40 людей з ринку «Алмазний» підписались під тим, що я кричала на ринку, що вб’ю себе, ту жінку і дітей… Да… Хоч би казала… Оце народ… а ще жалується на правітєльство, яке живе, а їм жить не дає. Другого й не заслуговують. Брехливі тварюки…

04.08.2013. 03.08.2013. Мо тебе й немає на роботі. Поїхала. Дощ. Зайшла в міліцію. Поїхала в прокуратуру. Зайшла, жаліюсь, що в міліції не дають направлення на СМЕ. Дзвонить слідчий. Сказала, що видадуть направлення на СМЕ в понеділок. Приїхала на «Алмазний». Сашко Ромахін вийшов з магазину знімати мене на відео. Сказали з Юлею, що тебе не буде. Поїхала на Нєстєрова. Ти сидиш в квартирі. Вікна в квартирі прочинені. Біля дверей під’їзду прєдсєдатель. Підійшла до нього, привіталась. Назвав больною, без гордості, припадочною. Ішов пожилий чоловік з 5 під’їзду. Сказав мені, що живуть не заради квартири. Запитала в нього, що ж тоді головне. Він: «Жить в удовольствіє». Думала остатись стояти. Розвернулась і поїхала. Стільки років пройшло… «Русское радио»-України» і ти, Володимир, перевели мені своїми обіцянками стільки років мого життя.

05.08.2013. Прийшла на «Алмазний» після того як взяла направлення на судмедекспертизу в міліції. Постояла. Може хвилин 10. Поїхала в лікарню по лікарняний, пройшла СМЕ. Приїхала на ринок. Ждала годину. Думала вже йти. Ти вийшов. На тобі червоно-бордова футболка. Пішов до туалету. Дождалась поки ти вийшов. «Вова, здравствуй…». Ти не відповів. Пішов. «Ну й пішов ти нахуй…». Повернулась, подивилась вслід. Вернулась на ринок. Ти скоро знову вийшов. Пішла за тобою. По каву. Стала збоку. Кажу: «Я хочу з тобою помиритись. По-нормальному. Якщо ти хочеш, щоб ми залишилися друзями…». Почув. Нічого не сказав. Пішов. Мені так погано увечері одній. Як просити, щоб ти поїхав до мене? Вийшов у пів на 6 вечора. До таксі. Заглянула зі сторони таксиста: «Я йому дешо скажу. Вова, я хочу, щоб ти поїхав зараз до мене. Сьогодні. По нормальному… Їдеш до Алінки їбатись? Я не заберу заяву. Їдь, щасливо… ». Я говорила, а ти підганяв водія їхати: «Поїхали… Її сьогодні заберуть у дурдом…». «У дурдом? Так, давай бистрєє…».

07.08.2013. Приїхала на «Алмазний» пів на 11. Стала напроти вітрини. Ти вийшов хвилин через 20. Побіг до машини. Так… Слово точне – побіг.

08.08.2013. Ждала напроти магазину. Ти вийшов, пішов у туалет. Тоді на ринок. Вернувсь до кіоска, заказав сигарети. Пішов у магазин. Юля: «Выгулял обезьянку?». До тебе в магазин зайшла молода жінка. Я її і раніше часто бачила. Невисока, худа, чорнява, кучеряве волосся.Ти до неї вийшов. Стала так близько біля тебе… Ти зайшов до себе і вона пішла до твоєї шторки, стала напроти, все время одхиляє, заглядає… Тоді вийшла і пішла. Я підійшла до «Хануми». Вона купляє там собі щось. Зайшла за нею в магазин, підійшла: «Дєвушка, у вас телефон зламався? Принесли ремонтірувать?». «Это моей подруги…». «А Ви давно Вову знаєте?». «Десять лет». «Что вы с ним вместе учились?». «Мы с ним вместе учились. Что за вопросы?!.». «У Вас, наверно, много подруг, у которых часто ломаются телефоны?». «В смысле?». «В прямом смысле! Я вас здесь очень часто вижу». Дівчата з магазину: «Люда, вийди!». Пішла на зупинку. Побачила як вона з білявою дівчиною підійшла до авто за кавою. Перейшла дорогу: «Дєвушка, це Ваша подруга, телефон якої Ви ремонтіруєте?». Слово за слово. Вона мені: «Милицию вызвать?». «Давай вызовем!». «Пошла вон!». «Ти приходиш до чєловєка, якого я люблю!… він мені заказав радіостанцію і обіщав забрать! Будеш до нього приходити… шукатимеш другого мастєра по ремонту тєлєфонів… ». Відповіла мені, що буде приходити стільки, скільки їй треба. «Ти мене, сука, поняла?..». Вона повернулась до мене спиною. Сказали  подрузі щось про дурдом. Сьогодні бачила як заходила до тебе сестра твого друга, Люда. А мене не пускають…

09.08.2013. Приїхала до тебе на роботу. Побачила як за шторку до тебе зайшов твій друг в окулярах, який мені хваливсь, що знає Мішу Павлова, з крашеною брюнеткою. Ждала до 12. Мене до тебе не пускають. Вони пішли. Ти скоро вийшов. О, збрив вчорашню щетину. Стояла за холодильником. Ти пройшов мимо. Пішов до машини. Стала перед машиною. Ти відвернув голову, щоб не дивитись на мене. Розвернулась і пішла на зупинку.

11.08.2013. Мені снивсь батьківський дім. Ніби з нього пішла я туди, де ти у приймах. На Нєстєрова побачила знайому, говорила з нею. Пішла під вікна. Позвала тебе по імені. Тоді подумала, що тебе там немає, чого я кричу? Пішла. Дійшла до 13 школи. Глянула – ти їдеш. Побігла назад. Ти вигружав пакет із багажника. Випав кавун, покотивсь по землі. Швабру купив.  Нарешті позбирав усе, що в тебе попадало на землю. Обізвалась до тебе. Ти без настрою. Подивилась, як ти пішов у будинок, розвернулась і пішла на зупинку. Увечері написала у фуйсбуці на сторінці «Русске радио»-Украиїна» допис: «Чого немає кометаря від користувача «Русское радио» до сайту kohanomu.com? Чим, наприклад, займається вночі кохана людина в 35 років за 5 зупинок від мого гуртожитку? Поставте щось на зразок “Милая”, щоб я почувала себе щасливою… Як думаєте, йобані суки і не тільки суки, кого ви зробили щасливими?». Попередній витерли і цей тоже витруть. Гандони. Як казала Лєна З.: «В библиотеке должна быть тишина». Да, а то аудиторія «Русского радио»-України» перестане вірити у те, що «будет хорошо» і перестане слухати спонсора дурдома.

12.08.2013. Не спала до начало третьої. Встала пів на сьому. Приїхала на Нєстєрова. Батьки Аліни виглядають з балкона, дивляться на мене. «Добре утро». Батько Аліни показує мені середній палець. «Своїй дочці покажіть». Скоро її батько вибіг на вулицю із мусором, а Романчук Валентина по телефону дзвонила, розказувала комусь. Ти вийшов з пакетом мусора. Перед цим сусідка, яка співала мені і називала «кікіморою» поугрожала, що мені знесуть голову. «Мені для нього й голови не шкода…Він же знає…». Ти сів до машини. Мати Аліни мені: «Чего же он тебя не забрал?». «Так я ж параноїдальна шизофренічка, а у Вас дочка-красавіца з двома дітьми…». Поїхала на ринок. Стояла біля магазину, ждала тебе. Зайшов до тебе Олєг, якого я назвала в цьому сайті так як на нього казали на ринку, шлангом. Вийшов від тебе, підійшов до мене з шилом чи викруткою у руці: «Я тебе шланг в одно место засуну, а потом вызову милицию, скорую и прокуратуру. Не сомневайся, что я это сделаю». Подивилась на нього, на гострий предмет у його руці і відійшла. Ти виходив двічі до машини. Їздив десь на півгодини… Де? Години в чотири пішов до туалету. Як виходив, запитала тебе, як ти відносишся до сексу в туалеті. Ти зробив швидку затяжку з цигарки. Питала тебе десятий раз, щоб помиритись. Ти: «Подохні, недоразвіта…». Сказав щось тіпа: «та хто б з тобою миривсь». Почала нагадувати, що вчора ти казав, що провіриш, подивишся… «В дурдомі тебе провірять…» – уточнив, любимий, що мав на увазі. От… А я розмічталась… Ішов до машини. Спитала в тебе за кучеряву чорняву жінку, яка до тебе приходила, чи ти з нею зустрічаєшся. Ти: «Какое твое собачье дело?..». «Так мені ж завидно». «Вот так и подохни… ». Щось сказав про те, щоб я тепер цим заморочилась. «Я й так щодня й щогодини…». Казав «харашо», а тон голосу сумний. Фу, що ти за мужчина, Володимир… «На своей машине, в свой дом, к своей любимой…», – хотіла тебе цим під’їбнути. Підйоб не получивсь… Ти: «Отойди от машины, пидераска». Приїхала на Нєстєрова – машина вже біля шостого під’їзду… Спасіба, «Русское радио»-України» і кохана людина, за веселі і радісні роки моєї молодості.

14.08.2013. 13.08.2013. Снилось, що заходжу в магазин, де ти робиш, там люди, і я там стою, щоб поповнити рахунок. Приїхала на «Алмазний», заглянула в магазин, сказала, що хочу поповнити рахунок. Ти вийшов пів на 10. Поїхала в гуртожиток, привела себе в порядок. Приїхала знову до тебе. Зайшла через поріг, сказала, що хочу поповнити в магазині рахунок. Ти: «Пошла вон, недоразвіта». «Котік, так пішли будемо розвиватись». Ти вийшов із-за шторки, почервонів: «Я тебе этот нос назад в череп вобью!.. Иди отсюда!». Пішов аж до дверей. Серйозно сказав, без краплі натяку на флірт. Походила по ринку, пішла знайомій пожалілась, що ти так сказав. Потім як дурна рвалась в магазин. Треба було зразу йти. І на роботу запізнилась. І без толку. Ти так і не вийшов. Сьогодні приїхала десь у 9. На всі мої слова… Вибач, хотіла побачити… Ти вийшов за скількись хвилин до 10. «Привіт. Вова, я хотіла…».  Заплуталась у словах: «…вирішити вопрос про заяву, яку я написала і мій ніс, який ти перебив… Чого ти мовчиш, ти говорити не вмієш?.. ». Ішли до машини: «Вова, у тебе все нормально? А в мене – ні… Чого ти нічого не кажеш?..». «Пошла вон». Пішла. Вернулась. Машина попала в пробку. Не скористалась шансом. Поїхала у справах. Ще рішила заїхати перед роботою. І ти якраз приїхав. Прибігла до машини. Ти якраз встав з авто. «Вова, у мене є аудіозапис пісні про те, що моя любов тобі «ни к чему»… значить і телефон тоді тобі мій «ни к чему»… Отдай мені тоді його, а якщо викинув, то купи мені новий… сьогодні празднік, с праздніком тебе… Чого ти не хочеш рішить цей вопрос конструктивно… серденько моє, любимий… Логічно, отдай мені тоді мій телефон, і я тоді піду і вон , і нахуй, і куди ти захочеш… і оце тоже я хочу, щоб ти мені якось востановив (показала пальцем на шрам на губі)…». Зайшов у магазин і нічого мені не сказав. На кілька хвилин запізнилась на роботу… написала дві пояснюючі – за вчора і за сьогодні… Чого мене досі не вигнали? Уже дала всі підстави. Прийшла увечері з роботи, набрала твій домашній. Взяла трубку бабуся. Привітала, сказала, що як ти хочеш, щоб я за тобою не бігала і не лізла до тебе, то, щоб ти повернув мої речі і востановив мені те, що ти зробив з губою. Чую, вроді дідусь: «Дурочка?…». Бабуся: «Шукай собі пару… він до нас не їздить, він жонатий, у нього сім’я…» (пригадала, як вона мені казала, що Алінка правильно сказала, що в тебе «ни кола, ни двора». Ще казала мені, на мої слова, що в мене теж ні кола, ні двора: «Хіба в тебе батька немає?». От. А в тебе, Вова, батько тоже вроді ж є… І чого я до них дзвоню, набиваюсь з своєю до тебе «любов’ю»?..). «Так ви ж з ним можете при случаї поговорити, як дзвонитимете…». Вона: «Харашо, харашо…». Харашо. Та нічого хорошого. Мабуть, навряд чи й скаже тобі щось…

15.08.2013. Приїхала на ринок в десять. Сказали мені, що ти ходив туди-сюди з Юлькою. Звала тебе, щоб ти вийшов. Юля ходила, дражнилась. Тоді підійшла, вчепилась у мене нігтями, ще й за горло. Кричала, що її оштрафують директора, якщо я зайду в магазин. Хто з нас чокнутий? Ти не вийшов. Найшли люди. Я зайшла: «Вова, біля 13 школи будем розбиратись, як жінка з декретного отпуска вийде з дітьми? Я тебе скільки разів просила, щоб ти оддав мій телефон!». З твоєї сторони мовчання.

20.08.2013. 19.08.2013. Була вихідна. Приїхала на ринок. Бачила тебе. Поїхала до батьків. Мій «лучший друг» ВКонтакті Ілья Лусконог розвів мене на бабки. «Везе» з друзями. Приїхала в Полтаву 20. Зразу ж до тебе на роботу. Під вітриною магазину на телефони дививсь якийсь мент. Повернувсь до мене, почав погрожувати, що посадить мене у клітку-обєзьянник… На повному серйозі. Боже, хто знайдеться, щоб таку горилу як він у клітку посадив? Юля: «Позор. Так бігати… повіситись». Десь пів на першу ти прийшов від «Хануми». Дуже не в настрої… Сказала тобі, що так і знала, що ти мене будеш нерадий бачити. Потім кілька раз заглядала в магазин, обзивалась до тебе. «Юля, давайте дружити. Цукерку будете? Вова, а ти будеш?». Ти вийшов. Пішов до одного кіоску з цигарками. «Вова, давай помиримось». Пішов до іншого. «Ти не любиш ждати? Я тоже. Я вже так довго жду». Пішов до машини. «Я тебе як бачу, забуваю усе, що хотіла тобі сказати». Ти приїхав менш як за годину. Я тебе ждала не там. Пішов до машини начало на третю. Ждала з годину. Заглянула в магазин. Юля обізвала мене шизофренічною. Сашко назвав дурою галімою, ще й на мою матір казав погане. Плюнула на Юлю, пішла на зупинку. Серце так болить. Приїхала в гуртожиток. Поїхала на Нєстєрова. 94880 – напроти 6 під’їзду. Звала тебе під вікнами, дзвонила. Дружина твого сусіда Жені з першого поверху: «Мало того, что ты к моему мужу здороваешся… еще орешь… у меня маленький ребенок… милицию вызову… пошла вон…». Дожилась, ще будуть вказувати до кого мені здороватись… Пішла до магазину. Якийсь парєнь там пив пиво. Погодивсь піти, позвати тебе. Вернувсь, сказав, що мабуть у квартирі нікого немає. Розповіла йому про свій сайт kohanomu.com.

21.08.2013. Приїхала вранці на «Алмазний». Побачила Таню, співробітницю. Говорила з нею, тоді поспішила, бо вроді мелькнула «твоя» машина. Машина стоїть. Підійшла до дверей. Позаду удар у потилицю – «Пошла вон отсюда!». «За шо ти мене вдарив?!». Чуть не плачу. А ти зайшов і сидиш. Сашко комусь показував мою фотографію у вітрині. Я розсердилась. Зайшла в магазин, плюнула на нього. «Охуєла, сука!». «Якби я охуєла – я б тобі кислоту в морду вилила!». Сашко: «Тебе посадять!». «Тебе посадять! Так… ти ж казав… в дурдом заберуть, но тобі від того не полегшає». Сіла віддалік. Ти вийшов. «Вова, ти вчора рано поїхав. У мене серце боліло. Я прийшла, звала тебе… Ти не чув, чи тобі не можна виходити, як я тебе зву?.. Мені неприємно бігати за чоловіком, який мною гидує…». «Може я тупа, може у мене мозгів як у ракушки, но мені не нравиться, як ти до мене відносишся… наробив дітей з другою жінкою…». Приїхав через годину. Ішов по ринку. «Ніколи ти, Вова, не остановишся…», з упрьоком. Кидав цигарку в мусорку. «Вчора відвідала друзів…», повторювала слова з ефіру «Русского радио»-Україна». Ти плюнув у мою сторону. Стояла. Надумала сказати, що ти мені обіщав зробити мене жінкою. Юля так веде себе… чого хоч вона плигає? Вроді її засипане і її мелеться. А ти вийшов з магазину і пішов, зайшов у сусідній магазин. Вийшов. Дививсь на мене. «Вова, ти мені обіщав…». «Шизофренія тобі обіщала!..», – засміявсь. Юля і Сашко бігали по ринку з листочком, збирали на мене якісь підписи. Просила тебе вийти. Просила сама, просила через якогось хлопця.  Ти вийшов. «Вова, спасіба, що ти вийшов!..». Пішов до туалету. Питала, чи з тобою можна. Мовчиш. Жінки в туалеті: «Дєвушка, жіночий туалет отам…». Ти вийшов. «Вова, я хочу стати жінкою… мені 30. Я вроді і жінка і не понятно хто…». Мовчиш.

22.08.2013. Ти приїхав на ринок, я тільки прийшла. Ішла, говорила до тебе, ти мовчав. Пішов купляти каву. До тебе вітались люди на ринку,  упрікали мене. Називали собакою. Ти зустрів Ромахіна, він такий радий. У руках у тебе якісь папери. Ви пішли до адміністрації ринку. Хотіла до тебе підійти. Ти мало не кидавсь на мене, кричав. Я припинила до тебе говорити. 23.08.2013 прийшла повістка з Октябрського суду. Ти написав заяву, що я на тебе накинулась в туалеті. Знайома, якій я це розказала, порадила взяти до суду довідку з психоневрологічного диспансеру. Поїхала в психоневрологічний диспансер. Не стала ждати поки зроблять чи не зроблять довідку. Приїхала знову на ринок. Ти теж тільки приїхав. Мабуть з обіду? Привіталась, звала на ім’я, а ти ішов, ніякої уваги на мене. Ждала біля магазину, а ти не вийшов. Юлька все время тримала двері. Хіба силою треба було заходити?

24.08.2013. 23.08.2013. Поїхала в Октябрський районний суд. Зайшла в кімнату. Чоловік, мабуть, суддя за столом сидить. Ще немає пів на 9. Щось мене запитав, почала йому розказувати. Тоді сказав, щоб я можу йти. Витріщила очі: «А інша сторона, хіба її не буде?». «Викликається тільки порушник». Приїхала в гуртожиток. Переділась і поїхала на ринок. Знайома сказала, що ти курив стояв начало на 10. Ждала тебе біля магазину. Ти сьогодні такий сексуальний. Юлька закриває двері, не впускає мене в магазин. Прийшов Максім, твій співробітник. Зайшла за ним. Ти в магазині, з клієнтом. Щось він мені казав. Показую пальцем в твою сторону: «Хочу купить». «Люди не продаються». «Забрати хочу». Ласкаво випроводили. Що за ставлення? Ти вийшов десь пів на 12. Попереду люди, ти стишив ходу. Торкнулась твоєї талії. Ти повернувсь і так глянув, попереджуюче. Біля машини спитала: «Вова, чого не можна торкатись?». Ти кинув цигарку: «Пошла вон отсюда!… недоразвіта…». Ждала тебе до пів на другу. Скорочений день перед 24. Чого у нас нічого не змінюється? Прийшла з роботи. Цілу ніч прокидалась, дзвонила в «дом чужой», в якому кохана людина наставляє роги…  Все рівно без толку, бо твій друг мені казав, що в квартирі на телефоні вимкнений звук.

26.08.2013. Приїхала на «Алмазний». Машина стоїть. Прождала біля магазину годину. Не зрозуміла чи ти в магазині чи пішов. Стояла неуважна. Почула сміх. Ти пішов повз мене. Побігла за тобою. Біля кіску з цигарками: «Володимир Миколайович, здраствуйте». Мовчиш. Пішов. Побачила Ромахіна, він причепивсь з тобою до туалету. Виказувала тобі по дорозі: «Ти як трахаєшся з Алінкою, ти хоч думаєш про те, що ти мені зробив з тим «Русским радио»?..». Вийшов з туалету: «Пусть подохнет», кажеш Ромахіну. «Сашко тепер за тобою в туалет бігає, щоб случайно секс не получивсь?..». Сказала Ромахіну, що йому Алінка платить, щоб він за тобою в туалет бігав. Назвала його «толстєньким подлєньким чєловєчком». Ромахін: «Мені твоє мнєніє…». Бачила Риту, яка казала, що мені треба звідси поїхати. Мені треба чи комусь треба, щоб я поїхала?  «Ріта, здраствуйте». Ромахін виходив часто. Звала тебе вийти на вулицю. Горжієнко  чуть не кидавсь за мною з магазину: «Зайдешь в магазин – я тебя ударю!..». Я за тобою, правда, скучила.

27.08.2013. Рішила для себе взяти довідку з психоневрологічного диспансеру. Чого ж? Зробити копії і тикнути межи очі кожному, хто обзиватиме мене больною шизофренічкою. В психоневрологічному диспансері відправили до лікаря. Заяв на мене 5 штук!.. Остання з 40 підписами. 40 людей з ринку «Алмазний» підписались під тим, що я кричала на ринку, що вб’ю себе, ту жінку і дітей… Да… Хоч би казала… Оце народ… гнилий… а ще жалується на правітєльство, яке живе, а їм жить не дає. Другого й не заслуговують. Брехливі тварюки. Сказали, що порушень психіки у мене немає, але й довідку ніяку не дадуть. Хіба за рішенням суду. Запропонували завести карточку. Якщо відхилень немає, то для чого мені в них карточка? Якось нелогічно. Приїхала на «Алмазний». Машина стоїть перед «Універсамом». У магазин заглянула, почала говорити до тебе. Обізвавсь Ромахін: «Вийди, потом з ним побалакаєш». Потом суп з котом. Сторонній вмішується між нами, командує, а ти, Вова, мовчиш… Коли вже ти перестанеш мовчати? Коли вже матимеш право голосу?  Ти вийшов, пішов до машини. «Вова, я дітей хочу». Мовчки. Через пів години вернувсь. «Я тебе преслєдую, ти мене не замічаєш? Ти мене обіщав забрать, куди?..». Дощ. Цілий день хмарно. Мені какають, а я кушаю. Спитала знайому на ринку, з якою нормально спілкувалась: «А ти не підписувалась під тією заявою?». Вона іде від мене, посміхаючись: «Да». Дивлюсь на неї ошарашено: «Ти хоч читала, що там було написано?..». «Ні, не читала», посміхається.  Для чого, правда? Це ж гра така… смішно… Зате спілкуємось, посміхаємось. Інша знайома: «Ти там таке на сайті понаписувала…». «Проклинала… Але ж такого, що вб’ю себе, ту жінку і тих дітей… я такого точно не писала…». Вона: «Всьо равно… Бог не теля, бачить відтіля». Поїхала до депутата нашого району, в приймальню. Спеціально помінялась на роботі. Знайомого побачила. Відізвав мене: «Який ти хочеш кінцевий результат?». От. Всі шукають свій інтерес. Для депутата «Русское радио» «узкое», робить вигляд, що нічого не розуміє з того, що я кажу. Каже: «Викладіть в письмовому вигляді». От і все. Пів на 17. Приїхала на Нєстєрова. 94880 стоїть напроти 6 під’їзду. 17. 05. Боже, коли ж ти приїхав? До жінки, яка не до душі, спішив. Чи до діток. Будь вони тобі прокляті разом із нею.

28.08.2013. Приїхала на «Алмазний» в 10. Машини ніде не побачила. Заглянула в магазин, де ти робиш: «Володя, здраствуй. Ти є на роботі?». Ромахін і Горжієнко щось закричали. Побачила як захиталась шторка напроти твого робочого місця. Ждала 40 хвилин. Ти вийшов, як у магазин найшли люди. Ударивсь ліктем об двері. Моє привіт – тобі в спину. Побігла за тобою. Одяг тебе облягає. Твою фігуру. Мовчки. Ти почав говорити по телефону: «…я сейчас не на месте… я поняв…». Сів у машину. Джинси вузкі, дивлюсь на «телефон», який випирає між ногами. Приїхав ти більш як через годину. Я побігла до тебе. Ти пішов в іншу сторону.  Догнала біля магазину: «Вова, я прошу тебе, пожалуйста, давай поговоримо!..». Очі… Про що тепер говорити. Мовчки зайшов у магазин. Півгодини потратила, поповнила інтернет. Прийшла знову до магазину. Ти виходив до клієнта, говорив, усміхаючись: «…если повезет…». «Вова, вийди до мене. Може мені «повезет». А то мені так «везет», що я вже не знаю, що мені й робити!…». Ромахін в магазині. Ти на мене: «Пошло вон». Даже не вона, а воно. «Ти всігда так на мене, як з Аліною потрахаєшся!…». Обідно, не зберусь із думками, що тобі сказати… Ромахін почав уніжати мене з приводу мого походження з села. «І Вова із села. Ми з ним обоє із села…». Назвав крисою, проституткою. «Саша, це ти – криса». Вийшов на вулицю, почав погрожувати, що получу від нього по морді. Нагадала йому за заяву: «Нада слєдоватілю харашо заплатить, щоб справі не давали хід…. Попробуй – будеш платити». Стояла біля магазину. Що ж робити? Заглянула в магазин: «Вова, хватить работать. Все рівно робиш на ту кобилу. Пішли займатись любов’ю!». Ти вийшов із-за шторки, риси обличчя в злості: «Закрой свой ебальник, сука!». Очі дійсно злі. Вийшов аж до дверей магазину: «Так побігай за мною. Я хочу, щоб ти за мною побігав…». А в самої й душа зникла від твоєї реакції. Сашко вийшов і закрив магазин. Горжієнко якраз ішов до магазину. Їхала в автобусі на роботу, дивилась як на склі відображалось моє лице. Думала про радіостанцію і те, що ти живеш з жінкою, і що вона симпатичніша за мене… Які можуть бути мрії про тебе? Перевів мені молоді роки. Ти і «Русское радио»-України». «Спа-сі-ба».

29.08.2013. Снивсь маленький хлопчик, якого я носила в горшку для квітів. Він був слабий, а потім виріс, став більшим мене. Він був зі світлим волоссям і як він виріс, то в нього був білявий син. Подумала, що це як проблема, яка була малою, а тоді стала більшою за мене. Ти снивсь. Снились рідні. Проснулась пізно. 10.10. Дощ. Приїхала на ринок в 12. Побачила як ти від’їжджаєш машино. Побігла до машини, торкнулась рукою мокрого скла. Ти відрив дверцята: «Пошла нахуй отсюда! Пошла нахуй!». Замахнувсь кулаком так, як тоді в туалеті. Машина від’їхала, став на світлофорі. Підбігла, поцілувала скло авто, залишила слід помади. Ждала. Ти приїхав аж пів другої. Побігла до машини. Замучений. Нічого тобі не казала. Тільки кілька разів звала тебе на ім’я. Біля «Соти» Сашко і Дімка, побачивши мене почали жартувати, щоб я йшла. Заглянула в магазин, казала тобі, що ти мені сьогодні снивсь. Ти: «Шиза накриває?». «Моя шиза всігда зі мною, вона в мені живе». Ти вибіг. Поставили відеокамеру напроти дверей. «Для чого ви це робите? Вова, я зараз піду на роботу, я не буду тобі надоїдать». Горжієнко як заходив у магазин, примінив якийсь прийом, але вдарив злегка. Все рівно неприємно, хоч і жартома.

30.08.2013. Їхала в автобусі. Побачила як від 13 школи виїхав «коханий» на «Самарі». Ти бачив мене в автобусі, лице невеселе. Нерадий мені. Приїхала на ринок. Ти вже на роботі. Видно й каву купив, бо прибиральниця Ліда сказала мені, що ти сидиш п’єш каву. Ждала тебе. Довго. До тебе зайшла Аліна, сестра Олі. Хотіла зайти в магазин, позвати. Твій йобнутий сотріднік, кинувсь за мною. Забігла в магазин. Сестра Олі розставила руки. Як загнаний звір. Горжієнко побив по голові. Юля: «Самоубійца… треба було її туди запустити». Щоб йому руки повідсихали, бідь він проклятий. Ти пізніше вийшов. Стоїш, говориш з Горжієнком. Як так і нада. Приїхав через час, в 12. Все бігаєш і мовчиш. Чого? Бо сказала твоїм співробітникам, що ти обіщав мене забрати і приїжджав на вокзал пів на третю ночі, а ти чув? Поганий настрій…

31.08.2013. Тебе немає на роботі. Таке відчуття… Набираю 56-73-60. Їхала на ринок. 10.24. Половки. Ти десь пожав у напрямку Браїлок. Поїхала на Нєстєрова. Немає. Поїхала на ринок. Тебе не було. Пішла в міліцію, написала заяву на Горжієнка. Приїхала на Нєстєрова – 94880 напроти 6 під’їзду. Подзвонили рідні. Говорила з ними. Стояла напроти вікон Алінчиної квартири. Вийшов батько Алінки. Погнавсь за мною. Обійшла будинок. Колишня однокурсниця по фізмату Юля сидить з сусідкою з 4 поверху шостого під’їзду. «Ми нічого не знаємо. Люда, дай нам пообщатись про своє, про женске». Підійшов чоловік Юлі. Побачила як Романчук зайшов у під’їзд. Будь він проклятий з своєю їбучою дочкою.

01.09.2013. Ждала тебе напроти під’їзду. До 10. Не вийшли. Біля 13 школи тебе не було. Бігала завгосп 13 школи, мати Алінки. А тебе оставили з Алінкою і дітками в квартирі. Ні кола ні двора… зато твій хуй придворили…  Погано. Хіба ти думаєш, що житимеш вічно, що так міцно засів у приймах?

03.09.2013. Вчора приїхала на ринок пів 12. Ти якраз приїхав машиною. Десь пів на 12. Підбігла до машини, а ти вийшов і не зупиняючись пішов до магазину. Поки йшов сказала: «Вова, я красіві труси наділа, побрилась… Вова, я хочу любві!..». Зайшов у магазин. З магазину вийшла Юля. Кажу їй: «Юля, Ви казали, чи мене мій папа їбав. Мене ніхто не їбав». Юля: «Ти обіщала, що здохнеш, як Вова тебе не любитиме. Іді, здихай. Ми ждьом, Вовчик і я». «Вова мене любить». Заглянула в магазин через поріг: «Ти ж мене любиш?». Ти: «Ненавижу». Хотіла поговорити з тобою: «Неневисть – найбільша неміч…». Прогнали і закрили двері в магазин. Ти вийшов до столу. Відкрила двері: «І давно ти мене ненавидиш?». Кинувсь до дверей, схопив їх, закриваєш, тримаєш і кричиш: «Закрой дверь!». Очі в тебе як дивись на мене як затягнуті димкою. Побіг поставив відеокамеру зверху столику напроти дверей. У магазин зайшов офіціант з сусіднього ресторанчику. Я заглянула в магазин: «Для чого ти мене знімаєш на відеокамеру? Котік, сонечко, я вже йду. Пока». Поїхала до батьків. Вибирала картошку. Пекла торт. Приїхала вранці в Полтаву. 8.45 – на автовокзалі. Ти вже мабуть на роботі. Приїхала пів на 12 на «Алмазний». Відкрила двері в магазин. Юля врубала музику і заорала: «Пошла вон!». Чого вона така зла? Стояла біля магазину, тоді звала кілька раз. Ти вийшов і пішов до машини. По дорозі кажу: «Як харашо, шо ти вийшов». Ти приїхав через пів години. За це время сходила на почту і відправила лист у Держінспецію України з питань захисту прав споживачів. Почавсь дощ. У тебе в руках зонтик. Підбігла до машини: «Давай вирішимо питання по суті. Поїхали до мене. Я сьогодні до 5 дома». Ти зайшов у магазин. Дощ. Постояла, заглянула в магазин: «Вова, пока, я вже піду». Ромахін: «Слава Богу!». Не пішла. Заглянула в магазин. Юлька сміється. Питає в мене: «Коли ти вже здохнеш?». «Вова казав: «прийдет время», да Вова?». Юля щось сказала, щоб я йшла вон. «Я просто хотіла його побачити…». Ти вийшов з-за шторки з зонтиком у руці, обличчя чи то зле чи то сердите: «Пошла вон нахуй отсюда!». Поїхала під дощ в гуртожиток, писала лист депутату. 15.35 – виглянуло сонечко. На 17 на роботу. Поїхати на пів години? Тоді бігти… Не поїхала.

04.09.2013. Проснулась до сьомої. Думала не їхати. Осінь. Любові твоєї хочу. Приїхала пів на 10. Ти зайшов в магазин переді мною за кілька секунд. Юля почала: «Яка вона страшная, зєльоная…». Прийшла до тебе якась дівчина. Леся. Твоя колишня співробітниця. Сказала мені, що я нічого не добилась за ці роки. Звала тебе. Дімка: «Людка, ти в мене допросишся, що я вийду». Яке кому діло, їбе чи шо, як тебе зву? Ти не вийшов. Побачила з автобуса не тебе, а спину Горжієнка, який побіг у туалет. Горжієнка перед Грішкою треба спалити, коханий, бач який «неравнодушний». Увечері думала про те, що ти написав у заяві в психоневрологічний диспансер. Ти за мене рішив, що я уб’ю себе, Алінку і твоїх дітей, а ти ж що тоді робитимеш? Поскакаєш до Лесі Руденко? Чи до чорнявої-кучерявої? Для чого писати такий брєд?

05.09.2013. Приїхала на ринок в 9. Промучилась до 16.00.

10.09.2013.09.09.2013. Ти йшов до машини. «Радість моя!». Біля машини: «Вова, ти сказав, що ти мене ненавидиш. Ти був би щасливий, якби я повісилась?». Ти: «Да». Від душі, з видихом. Хотіла відкрити двері авто, а ти защьолкнув. Поїхав. Пішла. Чуть не плакала. Витягла мобільний через якийсь час. 11.28. Хтось дзвонив з приватного. Поїхала до батьків. 18.46. Прийшла смс, що знову дзвонив приватний. Лягла спати. Плачу. Як я буду вішатись? Вночі серед снів мені привиділась твоя худа постать. Приїхала вранці в Полтаву. Пів 12 приїхала на «Алмазний». Сашко і Юлія на роботі. Сашко майже зразу кудись вийшов. Хотіла зайти в магазин, спитати за тебе. Юлька: «Чего ты ломишся в магазин, мешаешь работать? Пришла нас задрачувать? Стань и стой там. Шизофреничка!.. Люда, тобі голову нада лічити!». Підійшов Влад спитав Сашка за тебе. Тебе немає. Бач, а «Самара» стоїть біля ринку. Пішла до зупинки. Ти якраз вийшов з маршрутки. Пішла тобі назустріч: «Вова, ти мені так більше погано, щоб не снивсь. Я собі нічого не зроблю. Не радуйся. Котік…». Сказала тобі, що якщо ти кинеш курити, то я до тебе не приходитиму. Заходив у магазин, повернувсь. Очі, бачу твої очі. І плюнув.

11.09.2013. Проснулась без кількох хвилин сім. Не треба мені їхати. Подумала про заказний лист, який я відправила в Держінспекцію України з питань захисту прав споживачів. Має прийти повідомлення про вручення. Прийшло. Оббігала магазини. Шукала туфлі до колгот. Одяглась сексуально. Коли до тебе їхати? Дзвонили з «Сільпо»: «Вийди на пів на першу або на час». Їхала на «Алмазний». «Русское радио»-України», такі думки погані.  12.35. Де ж ти? Прийшов за хвилин 20. Побачила тебе. Такий худий. Жах. Удітий у старий одяг. Говорила до тебе: «Привіт, коханий. Ти на обід ходив?». Плюнув на мене. «Для чого ти тоді радіо заказував?». Горжієнко став серед дороги: «Обезьяна!..». «Пшов нахуй!».

13.09.2013. Приїхала на ринок. Ти мені снивсь. Ранком прокинулась і не можу заснути. Встала пів на 9. Приїхала в 11. Ти прийшов начало на першу. Вийшов через півгодини. В магазині Юлька і Дімка. Ішла за тобою, казала: «Я тобі не нравлюсь… Ти ж нормальний. Для чого ти обращавсь на те радіо?». Приїхав за півгодини чи більше. «Вова, ти можеш бути адекватним?…». Очі жорсткі, без емоцій.  «Ти мені казав, щоб я йшла до Міші і їбалась з ним…». Ждала. Треба було їхати. Звала. Юлька і Дімка не впускали. Казала: «Любов моєї юності, вийди пообщаємся!». Горжієнко: «Ты нас долго перед людьми будешь позорить?». Самі своїми словами і вчинками себе позорите. І так само та кончена радіостанція, яка помогла перевести мені кращі роки молодості вкупі з Володимиром, який найобував собі з другою діток. Приходив Костя. «Костя, це Ви сказали, щоб мене не впускали в магазин?». «Да, да». «Зачем?». «Надоела». Як ще раз прийшов, то сказав: «Люда, блядь…». «Я не блядь». Чи я під ним лежала, що він мене обзиває? Їбать, уваженіє. Ти вийшов десь перед 17. «Вова, ти мене сьогодні похерив? На дєвочку сьогодні щастя не хватило?.. Поїдеш до своєї голубоглазої йобаної жени? Вона тобі машину подарила, квартиру подарила, двох діток подарила…». Відкрила двері з боку пасажира: «Ти помниш, що ти мені обіщав?!» Ти: «Іди к йобаній матері!», вискочив з машини. Тоді знову сів у авто. «Ти помниш, що ти мені обіщав?!». «Убить. Убить.», повторюєш як зомбі. Закрив дверці на защьолку. Боже, де на мою голову взялись ці приколи на радіо? Проклинаю, і Алінку, і її з тобою дітей, і цю радіостанцію. Через півгодини десь на сусідню касу в магазині стала Галина Григорівна. Я не віталась, і вона відвернулась. Згадала її слова: «Люди ведь вам не обещали…». Спасіба. А чого вмішались? Щоб у мене отак було харашо?!

15.09.2013. Учора після 14  чогось подумала про сходи в будинку, по яких ти спускаєшся. Подумала.

17.09.2013. 16.09.2013. Приїхала до тебе на ринок десь пів на 11. Ждала. Думала, що ти десь пішов, хоч машина і стояла біля ринку. Десь в 11 побачила як до магазину підійшов Костя. Пішла подивитись за ним. Завважила, що ти в магазині. «Костя, зніміть мою фотографію за плакатом. Зачєм вона там?». Костя мовчки вийшов із тобою з магазину. Я бачу, що ти посміхаєшся. Іду за вами до машини Кості, яка стоїть напроти Універсаму. Як ти сідав у машину: «Вова, де лічать шизофренію?». А потім… Ждала тебе до часу. Побачила знайомих з роботи. Підійшла до магазину, попросила незнайомого молодого чоловіка запитати, коли буде майстер. Вийшов, каже: «Сказали через годину». Напроти «Хануми» побачила знайомих із фізмата. Звернулась до них із своєю проблемою. Присіли за столик. Дістали мені номер телефону твого співробітника по «Айкону». Побачила як ти ідеш до туалету. Може ти весь цей час сидів на робочому місці. Коли ж я прозівала твій прихід? Побігла за тобою. Заглянула в туалет: «Вова Нестеренко, ти мене заїбав!». Даже про секс не думаю, рада тим, що тебе побачила. Ти вийшов: «Недоразвіта». Двері закрила, бо твої рухи якісь різкі в мою сторону. Чого ти так довго не виходиш? Штовхнула двері. Ти: «Вон отсюда, недоразвіта!». Ідеш, я тобі вслід: «Я вже давно вон, ти ж на другій женивсь». Уже тепер, знаючи що ти на роботі, присіла біля магазину. А то як ідіотка стояла. Тепер посиджу. Як ідіотка. Почуваю себе так. Заглянула в магазин: «Володь…». Горжієнко  втрутивсь, щоб я не заходила в магазин. Як вийшов курити, кажу йому: «Діма, я ж не до Вас обращаюсь, і не Вам щось кажу. Чого я не можу зайти пообщатись з чєловєком, який мені заказав радіостанцію?». Хотіла зайти в магазин: «Володь, вийди, пообщайся зі мною!». Дімка схопив мене за рукав курточки і відштовхнув від дверей. Ти вийшов у магазин через якісь хвилини. Я обрадувалась, стала на поріг, двері були відкриті: «Вова, я тобі розкажу анектод про собаку… жив один чоловік і в нього була собака…». Дімка і Сашко почали на мене кричати. Дімка вийшов і схопив мене. Я закричала: «Чого між нами мішаєшся?!». Тоді він повернув і заштовхав у магазин. Ти: «Не нада…»,  ногою на мене замахнувсь. Виштовхали мене на вулицю. Рукою обірвала якусь резинку біля дверей. Кричали на мене: «Тупорилая!.. руками як граблями!..». «Герой пєсні заказувать, а як до діла доходить так і хуй не стоїть!», орала на тебе від безсилля. Почула сміх оточуючих на ринку. Двері в магазин закрили. Сіла на старе місце, на мрамор. Як по суті розібратись, то хуя я твого й не бачила. І то я винна, що він у тебе на мене не стоїть, а ти вже тут ні при чому… Ти вийшов. Побігла слідом. Розказую анекдот-притчу про собаку, який вичитала в інтернеті: «Жил человек и был у него друг, собака. Человек умер и попал на тот свет. Умерла собака и тоже попала на тот свет. Идут они вдвоем. Видят дверь с надписую: «Рай» и рядом «С собаками вход воспрещен». Прошел человек мимо двери. Идут дальше. Видят человека возле двери: «Ты кто?». «Я Петр». «А это что за дверь?». «В рай». «А с собаками можно?». «Можно». «А что то за дверь была?». «Дверь в ад для тех, кто бросает своїх друзей»… Біля машини: «Ти мужик, Вова?..». Ти: «Пошло вон». «Ти – пошло вон!». Розвернув машину, їдеш. Така злость на себе, на тебе, на цю ситуацію. Оглянулась. Грязюкою в «твою машину»!. Обіч дороги схопила долонею сире листя каштанів з грязюкою і швиронула в лобове скло авто. Машина різко затормозила. Ти вийшов: «Иди сюда, блядь!..». «Жінка твоя блядь!», кинулась тікати, обернулась. Ти рішив не тратити свій дорогоцінний час, не погнавсь. «Доганяй, у мене ще один телефон є! Як тоді, забереш!..». Ти поїхав, а я пішла. Отак вони й жили. Спасіба «Русскому радио»-Україна» за «приємності спогади» і мій потрачений час. Будь проклята їбучо-йобана пизда Алінки, до якої ти так рано поїхав. Діти… А мені дітей не треба?