Аліна: “А у тебя детей не будет”. Слідча: «А у тебя нет ничего! И Вовы нет!». Читайте цю історію і робіть висновки

              27.02.2014. Вчора був суд. Без тебе. Ухвала суду: суддя  Шаповал Т. В. відхилила клопотання слідчої. Увечері лежала в ліжку. Ввиділось лице кацапки і… скільки неприємних емоцій пронеслось в душі.  Подумала: ні її, ні її дітей ні бачити, ні чути, ні знати не хочу. А вона написала, що я в неї просила бачитись з її дітьми. Мені таке і в голову не прийшло. А після суду сказала: “А у тебя детей не будет”. В суді 20.12.2013 року брехлива кацапка  з Іркутської області казала: «я ведь не могу выпечатать 700 страниц твоего бреда…». По-перше, текст із сайту копіюється, по-друге, бред – у больних, а на цьому сайті – слова живих людей, які зараз живуть у Полтаві, а не тільки коментарі радіоведучих «Русского радио»-Україна».Вранці пішла на Нєстєрова. Вибіг Романчук, вийшла кобила… Дибілка – крутиться в моїй голові. Ти якраз скоро й вийшов, пів на 9. Закрив двері, подивись на годинник, машину не зупинив. Пішла в Київський РВ. Єлі витребувала постанову про закриття кримінального провадження на Аліну. Для чого мені це? Бо за мене в Київському РВ перед Сипко Г.М. ніхто не вступивсь як вона направляла клопотання в суд про поміщення мене в Дніпропетровську псіхушку. Написала скаргу в суд і відвод Сипко в прокуратуру.

               04.03.2014. Вчора боліло серце. Сьогодні відправила листи в прокуратуру, генпрокуратуру, уповноваженому ВР з прав людини, службу безпеки України в Полтавській області. 05.03.2014 була в суді. Суддя повернула кримінальне провадження на Алінку до Київського РВ. Чи надовго? Справа полежить ще три місяці в Київському РВ і слідча її знову закриє. В гуртожитку передали повістку – знову в суд по направленню в псіхушку. Бачила тебе сьогодні, – після роботи поніс пакет з продуктами в 6 під’їзд. Заплатила за «безплатну» музику своєю молодістю. Н.. було заказувати мені пісні і тепер відказуватись від цього? 06.03.2013 слідча Сипко Г.М. подала повторно до Київського районного суду клопотання про поміщення мене до Дніпропетровської псіхушки. І одна із самих чесних суддів Київського районного суду Яковенко Н.Л. задовольнила «прохання». Після судового засідання на мій закид Сипко Ганні Миколаївні, що їй за це заплатили, вона мені: «А у тебя нет ничего! И Вовы нет!».

               08.03.2014. Міжнародний жіночий день. Кохана людина зайнята сибірською пиздою і… Вранці прийшов міліціонер з Київського РВ. Дві заяви. За 18. Тіпа від тебе, але на конверті не твій почерк. І при чому тут знову пров.Комбайнерів? І за 19 число від їбучої кобили з голубими глазками. 19 по вул. Кучеренка 15? Та будь ти проклята за свою брехню разом з твоїми виїбками. Участкоий подзвонив комусь, сказав, що я вдома. Тоді сказав, щоб прийшла завтра в міліцію. Там ще 4 заяви на мене. Другий раз через ментів з Київського РВ довелось звільнитись з роботи. Мабуть Алінка їх, як і тебе, очарувала своїми голубими глазками. Не даром в Київському районному суді погрожувала мені не тільки псіхушкою, а й міліцією. І міліція старалась: один з поперед одного бігали то в «Сільпо» то в гуртожиток, кілька разів на день приносили виклики і повістки під розписку… Слів немає. Оце план виконали. Вчора подала апеляційну скаргу. Міліція і прокуратури Полтави переслідує мене в прямому сенсі цього слова. Видзвонюють, шукають. Не так як тоді, коли мені ти з їбучою кобилою розбив голову, щоб не мішала вашій їбні. Тоді менти тільки відвезли мене в Київський РВ, щоб я змила кров і підкинули до общаги. І прокуратура тоді не переймалась цим, не шукали нікого. А на мене, суки, нарешті знайшли зачіпку. Сайту  kohanomu.com, як казала Сипко Г.М., не можуть дати юридичну оцінку, а психіатричну аж бігом дали. 11.03.2014 року написала повторно лист в генеральну прокуратуру: «В Апеляційному суді Полтавської області від 07.03.2014 року знаходиться апеляційна скарга на ухвалу Київського районного суду м. Полтави № 552/1158/14-к  від 06.03.2014 року про задоволення повторного клопотання слідчого СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області ст. лейтенанта міліції Сипко Г.М про примусове направлення мене, підозрюваної за ч.1 ст.125 КК України у кримінальному провадженні №12013180020002593 від 13.11.2013 року, до медичного закладу для проведення стаціонарної експертизи, а саме – до відділення судово-психіатричної експертизи № 15 Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні з посиленим наглядом на строк не більше двох місяців, до 06 травня 2014 року. Після розгляду в Київському районному суді справи № 552/8151/13-п за ч.1 ст. 173 КУпАП (дрібне хуліганство, яке розглядав голова Київського районного суду Шиян В.М. 06.12.2013, 20.12.2013, 10.01.2014). Після повідомлення мені про підозру, 05.02.2014 слідчий СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області ст. лейтенант міліції Сипко Г.М. разом з дільничним інспектором Загребельним Є.Л. відвезли мене до відділення судово-психіатричної експертизи при Полтавській обласній психіатричній лікарні ім. Мальцева, де зі мною «розмовляли» Хоменко Ігор Алімович (голова експертної комісії), Денеко Олексій Григорович (лікар судово-психіатричної експертизи), Гладкий Дмитро Григорович (лікар судово-психіатричної експертизи) ще двоє чоловіків та одна жінка. З логіки подій очевидно, що справу про події 12.11.2013 року з розряду адміністративного порушення  та кримінального провадження перевели в розгляд питання про підозру наявності в мене хронічного психіатричного захворювання з метою поміщення мене на стаціонарне обстеження до психіатричного закладу з посиленим наглядом. 20.12.2013 року та 10.01.2014 року гр. Романчук (Нестеренко) А.С. під час судового засідання та в присутності голови Київського районного суду відкрито погрожувала мені міліцією та психіатричною лікарнею. 05.02.2014 року, під час проведення судово-психіатричної експертизи, голова експертної комісії, погрожував поставити мені діагноз шизофренії та помістити на лікування в психіатричний заклад. На моє прохання запитати про факти появи пісень, передач та коментарів на радіостанції «Русское радио»-України» у людей, на слова яких я посилаюсь, зокрема й радіоведучих, які працювали на цій радіостанції в період з 2006 по 2009 роки та дирекції радіостанції, голова комісії закричав: «ничего мы ни у кого спрашивать не будем! Закроем тебя здесь и будем лечить!…». Слідча заперечує той факт, що чула крики з кабінету, в якому знаходивсь голова та інші члени комісії. Всього в кабінеті було 6 осіб. В акті судово-психіатричної експертизи фігурує тільки троє вказаних мною вище. Після погроз, які робились на високих тонах, мене відразу ж відпустили і, вийшовши з кабінету, слідчої я не побачила. Машини, якою слідча разом з дільничним, привозили мене до психіатричного закладу також вже не було. За вищезазначеним кримінальним провадженням я є підозрюваною, але варто взяти до уваги той факт, що ще раніше відносно потерпілої Нестеренко А.С. та свідка Нестеренка В.М. по даному кримінальному провадженню відкриті кримінальні провадження, де вони є підозрюваними, а я потерпілою. А саме: кримінальне провадження № 12013180020002258 від 25.09.2013 року за ознаками злочину, передбаченого ч.1, ст.125 КК України, яке проводить ст. слідчий СВ Київського РВ ПМУ УМВС України  в Полтавській області майор міліції Панасюк Н.С. та кримінальне провадження № 12013180040003230 від 02.08.2013 року за ознаками злочину, передбаченого ч.1, ст.125 КК України, яке проводить слідчий СВ Октябрського РВ ПМУ УМВС України  в Полтавській області ст. лейтенант міліції Котенко О.В. Дані факти підтверджую копіями відповідних документів. Одночасно, ознайомлюючись з поясненням (Романчук) Нестеренко А.С., яке знаходиться в клопотанні слідчого СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області ст. лейтенанта міліції Сипко Г.М про примусове направлення мене до відділення судово-психіатричної експертизи № 15 Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні на строк не більше двох місяців, заперечую, що раніше чи нині просила Нестеренко А.С. бачитись і спілкуватись з її дітьми. Ні (Романчук) Нестеренко А.С., ні її дітей, ні знати, ні чути, ні бачити я не хочу. За період з 2007 і по цей час, я ніякими діями не спричиняла хоч якогось найменшого фізичного пошкодження членам родини Нестеренко А.С., які, на відміну від мене, не на словах, а на ділі зашкодили моєму здоров’ю і далі, не зважаючи на мої спроби помиритися, мають намір помістити мене до психіатричної лікарні із посиленим наглядом. Усі мої спроби примиритися трактуються як переслідування. При чому мене, а не (Романчук) Нестеренко А.С. та її сім’ю, в 2007 році виселили з гуртожитку на Браїлках і мені довелось поїхати в іншу частину міста. Як сказали пізніше мої знайомі, про це директора гуртожитку «попросили» батьки (Романчук) Нестеренко А.С. Я не завдавала шкоди їхньому майну, зокрема авто, яким їздить Нестеренко В.М. Неправдиві слова Нестеренко В.М. та (Романчук) Нестеренко А.С. про мою неадекватність, зафіксовані в Київському районному суді, та в заявах, написаних Нестеренком В.М. на мене, спростовуються простим  оглядом машини. Ці факти свідчать про оговорювання мене (Романчук) Нестеренко А.С. та Нестеренко В.М. Мною було подані клопотання до прокуратури Київського району та Київського районного суду про  відвід слідчого СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області ст. лейтенанта міліції Сипко Г.М. У мене виникли сумніви в неупередженості слідчого. В постанові слідча написала, що я вела себе неадекватно, плакала, не могла зв’язати до купи двох слів. Фактично це не відповідає істині, є вигадкою слідчого. Я робила аудіо записи розмов, які в мене були зі слідчим СВ Київського РВ ПМУ УМВС в України ст. лейтенантом  міліції Сипко Г.М. Прошу взяти до уваги також той факт, що аналогічне клопотання про направлення мене до психіатричної лікарні, вже подавалось слідчим до Київського районного суду м. Полтави. В зазначеному клопотанні слідчому було відмовлено. Додаю копію ухвали Київського районного суду від 26.02.2014. Жодним чином слідчий  СВ Київського РВ ПМУ УМВС в України ст. лейтенантом  міліції Сипко Г.М. тоді не повідомила мене про відповідну постанову та засідання суду. Хочу зазначити, що ні слідчий ні прокурор не оскаржували ухвалу до суду апеляційної інстанції, а надали повторне клопотання до Київського районного суду, яке розглядав уже інший слідчий суддя. Також 05.02.2014 року слідчий СВ Київського РВ ПМУ УМВС в України ст. лейтенант  міліції Сипко Г.М. примусово направила  мене на амбулаторну психіатричну експертизу в Полтавську обласну  психіатричну лікарню ім. Мальцева. На моє запитання з приводу основи для проведення амбулаторної психіатричної експертизи, слідчий СВ Київського РВ ПМУ УМВС в України ст. лейтенант  міліції Сипко Г.М. повідомила, що я вже проходила обстеження в психоневрологічному диспансері. Так, більше ніж півроку тому, через багаторазові письмові наклепи на мене зі сторони Нестеренка В.М, які він із своїми співробітниками, направляли у психоневрологічний диспансер, я самостійно звернулась в психоневрологічний диспансер, але ніякої комісії не проходила, а відповідала на стандартні тести та говорила з психологом. З чого слідчий СВ Київського РВ ПМУ УМВС в України ст. лейтенантом  міліції Сипко Г.М. взяла, що мене обстежувала комісія в психоневрологічному диспансері, мені невідомо. Я мала право відмовитись від обстеження мене комісією в диспансері і, після розмови з дільничним психотерапевтом, я відмовилась. Комісія в Полтавській обласній психіатричній лікарні ім. Мальцева, куди слідчий доставила мене примусово, усно (я не бачила цих документів) посилалась на висновки комісії експертів психоневрологічного диспансеру про відсутність у мене психічних порушень. Якщо я перед цим офіційно відмовилась від проведення цього обстеження в диспансері, то звідки взялись висновки комісії з диспансеру і на якій підставі слідчий примусово направила  мене на амбулаторну психіатричну експертизу в Полтавську обласну  психіатричну лікарню ім. Мальцева? Голова комісії в Полтавській обласній психіатричній лікарні ім. Мальцева був настроєний проти мене дуже упереджено, ставив під сумнів компетентність працівників диспансеру та їхній висновок пояснив недостатнім кваліфікаційним рівнем, кричав і погрожував. Я закінчила в Полтаві два вищі навчальні заклади, проживаю в Полтаві більше 10 років, прописана і проживаю в одному гуртожитку більше 5 років. З ухвали суду від 26.02.2013 року я дізналась, що комісія Полтавської обласної психіатричної лікарні ім. Мальцева припускає, що я страждаю хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії та для уточнення діагнозу потребую проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи. Чому в м. Дніпропетровськ, а не в м. Полтаві? Навіщо направляти мене примусово на судово-психіатричну експертизу у психіатричну лікарню з посиленим наглядом і чому саме до м. Дніпропетровськ? Як громадянин і людина, я маю  право на повагу до своєї особистості та  на захист від погроз і психологічного тиску. Замість з’ясування фактичних обставин справи, зокрема зміни показань (Романчук )Нестеренко А.С., які зафіксовані у справі письмово та показань, які вона надавала під час судового засідання в Київському районному суді 20.12.2013 року і які є зафіксованими, в Київському РВ ПМУ, події 12.11.2013 року біля гімназії № 13 м. Полтави з рангу адміністративної справи про хуліганство перевели в кримінальне провадження, а потім, перекваліфікували  його в справу по вишукуванню у мене психічних захворювань та поміщення мене на стаціонарне обстеження у відділенні судово-психіатричної експертизи № 15 Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні з посиленим наглядом. Будучи присутньою на судовому засіданні в Київському суді м. Полтави 20.12.2013 року, де потерпіла  (Романчук) Нестеренко А.С. давала показання стосовно нанесення їй тілесних ушкоджень та ознайомившись з письмовими висновками судової експертизи, помітила суттєві відмінності у показаннях потерпілої в частині нанесення їй тілесних ушкоджень. Також судові експерти вказують на протиріччя в показах потерпілої. Під час другого судового засідання 06.03.2013 року щодо повторного клопотання слідчої про поміщення мене на стаціонарне обстеження до Дніпропетровської психлікарні з посиленим наглядом строком до 06 травня 2014 року, слідча в суді на мій прямий закид, що їй заплатили, в судовому засіданні відповіла: «а у тебя нет ничего! И Вовы нет!». Задовольняючи клопотання слідчого, суд першої інстанції не взяв до уваги, що факт поміщення мене на стаціонарне обстеження у відділенні судово-психіатричної експертизи № 15 Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні неминуче повністю зруйнує мою ділову репутацію і скомпрометує мене як нормального працівника та може призвести до матеріальної неспроможності винаймати житло через неможливість знайти підходящу роботу. Це є загрозою моєму здоров’ю, матеріальному благополуччю, порушенням моїх конституційних прав і свобод. І робиться це спеціально. Хочу додати ще кілька прикладів того як сумлінно працівники Київського РВ ПМУ вміють виконувати свою роботу. Так, вранці 21.02.2014 до мене в гуртожиток прийшли троє (!) працівників Київського РВ ПМУ. За 07.02.2014 та 10.02.2014 до Київського РВ ПМУ поштою було надіслано дві заяви, в яких був наклеп про те, що я робила непристойні пропозиції Нестеренку В.М., била і кидалась на автомобіль, на якому він їздить. Свідками цього були мати Романчук (Нестеренко) А.С. та її подруга. Доки я вдягалась у кімнаті, працівники з міліції, які принесли мені ці заяви почали голосно на коридорі в гуртожитку під дверима моєї кімнати обговорювати інтимні частини мого тіла. Через те, що працівники з Київського РВ по кілька разів на день почали приходити до кімнати в гуртожитку, де я проживаю та по кілька разів на день приходили в магазин, на мою роботу, щоб передавати одні й ті ж самі повістки (причому в деяких повістках була надана недостовірна інформація), мені довелось звільнитись з роботи. Вранці 8 березня до мене в гуртожиток знову прийшов працівник з Київського РВ ПМУ. Сказав, що до Київського РВ поштою на мене прийшло ще дві заяви. Крім того, що в заявах було написано наклеп на мене, в одній із заяв було вказане місце і подія, де я взагалі не була присутня. Після того як я написала пояснення, працівник міліції привітавши мене зі святом, як в насмішку повідомив, що у райвідділі на мене знаходиться ще 4(!) заяви, на які мені теж треба написати пояснення. Вважаю, що це переслідування зі сторони родини Романчук (Нестеренко) А.С., яка ще під час судового засідання 20.12.2014 року просила  голову Київського районного суду Шияна В.М. : «…я прошу оградить ее! Я прошу чтобы на Браилках (один із мікрорайонів міста Полтава) ее и духу не было!…». Це звернення до голови суду зафіксовано записом у судовому засіданні. Це суперечить законам і здоровому глузду. Як і кожна людина, я маю право ходити там де мені треба. Я розумію, що під час такої складної ситуації, в якій опинилась наша країна, дуже важко знайти справедливість і беззаконня повсюди. Слідча, взявши письмові пояснення стосовно мого особистого життя, і взявши до уваги, що мені 31 рік, я одинока і відкрито приходжу на вулицю, де мешкає з сім’єю чоловік, який був моїм першим коханням, та люди, з якими я подружилась, зробила висновок, що може без наслідків для себе, написати в постанові брехню про мою поведінку під час допитів. Оскільки справа складена на наклепах Романчук (Нестеренко) А.С., її рідні, на фальсифікації документів, я не надавала згоду та не була присутня на комісії Полтавського психоневрологічного диспансеру, на підставі чого слідчий СВ Київського РВ ПМУ УМВС України ст. лейтенант міліції Сипко Г.М. оформила мені направлення на амбулаторну експертизу в Полтавську обласну психіатричну лікарню ім. Мальцева, прошу усунути слідчого СВ Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області ст. лейтенанта міліції Сипко Г.М. від слідства та повністю переглянути кримінальне провадження. Дільничний психотерапевт, дізнавшись, що мене хочуть направити в Дніпропетровську обласну психіатричну лікарню, повідомила мені, що там в основному знаходяться вбивці і ман’яки. Також cказала, що до неї періодично дзвонять, щоб дізнатись чи не звертаюсь я до неї за медикаментозною допомогою. Я не розумію, для чого мені до неї звертатись? Я не потребую ні психіатричної ні, тим більше, медикаментозної допомоги, бо почуваю себе нормально. Я потребую, в першу чергу, захисту від свавілля та психологічного тиску, через який я змушена була звільнитись з роботи. Враховуючи вищевикладені факти, повторно звертаюся з проханням до Генеральної прокуратури України втрутитись і захистити мене від сваволі місцевої міліції, психологічного тиску, наклепів і переслідування зі сторони родини Романчук (Нестеренко) А.С.».

                З 17 на 18 снивсь ти. Ніби я за тобою бігла, а ти пішов з відрами по воду у чужі двори. 18.03.2014 відправила лист в Український науково-дослiдний iнститут соцiальної i судової психiатрiї та наркології Міністерства охорони здоров’я України: «03.03.2014 року я зверталась до Міністерства охорони здоров’я України через  факт свавілля та погроз в закладі, що підпорядковується Міністерству охорони здоров’я України, а саме в Полтавській обласній психіатричній лікарні ім. Мальцева (звернення Т-2008 від 06.03.2014 року). 17.03.2014 року через Поліщука Юрія Борисовича,  який розглядав моє звернення, я дізналась, що  він направив його в Український науково-дослідний інститут соціології, судової психіатрії та наркології Міністерства охорони здоров’я України. До свого звернення від 03.03.2014 року хочу додати наступне. 05.02.2014 амбулаторну судово-психіатричну експертизу проводили: Хоменко Ігор Алімович (голова експертної комісії), Денеко Олексій Григорович (лікар судово-психіатричної експертизи), Гладкий Дмитро Григорович (лікар судово-психіатричної експертизи). Крім вказаних осіб в кабінеті були присутні ще двоє чоловіків та одна жінка. В акті експертизи № 65 від 05.02.2014 року ці двоє чоловіків та жінка не вказані. Комісія в Полтавській обласній психіатричній лікарні ім. Мальцева, посилалась на висновки комісії експертів психоневрологічного диспансеру про відсутність у мене психічних порушень. Якщо я перед цим офіційно відмовилась від проведення цього обстеження в диспансері, то не зовсім ясно звідки взялись висновки комісії з диспансеру. Голова комісії в Полтавській обласній психіатричній лікарні ім. Мальцева ставив під сумнів компетентність працівників диспансеру та їхній висновок пояснив недостатнім кваліфікаційним рівнем. При цьому сам несамовито кричав на мене, висловлював наклепи, які я неодноразово чула від сім’ї Романчук (Нестеренко) А.С., в якій проживає Нестеренко В.М., чоловік через якого у мене з сім’ї Романчук (Нестеренко) А.С., виник конфлікт, та погрози в мою адресу поставити мені діагноз шизофренія і закрити у лікувальному закладі. Висновки експерти робили, коментуючи мій сайт для Нестеренка В.М. kohanomu.com, який я розмістила в інтернеті. При цьому, коли я звернулась до них з проханням запитати про факти, які описані на сайті, до живих людей, на слова яких на цьому сайті я посилаюсь, голова комісії закричав: «Ни у кого ничего мы спрашивать не будем! Поставим тебе диагноз шизофрения, закроем тебя здесь и будем лечить!». Я робила запис на диктофон, але на жаль саме той запис, який би служив підтвердженням моїх слів, не відкривсь, файл виявивсь пошкодженим. Є тільки запис із експертом до «розмови» в кабінеті голови комісії. Ще до того як слідчий Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області Сипко Г.М. виписала мені повістку на проходження амбулаторної психіатричної експертизи в обласній психлікарні ім. Мальцева, 20.12.2013 року та 10.01.2014 року Романчук (Нестеренко) А.С. під час судового засідання та в присутності голови Київського районного суду Шияна В.М. відкрито погрожувала мені міліцією та психіатричною лікарнею. 26.02.2014 року відбулось засідання суду з приводу клопотання слідчої про моє примусове стаціонарне обстеження у відділенні судово-психіатричної експертизи № 15 Дніпропетровської обласної психіатричної лікарні. Про перше засідання суду по цьому питанню мені повідомив по телефону прокурор, за 45 хвилин до його початку. З ухвали суду я дізналась, що комісія Полтавської обласної психіатричної лікарні ім. Мальцева припускає, що я страждаю хронічним психічним захворюванням у формі шизофренії та для уточнення діагнозу потребую проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи. Чому слідча вибрала Дніпропетровськ, а не Київ? Я самостійно могла  б пройти це стаціонарне обстеження по місцю проживання, але після розмови і погроз голови психіатричній комісії в Полтавській обласній психіатричній лікарні ім. Мальцева, я просто боюсь до них звертатись. Виникає закономірне питання: як такі лікарі можуть допомагати людям? З логіки подій очевидно, що справу про події 12.11.2013 року за показаннями Романчук (Нестеренко) А.С., з розряду адміністративного порушення  та кримінального провадження про легкі тілесні пошкодження перевели в розгляд питання про підозру наявності в мене хронічного психіатричного захворювання з метою поміщення мене на стаціонарне обстеження до психіатричного закладу з посиленим наглядом. 26.02.2014 року в клопотанні слідчому про поміщення мене до психлікарні було відмовлено. Ні слідчий, ні прокурор не оскаржували ухвалу до суду апеляційної інстанції, а надали повторне клопотання до Київського районного суду, яке розглядав уже інший слідчий суддя і 06.03.2014 року задовольнив клопотання. Суд першої інстанції не взяв до уваги ні те, що я на той час мала постійну роботу, добру характеристику, ні те, що факт поміщення мене на стаціонарне обстеження у відділенні судово-психіатричної експертизи № 15 Дніпропетровської обласної клінічної лікарні зруйнує мою ділову репутацію і скомпрометує мене як нормального працівника. Вважаю, що після погроз голови комісії в психлікарні Мальцева та висновків, які написали експерти цієї комісії після амбулаторного обстеження, у мене є всі підстави боятися за своє здоров’я і  благополуччя. І робиться це спеціально, причому з порушенням норм Конституції України, кримінального (ст.151 КК) і кримінально-процесуального кодексу України (ч.2 ст. 509 КПК, ч.2, ч.3 ст.184 КПК, ст. 42 КПК). Дільничний психотерапевт Голоскокова Ю.М., дізнавшись, що мене хочуть направити в Дніпропетровську обласну клінічну лікарню, повідомила мені, що там в основному знаходяться вбивці і ман’яки. Також cказала, що до неї періодично дзвонять, щоб дізнатись чи не звертаюсь я до неї за медикаментозною допомогою. Я не розумію, для чого мені до неї звертатись? Я не потребую ні психіатричної ні, тим більше, медикаментозної допомоги, бо почуваю себе нормально. Я потребую, в першу чергу, захисту від сваволі та психологічного тиску, через який я змушена була звільнитись з роботи. Я закінчила в Полтаві два вищі навчальні заклади, моя наукова робота з економіки в 2007 році зайняла друге місце в Полтавській області на Всеукраїнському конкурсі наукових робіт. Проживаю в Полтаві вже більше 10 років, прописана і проживаю в одному гуртожитку більше 5 років. Останні три роки майже кожного дня моя робота була пов’язана з грошима і людьми, і я з нею успішно справлялась. Зараз мені 31 рік і я хочу нормально жити, працювати, кохати і бути коханою. Ознайомившись актом амбулаторної судово-психіатричної експертизи, яка проводилась комісією Полтавської обласної психіатричної лікарні ім. Мальцева,  зазначаю: він містить багато хронологічних і фактичних неточностей, суперечностей відносно характеру моєї мови та мислення. Наприклад: «мова послідовна… мислення розпливчасте». Я зверталась з клопотанням до начальника Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області та прокуратури Київського району м. Полтави з проханням проведення повторної амбулаторної психіатричної експертизи в Києві, але я не впевнена, що відповідь буде позитивною. Прошу вас втрутитись в цю ситуацію, розібратись з фактом сваволі, який мав місце в Полтавській обласній психіатричній лікарні ім. Мальцева та  погрозами, які звучали на мою адресу від голови судово-психіатричної комісії. Можливо я не є достатньо обізнаною у судово-психіатричній експертизі, але, на мою думку, відкриті погрози експерта з багаторічним стажем, які потім втілились в життя підписами трьох посадових осіб, є несумісними не тільки з нормами законів, але  й з нормами етики та моралі працівників медичного закладу».

Раніше зробила фотокопії акту судово-психіатричної експертизи № 65 від 05.02.2014 року. Дивлюсь: Підстава проведення експертизи – постанова слідчого СВ Київського РВ ПМУ УМВС України у Полтавській області ст.. лейтенанта Сипко Г.М. від 30.01.2014 року. Дивимось постанову. В постанові: «в ході особистого спілкування з Тимошенко Л.Г…. виникли сумніви щодо її здорового психологічного стану, оскільки вона … переслідує родину Нестеренко, а саме чоловіка Нестеренка Володимира Миколайовича, благає його жити з нею, хоче народити від нього дитину, а все на підставі коментарів ведучих «Русское радио», що адресовані їй не були (у ведучих питала? А як же жителі м. Полтава? На сайті вказані і їх коментарі. В людей теж питала?), але вона в цих коментарях вбачала схожу ситуацію і приміряла на себе. Також встановлено, що вона зверталась до психіатрів ім. Мальцева (з її слів) (о, а чого ж тут моїм словам Сипко Г.М. повірила і не поставила під сумнів), де її оглянули та відправили додому, ніяких висновків не надали. Після чого в 2011 році вона звернулась до невропатолога, який приписала антибіотики щоб зникло бажання бачити Володимира (речення перекручене, не відповідає фактам). В ході бесіди з нею, вона веде себе  не адекватно, різко починає плакати, забуває з чого починалась розмова, не може відповісти на питання (є аудіо записи розмов з Сипко Г.М., включно до 30.01.2014). Переслідування родини Нестеренко триває з 2005 року(?, прийшла перший раз до тебе у липні 2006 і то на «Айкон»), з 2008 року переслідування зі слів потерпілої стали нестерпними (а Володимир, який у цій справі виступає свідком теж 2008 рік назвав? Вказав мабуть дату: 23.08.2008 як розбив мені голову із їбучою кобилою біля дверей 87 квартири? Щоб вас било і не переставало). Крім цього неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності (мої думки з цього приводу: особливо цікавий факт притягнення мене до адмінвідповідальності за ст.173 КУпАП стосується судового засідання 23.08.2013, щодо подій 30.07.2013 року, коли коханий НестеренкоВ.М. перебив мені ніс, участковий Фесенко Є.О. склав протокол, а суддя Савченко А.Г. виніс усне попередження. Оце весело. Можна цілий сайт на тему моїх адмінпорушень написати. Так весело. А якщо невесело (наприклад, недорозвилось почуття гумору в достатній мірі), то можна змінити підхід, підійти до справи більш серйозно. Звісно, запроторити до буцегарні за ст.125 надовго не вдасться, а до псіхушки можна. І знаючи наших гнилих людей, виявляється можна найти 40 осіб, які підтвердять все, що вам вигідно. Звісно це мають бути люди з гумором і високими моральними принципами, тобто нормальні. Наприклад, як мій коханий, який попав у прийми до канапки і обіцяв при матері канапки мене убити. А враховуючи ситуацію в країні і людей, поміщення до псіхушки рівносильне убивству. Так нормальні люди і вирулюють ситуацію, щоб любимі виїбки вільно могли рости і розвиватись, і не були обтяжені спогляданням колишньої студентки їх тата. Ставали нормальними, адекватними людьми, як їх батьки. Проблеми немає і руки чисті). Було багато  профілактичних бесід, однак результату вони не надали. Також остання не шкодує витрат на утримання сайту «Коханому», зміст записів на сайті має цинічний характер, містить погрози до сім’ї Нестеренко. Від погроз на адресу сім’ї  поступово перейшла до дій…». (Нада було написать – стала загрозою суспільству. От і не вір після цього людям і чоловікам. О, ще згадала одну з моїх покровительок, яка назвала мене дитиною, сказавши: «Ми подарки от детей не принимаем»… Значить подарки брать не можна від дітей, а в дурдом – мілості просім). От. А мені Сипко Г.М. як підставу вказала обстеження мене в психоневрологічному диспансері комісією. Хм. І словом, …, не обмовилась, що я себе під час допитів «не так» вела. Така молода, а вже знає, як людину можна підставити. Хтось успів научить.

Дивлюсь далі. Пункт 16. Особи при проведенні експертизи: не було. (як не було? Я то бачу, що підписались тільки Хоменко, Денеко і Гладкий, так в кімнаті було ще 2 чоловіки і жінка… Брехню написали в акті). Пункт 21. Відомості, отримані при дослідженні поданих на експертизу об’єктів, що стосується психічного стану особи: кримінальне провадження: …/а.94/- характеристика на підекспертну: «Зарекомендувала себе посередньо. У зловживанні спиртними напоями помічена не була. Скарг від сусідів не надходило. Участі у громадському житті гуртожитку не приймає. Неодноразово притягалася до адміністративної відповідальності». (Речення про громадське життя гуртожитку мене зацікавило. Яке громадське життя в женобщазі має на увазі автор цього акту: общі п’янки чи посідєлки в курилці?). Соматичний стан взагалі написаний від фонаря, бо експерт тільки на мій язик подививсь… Пункт 22. Обгрунтування та пояснення даних про психічний стан особи встановлені і виявлені при дослідженні об’єктів експертизи. Написали: «зміст записів на сайті має цинічний, брутальний характер, містить погрози до сім’ї… » (…і  погрози на мою адресу – чи це нікого не цікавить?.. Сайт kohanomu.com теж став об’єктом експертизи… Свій акт «високоморальні» експерти мабуть не вважають цинічним, а поведінку голови комісії – брутальною. Написали про мою етичну заниженість, а про свої погрози експерти «скромно» (точно з етичних міркувань) не написали. Добавили ряд ознак мислення і поведінки, характерні для шизи і зробили заключний висновок).

Весна, гарно на вулиці. А мені виписують путівку в псіхушку. Оце  і «все будет хорошо». Значить якихось гандонів достав сайт kohanomu.com.

Далі розбиратись і доказувати, що я не слон не хочу. Про те, що було в Полтавській психіатричній лікарні ім.. Мальцева 05.02.2014 року на цьому сайті я вже писала. Ще один пункт. Ти написав на мене в кримінальному провадженні пояснення свідка. Я його не бачила, але думаю, що ти про те як звертавсь на радіо нічого не писав. Бо тоді у Сипко Г.М. не було б підстав писати постанову до полтавської псіхушки. Значить не написав, що давав мені надію. Пригадуючи судове засідання 20.12.2013 року  у Шияна В.М., на якому Алінка хватала тебе за руки:  «Сиди, сиди, Вова… послушай мы решили…» і двох дітей, яких ти щодень годуєш, роблю висновок, що з своєю совістю ти про мене домовивсь. Ні тобі, ні твоїй матері, яка мені раніше казала «і буде тобі щастя» це робити не стидно. Як і твоєму батькові, який за те, що повідомила його в 2008 про твою травму руки, звернувсь аж до депутата Верховної Ради від Оржицького району, щоб мене звільнили з державної служби, бо я «переслідую» його сина. А тим «інтелігентам», хто тебе в 2008 році дубасив, нічого. Зараз я вільна і спроможна приймати рішення, кудись звертатись… Звернулась і до Юрія Кармазіна… І зробила висновок: до цього немає нікому діла і, насамперед, тим, хто мав відношення: ні колишнім радіоведучим (як мені написала Надя Іванова 10.03.2014 року: «Здравствуйте! Я сочувствую Вам, но, к сожалению, я постоянно на работе и не смогу помочь. Надеюсь Вы найдете выход. Удачи »), одне свідчення яких зразу б припинило цю суперечку про мою шизу, ні виконавцям, до яких я звернулась (Насті Каменських, Марини Максимової, Наталії Валевської. Вони мені могли б щось відповісти в соцмережах)… Наївна, вірю в людську порядність, любов і дружбу… А мене всіма силами запихають у псіхушку, під мовчання «друзів» і всіх причетних до рускорадійних приколів. Такий енд получається. Своїми добрими намірами люди, які (за словами директора ТРЦ «Київ» Барабаш Г.Г.) не обіцяли, що ми будемо разом, вимостили мені доріжку до псіхушки. Значить влаштовує такий поворот справи. Ніхто претензій до «Русского радио»- України», виконавців пісень і зразкової сім’ї з псіхушки вже не пред’явить. Я зараз про це пишу, а нікому діла немає. Це правда жизні. Наталія Валевська, звісно, на цю тему співати вже не буде, бо як вона мені писала раніше, не може втручатись в моє життя… Ето… піздєц. Як в сказкє: чим далі – тим страшніше. Вобщим, люди, читайте цю історію і робіть висновки.

16

16

15

15

11032014643

13

13

12

12

11

11

11032014633

9

9

8

8

7

7

11032014628

5

5

4

4

3

3

2

2

1

1

11032014647

26022014579

04022014563

04022014558

04022014556

04022014557