, вирішила звернутись. Розказала їй ситуацію, запитала риторично: хіба я заслуговую того, щоб мене помістили до психлікарні? Галина Григорівна, яка мене, за словами її секретаря пані Нелі, любить, не сильно перейнялась. Із ввічливості обмовилась про юриста та ще запитала, мені здалось тоді, як в насмішку: “Тобі характеристику написати?”.